Іванов П. К.

Паршек

 

1982.11.01

Учитель Іванов

 

Переклад – Ош. РедакторОш. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

 

    1. Я жив у Суліні. Спитайте у мешканців у будь-кого, вони вам скажуть: нікого не приймав. І не прийму: голова міської ради не дозволив. Я йому підкорявся, виконував його накази. Він каже правильно, йому хвала. А тепер люди цього села не хочуть, їх не примусиш. Це ж люди, не хто-небудь, а вони є люди. Хочеш бути здоровий – загартовуйся холодною водою. Хочеш бути здоровий – іди в природу, вона тебе полюбить, ти будеш здоровий. Це здоров’я треба всім: малим і старим. А ми жити не хочемо. Які ми є люди? Прийшов день першого початку, а він понеділок. За ним іде вівторок, а за ним середа, потім четвер, п’ятниця, субота, неділя. Це є наша неділя. Ми її прожили так, як це ось треба. Вранці, ввечері купались.

      2. А коли йшли по дорозі, зустрічалися з людьми, їм низько кланялись головою, говорили: «Здрастуй». Моє діло – йому сказати, а він як хоче, це його діло. Ми цей понеділок весь день весь час не їли, не пили. Все пройшло нормально. Вівторок їли весь день. А от середа – це наше прийшло свято. Це наш такий довгий тиждень. Чотири дні не їмо, а три дні їмо. Це такий наш закон. Ми разом з Учителем просимо природу. Це – повітря, вода, земля – три друга в людському житті, котрі не тривожні ніким, що вільно живуть на білому світі. Разом з ними живемо, є в цих умовах, де повітря, вода і земля незаймана.

      3. Вона сильна допомогти в житті хворому чоловікові. Це буде, воно уже є таке діло, на цьому місці всі умови і вся можливість бути в природі без усякої потреби. Це місце райське. Чоловіку слава безсмертна. Це місце, воно просить чоловіка здорового характеру. Нехай він про нього знає, що на цьому місці в цій воді купався разом з людьми Паршек. Цьому всьому віриш, воно ніким не зайняте жило, живе, і буде жити вічно на білому світі ради всього світу всіх людей.

      Я, Паршек, там знайшов Чувілкін бугор, цю колдибаню, де в дитинстві купався. Це живе природне невмираюче місце, воно райське, святе місце. А коли люди зрозуміють, що воно буде людям треба, вони свій розум направлять, і будуть там держатись. Як таке в розумі це наше живе райське місце.

   4. Люди Господу вірили, як Богу. А Він Сам до нас на землю прийшов. Смерть як таку вижене. А життя у славу введе. Це два рази співається.

А де люди візьмуться? На цьому бугрі. Вони скажуть слово. Це наше райське місце. Чоловіку слава безсмертна. Два рази співати.

      Ми цей гімн заслужили. Цей бугор, він нами народжений для цього. Досить гинути в таблетках, уколи робити, різати ножом – це все неправда. Вона є азот, повітря, вода, земля – три любимих друга, це те в житті є. віки ми прожили та проробили це діло технічно, штучно, з хімією. Це є чуже мертве, взяте в природі. Ми, люди, самі це ось зробили, воно у нас таке є. ми ним хвалимось. Це наші міста, наші села, аули, і всі наші такі ось будови. 

    5. А бугор – це 50 років мого життєвого досвіду загартування. Він всю місцевість пройшов та продумав, та проробив на живому такому тілі. Від самих ніг до самих плечей, рук та голови, мозку и серця, легень, живота. Все це ось проаналізував та проробив до стану здоров’я. Це моє було здоров’я, особливо це серце моє, раз серце  це моє. Все я не кидав думати про їжу, з нею розбирався, як це було починалось, і як доводилось це діло кінчати. А хліб кусати зубами, а жується до самої слини, а глитається з допомогою повітря. Ти це все женеш туди, куди слід.

      Одне гаряче місце всіх людей усього світу – це місце золоте, воно приймає й випускає разом з повітрям. Це дар святого Духа, чим я був один час зацікавлений. Це місце, котре з багатьох місць.

      6. Духом воно носилось, силою робилось, і чоловік у себе легке в цьому ділі мав, від одержував. Я це повітря пахуче полюбив, і не йшов би від нього. Це місце наше, всіх воно. Я їв пахуче і смачне природне добро, його держав силою розуму. Я немало в цих місцях проходив, багато людей різних бачив. Йому як другу старався про це все розказати, це наша дорога. Вона була, вона є, і вона буде, якщо ми, всі люди, за це візьмемось і почнемо так робити, як я любив цю матір природу. Вона мене так із самого ранку зустрічала своєю енергією, своєю росою самого першого сходу. Раннім сходом сонця я вже на своїх ногах ступав. Не знав я, куди, для чого йшов и що хотів? Про це знала природа. У неї були сили, вона мене вела туди, куди це треба.

      7. Я жив в Оріхівці, поблизу нас Круглик. Там жили люди сусідської сторони. Там був пан, у нього була своя панська земля. І збоку Голубовка, теж були селяни з паном. Вони жили бідно. А Щотовому – це дана область, теж пан розпоряджався. І в Ребриковому, у Македонові. А от село Петропавловка – таке, як ми, населені царем. А Успенка, вона вся в промисловості: шахти, курне вугілля, завод металургійний. Капітал жив, де був введений базар, куди продукцію село везло, і продавалась за гроші. А я там жив і вчився в єдиновірній школі чотири роки. Мене ждала фізична тяжка робота у пана. Я в 15 років у труд пішов із своїми односельчанами, разом з біднотою.

      7. Мене такого берегла природа. Я був хлопчик високий на зріст. Мене хлопці й дівчата любили, як сина шахтаря. Я між ними ріс і піднімався на ногах. Мене знали як хлопця, його вважали на все село. Проводились людські кулачки край на край, вулиця на вулицю. Я був підліток, одного разу дивився, як діти бились кулаками. І от я задивився, а мені, підкравшись, – по соплях, розбив до крові. Треба пожаліти, а мене обвинувачують, говорять: рот роззявив. І ось такий випадок, не забути їм нікому такого випадку. Робилось хлопцями, треба їм працювати, а ми застрайкували. Говоримо: ми працювати не станемо. Осінь, погода погана. А позбавитись від цього можна було на руднику Мордина Павла Васильовича, я на ньому своє дитинство в ділі провів. Мене природа так от берегла, вона давала можливість так жити.

     9. Я жив у пана. Їздовим на конях їздив, сіно возив, це була моя така в пана дана робота, а я її робив. А от хлопчик, що розбив мені ніс, мені докоряли, йому на війні руку відбило. Природа не забувала. Вона підказувала, що треба було в дитинстві робити. Збоку торгівля дідуся Єгора була. А брат мій Іван туди проліз, відчинив, і набрав там пряників. Я це на ньому виявив, а він дражнить, не дає мені. Я був від нього більший, примусив зізнатись, як це воно вийшло. Треба нам робити, і соняшники наймався у пана сапати, була близько, пішки ходили. Я до Круглика чотири версти, Голубовка теж, Петропавловка – 7 верст, на захід Щотове – 6 верст, Ребрикове – 10 верст, а Успенка – 15  верст. Словом, до роботи доводилось ходити більше десятка верст. Ходив не сам, а нас привозять на тиждень.              

      10. Робота така, треба робити з ранку до вечора, а робити треба. Нас, таких хлопців, у селі дуже багато, не візьмуть, куди слід. Треба фізично трудитись, більше за все шахта, а в шахті вугілля. Там є спеціальність, потрібна була на все село. Я був молодий, але високий на зріст. На плитах, на бразбер проходив, пересувати вагони треба. Там фізичне тренування. Ми її вдвох робили з Михайлом Калгановим. А потім щастям мене оточила природа, силу давала бути в лаві. Потім я йшов напролом свого здоров’я. Тяжко робити з однієї роботи на іншу роботу, залежить від хазяїна. Вів роботу підрядник, йому довірялось. А в підрядника були підібрані люди, вони йому робили діло, ким творилось усе. Артільник Санін, він у себе два уступи держав.

      11. Я, Паршек, був у нього відбійник, хазяїн лави. А хазяїн лави – це все в шахті. Він працював тоді кустарно, тоді техніки такої не було. Більше напружував руки, надіявся на ноги. Такого не було, а от робити доводилось тяжко. Ось яке на білому світі відбувалось у природі життя. Не за що в селі доводилось жити, бідність оточувала, не вистачало свого життя. Треба – доводилось у найми йти. Надіявся на свої сили. Щоб запрягти конячку, цього в людях не відбувалось. Дні були на обліку. Ми неділю проводжали, спішили попасти в перший день понеділок, а вівторок тут як тут. Ти спокійно все це робиш середу, четвер і п’ятницю, а субота приходить, вона тебе збирає в дорогу, у домашню дорогу. Ти туди йшов шахтар, а коли приходив додому, мати зустрічала тебе.

      12. Перше початкове придумане маленьке діло – це облюбоване місце, котре ми знайшли, його як таке облюбували, визнали своїм, його огородили іменем. Це стали робити для того, щоби був живий факт. Ми з вами побачили на арені свого життя хату, де стали жити самі, індивідуально. У цей дім із природи стали тягнути, що попало. У нас прибавлятись стало одне за другим. Ми ростемо вверх. У цій хаті десь взявся кравець, десь взявся тесляр і коваль. І цим людям бути: управитель, міліціонер, солдат, генерал, суддя, прокурор. Все це діло старе, нікуди не гоже. Треба мудро це все скасувати, буде від цього всього краще.

      13. Якщо тільки це ми з вами зробимо самі, то в нас еволюція буде з нами, ми оточимо себе. Це ось така місцевість, вона примушувала бути в іншій такій, у котрій жили інші люди. Вони мали зовсім не таке життя, вони були багатші як ці. Їх оточувало хліборобство, за рахунок землі. У кого біли які умови життя, хто як себе влаштував. Одні люди оточили себе плантацією, землю засаджували, чим хотіли. Їм доводилось вирощувати для базару, що тільки придумають: помідор, огірок, перець. Він міняв на гроші, жив за рахунок такого труда, їх живив базар. А нам до базару 15 верст. По краплі від корови відбиралось, самі не їли, а везли іншим людям за гроші. А хотілось жити краще. На все треба був фізичний людський тяжкий труд.             

      14. А так гроші нікуди не дівали, їх берегли в себе. А красти так не давалось. Треба з маленького вчитись. У кого? Та в багатого мужика. Всі люди такі, від чужого ніхто не відмовлявся. Живуть біля ріки, у лісах, у горах, де водиться риба або звір, його ловлять снастю. Словом, роблять люди, вони цим живуть. Це життя чоловіка починалось, спочатку дуже трудно було в цьому ділі, воно робитись стало для життя. А це ось таке діло. Я ще так не робив, а доводилось це робити в понеділок, це день був для мене, він такий перший. Він мене такого ось ждав. Я довго сюди із своїм не приходив. А коли почув, що я такий у житті своєму прийшов?  Мене сама природа таким вибрала, вона довірила такому. Мене просіть.

      15. Я це вмію. Я роблю те, що треба. Здоров’я, а воно кому буде треба? Та всім, молоді, вона терпить у своєму ділі. Це їх таке є в цьому діло, вони починають це робити. Ми з вами повинні це діло почати. У нас із вами такі для цього прокладені Паршеком кроки, вони дослідом введені в життя своїм ділом. Нам треба чоловік, йому треба місце таке знайти, щоб умови такі були, можливість кожному чоловікові зостатися в природі без усякої такої потреби. Це перед матір’ю природою такі через любов заслуги. Чоловік буде друг у житті. Вона його оточить здоров’ям, він не буде хворіти, простуджуватись у ній. Вона його полюбить і буде зустрічати, проводжати таким, як вона є. Для цього Паршек у житті народився, він свідомістю оточив себе. Мені це право мати.

     16. Я зі своїм тілом прийшов життя ввести, а смерть скасувати. Доволі так умирати, як ми з вами умирали. Молодь, вона повинна так ось прислухатись. Паршека слово про це кипуче діло, воно нам буде треба. Ми повинні зустрітись, і те ми з вами в житті зробимо, що нам треба. Ми прослухаємо його промову про це діло. Він нам покаже своє таке могутнє живе місце. Нам, усій молоді, треба такі умови, таку можливість одержати, щоб люди навчились у природі зоставатися без всякої потреби. Це місце буде наше райське, чоловікові слава безсмертна. Ми, вся наша така молодь, повинні так піднятись і своїм голосом закричати в одну таку сторону.

      17. Ми з вами є такі в цьому ділі люди: ми з вами хочемо жити, умирати не хочемо. Це наша така задача. У нас на це є чоловік, цьому всьому ватажок, поводир, цього всього ініціатор. Для цього діла проходив; зробив те, що треба; випробував на самому собі це діло наше. Ми з вами народжені батьками, утворилися на білому світі. Щоб цим ми задовольнили себе, цього ми не отримали. Нас із вами умови примусили. Отець мене народив, а от виховати мене він не зміг. Між мною, чоловіком, розвинув каприз, незадоволення, любові ніякої. Якщо приходить день, якого він наміру зі своїм таким ділом? У ньому проливний, непогожий, холодний дощ або морозний білий сніг. Для цього діла треба чоловікові готуватись, як слід. 

      18. Дитину треба природою в любові зустрічати, це буде найголовніше, так нам народжуватись. Як ми з вами народились? Нас в природі зустріли не своїм, а чужим. На нас чуже оділи, чужим нагодували, у чуже зайшли, і там жити стали, де пожили і повеселились так, як усі. Вони самі захворіли, похворіли  і вмерли на віки-віків. Ось що ми з вами в цьому всьому отримали – смерть вічного характеру. Кожен отець своєму синові хотів, щоб він був такий, як і він, а йому таке тяжке не подобалось. Він у цьому шукав легке. А за ідеєю Паршека, треба так не народжувати. А якщо народжувати, то на це є повітря, вода, земля – три найголовніших тіла. Вони цього чоловіка своїм природним збережуть на собі це все. Це ж є наша велика мати природа, вона зберігає нас.

      19. Ми народжувались для життя, і коли живемо в природі, то вона – нас за наше все те, що ми з вами в ній зробили. Украли, убили, як своє присвоїли, своїм ім’ям назвами: це моє. А за це все своє нехороше вона своїм нехорошим відзначила, взяла своїми силами вона напала, грибок чи виразку на тіло посадила. А проти цього люди засобів не мали, щоб їм помагати, і нема такого чоловіка. Люди такими ось залишились у природі незадоволеними. Їх вона ображає, і буде вона нас усіх старих і малих ображати. Ми не хочемо вірити Паршекові, він у нас є такий один для всіх людей. Вони його знають, вони його зустрічають, вони його так ось проводжають, як ніколи.      

      20. Діти ви мої, я для вас один такий виявився. Пішов шукати в природі життя, котре нам треба всім. Це загартування-тренування є наша наука чоловіка. Вона знайшла для всіх людей засоби, щоб у природі чоловікові ними оточити себе для того, щоб жити, не простуджуватись, не хворіти. Ось що Паршек знайшов. Ми, діти, народжені отцями, матерями, а от виховатися в природі не змогли, щоб жити, не простуджуватись і не хворіти. Цього ми в себе не завоювали. Нас природа в цьому не жаліє, а своїми силами карає. Ми нею народжені для того, щоб у ній так жити, щоб не хворіти, не простуджуватись, а ми цього не отримали. Ми ображені такі ось кволі люди, як ледь щось таке, уже захворіли, нежить, кашель.

      21. Ми змалку починаємо жити, а робимо ми те, від чого нам робиться шкідливо, нас калічить природа. Вона нам дні посилає, ми їх зустрічаємо. А вони в повітрі, вони в воді, вони в землі. Те, що цьому заважає, – технічне, зроблене людьми. Це ж є природа природного характеру, вона нам народила все те, що треба нам для життя. Ми живемо в ділі нашому в селі в хаті в умовах. Ось, що ми мали, нам природа дала, вона нашому брату дає. У нас така хвороба, така думка моя біль.

      Чоловік думає, у нього є така природна мисль, вона народжувала рядом слова. Ми, такі люди, у себе повинні народити такого життєрадісного малюка, щоб він був таким чоловіком, щоб він жив без усякої такої потреби.

   22. Чоловіка ми народжуємо з шматком хліба, з шматком матеріалу та шматком землі, з місцем, словом, із запасом. Живи, як хочеш, у тебе є все, лише б твоє здоров’я. Я не знайду цього початку, цього місця, звідки і як почати. Я його знайшов, і таким ось зробив. Подобається – дивіться, це моє. Я був таким, як і всі такі ось люди. Вам я такий підходящий, а ні – його від себе женіть. Я тоді мав потребу, мені було треба. Я йшов на все, лише б у мене було. Я – чоловік, як і всі. Мені треба одне, мені треба друге, цьому кінця не видно. Мало і мало, треба більше. А мені більше такого не треба – ось що я таке знайшов, істинне, котре повинно спасти весь світ, усе людство. Ради нового діла ми повинні зробити в природі еволюцію для того, щоб жити, для здоров’я.

      23. Всі люди б цього хотіли, але в них нема заслуг. А час наш такий проходить між нами такими. Я повинен зустрітися з молоддю, їм сказати про те, що я в цьому ділі зробив. Я пішов у природу шукати те, чого в житті ніколи не було. А чого в житті не було? Вічного життя для людей. Вони не жили, а вмирали вічно. Це було, воно є, воно буде. А от життя вічного характеру, його не було. А тепер свої сили вона повернула. Ми, вся наша така молодь, вона жила із самого такого початку, її народжували люди так, як їм хотілось. Вони те робили, що хотіли. У них це так виходило: сильний жив, а безсилий умирав, йому можливостей не вистачало. Вони свій час прожили так.

      24. Свій вік своїм запасом задовольнялись. У них був на це зроблений ними одяг, одяг приловлений, дім побудований. Тільки б жити, жити, але природа за наше таке діло не дала. Ми живемо так, їмо, об’їдаємось, нам цього мало. Ми знаходимо від цього краще і поїдаємо. А що придбати свідомість на це, ми психічно хворі в цьому; без їжі жити не зможемо. У нас на це природою робиться апетит, йому як такому дай, він нічого не розуміє, у нього місце хорошому, смачному знайдеться. Ми з вами щодо цього прожери, нас не зупиниш. Чоловік, він народжений для життя. Йому як такому приготовлено вже все те, що треба. Є їжа, є одяг і житловий дім, а от життя такого нема. Природа властителька, вона тіло народила, вона путь показала чоловікові, що робити йому.

      25. Раз тобі це все приготували, значить живи, і треба вживати. Ми, вся наша молодь, добре знаємо, що я, Паршек, борюсь один за життя, його ввожу, а жену смерть геть. Моя ідея всього життя, повинна вона народити чоловіка без всякої такої потреби. Це місце райське, чоловікові слава безсмертна. Ось чим Паршек оточив себе, життям, але не смертю. Про це ось нам розкаже казка «Кажуть, що це було». Слово дається Валентині. А потім буде малюватись «Моя Перемога». Це все буде для життя, але не для смерті. Чоловікові треба буде указане місце, він не одержав умови, і буде тієї можливості, щоб кожному чоловікові довелося зостатися без всякої такої потреби. Це місце буде райське. Гімн проспівати.

      26. А це все знайшов для нашої майбутньої молоді, життя своє, але не смерть нашу. У кого є письмове питання життєве. Я вам усім бажаю щастя, здоров’я хорошого. Ні капіталісти, ні соціалісти, ніхто не спас від горя і біди цю ось таку молодь. Вона народжувалась у природі самовільним шляхом. Вона чи він стали мати свій початок життя, уже робиться якійсь запас, на котрого була надія велика. Але так чи інакше із цього всього не вийшло нічого. А як робилось, робиться, і буде воно робитись. Люди жили, вони живуть, і будуть жити. А тепер Паршек  відкриває свою дорогу свого діла, котре робив.

      27. Я прийшов до вас ось таким чоловіком, як ніколи перед вами не був. Писав дуже багато, а говорив ще більше. Моя мудрість була така. Я для цього народився таким. Мене природа обдарувала. Люди мене зробили священиком, несподівано таким. А тоді священик програвав у житті, йому були такі умови, життя йому не було, він мав умерти. А в мене було два сина і жінка на моєму утриманні, я був їх батько, повинен до розуму довести, це моя турбота. Я їх любив як своїх, але робити доводилось, треба. Я пішов у природу шукати те, що треба. У природі треба людям життя, не таке, як у ній були люди, є. природа, вона їм давала все те, що їм треба. А людям треба повітря, вода і земля – найближчі невмираючі друзі чоловіка. Це те, що в природі треба, що мене такого ось у житті врятувало.

      28. Я цього тільки в житті боявся, простуди і болі цієї. Це було моє даремне в цьому діло. Я ж є такий ось чоловік, котрого не було в житті. А тепер перед вами всіма, цією молоддю. Вона мене такого в своєму житті ніколи не бачила і не може бачити. Я не такий у природі зі своїм здоров’ям, зі своєю народженою думкою в цьому розвинутому ділі. Я в себе не маю такої ось техніки, такого в своєму житті штучного, щоб ним володіти. І нема в мене для цього хімії. Я живий, як не всі люди зі своїм тілом, з мозком, котрому я не даю своєю думкою перепочити. Я все думаю і думаю про його таке життя, воно ним таке народжене в природі.  

      29. Він самовільно отцем посаджений у тіло матері. Цього вони не хотіли, а приготувалися передчасно зі своїм запасом зустріти. Це було так. Він дав своїм живим знати, а ми такі в житті люди, ми його народжуємо, а йому готуємо те, що треба. Для самозахисту від умов природи треба сорочка, та до цього всього що поїсти, і в домі пожити. Цьому живому чоловікові треба велике таке діло. У нього голівка, такі ж ніжки, руки, очі, вуха, словом, таке самопочуття, свого роду сили. Чоловік – це в житті є все. Йому доводиться багато чому такому ось практичному в ділі учитись. Він брав приклад із самого такого діла. Ось сказані кимсь слова. Так чи ні, а от якщо запам’ятати нам це, ми спочатку на це дивимось.                          

      30. Ми такі є в природі люди, на білому світі живемо, у нас є для життя все те, що треба. Ми одягаємось, ми їмо, і в домі житловому живемо. Здавалося б, нам у цьому ось жити як ніколи, а нас природа за все чуже покарала. Ми в цьому застудились, ми захворіли, похворіли, похворіли і вмерли на віки-віків. Ми цим не задовольнили себе, нам у природі жилось тяжко, легкого ми не отримали в цьому. Тому я з вами і поділився: вам ваше залишив, із собою не взяв нічого, крім як сам себе своїм живим добром оточив. Став любити природу, для мене вона зробилась близьким другом. Я прийняв чисте повітря, енергійну воду і землю, що лежить. Вони у мене незалежні, я ними користуюсь, як усі люди.

      31. Мені природа відчинила ворота для життя, вона мене так оточила своїми силами, дала можливість, щоб я жив так, як не жили всі. Вона простуди не посилає, я не хворію – що може бути від цього краще в житті? Я інший від людей, зовсім не такий, як усі такі люди. Мені треба для життя місце з умовами, а їх мені такі не дали, я не отримав можливості зоставатись у житті в природі без усякої потреби. Це місце наше, воно райське. Чоловікові слава безсмертна. Це нам знайшов у природі сам Паршек, він цим оточив себе, його зберігають у природі її сили, її любов. Вона вибрала одного з усіх його. Він у нас такий у житті один є природної сторони.

      32. Йому доводиться про це думати, і не кидати думати. І все-таки я спадщину отця рідного, були сказані слова, мені життя далось, це Чувілкін бугор. Цей бугор освітлений людьми практично, я там усіх приймав, у колдибані купав, все робив на користь цього діла, щоб чоловік у природі жив. Я купався змалку, з дитинства весь час і кожен раз. Моє дитинство з початку всього мого життя.

      Я сюди до вас прийшов лише тому, що мене обрала для цього ось порятунку всієї нашої молоді. Їй доволі вже буде в цьому вмирати. Нам треба в природі так жити вічно на нашій такій маленькій планеті, на землі.

      33. Ми є на нашій землі люди, та ще які. У нас є Бог Отець усьому цьому природному явищу. Ми з вами можемо вмирати моментально. У нас є дух призупиняти нашу кров. А ми з вами не маємо всередині тепла. Ми з вами огороджені чужим добром, це наш одяг, наша їжа і теж дім. Нам дала природа, ми в ній знайшли, своїми руками змайстрували. У нас є те, чим ми один час живемо та думаємо своєю думкою про природу, щось у природі новенького знайти. Це те, що вічно жило, воно живе, воно вічне між нами. Ми його боїмось прийняти своїм духом і тілом. Не любимо, вважаємо, це все є не ми, а природа, зовсім не така.

      34. Люди є тілом у природі грязь, вони в ній не заслуговують. Я – письменник про життя, але не смерть. Хочу молоді сказати про їх діло. Вони його роблять для життя, щоб за рахунок цього всього, зробленого ними, пожити один час, а потім у природі здатись, втратити свої такі природні сили. Діти ви мої рідні, я як такий вас усіх народив для життя, але виховати по своєму вмінню я не зміг. Люди наші не дали ходу в моєму житті. Я став робитися в природі новим живим чоловіком, про що багато писав слів, про історію, яким я повинен стати на арені чоловіком. Я працював і вчився в природі практично, для цього всього відпустив шевелюру волосся, бороду – головний убір. По виду всьому, я не цивілізований чоловік.  

      35. А сам зустрівся з природою, вона мене так спитала. Чому це наші люди земні? Я їх усіх до одного народила, зробила на білому світі для їжі. А вони багато в мене знайшли такого добра, такої слави для життя. Самі створили їжу, одяг і житловий дім. Здавалося б, у цьому всьому жити, жити, а я як така визнала їх у цьому помилку. Вони стали жити за рахунок мене, мого добра. А мені ж від цього всього стало тяжко. Я за цей їх учинок взяла й покарала своїми силами, посадила на тіло болячку, грибок, від котрих вони не змогли в мене знайти засобів, щоб позбавитись від цього всього. І взяла я на себе ці якісні сили для того, щоб допомогти цим людям позбавитись від цих недуг.

     36. І як мати твоя рідна, я обираю тебе одного з усіх, і довіряю повне право займатись із цим ображеним  чоловіком, котрий хворіє, а йому треба допомогти. Так ось, ти мій найдорожчий чоловік, іди всюди й проповідуй їм їх здоров’я, як треба нам усім позбавитись від цього всього. Я ж не лікар і не знахар. А мені наша матір, що народжує, наша велика, доручила те, що я ніколи в житті не чув і не бачив. А тепер доводиться по шляху свого цього розвитку зустрічатись із цим ображеним, нужденним, хворим чоловіком.

      37. У мене нема ні диплому, у мене нема того доказу, котрий мені допоміг. Але раз природа мені доручила, вона цю дорогу дала. І я повинен це все робити лише тому, що це треба людям. Люди в житті гублять своє здоров’я. Я їм, таким людям, як вони стали кволі. У житті не знайшлось ніяких засобів, і нема чоловіка, щоб допомогти цьому всьому. Я працюю, не покладаючи своїх рук, пишу багато про це, говорю людям про це, але мені як такому чоловікові не вірять. І її через це все на собі випробую. Чистим тілом органічним пішов я в природу для того, щоб їм, як таким людям, своїм досвідом довести, що я є такий у житті чоловік, котрий не побоявся ніякої природи.

      38. Через це все те я робив, сам себе примусив ринутись у природу. Вважав: все те, що ми, всі люди, робимо, це все даремно, я це визнав чужим природним явищем. Ми як такі люди, самі все зробили, знайшли в природі, цим оточили себе, і живемо, користуємось один час, а от у другий час ми в цьому всьому губимо своє здоров’я. Я, як такий Паршек, народився в природі для цього діла, не визнав і не визнаю це все своїм, а це все є природне, чуже, зовсім негоже, нікуди не годне, щоб ним користуватись як таким. А природі як такій видні мої дії, моя тактика, вона старається мені в цьому допомогти.

      39. Вона хоче мене позбавити від цього всього труда. Вона шукає в себе вихід знайти таку дорогу, котра б допомогла мені в цьому ділі зробитися в людях корисним чоловіком.

      Взяв я й приїхав на свято 1 Травня в своє місто, свої умови. Де люди зустрічають 1 Травня, я теж туди приїхав, теж зустріти це в усьому ділі. Моя робота – реалізувати свіжу і морожену рибу. У вмію цю роботу вести, і дав слово це робити. Ніколи ніяк не подумав, що за мою таку роботу люди зробляться неприємними. Вони не озлоблено це зробили, а сильно вони помилились. Я в житті своєму не був у людях священиком.

      40. А їх примусила мисль написати заяву в райком союзу, нібито я в них в ОРС є піп. Я свою роботу знав, після свята їду у відрядження я, а мені всі телефони побили, шукають у тилу моєї роботи. І раптом знайшли, попередили про мій приїзд у контору ОРС, я повинен терміново бути там. Я, як така особа підлегла, їду. А в дорозі своїй зустрічаюсь із людьми, розповідаю, що таке здоров’я. А сам думаю, чому мене викликають у контору? Не знаю, не можу навіть слово сказати про це.

      41. А в самого мисль робить, чому це так? І ось приїжджаю, приходжу до директора Мясникина і голови профспілки Михайлова. Вони мене зустрічають, як священика, нажимають на мене, нападають: «Ти це звідки взявся?» Те підноситься, чого в житті не чув. А раз історія, вона відчинила свої ворота, то вона повинна кудись і подітись. Я їм своїм практичним учинком доводжу, що я не священик, я шахтар самої фізичної роботи. Я у вас працюю за заслуги свої, і хочу працювати, щоб усе було добре. А вони зі мною згодились і послали знову на ту ж роботу, котру я вів. Але все це робилось на користь мого здоров’я.

      42. А якщо я здоровий, то моє здоров’я доведе в усякому і кожному місці. Директор М’ясників і голова профорганізації Михайлов, вони одне не зробили. Треба написати відповідь у райком, вони навіть цього не зробили. Райком союзу – директору догану за те, що вони цього не зробили. Мене знову турбують, знову шукають по телефону, де я є. А я на селі продукцію заготовлюю, я і до хворого заходжу, відвідую їх ліжко. А по телефону дзвонять даремно. І все ж мене знайшли, попередили, зробили те, що треба. Знову я відвідую цю адміністрацію цього діла. Вони хотіли від мене позбавитись, у них сил на це не було.                  

      43. А в мене щодо цього сама мати природа, що нас народжує. Вона не хотіла, щоб я повертався назад і в ній трудився для того, щоб когось у цьому годувати. І я за заслуги її, тобто природи, все стараюсь для чоловіка хворого здоров’я дати. Вона не боялась мене викинула із цього труда, нібито я в цьому всьому відмовився від їх роботи. А тоді був такий закон: хто не хоче працювати, йому вводиться шестимісячний строк, ніде не поступиш на роботу. Директор М’ясникин був здивований, він так сказав: «Навіть суд, і то вирішив зняти, послати на цей шестимісячний режим всієї діяльності». Я не відмовився.  

      44. А тут як так вийшло? Роль відіграла книжка хлібна. Вона держалась на виробництві, а секретар директора Мясникина прийшла до моєї сестри на квартиру і відібрала цю книжку. Я тут не причетний, все це зробила природа. Вона не хотіла, щоб я повертався назад. Вона показувала мені дорогу прямо, путь її життя. Кидаю я сім’ю, діток, жінку, і йду туди, куди сам не знаю. І чому йду, і що хочу знайти, теж не знаю? А йти-то треба було. Я зібрав свою всю експедицію в портфель, це порятунок усього самозахисту, одягу. Якщо природа зміниться, то я міняю одяг.

      45. Прийшов час той, що хотілось. Природа, вона своє зробила, послала Паршека по своїй дорозі. Він залишив місто Красний Сулін, а пішов у природу. Вона його зустріла як ніколи своїми ділами, а в неї було дуже багато хорошого і поганого. Погане – це були в ній колючки суцільні. Весь путь занятий, його можна було обійти, але я цього не захотів, пішов прямо на них своїм енергійним тілом. Це були голки, вони кололи моє тіло до самої крові. Коли я вийшов із цих умов, то мені страшно було дивитись на це все, кров лилась рікою. Що я міг зробити? Та нічого, крім якої-небудь зарази. А попереду недалеко тягнула себе балка Юта. Вона мала в себе воду лікувального характеру.

      46. Я тоді її узнав, коли занурився в барлогу, калюжу свиней, де було води повно. Я туди із своїми ногами ліг, полежав трохи, заспокоївся. Несподівано піднявся я на ноги, а в мене вони виявились, начебто їх ніхто не турбував. Вони стали від цього почувати ще краще і легші, ніж було. Іду по бездоріжжю, а з лівого боку до Горної себе показали вовки. Я пішов далі. Я не боюсь, не лякаюсь. Мені доводилось думати про місто Шахти, воно ждало мене, такого молодця, котрий прийшов у нього. А люди стояли біля крана в черзі за водою. Я ставлю перед собою таке діло: якщо ці люди дадуть мені напитись, то я далі не піду, вернусь назад.

      47. Я вибачився перед ними, у жінки спитав води напитись. Вона мені відмовила, говорить: «Кружки нема». Я тут же зрозумів, що вона безсила перед природою. Природа хотіла – вона і зробила. Я йшов по місту по вулицях, вони були безлюдні, а люди сиділи на балконах багатоповерхових будинків. Із мене, такого чоловіка, сміялись: ха, ха, ха. Я це чув, але не міг примусити, щоб вони цього не робили. А  купка п’яниць, що сиділи, випивала, хотіли, щоб я до них підійшов. Я від них пішов; хотів, як ніколи, щоб вони цього не робили. Сам своєю дорогою пішов через каменоломню, попав у Пересиянівські землі, там де лежала цілинна трава.

      48. Я по такій своїми босими ногами пройшов, придивився. А коли це було, що чоловік із цього всього починав своє життя робити. Довго я про це думав, а сам у цьому ділі сил природних, через моє тіло проходила електризація. Прийшов я в сільськогосподарський учбовий заклад, продивився, прочитав тут, де люди закінчували диплом агронома. Після цього всього мені довелось попасти у Хартунок, із Хартунка я перейшов через залізницю, через ріку Тузловку, попав у Новочеркаськ, і по вулицях чужих пробирався. Десь узявся міліціонер, йому моя особа була підозріла, він хотів знати, куди ж я такий запилений, весь у пилу пробирався.           

      49. Я йому говорю свою адресу, куди я йшов. Базарна, 15. Там жив Іван Семенович Захаров, він був близький, мені рідний. Матінка – двоюрідна сестра матері моєї. Він мені не повірив, а пішов слідом за мною і переконався, що я є їм родич. Вони від мене не відмовились, а як Паршека свого села прийняли гостем. Я попросив у них постіль, утомився, мені треба було думати. Мені матінка Акулина постелила цю постель, я в неї ліг спати. Сам не сплю, а думаю: куди ж іти, для чого йти, і що я із цього повинен отримати, що я такий зостався? Думаю, я не збирався далеко відходити, а старався свого близького друга дитинства відвідати.

      50. Він був начальник 11-ї дільниці шахти ГПУ в Новошахтинську. Я повинен його відвідати, така у мене думка родилась. У 12 годин ночі я піднімаюсь, весь одяг залишаю в них їм для того, щоб знали, що я був. А де дівся, не знають. Крім них, не можна відчинити ворота, вони в них були на секреті. Ніхто не міг відчинити, а я вийшов. А вони мені дали дорогу, були відчинені зовсім. Я пішов по місту в той бік, де розташована станція Грушівка, сонечко мене освітило. Я побачив по дорогах людей, що йшли, вони були жінки, несли у відрах молоко. І так їм хотілося з мого вчинку сміятись.    

      51. Я це дуже добре чув, розумів, що вони сміялись не з мене, а із самих себе. Я пробирався до станиці недовго, а через станицю протікала ріка Тузловка, я через неї пробрався. А мене туман, як молоко, оточив, він не давав сонцю моє тіло зігріти. А пташки жайворонки злітали вище туману, і там по сонцю свої пісні співали. Я ждав, от скоро сонечко появиться, піднявся на те місце, де побачив це тепле сяюче сонце, воно мене оточило. Я пішов у той бік, де був Новошахтинськ. І десь узявся зайчик, порхнув з-під моїх ніг. А йому як зайчику вслід пустив свої слова: чому ти тікаєш, я тебе навіть не думав чіпати.  

      52. А  птахи жайворонки по своїх місцях так співають, веселять мене в моїй дорозі. Я побачив: по польовій дорозі пробиралась собака, пес сірого кольору, величезний. Я її назвав Мальчик, вона хвостом завиляла. Я зрозумів, що це природа дала мені в дорозі милого друга. Він мене такого ніколи не бачив, та і я такого не бачив, а тепер довелось подружити. Він голодний, а також я без їжі йду. Сам думаю: якщо природа взяла і підіслала такі життєрадісні умови, щоб я подивився. Я побачив, точно собаку прислала другом природа. Я з нею подружив, по спині погладив і сказав: ти, Хлопчик, друг мій по життю.

      53. Він так і зробився моїм другом. Я його примушував те робити, що мені хотілось. Собака з душею і серцем все це виконувала. А тут після цього всього десь узялась червоноармійська палатка. Трактор орав землю. Я – туди, а там був офіцер. Я йому розповідаю історію цього створеного діла: цю собаку треба погодувати, вона голодна, я пожалів її. Офіцер відрізав дві скибки  хліба, собаці й мені, котрі дає мені в руки і говорить: «Годуй ти її сам, вона далі за тобою не піде». Я так і вчинив, як мені офіцер сказав. Я взяв цей хліб, віддаю собаці, вона їх з’їла. Я зву її: Хлопчик. А вона дивитись не хоче, і далі за мною не пішла зовсім. Тут я зрозумів: що я її просив, у природі загубилось.

      54. А раз загубилось, знаходити не було де. Треба було кидати собаку і йти туди, куди я намітив. Я з-під ніг витягнув перепілку, а там виявилось три яєчка. Я їх з’їв ради того, що за мною далі собака не пішла. Іду далі, а сам думаю. Як мене зустріне мій товариш? Я не гість, як це робиться, а шукач чоловікові здоров’я. Іду, крокую, а сам не перестаю думати. Як це мені довелось відірватися від цих людей, котрі живуть по своїх місцях? Я теж так сам жив, як живуть усі. Не тією дорогою пішов, не тими умовами зайнявся. Все ж я добрався до Новошахтинська на Євдокову вулицю, де жив мій товариш.  

      55. А жінка побачила мене. У чому ж справи, що Паршек таким залишився, яким вона ніколи не бачила? Я її старався заспокоїти, говорю: а може у вас є люди хворі? А вона стала жалітися на свою хворобу. Я взявся їй допомогти, і тут же примусив її робити те, щоб було добре. Вона зробила, потягнула повітря, подивилась на біль, де у неї є – і десь біль ділась. Тепер, говорить, подзвоню чоловіку, скажу, що у мене дорогий гість Паршек. Він зараз прийде, він на роботі. Бере телефон, викликає комутатор: «Дайте 11-у дільницю». Їй дають: «Хто це?» «Я», – говорить Іван Олексійович. «Я Феклуша, хочу сказати тобі, що у нас гість».

      56. «Добре, – він відповів, – зараз прийду». Це недовго було. Приходить Іван Олексійович, побачив свого друга Паршека – він злякався від такого вчинку. Не лякайся, я йому кажу. А Івану Олексійовичу діватися нема куди, він став слухати Паршека. А він йому згадує дитинство, що вони колись робили, у них виходило. А тепер Іван Олексійович учений чоловік, інженер, начальник дільниці, вірить техніці. Щоб повірити, він не зміг своє кинути і піти слідом за Паршеком. Паршек його розумів, що він не зможе таким бути, як Паршек. А Іван Олексійович хотів, щоб Паршек у нього був слугою. «Не зрозумію я тебе, до чого ти ведеш, сам привів себе до такого, якого не бачив ніколи», – говорить Іван Олексійович.

      57. Я вже багато засобів на це заклав, щоб твоїй дружині це здоров’я було. До цього я пристосований, допомагати хворому чоловікові. Дочекався ночі, залишив свого товариша і пішов далі. Мене тягнула земля Привальська, там була зовсім неорана цілина. Я повинен туди попасти. Весь день весь час я йшов пішим ходом до тієї місцевості. А там були бабаки, вони сім’ями розводились. Мені доводилось по своїй дорозі пугати. Я коли йшов по цій траві, то люди мені говорили: «Як же ти тут ходиш, тут же змії повзають?» Я їх не бачу, вони не для мене тут живуть. Я старався вибратися на гостру могилу на курган і там палити себе під сонцем, а сам природу, щоб вона мене не забула.  

      58. Так вона мене вела. Я попав на шахту один-два Голицинську, Свердловського району. А знайомий мені Фірс Іванович Носов побачив мене і назустріч мені виніс свої брюки. Я їх надів, бо люди страшаться. Я йому говорю: і кожух надіну, лише б пустив до себе в дім. Надів я брюки його, начебто став я чоловіком. Заходжу в дім, запитую: як ви живете? Воно говорять: «Погано». У них у шахті підготовлене поле роботи, беруться робити осадку, а їх примушують туди лізти і давати ходку добичі. Страшно в такому виді робити. Ми сидимо без роботи. А я їм говорю: а як же я, свою сім’ю кинув і прийшов до вас?

      59. Запитую: тут є у вас хворі? А мені цього дому хазяйка Євдокія говорить: «У мене радикуліт, болить спина, пити, їсти не можу, я мучусь нею». А я їй говорю: я проти твоєї хвороби помічник. І послав її на поріг, щоб вона просила того, кому вірить. Вона пішла і зробила те, що було їй сказано. Звідти приходить і говорить: «Ти Христос, ти мене спас, я вже не хворію». Починає мені смажити сало з яєчнею, я заробив цю їжу. Поїв я добре, подякував цій хазяйці. Вона мені говорить: «А сваха Євдокія Панкратьєва, вона п’ять років мучиться, не ходить ногами, лежить у постелі».

     60. Я її посилаю, щоб вона туди пішла і розказала свою історію своєї хвороби, як вона вилікувалась, щоб вона запросила до себе. Я тоді піду і дам їй своє здоров’я. Вона пішла туди, розказала цій свасі. А свасі теж треба здоров’я, щоб вона ніжками пішла. Вона пішла, це зробила. Приходить звідти і говорить: іди, мовляв, вона хоче, щоб ти прийшов і поміг їй у здоров’ї. Я до цього готувався, ліг у постель відпочивати, а сам думаю про неї. Потім представив, яка вона повинна бути. Це важка жінка, зв’язався своєю думкою з її внутрішнім органічним тілом. Вона жде. Я вночі до неї приходжу в квартиру.

   61. А сват Федір зустрічає мене з недовірою, начебто я чужий, і не пускає мене в свій дім, тюкає на мене: «Куди ти прешся». Я його впізнав, а він мене не впізнав. А сваха почула цю історію, стала свого чоловіка умовляти. Це, мовляв, іде до мене сват Паршек. Я проходжу в дім, вона лежить на ліжку чистим тілом, тільки ноги не ходять. Вона рада б піти, але не може, у неї атрофовані ноги до колін. Я починаю з нею займатися, змінюю атмосферу в кімнаті, розчинив усі вікна, двері. Взявся одною рукою за голову, за ноги – другою рукою, потримав деякий час, ноги стали енергію відчувати.

      62. Раз вони стали відчувати, я старався їх поставити, щоб вони ходили, з допомогою повітря. Що я тільки їй не робив, чого тільки не доводилось робити, і все-таки до шести годин ранку  я її вивів надвір. Я їй дав сапку, і вона стала сапати картоплю. Людям небувале таке лікування. Я став приймати людей і давати їм здоров’я. Я хотів, щоб про це знала радянська влада. Послав хворого, щоб він пішов у райздороввідділ і там розказав про це все. Він пішов, про це розказав, а вони говорять: «Нехай іде до лікарів у поліклініку». Раз люди цього захотіли, Паршекові доводилось робити те, що людям хотілось. Паршек пішки до Свердловська біг попасти в цю поліклініку.

      63. Послав туди до лікарів чоловіка, щоб він повідомив усе їм. Мовляв, прийшов чоловік, котрого лікарі хотіли бачити. Вони йому сказали: «Нехай заходить». Паршек іде по коридору, а хворих повно, забито, стоять на прийом до лікарів. Я приходжу, мене приймає лікар жінка, вона мене запитує: «Ти був коли-небудь лікарем?» Я їй відповідаю: ніколи, і не стараюсь бути лікарем. Я сам практик, мене навчила природа, вона мені допомагає усьому цьому ділу. Довго ми говорили, але до практичного діла не прийшли. Треба було поїхати на місце і подивитися на цих хворих, котрі одержали здоров’я. Лікар зі мною погодився і дав слово поїхати на місце. А самі взяли зробили мені умови в кабінеті лікаря. 

      64. Я відпочиваю, жду головного лікарям, ми з ним поїдемо на це місце. А лікар і не думав їхати, а подзвонила в міліцію, і мене міліція прибрала до рук, як порушника. І зробили справу, нібито я на цьому руднику займався незаконно лікуванням. Мене як хворого послали в Сватове в дім божевільних, так і вчинила міліція. Держать мене у себе у дворі, годують, поють, хочуть з проводжатим відправити поїздом, котрий ішов із Зверева до Києва. А мені їхати до Дебальцева на Сватове, а там ці психіатричні дома. Я на ходу поїзда зіскочив і пішов у Кадієвці, і до самого Ворошиловграда пішки біг через Словяно-Сербськ на Родакове. А в Робаковому мене поїзд товарний підібрав. 

      65. Я домовився з механіком, щоб він зупинив біля семафора поїзда в місті Луганську. Єлизаветівка, вулиця для Луначарського, дім 2. Там жив брат моєї дружини Федір Федорович Городивитченко. Он мене вперше таким побачив, злякався в такому виді. А я йому кажу: у тебе є сорочка, є брюки, дай я одягну, а потім будемо розмовляти далі. Він мені дає сорочку, дає брюки, я зробився чоловіком. У нього запитую: є у вас хворі люди близькі? Він мені говорить: «Є по Первомайській вулиці, дім 11». Я прошу його дружину Марію, щоб вона пішла за нею і сказала про мене, про такого чоловіка, хто людям дає своє здоров’я. Вона пішла, їй розказала. Вона веліла, щоб я прийшов. Я пішов і дав свою пораду, щоб вона не їла доти, поки я не прийду. 

      66. Я до неї прийшов через ніч на ранок. Вона мене ждала, я з нею став займатися весь час через повітря. Вона стала ходити. Вийшов з нею надвір, де був дощ із снігом. Вона стала відчувати як ніколи добре. Уже сама дітям збирається готувати їсти. Я повернувся до шурина, йому говорю: іди дивись. Він пішов туди подивитись, поговорити. Приходить звідти, говорить мені: ти, мовляв, щодо цього Христос. Я йому кажу: я перед тобою твій Паршек, кому природа дала ці дари. Я йду в міськвиконком і ставлю це питання перед культ…, його прізвище Іванов. Він мене вислухав, став скликати лікарів. А лікарі коли зійшлись, їх діло одне – мене покласти в лікарню. Жодного слова не кажучи, я від цього пішов.  

      67. Старався піти від цього. Залишив їхнє все, а сам зайшов до шурина, віддав їх одяг, а сам пішов у трусиках. Мене природа огороджувала. Я по ній пішов якраз аеродромом, а літаки кукурузники літають один від іншого у висоті. Я перед найвищим літаком ставлю питання: якщо тільки цей літак, найвищий, сяде біля моїх ніг, то моя ідея буде у славі. Так воно і вийшло. Цей літак, найвищий, у цю хвилину став опускатися, і недалеко від мене робить посадку. Я підходжу до цього літака і запитую у пілота: в чому справа, причина посадки? Він відповідає: «Невідома». Я йду далі, мене зустріли дві дороги.

      68. Одна дорога вправо, а друга вліво. Я не міг попасти на Синельникове. А чоловік показався, що йде по правій стороні. Я його жду. А коли підійшов, я перед ним вибачився, говорю йому: вибачте мені, будь ласка, скажіть, як мені попасти на Синельникове? Він мені відповів: «Іди по ось цій дорозі, по котрій я йшов». Я пішов, п’ять кроків пройшов – дай гляну, що за чоловік? А його і слід простив. Що це за чоловік був? Я не знаю. Де взявся? Я теж не знаю. Приходжу на цей рудник, де людей вилікував, а вони говорять, що я в лікарні вікна повибивав, за це мене послали в Сватове. Я зрозумів, що лікарі не хотіли слухати моє діло. Я йду далі за своїм одягом, котрий був у Новочеркаську.  

      69. А в них ворота відчинились на цей прихід мій. Вони самі не в собі, що за причина, ніхто не відчиняв, а ворота відчинені. Ці ворота відчинились для мене, щоб вони знали. А вони подумали, що ворота відчинились за рахунок одягу, що ми не говоримо, де він дівся. Мій одяг взяли  повезли в Сулін, а я тут же прийшов до них. Говорю: це ворота відчинились для мене. І я поїхав у Сулін слідом за одягом. А мати Акулина привезла її туди для моєї дружини, розказує, як це було. А я десь взявся перед ними. Це не все діло моєї історії. Ніде не працювати, ніде не поступати. Я повинен це практично зробити на хворих. Їду в Красний Сулін.

      70. Мене як такого везуть безплатно поїздами. Я приїхав, кажу: є у вас хто-небудь із хворих. А брат мені говорить: «Ось у мене виконроб, волос у нього на пальці». Я до нього, а він говорить: «Я нікому не вірю». Я, мовляв, комуніст. Хто б ти не був, а мені дай свій палець. Я його взяв подержав, а він тут же перестав боліти. Я йому кажу: ну як, вірите? А він говорить: «Вірю». А якщо віриш, то тоді йди і працюй здоровим чоловіком. Я не сидів на місці, старався попасти в Сніжне. Все ж я когось там знайшов, дядю свого Михайла Єгоровича, а він мене прийняв як ніколи добре. Я його жінку вилікував... (71 нема)

      72. Дощ проливний проходив, мені закривав дорогу. Я згадав про свою сім’ю, про свої умови – десь взялось сонечко, тепло, і мене обсушило, як ніколи. А тепер дорога прямо додому. Я йшов Чистякове, Сніжне, Красний Луч. А в Красному Лучі Іван Потапович Кобзин був дядя, він мене одягнув у сорочку і брюки. Я став чоловіком і поїхав додому в Красний Сулін. Там мене ждали, як отця своєї сім’ї. Я повинен був поїхати в Ростов до самого прокурора і розказати свою історію, як мене люди визначили священиком. Він мене вислухав і тут же сказав: «Іди, шукай роботу, я допоможу тобі влаштуватись».  

      73. Все це робила природа, вона підготувала мені цю роботу. Я йду по місту і дивлюсь на об’яви, бачу написано: «Потрібний на роботу уповноважений децентралізованого порядку заготовок». Я туди, а це залізничний транспорт імені Ворошилова залізниці, по Енгельса, 43 відділення. Я туди до начальника експлуатаційного відділу, там Соколов якраз був. Я – до нього, а він мені говорить: «Ти знаєш, куди прийшов?» А я відповідаю: знаю. А він говорить: «Іди підстрижись, побрийся, а потім буду розмовляти». Я взяв у прокурора телефон, в разі потреби подзвонити. Я викликаю Кузьміна, він слухає, я говорю: ось начальник не приймає. А він йому говорить: «Прийми зараз же».  

      74. Значить я свого добився. Мене природа призначила на це місце, я був і без атестаційної комісії прийнятий на роботу. Видали мені відрядження, видали гроші, і я поїхав освоювати цю зону. А в цій зоні все є, лише б тільки твої руки, твої ноги, твій розум. Всякого роду продукція, а найголовніше, продукція моя – це хворі люди. Приходжу в комуну, а мене зустрічає член правління, і по першій зустрічі запрошує до себе в дім. Він начебто знав, що я йому в його домі його матері помічник. Заходжу я в дім, бачу, чую, на його печі щось ворочається. Питаю: що там таке? А він мені говорить: «Це у мене мати малярією хвора». Це вже моє діло. 

      75. Говорю я йому: дозвольте мені до неї. А вона, бідна, наділа на себе десять панчіх, від холоду укрита шубою, задихається від холоду. А я зняв з неї панчохи, скинув шубу, спустив на землю, і кажу невістці: мила дитино, дай мені холодної води. Вона приносить, і я мию ноги до колін. Вона пробудилась і стала на ноги. Я їй говорю: іди на сніг, іди в природу і проси: “Учитель, дай мені здоров’я”. Вона звідти приходить і примушує свого сина смажити яєчню із салом і годувати мене. Це мій був перший в Овечкіне початок. Я поставив на ноги такого чоловіка, від котрого пішли всі відгуки хороші. Мені і колгосп з довірою став усе продавати, і люди стали продавати продукцію.

     76. Я став відправляти залізницею, прийшла в Ростов, у мене закрутилось колесо. Люди стали з району їхати натовпом. Я вдень працюю, а вночі приймаю. Раз люди почули про це хороше, то й інші, лікарі почули райстройорс. А природа довго мене там не держала. Нашій організації дали вказівку цю зону здати. Як би я не робив, що б я не робив, все йшло за вказівкою природи.

      Я там зроду по снігу не ходив роззутим. А коли я прийняв хвору, 17 років не ходила ногами, я перед нею поставив питання: якщо я її тільки на ноги поставлю, то я по снігу піду роззутим. І от завдяки цій жінці я розкриваю перед людьми таку картину.

      77. Я йду в степ за 12 кілометрів і там роззуваюсь. А мені холодно, а мені морозно, а люди побачили і з мене сміються. Але ж я чоловіка за це на ноги поставив, природа мене береже. Мені більше не треба нічого, я тут людям робив добро. Раптом мене в Ростов викликають. Їду поїздом Баку – Київ, зустрічаюсь у купе з головним лікарем лікарні Мінводи. Він мене величав так: кустар я, одинак. І дав мені своє слово запросити в свою лікарню, там його хворі не отримують ніякої допомоги. А я дав йому слово поставити їх на ноги. Одна була з атрофованими ногами по коліна, а друга паралізована.

       78. Я дав слово це все зробити. Він мені обіцяв відрядження оплатити, я сказав: не треба мені ніякого відрядження. Мені дає все природа. Коли я приїхав у Ростов, мені дають відрядження в Пятигорськ через Мінводи. Я цього Данилова знайшов у його робочому дворі, він мене привіз у лікарню, надів на мене білий халат, прикріпив до мене нянечку. Вона повела мене в ізолятор. А я коли зайшов, сказав хворим здрастуйте, і став малювати хворим картину, як я допомагаю хворим. Потрібно повітря, вода, земля. Ця жінка, котра не ходила п’ять років, дала згоду цим зайнятись, а паралізована не згодилась. Ця жінка стала ходити, і хворі стали вимагати до себе такого лікаря.

      79. А лікарі… Це живий факт. Я тут був маленький чоловік. Я підкоряюсь тут лікарям і хворим, і всім людям. Моє діло було допомагати хворим, і тут мені не повезло. Данилов відмовився від свого відрядження. Я був такий чоловік, якби мені тільки дозволили, то в одні двері ввійшли, а в другі двері б вийшли всі здорові люди. У П’ятигорську я здав свою зону, повертаюсь назад, у Ростові  мені дають нову зону Тихорєцьк, Архангельськ. Я повинен вивчити цю зону, зрозуміти. Я не побоявся ніяких перешкод у цих станицях, у цих районах багато хворих, з котрими я займався. А для мене малярійні люди були в пошані, туберкульозних ставив на ноги, астма відходила, простуда була не почому.        

      80. Я робив те, що людям було треба – здоров’я. А за здоров’я чіплялись усі. Куди я не піду і що не ввожу, стараюсь цьому чоловікові поміч зробити. А мене як такого лікарі лікарем визначили. Я – загартований чоловік, нехай ті люди, котрі зустрічаються зі мною, скажуть, що я над ними робив, якщо погано. А від поганого здоров’я не дається, тільки від хорошого. Я був відомий перед усіма, вивчав зону, розумів, де, що лежить і робиться. Я був чоловік з кругозором. Я бачу, що в нього рука перев’язана на платку, я – до нього: у чому справа? Він мені говорить: у мене на великому пальці волос. Я йому дав роз’яснення, тягну за собою в управління, там з ним займаюсь.  

      81. У мене руки золоті, а розум дорогий. Лише б тільки взявся за чоловіка, де дівається малярія. Я не боявся нікого, а робив своє діло так, як говорить закон. Укладав договори з колгоспами. Якщо бачу, то тут же допомагаю чоловікові, щоб він став здоровим і міг робити. А мною адміністрація зайнялась через органи пізнати, що я такий за чоловік. І затримують мене в своїх умовах. Я ніч сиджу, думаю, що ж я зробив поганого? А щоб допомогти мені, нікому не доводилось. Я робив це не сам, а все це зробила природа, вона мене держала в умовах. Мені було холодно, я по цих умовах ходив сміливо.

      82. І от зі мною адміністрація вчиняє під умовами їх, стрижуть мене, бриють і скорочують з роботи. Що робити? Не знаю. Азово-Чорноморська комісія, я – туди. Там Чернов голова, я йому про це обмалював всю картину, що утворилась. Він викликає мене, викликає мого колишнього начальника Багачева и разом з ним юриста, щоб зі мною про це говорити. Я бачив їх напрям, що вони вирішили мене прибрати від себе. Я наважився зробитися  таким, як мені природа підказувала: весь одяг скинути і піти в природу. Вона мене зустріла за містом, за Ростовим. В одному радгоспі я звернувся до директора як чоловіка, щоб він зробив у себе мені спокій.        

      83. Він мені указав у експедитора свого пункту кімнату, де мені довелось одну ніч переночувати. А дорога-то моя довга, не видно її кінця. Від самого сходу сонця і до його заходу я йшов і думав, з ким же я зустрінусь. А мене після мого купання у воді зустріло овечок стадо, і між ними пастух стояв сліпий, на дотик він їх пас. Я – до нього, мене вівці в своєму стаді пропускають. Я в нього питаю: в чому справа? А він мені: «Я сліпий, а овечок пасу на дотик». Я став його учити, що робити: тягнути повітря і дивитись у вічі. У нього очі відкрили видимість, він побачив своїми очима мене, що я за чоловік такий. З кишені витягує шматок хліба, хоче, щоб я його з’їв.   

      84. У цей час було свято Трійця, а три молодих дівчини, одягнені святково, ішли по дорозі та зацікавились мною. Питають: «Звідки ти, дядьку?» А я хотів знати, звідки були ці дівчата. Вони були з Нецветаєва, Кошкине вірменський хутір. Я з ними йшов, вів мову про яких-небудь хворих людях, чи є вони в них. Дівчина мені сказала: «Є в нас хвора сліпа, очима не бачить. А як не бачить, ми все розкажемо. У неї очі правильні, але віки не піднімаються. Вона світу Божого не бачить». Я з ними до неї прийшов. Вони її як вірменку представляють, вона по-руському не розуміє. Я в них попросив перекладача. Цей чоловік став їй розказувати, що треба робити. Я з нею став займатися, як з усіма іншими. Дихай повітрям і дивись у вічі.   

      85. Вона моїм стала займатися, у неї очі відкрились. Я довго там не був, природа мене не держала там. За мною погоня, що за чоловік? Я через річку пробирався до Генерального села, люди сапали соняшники, побачили мене і всі засміялись: ха, ха. Я подивився на них, що я міг сказати? І пішов я на гострий курган на могилу, зупинився, стою. А до мене підходять три трактористи замазані, як шахтарі. Питають: «Що ти є за чоловік?» Я їм став розказувати. Я чоловік такий, моя мета шукати для чоловіка здоров’я. Вони зацікавились, мене слухають, я їх втягнув своєю розповіддю. Вони жаліли мене, запросили в свою будку тракторної бригади.

      86. Я від цієї пропозиції не відмовився. Діло йшло до ночі, стало темніти. Я в них на запрошення поїв пшеничної каші, і тут же попросив спокою заснути, я стомився. А із села на лінійці на парі коней приїхав голова і секретар партійного осередку. Їм про це донесли, а в цей час була боротьба з безпритульними. Я сам себе їм показав, котрого, вони вважали, треба доставити дільничному. І кричить: «Хто вам давав право в цю будку сторонніх людей запрошувати?» А я говорю: ніхто не давав право, я сам прийшов. Я пішов у природу, а мене ловлять, за руку ведуть до лінійки. Посадили мене в лінійку і повезли в село.

      87. Везуть мене при місяці по місячній дорозі, як вдень. А вулицею молодь якось вона в цей час гуляла, старалась мене зустріти. У мене секретар питає: «Ти от упав з неба, скажи, як там на небі?» Я став розказувати їм, що є на землі: і колгоспи, і радгоспи, і МТС. Вони зрозуміли, що я особа, яка не розуміє, привезли і віддали мене до конюхів у конюшню – такий був дім. А в цьому домі були люди, води доглядали за кіньми. Я коли зайшов у приміщення, то побачив, на стіні висить рушниця. Питаю: що це таке? Вони кажуть: “Рушниця”. Я кажу: заберіть її зараз же, бо я вас нею перестріляю. Вони прибрали її. Я їх посадив біля себе і став розказувати свою всю історію. Мене люди образили.     

     88. Я їм пожалівся. Ось ваша адміністрація організації привезла, а сама поїхала додому спати, а мене доручила вам: ви, мовляв, є варта. Про що я вам скажу. Я теж працював, і трудився так, як усі трудяться. Я хворим людям допомагав, давав їм здоров’я. А мене взяли і скоротили, і я пішов по цим слідам, і попав до вас, тепер розказую це. А що буде завтра, я не знаю? Зійде сонечко, настане день, люди підуть на свою належну роботу. А за мною, за таким ось, як я, підкотить з МТС машина. Вона приїде з начальником, а я цього начальника в житті не бачив. Лише тому, що ця картина розкривається вперше. Я питаю: чия це машина?

       89. А мені відповідають: «Це машина МТС, державна». А директор цієї машини сказав: «Хочу, щоб вона довезла тебе до місця». А я в нього питаю: а ви мене такого чоловіка знаєте? Він відповідає: «Ні». Так ось що, я таких командирів, як ви, уже десятка три погубив; я – убивця. А він сів у машину і поїхав від мене, а я залишився на місці. А тучі грають, як ніколи. Я малюю картину, вона була людей. Люди дивились, а я пальцем показував: ось ця туча зараз щезне – вона щезала зовсім. Я був у своєму ділі правий. А хлопчик, років три віком, іде до мене і несе масляну в сметані пампушку. Я питаю: дитино, хто тобі дав цю пампушку?

   90. Він говорить: «Тато». Я говорю йому: так іди і віддай її своєму тату, нехай він її з’їсть. А в цей час уже до мене підкотила пара коней сільської ради. Я в людей питаю: чиї коні? Вини відповідають: «Сільської ради». Я не хотів ними їхати. А голова з кучером коней: привезти на лінійці. Я хотів пішки. А раз мене привезли люди, то вони мене і повезуть до дільничного. Я їх подражнив, зіскочив з лінійки, і пішов у степ. Вони мене догнали, привели до лінійки, посадили і держать. А їхати було до дільничного приблизно кілометрів 12. Везе мене, як доручено, комсомолець, я йому підкоряюсь повністю.    

      91. Коли ми приїхали, він пішов у приміщення повідомити, кого він привіз дільничному. А дільничний підготувався мене зустріти. Комсомолець показав мені його двері й велів мені туди заходити. Я заходжу, мене зустріли виховальні слова, я їх ніколи не очікував. Ну що ж ти зробиш, я перед дільничним виявився безпритульним. Він мене – і в бога, і в матір, кого він тільки не представляв. Мене старався облаяти всякими словами. Я мовчав, нічого не говорив, надіявся на час його втоми. Він довго лаявся і клявся, а сам не знає, а хто я ж такий є. Я йому не говорив, а спитав: чиї це в тебе за портрети висять з чотирьох сторін?   

      92. Він мені сказав: «Уряд». Так ви що ж не знаєте чоловіка, а виховуєте по-своєму. У вас хазяйство ОРС є, підсобне хазяйство з Ростова? Він говорить: «Є». Телефон до нього проведений, і спитайте, є у них такий чоловік чи нема.  Він спитав мене: «А кого ти знаєш там?». Я йому кажу: Алімова директора и директора фінансів Борецького. Він зрозумів, що я не з таких, як він думав. Він бере трубку і дзвонить по телефону, і викликає це хазяйство: «У вас є такий чоловік Іванов П. К.?» Йому відповідає агроном: «Є». Далі йому не було чого сказати, а тільки треба було вибачитися.

      93. Він цього не зробив, а дав слово в це хазяйство доставити. Там більшість ув’язнених. Час ішов якраз  сінокосу, косарки косили сіно, як із кулемету строчили, нібито це фронт. Я був доставлений, дільничний здав мене агроному, а агроном повинен доставити мене в управління цього хазяйства міста Ростова. Я був доставлений на машині, котра везла сіно в Ростов. Зі мною проводжатий, привозить на вулицю Енгельса, де наше відділення. Мене люди побачили вперше, я був у трусах, і більше нічого. Мій одяг був десь у міліції. Я з образою виступив і став лаяти не радянську владу, а чоловіка, котрий мене затримав і хоче, щоб я на білому світі не жив.

      94. Десь узявся міліціонер, викликав міліцію, посадили в машину, повезли в 1-е відділення  міліції. До начальника на верхній поверх піднімаюсь, а за мною біжить начальник ГПУ і кричить: «Контрреволюціонер, дай мені його». По Енгельса мене повезли, а сам іде слідом і кричить… Міліція виконує свій обов’язок, і мене до машини женуть. Я туди попав таким само, як всюди, але поганого на мені не знайшли. Навіть у мене в кишені був лист, що я робітник райстрой ОРС. Мене випускають, я виходжу, як ніколи не було.     

      95. Іду на базар, тільки показав ногу, а мене хоп і забрала міліція в комендатуру. А там уже сиділи всякого роду люди: і безпритульні, і хромі, і слабі, і п’яні, і тверезі. І я туди попав. Ніколи такого не очікував, а мене разом з ними у 2-е відділення міліції. Уявляєте, як це було тяжко. Але якщо попав у воронячу стаю, значить каркай. Тільки зайшов у міліцію, до мене підходить начальник карного розшуку. «Як твоє прізвище», – питає. Я йому кажу: Іванов. Він мене бере і веде із собою наверх, там лежав одяг. «Це твій одяг?» Я йому сказав: мій. «Одягай». Я одів і став таким чоловіком, як і всі живущі.  

      96. Він мене посилає до Чернова, провулок Семашка, Азово-чорноморського краю Контрольна комісія. Тебе жде Чернов. Я туди. Мене зустрічає секретар, на котрому були окуляри пенсне. Чернов ще не прийшов на роботу, як я цьому чоловікові окуляри зняв, він уже без них бачить. Значить, говорить Чернов, недаремно йому довелось у моєму кабінеті одяг зняти. Переді мною поставив усю психіатрію, усіх світил міста. Микола Миколайович Корганов, Артемов та інші. Я їм біле, а вони чорне. Вони ж на місцях своєї роботи, їх запросили, а мені як такому довелось доводити. У мене була перед ними практика.   

      97. Мене виправдати перед їх законом. Вони мене образили, не дали далі трудитися, скоротили. А психіатри знайшли свій вихід мені від цього позбавитись. В них ввійшла мисль природи зробити мене перед усім світом ненормальним чоловіком. Я з ними вів розмову ніч і день. Вони путали мене в ході своєї ідеї. Я вільно пішов у природу, пустив своє тіло в море Азовське утопити, така мене мисль оточила, я й пішов. Весь одяг із себе скинув, вклав у портфель і залишив його в ярку в балці, а сам направився через Мясницький район. Зі мною зустрівся вірменин, він мене назвав дитинкою: «Куди ти йдеш?»

      98. Я йому відповідаю точно так, як подумав. А він мені говорить: «Зупинись, твоє все життя попереду». Я від нього відірвався, а за мною погоня на конях, автомашинах. Я біг, пробирався до свого одягу. Мене піймали на конях і привели до міліцейської машини. Я послав їздового на коні, щоб він мій одяг привіз. Він поїхав, скоро повернувся і привіз мені мій одяг. Я надів і говорю: тепер везіть, куди хочете. Вони привезли в районну міліцію. Я по приходу в міліцію побачив, лежить на землі кожух. Питаю: чий це кожух? Вони мені відповідають: «Це кожух наш». Так дозвольте мені в нього завернутись. Черговий цього не відмовив. Я завернувся  і всю ніч проворочався з боку на бік, та сам все думав, що мене непокоїть.   

      99. Я ж не розумів, що я роблю. А вони, адміністратори, життя не дають. Я зостався без роботи, а без роботи життя нема. Я їм розказав, що зі мною зустрілось. А хто може допомогти цьому горю, крім тільки міліції. Мене конвоюють у Ростов. Я міліціонерові говорю: приїдемо в Ростов – нас зустріне гроза з блискавками і сильним дощем. Це говорять слова, а по дорозі чого тільки не зустрінеш. До Ростова довелось їхати поїздом. Кожному чоловікові на це моє діло дивитись погано. Вони вільні, а я арештований. За що? Сам не знаю. В міліції управління Азово-чорноморського краю послало в психлікарню перевірити моє здоров’я.

      100. Я ж цього не зустрічав, а зі мною зустрілась залізне ліжко без матрацу. Я бачив народ ненормальний: тут співали, танцювали, тут же виступали, говорили. Все це є діло їх прикладом. Я звертаюсь до санітара: скажіть мені, будь ласка, хто розпоряджається тут усім цим? А вони мені говорять: «Сестра». Вона передає лікарю про це, що ти про це скажеш. Я попросив сестру, сестра пришла, сестру прошу, щоб вона викликала лікаря. Повідомила лікаря, а лікар приходить. І я йому обмальовую всю картину, як в цьому ділі все вийшло. Я попросив його, щоб він перевів мене в спокійне відділення. Вона  дала вказівку, перевели мене в спокійне відділення. 

      101. Я цілий місяць пролежав та продумав про це. Я їх вважав пастухами, вони нас в цьому пасли. Прийдуть на роботу і спитають обов’язково, як твоє здоров’я. Ніколи не думав цього випробування, а лікарі це зробили. Я готувався ними для ВТЕК, у них мій діагноз параноя розвиток особистості, шизофренія. Словом, стопроцентна ненормальність. А закон їх потребував, це і природа не заперечила, таке захворювання мати. Вину взяли на себе лікарі, вони цей діагноз представили. Пролежав я місяць, мені вказівка до лікарів  району в Ростові залізничного транспорту. Там мені робили ВТЕК, дали 1-у групу, діагноз шизофренія. 

      102. Загорював я в цьому, що ж це за діло, якщо себе почував добре, а я хворий чоловік. Мені природа говорить. Чого ти тужиш? Як же не тужити, я в людях залишився без усякого труда. Ну що ж, твоє діло тепер – ученим доводити. Це зробили вони, їх витівка, нехай відповідають. А твоє діло – іди по профспілкам, міськкомам, вони тобі будуть допомагати, ти і будеш жити.    

      Ходжу, розказую, як це вийшло між лікарями і мною. А сам пишу заяву, щоб міськком допомагав мені в житті. Мені виписують гроші. Я цим недовго оточувався. У мене були золоті руки, а ум дорогий. Я допомагав хворим, давав їм здоров’я. Я відмовився від цієї допомоги, а пішов трудом добувати.

     103. Став людям давати здоров’я, вони стали мені дякувати. Але це не все. Десь взялись охоронці, приклали свої сили, і стали мені не давати, щоб я давав їм здоров’я. Ця боротьба була до тих пір, поки я зі своїм здоров’ям попав у психіатричну лікарню, і там випробувався три роки. Мене держали, думали, що я роблю ненормально. Я один був такий, не боявся холоду і жари. Я загартовувався, як сталь. Я всьому ділу є в природі Переможець  її і Учитель народу, Бог землі.  Моя в цьому всьому є Перемога.

      Моя Перемога. Я по ділу всьому є самородок. А джерело моє всього життя чоловіка – це є для життя загартування-тренування. Я труджусь один на благо всього світу всіх людей.

      Я учусь у природі, хвалюсь перед нею. Істину хочу сказати про самозбереження моєї здорової клітини. Моє серце – молоде загартоване, здорове – серце 25 літ чоловіка. Мій вихід у світ. Я не боюсь ніякого ворога, навіть своєї смерті. Якби цього в житті не було, я давно вмер. Я – чоловік землі, дихаю дуже сильно, а говорю різко. Не про якесь чудо, а про природу, про фізичне практичне явище. Найголовніше – чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Люблю й уболіваю, душу й серце хворого знаю, хочу йому допомогти. Через руки мої струмом убиваю біль. Це все не слова говорять, а все робиться ділом. Рука пише Владика, ніколи про це не забути. Дуже справедливо, просьба моя яка? Мене треба просити – будеш завжди здоровий. Кому це буде не треба, юнаку нашому молодому? Та ні. Шановні, це світове значення. Нам треба матір природу любити, цінувати, берегти її, як око. Хвороба в цьому не відіграє роль проти чоловіка, а відіграє роль чоловік проти хвороби. Нам треба вчитись ученню Іванова, щоб у тюрму не сідати і в лікарню не лягати. Жити вільно, не лізти на рожен. Яка буде слава, якщо ми з вами головку низько поклонимо і скажемо дідусеві, бабусі, дядеві, тітоньці, молодому чоловікові: «Здрастуйте». Ех, і життя моє тяжке для всіх вас. Своє серце загартуйте. Милі мої люди, гляньте на сонце – ви побачите оздоровлення. Бути завжди таким, як я, Переможець природи, Учитель народу.

      106. Мені скоро виповниться 85 років. 50 років з них я віддав практичному пошуку шляхів здорового життя. Для цього я щоденно випробую на собі суворі сторони її. Я повний бажання весь свій досвід передати нашій молоді і всім людям. Це мій подарунок їм. Іванов  Порфирій Корнійович.

       Дитинко! Ти повний бажання принести користь всьому радянському народові, що будує комунізм. Для цього ти постарайся бути здоровим. Сердечна просьба до тебе, прийми декілька порад в доповнення до того, що написано у «Вогнику», № 8, щоб зміцнити своє здоров’я. 

1. Два рази в день купайся в холодній воді, щоб тобі було добре. Купайся в чому можеш: в озері, в річці, ванні, приймай душ або обливайся. Це твої умови. Гаряче купання завершуй холодною водою.

 2. Перед купання або після нього, а якщо можливо, то й разом з ним, вийди на природу, стань босими ногами на землю, а зимою на сніг хоча б на 1 – 2 хвилини. Вдихни через рот декілька раз повітря і подумки побажай собі й усім людям здоров’я.

3. Не вживай алкоголь і не кури.

4. Старайся хоч раз в тиждень повністю обходитись без їжі і води з п’ятниці 18 – 20 годин до неділі 12 годин. Це твої заслуги  і спокій. Якщо тобі трудно, то держи хоча б протягом доби.

5. У 12 годин у неділю вийди на природу босим і декілька раз подихай, як написано віще. Це свято твого діла. Після цього можеш їсти все, що тобі подобається.

 6. Люби природу, що оточує тебе, не плюй на землю, не випльовуй із себе нічого. Звикни до цього, це твоє здоров’я.

7. Здоровайся з усіма всюди, особливо з людьми поважного віку. Хочеш мати в себе здоров’я – здоровайся з усіма.

8. Помагай людям, чим можеш, особливо бідному, хворому, ображеному, нужденному. Роби це з радістю. Відгукнись на його нужду душею і серцем. Ти придбаєш у ньому друга і допоможеш ділу мира.

 9. Перемагай в себе жадність, лінь, самовдоволеність, користолюбство, страх, лицемірство, гордість. Вір людям і люби їх. Не говори про них несправедливо. Не приймай близько до серця недобрих думок про них.

10. Звільни свою голову від мислі про хворобу, недомагання, смерть. Це твоя перемога.

11. Мисль не відділяй від діла. Прочитав – добре. Але найголовніше, роби.

12. Розказуй і передай досвід цього діла, але не хвались і не став себе вище інших. Будь скромним.

      Якщо тобі щось неясно або неповно для тебе, то напиши мені. Я завжди готовий передати свій досвід, щоб твоє діло було успішним.  Бажаю щастя, здоров’я хорошого. Іванов Порфирій Корнійович. Моя адреса: Луганська обл., Cвердловський р, п/о Должанське, с. Верхній Кондрючий, вул. Садова, 58.

      109. Це в мені дала в моєму розумовому розвитку психлікарня. А мене зненавиділа теорія, вона на мене кинула критику, нібито за мною пішли цивілізовані люди. Їх послало за мною здоров’я, котре мене один час зберігає.   

      110. Я був таким чоловіком, котрого природа не народжувала. Що я тільки від них не чув, чого вони про мене не говорили. Я від них свідомо терпів, так як знаходжусь у природі. Мені дуже в ній холодно, а я свідомо терплю. Мені без їжі завжди хочеться їсти, але я свідомо терплю з-за свого здоров’я. Знаю добре, що я роблю це не для мене особисто, а для всього народу всіх людей. Але зі мною, з моїм висновком незгодних багато. Вони так говорять: краще мені вмерти в одязі. А вмирати не треба. А Паршек ще не пробував умирати. Він жив, він живе, і буде він так жити. Його заслуги в природі. Він бережеться нею. Вона його береже і допомагає в його ділі. Вона йому милий є друг всякого характеру життя. Вона не буде йому, щоб він у ній простуджувався або хворів, щоб після цього всього він своїм тілом умирав.   

      111. Цього він не заслужив. Його як такого за це ось саме діло допомоги. Хворому чоловікові треба здоров’я, він його всім роздає, а його психіатри в цьому держать. Він не боїться їх режиму. Цю лікарню створили вони самі. Я в лікарні учився тільки самоучкою. Мене посадив Сталін, він сам умер в цей час. Я своїм здоров’ям не губився, завжди воно мене оточувало таким. Я його не жалів, а передавав через свої руки. Чоловік живого характеру, він робиться здоровим чоловіком. Йому в цьому жити, а природа на його тіло беззахисне напала і посадила язву або грибок. Він без загартування-тренування хиріє. А коли моїм він займається, то в нього  всередині – тепло, сили. Він ними так живе, і буде він здоровий жити. А хворим чоловіком не бути, його природа жене з його дороги. Я зі своїм здоров’ям пройшов через такі колючі умови.  

      112. Людям ця картина, вона була треба. Здоров’я – це є все. А в людях його нема, вони його гублять. Я ходжу по планеті, зустрічаюся з такими людьми, вони в нестатку, їх оточив холод. Вони люди технічні, їм у природі жити холодно. Вони так звикли, щоб що-небудь такого в житті своєму надівати. Чоловік своє тіло прикрашав, ішов у природу його людям показувати. А я без всякого цього в природі ходив та думав про це все. Кому ти як про хороше розкажеш? Люди бачили на мені це, але не згоджувалися з моєю розповіддю. Я був для людей шкідливий.

      Як же я так цю систему починав. Ходив, як і всі люди. Носив на голові шапку, взуття на ногах, носив і сорочку, та яке-небудь верхнє пальто. І святково хвалився ними. А в будні я надівав, лише б звик. Від атмосфери відходив. Я любив, щоб мені було прохолодно. 

      113. Більше держав себе до сонечка, до тепла. А коли я зустрівся з природою, вона мені показала весь людський нестаток у них. Вони одягались у чуже природне, їли чуже, і в домі жили чужому. Це було недобре, природі від цього діла терпіти доводилось. А я цього не став у природі робити, свою любов у цьому відкрив, щастя мого здоров’я через любов до неї. У мене нема в житті поганих днів, щоб я від них ховався. Я любив природу, особливо зустрічався з нею зимою. З білим снігом, з морозом я з любов’ю зустрічався і старався їх провести, як це буде треба. Я йшов не так, як усі люди ходили. Я показував своє живе тіло, щоб вони мого вчинку лякались. Я не мерз так, як їх природа морозила. Між мною і природою була любов. 

      114. Запас у дорогу ніколи не брав, а старався туди попасти. Я від них отримав лист із запрошенням. Мене запросив К. Я їх став по-своєму приймати. Кладу їх на землю. Це було на Чувілкіному бугрі. Я там приймав 50 чоловік. Мені лише б одного чоловіка, він за собою потягне конвеєром. Це їх такі сили, я їх маю. Беру свою дорогу, їду поїздом. Мене везуть без всякої плати. Я був відомий старим, завжди говорив про здоров’я, життя чоловіка…

     115. А Паршек не кидав це діло робити, він робив нове. Його наші люди піддержували. Він зі своєю допомогою прогресував по всій місцевості, по всім містам, по селам. Там де побачив хворого, старався йому допомогти.

      Їду я поїздом, а в поїзді їде жінка в літню пору в шубі. Вона з Моздока хвора. Вона була в Криму, в санаторії Євпаторії за рахунок чоловіка комбайнера радгоспу. За путівкою. Вона місяць пролікувалась, а шубу не зняла. Їй холодно. А я їй на ходу поїзда зняв цю шубу. Вона – мене до себе. Це було джерело цього діла. Я їй дав слово до неї завітати. Мені треба не гості, а мені треба хворі люди.

     116. А я їжджу, їх ставлю на ноги. Мені слово є. Я в Жданові всіх хворих на ноги поставив, а тепер треба на півночі це діло зробити в людях. Мені лише б одного чоловіка поставити на ноги, а тоді всі будуть здорові. Так воно робилося, робиться мною. А політика в людях менжує, укладає договори, природу направо, наліво продають. Хочуть у житті миру, а воно робиться навпаки. Ми із цим ось ділом пролазили близько до війни. Німець зосереджував, створював на це армію. Він готував свій фашизм на комуністів, хотів його розбити. А я в компанію Бухарина і Рикова не сидів, а їздив, куди хотів. Їду в Моздок робити своє діло допомагати хворому. А мене міліція Моздока прибрала  до рук, як шпигуна, посадила в КПЗ. Я там просидів три місяці, багато наговорився з комуністами. Їх Сталін посадив, як бухаринців. Мене звільнили на всі чотири сторони. Я приїхав додому, як із курорту.

      117. Своє не кидав, дочекався німецької фашистської війни. Віроломно напав на руських бомбардуванням, танками. Робили в тилу висадку, створювали паніку, тим вигравали. У цьому ділі руські з великими втратами відступали. А німець мою місцевість окупував, у нашому місті штаб Паулюса  стояв. Я вийшов на вулицю Леніна, а мотузка оточила мій прохід. А солдат німецької армії мене підхопив зимою, у штаб доставив. Я там зі своїм загартуванням виступив, доказав Паулюсу. Він мені мій руський документ перевів на свій шрифт, герб приклав. Я з ним, як з атомою. Вони мене як такого держали заслуженим у цьому ділі. У них був на утриманні, вони мене берегли, як око. Моє діло було в житті  одне – допомога нашому солдату руському. Сама природа це все зробила. Вона армію німецьку примусила. Мене як такого запросили в Берлін.

   118. Для чого? Вони мені не говорили. Дали своє місце їхати з вербованими. Для видного візиту я їхав, а час ішов, війна продовжувалась не на користь нас, а німців. Німець зі своєю технікою мав перевагу. Руські йшли в бій зі своїми людьми на жертву. Мене офіцери везуть поїздом з вербованою молоддю. Я їду, а в самого два сина проти воюють. А щоб допомогти цьому всьому, я такого в людях не бачив. А чув, по моєму явленню німці на станціях кричали у весь голос: мовляв, гут, гут. Але що буде далі? Німець радий був своїм таким завоюванням. А я їду, сам не знаю, для чого туди. Все це взяла на себе природа. Вона німців примусила подумати, чому ми його веземо без всякої візи. Він же чоловік руський, нами завойований, а таких рідкість.

      119. Це вона так… взяла і вчинила. Зняли з поїзда, а передали на розбір поліцаям України. Вони теж таких не бачили і не змогли розібратися з таким народженим ділом. Роблять мені в гестапо  в Дніпропетровськ. Проводять по Знаменці на станцію до поїзда Берлін – Ростов. Їдуть офіцери на фронт,  і солдати з ними. Сідаю я разом з офіцерами, ніякого такого конвою. Вони думали про перемогу над руськими, а я думав одне – як допомогти в природі руському солдатові. Він був у цьому ображений, на нього напали фашисти і вбивають його, а він терпить. Я прошу в цьому вчинку, в котрий попав. Природа, допоможи виплутатись із цього всього нашому руському солдатові. Я так малював перед ними цю картину. Під 22 листопада 1942 року вони мною так інтересувались, хотіли бачити, як я в холоді, в морозі.  

     120. Хто це може сказати і таке перетерпіти, щоб із природою згодитись і піти до неї близько так, як я? Всю ніч весь час мене фашисти ради себе возили на мотоциклу, щоб побачити при холоді 17 градусів температури. Я упросив природу, природа руському солдатові допомогла. Його під Москвою розбили, під Сталінградом оточили, отримав Гітлер те, що треба. Я зробив у природі для війни, чим треба похвалитись. Якщо наші самі набили морду противнику, уже є перемога. Німці у мене питають, як у Бога: «Чия буде перемога?» Я їм сказав: Сталіна.  Вони мене не держали, привезли додому. Я був у них на рахунку. Я їхав із солдатами з їх армією, вони їхали з другого фронту. Я їм розказав те, чого вони боялись: у полон беруть, нічого не роблять руські.   

      121. А наші хочуть місце війни ще більше зробити, цього ворога. Я хотів боротися в житті за те, щоб між людьми більше не було війни, із цього всього зла в природі дружбу ввести, між руськими і німцями мир укласти. Ось що було зроблено в житті для прикладу, ця любов. Я помагав заочно, копався в голові Гітлера, щоб він не мав у себе успіхів. Так воно і вийшло. Руські розбили, зробили капітуляцію, уряд осудили. Зробили це все наші. Між капіталом і радянською владою зародився злобний ворог. Один одному довіри ніякої, психічно торгують, один одного обманюють. В хід пустили золото. Паршек був не за це, його любов була до природи; не знищувати, а ублагати, як матір свою; її треба цінувати, берегти, як око.

      122. А моє загартування, воно нас народить усіх, своїм покроєм воно хоче. Це загартування-тренування є Дух Святий. Я з ним зустрівся в природі, не так я проходив для цього всього 50 років. Я продумав та проробив, де я мав умерти 1000 разів. А я жив, я живу, і буду жити через наше джерело, через таке ось життя, котре я знайшов, ним оточив себе. Воно – мій милий друг у цьому, вічно живущий, ніколи не вмираючий. Я його люблю, обнімаю, цілую, як чоловіка такого, як я є на білому світі. Еволюція – свідоме терпіння. Мені ж холодно, але я терплю в цьому свідомо. Любов моя береже себе в житті моєму. Я один такий. Хочу, щоб молодь була такою, як наше загартування-тренування.

      123. Те, чого ми боялися робити, ми не хочемо. Хворі ми в цьому люди. Ми хворі люди, маємо свій нестаток. Такі створені  хвороби, вони мучать нашого брата. А коли полюбиш це, то за тебе візьметься сама природа, а в ній всі блага всієї цієї системи. Один обов’язок є між нами всіма, ми такі є. Загартування-тренування, воно в цьому народило живого чоловіка, такого, як я. Подружився з ним, він любить природу за її таке ставлення. Це наша природна і людська є на світі любов. У загартування нема смерті, є одне життя невмираюче. Воно жило, воно живе, воно буде жити без усякої смерті. Це вічного характеру, воно буде жити. У загартування-тренування початок є життя, але кінця нема. Це є в житті перше діло.

      124. У загартування-тренування всі його висновки для життя. Перш ніж в ньому нам жити, як ми хочемо, треба нам для цього всього робити, трудитися фізично. Загартування-тренування, воно всьому ділу дух є всієї нашої молоді всього світу. Воно учить нас усіх здоров’ю, щоб ми з вами не простуджувались і не хворіли. Нам Паршек ці якості в природі знайшов, тепер засоби є. Він для цього всього Учитель, учить нас цьому всьому. Ми повинні собі таке місце знайти з усіма природними умовами, щоби була нам така можливість бути любому і кожному чоловікові без усякої потреби. Це місце буде наше райське, чоловікові слава безсмертна.

      125. Я своїм загартуванням це місце знайшов, ним я оточив себе. Хочу, щоб воно між молоддю залишилось. Я не простуджуюсь, не хворію, хочу, щоб уся наша молодь усього світу це мала. Ми, вся молодь усього світу, повинні за це діло взятись і так робити, як робить для нас дорогий Учитель. Він це все зробив для нас, усієї молоді, що живе на білому світі. Ми повинні добитися це в житті зробити.            

      126. Перемога моя

По ділу я самородок. А джерело мого життя – це загартування-тренування. Я один труджусь на благо всього світу людей. Учусь у природі, хвалюсь перед світом. Хочу істинно сказати про самозбереження здорової клітини. Моє серце – молоде загартоване, здорове – серце 25 літ чоловіка. Мій вихід у світ. Я не боюсь ніякого ворога, навіть своєї смерті. Якби цього не було, я давно вмер. Я є чоловік землі, дуже сильно дихаю, різко говорю  не про якесь чудо, а про природу, про фізичне практичне явище. Найголовніше – це чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Люблю, уболіваю, але ніколи не забуваю хворого. Душу його знаю і серце, хочу йому допомогти, через руки током убиваю біль. Не слова це нам говорять – робиться нами діло. Рука, вона пише Владика, ніколи про це не забути. Дуже справедлива просьба моя, яка буде в цьому. Мене треба просити – будеш здоровий. Кому це буде не треба, юнаку нашому молодому? Та ні. Шановні, це світове значення. Нам треба матір природу любити, берегти її, як око. Не хвороба відіграє роль проти чоловіка, а відіграє роль чоловік проти хвороби. Нам треба учитися в учення Іванова, щоб не сідати в тюрму і не лягати в лікарню. Жити вільно, не лізти на рожен. Яка нам слава, якщо ми низько голову поклонимо, дідусеві, бабусі, дядеві, тьоті та молодому чоловікові скажемо: «Здрастуйте». Ех і життя тяжке наше. Зрозумійте моє терпіння, серце своє загартуйте. Милі мої люди, ви гляньте на сонце, на своє оздоровлення. Бути таким, як я, Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.   

      128. Цього, що я пішов шукати, жоден чоловік у світі не пішов шукати. Він не зміг  і не умів цього зробити. Бо моє – це їх. Вони жили добре, а їм хотілось ще краще від цього жити. За їх таку мисль їм природа не дала, що він чи вона мали. Природа їм не дала, вона в них відібрала наявне. Чоловік чужим не задовольнив себе, цього йому мало, він хотів бачити ще більше. Чуже не моє, умирає воно на ньому. А своє живе, воно вічно живе. Загартування-тренування, недаремно вона оточила всі такі дні. У загартування-тренування всі дні підряд, такими днями вони були. Першим почався понеділок, так вівторок, слідом за ним іде середа, за нею четвер, за ним п’ятниця, веде суботу, а останній день веде себе до неділі. Тиждень такий, у такому тижні сім днів невмираючого такого загартування-тренування. Воно жило, воно живе, воно і буде таке жити вічно. А люди, вони в ній так умирали, умирають, і будуть умирати через своє природне чуже. 

      129. Є воно, і буде воно вічно вмираючим. Люди в цьому не жили і не живуть у цьому, а вмирають на віки-віків. Вони не заслужені в природі, цих днів бояться. Вони ховаються, відходять зі своїм живим тілом. Вони красуються своїм фасоном, своїм життям. Це загартування, воно даремно ніде ніяк не пропадає. А як жило, так і до сих пір воно так живе невмираюче. Живе тіло – це є загартування-тренування. Воно було до ери людської, так воно і залишилось живе енергійне невмираюче. Це є загартування всього такого життя, весь рік весь час.

      130. Сонце невмираюче, воно є сяюче, вранці піднімається, своїми променями обігріває і повітря, і воду, і землю. Інші такі планети, вони жили, вони досі так живуть. Між цим люди зі своїм тілом у чужому добрі вмирають. Їх природа за їх каприз  до неї незлюбила, вона їх своїми силами карає, саджає грибок або виразку. А проти цього нема засобів, нема чоловіка такого, щоб їм так допомагав. Люди цього шукають, хочуть цим скористатись. Загартування-тренування, воно було, воно є, воно і буде в житті в природі. Паршека вона оточила своїми силами, дала йому можливість зустрічатися в природі  з будь-яким днем, з усяким тижнем, з кожною годиною. Паршек – це загартування-тренування, усьому діло є. Життя наше всіх оточити себе ним, з природою такою, як вона є.   

      131. А в ній були такі дні, вони є такі, і залишились такими. Загартування-тренування – це є життя. Воно так жило, так живе, і буде воно так жити. Паршек – чоловік такий само, як і всі, тільки не з такими силами, не з таким напрямом. А з любов’ю він зустрічає зиму, холод, морозне діло, сніг. Йому валянки не треба, а треба йому життя вічного характеру. Ось що хоче бачити Паршек. Він народився для цього діла. Він загартувався. Це його воно, життя одне з усіх, загартування-тренування. Я з ним у природі живу 50 років, роблю те, що слід. Я знайшов чоловікові це місце з усіма умовами, щоби була можливість така для всіх, щоб наші люди самі робили в житті й учились у природі зоставатись без усякої такої потреби. Це наше райське місце, чоловікові слава безсмертна.

      132. Ось що нашій молоді буде треба – вічне невмираюче життя. А воно в нас таке буде, і обов’язково буде. Ми, вся молодь, за це діло так ось візьмемось і будемо робити, як Паршек. Він за рік не вживає їжу 234 дня, а в тиждень чотири дні. Якби ми це робили, ми прийшли до цього діла, це було, кому треба. Ми його так шукали в людях, але все ж ми з вами знайшли. Нам у цьому Паршек  допоміг через свою ідею. Вона оточила себе духом еволюції, ввели свідоме терпіння, що дало чоловікові в житті діло. Ми повинні від свого всього відмовитись, а створити діло всього життя. Ми для цього всього загартувались тренуванням, нам не треба що-небудь таке робити.    

      133. Загартування-тренування, воно наше таке джерело. Любов цю отримати як таку, що нам дає все, лише б тільки захотіли. А одне, хотіння, друге, вміння. Треба робити. Це перший є початок, щось треба робити в житті. Це треба буде, і обов’язково буде треба чоловікові. Це необхідність така в житті. Чоловік щось мислить для чогось, а потім він починає робити. У нього це в руках виходить. Без ножа або сокири палка залишиться такою ж палкою. Сокира і ніж рубають і ріжуть з кореня. А сокира і пилка будують дім, у котрому ми, вся молодь, живемо. Ми це все в житті робимо зранку до самого вечора, не перестаємо, а все робимо. Ми з вами так навчились одне робити, інше таке теж робити.  

      134. Загартування-тренування є Паршек у житті. Він з ним так живе близько, один одного люблять, бережуть, як око. Загартування-тренування – це ж є велика мати природа одна. Я встаю з постелі, мені треба готувати себе до молоді, їм своє знайдене в природі. Я оточив себе невмираючим добром, мене природа цим оточила. Я став думати про хворого, про мученика, про страждальця. У нього ломить тіло, він страждає. Вона його мучить, від неї своє життя закінчує. Я йому як такому допомагаю, він від цього всього позбавляється, його природа робить здоровим.

      135. Діти ви мої дорогі. Вас природа народила так само, як мене. Загартування-тренування можна придбати тільки здоровому чоловікові, щоб не хворіти і не простуджуватись. Це буде моя краща в процесі життя історія. Чоловік залишиться перед природою переможець. У нього на це створяться такі сили, він з ними буде легко в природі жити. Він не буде мати всякого такого захворювання. У нього одна впевненість буде в цьому ділі. Він завжди буде вважати себе таким чоловіком, котрого не народжувалось. Він це все зробив у процесі свого життя. Я таким загартованим у природі народився.

      136. Для мене і день, що прийшов, він таким до нас на арену прийшов. Він із себе не будував, чого не слід. Він був другом з усіх, не заважав, а допомагав. Загартування-тренування, воно річ, що не щезає. Це повітря, це вода і земля, що нам дало все в неживому виді. Ми, такі люди, самі із цього всього зробили, у нас тепер воно лежить мертвим капіталом, ми з вами в ньому живемо. Це наше недостатнє життя, ми в ньому вмираємо. Загартування-тренування не обжера. Вона свої дні в житті скорочує. Це не пуди піднімати, а свідоме терпіння в природі. Терпіння ради такого здоров’я свого і всіх наших людей, його треба мати вміло. Це чоловіка таке одне з усіх здоров’я, без котрого жити буде не можна. Треба вчитись.

      137. Моя пряма дорога в природі була колюча, щоб знав своє почуття до крові, це робив я. Я йшов по такій дорозі, по таких умовах. Я не знав, куди і для чого? Але думав про це саме: щось треба в житті від хорошого знайти, і ним треба огородитись. Не на один день, не на один цей тиждень, а на цілий рік, на весь час всього людського життя.

      Загартування-тренування – мисль життя чоловіка. Нам треба такого загартованого чоловіка, щоб він знайшов таке місце, не для самого себе, а для всіх нас, живущих на білому світі. Це буде життя вічного характеру. Моя ідея мого всього життя, вона веде прямо в ціль цього діла. Чоловік буду для цього всього я. Моє місце повинно бути, це Чувілкін бугор. Він повинен на цьому огородитись усіма умовами, щоб мати всю можливість нашому чоловікові зостатися без всякого такого вживання.

      138. Ось що наша  молодь, вона жде це місце. Ним треба огородитись, воно їм буде треба. Я, говорить молоді загартування-тренування, дало все, лише б тільки наша молодь піддержала ці ось умови. Вони мною робилися для нашого життя, ми в ньому так живемо. Я, як загартований чоловік, зі своїми умовами вибрав це місце для життя свого, щоб там була можливість усякому кожному чоловікові в природі бути без усякої такої потреби в житті. Загартування-тренування, воно було в природі до ери чоловіка, тільки жоден чоловік у своєму житті ним не займався свідомо, щоб йому було холодно, а він терпів. Люди всі від цього відходили, старались захистити себе технічно, штучнім огородитись, а хімію ввести, як ніколи ніхто. Це наше всіх, що живуть на білому світі.

      139. Ми не порахувалися ні з чим, пішли в природу, зробили, добились, головний убір прибрали як чуже. А взуття з ніг скинули, не стали ним хвалитись, все решту скинули до самих шортів. Любов у житті кожному природному дню проявив, зустріч, свідоме терпіння таке, як воно треба для всіх нас. Я люблю загартування і тренування, як життя своє. Воно мене просвітило всім серцем і душею. Для того я це зробив у природі один, щоб люди знали і робили. Люди жили в природі, тільки не робили, і не вміли вони робити, щоб у них це все вийшло для життя чоловіка. А чоловік є на білому світі – це все в житті. Лише б один такий зробився в природі в житті, за ним підуть всі такі люди.  

      140. Це природа, вона така щодо цього. Ми живі є в цьому люди, а живе ніколи не вмирає. Ми доб’ємось слави чоловікові, безсмертя. Ось що дасть нам, молоді, це загартування, воно Дух Святий діла. Загартування-тренування є великий мій труд, зроблений для молоді, щоб за нею знали всі люди, як їм доводиться робити. А коли чоловік буде це діло робити, у нього обов’язково так вийде, як це є в нас, у молоді. Загартування-тренування, воно нас усіх оточить і буде проводжати. Милі мої ви, моя така молодь, як ви живете зі своїми діями такими з усіх, не хочете любити природу так, як любить її наш один з усіх Паршек. Він свої сили склав, ними так живе. 

      141. Я не теоретик якогось учення, я практик природного напрямку. Люблю її, як своє око, це разом з нею близько є. Це мої милі невмираючі  по життю друзі, що вічно живуть на білому світі. Як ідуть дні один за одним, вони ніколи своїм учинком сусіду не заважають. Це вічного характеру є життя в природі. Ми є люди тимчасового явлення, сьогодні живемо, а завтра нас не стало, ми вмерли з вами. Я з вами жив, я з вами живу, і буду з вами жити, це вічно. Наша в природі звичка, вона тимчасове явище. У повітрі ми з вами легкими дихаємо, ми робимо вдих і видих, по природі крокуємо, водою ми обливаємось, живемо енергійно до одного випадку. Він нас зустрічає своїми силами.

      142. Ми, така ось наша всього світу молодь, вона своїм життям не задовольнила себе. А загартування-тренування – це діло ніколи не вмираюче. Той початок у житті, котрий був до цього. А тепер у нас на землі проходить 1982 рік, ми його проводжаємо. Він від нас іде, і більше до нас він не вернеться, і ніколи до нас не прийде. Це є найкраща картина в житті, якщо тільки розібратись. А в природі дуже багато такого, а от нема того, що треба. Ми не задоволені своїм таким здоров’ям. Ми його легко губимо. У нас цього нема, щоб ми з вами знайшли в природі такі засоби або такого чоловіка, щоб він виявився в природі нам потрібний. Це є такий в житті чоловік, він нам, таким людям, як ми, допомагає.  

      143. А раз ми цього чоловіка маємо, ми його просимо, він нам не відмовляє, завжди він допомагає. Загартування-тренування мене знайшло одного в природі, сили найшла, і мені ввела. Загартування-тренування є любимий друг всього життя. Ввічливість таку в себе молодь має – вона нею все таке виграє. Це народжена думка, вона свою дорогу по ось цій нашій землі, чистоту наводить. Як цю добру дівчину молоду голубить, він береже її чесність, на що має бути введена свідомість, щоб без всякого такого бути нашій енергійній молоді. Вона для цього ось моменту себе не знайшла. 

      144. У загартування нема поганої сторони. Воно розумно саме себе так веде між всією молоддю. У неї один з усіх розум, свідомість. А раз таке є в житті, своя молоді свідомість на все. Улюблені такі речовини, молекули є в природі в цьому ось такому загартуванні. Воно має в себе хазяїна, любителя на все, що тільки в житті треба буде. Він нам своїм азартом і охотою спішить цей час використати на своє таке діло. Сам себе примушує, нікому нічого не говорить, сам собі він міркує. У нього самого є все таке діло в тілі. Без розуму нічого такого в житті у нього не виходить, як тільки на арені хороше діло. На що ти так не подивишся, ти тільки позаздриш.

      145. Загартуванням можна всюди хвалитись. Воно не таке, як ми всі про нього думаємо, від нього не будемо собі такого в житті своєму поганого діла. Ці якості не мають влади, ми бачимо на ньому хороше. Загартування-тренування по всьому цьому ось ділу, воно є з усіх небувала така жива річ, котру любить вся наша така молодь. Вона без цього всього зробити поганого не зможе цьому ділу. Вона така майстриня, їй тільки охота. Та така, як ми її красиву таку, як вона є на білому світі. Це все воно таке діло робить, наше невмираюче загартування. Воно в нас, у нашої такої молоді, вважалось і досі вважається. 

      146. Ось як люб’язно ми ставимося до нього, такого красеня. Це ж воно наше, природного характеру, розвилось. У нього є мудрі ніколи не вмираючі діла, котрі цінує вся наша молодь. Це є велике діло її, такої нашої красуні, котрої нам всім не знайти, щоб вона така для нас зосталась. Ми, вся така молодь, без цього всього не залишимось, а із собою ми візьмемо і оточимо себе. Нам скажуть своє таке спасибі. Це все зробить на цьому ось кипучому місці, нас як таких забере в купу, таку милу молодь. Свої такі слова гучно прокричить: ура, це наша є перемога. Вона і до цього ось була, від чого нашій милій загартованій молоді добре.    

      147. Це славне для всіх загартування-тренування. Воно схвилювало, поставило на ноги, щоб вони швидко ними бігали. Це було їх діло. Вони загартуванням хваляться перед природою. Вона держить усі умови в житті, щоб це загартування було. Воно в нас є, і весь час ці можливості були в нашої матері природи. Шановна мила моя ви молодь! Природа в своєму житті нам народила Паршека, такого загартованого чоловіка в ній. Вона його через це діло сильно полюбила, стала вважати своїм загартованим чоловіком.

      148. По землі роззутим, по снігу, по морозу, як це видно нам, всій такій молоді, він 50 років усього проходив та проробив у людях те, що треба. З природою зустрічався, з кожним днем. З понеділком, першим, початковим у неділі. А слідом за ним ішов вівторок, такий же день. Тут же рядом ішла середа. Вона із собою вела четвер і п’ятницю, тут же виявились субота і неділя. Все це є тиждень, у ньому одне з усіх таке є загартування-тренування, ці дні живуть у ньому. А із цими днями ми, такі люди, не хочемо зустрічатись. Ми їх боїмось, відходимо, самі захищаємо себе, цим приходом гидуємо, не любимо ці дні. У нас приготовлена їжа смачна, солодка.

      149. Одяг зроблено фасонної форми, і дім житловий з усіма вигодами. Здавалося б, у цьому жити так, як вони жили в цьому і повинні жити, а природа не дала свою згоду, взяла і відібрала у нього сили. Він втратив своє здоров’я, умер на віки-віків. Це така створена в природі стихія. Це таке діло, ніким воно не обстежено. Загартування-тренування – це друг мій по всьому цьому життю. Воно мене зустріло, воно мене так ось у житті провело. Це такий час, такий у природі він приємний, краще не може бути від цього ось такого діла, котрого в житті не було. 

     150. Загартування-тренування – мій друг для всіх. Я сюди до вас по просьбі вашій приїхав для того, щоб ви знали про моє таке здоров’я. Воно мною знайдено в природі для спасіння нас, такої ось нашої молоді, щоб вона разом зі мною в природі знайшла своє спасіння життя. Ми цього від Адама літ. Ми ж є люди даного характеру, знаємо добре про загартування-тренування, як про життя чоловіка. Воно його наука в його житті. Люди цього діла бояться, відходять, вони роблять собі в цьому неприємність. А природа мене цим добром огородила. Люди більше від цього страждати не будуть.

      151. Це є життя чоловіка. Він знайшов у цьому загартування-тренування, ним оточив себе, з ним подружився. Любить його сили, він їх не жаліє, всім людям передає як таким. Він цього хотів, це отримав,  це є таке добро для цього життя. Вони довго шукали, потім це все для життя знайшли, цим ось огородились, стали зустрічатися з днями так, як це буде треба. Не стали від них відгороджуватись, а стали близько з ними так жити, я не жили з ними. Якби ми це все знали, ми це самі берегли. Ми хиріємо в цьому ділі, не треба буде цього всього отримувати, а ми з вами в цьому ділі простуджуємось і хворіємо. Це наше таке в житті велике невміння. Ми стараємось, усі сили кладемо на фронті.   

      152. Таке діло, воно завжди буває. Йому як такому всі законні особи заважають. А це треба тут як таке. Ми звикли дивитись, як на нехорошу таку річ. По історії всього життя нашої планети Землі, до ери чоловіка  в його житті загартування-тренування, як наука воно було, таким, як воно є. А коли до нього чоловік прийшов і став із ним разом нарівні жити, то це загартування-тренування людям не сподобалось. Люди стали ховатися від нього, відходити далі, стали в себе будувати технічний порятунок, самозахист, котрий їм створив тимчасового характеру життя. Чоловік живе один час, інший – він умирає на віки-віків. І так це життя в природі, воно продовжувалось у капризу цьому всьому, і так воно робилось із смертю.

      153. Ми, усі люди, у цьому своєму житті не задовольнили себе. Ми з вами діждались приходу Паршека в цьому ділі. Він для цього всього на землю прийшов. Смерть як таку вижене. А життя у славу введе. Де люди візьмуться? На цьому бугрі. Вони слово своє скажуть. Це наше райське місце. Чоловікові слава безсмертна. Ось що нам в житті в природі знайшов Паршек. Йому довелось у цьому оточити себе. За 50 років у цьому можна умерти тисячу разів. Я це все випробував на самому собі. Пройшов босими ногами по снігу, по умовах усіх, та продумав, проробив, що буде треба. Я довів своїм досвідом, своєю ідеєю: не діагноз треба лікувати, а треба допомагати чоловікові як такому. Це все зробив у природі сам Паршек, він це випробував на своєму тілі. 

   154. Я отримав лист від Бикової Надії про те, що дозвіл дано, привезуть 28 жовтня, і як таке привезе Андрій. Він дав слово в домі Учителя, що він сам цього добився. У нього є така в житті мета молоді це в природі зробити. Загартування-тренування, воно чоловікові милий друг, невмираюча така є особа. Вона оточила своїми силами Паршека, сільського, по дитинству найменшого чоловіка. Він бився, він кричав не весь світ, щоб це все для всього світу в усьому світі зробилось. Чоловік це зробить сам, він для цього діла загартовувався тренуванням. Цього в житті він добився для всієї нашої молоді.   

      155. Для всього світу всіх людей прозвучать ці ось слова для життя для того, щоб люди не простуджувались і не хворіли. Ось що нам, усім людям, вносить Паршек. Він проходив по землі, по снігу, по морозу роззутим  без усякого одягу, досліджував 50 років. Він з нами поділився через нестаток у природі, вона їх не задовольнила в житті. Люди не жили, вони в цьому всьому вмирали на віки-віків. Через це ось я пішов із своїм здоров’ям у природу. Вона мене зустріла для цього ось на цьому місці.

      Ми в природі перед усім світом людей. Ради цього ми, вся молодь, скинули взуття своє, щоб війни на білому світі не було. Це Паршек зі своєю ідеєю прийшов, він просить природу із цим ділом погодитись і піти назустріч цій нашій молоді в усьому світі.

      156. Природа піде назустріч цьому ось ділу. Нам, таким злим людям, вона простить, і не буде вона карати за це все ось. А щастя, здоров’я нам представить. Ми оточимо себе цим, заслужимо в природі. Вона нас пожаліє як ніколи, обніме, поцілує, як рідних. А молодь наша, така вона є в світі, проявить це. Наша мати природа, вона нас таких ось примусить як таку любити, берегти, як око своє. Всій такій молоді скажу спасибі. Головку свою поклоню з душею і серцем. Подивіться на сонечко, на своє оздоровлення. Всій молоді бути такими, як Паршек: Переможець природи, Учитель народу, щоби була слава чоловікові в його безсмерті. 

      157. А цього ми з вами від природи доб’ємось. Ми в цьому ось всьому ділі є хазяї. Цього не зможе бути. Загартування-тренування, воно є найближча наука людського життя. Вона цьому всьому заперечила, не стала заважати своїм добром. Я, говорить нам усім. Це загартування-тренування нове в житті своєму народить. Це Паршек, він в житті робив пошуки для життя. Це таке місце з умовами, котре в себе одержало свою можливість. Нас, усіх людей, навчив зостатись будь-якому чоловікові без усякої такої в природі потреби. Це місце, воно буде наше райське. Чоловікові слава безсмертна. Цього часу ми всі ждали. Ми ходили, ми так ось думали, а робити доводилось те, що потрібно для нас, таких ось людей. 

      158. Загартування-тренування – трудівник усього світу всіх людей. Війни воно не хоче, миру в усьому світі хоче всіх наших людей землі. Тепер про цю істину нам розкаже дитячий лікар дільничної поліклініки, як вона з нею воює в природі за здоров’я дітей. Вона, Надя Бикова, від Учителя отримала природного характеру сили, стала їм, як таким дітям, допомагати. Не хворого треба водою холодною зустрічати, а здорового чоловіка треба водою обливати, він тоді так не захворіє. Це йому є загартування-тренування. Воно починалося із самого села, із самої глибини початку життя чоловіка. Село народило мене. Я повинен там дитину виховати в цьому селі істинно.  

      159. Інженер тут нехай трохи почекає зі своєю теорією. Вона повинна зробити практично на самих низах. Я як початок цьому всьому загартування несу для життя людського. А смерть жену геть із землі. Вам про це розкаже математик і фізик Хващевський Ігор Яковлевич. Він би давно вже згорів, з колії життя, але завдяки загартуванню-тренуванню, воно його нам для життя всього світу представило. Він для цього свідомо терпить, за рік не їсть 234 дні ради свого здоров’я, а (також) ради всіх наших людей на білому світі, що не знають. Ми, така вся молодь всього світу, діждалися такого зрушення. 

      160. Ми повинні на цьому місці від цього чоловіка, хто для життя нас усіх проходив 50 років. Ми повинні йому повірити. Він за це повинен умерти тисячу разів. Він жив, він живе, він буде жити для нас, нашої всієї молоді. Він нас просить, благає, щоб ми його послухали і згодились зібратися в інституті в тому місті, де наш юнак хоче зробитись ученим чоловіком для всіх людей. Це було, воно є, воно буде. Але загартування-тренування там відсутнє. Чоловік, який би він там не робився, а таким, як наш герой Іванов Порфирій Корнійович, ніхто не зробиться. А раз він такий один, дозвольте зробити все по Іванову. Він хоче допомогти людям зостатися без усякої війни в природі.

      161. Нам вона так поможе. Ми її спільними силами попросимо через Паршека. Хочете, щоб це було, – погодьтесь і дайте свою згоду зробити це. Загартуванням-тренуванням ніхто так не займався, і ніхто не робить так, як робить Паршек. Він хоче всьому світу допомогти, щоб любов, вона просвітила перед усіма людьми. Загартування є життєвий такий у природі друг, воно в усьому допоможе. Зберіться, обдумайте гарненько і дайте своє слово згоди. Я із цим місцем і цим запрошенням солідарний. Не моє, це ваше. Загартування-тренування наука не моя, а ваша. Хочете так жити – ідіть. Ні – не треба. Я поки що з такою думкою один є. Хочу, щоб село було початком.

      162. «Вогник», там слова, нікуди ти не дінешся, як тільки треба туди добавити ДЄТКУ. Вона мною для всіх написана, що треба. Не побоявся писати, це моя мисль. Вона… і поставила двох малюків, це буде Матвій та Ольга. Вони покажуть селу свою таку здібність цих наших початкових у природі таких людей. Ольга дівчинка, Матвій хлопчик. Від кого це все залежить? Від нас самих. А природа цьому, вона так нам поможе, (не) місто буде тягнути село. Про це забути ніяк не можна нам усім. Ми як такі є перед загартуванням-тренуванням, молодь повинна підхопити цю «Дитинку», котру оформив словами. Тепер скажу про те, що від нас молодь жде в природі життя, але не таку смерть. 

      163. Я із цим усім ділом, цим ось життям, котре побудували нам наші батьки і діти, не згоден. Бояться природи, відходять від неї, робляться технічними людьми. Все це ось із життя іде геть далі. Ми схильні до цього діла, щоб жити вічно. Загартування-тренування не хтось такий придумав, а воно жило в природі невмираючим джерелом. За нього можна історично виступити, а віршами можна творити. Це ж твоя невмираюча матерія, річ, що не замовкає. Вона жила, вона живе, вона буде так жити між цими людьми. Вони його збережуть всюди. Вони не щось таке є в житті своєму, а фізична сторона життя.

      164. Любов одна така, як ніколи, з усіх хороша. Їй як такій доводиться нам, усім таким людям, кланятись, як сестрі рідній, вона наша мила. У цьому життя, його доводиться в природі з душею і серцем любити, цінувати, берегти, як це око. Ми для неї є такі люди зі своїм учинком. Не для того це загартування так називаємо. Воно ж у природі в таких умовах, воно як якась піна, що робить, без котрої не обійтись, як коров’яче молоко в тілі, воно так робить. А ми звикли так робити ці ось надзвичайні в цьому ділі свої розумні пошуки. А в них вони лежать, як якесь особливе щастя.

       165. Одне з усіх здоров’я у загартування є. Люди, вони завжди живуть у природі щасливцями, їх оточує завжди здоров’я. А здоров’я для будь-якого чоловіка є все. Він не боїться великої матері природи, з нею іде рядом, з нею разом усно розмовляє. Говорить їй свої слова. Ти ж є природа всіх нас, цих людей, котрі в житті своєму сильно так помилились, взялись за своє таке маленьке в природі діло, стали його робити по всій такій нужді. Їм воно було треба, це їх необхідність. Воно до цього часу мислилась у своєму житті, що буде треба, і яке це буде діло. А його треба зробити, без чого не доводиться жити.  

      166. Люди обрали таке облюбоване місце, на котрому мали в себе таке діло, котре треба було необхідно. Ми як такі люди без мислі своєї не залишались. Місце в себе мали, діло, воно нашого чоловіка примушувало міркувати. Люди стали його робити, як діло всього нашого життя. Ми жодного дня так не провели, щоб нічого в житті не робити. Нас це держало. Ми в житті в цьому шукали. Ми в цьому в усьому помилились. Треба було шукати в природі не діло таке, що втягує. Воно сьогодні далось нам зробити, а завтра більше від цього всього нас мучив наш азартний інтерес. Нам треба в житті не це діло. Ми з вами повинні шукати інше – нічого не робити, а свідомо так зоставатися без цього.

      167. Це така є дорога загартування. Воно від нас, таких шибеників, у житті нашому відходило. Їжу як таку трудом створювали, ми робилися людьми технічними. Свідомість ми губили, всі загартування-тренування не хотіли так шукати. Шили одяг, самі захищали себе штучним, хімією. Щоб бути без цього всього, нам треба був дім, ми його з усіма вигодами на своєму місці поставили. Це наш хутір або наше село, або місто. Я в ньому народився так, як усі люди. І в ньому, як у своєму місці, умру, як умерли всі до одного чоловіка. Це наш такий азарт. Ми з вами не мали уявлення, як же так нам доведеться назавжди розставатися з найденим.  

      168. Нами все знайдено і пущено в хід життя, а тепер прийшов такий час на це діло, воно нам не знадобилось ніде. Все це мертве, нікуди не гоже до життя. Щоб загартування, воно нами застосовувалось, це є чоловіка такий початок показати життя на дітях. Вони наші, ми їм повинні повірити, як істині одній. Ми тепер живемо так, як не жили, а потім умираємо. Говоримо всім: добре сьогодні живу, а завтра – ні. Які ж ми в цьому, технічного порядку, оточені штучним, з введеною хімією? Озброюємось для того, щоб не жити. Загартування-тренування ми не визнаємо. Вважаємо: не життя воно є на білому світі. А воно народило в природі Паршека. 

      169. Паршек, він один такий на білому світі. У нього сили для спасіння всього світу всіх людей. Вони захотіли зробити в себе це діло. Знайшлись люди, розумом зробили революцію. Син став розпоряджатись отцем. Він його убив як отця рідного, і так його закон осудив, як такого злочинця. Ось що дала нам ця революція убивчого характеру. Загартування-тренування, воно не прийшло зі своїм азартом до цього життя. У нього народилась у житті така мисль, мила від душі і серця свідомість терпіти від усього для нашого такого життя. Вони повинні без нічого в природі так бути, як ніхто в своєму житті.

      170. Людям не стала потрібна в житті смерть, вона має піти з природи вихором. Ми так через Паршека зробили, тепер цього не буде. Раз узялась за це все природа, вона довела до самого кінця цього життя. Загартування-тренування, воно було, воно є, воно так і буде в житті. Старе в житті увінчається, жити воно не буде. Це неприродне таке в природі життя. А нове, новонароджене в людях ніколи не було. Це є природа, вона зосередилась вигнати з життя цю підступну смерть, її загартування засудить, звідси геть прожене. Загартування, воно є грамофон людського життя, воно багато про що співає, воно танцює і говорить.

      171. Яке б людське життя в природі не було тяжке для того, щоб їм у цьому жити, а природа, вона така є для нас усіх мати. Вона нас таких ось усіх до одного народила, вона нас усіх таких в житті пожаліє все рівно. Прийде на землю такий ось життєвий чоловік зі своїми для цього силами. Він її так ось упросить. Він з нею як ніколи такий ось стане друг милий у всьому житті. Свою любов проявить і скаже: мила моя матір рідна, пожалій ти таку дитину. Він тебе, твої сили в цьому не побоявся, разом так з тобою в природі. Любов’ю він оточив себе, не став грубіянити. 

      172. Страх у нас у нашому такому ось житті. Це загартування-тренування, воно вибачається. Воно говорить самому генералові армії, щоб він свою голівку низько поклонив, своєму підлеглому свої слова сказав свідомо, щоб такого права не було над нашим таким ось солдатом: його треба в бій гнати. Як ми примушуємо його психічно це робити в житті. Ми – солдати мирного труда, наш обов’язок – у селі треба трудитися на благо всього такого світу. Адміністратор будь-якої сторони, він повинен від цього всього відмовитися свідомо, у нас тоді не буде війни між природою і людьми. Тюрма, вона з життя щезне. Хворих у нас ніколи в природі не буде.

Це все зробить через Паршека природа. Вона, настане час, для цього підніме всю молодь. Ми як

такі є люди, вся така є молодь; ми, старі, заслужені люди в цьому – неприємне вони ненавидять. Тому за це все береться саме загартування-тренування. Є його діло одне – ввести в це саме свідоме життя, щоб більше цієї війни між людьми через молодь не чинилось. За нас за таких ніхто не заступиться і так не пожаліє, як наш Паршек. Він уміло своїми босими ногами по землі ходить. Ми – люди свідомої сторони через загартування.

 Воно цим природу врятує, а природа нас усіх таких, як ми є, така молодь. Всьому діло є ми, така

молодь. Вона від наших предків потребує свідомо це зробити, раз себе загартування-тренування про це не побоялось у «Вогнику» написати свої слова. А перед молоддю я як такий не побоявся своє про це сказати. Це є правда з правди, вона нас збереже всюди таким, як треба. А що не буде треба нашому юнакові здоров’я? А ми, вся молодь, до цього діла йдемо. А природа, вона є наша по ділу; вся ідея веде до того, щоб жити в ній так, як говорить у природі загартування-тренування. Воно є всього світу всіх людей наука.

Собака – друг по життю чоловіка. Але ніяка є в житті така ось  природа. Вона один час дуже

сильно так у житті карає своїм таким ділом, а буває, у житті таке робиться: несподівано бере і обдарує тебе. Дуже багато такого, від чого доводиться в житті своєму загинути, а для тебе  як такого щось бере і допоможе. Люди робили в себе якось, а ти сам за це ось узявся, і хотів від цього більше зробити. Загартування говорить: не спіши, ти встигнеш, час твій попереду. Були такі в цій природі дні, вони за часом своїм не однакові, а в чому-небудь різні. Ми їх так зустріли, так ми їх у цьому проводили. Один день понеділок 12 годин не їмо, води не п’ємо. А у вівторок весь день весь час їмо все підряд. А друге таке діло за тобою іде.  

Наша така середа, вона прийшла своїми 24 годинами і 18 годин четверга; весь цей час терпимо

свідомо.

      Я хотів і ждав у природі те, що треба, але ніколи я так не подумав про теорію. Вона ж по першому такому заклику стала мене критикувати за мою ідею, нібито я неправильно своїм учинком у людях робив. Їм не хотілось, щоб я цим ось займався. Перший фейлетон був написаний Рядовим, нібито я взяв і за собою повів учених цих цивілізованих людей. Я був у них безграмотний чоловік, а за мною пішли люди культури. Правда була моя, а не в фейлетону, тобто Рябов умер на третьому місяці. Писала «Московська Правда» таку правду, як про пророка, який роз’їжджає по землі, по Москві. А районна Красносулінська «Правда» написала, як про шамана.    

      177. І все ж діждався правди, вона зазвучала в «Техніка – молоді». На першій сторінці фото зимою. У «Резервах…» Катков написав, слідом за цим «Вогником» розмалював. Словом, взялися за Паршека, як слід. Область ходу не дає, вимагає від когось якийсь дозвіл. А в мене не як у лікаря або якого-небудь знахаря. Я – із загартуванням ось, тренуванням. За мене, як за любимого друга, стоїть зі своїми силами природа: повітря, вода і земля зі своїми властивостями. Мені не треба ніяка така хвороба, а мені треба в природі чоловік із своєю хворобою. Я його по його просьбі приймаю. Кладу його на кушетку на спину. Беру за голову і за ноги своїми руками, примушую його розумом керувати, як струмом роблю все свідомо. 

      178. А коли я його або її прийму, то веду під воду. Вода зустрічає чоловіка, лякає його тіло, а він робиться енергійним. За це все не дає дихати сторона охоронців, вона свої закони вводить. Це вважається ними незаконним явищем. А за мене стоїть повітря, вода  і земля – це мої милі в цьому друзі. Ці всі діла зробили, тепер вони лежать у мертвому капіталі. А тепер вона нас береже в цьому ділі, ми живемо, вважаємо: ми є цього місця хазяї одного часу.

      Ми як такі отримали з Москви підтвердження друку мого такого загартування. Воно, за всім таким досвідом, робиться з людьми. Воно їх не лікує, як лікарі, а він їм свій досвід 50-літній передає. Вони якщо хочуть тільки так прийматись, він всіх по-своєму приймає.   

      179. Досліди зроблені Паршеком у природі загартуванням-тренуванням для того, щоб у природі бути людям здоровими. Людей зустрічає холодна вода, вона боязно так лякає. А коли чоловік лякається, у нього біль його щезає, чоловік робиться в житті своєму здоровий. Природа, вона все зробила для цього хворого. Він вважався від цього всього чужого. Паршек приймає всіх людей дослідом, це є його таке загартування-тренування, воно так робиться дослідним шляхом. Хочеш цим усім займатись – іди, на це все є засоби у неї. Це природа, вона Паршеку дала своє діло, це він веде над самим собою дослід. Це і є велике діло. Природа, вона цим займається, робить по своєму ділу так.    

      180. Природа, вона за це діло взялась і доводить сама до самого кінця. Чого лізуть до нього, як такого молодця? Він сам ці якості знайшов. Він же нікого не примушує. Це не самовілля, а свідоме в житті таке терпіння. Паршек сам цим ось оточив себе. Він не технічний чоловік, у нього штучного нема, і також нема хімії. Він природний чоловік. А в природі всі вони є такі люди в житті. Вони хочуть це робити – нехай вони роблять. Цьому кінця нема. Тут ніяких нема заборон, щоб були розходи. Все береться із самого початку нашого загартування. Воно цьому ділу сильне, ніякої шкоди воно не робить, а тільки вводить у життя здоров’я. Воно – це є велика мати природа. 

   181. Ось що нам зробив у природі Паршек. Що тільки не робили ці ось люди, вони в цьому всьому помилились і не хотіли це зробити. Мої досліди, вони завойовані в природі так, як ніколи. Ці якості знайшлись для всіх людей. Ми їх почали робити практично. Сам Паршек це зробив у природі між водою, повітрям і землею. Моє місце шукав для життя, для користі чоловіка. А торкнулось учених, вони не визнавали довго. Потім стали про Паршека писати, особливо взявся за це діло, як за дослід 50-літній. Він усім знадобився. Це ж чоловіка є здоров’я. Воно було, воно є, воно і буде в житті. Його це фізичне тіло живе, йому треба енергія, струм електрики.      

      182. А коли ми візьмемось за це ось таке діло? Воно ніким не робилось і не робиться. Тяжко це робити, бо холодно і голод, а ми це робимо. Воно буде так робитись. Люди цим не оточувались, а тепер вони зрозуміли, що це робиться для них. Вони учать, вони роблять для того, щоб це діло в людях було. Це є дослід. Для цього всього природа знайшла такий у житті дослід. Він примусив здатися ворога. Ворог – це є чоловіка зло, а воно починається із цього ось місця, звідки стала йти чиста джерельна вода. Її багато набирається в греблю, робиться став. Хазяїн цього місця задумав у себе в житті що-небудь зробити. У нього для цього розум на воді поставити колесо.

   183. А потім привід кам’яного молу муки, це треба кожному чоловікові. У цьому ділі без шматка хліба, без ложки на обід, а водою запиваємо до самої ситості. А село від села, відстань така багато верст тягнулась. А все-таки прийшов цьому ділу кінець. Треба було таку відстань, щоб цього не було. А по всьому цьому ділу, треба було така відстань, а вона в цьому ділі закінчилась. Сонечко сходило по ось цій дорозі. Я своїми довгими ногами, що пробуджують, проходив та протопав, а час один ішов, приходив. Сонечко так скоро сховалось за горами, ніч наступила, спати чоловікові захотілось. Він же такий у житті чоловік, його така в цьому ділі радість.

         184. Не встиг лягти на землю – тут як тут десь взявся сон глибокий. Спати б хотілось, але цьому час, не стало туч, по дорозі він біг. А от жінкам доводилось добратися до нас. Тяжко, а прийняти, досвідом обмінятись – це так треба. Вони своє бажання стали мати цим ось займатися. Здоров’я дає сама природа, не якась така технічна частина. Вона чоловіка народила, йому показала доріжку в цьому. Вона йому, такому чоловікові, у цьому допоможе. Природа, вона така жива річ, все вона так зробить. У неї такі властивості, сили, вони такі, котрі будуть нам треба в житті – здоров’я. А раз здоров’я це є, для цього всього загартування-тренування, воно з людьми живе.

      185. Вся вина є цього чоловіка. Він пішов у природу шукати все хороше і тепле, а наткнувся на погане і холодне. До цього не був підготовлений у природі зі своїм тілом, він у цій атмосфері своє здоров’я загубив і став у цьому хиріти. Його оточила хвороба, болісне діло. Чоловік в цьому живе дуже тяжко, його мучить ця ось хвороба, а засобів ми в цьому не знайшли. На це до нас прийшла на цю допомогу зі своєю технічною стороною медицина, із своїми порошками, із своїми таблетками і з шприцом і ножем. Вона стала знаходити в чоловіка його діагноз, йому вона стала в цьому допомагати, а реальності не добилась. Як була на чоловікові ця хвороба, так вона і залишилась. Чоловік з нею і помирає, чоловік не позбавився від цього. Він умер на віки-віків. Ця історія як була, так і залишиться на чоловікові.      

      186. А медицина, вона своє таке діло в житті не кинула, вона себе оголосила  повсякчасною у цьому ділі наукою. Будувати стала лікарні, школи на це діло. Інститути стали лікарів випускати, фельдшерів. Словом, на цю боротьбу, на це все армія людей, вона вийшла цьому горю допомагати. А природу не зламаєш, вона свої сили на це мала, вона має і буде мати. Природа з технікою не будуть жити нарівні, один одному будуть сильно заважати. Живе з мертвим жити так буде. Природа не згодиться і не дасть чоловікові його таке право, щоб чоловік своєю розвинутою технікою чоловіку живому допомагав. У природі свої власні сили, котрими вона розпоряджається природним шляхом.  

      187. Вона має в себе повітря, воду і землю – три основних тіла. На цього хворого чоловіка цілий фронт людей із технікою, а щоб було в них, цього не видно. Як була на чоловікові ця неприємна хвороба, так вона на ньому залишилась. Безсиллям для живого хворого чоловіка стає медична наука зі своїми чужими ділами. Вона всі свої сили кладе, всю техніку вона їм представляє, все штучне, і хімію вводить цьому чоловікові. Він у цьому, як у чужому, зробленому руками чоловіка. Це все природне мертве, непридатне до цього всього діла. Чоловік хворий від цього всього допомоги ніякої не отримує. Як він був у цьому всьому зі своєю хворобою в житті своїй непридатний, так він і залишився на арені перед цим.

      188. Йому ця вся історія не помічник у цьому. Чоловікові живому хворому треба зустрічатися з повітрям, з водою, землею. Ці три тіла – три любимих друга, і вони цьому всьому ділу помічники природної сторони. Паршек у цьому всьому чоловік енергійний, чужого не має. Все своє енергійне живе як ніколи своє, воно допомагає в усіх своїх дослідах. Досить чужим задовольнятися, треба своє живе тіло мати, ним як силою своєю все це пробуджувати. Щоб тіло було близько до тіла живого, щоб життя живе було енергійне в усьому цьому ділі. Тіло твоє, до твого тіла живе енергійне таке чутливе, воно має від цього ось жити.  

      189. Чоловік живий повинен живому чоловікові допомагати. А мертвий чоловік не живий, він на це діло сам учиться, хоче бути цьому горю помічником. Він же чоловік технічний, не природний, а також безсилої сторони. Всі вони стоять на черзі, ждуть свого дня. Вони теж є люди, у них безсилля одне, як ледь щось таке, уже захворів. Хворіє так, як і всі такі люди. А не хворіти – треба загартовуватись, тренуванням оточити себе. Хворіти, простуджуватись не станеш, а будеш жити здоровим чоловіком. Паршек зі своїм тілом, він на арені стоїть. Він думає, він робить те, що буде треба. Він є чоловік живий такого ось характеру. Він хоче, щоб чоловік не хворів, не простуджувався, був завжди здоровим. 

      190. Я, Паршек, хочу свій досвід обміняти між людьми своїм ділом. Ось для чого це природа навчила робити по-своєму Паршека. Він свої сили ніяк не жаліє, іде прямо.

      Я мужик руських умов, раніше Курської губернії, а тепер Катеринославської губернії, Славяносербського повіту, села Оріхівки. Руські мужики жили за рахунок сільського хазяйства. Підприємства, заводи, фабрики, шахти, де доводилось фізично в труді. А потім всі багаті люди через жінку полячку, вона нелегально примусила їх на мене накинутись, як на такого. Війна російсько-німецька, вона для того почалась, щоб моїм ділам поворот, Паршек закінчив. Я був гвардієць 4-го полку його прізвище Польск.

      191. Я проходив солдатське навчання в Царському Селі, а потім мав бути на фронті, воювати. Так воно вийшло. А коли живий факт? А потім довелось через делегата Баш кинути фронт, і прибути додому до матері та всієї своєї батьківської сім’ї. Природа, вона так оберігає, вона все може зробити чоловікові. Мене не треба так ображати. Я не такий є в житті, щоб злитися, чи, може, у мене цього нема? А коли я пройшов демобілізацію, лікарська комісія мені дала 1-у групу (інвалідність). Не треба війну продовжувати. Я був думкою на боці більшовиків. Так воно є, мир. Стоїть питання, війни щоб не було. Так воно робилось людьми. Війну продовжував німець. Він так продовжував, як робиться тепер між капіталістами і комуністами.  

      192. Кров людська лилась, і досі вона ллється так ось. У Паршека нема цього всього. Він до нас прийшов, він молодь усього  світу піднімає на ноги і їх роззуває як ніколи. Будемо просити природу, вона до нас через це все буде м’ягкою і простить, не стане нас так карати. Ми більше не будемо самі з собою так воювати. У нас буде мир через ходіння босоніж по землі. Ми, всі люди, маємо низько їй так ось поклонитись і сказати їй свої такі слова. Ти ж є матір наша годувальниця, ти нас народила и повинна нас по-своєму виховати, по-природному, як свою дитину, щоб вона на тебе ніколи не ображалась. Ось що нам буде в цьому треба. Мир, у всьому світі мир.

 

1982 рік 1 листопада

Учитель

 

Набір – Ош. З копії оригіналу. 2009. (в1412)

 

    8211.01   Тематический  указатель 

Еволюція  12,13,122,171

Народження  ЧБП   18,21,25

Учитель історія:

Початок путі  23,49

Посадив літак дві дороги   67,68  

Війна  120

Зцілення  59,66

Загартування – дух святой  122,123,138,152,163,

171,172,192

Чуже, своє  128

Поради «Дитина»  162

Прийом  177,179

Медицина  185-187

Чувилкин бугор  3-6

Молодь, вічність  32,125,192

Мир через ходіння босим  172,192