Іванов П. К.

Паршек

 

1982.12.18.

 

Переклад – Ош. РедакторОш. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127).

  

       1. Я вже так сказав: більше війни не буде, а буде між людьми мир вічного характеру. Якщо ми такий ось день діждались, а він між усіма днями виявився зі своїми атмосферними умовами. Він себе нам таким неясним показав, а мисль моя така примусила як такого згадати про теж саме діло, щоб ми про це саме діло знали. Згадати про повітря, та як ним треба в цю хвилину те самим собою зробити, як користуватися ним. Через гортань тягнути до відмови всередину, щоб користуватися ним так, як досита наїсися. Це твоє все те, що в житті буде треба.

      2. А як добре від цього діла поповнювалось, не треба нічого такого, тут мільйонна доза всього такого в цьому живлення. Це чисте бурхливе в атмосфері повітря, воно поповнює твою таку, зроблену тобою. Це все повітря.

      Понеділок, перший день, це листопад прийшов, він глибоку осінь приніс, та скоро білий сніг упаде, ніколи не бувалу атмосферу нам, цим людям, принесе. Це все в житті нашому, це все наше здоров’я нас усіх оточить. А ми до нього не приготувались, щоб зустрітися з ним так, як буде треба, щоб цим приходом люди залишились задоволені, раді, сказали про це появлення.

      3. Зима є для людей милий друг по життю, цю атмосферу треба нам усім, як матір рідну. Вона нас таких народила, стала нам дні свої підкидувати один за одним. Це ж вона така в цей час наша мати, вона своїх таких сил не пожаліла і прислала на це місце  таку атмосферну силу. Вони хороші для нього, нічого не зроблять, вона любить Паршека за його такий для неї вчинок. Він її ждав, йому як такому хотілось так зустрітися з нею, як ніколи чоловік не був такий. Чуже із себе він скинув, чистим енергійним тілом він примусив сам себе природу любити. Паршек не одязі себе бачить, їжу він не поїдає, йому дім не треба такий.  

      4. А ось такий сьогодні день, він прийшов до мене таким днем, як ніколи він не приходив. Його зустрів Паршек небувало, йому допомогло загартування-тренування, котре люди всі не любили, не хотіли, щоб воно було. Один Паршек проявив свою таку згоду з нею разом нарівні жити. По-людському так жити, як жили люди всі, Паршек не захотів. З усіма він поділився: їм їхнє віддав, а своє взяв. Природа за нього заступилась, вона його полюбила, свої сили йому віддала, він з ними живе по-новому, по-небувалому. Такого в житті не зустрічала так природа. Ти ж у мене такий є один на білому світі, не побоявся зустрітися зі мною  таким, для мене пахучим, ти ж є аромат, живе енергійне в природі тіло. 

      5. Тебе загартування-тренування одного з усіх так полюбило, свої сили так віддало. Ти один такий у житті, як воно кінчається і як воно починається. Останній місяць осені листопад, 2-е число, вівторок день, другої неділі ще не було, ми з вами тільки вступили в такий перший початок, котрий тягнув до себе. Ще він на білий світ не прийшов, його як такого на мотузці тягнуть, він не був ніколи, сюди на цю арену прийшов, його умови сюди на ось це місце ставлять. А на цьому місці велика, величезна є планета земля, вона обігрівається променями сонця. У самій атмосфері народжується не одне тепло, буває холод, лягає білий сніг на землю, і буває морозно між цим, між цим прошарок вода, сильні йдуть ливні, дощі.   

      6. Проходять вітри ураганні, а між цим чоловік зі своєю снастю, він на своєму місці облюбованому живе, як око береже. А для неї це технічне – у бік свого тіла цвях. Природу не треба буде ображати. Перші 24 години, ми їх поділили пополам. Один раз ми поїли, а у вівторок  їли їжу весь день, скільки хотіли 12 годин. А потім приходить на арену найголовніше, це середина тижня середа 3 листопада 1982 року. Це наш усіх 42-х годинне свято, воно до нас все життя не приходила, а ми його як ніколи до себе ждали, своєю думкою тягнули, про нього як такого говорили, до нього ми готувались зустрітися.  

      7. Це була не весняна сторона: квіточки на полі появляються, а білих мух ждати. Холод налазив, дощик зранку поливав. А люди встали, хто з чим, стали думати. У нас одне – ми не їли і не пили води – ось це наше в цьому велика, превелика вона, свідомість. Ми в цей час терпимо ради нас усіх, що не знають цього діла. Вони якби знали, то все це робили, не для себе, а для всіх нас. Ми не ці ось три дні, це робимо вже давно. Ми терпимо, у нас на це є така свідомість, як ніколи ні в кого, ми її таку маємо, не їсти, кому воно ще дається. Це не мода, а знову-таки скажу: свідомість визначає буття. Ми не боїмось цього такого часу.

      8. И так хороше, не холодно, стоїть погода, і грубку в домі розтопили, тепло стало в цьому. А середа, вона прийшла зі своїми силами, вона на білому світі когось із собою забрала. Вона така ось мати наша, що народжує, вона нас усіх на білий світ принесла, хотіла, щоб нарівні жили так, як вона, а ми не захотіли. Іду я по дорозі по білому світу, а зі мною зустрічається природа, вона мені говорить: чому в житті в людей так виходить? Вони в мене їжу трудом добувають, а одяг також шиють, а дім будують для себе. Здавалось б, у цьому ділі жити їм, а фактично вони простуджуються і хворіють, похворіють, а потім умирають.

      9. Нічого їм таке не допомагає, живуть один раз. А в природі є такі ось якості, котрі б треба нашим людям, а вони їх не потребують. Є одне з усіх загартування-тренування, воно є чоловіка наука. Любов до природи, вона була, вона є, і вона буде, за неї треба братись і робити. Паршек один такий, котрий взявся, і став він робити. А робити починав: спочатку в своєму житті я залишив сім’ю, жінку і двох дітей, напризволяще. У трудну хвилину свого населення пішов у природу. Не по дорозі треба йти, а туди, куди нема можливості йти. Колючки густо, і голки на смерть. Про що думав і гадав, що-небудь із цього одержати? Це не давало нічого, крім як. Люди жили, у них усе було, що їсти, що одягати, і в чому жити, а самих мучило життя одне, а життя не давало.

      10. Доводилось у природі хворіти, похворіти, а потім умерти. І так ми цим не задовольнили себе, нас оточив нестаток. Чому я природі поклонився й сказав свої слова: так піду в природу шукати небувале нове, ніколи не було в житті. А в самого була одна мисль – чоловіка знайти хворого, нужденного. Йому здоров’я хотів дати, а він потребував, я його мав. Хто б ти не був із заразних, його цілував – знімав із нього хворобу. Чоловік, він хоче бути в житті здоровим. Шукай мене, це є таке багатство, воно треба всім нам. Я йшов у люди, питав його як чоловіка, він жалувався, говорив: я хворію на це ось. Я старався в природі знайти ці якості, щоб він не мучився, не хворів, це я чоловікові робив.

      11. А хворі всі, цим людям я допомагав, давав здоров’я, а здоров’я – це є все. Ми ж, люди, його потребуємо, а я його мав, у природі цього добра вистачає; лише б він захотів, здоров’я тут же отримаєш. Ось що людям треба – життя. Смерть як таку вижене, а життя у славу введе, нам все зробить загартування, його люди приймуть, воно їм допоможе, це його буде діло таке. А ми, всі люди, цього не робимо, не вміємо і не хочемо. Загартування-тренування, воно треба нам усім.

      Прийшов на арену сам четвер, він такий же сирий, без дощу, але холодний. А час іде, він ішов як ніколи.

      12. Я його, цей сніжок, жду, очікую так, як ніколи, а він є вже подекуди, а в нас нема. Чотири дні, 96 годин, проскочило по природі. Вона сонцем освітила, а темнота чотири рази наступала і йшла геть, а скільки брався і мінявся цей вітер, і ця тиша. Словом, у цьому жив наш цей ось чоловік, сам себе в техніці міняв, прикрашав, робився чоловіком, а красота – це фасон і форма. А скільки це доводилось їсти і відходжуватись, словом, все не врахувати. Особливо я, Паршек, цю ж хвилину такий час, шістдесят хвилин, як хотілось легко дихнути і глянути своїми очима, почуття яке. Це тільки букви по одній в словах писати, а читати доводилось, золоте яке це є таке діло. Стою і думаю, а сам продовжую пером писати, пишу, часом розмовляю.

      13. Навколо всюди простора тиша до глибокої свідомості. А в кого воно таке є? Всі люди, вони хитрують, хочуть від природи одержати, і багато вона не дає. А ми всі так ось про це таке думаємо, нам хочеться від цього всього більше отримати.

      А тепер у нас народилась маленька дитина, вона повинна зустрітися не так, як ми з вами її зустрічали. Він не народжувався, а ми йому приготували весь належний одяг, їжу та житловий дім. Він у цьому утомляється й губить здоров’я. А ми його повинні народити не в подушках пухових, а на чистому атмосферному явищі: чисте повітря, цілинні умови, де вічно живе, азот, природне явище. Ми його повинні зустрічати в нічому.

      14. Це не наше таке, як було, народження, а самої нашої великої матері природи. Ми його повинні зустріти холодною джерельною водою, енергійно, у дружбі треба жити малюку. Він повинен не закутаний бути, а чистим тілом на наших живих руках, не баюкати, як ми його колишемо та годуємо його до відвалу. Думаємо ми, він без цього умре. Треба закласти в цьому свідомість, це не випробуване в житті таке діло. Загартування-тренування хоче прокласти в цьому експеримент. Він повинен духом оточити себе. Ми його повинні в цьому на собі так випробувати. У природі щодо цього є все для цього діла, ми ж є, на цей експеримент знайдуться такі в цьому ділі сили, та ще які.

      15. Ми, як такі є люди, кожен день зустрічаємося з небувалим днем, що приходить, зі своїм певним багатством. Ми не знаємо, що робимо його як неживе, ним хвалимось. Гниє на нас воно, пріє, пропадає, енергію відбирає в тіла – ось що ця прикраса, ця красота приносить. А ми мертвим, неприродним хвалимось, присвоюємо, ім’ям своїм називаємо, говоримо: це моє. А коли чоловік умирає, кому це добро залишається?

       Восени під зиму орють землю, кладуть під зиму. Вона приймає цей характер, цю роботу, а весною роблять грядку для зерна, щоб його посіяти. Спішать цю роботу в процесі зробити. Ми про це весь рік весь час все думаємо та гадаємо. Це все дає і все дасть, це зробити. Ми це робимо на рік один раз.

      16. Цей день, він рік годує, а ми це все поїдаємо. Весь рік весь час щоденно біжимо з двору в поле, самі топаємо по цьому місцю, свої слова кидаємо в білий світ, говоримо: Господи, ти про нас не забудь, щоб ця ось земля нам дала врожай. А сам цю землю, цю ділянку землі гладить, доглядає, як за дівчиною. Він любить хорошу роботу, щоб грядка була оброблена до вологи. Чоловік мислить, чоловіку доводиться дивитись і робити діло, воно робиться людьми весь рік. Невідривно мислить, а сам із собою говорить вперед. Він хоче від природи небувало збагатитись. Йому на його такий ось заклик вона не йде назустріч, не помагає, а заважає.

      17. І мисль інша. Не шматком буде треба зустрічати і не якоюсь ганчіркою, або зробленою з матеріалу стінкою. А чистою водою енергійно повинен на землі незайманій облитись. Ось які діла в житті робляться Паршеком. Це в житті ніде ніяк не відбувалось, а тепер у мене це діло робиться. Я в себе так ось у житті весь час держу. Село Оріхівка, Лутугинського району, Луганської області, а там це місце, цей бугор, історичне місце Чувілкін бугор. Він нікому ні на що не треба, крім для народження цієї дитини. Мисль моя така, вона мені в процесі цього всього підказала, що нам, таким людям, треба буде в житті нашому змінити старий потік на новий, цей час прийшов.                     

      18. Воно мною, Паршеком, знайдено, продумано. Ось що на сьогодні відкривається. Благо цього життя – це не золото лежить на землі, а ходити по землі босими ногами, як… колесом. Я не в образу кладу цей гнів, а пишу, як це було. До мене звернулася матір у положенні, щоб я їй дозволив аборт зробити. А я їй зробив свою пропозицію народити там, де я покажу їй. А це місце моє указане. Ми цю дитину виходжували, поки води зійшли. Шура Плетньова, вся всипана коростою, не захотіла бути здоровим чоловіком. Люди хуторські за цей вчинок сміються, а я їй свій досвід річний віддав – який він був для неї легкий і корисний, чому треба низько кланятись.

     19. А попасти прямо в ціль не можна, треба бути чоловіком заслуженим перед усіма. Чоловік у нужді, здоров’я треба, а його нема. Він у природі далеко-далеко від нас. А коли ти, такий чоловік, придивишся, то ти побачиш свою на собі істину.

      Сьогодні п’яте число, п’ятниця, вона перед суботою буває, 6-м числом. Ми в цьому живемо перед 7-м днем листопада. Неділя – це свято, завоювання. Ми – влада, люди в ненависті, це зробили. За що про що, а чоловіка нема, його вбили, а Паршек проти цього всього. Убивати не треба, навчитися жити треба. Хлібом не зустрічати, ганчірку теж не треба одягати, стіна складена не треба. Треба повітря, треба вода, треба земля.

      20. Не хочу такого в житті слова сказати про це діло. Як не хочеться умирати сьогодні, а все рівно завтра вмреш. Хочеш, не хочеш, а умирати буде треба. А щоб не вмирати в природі, треба заслужити в ній. Природа, вона така матір, що захоче в житті зробити, це її є в житті сили. Хоче – прибутком обдарує цього чоловіка, він збагатився, став мати в себе що-небудь зайве. Він на це багато трудився, робив щось. А раз землю на це маєш, за нею доглядаєш або ореш, або під траву залишаєш. Чоловік ходить по землі, бачить далеко, він хоче зробити на цьому місці свою індивідуальну власність. Своєму імені це місце належить. А коли це моє, ніхто не має права цього зробити. Своє і моє – велика різниця.      

      21. А як хочеться своє зберегти, а на його завидки. Він хоче, щоб це його було все, такий жадний на це, на чуже. А з чужим легко жити, воно швидко прививається. Говорять: ми у війну кров проливали, цю землю відбирали силою. То була вона одного чоловіка, а тепер ми стали цим ось розпоряджатися, як своїм. А свого такого не було, все є матері природи, воно вважається чужим. Чого тільки в неї нема, а чоловік, він у неї це діло знайшов, взяв до себе, це все присвоїв. Говорить: це ось місце мною знайдено для свого життя. Ми його облюбували, зробили на ньому виробництво. Земля нами для цього всього діла риється, грядка робиться, а потім туди в землю саджаємо зерно для швидких сходів.

      22. Зелена рослинність, як шуба, землю оточила, на що хазяїн дивиться, радість вводить. Говорить: слава тобі, Господи, тепер видно з усього цього, буде на цьому місці врожай. Слова не вгадали, що треба буде в цей час сказати, природа не дала вологи, дощик, як на наш гріх, не пройшов, він погоду зіпсував, засуха увінчалась. А люди в цьому нахмурились, перестали веселитися, і горем ми оточені. А час такий у нестатку пройшов. А трудитися було треба, земля сама не родить. А коли її під зиму глибоко з’ореш, під сніг покладеш, а сам про це мисль не зупиняєш. Одне про це думаєш, що на ній угадати посіяти. І все ж природа, вона наша мати рідна, взяла і пішла цьому мученикові назустріч.

      23. Свої сили направила, і сонце як сонце, воно засвітило променями, і дощик спустився, як слід у всьому ділі. Вона заросла зеленою травою, де квітка така ароматна пахуча взялась. До неї, як на якийсь бенкет, з усіх кінців позлітались, їм дай солодкого меду. Люди цього вони діждались, пісні співати стали, танцювати в цьому. Говорять вони: це про нас не забув Бог, які ми такі є добрі для нього люди, ми близькі стали перед ним. А холод є в природі, Бог, він любить тих, хто любить його. А ми від нього біжимо, ховаємось, відходимо від нього, а він – від нас таких. Життя нема, а є між нами всіма розвинута нами вона: ми з вами не живемо, а вмираємо.

      24. Яке в цьому всьому таке діло. А це ось таке хороше діло, воно нам показує в природі діло від цього всього краще. Один одному розказує, яке таке діло на арені ці люди поставили. А коли торкнулось діла кращого характеру, то йому сказали навпаки, краще від цього могли зробити. Могли, але не зуміли. А раз цього не зробили, то краще не вийшло, ми не вміємо, а робити було треба, але ми не в силах. А дорогу, так ми про неї знаємо, а от пройти по ній ніяк не зуміли. Все це в ділі помішала своїм ділом природа. Вона нам перегородила своїм розливом.

      25. Щоб цьому всьому допомогла техніка, і цього ми не одержали. Воно нами зробилось, ми в цей час жили бідно. І радий би копійку мати, але нема де взяти. Сьогодні день останній тижня, таке свято, воно людьми очікується весь цей рік, як якийсь у житті початок. Він так не пройшов, а щось таке в житті зробив, такий ось мороз на землю ввів. Говорить нам, усім людям, які ми в житті зробились, не хочемо ми природу любити так, як це треба. А в ній такій стоїть сильно морозний холод, голками наше тіло таке пронизує, не дає нам спокою. Ми від цього простуджуємось і хворіємо, лежимо в ліжку, стогнемо, нам тяжко. До тих пір вона нас таких мучить, поки ми сили свої енергійні тіла загубимо.

      26. А потім хиріємо, від нас від таких зовсім відходить це здоров’я. А його нам більше не знайти; ні гроші, ні золото за нього не візьмеш, а тільки можна його легко загубити. Ось що ми в природі самі люди робимо, зробили, а вийшло не те, що ми в цьому ждали. Наше здоров’я покотилося під гору. Ми стали хворими, нас оточило це, ми не в силах у природі це зробити. Ми боїмося так природи, особливо холодної води, як вогню. Нас це страшить, ми до цього не звикли. Для нас приготували їжу, шматок хліба, зшили ганчірку. Ми це мертве неприємне вжили, зайшли в дім, а там з усіма вигодами розташувались.

      27. А потім його послали в природу, вона з нами так не згодилась, наносить на нас, і робить нам велику шкоду. Ми для цього зробили на ній, безвинну зовсім дівчину, її примусили, щоб вона в себе розвинула свою похіть, умираючу для молодого чоловіка. Вона ними робилась не на життя своє, вони в цьому вмирали, кров’ю стікали і свою енергію випускали, самі без почуттів залишались. Це похіть, вона розвивалась на смерть з життя свого, і так народжувалась дитина. Нами заклав для цього самець сім’я, а мати його прийняла, і вдвох свято провели.     

      Юрій був у гостях сьомого. А восьмого числа упав на землю сніг, він прикрив дорогу, вона стала не літньою дорогою, а зимньою, вона біла енергійна, як ніколи жива, невмираюча вона, про що не сказати, не прочитати, найголовніше, треба буде зробити.

      28. Ідея моя – любити природу, цінувати її, як око своє. Сніг – як біле щастя всього світу всіх людей. Вони всі так від нього швидко біжать, як від вогню в лісі, щоб не згоріти. Це природна стихія, вона нас таких калічить. А в природі це робиться, і буде в людях так ось виходити. Вони це знали, що робити із землею: її треба зорати, глибоко під зиму під сніг покласти, нехай вона вологи там набирається. А ми повинні про це щастя гадати, а що краще з усього посіяти. Земля має сама ці якості нам показати. Про це знають самі люди, вони цим так обдаровані.

      29. А щастя в цьому всьому приходить один раз, у другого разу вже так воно не приходить. Ми б з вами цього хотіли, а воно саме не приходить. Які ж ми з вами є люди, не заслужили, а жити хочемо. Здоров’я не дається природою. Вона така є в нас велика матір, пожаліла, а зробити не зробила, образила. Треба буде здоров’я, а його нема як такого. А мені такому ось хочеться ці сили. А ми їх у процесі цього всього губимо, а щоб знайти, ми на це засобів у природі не знайшли, і на це все не знайшлось в житті нашому чоловіка, і так ми бідні люди такі ось залишились. І ми з вами експедиціями шукаємо, щоб це в ній довелось знайти і ним так всім нам оточити себе, сказати спасибі за це. Ми багато років шукали, а знайти не змогли одне таке ось із усіх діло.

      30. Я перед всією молоддю всього світу свої слова їм сказав про таку велику помилку, зроблену ними. Перша, як ми починали похіть розвивати свою. Вона нам без психічного такого руху не змогла в руки датись. Біднота з нічим відмирала, а багач був багач, він своє брав, досягав, а щоб був достойний, цього в житті не було. Я хотів сказати їм про наше, дев’ять місяців в утробі мати свою дитину виходжувала, вона не залишалась без мислі своїх родів. А природа готувала їй як матері поміч, водою дорогу йому промила, а тепер очікуй повітря, його треба виштовхнути на нашу землю, щоб цього досяг. Ворота йому відчинили, люди шматок хліба дали, ганчірку на себе оділи, як свою істину сильну поставили, трудись, як ніколи ти.     

      31. Ці наші умови, зроблені нами, обґрунтувались, ми їх відчули. У метрі в животі їх самець сім’я заклав, вони його як новонародженого через природу представили живим чоловіком. Йому як такому вода слід промила, а повітря виштовхнуло. Через ці умови йому відчинились ворота для того, щоб зустріч була з шматком хліба, одіти якусь ганчірку. Це дорога, вона тягне за собою. Вони пішли, а повернутися назад усі не прийшли. Яке це в житті горе зроблене діло.

      Розбираюся з початковою, найпершою в житті історією чоловіка. Вона себе так тяжко показала, у ній нічим було в людях хвалитися, одне було недостатнє переживання. 

А труд свій у цьому закладали, але тяжко було людям так жити,

вони ж жили поодинці. За цю землю між собою межі прокладали грудьми, силою свого такого розуму, руки це все робили. А жити-то треба. Думалось, ще більше від цього додумались, доробились між собою через своє складене багатство. Це всьому діло був ватажок, найголовніший у житті. Їхній або наш вояк, він на конях сам дрижав, йому хотілось поразити свого ворога, він цим був збитий. А тепер цей командир підлеглими захищений хитрістю  зробленою. Але природу ти, чоловік, не обдуриш. Вона на це прислала природного чоловіка, свого любимого друга Паршека. Він не озброєний цим, щоб чоловіка вбити.

     33. У нього абортів нема, щоб від чогось так довелось берегтись. Він прийшов із свідомістю, він свідомо терпить від природи, йому дуже холодно, але треба так ось у житті своєму в природі свідомо терпіти. Це все робиться для життя, але не для смерті. Я нічого в житті не потребую, у мене повітря, у мене вода, у мене ніким не зайнята земля. Це місце не моє особисто, воно загальне благо всього життя. Ми його маємо, а він був, він є, він буде вічно перед нами. А тепер ми всі цього життя люди, ми живемо в достатку, нам природа все дає, ми від неї одержуємо, шукаємо, не перестаємо думати про це все, це наше таке діло зробити. Ми літаємо в космос.       

      34. Як це хотілось знати про перший початок. Це ж було воно таке безсилля, воно є і тепер, але нема того, що намічено тепер. Все вам, всім людям, залишено, щоб ви жили. Паршек вашого не потребує.  Хіба це нам буде погано? Якщо в нас є все, або в нас нема можливості придбати те, що треба. І до всякого ворога ми приготувались його так зустріти, як ніколи. Ми в цьому озброїлись, це наша така кипуча задача в природі аж до ядерного (озброєння) і водневого ядра – ось що нам не треба. Нам треба молодь така, щоб вона всього світу всі зібрались не де-небудь, а в селі, там де нас зустрінуть у цьому ділі роззутими.

       35. Азот, чисте повітря, чиста вода і незайнята цілинна земля, це місце невмираюче – ось куди треба нам усім роззутими прийти. І попросити матір велику природу, щоб вона нам більше не створювала дії війни, щоб вона не була. Паршек просить усю молодь, він її благає як таку матір нашу природу, щоб вона пішла нам усім назустріч і створила таку мисль Паршекові точно це все зробити. Щоб наша молодь погодилася з ним, і всі взяли та роззуті, босі пішли по цих умовах. Ми природу так ось попросимо разом із Паршеком, вона нам піде назустріч, простить усе. Ми ж у цьому ділі грішні, самі себе примусили підняти руки і взяти це яблуко, що росте. Воно нами взяте, і ротом  зубами кусалось. А коли вкусили, у ньому від укусу сік утворився, то тут уже десь узялась слина.

     36. Треба повітрю допомагати, щоб цю слину проковтнути, це вже є технічна машина, вона на нас так розвивається, начебто так і треба.

      Восьме і дев’яте в снігу пролежав. А ми так добре з апетитом проковтнули. Це було, це є, це буде. Ми ж живемо так, сьогодні ходимо на своїх ногах або чоботом хвалимось, а завтра ми звалились, стали ми так падати. Це вже наше таке горе або біда вічного характеру. А ми з вами це ось місце не хочемо визнавати, що це місце заслужене. Ми його не визнаємо своїм, це, мовляв, чуже, воно нам наносить ущерб у житті своєму. Ми з вами так жити не станемо, нам природа, вона нам таким своїми силами перешкодить.

     37. Люди такі на сьогодні, у нас проходить уже друга неділя, середа. Всі їдять досита, розвивають апетит, снідаємо що-небудь смачне та солодкий чай. А обід варять для першої страви, ми так звикли зустрічати цей ось обід, це така наша в природі звичка. За все наше таке життя жодного разу не зробили, щоб свідомо не стали цей обід їсти, а навпаки, у день чотири рази норовиш поїсти, і це буває. Але скільки ти не їж у своєму житті, але їсти хочеться. А смерть ні на які особливості не дивиться, а своїми силами нападає й починає цьому чоловікові заважати. Він не хотів би, а вони самі йдуть такі слабості, чоловік не в силах із цим боротися.  

     38. А як чуєш у цьому ділі свою слабість. Чоловік своє життя обдумав так робити із самого першого початку, коли навколо нього не було нічого такого, щоб ним жити. Він не жив своїм умінням, це все знаходив, старався в своєму житті зробити, а робити доводилось; треба, та ще як. Була в цьому ділі своя потреба, вона була в природі маленькою крупинкою. Таке було в природі місце облюбоване, його доводилось своїм місцем так називати, це було місце моє. Лопатою ямочка рилась, туди садили, у це знайдене таке тепле місце, яке-небудь зернятко. Його садили в році в такий вигідний день, ми його так довго в природі ждали, він і до нас так ось прийшов зі своїми такими якостями. Ми його так спритно зробили, зернятко посадили у вологу.

      39. Землянку зробили, там стали жити, а життя було таке холодне, але ми жили, уміли це ось початкове робити. Ми ж були мудреці, а в нас руки золоті, за що тільки не брались робити. У нас ум був такий дорогий, ми його таким ось кидали туди, куди хотіли, це так було треба. Нас не зупиниш, а діло так воно робилось, і буде в цьому ділі так робитись, на що, зроблене, доводилось дивитись. Ми це ось бачили здаля, визначали, щоб далеко дивитись. Ми говорили прямо в очі, вони самі себе примушували, щоб далеко дивитись. Це ж є таке явище в природі. Люди не сплять, а все роблять. Камінець колупають, його в стіну кладуть, робиться будівля.

     40. Ось які ці проходять діла наші. Села, міста, словом, видно здаля, що це за таке діло. Ми його в житті в природі зробили, а самих себе в могилу закопали, лежимо ми в праху. Що ми робимо в цьому ділі самі, лише б ми в цьому ділі захотіли. Це ж є люди, та ще які на білому світі. Ми починаємо думати, завтра ми з вами в цьому дні не жили, а думки ми так проклали. Вчорашній день такий, а от чоловікові життя такого нема. А буде життя таке, прийде свідомість така, ми перестанемо. Найдемо ми, таке буде місце, і всі умови будуть дані, щоби була можливість; а на ньому всім людям дається зостатись у природі без усякої такої ось у житті потреби.

     41. Нині, 10 листопада, умер вождь Брежнєв. Він не зробив того, що нам усім треба – мир, в усьому світі мир. А труп, його тіло з колії всього життя зійшло, не стало його, як і не жив він між нами, на віки віків.

      Це наше таке велике. Землю мати – це горе, вона дає прибуток великий, він робиться вмілим трудом, своєю силою, снастями. Його зробили своїми руками, це у хазяїна снасть, вона у труді допомагає легко робити діло. У чоловіка така своя в цьому ділі мисль, сьогодні треба про це діло думати про перший теплий весняний день, що прийде. Він в житті приходить один раз, про нього знають усі люди, спішать його зустріти як ніколи, до нього приготувались.

      42. А він такий, якщо в ньому добре і багато попрацюєш. Те, що люди весь час роблять, це їх така в році робота. Він виїхав із дому в поле що-небудь таке посіяти. Природа родить йому врожай. А його тяжко, трудно збирати, а треба. Це не робити в житті – значить не жити. Весь рік весь час одне – їде вранці з двору, а ввечері – у двір, а день у  його розпорядженні. На місці не сидіти, топати ногами. А природа, вона дає на це свій великий урожайний прибуток, багато чистого зерна. Це золото, мірило міжнародного ринку. Ми привчили себе в цьому багатіти, тобто рости економічно. Чоловік робиться багатим, він іде від інших добрих людей, у нього в хазяйстві міняв якусь форму. Він ріс окремо від усіх, він був азартний на всяку штуку.

      43. У нього було краще і сильніше від усіх, він брав свій рубіж, це ж наше таке діло. А при такому ділі все так виходить. Один робить, а інший ще більше зробив. Це революція, вона багато зробила в людях, нове таке керівництво змінили, зайняв місце теорії учений чоловік. Він дав людям свободу, щоб у труді люди.

      А рідше моя ідея є. Всі наші в природі люди, вони живуть на білому світі для того, щоб у ній знайти сили, ними оточити себе, не технічно зробити. Штучно, і хімію ввести – це не новий, а старий потік.  Нам треба в житті небувале джерело особисто свого здоров’я, щоб воно було не в мене одного. Це здоров’я, його повинен мати кожен наш чоловік, він на своєму місці з усіма умовами, щоб мати всю можливість нашому чоловікові в природі бути без усякої потреби. Це місце нашої молоді, райське. Чоловіку слава безсмертна. 

      44. Це в природі знайшов Паршек у ділі своєму, загартування-тренування. Він трудився один для блага всього світу всіх людей. Він учився в природі. Він хвалився перед всіма. Він істинно сказав про самозбереження  своєї органічної клітини. Його серце молоде здорове загартоване – 25 літ чоловіка. Його вихід у світлі. Він не боїться ніякого ворога, навіть своєї смерті. Якби цього у нього не було, він би давно вмер. Він – чоловік землі, дихає сильно, а різко говорить не про якесь чудо, а про природу, про фізичне практичне явище. А найголовніше в житті є чисте повітря, вдих і видих, снігове таке пробудження, миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Він любить хворого, знає його душу, йому як такому хоче допомогти, через свої руки струмом убиває біль.

     45. Це не слова нам говорять, а все робиться ділом. Рука пише Владика, ніколи йому про це не забути, дуже справедливе, воно є правда. Просьба яка? Його треба просити – будеш у цьому здоровий. Кому це буде не треба, нашому юнакові молодому? Та ні. Шановні, це світове значення. Нам усім треба любити природу, цінувати, берегти її, як око своє. Не хвороба відіграє проти чоловіка, а чоловік проти хвороби. Нам треба вчитися в учення Іванова, щоб ми в тюрму не попадали, а в лікарню не лягали, жили вільно, не лізти на рожен. Яка буде слава, якщо ми низько головку поклонимо дідусеві, бабусі, дяді, тьоті й молодому чоловікові, скажемо їм: «Здрастуйте». Ех і життя моє тяжке. Зрозумійте моє терпіння, свідомо серця свої загартуйте. Милі ви такі є люди, гляньте на сонце, ви побачите правду, своє оздоровлення. Бути таким, як є він: Переможець природи, Учитель народу.       

     46. Люди його прозвали за це саме діло. Він один такий полюбив природу, з нею нарівні живе, у нього вибору нема, а всіх людей він любить. Йому скоро виповниться 85 років. 50 років з них віддав практичному пошуку шляхів здорового життя. Для цього щоденно випробую на собі різні якості природи, особливо суворі сторони її. Я повний бажання весь свій досвід передати нашій молоді й усім радянським людям. Це мій подарунок їм. Іванов  Порфирій Корнійович.

       47. Дитино, ти повний бажання принести користь всьому радянському народові, що будує комунізм. Для цього ти постарайся бути здоровим. Сердечна просьба до тебе, прийми від мене декілька порад у доповнення до того, що написано у «Вогнику», № 8, щоб зміцнити своє здоров’я. 

1. Два рази в день купайся в холодній природній воді, щоб тобі було добре. Купайся в чому можеш: в озері, в річці, ванні, приймай душ або обливайся. Це твої умови. Гаряче купання завершуй холодним.

 2. Перед купання або після нього, а якщо можливо, то й разом з ним, вийди на природу і стань босими ногами на землю, а зимою на сніг, хоча б на 1 – 2 хвилини. Вдихни через рот декілька раз повітря і побажай собі й усім людям здоров’я.

3. Не вживай алкоголь і не кури.

4. Старайся хоч раз у тиждень обходитись без їжі й води з п’ятниці 18 – 20 годин до неділі 12 годин. Це твої заслуги  і спокій. Якщо тобі трудно, то держи хоча б протягом доби.

5. У 12 годин у неділю вийди на природу босим і декілька раз подихай і помисли, як написано вище. Це свято твого діла. Після цього можеш їсти все, що тобі подобається.

 6. Люби природу, що оточує тебе, не плюй навколо, не випльовуй із себе нічого. Звикни до цього, це твоє здоров’я.

7. Здоровайся з усіма всюди, особливо з людьми поважного віку. Хочеш мати в себе здоров’я – здоровайся з усіма.

8. Помагай людям, чим можеш, особливо бідному, хворому, ображеному, нужденному. Роби це з радістю. Відгукнись на його нужду душею і серцем. Ти придбаєш у ньому друга і допоможеш ділу мира.

 9. Перемагай у себе жадність, лінь, самовдоволеність, користолюбство, страх, лицемірство, гордість. Вір людям і люби їх. Не говори про них несправедливо і не приймай близько до серця недобрих думок про них.

10. Звільни свою голову від мислі про хворобу, недомагання, смерть. Це твоя перемога.

11. Мисль не відділяй від діла. Прочитав – добре. Але найголовніше, роби.

12. Розказуй і передавай досвід цього діла, але не хвались і не став себе вище інших. Будь скромним.

      Якщо тобі щось неясно або неповно для тебе, то напиши мені. Я завжди готовий передати свій досвід, щоб твоє діло було успішним.  Бажаю щастя, здоров’я хорошого. Іванов Порфирій Корнійович. Моя адреса: Луганська обл., Cвердловський р, п/о Должанське, с. Верхній Кондрючий, вул. Садова, 58.

      49. Це моє лігвище, я тут живу, до мене їдуть люди хворі, що потребують свого здоров’я. Я їх як таких люблю, для мене зарази в природі нема, а є одна між мною і природою любов природного характеру. Моє місце є для всіх наших людей, котрі живуть на білому світі. Вони шукають кращого від цього всього, а тепер цим самим вони не задовольнили себе.

      50. Чого тільки нема в цих людей, зробленого ними. Вони всі сили кладуть на цьому фронті. Їм хочеться знайти те, чого в житті не було. А не було одного – це місця, котре в своєму житті в природі, це Чувілкін бугор. Він і сьогодні не треба нікому зі своїми діями. На цьому місці одна цілина від Адамових літ, це місце нікому не треба. Одне повітря та вода між цим проходить. Паршек  зі своєю ідеєю з багатьма людьми туди, на це місце приїхали на автобусі, вийшли на цей бугор і гучно закричали спільне ура. Я як ініціатор, Учитель народу всім, через організм я їм сили ввів, всім до одного. Ми там разом скупалися з однією думкою про здоров’я, а воно в мене було, воно є, і воно буде. Нам, усім людям, треба цьому місцю зробити такі умови, котрі будуть нам без усякої перешкоди.  

      51. Це місце цим людям – порятунок усього життя. Хіба було в природі так жити, як жив наш вождь, він у нас був, це він займав найголовніше місце, керівник, генеральний секретар партії, найбільша особа. Та ще голова президії верховної ради такої країни як Радянський союз, він ним розпоряджався, як хазяїн. Його за цю вмілу роботу нагороджували найголовнішими, високими, видуманим усіма ученими людьми, йому як подарунок не один раз вішали. Про нього вони говорили, як про розумника. Він примушував їх робити в своєму житті. Хіба мало їм у природі зроблено? А скільки люди, це вони під його керівництвом, він як розумна така голова їх примушував, від самого малого до самого великого всі йому як чоловіку підкорялись.

     52. У нас люди були на своїх місцях підготовлені тільки своє місце займати. Вони його бачили, навіть його боялись до нього за чим-небудь таким звертатись. Він був на своєму такому місці висока особа, він міг покарати, він міг і помилувати, це було його таке в житті діло. Але ніхто його так не знав, як природа, його держала в себе на черзі, щоб йому для цього діла довелось захворіти. Ми, всі люди, такі в цьому ділі, не знаємо ми в природі, що ми сьогодні робимо. Думаємо самі, що буде нам добре, а коли це ось зробили, нас природа за це не обдарувала, а взяла свої сили направила і всіх покарала. Що хотіли від неї отримати, ми не змогли від неї це все отримати. Нас оточила в цьому наша така бідність, ми між собою в природі загубили найвищого чоловіка.     

      53. Ми в цьому ділі виявились небагаті в цьому люди. Хто нас таких ось людей назве людьми заслуженими, якщо ми не зберегли в цьому свого вождя? А без нього ми в своїй купі не є такі ось люди. Діло наше не виправдалось, а пішло в нас під копил. Ми своє діло таке показуємо всім, чим ми хвалимось, а нас за це все наше взяла і оточила цим.

      Історія моєї ідеї в житті в природі. Як це все вийшло, між людьми виявився таким чоловіком, котрого ніколи не було. А тепер сама природа, вона зустрілась на шляху моєї мисленої писанини. Я багато над цим трудився, ішов по вузькій людській у лісі на Кавказі в Майкопському районі, від Доховської станиці до Котдаха. А з висоти в атмосфері появилась мисль, у мене як такого питає сама природа про людей. «Чому вони так тяжко в мене живуть?»

      54. «Я їм не пожаліла саму себе, віддати їм свої добро. Їжу зародила й одяг зшила, і дім їм побудувала. Здавалося б, їм у мене в гостях жити без всякого такого, а вони простуджуються і хворіють, а потім умирають на віки віків. Це велика в них є неправда». Вона обирає одного мене, доручає, довіряючи, в людях на них найти істину, нею оточити себе. Я цілком і повністю – від її початку, я став їй як такій підкорятися своєю любов’ю, кинув носити головний убір, у мене волосся вилось, а люди із цього вчинку сміялись. Мені холодно, а вони сміються, але я не придавав цьому ніякого значення, своє діло робив. У «Правду» багато своїх думок направляв, мені на ці слова «Правда» із штампом присилала, відповіддю я огороджувався в будь-якому місці, як кореспондент. Я відігравав роль, де хотів.

      55. Мені уже на мою мисль допомагала, я повинен хворому чоловікові допомагати, це мені такому чоловіку довірилась природа. Він на чоловікові хворобу не шукає, вона йому не треба, треба Паршекові чоловік. Він в Армавірі в районній лікарні, йому черговий лікар дав доступ до хворих, де довелось своє діло показати. Двох хворих поставив на ноги. Головний лікар Нефедов, він говорить Паршекові: «Ти не заважай нам, а їдь у Москву і там доказуй». Паршек і цього не злякався, поїхав у Москву, зустрівся в приймальній з лікарем Жуковим. Йому Жуков так сказав: «Якщо ти будеш цим займатись, то ми тебе загонимо туди, куди Макар телят не заганяв».

      Я був по селу своєму Паршек, багато пустував по-сільськи, хотілось жити ще краще від цього. Разом з друзями пішли мед красти, а ці друзі видали, зізнались ради Паршека, його били сильно. А потім біднота його витягнула із цих умов.  

      56. Природа веде до нового, небувалого. Те, що було Паршекові, його не буде. Він це село, цю місцевість залишив, а переїхав на Привальє, не багатіти, робитись до того, щоб по-новому і небувалому йти. Всю стару і гнилу звичку залишив, сільське хазяйство, більше до нього не повернувся. Паршек зі своїм став учитись, як більшовик. Партшкола, тема була нова економічна політика. А те, що робив до цього. Мене народ осудив, дав два роки трудових робіт. Я тоді свідомо попав у Архангельськ, Холмогорки та Верхні Низовки лісорубом. Я, два чоловіка – бригада. В усій своїй роті  своїм ділом дійшов до наглядового комітету, за свою хорошу роботу лісоруба був достроково звільнений. І тому після цього всього був вантажником на транспорті, ударник. Природа взяла стихією оточила, два ребра.   

      57. Лікарі дали, щоб зайнявся легким трудом. Зайнявся, а виконроб Тарасов радгоспного будівництва, ударник – комірником лісового складу. А потім завозом Суязов узяв. Робота не увінчалась, перебрався на Кубань в Армавір в районне споживче товариство. У Кононова комбікорми, сінопункт,  теж комірник, на око продукцію прийняв, і так здав. Мене запросили в Любинськ в радгосп теж завгоспом, довго там не був, а прийняв роботу експедитором Армлісдрев радгосп. Мене природа гнала з однієї роботи на іншу, щоб я знав: це діло не моє. А природа – це на Кавказі в лісах у природі між горами, біля моря ходив по природі без головного убору. А потім міське життя в цивілізованості. В торгівлі мене прибрали після зустрічі з природою, вона мене з Кубані зняла. Я зрозумів її сили, що вона мені не хоче, щоб я робив.   

      58. Природа мене викидала, робила не чоловіком. Де доводилось діватись, як треба йти в шахту. А шахта в Лунца.

      Перша моя слава, це ідея, так вона підтверджувалась. Якщо цей хлопчик, стан – він кричить, жодна мати його не заспокоїть, а коли я візьму його, він у мене замовкне – значить ідея правильна. Я – до матері, вибачився перед нею, попросив його на руки взяти – а він тут же замовк. Всі, що сиділи, сказали: у цьому чоловікові є щось. Природа, вона для цього мене одного обрала, вона цим мене готувала, люди цьому всьому допомагали. Вона зробила таким, як він став – його любов до чоловіка є. Він не відходить, став близько до неї, любити став її, любов природна через діло своє стала.     

      59. Природа від цього не йде, раз вона за ідею заступилась на маленькому такому хлопчику. Він був хворий, а я його взяв на руки, а він замовк – ось де була така сила. Вона всім людям довела, хлопчику стало від цього легко. А за те, що робив, у профспілку прийняли членом, це моє було діло, сама природа вела за ніс, привела в наш Сулін в ОРС заготівельником, чим я не зацікавлений. У мене була природа, вона вчила, своїми силами Паршека оточила, дала йому можливість бути таким чоловіком, котрого не було. Він ніколи не був зі своїм наміром між людьми піп, він дирекції довів свою правоту, що він не піп. А люди не заспокоїлись, продовжували своє я. Але природа, вона була на боці того перед Паршеком, нібито він відмовився від своєї роботи, а закон йому виніс: шість місяців ніде ніяк не повинен влаштовуватись.   

      60. Цього природа хотіла, вона це зробила. Вона йому те вказала, дорогу загартування-тренування. Я до неї своїм тілом дослідним шляхом, своїми кроками пішов прямо в природу, у гострі колючки, до самої крові порізав. Якби не балка Юта з водою лігвища свиней, вода нагріта сонцем, вона мене зробила таким, яким я не був. А тепер моє тіло заслуженим зробилось, як хотіла природа. Вона Паршека привела туди, куди треба. Він пройшов землю Переяновську, залишив навчальний заклад, агронома Холтунок. Попав у Новочеркаськ до свого близького Івана Климовича Захарова, він був священик церкви старого обряду, по Базарній, 15. У нього були внутрішні запори  із секретом, про це Паршек не знав. А прийшовши до них, він попросив відпочинок, постіль  від такої дороги, і мисль вимагала, щоб він її продовжував, ту ж саму ідею.    

      61. Йому, як такому ділку, цей відпочинок не треба був, він рвався без всякого одягу, його вирішив їм залишити, а сам у природу в умови вночі в 12 годин. Я з дому вийшов, а ворота із секретом  були мені відчинені. Я вийшов і пішов своєю дорогою в Новошахтинськ до друга по дитинству. Іван Олексійович, він був начальник, 11-ї дільниці начальник. Я хотів його із собою взяти. А він був технічний чоловік. Я до сходу сонця пробирався  в Грушовку через річку Тузловка, а мене зустрів густий у молоці туман. Я з нього вийшов, а сонце мене оточило своїм теплом. Я до неї звертаюсь, як матері рідної, щоб вона мені друга в житті живого показала. Пташки жайворонки у висоті співають свої пісні, заєць із-під ніг десь узявся, побіг у природу. А дорога з Переяновська вела, і по ній собака велика борза вела себе. Вона мене такого ніде не бачила і не могла бачити.

      62. А коли їй сказав Хлопчик, він тут же зупинився і став виляти хвостом – для мене є друг. Я зрозумів його, що це дала природа такий дар. Вона, собака, мене полюбила і стала служити, як учена. Я з нею веду розмову; куди хочу, туди її посилаю. Вона рада мене послухати, і те вона так робила, це було природне чудо, я його мав. А тут десь узявся намет солдатський, трактор орав землю, а я, жаліючи цю собаку, іду до нього. А з нього офіцер виходить, я йому про це точно розказав, мені доводилось цю собаку годувати. А офіцер виносить дві скибки, дає мені, говорить: «На, сам годуй». Я беру, йому віддаю ці дві скибки, він їх проковтнув, а сам не послухався, що він є для мене Хлопчик. Так і не пішов зі мною далі. Я цим програв, чудо пішло. Не стало, чим розпоряджатися. Ось це і картина в житті, загубити друга в природі. А ми його маємо, як золото.     

      64. А за золото вбивають. Я скоро попав у Новошахтинськ, зустріла мене Феклуша зі своєю хворобою. Я до зустрічі їй допоміг, дав їй здоров’я. Вона бере трубку телефону, просить комутатор з’єднати з 11-ю дільницею. «Я», – він відповів. «Це ти, Ваня?» «Так», – він їй відгукується. «У нас гість». – «Хто?» – «Порфирій Корнійович». «Зараз прийду», – він їй сказав. А коли побачив він Паршека, у нього мисль не туди пішла. В чому справа? А вона була в природі. Він так сказав Паршекові: «Нікому я не вірю, як вірю я техніці». Говорить Паршек: а як же ми з тобою росли в таких пустощах. «А тепер не те», – він сказав Паршекові. Цьому ділу природа не помічниця. Іван Олексійович інженер, грошовий чоловік, а я, говорить Паршек, Переможець природи. Не хочеш – живи ти сам. Люди не твої, а вони мої. Слідом за собою я їх поведу.  

      65. Здоров’я – це є для них все, а в тебе як інженера його нема. Не згодився друг друга піддержати, а розійшлись обидва. Паршек, з природою він пішов, а Іван Олексійович залишився з людьми в шахті. Він начальник, а я ніщо є. По всьому цьому ось ділу, я – помічник цих ось бідних, нужденних, хворих. Мені треба вчених, а я зовсім безграмотний, а друг не пішов. А відступати назад природа не веліла. Я йшов на Привальську землю.

      Загартування-тренування є життя чоловіка, а воно в люди пробралось. А до людей пробралась їх мисль, вони сильно помилились на мені. Я реалізую на вагах рибу морожену, а вони (через) мою шевелюру подумали: я до них пробрався в ОРС піп. І як попу зробили такі умови, нібито я відмовився трудитися.  

      66. Мені дали статтю, шість місяців я по закону не повинен ніде ніяк улаштовуватись. Я був підготовлений. Це все робила природа. Я не боявся від цього діла відступити, треба це зробити. Я це так робив, свою рідну сім’ю кинув напризволяще, а сам пішки пішов із міста. У портфелі одяг мій, я в трусах. Мій шлях – 8-й кілометр, я починав робити, у цьому сам не знав нічого: куди, для чого і що робити. Природа, вона мене вчила практично. А ви говорите: «Він сам». Перед тобою поле в гострих голках, колючки, вони живі для всіх і для мене. Я не пішов їх обходити, а свідомо прямо своїми ногами пішов. Кров потекла рікою, я йду не на життя, а на смерть. Ніхто з людей цього діла не згодився зробити. А попереду балка Юта з початковою водою, там хутірські свині  поробили лігвища, вода – перед сонцем, воно тепло створювало. Мені як такому доводилось туди занурюватись.    

      67. Я тут же одержав покращення, моє тіло стало енергійним, живим. Мої ноги покрокували, я пішов по бездоріжжю. Попав у місто Шахти, там побачив чергу, стоять люди води. Я тут же сам собі сказав: якщо ці люди мене напоять, то я далі не піду. Виявилось, моїй просьбі кружки не було в них. Я отримав безкінечну путівку йти. Сам не знав: куди і для чого. А вулицями довелось крокувати, людей не було, а з балконів сміх роздавався, теж не знаю, з якого. Але п’яниць бачив, купа сиділа, вони запрошували мене, вони помилились. Я далі пішов через каменоломні, попав я на Переяновську цілинну землю. Я цим шляхом загартовувався, сил природних набирався, струм, магніт. Це моє в цьому загартування-тренування. Нічого не думав, ні хорошого, ні поганого. А сонечко, упритул воно мене палило. Я скоро позаду залишив сільськогосподарський учбовий заклад.

      68. Хитунок пройшов, через річку Тузловку переплив, а в Новочеркаськ на околицю вулиць попав, держався базару. Там вулиця Базарна, 15, мешкав Іван Климович Захаров, він був священик церкви старого обряду. Він родич, іду туди. Як на гріх, цьому всьому десь взявся міліціонер, він мною зацікавився, зі мною у двір зайшов. Від мене як гостя не відмовились. Діло йшло до вечора, сонечко сіло. Треба вечеряти. Я не вечеряти прийшов до вас, мені покажіть місце відпочинку подумати про те, що треба. У мене думка така допомогти людям цього важкого позбутися, а легким оточити себе. Я не сплю, 12 годин ночі, треба вставати в путь-доріженьку йти. Манівець вів, я дорогу прокладав сам через Грушовку, Тузловку ріку. А мене туман як молоко оточив. А жайворонки вверху свої пісні співали, там сонечко променями гріло. Я піднявся на ту висоту, де промені старались кожне місце обігріти.

      69. Воно мене як таке обігріло. І тут же я звернувся до нашої матері природи, щоб вона мені друга життя прислала. Як це зробилось. З Персияновки на Родіонову  тягнулась дорога, а по ній ішла борза собака. Вона почула мій голос, я її назвав Хлопчик. Він тут же зупинився, хвостом завиляв – значить, друг життя. Я – до нього, а Хлопчик , він мене жде, як друга. Я до нього так тихо підходжу. Хлопчик, милий ти мій друг. Я йому говорю: підемо зі мною. Він же не відмовився, став слухатись мене, як дійсний друг. Жайворонки, що літають, пісні співають, не перечать, я його посилаю туди, де вони приземляються. Хлопчик тут як тут, до неї, не дає їй спокою, і до мене повертається, як до друга. Ми немало пройшли, грали.

      70. А тут на це все десь узявся намет солдатський. Я задумав цю собаку Хлопчика погодувати. А з намету вийшов офіцер, він мене вислухав. Я йому кажу: це природа зробила дар. Вона на мене й собаку ввела, що це є істина в цьому. Він не відмовив, а виніс дві скибки, їх дає мені, щоб я годував її. Це він сказав: «Не піде далі». Так воно й вийшло, Хлопчик припинив дружити, за мною не пішов. Ось тобі така істина, вона цьому показала живий факт на нас. Чужий хліб – усьому діло, він кимсь придбавається в природі. А природа, вона дає чоловікові через його труд. Ось тому вона не пішла, довелось її залишити. Тільки від неї відірвався, а перепілка з-під ноги – як тут була. Свої яєчка залишила.

      71. Я їх три взяв і випив – це мені природа дала. А Хлопчик і не пішов. Такий час прийшов. Я думати став про свого друга дитинства, він же технічний чоловік, інженер, його штучне оточило, хімія введена. А я між ними чоловік єства, я народжений природою. Тепер іду за її велінням, вона все мені дає, але його друг за Паршеком не піде, як Хлопчик. Він вірить техніці, людьми командує, він від цього далекий парубок. Хотів, щоб я залишився в нього жити. Я такої згоди не дав, вночі пішов у природу. З ким зустрінусь, не знаю? Але думав про Фірса Івановича Носова, …він робив. Він хотів, щоб я його брюки надів. А я йому говорю: і кожух одіну, лише б пустив у дім. Він не заперечував прийняти Паршека. А в домі стали жалітися на стихію в людях, вона була в шахті, палі бурились, а нас, людей, женуть це все відновлювати.           

      72. Різниця велика між ними і мною. Люди такого характеру, ми живемо працюємо, а я ходжу істину шукаю. Два друга виявилось. А тепер у них питаю: хворі, хто у вас є хворий? А хазяйка тьотя Дуня жалується, у неї радикуліт, болить спина. А я їй говорю: у природу на поріг іди; кому віриш, того проси; з висоти повітря тягни. Вона мене як така вислухала, пішла зробила, приходить вона, говорить: «Ти Господь Ісус Христос». Вночі яєчню мені смажить, годує мене. Я зрозумів тут, що плоди мої не дурні, а хороші. Я її прошу, щоб вона знайшла таку хвору, котра лежить у постелі. А вона говорить мені про сваху Євдокію Панкратівну Бочарову, вона в постелі, п’ять років не ходить, атрофована. Я її прошу, щоб вона до неї пішла та їй істину розказала, а я тоді піду їй допоможу. Вона ж є людина, сваха наша.   

      73. Для мене всі люди рівні; хто б він не був такий, а йому треба здоров’я. А здоров’я, я його знайшов, і ним я розпоряджаюсь, як загальним благом. Хто попросить, тому я його дам. Моє на це вміння. Ніч, 12 годин, а я – до неї. А сват Федір не визнав, жене мене, а сваха йому кричить: «Це сват Паршек, він до мене прийшов лікувати». Він тоді як ніколи пропустив. Приходжу, а вона лежить стовпом. Я все повітря з кімнати вигнав через вікна, взяв за ноги і голову, держав її до тих пір, поки вона не почула мої руки. Словом, я її поставив на ноги, ходить, рано вранці вона сапає город. Це неможлива картина, а я її на ній зробив. Як же ти не підеш і не скажеш, кому це треба. Начебто це нам усім це здоров’я, а його можна знайти в мене, у Паршека шляхом загартування-тренування. Я це робив і хотів це все передати людям.

      74. А люди – не допомогти, а в міліцію, і під конвоєм. З дому Сватова я пішов, на ходу поїзда зіскочив, до самого Луганська біг, а потім від Родакова поїздом товарним проскочив до семафора. Елезаветовка, Луначарського, 2. Федір Федорович швець, він шив чоботи. По приходу до нього, він мене не впізнав, злякався. «У чому справа», – він сказав. Я в нього попросив сорочку і брюки, він дав. Я в нього спитав про хворих, він сказав: «Є, Первомайська,11». Це моя була робота загартування-тренування для всіх людей, що живуть на білому світі. Хто хоче бути в природі, бути чоловіком здоровим, я їх учу для цього діла, щоб чоловік не простуджувався, не хворів. Загартування говорить: я природа для кожного чоловіка є. У мене є дні, що приходять, вони йдуть. Ми їх зустрічаємо і проводжаємо своїм ділом.          

      75. А в ділі є життя легке і тяжке. Одну сторону чоловік любить, береже її, а другу він жене. Тепло любить, а холод ні. Ми не знаємо ні холоду, ні жари, а знаємо одне озброєння до технічного пристосування. А щоб ми з вами навчились так це чоловікові допомагати. Я за це ось узявся сам, знаю добре: моя сторона, вона без всякого виграє. Я цього діла вболівальник, що треба буде для цього зробити. Я не лікар, котрого просять люди, як ученого чоловіка, йому в його ділі допомагає техніка. Він на це вчився, а тепер практично свою цю роботу на цьому чоловікові він робить. Він за це не відповідає, якщо йому не допоможе. Його діло, як ученого лікаря, йому доводиться вірити.

      76. А я практик у цьому ділі, мені допомагає велика мати природа. Я її прошу, щоб вона мені допомагала на це діло вчитись і бути в цьому всьому здоровим чоловіком. Я до цього діла прошу чоловіка, що мене знає. Це Марія, жінка Федора, вона мене знає і довіряється цьому хворому чоловікові допомогти. Її діло – піти і розказати про такого чоловіка, він у нас такий є, його природа, вона для цього Паршека народила, щоб таким людям безпомічним допомагати. Паршек ці якості, він їх знайшов для цього діла. Це було не якесь технічне діло колоти, хімією поїти, ножем різати. Треба робити так, як робить сам Паршек. Він хвороби ніякої не потребує. Йому треба чоловік, він чоловікові допомагає холодною водою. Вона його як такого лякає, а хвороба від цього відходить. Вона, словом, щезає зовсім. Це буде такий досвід.

      77. Марія пішла, істину цій хворій говорить. Її послав цей чоловік, кому довірилась природа своїми силами. Не Паршек її ставив на ноги, а природа, вона з висоти йому прислала в цей час, з нею він її на ноги поставив через це. А сам прийшов, посилає шурина, щоб він пішов, подивився. А шурин пішов, побачив, приходить говорить: «Ти Христос, цю жінку поставив». Вона готує дітям їсти. За це я не брав нічого, мене люди шанували. Я йду в міськраду, про це діло треба доповісти. А хто цьому повірить, і що можна зробити? Та ніхто і не зробить. А лікарів на це викликали, вони говорять: «Треба його покласти в лікарню». Він від цього пішов, і від цієї міськради довелось йому бігти. Сорочку, брюки треба занести шурину, а сам – додому. Одяг тягне. Я сьогодні повинен прийти в цей дім, де був мій одяг, а в них із секретом ворота відчинились для мого приходу…

      78. А тітонька взяла цей мій одяг, повезла в Сулін до моєї жінки Уляни їй розказати про це. А що я зробив, не описати це саме. Загартування-тренування, воно зроблене мною. Я ці ось якості – для життя чоловіка, вони треба. Іду я по дорозі, аеродром, а кукурузники літають вище від усіх. Я перед собою ставлю: якщо найвищий сяде біля моїх ніг, то моя ідея ця правильна. Так вийшло, найвищий сідає біля мене. Що за причини? Пілот сказав: «Невідомо».

      Хіба я не чоловік є в нашому суспільстві, таку для життя мисль народити, це сторона в природі толкового порядку. Моя така є в людях народжена, чоловіком обдумана в житті, мисль. Вона мною так довго розмірковувалась. Цьому місцю як природі треба давно низько-низько за це діло розумно поклонитись.

      79. Чоловік для цього експедицію свою направив, він коли тільки вийшов із свого дому, він не пожалів у житті нічого такого, навіть сім’я залишена напризволяще. Люди цього в житті, ніколи вони не пробували. Ніякого кінця і ніякого краю не доводилось бачити, а початок був. Для чого така експедиція намічалась? Люди в природі жили самі собі, так вони в своєму такому житті не задовольнили себе, їм хотілось дуже добре і багато жити. А природа, вона – його. У цьому ділі є наш невмираючий бугор, місце не моє особисто, воно знайдено в природі всіма нашими людьми. Вони скажуть один свій такий голос: це ми його знайшли для свого такого життя. Ми це місце в природі знайшли, але умови цьому ділу не знайшли, щоб була така можливість на цьому місці всякого кожного чоловіка.

      80. Навчити кожного нашого чоловіка, щоб він взяв на себе цю систему. Чувілкін бугор, це місце лежить від самого Адама, його літ, ніким воно не тривожилось. А потім уже Паршек зі своєю ідеєю зі своїм народом про це місце спом’янули, як про якусь особливість. Воно нікому не треба як таке, це місце ніякої користі не давало, пролежало без участі нашого чоловіка, хто про це місце забув. А Паршекові загартування-тренування, йому як такому одному з усіх нагадало батьківські слова спадщини, де доводилось Паршекові своє життя вічного характеру зробити. Йому цей бугор був подарований отцем рідним. Ці умови він згадав і вирішив, його сам зайняв чистим тілом.

      81. Він для цього діла простояв усю ніч під 25 квітня 1979 року, а своє зробив, ввів у життя гімн.

Люди Господу вірили, як Богу,

А Він Сам до нас на землю прийшов.

Смерть як таку вижене,

А життя у славу введе. (два рази)

Де люди візьмуться? На цьому бугрі,

Вони гучно скажуть слово.

Це є наше райське місце,

Чоловікові слава безсмертна. (два рази).

      Це місце нам знайшов у природі Паршек, він робить усьому світу всім людям подарунок, щоб ми його співали і були на ньому, хто може бути без всякої  потреби і без взуття на цій землі. У весь свій голос попросили природу, щоб вона так для нас, таких людей, змінила таке діло, а ввела нам спокій за наше нове небувале таке діло на цьому бугрі. Ми, всі люди такі, повинні те робити, що треба нам усім. Це є робота для всіх нас, ми повинні всі як один це робити.

      82. Якщо я так умію робити, мені допомагає природа, куди я дінусь? Мені техніка не треба.

      Я думав, як допомогти нашому фронту, але не знав, коли я був окупований німцями. Вони мене так визнали: Бог землі. Вони кричали: «Гут пан, гут пан». А самі чинили не як із Богом, а посадили в каземат. Там привозили комуністів вранці, а ввечері на луну відправляли, за їх визначенням. Бог те бачив, їх неправду, він їм у війні не допоміг, вони в цьому програли. Руські його погнали на захід у Берлін, він успіхів так не отримав, став капітулювати, здався. А сам себе Гітлер відправив, правителі були осуджені народом. Смерті, цього Паршек не хотів, такого зла залишати в людях. Він ждав миру, нікому нічим, а любов між собою.

      83. Анексія не треба була, а любов була треба. З такими боями, з такою упертою битвою доводилось людям психічно терпіти. Це добре, що ми його так перемогли. Ми були огороджені Богом Паршеком, він у Гітлера в голові копався, не на славу його, а на гибель. Цього Паршек між двома азартними, він не хотів. Його любов – у всьому свідоме терпіння. А німці – це такі люди, не хотіли здаватись, їх сила, вона примусила себе визнати переможцями. Їм Паршек сказав у гестапо: Перемога буде за Сталіним. Бог був на боці Паршека, він просив природу, щоб вона руському солдату допомогла. Бо солдат психічно такою силою оточений, перевага у німця була, але природа йому не пішла, щоб він був завойовник.  Це було всьому світу ярмо. Ніколи цього діла.

      84. Один чоловік розказав. Тисяча робилась на фронті, а щоб знати про це, що це зробилось. Це все зробила сама природа. Людей так вона підкинула. Вона першого Ігоря Хващевського, як теоретика, математика і фізика, він потребував свого здоров’я. Вона його поставила, щоб у нього легені зарубцювались. Він це все взяв у свою голову, почав ритись по бібліотеках, став історію піднімати на свої ноги, розуміти, що із себе представляє у цей самий час наш дорогий Учитель. Він став писати про нього, як небувалого чоловіка життя. Він у природі шукав на вчених істину, старався виправдати сторону його ідеї, на це був Паршек зі своєю ідеєю, зі своїми таким величезними силами.

      85. Він кричав по природі, він писав усім одну для всіх людей істину, вона говорила так за цього Паршека. Він був один такий у людях, він їм своє вміння не боявся показати, бо він бачив на Паршеку істину, що він у людях такий заслужений. Його природа не робила таким чоловіком, як всі є люди. Він брав будь-яку таку науку, виводив свій підсумок із будь-якого вченого основу. А Паршекове ніде він так не залишав, говорив, і буде писати  про нього, як видатного чоловіка. Він не знахар, не лікар, йому не треба така ось техніка, котра хворобі допомагає, щоб вона далі не прогресувала. Вона може бути в тілі, може вона і піти. Такий висновок у Паршека є: не хворобі треба навчитись допомагати, а треба чоловікові робити допомогу, ось тоді буде в людях істина одна з усіх.

      86. Я, як математик і фізик, вважаю, такого чоловіка нам таким людям природа не народжувала, він сам себе загартував так, що довірився природі. Він не боїться природі так, як ми боїмось її. Йому як такому і природа помагає, він без неї ні кроку, він завжди її просить, благає, свої слова сам говорить. Природа, ти моя мати, яка народила, дай мені життя, моє вчення, щоб я своїм вченням доказав їм, ученим людям, щоб вони із цим погодились як із істиною, стали те робити, що роблю в житті я. Він нас усіх цьому учить, говорить. Ви бачите мене, який я є перед вами. Я не такий, як ви всі до мене, ваша віра. Мене треба такого вам усім як Учителя просити з душею й серцем. У тебе якась нужда, ти хворий чоловік, а я такий природою на це діло присланий, щоб вам допомогти, щоб ви не хворіли.

      87. Всяке таке діло – це хвороба твоя. Ти мучишся, страждаєш у цьому. Твоє діло таке – мене треба просити. Я ж на білому світі один за це діло вболіваю, думаю, як цьому допомогти. Проси. Твоє діло – це просити мене. Я сам учений чоловік, а без нього не напишу і не рискну. В усьому я його як Учителя  так я прошу, він мені допомагає. Я завжди іду з ним, він попереду, а я за ним, тоді мені природа поганого не робить нічого. Він таким для цього діла  в людях народився. Його для цього діла  до нас, людей, прислала. Він по природі для цього діла ходить, думає, нічого такого в житті не робить. Його як такого одного природа вибрала. Він в ній що придумає, те він зробить, лише б він захотів. Вона йому для цього діла своє все віддає, лише б він такий у природі був. Він своїм учинком у природі заслужив.

      88. Він природу зустрічає не так, як ми всі: одягаємось, їмо, та в домі з усіма вигодами ми живемо. Та ще краще від цього треба пожити. Який він милий чоловік для наших добрих людей! З якими людьми він тільки не зустрічався, їх на свій бік запрошував як таких, але ніхто з них не дав свою згоду  за ним слідом піти. Де? Тільки в цьому ділі чоловіка свідомість. Тебе ніхто не повинен примушувати, і ти не повинен ні за які такі гроші. Ти сам свідомо це без нікого роби, тобі в твоєму житті ніяка штука не буде треба, у тебе на це твоя свідомість. Ти задумав – то треба в цьому ділі зробити. Скинути шапку будь-хто зможе, її не носити. Для чого ти це ось зробив? Для свого особистого здоров’я і для всіх нас, таких живущих, хто оточить себе свідомістю для цього ось діла, щоб інші сказали.

      89. Ця свідомість визначає все в людях. Істина, вона була, вона є в цьому ділі. Ми з вами не вміємо і не хочемо, ця робота, вона для нас тяжка і непридатна, люди так її розуміють. А як же доводиться зустрічатись з усяким днем, що йде до нас, він же один раз у житті такий приходить, і на віки віків він іде. Паршек від жодного не відходив і не ховався, а завжди з любов’ю зустрічав, і з любов’ю так проводжав. Так воно робилось, і так воно робиться тепер, воно і буде робитись у людях наших. А тепер Паршек зі своїм ділом не прийшов боятися, ці умови не боїться, а йде прямо без всякого самозахисту. У мене всередині тіла створене таке тепло, воно природою криється в цьому.

      90. Загорілось від багатьох учених, таких як Наумов Едуард зі своїм фільмом. Він показував у багатьох місцях різного характеру, він був зроблений частинами. Цей фільм тепер дивляться високі люди про Паршека, як небувалого чоловіка. Наумов сам дає адресу, говорить те, що треба, від нього це не відбереш.

      Загартування-тренування, воно споконвіків. Цей час у житті був, він таким же самим у природі є для чоловіка, якщо він буде цим займатися, буде робити. Цих діл у природі вистачить, засоби у неї є, вона їх таким якостями не жаліє віддати будь-якому кожному чоловікові. Це ось місце ніким не зайняте лежить споконвіків. Будь добрий, приходь, займай і роби.

      91. Умови одні цьому чоловікові треба, щоб на цьому місці була така можливість нашому чоловікові від цього всього провести вже зроблену в природі практику, щоб зостатися без всякої такої потреби. Це люди наші повинні в природі зробити. Це місце людьми оформлено, всі як один чоловік сказали у весь свій такий голос: це місце райське наше, чоловіку слава безсмертна. Хто з нас всіх людей буде це діло наслідувати. Ми народжуємось без мислі чоловіка, ніякого такого діла. А без всякого такого діла чоловікові будь-якому життя нема. Ми чоловіка народжуємо  в природі без всякого такого діла. Але ми його не народжували, а діло йому або їй приготували. Тільки що ми його зустріли живим чоловіком, а йому вже приготували, що їсти.

      92. Це є перше початкове таке діло в житті. Дитина ще не народжувалась, а їй ми шматок представили. Він ще не жив, а ми йому зшили фасонний одяг, обкутали не живим, а мертвим ділом. З перших кроків цього діла наш молодий чоловік свою потребу став мати, він хворий у цьому. Сьогодні для нього одне, завтра одне, він же чує, він відчуває, йому треба щось інше. Він цим хворий, він нам не скаже, а свою нервозність буде робити. У нього сльози, голосом він кричить, хворіє, страждає. Це така наша зустріч у природі цього чоловіка, технічна. Ми оточили себе штучним, ввели хімію. Тут у природі нема для чоловіка цього будь-якого єства. Цій дитині сама природа не відмовила в цьому.

      93. Це є повітря, воно виштовхнуло з тіла, а вода слід промила, а земля таке прийняла. Чоловік по ній ходить, повзає. Моя така родилась у житті пропозиція. Нам треба в людях змінити їх предковий потік. Смерть як таку ми виженемо, а життя своє введемо цим початком. Ми з вами повинні народити дитину для її життя, вона повинна зустрітися в людях водою, повітрям, землею. Дитині треба показати слід, водою промити, а повітря виштовхне, а земля струмом прийме для повзання. Не робити діло, а свідомість ввести – це найважливіше і найголовніше, у цьому ділі жити треба. Навчитися, як жити. Умирати нам не треба. Умирати нам не треба. У зв’язку із цим ділом нас мисль примусила зробити людський експеримент, нам треба роди зробити на бугрі, у чистих атмосферних умовах.

      94. Про мене йдуть лекції, виступаючі малюють мою ідею як ніколи толковою, а самі цих багатств бояться, вони їм так страшні. Це діло перед усіма небувале, тільки воно тепер пробралось на одного такого чоловіка, з ним воно живе, і те воно для нас робить, що треба в житті нашому. Природу через все її погане, негоже в житті цьому треба нам любити, цінувати, як своє око. Так, як ніколи, ми з вами народжуємось, стараємось попасти, як ніколи, в ці ось такі умови. Ми всі оточили себе чужим, ми це присвоїли, говоримо: це ось моє облюбоване таке діло. Ми з вами це ось знайшли, зробили огорожу. Ми з вами робимо його для свого життя, це вважається не чуже, а своє власне, нікому воно не належить.

      95. Я його так оточив своїм таким розумом, для цього всього треба. А ми його таким народили для такого ось життя, приготували йому як такому, що треба. А йому треба від самого шматка і до самої ганчірки, а потім потрібно житловий дім з усіма вигодами. Про це все, зроблене ними, всіма людьми, довго ми думали. Це наше таке діло, без котрого в нас життя нема. А коли ми місце це знайшли, його облюбували, на що воно нам буде треба. Ми стали в цьому готувати цю потрібну річ, ми без неї в житті своєму так не зоставались. Збирались у дорогу свою – ми в цьому ділі в дорогу брали, що треба, озброювались. Дорога одна, треба нам до цього  місця добратись, а там нам доведеться  не сидіти, а будемо робити ми те, що нас примусять.

      96. Ось які ми є живі люди, ми там треба. А раз ми там треба, то за нами такими полюють. Ми з руками, у нас є ноги, на них ми ходимо, носимо вантаж, а очі, вони далеко бачать. Ось що ми в житті зробили. З першого початку в нас не було того, що маємо, це ми тепер багато так подумали, а потім таке зробили. Це ми з вами, чого тільки в нас нема. Ми не в нужді, у нас є і одне, і друге. Ми сильні хлопці й дівчата зі своїм таким здоров’ям. А коли ми його так у цьому загубимо, а його ніде ніяк не продають, і ніде його не придбавають, а тільки його легко можна загубити. Природа дорога наша, вона мила, обдаровує, говорить за всіх нас таких ось живущих на білому такому світі. Як ледь щось таке зробилось у житті, чоловік захворів.

      97. Він так похворів, і на віки віків умер він. А вмирати ніхто з усіх  людей не бажає. А от жити, всі вони хочуть, цього природа не дає, бере своїми силами накидається за їх нехороше ставлення. Чоловік з нею капризує, є неприятель, говорить їй: ти одного часу мати хорошого характеру, що в тебе ми не попросимо. Ми, живущі на білому світі, за моїм таким висновком, не були своїм життям задоволені, хоча в них є все, що тільки хочеш. В їх правах і золото із сріблом, і всі викопні належні руди, що залягають. Вони мають всякого роду заводи. Вони інженера, ділки цього діла.

      98. Вони цим ось до крайності своєї збагачені. Їх мисль така утворена намітити і зробити. У них на це є все  те, що наші очі бачать, чують. Та роблять, у нас це виходить.

      Ми живого чоловіка робимо в житті в природі своїм розвитком у похоті. Це саме одне з усіх, на що ми всі звертаємо свою велику таку увагу, на що не жаліють люди нічого в своєму житті. Найголовніше, люди не знають нічого такого в цьому розвитому ділі похоті. Бажання таке робити своє з другим чоловіком, хто має таке лігвище. Як робиться між двома цими людська чарівність, і велике таке ось невмираюче в цьому ділі. Всі люди це робили, вони роблять, і будуть вони робити в цьому.

      99. Це є наша первісна початкова похіть. Вона нами всіма такими людьми зроблена. Ми в цьому процесі це все зробили, можна сказати, ми в цьому ділі вмерли. І буде це діло робитись до тієї свідомості. А ми, всі люди, тепер повинні в самих себе запобігти, цього зовсім не робити. Як це діло Паршек не зміг  свої сили ці порушити. Він був у цьому правий за те, що йому доводиться відшукувати в своїх кроках і своїх пошуках це діло, що ми всі люди робимо. Я міг теж це зробити, що люди робили. А в мене одного часу було таке. Адміністрація ОРС Ростова, вона мене в органи безпеки посадила як такого. Сиджу, не знаю, не відаю, а сам думаю, що це таке наді мною робиться? А в самого одне на душі – що-небудь таке написати комусь.

      100. А писати я вже вмів. А що, і кому?  Начальнику. А начальник мене передасть начальнику, як чоловіка не такого, як його приймали. Хотіли, щоб свою форму шевелюри змінив. Це є борода і голова, вони тут ні при чому. А з мене цю бороду зняли, побрили та постригли, а потім набрались такої сміливості, взяли з роботи вони скоротили. Ось що вони в цьому зробили – наді мною посміялись, як хотіли, над моїм трудом. Я підняв на ноги контрольну Азово-чорноморську комісію і викликав психіатрів: доктора Покровського, доктора Артемова і професора Н. Н. Корганова. Вони зі мною зустрілися зі своїм технічним таким знанням. Їх примусили умови про мою ідею говорити. Я був уже щодо цього підготовлений, щоб їм таким протиставляти.  

      101. Я був знавець, я вмів говорити про все, найголовніше, про чоловіка. Я їм говорив як таким, щоб вони про це знали, що я прийшов на землю не смерть як таку продовжувати, а життя у славу ввести. Моє загартування-тренування, воно природою на мені для цього народжене, воно робилось мною свідомо. Я їм говорив, ви самі мене запросили на цю ось роботу. Я роботу вашу робив вдень, а вночі приймав людей усіх хворих, давав їм здоров’я. Я не мав вашого, мені воно не треба. У мене на це є спосіб природного характеру – це повітря, це вода, це земля. Я зустрічаю хворого живим тілом, він повинен роззутою ногою йти по землі. Я його приймаю, як дефектного чоловіка, у нього нема таких сил, можливостей, котрі йому біль стали проганяти. Хвороба є природного характеру, вона на чоловіка саджає виразку, грибок, а в нас у житті нема таких засобів і нема на це чоловіка.

      102. Ми в цьому люди бідні, щоб допомогти чоловікові, ми цього не вміємо і не робимо. А мені ваше все наявне в цьому не треба нічого – є на це все природа. Якби не природа, нас із вами не було. Вона нас примусила це робити, ми в ньому сильно помилились і захворіли. А на цю штуку десь узялись ми, лікарі зі своїми причандаллями. Стали це діло на людях, цю штуку, котра мучить чоловіка. Ви на це діло вчились, вам треба діагноз, ви помагаєте цій хворобі, вам чоловік не треба. Та і взагалі ви актом списуєте хворого. А я такий зародився чоловік, мені ваша хвороба не треба. Мені треба чоловік, я йому своїми силами допомагаю. Мені природа в цьому ділі допомагає, вона – мені. Якби хворі так ішли і вірили так, як вам, лікареві; хвору душу вам несе.      

         103. А я свій досвід всього нового людям ввожу 50 років, це ж нова картина до мене. За всім цим початком, чоловік має народитися на бугрі, чистій атмосферній системі, дитина. За ідеєю Паршека, новонароджений чоловік, він на руках людей має виховатись. Йому не треба ніякої техніки, не треба йому ніякого штучного з хімією. Йому треба люди природного характеру, йому ніякого діла. Треба навчитися зустрічати єство, щоб живі люди. Цей чоловік буду я. Мені треба здоровий чоловік, він повинен зробитися в природі таким легким чоловіком, котрого підніме живого, підготовленого в природі, повітрям. Чоловіка до цього всього веде в природі Паршек. Він тепер не в силах сам це зробити, у нього стан, він хворий.

      104. А я йду зі своїм наміром не за природними так якостями, я їх залишаю позаду. Моя ідея така: без усякої такої потреби нам, таким людям, зоставатися. Ми, люди, щодо цього робимось людьми свідомими, це все треба робити.

     Я тоді вже був сильний по-своєму по такому робити, але їм не доведеш, вони мене такого вперше слухали. Перш ніж бути над чоловіком лікарем, треба бути лікарем над собою. Я це ось робив сам. Мені не треба нічого вашого. Я роззутий так недаремно ходжу. А раз роззутий ходжу по снігу, не простуджуюсь і не хворію, уже є сили природи. Вона мене такого вибрала. Що я в неї не попрошу, вона мені природно все робить. Я від неї як такий одержую, вона мене такого учить. А коли вона за мене за такого, то я йду за нею сміливо услід.

      105. Їм як таким природа підказала, що з Паршеком зробити, вони від свого рішення не відступили, їм належало зробити Паршека чоловіком психічно ненормальним. Першу групу інвалідності від їх рішення. Мені не доводилось своїм ділом займатися. Я став думати: як же так, за що, про що таку хворобу отримав? А мені говорить природа, щоб я про це знав. Природа хотіла, щоб учені на мені так помилились, їм таке діло не можна визнати, здоровим чоловіком. А природа, вона свою писанину буде про чоловіка розбирати. Історія, вона малювалася цими психіатрами. Говорить їм Паршек, я своєю рукою  цього чоловіка в природі знайшов, ним тепер перед усім світом козиряю. Це буду я такий ось чоловік, йому треба буде всім нам так поклонитися в ноги.

      106. Ця ось історія, про яку йде мова, починалась мною робитися із самого Кавказу від самих високих снігових гір, від Чорного моря. Я йшов у лісі по вузькій доріжці, а ріка Біла, вона бушувала. Мені природа свої слова підкажи, щоб я на них звернув увагу, як на своє діло. В людях їду я місцевим поїздом Майкоп и Котдах, а сідати довелось у той вагон, у котрий люди були набиті, спільний. А між ними грудна дитина якось кричала. Одна мати бере її на руки, друга теж, нічого вони їй не зроблять. А я стою сам собі говорю: треба мені її як таку взяти на руки, вона повинна в мене замовкнути – це моя ідея буде процвітати.

      107. Я беру цю дитину на свої руки з дозволу матері – дитина замовкла. Я своє діло виправдав – значить, моя ідея є така в природі. Я повинен помагати людям, вони цього ждали. Я до них такий ось прийшов, став я зустрічатися з хворими. Вони мене визнали за такого чоловіка, котрий має на землю прийти для спасіння всіх земних людей. Так моя писанина не переставала писати про цього чоловіка, він народився на мені. Я ці природні сили оформив природним порядком, не відвернувся від хворого, поцілунком його прийняв і дав йому своє через це здоров’я. Воно не моє, а всіх нас. Я цією дорогою пішов і став їм як людям досвідом допомагати. Це я робив і роблю, і буду я це людям робити. Моє знайдене в природі загартування-тренування веде людей до життя, але не смерті.     

      108. Ми, всі люди, коли за це діло візьмемось, будемо ми так робити, як у Паршека це діло виходить. Нам треба всім здоров’я, а ми його таке з перших кроків свого діла губимо. Ось що ми зробили. Кусок хліба проковтнули, а ганчірку наділи, а стіну загородили самі. Це огородили самі себе так ось люди. Вони поїли, вони оділи, у них є житловий дім, а двір, огороджений забором, город. Різні є для життя свого такі будови, що треба буде для продовження життя. Чоловік розуміє, він хоче мати, в одного є, в іншого нема. А є кінь для цього, щоб запрягати, або воли, або корова та теля – все це вважається своїм надбанням. А коли маєш все це, то треба мати свою землю. А коли маєш достаток у цьому ділі, а при хорошому достатку чоловік легко живе.

      109. А коли не під силу жити, він кидається направо, наліво, йому хочеться що-небудь у житті придбати. Він облюбував, посадив себе на це місце, він має достаток. Він у цьому володіє землею, своєю власністю, її оре, вона ним кладеться під сніг, щоб волога була. Про це все не забуває, всю зиму думає про це діло, а мисль робить, що ж йому як хазяїну під рік попасти, що такого в житті прибуткового посіяти. Це селянська сторона, вона родиться мужиками. А я робітник ОРС, заготовляв робітникам продукти, а своє найдене не залишав, а старався сім’ячко посіяти. Це є в житті таке ось діло, а воно чоловікові давало здоров’я, а здоров’я не продається й не купляється, а легко в житті в природі губиться. Мене цим природа так обдарувала, вона навчила, що буде треба в людях зробити.   

      110. У природі треба вчитися, щоб знати, що треба буде для цього діла зробити. Моя ідея – це загартування-тренування. Мій путь такий, щоб бути від цього діла здоровим. А люди, не знаючи цього діла, що я такий є для них, вони організовано виступили, їм захотілось такому чоловікові завадити. Особливо люди за його шевелюру, начебто він був піп, а попу місця нема. Загартування-тренування в людях знайшло такого чоловіка для всіх людей, корисного в житті своєму, він для цього всього себе показав між ними не таким, як це нам треба. У нас введена звичка в людях чоловіка приймати за одягом, а за розумом проводжати. Ця картина була, вона є тепер, вона не буде на тілі Паршека.

      111. Паршек любить матір природу, вона його тіло живе зберігає, учить новому, небувалому. Тепер це є живе невмираюче, вічно живе він. Треба нам, усім живущим людям, виділити для нього місце, щоб він на ньому з усіма умовами міг оточити себе, щоб була можливість та, котра нашого чоловіка навчить бути без всякої потреби. Це місце наше райське. Чоловіку слава безсмертна. Це зроблено Паршеком, йому треба від природи заслужити через любов одну, котру зробив у природі Паршек. Він для цього діла проходив по землі зимою і літом роззутим, а зустрічався з ким хотів. Були всякого роду люди, вони багато говорили, я їм за свою ідею хотів, їм її на очах своїх представити, щоб вони з моєю думкою згодились. 

      112. А тепер усім таке відомо, за що теорія ухопилась, стала правду писати, і пишуть, стараються у фільмі показати. Це ж є така істина, вона була і буде, якщо ми з вами в житті потік наш. Ми в цьому всьому від природи отримаємо, чого не хотілось. Ми в ній хворіємо і на віки віків умираємо. Ми народжені в цьому жити – нас із вами зустрічає смерть. Паршек, він її від себе жене, щоб вона в житті в природі не була. І вона не буде, якщо ми, всі люди, як один за це візьмемось. Особливо нашій молоді жити, вона знайомиться з експериментом, зробленим мною, з котрим я проходив та продумав всього піввіку. Як? Я повинен за все своє хороше вмерти 1000 разів. Я живу і буду між людьми такими ось жити. Я роблю для всього світу всіх людей, щоб між ними не народжувалось ніякого зла, і не було між ними ніякої війни.     

      113. Я борюсь за Красний Хрест, за здоров’я. А здоров’я треба і мені, і тому, хто його не має. Ось до чого Паршек іде. Він хоче природним порядком на своє місце всю молодь запросити, щоб вона відгукнулась на це. Так, як Паршек хоче зробити перед природою, роззутим по землі, незайнятій від Адама літ. Таким з’єднались і в один голос їй сказали, попросили її, щоб вона такою не була, а пішла назустріч молоді. І більше не робила своє нехороше, а полюбила нас усіх, дала свою можливість усім нам жити. Ось що ми від неї як від матері просимо – життя, але не смерті. Цього ми з вами так доб’ємось, вона нам все дасть, цього ми від природи хочемо отримати. 

      114. Нас природа береже в цьому ділі. Вона нас народила, але виховати по природному вона загартування держить у себе. Вона така є матір, котра всіх по-своєму, по-природному. Вода слід промила, а повітря виштовхнуло, а земля його як чоловіка прийняла. Так і треба його зустрічати, як хотів Паршек зробити. Ми це діло доручимо людям, це перше початкове. А потім цей чоловік буде учитись у людей, у тих людей, котрі на своїх руках будуть носити. Це їх таке початкове діло. Він годуватись не стане, спати так не буде, завжди буде своя ця дитина, буде наша, спільного характеру. Ми за ним будемо доглядати до того часу, коли він візьметься за свою силу, стане сам по землі ходити. Він нас буде учити.

      115. Ми будемо в нього так учитись, він нас буде всіх учити. Якщо ми будемо так народжуватись із цими умовами, котрі примусили смачне зустрічати та ганчірку одягати, та житловий дім будувати. Це технічна робота, вона робиться цим чоловіком один раз, а другий уже б зробив, та сил нема. Ти чоловік, ти технічного стану, ти стоїш на черзі. Ти ждеш свого дня, ти не гарантований у житті, ти злий, ти ненаситний. Ти можеш усе зробити, лише б тільки захотів. Твоє є одне таке ось свавілля, це твоє таке в житті є діло. Ти убивця природи, ти злодій у ній, живеш у природі вічно за рахунок чужого, твоє таке в цьому діло.

      116. Паршека діло, Паршека мисль іде прямо до мети для того, щоб нам жити. А ми з вами так не живемо, а як ледь щось таке, на нас накидається своїми силами мати природа, котра нас не жаліє, саджає на тіло чоловіка виразку або грибок. Це таке в людях проходить влучне захворювання. На це все природа не дала таких ось засобів і не прислала такого ось чоловіка, він би зміг йому в цьому допомогти. А хвороба для нашої науки медичної зробила, щоб вони знали про це тяжке таке захворювання. Лише б воно прийшло до цього тіла, допомоги ніякої не чекай. Природа на це діло сильна.

     117. У нас така є можливість держати чоловіка в його умовах. А в умовах народжується одне і друге, тобто погане і хороше, особливо в новонародженого чоловіка. Він народився в людях живим, йому всі оточуючі були раді, його на руках поняньчили. А коли йому довелось підрости, він зробився вже розуміючим, то люди звикли цього пацана куди-небудь посилати. Він чує, він бачить, він розуміє, що йому говорять. Якщо йому від цього не буде погано, а буде йому добре, він усі сили напружує це ось зробити, за що його близькі, рідні в цьому люблять у житті. Його у цьому ділі заохочують, не жаліють своїх засобів; що йому треба в дитинстві, купують, чим він радується. Дитину цим ось не обдуриш.            

      118. Він не знає, що близько, що далеко, або що легко і тяжко. Його не вчать цьому, його це обстановка, практика учить. За словом у кишеню не лазить, мужчиною робиться. А мудрість, так вона створюється нашими людьми в цьому ділі. Ми практичні люди, про це все ми починаємо думати, а потім ми починаємо робити. Без всякого такого інструменту нічого не зробиш. Земля лежала спокоєм, а люди по ній ходили і те учились робити. Ноги повзали, вони місця не знаходили, а потім прийшли до одного, самовільно кочувати кинули, це їх не задовольнило, вони стали в природі своє місце знаходити, і його стали присвоювати своїм, як приватна власність рідного, свого отця. Ми це діло таке ось взялись робити.

      119. А раз кочувати ми так кинули, а за це ось ми взялись. На своєму місці ми живемо, а з природи як своє добро тягнемо. Говоримо ми про це саме діло, це ми його робимо самі. Це ось таке своє діло, землю стали примушувати, щоб вона нам давала плоди. Ми їх стали в цьому ділі розводити в людях. Вони стали робити в своєму такому житті, як люди. Що їм хотілось, у них стало після кочівлі виходити на своєму власному місці. Їм ця система на одному місці сподобалась, у нас на землі стали будуватись  для життя свої хати. А багатство стало за рахунок природи рости одне за одним. Це був такий час. Ми своє діло таке зробили. 

      120. Час такий на землі, він людьми так творився. Сусід від сусіда старався відходити, вони зло в себе, на іншого старався накинутись, така гордість дуже заважала в житті цьому. Ми з вами живемо так, як ми з вами бачимо. Робимо те, що в нас виходить, самі народжуємо, це така в житті надія на одне.

      Якщо тільки вона, природа, за мене, як за Бога, вона мені так говорить, то тоді між людьми залишиться чиста правда, умирати я ніколи не буду. А якщо я так помру, то моя ідея загартування-тренування щезне. Вона не в силах буде захищати нашого чоловіка. Він у нас так не жив, і не збирався він так любов свою в природі провести, як любить природу Паршек. Він сам на це пішов, щоб у ній вмерти.   

      121. Протилежний всьому цьому ось ділу. Те, що в житті було, його так у природі не буде. Народжувати дитину в кращих умовах, як вона досі народжувалась. А йому готують для зустрічі його життя шматок хліба, зовсім негожий для тіла, а ганчірка, вона розкладеться, як непридатна річ. А зроблена стіна будівлі, все в цьому ділі гниє, як непридатна сторона. Вона взята в природі, вона є енергійна.

      Я народився в природі в снігу, мене. Я був огороджений так, як усі люди жили споконвіку, вони цим ось у своєму житті знали своє багате в процесі діло. Сьогодні встав з постелі рано вранці, ще не піднімалось на арену наше таке сонечко. Воно в нас сходило в людях для того, щоб вони про це знали.

      122. У них була така введена мисль у кожного чоловіка, щоб було на дворі. А на землі для них лежав білий холодний у морозі сніг. Він лягав, всіх нас своїм приходом попередив про велику таку пору свою. А люди до цього готувались, їх таких умови примушували всю весну борсатися в нашому такому тяжкому труді весь день весь час. З дому ми – зі своєю живою худобою, з приладдям; нас, таких хазяїв мужиків ділків, ця погода гнала в бій із цим днем на це місце. Воно нас ждало, ми туди пустими не їхали, нам вона ворота відчинила, щоб ми туди їхали в цю ранню хвилину. З собою набирали всього, а найголовніше, везли з собою відбірне зерно. В землю ми його саджали.  

      123. Із неї ми робили грядку, а туди ми кидали це зернятко. Ми цю роботу для себе робили, а про себе не забували, годували, одягали. Бога ми просили, щоб нас він не забував, нам давав прибуток. Ми ним жили. Він все робив, примушував. Сніг всю зиму весь час лежав, а тепер атмосфера, вона сонечко примусила свої промені впритул, теплом оточити, а сніг водою взявся, обмив, і проник у неї. Там взявся ріст зеленої трави, квітка зацвіла своїм ароматом. Це було таке діло, колись вводилась сила нашого самовільного на цьому місці чоловіка. Він пішов від цього діла на віки-віків. Це було ручне фізичне приладдя, воно кустарно мужиком робилось.

            124. А тепер стала на арену цього всього людська техніка і небувале штучне з хімією. Розросталось воно на весь всесвіт, всю природу. Вона змінила свій такий напрям, те вона зробила в чоловіка, йому як такому сили доручила, сказала: це ти, Паршек, взявся за це ось, за загартування, за тренування. Воно до ери людського життя було, воно є, і буде воно. Якщо ми всі до одного чоловіка за це діло візьмемось і будемо робити, у нас у природі обов’язково вийде. Ми будемо такі, як наш між нами, усіма людьми, загартований Паршек. Він з ним жив, він живе з ним і буде з ним жити. Це є наша мати велика природа, всесвіт. Вона була, вона є, вона буде вічно.

      125. А природа – це всесвіт, мати така наша, вона все зробить, і буде вона робити для нас усіх. Любила вона нас, народила і дала нам усім життя, щоб ми жили. А від смерті треба всім відійти, а ввести життя у славу. Це обов’язково буде лише тому, що це треба. Паршек недаремно прийшов на землю. Перш ніж йому по цій дорозі ходити, він так подумав. Для чого він по цій дорозі пішов, і що він із цього всього в природі одержав? Він ніколи не зміг те зустріти, дорога, вона та ж сама, але умови не такі створились. Те, що треба, у цьому ділі чоловік в житті своєму не отримає, природа йому не дасть. А земля та ж сама є, повітря те ж саме, вода та ж сама , як і була в житті.

      126. Які люди були, такі й залишились, а природа – ні. Людям треба нове таке, небувале. Людям ця історія, вона така набридла. Сьогодні вона народила, пустила його тіло в дорогу не до життя, а до смерті. Ось до чого  ця історія, вона нас таких веде, як була вона до цього діла. Похіть все зробить, вона збудила на нехорошу таку штуку. Це чоловік, він своїми силами так накинувся, і своє індивідуальне задоволення, він так самовільно в природі зробив. Це не математика, не фізика, щоб думати, а потім це робити. Ці ось сили, вони вмирають даремно в цьому ділі, що по закону всьому. Це все робилось людьми, вони на це діло самі народжувались. Лише тому природа, вона це примусила, щоб вони на це все таке подивились.

       127. Не було, а тепер воно, це діло, скасується. Те, що було в житті, його так не стане. Це все чуже, непридатне для життя. А життя цього в цьому потребує, а те, що було весь час на арені, його тепер не буде.

      Чоловік для цього діла, він народився, йому природа дозволила цим займатися. Його як такого з роботи звільнила, зробила сама вченим. Я ж пішов по дорозі, по тій, вона лежала, як і взагалі вона лежить, вона і буде так лежати, якщо її не чіпати. Це нічого не робити, такого в житті не було, а тепер вона своїми силами. Це природа, вона мене на це діло готувала, ребра перебила. Десь взявся на це діло виконроб Тарасов, він мене в цьому піддержав, взяв комірником лісу, розпоряджатися, одержувати ліс і відсилати на точки. Я там завоював від виконроба Воронцова, він своїм ділом піддержав. Я завдяки йому пішов у гору лише тому, що це треба.

      128. Мене природа гнала, не давала сидіти на одному місці, люди допомогли вибратися з умов, став матеріальністю, люди мене посилали. Я пробрався на Кубань в Армавір районне споживче товариство їхнім робітником у сінному пункті Кононова, Успенський комбікормовий завод. Він давав мені на склад продукцію. Я алкоголіка не приймаю… і тут я роботою своєю показав, мене запросили працювати в радгосп, діло своє знав. А мене люди від себе гнали, я не зміг на одному місці сидіти доти, поки не попав у Вірменліспромраду артіль лісоматеріалом постачати. Тут я своїм організмом, своєю здібністю. Писав я про цього чоловіка, котрий повинен на арені як загартований у цьому. Я цю дорогу знайшов і старався по ній так іти. А ту – людям, особливо адміністраторам. Вони не хотіли мою тверезу голову, котра в природі шукала нове небувале. Я тут як тут, хотів цього чоловіка в себе знайти. Я від себе все чуже гнав геть.    

      129. Я цього не хотів, щоб із місця в інше бігати. Цього не хотів, а природа вела мене туди, куди це треба. Він не такий, як усі. Він свого місця не мав, йому його отець рідний указав це місце, щоб Паршек там жив. Ці слова сказані ним, а тепер треба його зайняти своїм тілом. Треба умови, щоб була така можливість, вона повинна зробити чоловікові, щоб він зостався без усякої потреби. Ось тоді-то буде йому слава. А її мені за моє діло дали люди, свою славу. Вона так ось починалась і робилась по цій землі. А коли тільки до цього всього придивишся, то ти побачиш на цьому місці одну з усіх правду. Вона про це говорить давно, як за якусь особливість. У природі славу на цьому місці ми знайшли. Шматки золота, самородок, багато, де ми з вами це залишили…

     130. А коли ця цінність, вона вибирається трудом, то є така місцевість, це діло. Можна навіть у цьому відмітити сторону небувалого випадку. Таке місце, де можна відновити одне знайдене нами особисте здоров’я, я запропонував це місце. Ці умови є, їх треба нам знайти як таких. Золото в одній стороні, а здоров’я в другій стороні. Це місце мною знайдено в умовах.

      Сергію, ти мій друг по загартуванню-тренуванню. Це джерело нашого життя, наша наука. Твої ці слова у «Вогнику». «Але це в минулому. Тепер, коли вийшов на пенсію, Іванов одержимий ідеєю передати свій унікальний досвід загартування людям ученим. А що вчені? Не спішать поки що, може, не знають про Іванова».     

      131. Люди пишуть листи, вони хочуть бачити правду. А закон, він не допускає живого факту. Це ж люди, їм треба здоров’я, а воно у нас із вами. Читали ви «Дитинку», вона говорить непогано, нехай люди про це читають. Писати, під подушки класти не слід, це не наука, нам про це мовчати. Люди не мовчать, а багато пишуть. Загартування-тренування, воно Учителем зроблено за 50 років своїм досвідом. Він не порахувався ні з чим, він не побоявся своєї смерті. Він ворога зробив другом, він один полюбив так природу, не став ховатися від неї, не став робитися технічним, чужим для природи чоловіком. Він став природно виглядати в усьому світі всіх людей. Вони ніколи такого в світі не бачили. Їм це так страшно показалось в його такому житті. Ми цього ніколи не бачили.

      132. Люди в житті своєму – це їх така індивідуальність, вони оточені цим мертвим ділом. Це їх початок. А наше таке діло робиться на своєму такому облюбованому місці. Нам наші такі предки як такі показали так ось думати або ждати. Ми його ждемо, такий час, що прийде. Він до нас прийшов із шматком, з ганчіркою і з стінкою, це все зробилось людьми. Чоловік був живий дев’ять місяців, він дозрів, йому природа дала свої можливості. Це діло зроблено ними, на це подивитись і згодитись із цим ділом. А ми з вами тільки що появились на білий світ, тут його починають учити. І по слідам ідуть всі по цій ось дорозі, по котрій всі люди старались іти від самого порогу до самого кінця. А на це час приходить, такий день, він починається із самого сходу сонця. Воно на місці не стоїть, а земля крутиться навколо нього. Це так воно було, і так воно є між нами.  

      133. Загартування-тренування, воно всі дороги перерізало, у нього не те, а інше. Йому не доводилось боятися, воно в природі своє те, що треба в своєму житті – це його здоров’я. А здоров’я кому не треба для цього. А в природі є на це діло сам чоловік, він же є хазяїн усьому цьому ділу. Він його почав. Спочатку їсти став, це ж є труд людський, він робиться ними. Люди почали це все робити, вони не кидають це, почате ними. Ми з вами, всі люди, за це діло взялись і не кидаємо самі робити. Роблять на нашій землі, її так орють, під зиму кладуть під сніг для вологи, а потім вони будуть із цього всього робити грядки, а потім сіяти зерно, а воно вчепиться за землю корінцем і пустить свою зелень. Вона оточить цю місцевість урожайним таким прибутком. Ми на це діло дивимось і радуємось таким ось у житті врожаєм.

      134. Це наш такий великий масивний урожайний прибуток, він нам дає готуватись до чогось такого. У нас на це все розростається широко. А от вода, вона входить в джерело загартування-тренування, вона енергію створює, вона всюди, в усіх ділах, як будівельний матеріал. А повітря – помічник цьому всьому, земля – планетні умови, де чоловік живе. Його діло одне – з природи тягнути, до свого імені присвоювати: це моє. А раз моє це діло, воно живе з ними недовго, а потім воно як ніколи скасовується, як і не жило на білому світі. Воно робиться не живим, а мертвим, що лежить вічно в праху, землею закрите. Люди думають про це, що це робиться в природі так, а в природі ніколи ніяк не пропадає. Все те, що було на білому світі, воно відновиться. 

    135. А ми всі такі є люди, чужим огороджені, вони думають про це саме. Як люди себе примусили народжуватись, вони для цього діла. Вони не народились для того, щоб в ній довелось жити, як вони хотіли. Їх було діло  одне своє почате в перших днях. Тільки що ти, чоловік, на білий світ своїм тілом появився, для тебе вже приготували одне й друге, щоб їсти, одягатись, а потім зайти в дім, там з усіма вигодами пожити, сваволити.

      Ось це так, прийде на цю арену такий час, зміниться це життя на життя інше. То була в цьому смерть розповсюдилась на цьому місці, а тепер вводиться в славі життя. Люди будуть у природі такі, їх природа не буде непокоїти, вони по землі повзати не будуть, а будуть літати в повітрі в атмосфері. Вони зробляться легкими, їх оточить сила розуму. Це чоловіка таке атмосферне буде життя, він буде, як якась у цьому ділі птиця.

      136. Люди будуть берегти цю природу, вона буде, як друг свій. Вона його так народила не для смерті, як це в природі робилось. Не встиг оточити себе цим самим, щоб доводилось так ось жити.

      Це ж таке діло, у природі на землі жилось 1982 рік. Впала на землю морозна біла снігова струмина, вона холодом оточила, і держить нашого чоловіка в умовах. Ми б раді в цьому ділі самих себе показати людям, вони цього в житті не бачили і не могли цього чути. А природа історії в людях прокладала, вона прокладає в людях на порах цього чоловіка. Вони його бачили, він їм говорив про це ось життя, котре робилось ними. Вони його так у цьому ділі бачили, але щоб повірити і згодитися з ним. Він для цього народився природою. Вони його такого слухали, він є чоловік та ще який, він взявся за це саме діло.    

      137. Якщо тільки треба для цього ось життя, треба. А коли ми це все таке прочитаємо, ми про це все узнаємо. Нам це покажеться, краще не може бути такого. То ми з вами жили в цьому ми вмирали, а тепер ми вмирати перестанемо. Це діло буде, і обов’язково це буде. Те, що було в природі, цього не буде. Щоб ми так хворіли і простуджувались, ми перестанемо, нас природа пожаліє. Для людей буде інша атмосфера, люди старого не будуть мати, а нове, небувале саме прийде. Ось чого люди ждуть, а його природа підносить. А ми такі люди повинні в природі отримати. Ми безсильні люди, вони цього не хотіли, воно робилось саме. Природа в цьому всьому роль таку мала, вона говорить про це: якщо вона захоче, то і зробить вона. У неї всі сили закладу так, щоб вони знали про це.

      138. Це ми такі є люди, котрим треба змінити це, що робилось у природі. Воно і буде це все робитись. Діло наше таке, воно є в житті нашому, ми його зробили для того, щоб на нього довелось дивитись. Це таке діло, котре зроблено нами. Ми так, як ми старались  це все так для прикладу зробити. Я хочу всім про це саме. Це наш початковий новонароджений хлопчик або дівчинка, вони в природі явились у житті. Це їх тіло, воно зробилося природою. Похіть примусила нашого брата збудити, цим самим дитина виходжувалась матір’ю як така дев’ять місяців. А коли довелось народитись, вода як така промила слід, а повітря його виштовхнуло, земля прийняла по ній повзати. І придивлялися в природі, що йому буде треба. Він так старався до себе присвоїти як таке, назве своїм цим ділом. 

      139. Якби не природа, не її сили, я б не був таким, як вона зробила мене в усьому. Моє загартування-тренування не моє особисто одного, а всіх нас, всіх людей світу. Воно несе їм усім здоров’я. Я його маю і буду його мати для того, щоб їм його передати. Я його передаю так, як умію. Ніхто ніде ніяк не зможе заборонити, це є початок природи. Перший день понеділок, ми не їмо 24 години, у шість годин вечора  поїмо. У шість годин вечора в понеділок ми їмо, як слід, і у вівторок весь день весь час їмо. А в середу до четверга до 12 годин ми не їмо, всього 42 години ми не їмо. Ми в четвер і п’ятницю їмо, а суботу і неділю до 12 годин не їмо. А потім ми поїмо добре, і знову за понеділок в тиждень.  

    140. Коли ми переступимо поріг на Чувілкін бугор, то ми візьмемо левонш весь тиждень, ми будемо шість днів нічого не вживати. Це буде в цьому ділі наша перемога. Ми цього повинні в природі добитись, нам природа відкриє свої очі, щоб ми бачили це.

      Ми з Василем говорили, він мене фотографував, як йому хотілось. Він вибирав місце, облюбував і поставив. Як йому як такому подобалось все те, що робив. Хотілось знати: я вірю в Бога чи ні? Я йому говорю: Бога треба бачити, а потім треба йому вірити, найголовніше – виконувати його сказані слова. А ми його знаємо, як Бога, сильно йому віримо, а виконувати не хочемо: тяжко. А ми цього не робимо – обманюємо самі себе. А природу ти ніколи не обдуриш. Твоє діло, воно було, воно є, воно і буде в нас.   

      141. Я вам про це вже так сказав. Загартування-тренування знайдено в природі на хворому чоловікові. Хворий чоловік треба медицині, лікареві, він на ньому відшукує діагноз його захворювання. Цьому всьому загартування, воно шкідливе всякому хворому, а здоровому чоловікові ні. Будь-який чоловік, він цьому здоров’ю негодний, може захворіти в будь-яку хвилину. Чим йому як чоловікові допоможеш, якщо він не гарантований, стоїть на черзі. А треба йому зробити, щоб він не захворів і не простудився. Цьому всьому є загартування, воно нас усіх зустрічає. Водою обливатись, повітрям задовольнятись, а по землі доводиться босими ногами по снігу, морозу так ходити. Це всьому цьому допомагає природа. 

      142. Чоловікові треба допомогти, щоб він так не мучився, не потребував ніде ніяк. А йому треба його життя, особисте здоров’я, а в здоров’ї є все. Він хоче, йому так хочеться, йому треба одне і друге. А нездоров’я – це є хвороба, рухатися нема куди.

      Це є бугор, початкові перші умови, вони повинні чоловіка оточити можливістю кожного нашого чоловіка. Він себе так примусить, щоб він зостався в своєму житті без усякої такої потреби. Це буде створена Армія на це діло людей. Вони гучно в один голос скажуть своє слово. Це наше таке райське місце. Чоловікові слава безсмертна. Це ми, люди, самі це в житті зробили.

      143. Ми рахуємо по одній такій паличці, а їх дуже багато зібралось на цій ось арені. Сонечком осушило, а потім знайшлись смільчаки, такі ось люди, зі своїм вогнем спалили його на попіл. Десь узявся вітер зі своїми такими силами, по землі його як такого розкидав. А потім десь на це діло взялась волога, створила такі умови атмосферні. Щось у цьому місці народилось, якийсь ріст. А тут на цьому ось такому місці за свій час, що прожили, прийшов сам особисто в цьому чоловік без усякого такого діла. Він не думав ні про що таке, що йому було треба. Він цього потребував, а тепер він від цього діла відійшов. Йому треба будуть у природі такі наявні умови, а їх дасть нам сама природа, вона прислала нам умови.

      144. А із цих ось таких створених на цьому ось кипучому місці створились чоловіка сліди. Він своїми ногами так швидко крокував. Він по снігу, по таких холодних умовах зимою, у чоботі не пройтись. А ти, такий ось чоловік, де взявся, ні чобіт, ні шапки на тобі, ні пальта, ні сорочки з брюками. Ось це така створена штука на білому світі є в цьому чоловікові. Він на цьому місці зародився такий у своєму житті, вона його так ось оточила, вона його навчила, що для цього доводилось йому робити. Він одне знав – свою голову, свій мозок, він його розширював, як такого хазяїна свого тіла. Він свої нитки так примушував, щоб вони так ось діяли. Це в цьому його було таке кипуче життя. Воно йшло по своїй землі так.  

      145. А бугор належить загартуванню, воно любить його, хоче, щоб там обосновалась база, зроблена для життя чоловіка, що проходив піввіку. Чого тільки не доводилось по дорозі цього проходу. Особливо зустрічався з людьми такими, котрі цікавились моїм таким ділом, щоб їм попробувати це все. Їх оточував природний такий страх холоду. Ми цього всього надто боялись, без цього всього залишатись. У нас були гроші, і багато. Якщо тільки треба буде щось у житті купити, ми нікому не кланялись і не хотіли цього моменту ждати. У нас час на це ось є. Ми збираємось раніше, щоб люди інші цього не бачили. Ми мали своїх коней, запрягали ми їх пару в бричку. 

      146. А класти клали, що хотіли. Що треба, те ми на базар везли. Люди людям готували, це їх робота була цікава. Один одного обманювали, це робилось тільки на цьому кипучому ринку якогось містечка або міста. Люди із самих сіл їхали. Вони до цього діла готувалися весь тиждень. Дні свої, що приходять, вони їх рахували, старалися зустрітися та їх провести. А в самого такого сільського мужика? Вони один від одного по-сусідськи жили, своїм добром ховались. Не говорилось, а хороми свої будували, що треба. Для цього діла приготувались, їх не вчити, що треба людям для такого базару, що зібрався. Він буває по святах, по великих річних збирались ярмарки, чим похвалитись доводилось сільським мужикам. Вони рік для цього діла проводять, місяці, а в себе мають своє живе.

      147. А якась водилась у цьому дворі  в хазяїна ця племінна худоба. Він її виходжував, як свою худобу не жалів її, так годувати її доводилось. Він її чистив, він її беріг, як своє таке око. Щоб даром, нікому її не роздавав, держав у сараї на прив’язу, давав їсти сіно й інше, а поїти ганяв до річки. Вона бутила, вона рвалась до чужого такого добра. Це були бики, це були корови, телята й вівці – все належало цьому хазяїнові. Він його мав, куди хотів, туди його дівав. Точне держав, а зайве продавав. Він цей ярмарок ждав рік, до цього дня приготувався що-небудь вивезти й продати за великі гроші. Це робило азартним, любителем цього такого в своєму хазяйстві діла. Я на те цього села мужик, маю своє таке сильне хазяйство. У мене коні як коні. Якщо запряжу, є чим на ходу такому похвалитись. Це люди здаля дивляться та завидують, це, мовляв, поїхав наш сільський мужик, багатшого від нього…   

      148. Це робиться все в природі людьми, вони будують. А ми із свого рідного села, із Оріхівки, зібралися залишити його і поїхати на Привалює, Гуківської сільради, хутір Іванов. Він за жеребом на моє прізвище дістався. А там було десять домів, куди мені довелось із ними переїхати як хазяїну цього села Іванова. Тепер він заселений Гуков, 1. А саме положення перейшло в шахту. Я виявився перед цим усім  із загартуванням-тренуванням, котре попало з моїм тілом в люди живого характеру. Вони мене знали як такого із самого початку. Я кинув усе, а пішов у природу шукати істину життя, щоб цим людей врятувати. Вони зі своїм таким розвитком прийшли до гибелі. Треба буде жити не так, як вони до цього робили.

      149. Я пішов їм шукати задоволення в житті, вони за мною таким ось не пішли і не стали слухати. Їх примусила природа від мене відмовитись. Я їм виявився не той чоловік, котрий буде треба. Це наше діло. Ми будемо в житті робити те, що хочуть мати наші ці ось люди. Я його в природі знайшов, ним я оточив себе, це буде треба їх здоров’я. На собі ці сили в цьому випробував, примусив сам себе в природі на людях це діло робити. Чоловік живого характеру нічим не хворів, а йому треба така фізична в природі допомога. Вона є в чоловіка живого природного, такого чоловіка. Цьому всьому він вболівальник, про це все не перестає він думати, це його таке є життя. Піднявся з постелі, а на білому світі це ж люди є такі. А в людях є така хвороба.    

      150. Таке ось у житті діло, котрому треба допомогти як нужденному хворому, це йому треба мій досвід загартування мого такого організму. Для цього діла проходив  по природі та продумав про це саме діло. Це нашому народові треба ідея загартування-тренування, вона цьому чоловікові помічниця. Вона приймає його своїм, а потім чоловік нічого не робить, щоб вживати. Він без всякого вживання одержує сили природи через таке тіло Паршека. Він повітрям дихає, мозкової системи робить запобігання. Хвороба десь дівається. Її не купляють, не продають цю біль, вона нападає в природі сама. Легко природа посадила, природа і прибрала сама через тіло Паршека. Він для цього діла по природі проходив піввіку, він практично це діло вивчив, ним тепер хвалиться.

      151. Я з загартуванням-тренуванням, як з атомою для моєї ідеї. Не треба буде ніякої хвороби, не треба такого нічого. Я приймаю чоловіка, йому сили ввожу природні. Всякого роду є хвороба, вона сама щезає запахом; як вона приходила, так вона і пішла. Любов треба до природи проявити, а ми всякої хвороби гидуємо. Вона на нас нападає, як ніколи. Це природа, вона всяку хворобу на тіло саджає. А щоб засоби були такі, як треба їх мати в себе, має тільки Паршек. Через його такий учинок люди робляться як ніколи здоровими. Я не роблю так, як медичні лікарі. У мене нема такого діла, від котрого нічого такого не виходить. Ми цього чоловіка в себе ждали, він і до нас прийшов таким, як треба.

      152. Його до нас такого природа прислала, він для цього діла загартувався. А коли пройдеш цю систему, то можна сказати, ти будеш цьому ділу помічник життя чоловіка. А в житті нашому це є все, а все є історія  життя нашого, вона нами зроблена так.

      П’ять годин ранку було, я встав писати про історію життя чоловіка. Він не захотів так жити, як жили всі наші люди. Вони так живуть на білому світі, не хочуть у себе мати своє погане, а всім хочеться, щоб їм було добре. А раз хороше, за хороше всі люди роблять на землі. У них одне – сусід рядом живе, і ненависть у самих є, довіри ніякого нікому, а зло велике. Один проти одного – це таке діло. 

      153. Ми не довіряємось іншому, стараємось один одному в житті своєму заважати, досі в людях таке життя між собою. Це ж є люди на своєму такому облюбованому місці свого імені. Приватновласницьке діло, ми його робимо споконвіку. У цьому домі ми так народжуємось, і так ми вмираємо на віки-віків. Паршек на землю прийшов не для того, щоб це робили в себе люди. Вони самі це не робили, але в них на це сил нема. Вони люди технічного характеру, огороджені штучним, а хімія введена. Як воно робилось, так воно робиться тепер. Люди в природі чужі є.  

      154. У них є свої придбані гроші, за них можна природу купити і продати. Гроші – це є в людях зло. А щоб не було зла, треба скасувати ці гроші, вони створюють неприємність. За гроші люди працюють, за гроші все робиться, але природа цим людям хорошого не дає. Капітал, цими стихійними діями він покараний, йому спокою нема, він катастрофічно буде від цього терпіти. Природа ніяку сторону грошового характеру не пожаліє, а більше їх покарає. Багаті люди не одержать своє те, що вони думають. Вони це роблять. Ми в житті своєму хочемо, ми це робимо. Ми озброюємось для порятунку, це в природі воно законне явище в цьому ділі робити. Вони робили і будуть робити.

      155. А бідного чоловіка, ображеного, захищеного, його держать в умовах, а умови робляться життям. А життя дається людям природою, вона практику в людях зробила, а практика мудреця Паршека через загартування-тренування показала. Люди цього живого факту злякались, думали про це діло, що зробив у людях Паршек. Він у ній у чоловіка знайшов істину, природу полюбив, її всі якості, всю природну суть. Це його практична робота. Цією дорогою жоден капіталіст не вирішив зробити, вона йому не по руці, він у ній умре, його тіло в цьому безсиле. Сильний той чоловік, котрому природа довіриться, вона вибрала Паршека для цього всього, одного з усіх. Він у ній один-єдиний такий чоловік. Вона його знає, так любить, як ніколи. 

      156. Люди зі своїм усім не жили добре, йому щось таке нехороше в його житті заважало, особливо в будь-якого хазяїна в його сім’ї. Він у себе загубив у житті своєму ватажка, яке таке в нього є горе. Він у себе такого діла не очікував, воно прийшло саме. У природі так не буває. А якщо його не було, то в житті щось є: або прибуток великий, або збиток теж не малий, а великий. Чому треба радуватись, а чому треба сльози проливати. Зробити чоловік нічого не зміг. На цьому місці, котре він облюбував, йому не довелось довго жити. Його природа зустріла як ніколи своїм таким учинком. Ми ж злодії, ми ж є цього добра вбивці, хазяї цього добра. Держимо все живе на прив’язі, нікуди не пускаємо, їх життя проходить завжди в сараї в закутку, там де не пахне, а воняє. Що може бути від цього всього гірше?

      157. А ми в цьому очікуємо краще. Я коли лягаю спати. Загартування-тренування, воно наше всіх є, природа указала по цій ось дорозі. Я був довірений, став між людьми. А тепер вона мене одного так оточила, як ніколи. Вона стала близькою, рідною. Вона була в природі весь свій такий час, її ніхто не хотів, крім одного такого мене. Вона хоче, щоб люди робили все. Загартування-тренування – це чоловіка життя таке. Ми всі є на білому світі, живемо самі, ніхто нам таким нічим не допоможе. А коли ми за це ось саме візьмемось і почнемо робити? Наше діло таке, котрого нікому не давалось такого права, щоб робити.   

      158. Загартування-тренування, воно роззутим по снігу, по морозу зимою. Його ніде такого не знайдеш, крім як у природі. Воно виявилась на чоловікові одному, хто взявся за природу, за її тіло, що йде. Воно з ним зустрілось на це діло. Загартування-тренування, воно оточило цим, що є найголовніше в природі. Воно несе в себе свою любов, вона полюбила чоловіка через це загартування, вона йому довірила всі особливості, довірила йому чоловіка хворого, нужденного. Йому здоров’я, вона свої сили природні віддала на це йому. Він не побоявся ними оволодіти, став людей своїм тілом любити, цілувати цього хворого. У нього родилось таке здоров’я, котре стало допомагати цьому хворому чоловікові, хвороба стала щезати. 

      159. Люди цього чоловіка своїм ділом полюбили, йому як такому своїм не здоров’ям довірились, він став всім людям допомагати, люди стали ним задоволені. Загартування-тренування своєю водою зустріло, вона його злякала, хвороба від нього пішла, сили його залишились. Загартування перемогло, зробило людям хороше і легке, вони стали цим задоволені, залишили свою подяку. Паршек із своїм загартуванням, він у природі виправдав своє те, що він зробив у людях. А адміністрації це не сподобалось, вона стала уникати його, це все стало не так. Паршек це все бачив, але не зміг прибрати. Його думки стали по природі лазити, він згадав отця рідного. Він колись говорив людям, вони в нього запитували про мене: «Куди будеш Паршека такого дівати, коли він жениться?»

      160. Це батьківська спадщина, вона виявилась моїм життям. Вона мене, такого в житті діяча, привела на це місце, поставила і дала свої можливі сили зостатися в природі без всякої такої потреби. На цей заклик, на це діло десь люди взялись, свої слова сказали: це райське місце наше, чоловікові слава безсмертна. Я, Паршек, цим ділом оточив себе, загартування мені стало допомагати, воно привчило до води, стало повітря допомагати, а земля прийняла ноги, вони роззуті по снігу ходять. Все це наробило в житті, а життя склалось із загартуванням, воно природою так огороджене. Ми цього хотіли в ній так бачити, загартування-тренування – це найважливіше є в житті, без котрого життя нема. 

      161. Воно жило, воно живе, воно буде вічно жити. Це загартування, воно тренування, воно може бути в лісі, у ріках і озерах, у морях, океані, так що за цим не погнатись. Люди загартування не люблять, вони без нього живуть, його бояться. А як же це все сам зробив, це саме діло, воно себе так показало. Люди, вони побачили, це живий такий факт, він у природі ніколи не вмираючий. Це повітря, це вода, це земля, із чого зроблено ці всі будови. Наше село, наше місто, де народився, там мешкав один час, потім і вмер на віки-віків. Все робилось без всякого такого загартування, від природи бралось все, вона давала необхідне.

      162. А він цим багатів, старався прибавити до одного інше. У нього виходило своє невмираюче хазяйство, котре росло і показувало. Воно було його власницьке улюблене, він ним жив. До цього у нього своя земля, за котрою він доглядав, він її орав, старався за неї не забувати, він про неї більше від усього думав, старався її під сніг покласти. А сам її держав під головами, з нею на відстані говорив. Це його таке життя проходить між собою. Він її мав як годувальницю, вона його примушувала до часу готуватись. У неї було одне – ждати до себе цього мужика зі своїми причандалами, зі своєю снастю  і живою худобою. Він туди їхав, там фізично робив цей день, він у ньому придбавав річну порцію. Він старався зробити грядку, у неї він клав зерно, у вологу.

      163. А зерно чіплялося за землю, давало ріст, вона шубою зеленою одягалась. Це природа, вона цього хазяїна збагачувала, цими засобами оточувала. Це не його було діло – самої природи, вона робила все своє можливе. Це все природи, вона йому давала все, він ним як своїм користувався, розпоряджався, у нього це хазяйство давало прибуток. Він ним як своїм розпоряджався, але не знав про наслідки, що з того всього буде. Він за збиток цього всього не мріяв, його діло було одне – не уступати цим, а більше треба наступати, як це робилось усіма. Ніколи ніяк цього не думав ніхто з живих людей, що він у природі живе за рахунок чужого добра. Він зробив мірилом гроші, за них став купувати, став природою користуватись, як своєю.    

      164. Йому природа все це давала не для того, щоб нею так розпоряджались, робились таким ось хазяїном. З чужим добром люди наші, вони робляться чужими, їх примушують умови один від одного відходити. Він робиться неймовірно багатим, а інший – бідним. Бідний женеться за багатим, а догнати йому не доводиться, він так само вмирає в цьому, як і багатий. Це їх забава, що втягує, люди в цьому розділились цим самим багатством, добро їх так ось розділило. Вони обидва винуваті в цьому ділі, один нам не треба, другий нам не треба. Загартування-тренування, воно нас усіх таких заспокоїть своєю природною свідомістю, це в ній велике таке терпіння. 

      165. Ми з вами психічно ненормально робимо, ми більше від цього всього не знаємо нічого. А тільки беремо приклад такий – треба робити. У людях прогресує закон, а в ньому наказ. Сказав – значить треба робити це. Ми, люди, всі винуваті в цьому началі. Такого діла не було, як тепер робиться. І досі це все між людьми робиться. Люди бачать неправду, так вони вмирали, вони так і будуть у цьому вмирати. Це їх таке відбувається діло, а в ділі є все те, що вони так робили. І те в них виходить, і те має обов’язково вийти. Природа, вона так не сиділа, ні в кого не спитала, а взяла та так зробила по-своєму. Те багатство їм взяла та так покарала. Але люди по-своєму робили, вони так по-своєму роблять.

      166. А природа, вона їх не жаліє, по-своєму їх карає. У неї свого нема – є спільного виду. А ми кожний – собі. У нас, у людей, є своє і чуже. Ми стараємось присвоїти те і друге, а воно заважає. Чоловік не звик сидіти на одному місці, він одним не заспокоївся, а став інше мати. Ось що робиться в такому житі від коня до верблюда, від курча до індика. Це не азарт у цьому, а заздрість, така хвороба. Смерть нашого брата в цьому ділі жене. А ми, такі люди, маємо в себе курочок, качок, гусок, індика, корову, коня, бика, вівцю, свиню, запліднювача та інше. І багато сіємо: ячмінь, пшениця, горох, чечевиця, соняшник, баштан, кабачки, картопля, коноплі. Весь рік у цьому такому ділі копаємося щоденно. У цьому ворота відчиняються для виїзду в степ.      

      167. Там робимо запряжку, плуг тягнемо биками або кіньми: цоб, цебе. А про дім не забуваємо, там теж для життя. А коли всі люди на ногах, вони час захопили, їм воно дає рік годуватись. Це всіх таке проходить між людьми діло. У них база, запас, вони його бережуть, як око своє. Вони мають на це свою надію на свій труд свого діла. Ми для цього ворота кожний ранок відчиняємо, з усією снастю їдемо в степ, ми там доглядаємо за землею. Вона нас ждала до себе всю зиму, про неї так думали, що ми повинні на ній цього року зробити. Ми за це все діло живемо, сіємо в землю належне зерно. Угадаємо під рік – нас природа своїм добром обдарує.

      168. Наше діло рано до сонечка встаємо, пізно після сонечка лягаємо. Ніколи так не досипаємо, устаємо, ходимо день, як в’ялі, чим програємо. А жити-то треба, для цього потрібно рік цілий у труді, але зате зима спокоєм пролежала на місці. Ми нічого такого не робили в житті, земля нічого такого не робила, і нічого такого прибуткового не створювала. Усі дні так із втратою приходили, і так вони йшли до самої весни, до тепла. Весь сніг білий щезав, а зелена трава десь набиралась. А слідом за нею десь бралась біла пахуча квітка, вона до себе запрошувала живу таку істоту, як якогось маленького мізерного жучка або трудівницю нашу бджілку. Вона своїм польотом робила мисливців за нею пташок, котрі нею живляться. 

      169. І люди цьому приходу раді, і всі тварини теж задоволені цим прибутком. Та кому не треба цей ось промінь, сяючий у теплі? До цього всього лізуть комашки та різні тварини, пташки водяться, співають свої пісні. А от зимою по холоду сидять усі люди, у них мисль одна на путі лежить, як би цей ось холод з дороги прибрати та скоро діждатись води. Вона своє діло зробить, прошумить, прогуркотить, а частина в землі залишиться. Волога створюється, все це робиться атмосферою, природою. Вона повітрям сушить, водою мочить, а теплом це все на землі росте. Люди цим добром залишаються раді. У них є, чим один час веселитись, пити вино, робитись хмільними. Вони пісні співають, танцюють на своїх ногах, це їх красота. Він своє не забуває, хоче життя своє за рахунок цього діла продовжити. Він тільки про це думає, а воно по природі саме так приходить, у нього заболіло щось, він став дуже думати.

      170. А природа на це все відгукується так погано зі своїм ділом, вона така на це все своє задумане. Їй не хочеться, щоб люди в ній вічно жили, вона їх поступово своїми силами скасовує як таких. Як нещасного, такого вічно вмираючого чоловіка. Такого права, як мають на це люди, вони не гарантовані, всі на черзі стоять, ждуть свого дня. Він за ними приходить, із собою він їх забирає. Ось що робить у себе природа, вона нашого брата прибирає на віки-віків. Нами, такими людьми, розпоряджається як ніколи. Ми такі є люди кволого характеру, як ледь щось таке, уже нежить. Говорять, мовляв, захворів, хворіє він. А раз хвороба його оточила, він живе в нестатку, йому потрібна допомога. А допомагають хворобі лікарі, їм треба діагноз, у них на це вся техніка з штучним і хімією. Робиться руками, вони не природа, щоб цьому ділу допомогти.  

      171. Природа це зробила, вона принесла це горе. А люди за це діло своїми силами взялись допомогти самі. Технічні люди, вони безсилі в цьому, мажуть між собою, цю смерть не зможуть вивести, на що так довго дивилась природа, і вирішила прислати такого чоловіка, одного з усіх Паршека. Він у природі знайшов загартування-тренування. Ним ніхто не займався, і ніхто не хотів займатись, бо воно їх лякало, вони могли простигнути і захворіти, від чого люди помирали, і вмирають вони. А Паршек із загартуванням прийшов, зайняв своє місце, воно повинно умови отримати, щоб була вся ця можливість, котра нашому чоловікові зробить, що треба в природі зостатися без всякої потреби.

      172. Це є природа, а природу ніхто не має права обдурити. А люди за це діло так узялись, вони не знають, а стараються самі це в природі зробити. Це ж є природа, вона мене оточила істиною, а в істині правда. Вона бере здорового чоловіка, він є чоловік мислі своєї, сам стоїть на черзі, не гарантований. Завтра умруть усі, та ніяк не доведеш їм, що люди в цьому помирають. Якби це була неправда, то люди не жили, умирали так? Воно так в житті знайшлось, робилось, воно в людях буде робитись. Ми ж такі ось люди в природі народились, а щоб не боятися цього діла, природи. Ми її за її такий учинок вважали нехорошої сторони. Вона є для всіх людей лютий ворог, котрий сміло напав на тіло чоловіка, повалив його.

    173. Що ми тільки не робили в ній і не творили самі. Нам природа не допомагала, вона тільки заважала як таким. А от тепер, у дану хвилину, у годину, вона змінила свої такі атмосферні явища через Паршека. Вона з ним зустрілась через загартування-тренування. Сили свої такі, які не були між Паршеком і природою, – десь узялась любов невмираючого характеру. Паршек не побоявся своєї смерті, із цього всього зробив любимого друга, що вічно живе на білому світі. Це мати природа, вона за це все полюбила Паршека. І довірилась йому своїми силами властивими щиросердно до другого чоловіка, йому такому хворому, що розклався зовсім, не початковому здоровому чоловікові, щоб він так загартувався в природі в житті, щоб його тіло в цьому всьому не простуджувалось і не хворіло. Все це будуть наші, всіх людей, сили.  

      174. Загартування-тренування, воно є любимий усіх друг. Вона учить, вона благає нас усіх таких робити Паршека діло. Він загартований чоловік, ним нас зустрічає і проводжає, любов у всіх. А загартування-тренування, воно Паршека любить, хоче, щоб люди взялись за це ось таке діло. Якщо це є істина така, то в нас вийде в природі біла квітка, вона нам, усім людям, дасть живі плоди. Ми ними так оволодіємо, як ніколи ніхто. Партія показала свій ріст свого такого діла, ми з вами цього добились. Ми це зробили, але одне не врахували те, що за нами за такими іде найголовніше – Духа Святого діло, еволюція. Без нічого щось зробити треба буде. Це зовсім безгрошова сторона. Еволюція, своїм вона хвалиться, чужого їй не треба. У неї є загартування чоловіка, воно кожного чоловіка зустрічає холодною водою; повітря, воно зсередини і ззовні задовольняє як ніколи. Це ж є наше таке загартування-тренування, воно любить всіх людей до одного.

      175. Ми зустріли сніг 15-го грудня, він падав шапками, але тихо. А люди говорять: «Миколай приніс зиму старого виду». А дощик поливає, а на вечір став мороз справжній. Сьогодні ранок, четвер прийшов, він примусив умовами оточити себе. Я сам постелив для зручності постіль, вона дала мені можливість під таким напором, а його на мене робила Валентина. Вона робить те, що треба, це всього світу таке терпіння, нерв перестроюється на новий, а в новому такому ділі все життя, а в житті природа починає. Із самого раннього ранку люди на ноги ставали, свій слід прокладали, вони ждали свій такий час, що приходить. Він нас примушує своїми очима на це ось місце, і на колеса треба подивитись, і побачити різне.   

      176. А що тільки ти там на цьому місці можеш побачити як таке. Ми його присвоїли, ввели сюди своє ім’я. Це ж наше, нам воно належить. Чого ми тут на цьому місці не добуваємо, і для чого? У нас для цього є побудований нами такий завод, ми на ньому із цього дістали сировину, ми зробили для цього діла свою потрібну продукцію, вона нам треба. У нас для цього є підготовлені такі люди, їх навчила ця історія цього діла, у нас утворився чавун, він нам треба. Ми робимо із нього в мартенах сортове залізо, а із заліза плавимо сталь, це треба на всякі деталі, з яких складають для будь-якого діла. Ми цим матеріалом примусили чоловіка не стояти, а вчитися. Ми проходимо в усьому цьому практичну школу. Нас із вами учать на це діло умови життя. Ми як такі люди знаємо добре про це діло.

      177. Люди говорять, багато думають, стратегію ставлять перед собою, як треба буде цю штуку зробити. Ми про це довго думали, і от вирішили цю саму річ зробити. У нас на це люди є, у ділі своєму розмірковуємо, робимо все, що треба. Ми захотіли зробити, у цьому в нас вийде, і обов’язково вийде. Наше таке ось діло ми з вами намітили. А раз це намічено, ми стараємось зробити. Одне до другого ставимо, не зупиняємось, розум мислить, а руки майструють, ноги на собі носять. А машина, вона на місці не стоїть, а возить, що буде треба. Нею управляє чоловік, він ці якості знайшов, дістав звідти,  на-гора вивіз, куди це треба. Визначив, кому це треба, він це продав. Він виявився постачальник. Йому як підприємцеві треба гроші. Він як капіталіст старався їх багато мати, ці гроші він старався придбати, багато цих грошей, він ними старався…   

      178. У багатих людей ці гроші придбавали інші свої гроші, вони їм у банку відігравали велику роль. Він на ринку за них що хотів, те придбавав. А за них у банку одержував проценти. А банкір за це все, він їх направо, наліво. У нього в руках карти, він азартний, завжди по банку бив, у нього козирні, найголовніші карти, він у програші ніколи не був, а хазяїном був завжди він. Його багаті люди знали, його бачили здаля, йому низько кланялись, за ці гроші близько були, старались це все зберегти. Це їх у банку грошова цікава гра, вони один одного цими засобами так знали. Законом приходили, руку держали туго, у них це проходило так ось близько, відіграли в цьому всьому велику грошову роль. Вони своє законне явище мали. Бідний у них був на самому низькому такому рівні.

      179. А біднота у них, вона купувалась, вона продавалась за гроші, котрими вони розплачувались. Грошей кожен чоловік мав багатство. Невелике багатство як свої одні гроші можна красти. Тільки в кого? У бідного ти не вкрадеш, а в багатого можна. Це чуже діло. А ми, багаті люди, крадемо у бідного чоловіка, женемо їх у бій у труд за гроші. Вони, бідні, за гроші продаються і купляються. За гроші їх держать в умовах капіталу. Він, капіталіст, говорить: я маю в себе таких тисячу людей, я їм плачу  за їх труд гроші. Вони кому роблять це ось могутнє діло? Я в цьому ділі йому як такому гроші плачу, він мій робітник, я його за хороше хорошим обдаровую. Це таке життя проходить між бідними і багатими.   

      180. У мене в кишені гроші, у будь-який час куплю тебе як такого. Я твій є хазяїн. Ти живеш, у тебе грошей нема, ти – трудівник, а я – капіталіст. А капіталіст – індивідуальна особа, він своїм законом розпоряджається. Це ж є люди, вони сьогодні живуть так, як робить природа, вона поки що на боці капіталістів, вони грошима розпоряджаються, як своїми. А гроші – це є мірило. А в народі є найголовніше – це є гроші, вони в нас у кишенях, у банках. Це ж є людях, а люди – це є тимчасове явище. Паршек у людях, вони від Паршека без грошей одержали. Для цього діла сам у життя прийшов та таке діло робив. А мене як такого унікального. Людям давав здоров’я, а в мене мої документи відібрали. Це все радянська влада…

    181. Я  своє здоров’я не за гроші роблю, хочу, щоб люди їхали до мене одержати своє здоров’я за рахунок уряду без усяких грошей. Гроші – це ніщо, за них люди людей убивають. Капіталіст, він для цього збагачений, йому в цьому природа, вона все сама зробить. Через цей документ він підніме всю систему людей. Вони комуністи, вони капіталісти, не за них як адміністраторів Паршек. Коли Паршек свою істину доведе людям, то вони – за нього. Здоров’я треба буде всім, але природа їм як експлуататорам людей не буде давати. Їх у цьому ділі не стане, природа за них не буде на їх стороні. Еволюція буде на боці ображених людей, хворих, що не знають.

      182. Бідний, нужденний у людях чоловік, він за свою таку бідність, він буде виправданий Божим ділом. Вони йому дуже сильно вірили, що він у них є як такий. А щоб виконувати, то в них не виходить. Вони своїм багатством оточені. Легше верблюду в дірку голки пролізти, ніж багатому пройти в царство небесне. Його не допустить природа. Він жив у ній за рахунок природного добра, за рахунок чужих рук. Паршек своє святе діло еволюції доведе, йому Дух Святий у цьому допоможе. Люди заслужені будуть усі на боці Паршека жити, їх природа прийме, як своїх людей. Вони не будуть так покарані цим поганим ділом, а будуть вони виправдані, їх полюбить Святий Дух.

      183. Між капіталом і революцією велика різниця в житті. Отець себе проміняв на сина, інше стало відбуватись. То син отцеві був вічний слуга, а тепер отець сину підкоряється, так що старому чоловікові пошани нема. А за законом, народив отець сина – він повинен отцеві підкорятись. Це було, це в людях є, воно і буде таким ділом. А тепер це діло в житті змінилось. Ввічливість, вона каприз у житті змінила, народилась у природі свідомість на всі такі дії. Знаємо добре, що гроші в житті роблять усе. А еволюція, вона своїм учинком на це все народила Паршека, він проти цього зла пішов, між собою і природою зробив любов і дружбу, ворога переміг. Треба зустрічати холод. Капризно зустрічаєш і проводжаєш у чоловіка це в природі. Вона нам ці дні приносить.               

      184. Якби цього не було в житті, що треба одіватись. Я такий ось у житті в природі чоловік, один з усіх земний чоловік. Сильно я дихаю для того, щоб прогнати з життя смерть. А різко так я говорю не про якесь чудо, а я говорю про природу, про фізичне практичне явище. Це природне чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, це миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Він є у кожного нашого чоловіка: капризно живе, любові до іншого чоловіка не має. Якщо тільки почалось в атмосфері мінятись, а чоловік відійшов геть далі, у себе став мати інше, чуже присвоїв як своє, полюбив він мертве, став жити нарівні. За що вона, як мати рідна, Паршека вона прислала для того, щоб це нове, небувале процвітало, щоб потік життєвий був. 

      185. Цьому самому ділу тут як тут у цей самий час десь взялась зима, вона для Паршека поклала на землю білий сніг. А по снігу, як по килиму. Наші люди не збирались так, як це ось треба: взялись і пішли всі до одного чоловіка зовсім роззуті, босоніж. Вони б у цьому всьому не загубили, а знайшли в себе таке здоров’я. А воно не в цьому одному є, якщо тільки розібратись у природі, а воно в живому тілі, яке чоловік сам себе годує досита. А Паршек за тиждень зовсім не їсть чотири дні. Ми з вами щодня стараємось їсти смачне свіже та багато, їжу, котра нами добувається в природі трудом. Вона ж нами весь рік на землі вирощується. Ми про це саме не забуваємо ніколи ніяк. У нас у голові, як у базі якійсь. Їжа наша робиться розумом, як це треба.   

      186. Так ми майструємо свій фасонний одяг. У нас на це є природа, у нас для цього діла є всякого роду снасть. Це ми на це діло маємо, а найголовніше для обробітку нашої родючої землі. Вона нами як така в природі для життя придбавається, вона робиться своєю, щорічно орють, кладуть під сніг. А про її  як таку хазяїн не забуває, думає, а що йому доведеться цей рік, яке зерно доведеться вкинути. Йому сама природа це діло підказує, він мудрець цьому всьому, а про цю місцевість, як про свою власну годувальницю. Вона його держить у житті, він за неї доглядає, вона йому дає в рік один раз урожай. А береже, як свою; за неї голову покладе. Ця земля, його вона вважається. Це так людьми зроблено в природі. 

      187. А в цьому законі сидять на своїх місцях люди, їм поклоняються низько своїми головами, їм так хочеться, вони вибрані на один час. Вони що хочуть, те вони зроблять.

      Паршек прийшов не для того, щоб ці люди людям за це ось діло кланялись. Вони повинні в цьому самому свою ввічливість отримати, щоб такого діла ніякого не було. Ось тоді буде життя інше. Ми не будемо доглядати за нашою годувальницею землею, у нас це діло відпаде, ми Святим Духом оточимо себе, нас природа прийме як таких, за все наше зроблене нам простить. Ми не такими зробимось – в атмосфері живими легкими. Як ніколи кольорами засвітимось, ароматом запахнемо. Хто нас таких покарає? Ми зробимось за це саме природи в любові друзі. Що ми не попросимо у неї, вона нам дасть. А ми будемо просити у неї життя.

      188. Боротися з нею ми перестанемо, знищувати її не будемо. Між нами і нею не буде рожна. Яка буде свобода. Вся наша земля такому труду не належить. Мисль така психічна відійде, буде чоловік думати про своє одне для всіх, воно буде легке. Ми в цьому самі від неї доб’ємось, вона нас за це ось пожаліє, простить нам за наше таке необдумане в гріху діло. Це наша велика в природі помилка. Ми стали проти природи так озброюватись, вона ж наша мати, ми її примусили бути джерелом. Вона нам стала давати необхідне, нам цього мало, дай нам більше. У нас є в житті й одне, і друге. У нас для життя є все, ми його добуваємо, те, що треба. Наше діло таке намічаємо, потім ми це ось у житті робимо, чи ми в цьому ділі самі хвалимось. Говоримо: от ми, так ми, такі люди.

      189. А природі тільки скажи, вона тут як тут, зараз же своє покаже. Вона нам дасть, чим ми оточуємось, робимось у цьому житті такими, як не були, багатими, міцними, як ніколи. А зупинятися ніяк у цьому не хочемо, у нас є великі плани на це діло. Ми в природі шукаємо того, чого в житті не було, а нам це буде треба. Ми такі в цьому є люди, у нас є, а ось цього нема. Ми всі сили кладемо на це ось діло, розум зосереджуємо, хочемо це ось мати, особливо в нашого сусіда. У ворога нашого, є така в нього зброя, котрої в нас нема. А щоб зробити зброю таку, щоб про неї інші не знали, це неможливо. Існують і те роблять, що не роблять люди. Продаються вони, зраджують батьківщину в цьому, переходять на службу ворогові.

     190. Це не все, що ми з вами робимо. У нас це все так виходить, такий великий ріст в усьому. Ми так болісно багатіємо, у нас велике джерело, ми його не зможемо так швидко викачати. Це багато в нас цих покладів. Які б ми з вами не були в цьому багаті люди, але в нас мати одна, вона здорового такого характеру. Вона ж наша є матір. А раз матір, ми – її діти. Вона нас потішить і дасть те, що це треба. А коли ця матір від нашого вчинку виснажиться, зробиться стара, безсила, вона не зможе нас забезпечити. Це стосується природи, це її діло таке. Сьогодні не мало, а багато дає. Ми це одержуємо, а якщо цього джерела не вистачить, все застигне і не буде добування, як воно вже виходить у нашому Донбасі: шахти виробились, закриті.

      191. Це паводок у житті початковий не красить, а діло Паршека про це все говорить сильно, не так, як це робилось нашими людьми. Думали вони, цьому початку не буде в житті кінця, а всьому буває кінець, особливо в природі в усякого початкового хазяїна, хто ним став розпоряджатись. Як небувало розпоряджався і ним він багатів. У нього воно росло, підвищувалось, а врешті-решт довелось це все загубити, тобто вони в природі збанкрутували, це ж хазяйство вмерло на віки-віків. А от ідея Паршека, це загартування, вона тренування, була до самої ери. Вона була, і тепер вона в природі є, вона і буде тільки тоді, коли нею будуть люди займатися. А коли вона в природі є, а люди не хочуть її вважати їх ділом. Один чоловік, він – це Паршек, він зустрівся з ним, воно є і на ньому живе, і буде воно так жити.

     192. Її дуже бояться, не хочуть, відходять. Хто ж на це піде, якщо ця штука загрожує чоловікові смертю? А в Паршека одне є, він для цього всього проходив по природі 50 років, не так він ходив, як ходять по ній люди. Можна буде від цього вчинку тисячу разів умерти. То кому ж вірити? Мені як чоловікові, або треба вірити природі, вона ж мене в цьому такого народила. Мені вона довірилась, доручила своїм ділом, щоб я допомагав при їх не здоров’ї, їм давав здоров’я. Я полюбив її так, як ніколи. Загартування-тренування нам всім треба любити, у нього нема мертвого, все живе, невмираюче, вічно воно жило, воно живе, воно буде жити так, як до сьогодні. Так жити, як ми це місце бачимо, воно в нас є, і буде між нами, всіма людьми.

     193. Я вважаю, раз взявся за це діло, треба робити, щоб у нас так виходило. А в нас не робиться, мажеться своїм таким невмінням. Ми в цьому ділі дуже помилились, захворіли. Похворів, похворів, і вмер на віки-віків. Це діло не доробилось, інший чоловік за це взявся. Йому щодня те ж саме робити нема можливості. Доти це робиться, поки не помилишся, недоробиш, умреш, як умерли всі в цьому ділі. Гріш нам усім живущим на білому світі. Паршек знайшов життя, своє місце  при умовах тоді, коли буде можливість зостатися в природі всякому нашому чоловікові без усякої потреби. Це місце наше райське, чоловікові слава безсмертна. Бажаю щастя, здоров’я хорошого.

 

1982 року 18 грудня

Учитель Іванов

 

Набір – Ош. 2009. З копії рукопису. (в1412)     

   

    8212.18  Тематичний покажчик

Народження   ЧБП  13,14,17,93,103,114

Похіть  27,126

Віра в Бога  141

Учитель історія

Початок 54-76

Літак  78

Війна  82

Любов до чоловіка  58

Хвороба 151

Загартування водою  23,28,76,174

Учитель – Христос  77

Чувілкін бугор  17,35,44,80,81,140,142,145

Просити Учителя  86,87

Похіть  27,98,99

Майбутнє  135,187

Терпіння без їжі 108 г. в тиждень 139

Загартування 150,158

Гроші зло   154

Святий дух  182

Еволюція  174,181,187

Партія 174

Біленька квіточка  174

Гроші   181,182

Своє, чуже 21

Молодь  34,35

Терпіння без їжі 6 днів 140

Мир  34,35