Іванов П. К.

Паршек

 

1983.01.01 – 02.02

 

Учитель Іванов

 

Мій подарунок молоді

 

Переклад – Ош. Редактор – Ош. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

 

    1. Я дивлюсь удалину, бачу багато розташованого, а це було в моєму молодому житті. Мені було всього 20 літ, а тепер 85 літ. Теж дивлюсь. А в нашому селі кулачки, люди бились край на край, вулиця на вулицю. Нашу сторону гнали були, а до мене наш Омелян Федосович Кобзов підходить, він із співчуттям говорить, ніби він мені жаліється: наших б’ють. Просить мене в цьому помогти. А їх стороні – биток Марко Мамонов, йому ніхто з наших не найшовся дати здачі. А мені довелось один на один його зустріти. Я його ударив проти серця, він – брик і полетів, тоді наші їх погнали. Я битка збив і тут же вернувся.

      А тепер переді мною розкрилась міжнародна проблема  зробити на землі мир, у всьому світі мир. Як ділок загартування-тренування Іванов Порфирій Корнійович, він у природі вважається Переможець природи, він же й Учитель народу як такого.

      2. Доводиться нам, усім молодим усього світу (наша – соціалістична, а їхня – капіталістична), перед ним, як отцем рідним, вибачитись і головку схилити і попросити прощення за свою зроблену помилку: бути один перед одним капризно, недовірливо, злими між собою. Я вам поможу: свою любов перед природою покажу. Хочу сказати про наш із вами холод: це наш невмираючий друг. Він нам у будь-який час поможе. Я вам через ваше нехороше в будь-який час у будь-якому місті зостанусь без усякої потреби. Воно – не моє, воно – райське, а чоловікові слава безсмертна. Я для цього діла 50 літ проходив та продумав, та проробив. Легшого й кращого від цього не знайшов. Моє діло – усякому й кожному чоловікові треба помогти. А засобів ми не найшли, і чоловіка нема, щоби йому помогти. Він довго мучився до тих пір, поки вмер. Це було, це є, і це буде.

      3. А шляхом загартування-тренування ще не було, воно ж є джерело всього людського життя всіх наших людей. Хочеш жити - по ділу Паршека живи. Він твоїм не інтересується. Це все зроблене – то було чуже, не твоє, є мертве. А ти з ним живеш і сваволиш, і вмираєш. Щоби задовольнити себе – цього нема. А є любов одна між чоловіком і природою. Я прошу всю молодь, щоб вона звернула увагу на мою таку ось просьбу. Вона недаремно зустрілась із природою, а вона мене такого загартувала, дала нам свої сили, щоби ми з вами жили в любові й не воювали з природою. І самі із собою вчинили так, як я вчинив на своїй путі, де «Вогник» зі своїми словами, з ділом кореспондента Власова. Він на собі це все випробував, найшов істину, в «Експерименті довжиною піввіку» написав нам, щоби ми читали, розуміли, а найголовніше, робили.

    4. Між нами війни не буде – буде мир у всьому світі. Ось що нам знайшов у природі Паршек. Він нам розкрив карти: у загартуванні-тренуванні - вічно невмираюче життя. Він знайшов місце це, ним так оточив себе, тепер нам, усій молоді, кричить. Він хоче, щоби ми його так зрозуміли й стали робити це діло. Усі ми зробимось у житті любимі друзі, це нам дасть загартування-тренування. Воно нас учить, ми всі трудимось у цьому ділі, у нас буде молоде, загартоване, здорове серце 25-літнього чоловіка. Ми виходимо це. Боятись ми не будемо ніякого ворога, навіть своєї, розвиненої нами на землі смерті. Ми є та ще які, ми дихаємо сильно. А щоб говорити довелось не про якесь чудо, ми будемо всі говорити про велику матір-природу, про фізичне практичне явище – це наше чисте повітря, вдих і видих через рот, снігове пробудження – миттєве оздоровлення нашої центральної частини мозку.

      5. Ми, уся молодь, любимо хворого, його душу, серце ми знаємо, хочемо йому помогти. Через руки струмом уб’ємо біль. Це нам не слова говорять, а все це робиться нами. Ми пишемо руками, це справедливо, не може бути. Яка є правда в цьому ділі.  Ми з вами повинні природу просити. Через цю просьбу будемо здорові. Кому це буде не треба, нам, нашому юнаку молодому? Та ні. Шановні ви всі, це світове значення. На усім треба любити матір-природу, цінити її, берегти, як око, тоді хвороба не буде відігравати щодо чоловіка, а буде відігравати чоловік щодо хвороби. Нам треба вчитись учення Іванова, щоб нам не попадати в тюрму й не лягати в лікарню, а жити вільно, не лізти на рожен. Яка буде нам слава, якщо ми свої головки низько поклонимо дідусеві, бабусі, дядеві, тьоті, молодому чоловікові.

      6. Скажемо свої слова: «Здрастуйте». Ех, і життя наше таке тяжке, зрозумійте наше терпіння, свої серця загартуйте. Милі мої природні люди, ви гляньте на сонце, ви побачите правду, своє оздоровлення у цьому. Бути Переможцем природи, Учителем народу й Богом землі. Ми, це люди всієї землі, хочемо – зробимо. У нас це вийде. Природа указала місце нам, таким людям, це місце Чувілкін бугор. Це місце треба нам, усій молоді, усі умови життя. Ми повинні мати таку можливість, щоби наші люди, уся молодь навчила себе бути без усякої такої потреби. Ми на це місце повинні вийти як один, на цей бугор, роззутими. З нами Паршек. В один голос скажемо про це наше райське місце, а чоловікові слава безсмертна.

    7. Ми з вами цього доб’ємось, якщо ми будемо робити. Нас усіх як одного природа помилує. Ми так умирати не станемо. Ватажок у нас є Паршек, віха всьому цьому. Паршек низько всім кланяється, просить нас усіх за це діло братись і робити в природі без кінця й краю. Тоді ми вмирати не будемо, життя те, котре було, воно вернеться назад. Отець із сином, вони капризно до природи зі своїм ділом поставились, один проти одного озброїлись для того, щоб убити. А Паршек, він їм на зміну еволюційним прийшов у люди, увів дух. Він нам усім приніс нове небувале. Так жити, як жив отець із сином, ми не будемо. Земля нам не буде таким джерелом. Ми орати перестанемо, сіяти зерно ми не будемо. Усі потреби з колії підуть. Ми з вами будемо природні в житті люди. Уся техніка, штучне й хімія нам не треба буде.

    8. Дух Святий нас усім підмінить. Ми такими не будемо. Чужого в нас не стане, і не буде в нас мертвого. Ми зробимось живими людьми. Що ми не попросимо в неї, вона нам у цьому не відмовить. А нам усім вона життя наше дасть та в природі практичне вчення. Ми, усі люди, будемо мудреці. А капітал, уся економіка вмре через це ось діло. Загартування-тренування на землю не хазяйнувати прийшло, воно людей оточило силою й енергією. Смерть воно прожене, а життя у славу введе. Люди зробляться Богами, любов відновиться, іти від неї ніхто не буде. А загартування навчить, щоб ми з вами, уся молодь, так із ним зустрічались, як наш Паршек. Він говорить усім людям віруючого характеру. Вони знають хороше за Бога, що він у житті є, і йому треба сильно вірити як такому.

    9. Але спитайте в них: як вони його виконують? Він сказав свої слова: побажай тому чоловікові того, чого сам хочеш. А раз ти не виконуєш, то краще зовсім не вір. Так у Паршека склалось. Його мисль: Бог то Бог, але не будь сам у цьому ділі поганий. Йому треба в ділі своєму себе в людях показати, що ти є в природі Бог. Тебе як Бога знають, люди просять тебе, він помагає в усьому – це є Бог. А ти, Паршек, проси молодь: хай вона тебе просить як Бога – війни не буде, мир у всьому світі буде, мир. Це все наробила в житті в природі вона. Загартування-тренування упросило «Вогник» статтю написати про Паршекове діло. Він прийшов на землю для того, щоби смерть як таку прогнати, а життя у славу ввести.

      10. Де люди візьмуться? На цьому бугрі. Вони гучно скажуть слово своє: це місце наше райське, чоловікові слава безсмертна. Паршек підніме всіх мертвих, а живих не пустить у землю. Ось що люди, сама молодь, зробить. Вони прийдуть роззуті на землю, і все вони самі заспівають це. Після цього всього земля, вона нами не буде оратись, а буде вона квітами заростати, а ароматом запахне. Смердюче відійде як таке. Сама в цьому молодь оточить себе загартуванням-тренуванням. Усі стануть заслужені в природі, стануть бути в житті легкими людьми. Їм дорогу покаже еволюція Святого Духа, їх вона оточить. Ось тоді-то мудрість його прийде на арену, сама слава.

      11. Усім вона відкриє ворота. Свого не буде такого як ми його так мали, а цього дня буде загального виду. Наш чоловік – такий, як і всі, вони залишаться в житті на віки-віків. Будемо знати: вона по планеті проходила, прошукала, бачила дуже багато, говорити доводилось, але щоб на це діло хто-небудь з людей згодились і слідом пішли – жодного чоловіка не виявилось, усі зостались при своєму ділі. А як же я, Паршек, 50 літ проходив, не побоявся я природи разом із загартуванням-тренуванням зимою, літом у шортах роззутим? Спитати нема в кого. А все ж я для цього пройшов путь свою, я зробив і роблю, не кидаю, Духа Святого несу й буду нести історію всього життя еволюційного, щоб на білому світі було нове.

    12. Моя дорога лежала до життя, я по ній ішов, не боявся ніякого ворога. Я в природі не торгував, не відкривав надра торгувати, менжувати. Мені не треба були гроші. Я ставився з презирством до золота й срібла. Я шукав людям здоров’я. Мені доводилось бувати в селах, містах. Мене викликали люди за списком, я їхав до них. Я ніде таким не був. А робив на виробництві, була така можливість, про цього чоловіка писав і багато практично робив. Я найшов у цьому ділі джерело корисної сторони для чоловіка. А люди як до знахаря чи лікаря поставились. Цьому всьому зробленому ділу – технічної, штучної, хімічної сторони – прийшов кінець через Паршека.

      13. Він найшов у природі ці засоби, ними в природі природно оточив себе через загартування-тренування. Вона Паршека загартувала, він у дружбі став через його любов до неї. Це я знайшов досліднім шляхом, на собі їх застосував. А коли мені стало хороше, тоді я це хороше став іншому близькому чоловікові передавати. До мене звернувся хворий чоловік, нужденний у здоров’ї, а я, Паршек, його мав. Я із цим трудом, дослідним своїм, не порахувався, став чоловіка нужденного вчити, що в природі робити. А в природі – повітря, у природі – вода, у природі – земля, що найголовніше в житті. Ці три тіла, вони чоловіка посадили, як у клітку, і примусили його шукати по природі те, що йому треба. Він знайшов для себе їжу, він зшив одяг, йому довелось дім побудувати.

      14. Здавалось би, він цим задоволений, а природа його для цього діла не народжувала, щоб він від неї йшов. Його примусило робити це діло самовілля. Він цього місця не мав, він кочував із місця в інше. Його умови примушували. Він джерело мав інше, несловесну тварину, нею в свій час жив, вона йому в природі помагала. Він кочував до цього часу, а потім він життя своє змінив на облюбоване місце. Він став цього всього хазяїн, власністю оточив себе. У нього в дворі – курочка своя, собака своя, кішечка своя,  кінь і корова свої; він цим усім розпоряджається. Він до цього став мати свою землю. Він що хотів, те й робив. Він за цю землю вбивав чоловіка. Цього природа не полюбила, за його такий учинок вона йому нанесла хворобу. Він помилився, захворів, хворіє. А я, Паршек, на це діло прийшов цьому всьому помогти; треба свою жадність у природі змінити на свідоме діло.

     15. Ми, ці люди, повинні залишити все те, що ми робимо, а треба взятись за інше: відмовитись від цього всього. Це, що ми робимо, є зовсім мертве діло. У нас є воно чуже природне. Вона нас для цього не народжувала, щоб ми цим ось так розпоряджались. Природа не хотіла, щоб ми її купували й продавали. Ми права не мали цього робити, свого прибутку за рахунок цього. Це золото, це срібло, воно чуже й мертве. Земля, вона присвоєна, вона стала моєю. Я купив надра, ними став торгувати.  Вона відкрила людям цю торгівлю. Люди стали орати, сіяти зерно, завдяки цьому вони прибуток мають. Вони життя створили в цьому ділі, за що вони гроші заробляють. Це їхнє, вони за це золото брали, срібло. А я за це все, зроблене мною, повинен нічого не брати, і не маю права за це ось брати.

    16. А природа, вона нам дає всі свої гроші, вона нам родить без усякого всього, ми присвоюємо, говоримо: моє. А коли нам за це покажуть золото, ми раді його одержати. Нам природа дала все так і курчатко, і каченятко, і гусятко, і індичка, і телятко, і конячину, і поросятко, і ягнятко. Базар у життя ввели, торгівлю розкрили, зробились підприємцями, заводчиками, фабрикантами. Пішли під землею. А щоб це все забрати, треба війна. Капіталіст без крові не залишається, він із цим умирає. А щоб вирішити, він безсилий. Його мучить техніка, його мучить штучне, його мучить хімія. Він у цьому – безсилий чоловік. Він так, як усі решта бідні люди, умирає на віки-віків. Люди чужі, вони всіх за собою тягнуть.

    17. Їм як багачам не хочеться тяжко робити. А за ним уся біднота зі своїм здоров’ям старається їм слідом наслідувати. А умови його женуть до багатого. Він до нього йде й наймається за домовленістю. Йому робить те, що йому треба. Він у нього вислужується, йому хазяїн довіряє як хорошому заслуженому чоловікові. Але не знайшлось такого в своєму житті чоловіка, щоб він від свого імені відмовився в своєму житті. Жоден чоловік за Божим словом не жив: це треба іншому не побажати того, чого сам не хочеш. А в нас таких людей у житті не народжувалось і нема їх у житті, крім тільки одного Паршека. Він поки що один народжений таким, його зустріло діло самородка, його джерело життя – загартування-тренування. Я один є на білому світі, труджусь на благо всіх людей.

    18. Я учусь у природі, хвалюсь перед світом. Істинно хочу сказати про моє збережене тіло. Моє серце, воно молоде, загартоване, здорове серце 25-літнього чоловіка. Це мій такий вихід у світі. Я не боюсь ніякого ворога ніде, навіть своєї смерті. Якби цього не було, я б умер давно. Чоловік я землі, дихаю дуже сильно, а різко говорю не про яке-небудь чудо, а про природу, про фізичне практичне явище. Це найголовніше - чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження – миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Я люблю хворого, знаю серце, душу його; хочу я йому помогти, через руки струмом убиваю біль. Це не слова нам, усім людям, говорять, а все це робиться ділом. Рука моя пише Володар дуже справедливо. А просьба яка? Мене треба просити – будеш здоровий.

    19. Кому це не буде треба, юнаку нашому молодому? Та ні. Шановні, це - світове значення. Нам треба матір-природу любити, цінити, берегти, як око своє. А хвороба проти чоловіка ролі ніякої не відіграє, а відіграє роль чоловік проти хвороби. Нам треба вчитись в Іванова загартування-тренування, щоб не попадати в тюрму й не лягати в лікарню, жити вільно. Не лізти на рожен. Яка буде нам слава, якщо ми свої голівки низько поклонимо дідусеві, бабусі, дядеві, тьоті й молодому чоловікові, скажемо: «Здрастуйте». Ех і життя моє тяжке таке. Зрозумійте моє свідоме терпіння, загартуйте свої серця. Милі мої ви всі люди, гляньте на сонце, ви побачите правду, своє оздоровлення. Бути таким, як я – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

    Це все зробили наші такі люди.

    20. Я їм виявився не по душі. Я тут ось ні при чому, сама природа не задовольнила чоловіка. Він жив так, як хотів. У нього все було й є тепер, але одного не вистачало – це здоров’я одного. Він помилився, застудився, захворів. А засобів нема, і чоловіка нема. Що може бути в цьому? А я, Паршек, у писанині цього чоловіка в природі знайшов, сам себе представив. Став людям помагати, люди зостались вдячні, але не всі. У них був мій адміністратор, він мене  закликав до законного порядку. Мене посадили на всю ніч у НКВС. Я там просидів. Про що тільки не думав. А ранок прийшов, я попав туди, куди це треба. Мою шевелюру з мене зняли, я став побритий і пострижений. Скоро мене прибрали, скоротили мене з роботи.

      21. Я зостався ображений людьми. Звернувся в контрольну комісію Азово-Чорноморського краю. Діло прийшли розбирати Богачов і юрист, вони так сказали: я нічого не робив, а писав про якогось чоловіка. Я це почув – їм скинув із себе весь одяг, сам пішов у природу за місто. Ніхто мене не зустрів. Я опинився в радгоспі в лікувальному пункті у фельдшера за указівкою директора. Це було перед Трійцею. Я сам не знав: куди, для чого йшов? Держався заходу, попав на підсобне хазяйство ОРС. У ставку я скупався, вийшов на простір. А тут десь узявся пастух овечок, погано бачить очами. Я до нього пробрався через овечок. Став говорити, а він мені жаліється: «Я пасу овечок на слух, бачити не бачу». Я йому говорю, щоб він подивився в свої очі, потягнув повітря – у нього відкрилось світло.

    22. Він мені дав кусок черствого хліба за це. А я його з’їв, як торт хорошої якості. Свою дорогу не зупиняв, пішов далі. Десь узялись три дівчини в наряді, вони мною заінтересувались. Я в них спитав: а є у вас хто-небудь із хворих? Вони мені сказали про сліпу жінку, у неї повіки не відкривались. Я їх прошу мені її показати. Вони привели до неї мене, а вона нацменка. Говорю: перекладача? Вони його мені дали. Я через його їй очі відкрив і тут же пішов. Діло йшло до заходу сонця, я пробирався на гострий курган, на могилу. У цей час люди сапали соняшники, вони з мене сміялись. Їм здавалось: це чудно. А трактористи прийшли до мене на цей курган, у нас із ними пішла розмова. Вони мене зрозуміли, що я непоганої сторони. Запросили в свою будку. Я пішов, вони кашею мене нагодували. Я тут же заснув.

      23. А за мною така погоня з генерального села, на лінійці приїхали голова й парторг, забрали, привезли до конюхів у конюшню. Там я не спав, а з людьми говорив про свою історію. Сказав, щоб рушницю вони забрали. Усю ніч не спав, а все говорив до ранку. Уранці водою облився, сам по тротуару ходжу та з природою говорю. А мені хлопчик приносить у сметані пампушку. Я спитав: хто тебе послав? Він сказав: «Татко». Так неси, і йому її віддай. А тут машина підскочила, директор МТС, він сам приїхав. А я в нього спитав: а ти мене знаєш? Він відповів: «Ні». Я йому сказав: таких командирів 50 убив. А він пирх, і поїхав туди, звідки приїхав. За мною коні під’їхали, ми поїхали в район до дільничного. Там мене ждав дільничний. Мене віз комсомолець.

    24. Я приїхав, мені двері показали, я туди зайшов, а дільничний зустрічає лайкою. Що робити? Не знаю. За що, про що? А все ж він утомився. Я в нього спитав: так ви на селі людей виховуєте? Він мовчить. А це хто? «То портрети Сталіна, Ворошилова, Будьонного, Кагановича». Він вибачився, став на стороні моїй. Подзвонив у хазяйство ОРС, а йому сказали: «Це наш робітник». Тоді він сам туди повів і віддав агроному. Я був ним доставлений у Ростов на Енгельса, 43, де в той час проходила боротьба з безпритульними. Я був цьому пригожий. Я в своєму костюмі виступив, слово своє сказав про Радянську владу, але люди були всі непотрібні, вони мою ідею загартування-тренування женуть від себе кудись.

    25. Вона ж була споконвіку. Ніхто її таку не хоче визнавати. Вона ж наука всіх таких людей. Чернов - голова контрольної комісії Азовського краю. Мене, як контрреволюціонера, есера, міліція, а ГПУ нічого не зробило. А форма моя привела до безпритульних. Вони мене оточили, туди вони мене привели, де мій одяг знаходився, друге відділення міліції. Коли безпритульних привезли з базару, то до мене підходить із кримінального розшуку, питає: «Фамілія?» Я йому сказав: Іванов. Він узяв із собою, привів, а одяг ждав мене. Він мене спитав: «Твій одяг?» Я йому кажу: мій. Він велів одягнутись. Я одягнувся. Він посилає до Чернова. А Чернов узявся за це діло серйозно. Йому секретар його підтвердив, що його очі без окулярів бачать. Він на це визвав психіатра Покровського, з ким доводилось говорити всю ніч, але до путнього не прийшли.

      26. Це така ідея, вона в цьому сильна. Люди самі не знають, що їм треба. Паршек знайшов це діло. Він – самородок, робить у природі еволюцію, Святий Дух. Не вмієш – відкажись. Мазати не треба. Один за одним умирати не треба. Треба жити нам. Паршек для цього загартувався, щоби природу любити. Він білий сніг уважає більше, ніж квітку. Вона сохне, переходить у пил. А сніг, він робиться чистою водою, струмком бурує. Ці якості Паршек любить, береже, як око. Тому він Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Йому все рівно що зима, що літо. Вона, природа, за Паршека. Він її упросив, вона йому дала життя й учення, таке практичне явище. Він мозок свій пробуджує, щоб не утомлявся.

      27. Щоби він вічно жив, його треба завжди держати насторожі. Чоловік старіє, він у цьому хиріє, у нього сохне мозок, він скоро вмирає. Паршек, він себе навчив у природі від цього йти, він любить природу, терпить свідомо, для цього приймає також голод. Паршек не збирається йти по тій дорозі, по котрій люди йдуть. Вони ходять, походять деякий час, потім вони відмирають, їхні сили в житті падають. А Паршек їх через свої ноги босі набирає. Він у житті так умирати не буде. Його природа збереже за це. Він такий один у світі: не бажає іншому те, чого сам не хочеш. Це найголовніше в житті, природу треба любити, берегти її, як око своє, тоді-то й тебе вона в житті збереже для цього самого мого  діла.

     28.  Люди не хочуть іти зі мною разом. Я йду з професором, він іде так, як усі ходять, у пальто. А я йому говорю, щоби він попробував, хоч один день так походив. Він так мені сказав: «Я краще вмру в пальто, ніж я буду вмирати без пальта».

    На мою дорогу згоджуватись ніхто не бажає. А всі по-своєму вмирають, лежать у праху в землі, вони ждуть мене. Із цим ділом жоден психіатр не буде згоден, у них не робиться чоловікові. Він, як чоловік, хворіє, а йому не навчились помагати – помагають хворобі. А його списують актом. Моє – це є все наше, природне. Якщо тільки розібратись, усьому діло є мати велика природа. А вона за мене, про такого чоловіка вона говорить: «Я за Паршека». Вона зі мною з таким недаремно зустрілась. І те вона зробить.

    29. У неї є все. Якщо схоче, підвищить, і якщо вона не схоче, вона його понизить. Хазяїн добра – я для них, це перша особа, не якийсь хворий. Щоби природа Паршека за що-небудь покарала, навпаки, він нею обдарований у житті, обрана особа. Йому вона довірила як мудрецю те, що треба застосовувати. Він на ходу все так робив. Його психіатри не мали права такі слова визнати здоровим, вони в своєму вченні не зустрічали. Їм трьом довелось помилитись. Вони були підлеглі природі. Вона його на розсуд послала, щоби за це взялась міліція. Цього хотіли психіатри – вона, природа, це зробила. Паршек у М’ясниковський районі зі своєю практикою був задержаний, він порушив життєве правило: скинув зі себе весь одяг. Його море тягнуло до себе: йому людей не дали.

    30. У пшениці на конях піймали й доставили його в міліцію такого живого, а одяг був у яру кинутий. Їм їздовий на коні помчав і привіз. Тоді-то їм сказав Паршек: «Куди хочете, туди мене везіть». Його привезли в М’ясниковську міліцію від Ростова. Нікуди я цю ідею не подіну, це – усього світу наука, чоловіка джерело, невмираюча любов між Паршеком і природою. Вона – за Паршека, його не образить життям, смерть як таку вижене, а життя у славу введе. Це мати велика природа, вона завжди заступиться за ображеного. А я, Паршек, у людях ображений людьми: вони мене священиком за мою роботу зробили. А потім хотіли свою неправду зробити, начебто я не захотів роботу приймати, а мені дали шість місяців. Я за це проходив. А потім обласний прокурор мені поміг улаштуватись. Мене прийняли з шевелюрою.

      31. Адміністрація під загрозою зняла волосся й бороду, і потім із роботи скоротили. Куди, може бути таке? Не може бути людська образа. А я в природі загартовувався, своїм досвідом даю ображеному, нужденному здоров’я. Я, Паршек, це роблю, а на мене психіатрія своїм теоретичним знанням накинулась. Мене оточили, самі не знають, за що. Я – ненормальний: роблю це. Присвоїли: «Розвиток параноя особи, шизофренію». Вони дали в труді інвалідність першу групу. Я злякався, а природа мене побачила такого, говорить мені: «Чого ти лякаєшся? Я тебе не робила таким. Зробили вчені, вони будуть переді мною відповідати. Я одна за тебе заступлюсь. Ти такий у мене один. Ти хочеш у людях істини, а тобі її не дають. Вони йдуть проти твого діла. Не вони є самородок, а ти. Нехай вони роблять що хочуть, але вони технічні люди, безсильні вони. Ти, Паршек, природного порядку. Я - за тебе такого одна».

      32. Нічого вони не зроблять. Вони проти природи пішли. А проти природи йти, це легше проти вітру плювати. Видно одного. 50 літ проходити по природі таким, як проходив по ній Паршек, - можна в цьому вмерти 1000 разів. А я жив, я живу й буду я жити. Паршек для всіх людей загартовувався, став мати своє здоров’я, щоб його передавати всім людям. А люди, адміністративні особи, не дають цього робити. Вважають мене шарлатаном, що я обманюю в цьому людей. Я за це копійки не беру. Здоров’я не купляється й не продається, у труді легко втрачається. А щоби його знайти – це неможливо. А моє загартування, воно помагало, своїм досвідом чоловік ставав здоровим.

     33. Це було в Кіровограді, там черга мене ждала. А юстиція, прокуратура втрутилась у це ось діло, посадили в тюрму, як хворого. Їм хотілось моє здоров’я вбити. Їм природа не дала такого права. Вона послала Паршека в Одесу в № 14 психіатричний приймальник. Моє здоров’я вивчалось. Я як хворий психічно не входив в рамки вчених. Вони мене не знали. А тепер розумниця знайшлась, за один місяць вона визнала мене здоровим, тільки дармоїдом. Я нічого не робив, це їхнє було таке діло, за що я їх називав бідними людьми і називаю за їхнє незнання. Вони нічого не зробили й вони не вміють робити. Вони пішли на авантюру, ніби загартування-тренування практично нічого не робить. Це все неправда. Я живий загартований чоловік, свої сили будь-якому чоловікові передам природно природою - чоловік не буде простуджуватись і не буде хворіти. Це було, воно є, і воно буде.

    34. Це ось у живого здорового чоловіка буде загартування-тренування в природі: повітрі, воді й землі, - що нам, усім людям, дало все чуже й мертве. А ми з вами живі й свої, разом живемо. Це все тягне із собою, ми в цьому всьому падаємо, утрачаємо сили і йдемо з колії на вічний спокій. А Паршек, він нам говорить: нам треба любити, берегти природу, як око. Тільки народила в природі чоловіка, вона йому дала такі сили, з котрими і в Одесу довелось до Алли Павлівни попасти в ізолятор № 14. Він там людей визнавав хворими психічно за своє діло. А в Паршека діло не просте, а найголовніше – це здоров’я. Воно йому природою далось, вона заступиться за нього всюди. Де б не був Паршек, що б він не робив, його природа від цих людей захистить.

    35. Ця Алла Павлівна - лікар, її робота – чоловіка треба правдою захистити. А Паршек був загартований, він пішов у природу для порятунку в житті чоловіка. Вона знала добре по інституту в Ростові, училась у Каргина на лекції. Я, Паршек, про це виступив, доказував про цього чоловіка, котрого вона держала один місяць. Що вона визнала? Та нічого. Усіх психіатрів спростувала, а сама вище за всіх на висоту стала. Ось що вона зробила Паршекові – здоровим визнала, але дармоїдом. Сама зробила, у суд направила Паршека судити за те, що робив у людях Паршек. Він своїм загартуванням давав і дає сьогодні людям здоров’я. Люди  беруть його вчення, а самі вони не виконують. Гроші дали, а вчення забули. А тут це все лякає: у загартування стати в холоді. І усно його  треба знати – це одне, а робити – це друге. Люди прийшли злочинці, грабіжники судити.

    36. У них прокурор питає: «Ви Іванова знаєте?» Вони мене такого нарядженого не бачили, а сказали: «Знаємо». –  «Він вас приймав?» Вони сказали: «Приймав». – «Що він робив?» Вони забули вчення загартування, воно в себе чоловіка пробуджує природою ділом, треба робити. А коли робити будеш, то хворіти ніколи не будеш. Це ж є мати-природа, вона нас учить по-новому небувалому жити. А нам тяжко, ми боїмось природи, особливо холодної води й також повітря й землі. Вони нас простуджують, вони – ворог життя чоловіка. Люди вченої сторони в степу піймали зовсім голого чоловіка, без вини винуватого. «Він же – хворий чоловік». Справу йому зробили, описали дім. Судити треба його. А він для цього – загартування-тренування будь-якому кожному чоловікові, не жаліє своє здоров’я йому передати. А люди охоронці порядку на це все діло свій гнів наклали за це саме, щоб люди знали.

    37. Це діло не їхнє, роз’яснювати не треба: вони хворі люди, їм треба здоров’я. Вони його не зуміли одержати. Теж озлоблено виступили, хотіли своєю неправдою вбити чоловіка. Істина була за Паршеком. Він для цього діла проходив по природі піввіку, а лікарі, уся юстиція й адміністративні особи озлились, проти природи пішли. Вона теж мати наша, а ми на неї образу поклали, мовляв, вона наш ворог, вона простуджує нас, ми хворіємо в цьому. А як же Паршек? Він цього не одержує. А за нього взялись книжники, фарисеї. Він же прийшов зі Сходу.  Тоді, коли людям церкви буде дано, дар Божий відпаде, він усе по-своєму зробить. Це Паршек. А коли цей час настане? Про це ніхто не знає й не може про це знати, ні ангели, ні архангели, а тільки знає мати-природа. Вона для цього в себе має свого сина рідного Паршека.

    38. Йому як такому довірилась, дала свої сили, його таким оточила. Він у нас такий у природі один: із загартуванням живе, любить природу. Вона за нього душу свою дасть. Читайте «Мою перемогу» – це істина моя. Я нікому з усіх нічим не заважаю, їхнього не беру – це все є чуже. Вас за це все природа карає, у неї добра вистачить. Ми – злодії, ми – убивці, й обжери ми. Це така є у людях звичка, гроші примусили їх у ділі заробляти. Вони вміло бережуться. А в мене вони на першому плані: їх попалити – це моя така задача. Здоров’я ніде ніяк не продається й не купляється. А ось життя наше таке в ділі продається тільки за гроші. Чоловік треба всякому заводчику, усякому шахтовласнику й пану, також багатому чоловікові. Бідний, він шукає ці ось умови, хоче, щоб вони були. Їх робить чоловік, хоч йому тяжко, але він робить.

    39. А в ділі він своє здоров’я втрачає, йому нелегко. Щорічно так вона робилась людьми все більше й краще від цього всього. А врешті-решт ми в житті не досягаємо того, що треба досягнути. Треба б жити, а природа ці мислі не допускає, і вона призупиняє. Це чоловіка думка. Брежнєв, він не хотів би вмирати, але його сили в цьому впали, як і в усіх наших людей. Ми з вами цього в житті не хотіли, а природа від нас цього потребує. Вона із цим не рахується ні з чим. Якщо треба цього чоловіка з дороги забрати, вона свої сили кладе на цього чоловіка напасти. Вона в цьому сильна духом, його оточить і посадить хворобу будь-якого характеру. Вона не рахується ні з якими силами, лише б йому завадити в його ділі. Він хворіє, а потім він умирає на віки-віків. Його люди закопують у землю.

    40. Люди наші всієї землі, вони не задовольнили себе своїм життям. Я тому дав згоду з ними поділитись: їм їхнє все залишити, а своє живе тіло взяв зі своїм здоров’ям. Я ніколи в житті не був священиком, а їм захотілось мою дорогу поламати. Вони зробили так, як хотіли, нібито вони мені запропонували роботу, а я від неї відмовився. А тоді був закон введено: шість місяців ніде не ставити. Це мені на руку. Я пішов у природу так, щоби практику зробити на людях. Так природа моєму загартуванню-тренуванню зробила. Я пішов у природу, у люди, щоб їм практично помогти. Вони зі своїм таким лікарським законом із міліцією його підхопили й направили в Сватовський психіатричний дім. Я на ходу поїзда зіскочив і направився в той час у Луганськ. Там в Єлизаветовці вулиця Луначарського, 2. Там шурин, моєї жінки брат Городовитченко Федір Федорович.

    41. Він мене побачив такого злякався, а я йому говорю: дай мені одяг. Він дав брюки, сорочку, я одягнувся, йому говорю: є в тебе хворий хто-небудь? А він сказав: «Є на Первомайській, 11». Я прошу Марію, щоб вона пішла й про це розказала. Я не знахар, не якийсь лікар, я практичний загартований чоловік. У мене нема медицини, а вся природа: повітря, вода й земля. Марія приходить і велить іти. Я пішов, хворій сказав, щоб вона до мого приходу не їла. А сам до завтра пообіцяв прийти. Вона не їсть, а жде; вона думає: чим і як я буду її лікувати. Вона діждалась. Я прийшов, узявся свої сили передавати через руки. А тут природа спустила дощ із снігом. Я її вивів на землю, вона пішла по сирій землі, ходить. Це чудо, із чудес чудо. Федір так сказав: «Таку хвору один Христос міг поставити на ноги». Я ж не Христос – твій шурин Паршек.

    42. Хвора своїм дітям приготувала їжу на обід. Що ж зробити, думає Паршек. Пішов у міськраду, нехай цьому поможуть. Голова культпрому викликав лікарів. На цей заклик у них одне – покласти в лікарню. Я це почув – тікати звідти. Кинув шурину його одяг, а сам – у дорогу до свого одягу, я його кинув у знайомих. Уночі пішов від них, у них двері були із секретом запирались. А мені хто ж відкрив? Я вийшов і пішов туди, куди треба. А коли назад ішов з одягом, то двері мені відчинились. Хазяї злякались, мій одяг до жінки повезли, а я тут як тут прийшов. Мені про це все, що сталося, батюшка розказав, а визнати мене цим не хотів. Це все робив Дух Святий ради мене, двері відчинялись ради мене, такого ображеного чоловіка. Я таких хворих багато на ноги поставив.

    А час прийшов, я направлявся до обласного прокурора, йому все докладно так розказав про свою історію.

    43. Він мені поміг улаштуватись на роботу. Це так робила природа, вона дала таке місце роботи. Я там удень робив роботу свою, а вночі приймав хворих. Так це все для життя людей робив. А потім у Мінводах лікарня залізнична, запросив лікар Данилов. Я там у них на ноги поставив жінку хвору. Такого лікаря потребували, а лікарі веліли залишити лікарню. Довго там не довелось. Скоро нас перевели в іншу зону, але моє діло продовжувалось, я хворим помагав. Мене за це не любили, старались моєму ділу заважати, узяли обстригли, побрили й скоротили. А потім першу групу дали, по труду інвалідність мені була на руку. А природа мені так говорить: «Це тебе зробили хворим учені. Нехай, вони за це будуть відповідати». Вони цього хотіли, образили мене. Я ж є в цьому ділі Паршек, на землю прийшов для того, щоб у людях не було смерті.

     44. Я підняв усю історію дитячого часу, я згадав, як інші діти, мої ровесники, хотіли мене як такого образити. Яків Іларіонов ударив кулаком – скоро він помер. Наум Кодяков хотів затопити – умер скоро. Бердецький на кулачках ніс розбив – руку йому на війні відірвало. Я пам’ятаю: купався в колдибані. А отець мій мені життя відділив своїм наділом, він говорив так людям: «Життя його, Паршека, буде на Чувілкіному бугрі». Я свою ідею взявся на цьому місці оточити, а умови не дали, щоби була така можливість іншим людям зостатись у природі в житті без усякої такої потреби. Я там хотів дитя народити без цього всього. Це місце ніким ніколи воно не займалось, а мені охоронець не дав. Я ображений через це зостався. Але щоби це все забути, я це не забуду. Я коли це скажу людям.

    45. Я із своїм загартуванням-тренуванням – дослідник у природі здоров’я. І тут же я навчився його іншим передати. Цю місцевість довелось зоставити на Провалля.

    Ми переїхали, землю іншу одержали. Своє сільське хазяйство розширили. Яке воно в нас, у батька зробилось. За забій тварини йому дали заслання 5 літ в Архангельську губернію. Я його виручив: привіз помирати в Сулін. Скоро він помер. А життя моє в робкоопі М’ясницька так показувало, йому хотіли люди перешкодити. У чистку апарату подали, що я є куркуль. Мене мій осередок Гуковський захистив. Мені поновили, а потім мені суд по 169 статті, шахрайство, дав два роки примусових робіт. А був у Холмогорках, Верхніх Низовках лісорубом. Був першим, виконував план, перевиконував.

      46. Мене за мою скромну ударну роботу спостережницька комісія звільнила. Я в них одинадцять місяців проробив.

    Моя така велика помилка, вона в себе мала вічно невмираючу образу мою, це природне горе, моя біда у мене минулого життя – отець рідний шахтар життя своє поклав у шахті, а його як чоловіка всі люди дражнили Шишкін, що мене мучило. Я про це забути не зміг з дитинства. Я все думав цьому ділу помогти. Ні з чим не рахувався в житті, старався всюди показатись чоловіком. Але одне не знав, що природа, вона є наша мати, народила всіх нас, вона нам життя дала в себе робити те, що тобі завгодно. Я так жив, як вона веліла. У селі в такому великому багато жили та радувались своїм хазяйством. А на нього люди нападали. Я був з усіх парубок як парубок, своїх друзів я мав.

      47. А друзі такі є люди: лише б захотіли, вони в будь-яку хвилину тебе можуть продати. На мене, такого хлібороба, напали всі свого села люди. Я жив добре. Мій промисел був показовий. Вони цьому ділу були проти. Нас було троє, ми домовились мед забрати в учителя, у Шаверена. Уночі ми це зробили. А про це саме один Григорій Зелін зізнався, що ми це діло зробили. Люди піднялись ганьбити це діло, де був я в цій зграї. Мене дуже сильно били прикладами, судили народом. Що хотіли, те й зробили наді мною. Я був злодій перед селом, довіру втратив. Але бідність свою, ніколи її не дам. Зібрались їхати землю шукати від бідноти, а зі мною багача послали. Багачі ми їхали землю для життя шукати. Нам попався кусок 470 десятин у Гуково.

      48. Люди кинули, а нам дісталась. Я цю землю взяв на себе, а багач мене в свою сторону завербував. Ми, мовляв, тобі поможемо, багачі. Я згодився із цим ділом, пішов слідом за багачами. Вони мене піддержали, я був уповноважений. Тут мене  підняли на висоту, я трохи підріс. А щоби про партію забути – я був і буду більшовик. Ніколи не забував і не забуду ніколи, що мене такого викинула з рядів усього життя. Мене така оточила вона, природа. Люди мене запросили, щоб я в них їм роботу відповідальну робив, чим між ними завоював авторитет. Я довго не сидів на одному місці, мене гнала природа до тих пір, поки вона зовсім загнала. Учені-психіатри, вони на мені сильно помилились. Я їм загартування-тренування представив, а вони мене за це ненормальним представили.

      49. Я перед ними своє здоров’я показав у людях, а вони мені за 10-ю політику пришили. Це все робота Сталіна, він таких людей заганяв, я в нього таке місце зайняв. А лікарі всі на стороні підлабузника, їм треба гроші. Я просив природу, щоб вона мені дала життя й моє вчення. Вона мене вчить, віддала те, що буде треба для мого життя. Вона звідти мене відірвала, я став через учених «Ненормальним» мене погнали по психіатричних лікарнях. Я з лікарями не спорив, але своє не упускав. Час такий проходив. Йому треба поклонитись, за нього держатись, а він біжить, не стоїть. Я його тільки держав, цінив, беріг, як око. А своє не жалів йому, іншому, здоров’я віддати. Я зробив те, що колись говорив нам Христос.

    50. Товариші, ви всі наші земні люди! Невже я цим ось у житті своєму так помилився, якщо я ображеному, хворому, нужденному поміг? Я думаю й хочу так знати від вас. За це мене вчені зробили, за це саме я «ненормальний». Я в цьому ділі в природі проходив із загартуванням-тренуванням 50 літ. Я – практичний чоловік, дослідник на самому собі, дослідним шляхом цю хворобу зжив. Хіба це буде нам, таким людям, погано, якщо ми над собою лікарі, якщо в нас не буде над чоловіком такої техніки, такого ось штучного і також не буде хімії? Це буде одна істина в житті. Ми збережемо свої тіла. Ось що Паршек у природі знайшов – істину одну з усіх. Вона його такого чоловіка примусила від усього цього відмовитись і визнати все це наявне чужим. Воно нам не помагає, а заважає.

    51. Якщо  цього  ми не будемо мати, що маємо, то в нас буде інше. Це чуже - зовсім мертве, а ми як із своїм живемо, хвалимось, говоримо: «Ця конячка наша». Ми її запрягаємо в драги, кладемо вантаж, самі сідаємо, віжки беремо в руки, батіг. Твоє діло – вези. Кому добре здихати? А бик до ножа везе. Де ж тут істина, якщо ми природу примушуємо? Вона дуже тяжко до цього нашого виступу в житті ставиться. Ми ж є такі люди, нам цього, що в нас є, мало. Ми для цього стараємось свій плуг держати, для свого діла в нас. Щоби було що їсти, держимо корівку молочну й свинку для сала, а овечка дає вовну й м’ясо. Усе це буде в житті треба. Зайве призначається хорошим хазяїном на базар для продажу, треба буде хазяїнові гроші.

    52. А біднота із своїм нестатком, вона тягнеться слідом до цього всього. Я не старався зробитись таким хазяїном. У мене був хазяїн отець, я йому в його шахтарському житті помагав. Не хотів, щоби він у шахті робив. Я хотів, щоб він був хліборобом. Я сам себе не жалів, усе тягнув у двір, сам себе заставляв у цьому бути отцеві хазяїном. Це моє було синове на новому місці хутір Іванов. Я не хотів цього. Зробила сама природа, вона на моє таке діло робила врожай будь-якого значення. Ми цим вигравали, у нас, як навмисно, росло хазяйство. Це було рідко. Ми його міняли на що хотіли: на биків, на коней. Тут мій отець змінив свою минулу кличку, не став Шишкін, а став Корній Іванович.

      53. Мені було від цього легше. Я пив сильно горілку, а потім не став. Став тверезим мужиком, що примусило це зробити? Я кинув хутір через неприємності хуторян.

    А сніжок грудневої сторони тихо на землю лягав, як по ньому приємно ходити босою ногою. А мисль одна літала до самої крайності. Я хотів би бачити температуру нижче нуля. Сніг такий білий себе показував, такого рідко зустрінеш. Це в природі такий був рік. Ми, усі живущі такі ось люди, за це треба сильно учити нас. Зима для того до нас приходить, щоби люди від неї ховались. У них для цього були побудовані хати. Це їхня така зручність, їхнє діло там спати, що-небудь приготувати їсти. Ми нічого такого не робимо, щоб щось прибуткове в природі одержати.

    54. Ждемо такого часу, щоби сніг забрався з-під ніг, а весна, теплі такі дні до нас прийшли, атмосфера на іншу змінилась. Це буває в рік один раз.

    Ми тепер розбираємось із першим початковим чоловіком. Він був джерело всього природного індивідуального життя, у природі чистим тілом прикріплений до землі. Його оточував всесвіт. Він був енергійний, сильний у своєму ділі. Він від природи одержав те, що йому треба. Він не мав світла, і тьми не було. Йому не було відомо, що було на землі. Вода розділяла землю, ліс, озера, гори снігові, і дух носився над цим ділом. Його мисль привела, щоб побачити цього другого чоловіка, бажання таке в нього народилось. Він довго мучився в цьому ділі, і ось йому довелось діждатись.

    55. Йому в процесі всього цього прийшла дійсність, природа йому як такому окликнулась. До нього прийшла на поміч цього всього Єва жінка. Вона прислана природою для того, щоб Адам знав, що є в житті в природі. Йому розкрилось усе через похіть одну. Він оточи себе своїм місцем. Це був рай. Він до цього всього зближення не споживав нічого. А коли вони народили дітей, то їм доводилось від цього місця відриватись і своїм місцем оволодіти. Хто чим почав.

    На своєму такому місці люди із своїм здоров’ям розташувались по своїй національній мові. Це було раніше. Чоловік своє не забув, сам себе нагодувати, одягнути, а в домі жити. Природа, вона ці ворота всім для діяльності відчинила. Люди своє місце самовільно захопили.

    56. Стали природу розоряти, тягнути в свій двір. Люди на це зробились у природі мисливцями, ділками. Словом, воно так робилось і буде воно робитись.

      Такого миру, котрого хочуть за домовленістю люди, не одержать його: він в індивідуальності, зі злом живе. Це є існуюча й велика різниця в цьому кипучому ділі. Який може бути мир, якщо люди самі живуть у чужому матеріалі, вони в природі оточені мертвим, вони не визнають своє живе тіло? Ми не хочемо визнавати найголовніше в житті цього всього світу людей – загартування-тренування. Воно зроблено для всього світу всіх людей, щоб вони знали, що це треба спільними силами робити. Не треба таке добро забувати, воно написане правдою, оточене істиною. Якби цього не було, цього чоловіка не було в житті.

      57. Воно так його держить у живих, його в цьому дусі виховує. Скажіть, будь ласка, якщо хтось читав або буде цю статтю читати. Слова, сказані кимсь, - це все робив сам Паршек. Одне, він так ці свої дні, тижні, місяці й роки продумав. А друге, він зробив те практично. Ці досліди робив не для себе, а для всіх, хто читав і хто буде читати. Це треба всім людям. Цей «Вогник» знаходиться в бібліотеці, а це історія, вона нам розкаже всім. Нехай людям буде це відомо. Ця історія робилась чоловіком на нашій такій землі, у його своєму такому житті це було. Так проходив на білому світі 50 літ, у цих умовах проходило діло Паршека. Він робив, щоб люди це знали, цю всю таку ось історію.

      58. Можна було будь-якому чоловікові тисячу разів умерти, а я такий у житті народжений для цього природою. Треба жити – я живу й мудро в цьому розумію. Якщо ми цю ось ідею з життя упустимо й кинемо нею займатись, то наш чоловік із колії зійде. Це ж є в природі для чоловіка живого своє тіло, його треба врятувати в житті в природі природним порядком.

      Йому як такому чоловікові помогли позбавитись від цих цивілізованих людей, вони ним стали гидувати. Він довго ходив, про це думав: як же так, що ми, усі такі ось люди, у своєму  житті такому не були задоволені цим. А він, Паршек, мудро розібрався із цим ділом і дав свою згоду піти в природу.

    59. Він пішов у ній шукати в житті таке місце з такими ось умовами, котрі дали Паршекові мати можливість таку, вона нашого всякого чоловіка, щоб він навчився в природі зоставатися без усякої потреби. На це діло люди підхопляться і тут же скажуть свої слова: це є наше райське, чоловікові слава безсмертна.

    Цим самим із людьми поділився Паршек, він у них не взяв нічого їхнього, а своє, знайдене, живе, своє тіло не залишив. Паршек обдумано став діяти в природі. Йому як такому в його житті помогло загартування-тренування. Воно його для цього загартувало, йому ввело природні сили. Він не став простуджуватись, не став так хворіти, як ми в цьому ділі хворіємо. Він з природою близький став, з нею разом жити.

    60. За його такий ось учинок, за його все, ним зроблене, вона його як чоловіка полюбила, не чужого, а свого. Такого, як Паршек, з душею, серцем полюбила. Він у неї такий один, так ходить без усякого чужого. Якщо ми з вами цього ось не змінимо в житті своєму, то ми як такі всі поодинці підемо в землю. Так воно було, так воно є, так воно й зостанеться між нами такими, хто не захоче любити природу. Вона не їсть ніяк і ніде, вона нічим не одіта й ніяк не огороджена, а як була роздягнена, так вона й зосталась живою своєю природою. Вона така була, є, вона й буде такою. Вона – величезна одиниця, вона наша є велика мати. Вона нас народила для цього, щоби ми в ній стали так жити, як ми з вами без цього такого всього. Ми починали це ось так робити, ми робили, робимо й будемо робити.

    61. Ми такі є в житті люди, їм не доводилось так жити, а ми її почали. Ми й до сих пір так живемо й будемо так жити. Все рівно буде в нас нестаток, твоя буде хвороба. Ти або я,  все рівно нема того, що буде треба. А чоловік бачить далеко, він і далі бачив би, але сил не вистачає. А місце – велике багатство, його можна захопити, тільки для чого. А в самого такі величезні завидки, щоб мати. Я, власне, у цьому всьому відказав сам собі й не хочу, щоб хто-небудь це мав. Моя стаття не рекомендує, щоб люди чужим обжирались. Ми є начальники всіх наших таких ось людей. Вони в нас трудяться, роблять нам нашу економіку. Ми їх зберігаємо в цьому, вони за це гроші одержують, у домах наших живуть із своїми вигодами.

    62. Вони за рахунок цього всього пожили, сваволили, а потім прийшов на арену такий час для кожного нашого чоловіка, він чимось захворів. На нього напала із своїми силами природа, вона його повалила в постіль, у м’яке, щоб він там у цих умовах лежав, стогнав, сам себе мучив. Йому вчені знайшли путь-доріженьку, побудували лікарню, котра нікому не відказує. Лікарі мають навіть «швидку допомогу», під’їжджають і самі забирають, везуть його туди. Там умови не домашні, а адміністративного лікаря, там його режим, сказане слово в усьому. Персонал від нянечки до самої сестри, вони своє чергування ведуть так, як це заведено.

    63. За лікарським розсудом, все лежить на нянечці, вона там трудівниця. У неї все в голові, у руках, вона є у всьому найголовніша помічниця. Вона про хворобу хворого доповідає сестрі. Вона в них є від лікаря перший командир над хворими. Хворому спокійному завжди від персоналу велика подяка. Зумій зашуміти, то тут знайдеться на тебе й мокра простиня. Люди лікарського значення – це є гроші, вони чоловіка примушують, щоб там свою доручену робити. Там своя робота має робитись із душею, із серцем. А за чоловіком доглядати – це труд. Любити треба цю роботу. А в нас для цього є спирт, вони руки миють ним – це гидування. Нема там такої любові, а є капризна річ між нянечкою й лікарем, велика в них різниця.

    64. Туди не з любов’ю попадають люди, їх примушують туди попадати. Це наша болісна хвороба. Природа за їхнє таке діло свою силу – на нього так, щоб він знав цю річ: чоловік нею хворіє – він хоче природу цим обдурити. Це ж люди, а їх щоби так лікувати цього права ніхто так не давав і не дасть. Як землю захоплювати кусочками, присвоювати, своєю називати, а потім її клаптиками продавати, так і це всяке захворювання на чоловікові є хвороба. Вона нами виявлена як така, вона тобою повинна чимось вилікуватись. Це таке самозахоплення своїм умінням – це те саме в житті й чужа крадіжка. Уся така є наука, нам усім про неї знати. Це жінці твоїй таке близьке, а зовсім не твоє в житті, а чуже. Ми так почали в житті робити, у нас розвинуто наше таке невизначене штучне, його люди роблять давно.

    65. Для цього треба... він у цьому не має нужди. Це два найзліших вороги, вони повинні з життя піти як такі. Ці люди чужі, вони неправильно живуть на білому світі за рахунок грошей. Це є тимчасове явище життя, це не життя, а смерть. Усі повмирали й умруть вони на віки-віків. Я повинен сказати про це діло, його роблять не так, з живого на мертве. А мертве є чуже, воно жити не зможе ніяк. Чоловік через  це мертве жити не зможе. Це все зробили ці люди, їм треба була їжа, одяг та дім. Усе це робилось людьми, щоб їм було хороше й тепло. Вони пішли від поганого й холодного, стали жити за рахунок матері природи. Вона стала давати їм усе те, що треба.

    66. Природа мала, вона має й буде вона мати, вона безкінечна система. Те, що треба, дає і дасть до одного часу. Вона жила, вона живе й буде так жити. Люди цим, що вони мають, не задовольнили себе. Їх перша в цьому велика помилка, вона примусила чоловіка в природі робити все, через це люди стали поодинці вмирати. Вони в цьому вмирали, у цьому вмирають і будуть умирати через це все. Людям відмовитись не можна ніяк, бо це все так розвинута ними самими. А щоб кинути це діло, треба загартування-тренування визнати нам усім, «Вогник». Люди вчені про це все говорили, навіть на собі на практиці випробували, це ж є живий факт. Ми ж його таким бачимо, вже він   так ходить 50 літ. Він же чоловік такий само, як всі є люди. Зі своїм здоров’ям його природа за це діло нагородила, вона його такого обрала.

      67. Він у нас один цьому всьому самородок, у цьому ділі. А його джерело – загартування-тренування, про що нам написали статтю. Видавництво центральне «Правди», «Вогник», «Це експеримент відстанню піввіку». А тепер нехай люди читають, вони нехай розуміють, що це за чоловік є Іванов. Він народився для порятунку всього нашого людського життя. Паршек – це ж він, та особа, котру ми, усі люди, ждали. Він є Спаситель усього світу всіх людей. Кричати криком про це здоров’я таке, воно треба усім нам. А його Паршек не жаліє, а всім його з любов’ю віддає, і нікому він не пожаліє. Це стаття «Експеримент відстанню піввіку» написала свої слова про живого, про свого невмираючого і безсмертного чоловіка. Для того цим людям вона написала, щоб вони читали, щоб вони розуміли, а найголовніше – треба робити нам усім.

      68. Ми ж є люди спільного характеру. По невеличкому кусочку до самого великого все складаємо. А коли ми цю кучугуру почнемо розбирати, вона стане ніщо. Але ми це не робимо, щоби цього не було, а більше, ніж до цього, ми цю кучугуру бережемо й робимо. Більше від цього всього зберегти як таку не можна.

      А ось це місце нічим не займати й нічим не чіпати, це нікому не належить, а тільки  спільного характеру. Ми повинні це місце берегти, як око своє живе. Ми повинні самі себе в цьому зберегти. Це місце наше райське, чоловікові слава безсмертна. Ми його так повинні в себе зберегти, як своє око.

    69. Люди мене такого в житті своєму бачили, старались про це все діло говорити. Я йому як ученому чоловікові на ньому технічне життя його малюю, воно на ньому огороджене своїм штучним, а хімія введена для того, щоб він один час так пожив та сваволив сам, а потім він умер. Це таке право нашого технічного чоловіка. А я як природність про себе як нового небувалого в житті скажу. Я не гидую, а люблю, не йду від дня, що йде по своєму порядку. Яким би він не прийшов до мене, я його зустрічаю з душею й серцем. Я його так люблю й хочу, щоб він жив так, як хотів? Це його таке діло, він у житті один раз приходить і на віки-віків він відходить.

    70. Гроші – це є в житті ніщо. А от життя має бути, зостатись без усяких цих мільйонів. Здоров’я є природа, вона не повинна продаватись і не повинна ніяк куплятись. Живе природне – зовсім чуже, воно мертве робиться так людьми й буде воно так робитись. У кожному зробленому ділі - велика помилка. Ми її копаємо, колупаємо на кусочки – це все є вбивче діло. Ми, люди, усе це робимо. А що зі цього всього ми одержуємо ? Одну з усіх смерть. Нас природа цим оточила, вона нам наносить утрату життєву. На тіло садить виразку або грибок. Невиліковне таке діло - це є для медицини мінус. Вона бідна є в житті. А життя є. Ми в цьому всьому люди такі є, котрі не живуть, а відмирають.

    71. Смерть людського життя розвинута нами. Паршек у цьому ділі став бути. Про живого й кожного думаю в цьому ділі, а найголовніше – це роблю. Для життя в природі знайшов таке ось місце, котрому треба нам, таким людям усім, низько поклонитись і попросити природу, щоб вона свої сили зоставила й дозволила бути на цьому місці, як ніколи небувалому чоловікові, щоб він жив та так робив, а найголовніше – це все робив. Ми з вами все своє життя про це діло думали, гадали: коли прийде таке на землю? Чоловік цим оточив себе, він проходив для цього діла піввіку, дослідним шляхом вивчав для всього життя чоловіка, а тепер доводиться це зернятко сіяти на людях, щоб вони цей прихід знали й вважали цей прихід славою.

    72. Чоловік і його можливості. У нас у гостях член-кореспондент міжнародної асоціації парапсихології, почесний член міжнародної асоціації Наумов Едуард Костянтинович. У програмі: 1) психічна енергетика; 2) нетрадиційні методи впливу на організм чоловіка; 3) резерви нашого організму; 4) етичні аспекти психічної енергетики, розширення поля свідомості. Демонстрація документально-тематичних фільмів. Це ось викладена така наука, котра зроблена людьми для того, щоби вони знали, вони бачили те, що треба. Він на це дивиться, зі цього визначає, як у цьому всьому зробити самому це життя. Воно таке, як у цьому всьому люди продовжували, весь свій час робили це діло. А тепер ми з вами прочитали цю статтю, а самі від цього всього відійшли, не хочемо цим ось займатись.

    73. Вважаємо, це все для нас страшно. Ми звикли, щоб нам було тепло й хороше – це такі наші умови життя. Ми в цьому навчилися так помирати. Де наші всі люди такі подівались? Їх так в цьому ділі не стало.

    А тепер так воно вийшло в людях: природа взяла за моє те, що вийшло на мої витівки, котрі сину зробив. Я відмовився тиждень виконувати, не їсти. Цьому чоловікові зробилось хороше. Треба було робити. Природа розбила синові машину, він звернувся як до отця рідного за своєю допомогою. Я дав свою таку згоду цьому ділу помогти. Я попросив Дмитра Миколайовича, щоб він у цьому всьому поміг своїми грошима. А я дав слово своє цьому всьому, зробленому ним. Воно вийшло назовні в людях.

    74. А як воно робилось, так воно й буде робитись. Природа мені не дозволяє робити так, як це робиться іншими отцями. Це так не люблять, жалістю – не порятунок.

    Сьогодні це такий у житті прийшов наш суботній день. Він нашого Митрофана до себе проводить як великого гостя. Він приїхав до Учителя його провідати. Він був всього два дні, а тепер він поїхав до внучки, вона за ним скучала. А ми  з вами всі такі ось люди побачили такий екземпляр, зі сторони на це все дивимось, як на небувале нове дивимось, і це все нас усіх заінтересовує. Ми в нього як у чоловіка спитали: «У чому діло, що ти там роззутим зимою ходиш?» А я говорю як про загартування-тренування, та ще покажу журнал «Вогник».

    75. Особливо їх інтересує ця написана стаття «Експеримент відстанню піввіку». Її написав Власов, він кореспондент, узявся за це діло, сам свідомо ці досліди випробував, йому Паршек з упевненістю сказав: а ви мені говорите як такому, ми пішли. Він нас по всьому, як і всіх, руками оточив, без повітря не обійшлось. Він свої сили нам увів, а потім ми пішли під воду, а надворі в природі було 10 градусів нижче нуля. Він сам нас зустрів цією водою. Я втратив ангіну, і нежить кудись подівся. А потім болячка на нозі: він узяв рукою й мене послав на сніг до повітря, щоб попросити  самого Учителя. У цьому цей біль щезнув, як не було. Цьому ділу був свідок і випробувач усього, що мене примусило зосередитись одну з усіх правду написати. Він написав точно 20 лютого 1982 року – день народження.

    76. Це невидимо так нам, усім людям, зробилось. Люди цього давно хотіли, щоб загартуватись. Це ж є для всіх людей така наука, за котру треба нам, ученим, писати, як за користь у всьому світі всіх людей. У людей є все для того, щоб у житті робити. І Паршек, він для нас усіх. А ми, такі люди, цю статтю читаємо, розуміємо, а от робити не хочемо й не вміємо. Жити хотілось, а природа нас так оточила, щоб не дати в цьому жити. У неї для цього є все, а ми не хочемо цим займатись. Вважаємо: цим неможливо займатись. А як же я такий чоловік без усякого підказування, ніхто не зміг мені нічого такого сказати. Я це робив сам разом із матір’ю-природою. Вона мене так за собою слідом, робила мої сили своїми.

    77. А Митрофан – це він сам аналізатор усьому цьому ділу. «А діло моє, - говорить Митрофан, - це моя внучка, за котрою я доглядаю. Вона теж просить Боженька. Вона, дівчинка, так називає. Її така доля. Якби тільки всі ставилися так, це було б дуже добре».

     Я говорю про це діло зовсім інше, мудре, ніколи невмираюче.  Чувілкін бугор – це природна для людей таїна. Вона нам має народити чоловіка небувалої сторони. Ми з вами повинні повірити не минулому, що в нас до цього часу було, а сучасному. Ми з вами повинні це все змінити на інше. Нам досить так народжувати чоловіка живого, як ми його народжуємо весь такий час.

    78. А Чувілкін бугор, він має зробити те, що слід. Ми про це все повинні подумати і так ось зробити. То ми з вами народжували дитя людям в умовах, там де це було одне, друге й третє. Це було, а тепер буде вона робити те, чого не було. Паршек, своє він місце займе й те він зробить, чого не було. А Паршек про це діло всім нам так скаже, його таке буде для всіх нас слово  в його ділі.

    Прослідкуйте ви всі мої написані так зошити, їм у цьому кінця-краю нема, із чого ви як такі узнаєте про моє діло зроблене. А воно є, воно було, і буде воно вічно в житті. Слово – це моє діло в природі ніколи ніяк невмираюче. Я для людей це роблю для життя.

    79. А ми, усі люди, живущі на білому такому світі, ми його так ось самовільно необдумано захопили й самі на цьому ось місці живемо й крадемо як ніколи. Ми з вами бачимо по телебаченню всякого роду стихійні лиха, вони робились природою, вони й будуть робитись нею. Людям було це попередження. За наше, зроблене на землі, нам робиться, щоб знали про прихід на землю цього рятувального чоловіка. Він прийшов на землю, щоб не гинули так люди. Він говорить нам як умираючим людям як таким. А ми від нього чуємо голос такого ось діла, котре ми з вами бачили, що він не такий, як усі вони. Старається зробити людям, щоб люди зостались ним задоволені. Він у природі знайшов їм таке здоров’я, тепер він його так із любов’ю віддає.

    80. Дітей ми народжуємо в природі, вони в нас на білий світ приходять. Ми їх по-своєму всьому виховуємо, його як дитя ім’ям називаємо. Йому говоримо, щоб він про це знав, а це його стосується, щось таке треба робити. Ми, такі ось люди, так у житті своєму не сидимо, а щось таке робимо, без діла не живемо. А бачимо від себе старшого: кудись для чогось пішов. Я як хлопчик його бачу, чую, що він говорить. У нього одне – мені слідом по його дорозі йти. Він був хлопчик такий само, як я, старався, від цього всього піти. На свої ніжки ставав, ішов від цього подалі. Він знайдене хотів присвоїти, руками своїми він узяв  це все й приніс на це місце сам, його так потрібним поклав. Ми зі цього всього стали робити інше, воно нам треба як таке, і нам так ось треба всякий камінчик, усяка паличка, обстругана сокирою.

    81. І я це саме бачив, як мій рідний отець усе це робив і старався це все показати. Він залишав хату, він із неї виходив, двері за собою зачиняв. Його дорога вела безконечна. А бачити він не бачив того, що треба. Отець мій, він до цього місця приходить і йде. Я такий хлопчик уже знаю і так надіюсь на це все. Це моя є дитяча наука, вона мене так хороше вчить на це все таке діло. Я всі такі сили поставив перед собою цього всього навчитись і зайняти місце – це все я йду по його зроблених слідах. Він ніч не спить, а весь день проходить по тих самих слідах. До цього каміння декілька разів він прийде та попробує його взяти, і на своє місце таке ось покласти. А він як тут був. А ми такі люди цими слідами: нам ходити, і ми ходимо, а потім усе так робимо й наше діло.

    82. А ми самі в цьому ділі вчимось. Усі дороги лежать прямо по ось цих усіх місцях. А ми з вами їх бачили, але не змогли по них пройти: дуже вони були тяжкими й довгими. По них треба би нам усім при таких обставинах без усякої втоми й незнання. Мені по цих слідах іти, говорить цей маленький хлопчик, мої умови гнали в цей бій. Ми всі по цих дорогах ходили, свій дух клали по цих слідах. А щоб самого себе так визнати, цього в житті нашому не було. Багато тут таких літаючих пташок біля цього всього такого діла пролітало. А щоб своїм голосом нам усім вони сказали: ми, такі пташки, бачили його, а він такий є чоловік, він до нас так прийшов, то ми цього не бачили й не зустрічали. Нам це ось усе далось, із ним так люб’язно зустрітись, ми з ним наодинці про все говорили.

    83. Він нам так сказав про це саме. Я до вас прийшов у життя ваше. Я своїми ногами ходив по природі не як-небудь, а босими лапами. Я, він говорить, знайшов чоловіка нужденного, хворого, а вони всі ці люди хворі. У них чогось нема, їм це треба, а його ніхто в житті не дає. Це чоловіка нездоров’я, воно тягне його донизу. А коли в нього є своє здоров’я, він шапку держить набік. Цього всього більшість придержуються своїм учинком. Це ж є така ось звичка. Сьогодні, завтра – за гроші, а потім залишається  без усяких грошей. Подумав, де їх узяти? А близько не виявилось. Щоб дати, таких людей нема й їх не народжувалось. Ось як ми з вами жили. А хотілось нам так пожити краще, ніж це. А природа йому не дала. А от іншій такій особі де це й бралось.

    84. Я цього в житті зроду не бачив і не чув, а тепер так ось живуть та так все в житті робиться. Я - хлопчик, а ви від мене старші. Вам як таким доводиться робити те, що не думалось. А тепер ми цього часу діждались. Ми до цього діла готові. Силу зробили сильну, снасть як снасть приготовлена. А земля по умовах зробилася до роботи, щоб зробити з неї грядку для посадки в глибину зерна. А сходи треба так ось дивитись. Вони сходять, як шуба, люди від цього всього раді своїм цим добром. Ми від природи добрі. Говоримо самі собі: це нам природа заклала свої такі сили, вона нам своє наявне показує, говорить нам на це діло як чужого характеру. Ми не нарадуємось цим, створеним у природі, таким ділом...

    85. А природа, вона така мати, усе народжує. Вона нашого брата в цьому році із своїми днями ловить, у неї атмосфера щохвилини міняється. Вона нам ледь не скаже словом: ви, люди такого характеру.

    Вона на погане на своє сильно радуєтесь, а сльози обдаровуються добром. Їм схотілось мене в цьому всьому так сильно покарати. Змовились, самі зізнались і мене видали як злочинця. Що поробиш, цьому треба відповідати за це все. А природа мене тягнула до життя. Вона мені створила на це сили свої, одного з усіх обрала, вона довірила мені перед усіма стати корисним чоловіком. Оточила мене своїм здоров’ям і ввела так сили; ввела їх мені, щоб я не жалів передавати їх іншим. Як своїм я розпоряджався, їм давав, щоб вони від цього були здорові.

    86. У колоді карт є 36 штук чотирьох мастей. Я їх ради свого експерименту кинув, за три рази все вийшло від шістки до тузів. Це було 10 січня 1983 року, в  понеділок. Слідом за цим мені прийшла на мою долю бубнова десятка, а потім слідом рядом прийшов туз бубновий, слідом за ним десятка, слідом за нею валет бубновий, а за ним король бубновий, і слідом за цим прийшла дама червова. Шість карт по п’ять очок на всі дні, п’ять на шість дорівнює тридцять. Це тиждень свідомого терпіння, бути без усяких потреб. Ми взяли вдвох для практики. Я спитав у природи про Анатолія Костянтиновича: як його здоров’я? Краще йому стало. Значить, обітниця здійснилась. Ми його стали робити.

    87. 10 числа, у понеділок з хорошими результатами, пройшло ясно. А дівчат троє ради мого задовольнялись цукерками. Уночі снився сон: капусту принесли їсти. У зв’язку з цим ділом відмовився. Її взяв невідомий парубок. А потім принесла зеленої води. Дівчина не пішла. Я тут же прокинувся. Час не стоїть, а все рухається по цій самій путі. Це другий день цього свідомого терпіння. Відчуваю так, як перший день, добре. Рухаюсь далі. Сніг на землю лягав, він для нового в атмосфері. Сім годин ранку, а маленький хлопчик, він росте, піднімається зі своїм здоров’ям. Це ідея йде прямо по природі по путі цього діла. Люди хочуть бачити цього загартованого в людях чоловіка. Він для цього діла проходив по природі 50 літ. Тоді люди були сліпі, його не бачили, а зараз, після «Вогника», посипались листи.

    88. Радість у житті – загартування появилось у людях. Воно досліди свої принесло, а Учитель Паршек їх на людях сіє. Він говорить свої слова. Я зостаюсь у природі 239 днів, а тепер такий настав час: треба в неділю їсти в тиждень раз.

    Хлопчик цього потоку не бачив і не може бачити; треба самому робити, щоб плоди від природи одержувати. Це одне в житті щастя – любити природу, як матір рідну.

    У пів на одинадцяту прийшли діти Андрій і Максим. Я їх угостив цукерками. Вони ледь-ледь по снігу пробрались. А я по снігу роззутим походив, як хороше! Дві дівчинки зі школи прийшли, я їх зустрів цукерками. Вони мені сказали спасибі. Я їм сказав, щоб Наташу прислали. А час був пів на дванадцяту, уже скоро на арену прийде наш вічно зроблений щодня обід. А тут у двері постукали, дали знати нам: хтось повинен до нас прийти.

    89. А Наташа за всім цим запрошенням, вона тут як тут, приходить. Я і тут готовий зустріти, пригощаю теж закусками. Я від цього всього діла жду, як цей є чоловік. Він ради цього всього народився в природі, його вчить людська обстановка. Усе це нами робиться, щоб на щось нам доводилось дивитись. А люди, вони такі на білому такому світі, у людей чого тільки не було від маленького до великого. Чому люди всі прагнуть так жити? Люди наші такі, як і всі, хочуть бачити тепле й хороше. А природа, вона до нас приходить із своїми днями не так ось даремно. У неї намір один і другий. Одне нас тягне не до життя, а до смерті, з чим людям справитися. А як ледь щось таке, чоловік захирів, у нього таке ось у житті появилось чихання і нежить. Вони від цього не пішли, а прийшли, цілком і повністю їх оточила апатія.

    90. От де нам усім треба це все розуміти, та згоджуватись із Паршековим, тілом він один такий, - це ось рідне місце, де доводилось так жити. О третій годині без п’ятнадцяти хвилин мене як такого по плечі штовхає, це в житті буває. Я вийшов надвір, там був невеликий сніг. Я, як завжди, на ньому так затишно постояв. Руки вгору підняв, сказав природі, її попросив, щоб вона дала мені моє таке життя, щоб я вчився пізнавати природу так, як її треба любити, берегти, як своє таке око. Від чужого треба в природі відмовитись, а своє енергійне треба людям показати, що воно таке є в нас в умовах життя. Воно прийшло до нас для того, щоб людей у природі в житті врятувати.

    91. Таке в житті діло не можна далі так продовжувати. Не можна з природою боротись в житті, не треба її кусочками брати, і затримувати воду, щоб вона не рухалась. Це наше є штучне, наше таке в природі діло, чим ми в ній помилились. Те ми з вами зробили, що не треба. Ми – тимчасового явища ділки, узялись за це діло. Воно чуже, не наше, природне. Вона в цьому всьому сильно хворіє, їй неможливо зробити те, що вона робила до цього всього.

    Сьогодні вже середа, пішов у природі наш такий ось третій день. Як у ньому без усякої потреби! Це наше таке в житті щастя, наше здоров’я – у себе свідомість мати й терпіти не для себе особисто. А це все робиться в людях для їхнього такого в природі життя. Нам усім треба братися.

    92. Ми ж можемо це ось таке діло робити в природі: свідомо в цьому терпіти для всіх людей. Не орати й не сіяти в землю хліб, фізично нічого не робити.

    У другий раз виходив у природу, руки підняв, просив те ж саме. А в самого кожна волосинка на голові цим живиться, і від неї відходить своє невмираюче діло – це мислі Паршека. Він їх піднімає у висоту нескінченного простору. Я заходжу сюди ось, де лежить мій цей зошит, беру ручку – і в мене рука не здригнеться це все живе описувати. Якби хтось узявся за цю штуку й почав би це робити, яка це є красота! У коридорі походив та про двір згадав. Це обов’язково така історія буде. Ми ці якості в природі завоюємо, зробимо ми те, що в житті треба. Спати ми з вами перестанемо, краще буде нам не спати.

    93. Ліг у постіль таку, полежав та подумав. Мене тривожить мисль. Такі умови життя, вони нікому реального не дали, а ось це нам дасть. Я піднявся і тут же за буквою став писати, словами фразу став у цьому будувати, щоб це прийшлось нашому братові читати й це все розуміти. Ця фраза така розумова – у житті найдорожча ідея зоставатись усякому й кожному чоловікові без усякої потреби. Це наше райське місце, чоловікові слава безсмертна.

    О шостій годині на третій день по-великому відходив приємно, а Валя за мною вийшла. Це є наше таке діло. Нам треба так, як воно в цьому ділі робиться. Тільки що піднімалось сонечко, воно червоне.

      94. Променями воно обігріває, і атмосфера щохвилини міняється – це закон великої матері-природи, вона нам щодня приносить у себе нове небувале. Люди жили індивідуально, власністю вони так оточувались, бідно в себе так жили, а потім чоловік знайшовся, у людях увів революцію. Одне зробив на інше, таке ось колективне. Спільними силами природу вони примусили, у неї брали все те, що треба. Люди в цьому ділі самі себе не жаліли, зробились у цьому всьому хазяї, розпоряджались як своїм добром. Куди хотіли, експедицію посилали. Їм хотілось що-небудь іншого такого в житті знайти та ним скористатись. Це надра викопні в природі таке добро. Людям було мало того, що їм було. Вони самі себе такими не жаліли, ішли на смерть.

    95. Це їхнє було в житті таке діло, вони не зупинялись у цьому самому, вони хотіли бачити в себе нове й багато. Це їхня така в житті жадність: ще й ще треба від цього діла більше. А от нема одного – це свого здоров’я. Він говорить, я його втратив. Значить, чоловікові в цьому ділі горе й біда зробилась. Я, говорить про це Паршек, не хотів би це на чоловікові бачити. Це все зробила сама природа, вона не схотіла, щоб чоловік за своє зроблене так тяжко перед природою хворобою відповідав. Усьому діло – це мати-природа. Вона в себе чоловіка так держала, йому не давала таких можливостей. Він не тією дорогою пішов, йому доводилось від цього всього відмовитись: він робить неправильно.

    96. Пів на третю дня проходить цього часу. Мене як такого до їжі не тягне й не робиться погано в житті. Мозкова система, вона в мене ясна й  так вона добре без цього ось обходиться. Чоловік я, не роблю собі такого, щоб від цього всього було погано. Я це роблю для всіх. Прийшов час, треба буде купатись у гарячій воді, а потім купаюсь холодною водою. Це мною робиться в тиждень два рази, середу й суботу. А сьогодні пішов уже четвертий день цього недільного першого експерименту. У цьому проходить час у природі дуже прекрасно. Терпіти для всіх – це моє здоров’я. Воно вас веде до вічного невмираючого життя. Я не маленька така особа. Читайте «Дитинку».

    97. А в «Дитинці» все наше природне таке життя. Ми його для експерименту цього діла робимо. Сьогодні 12 число моєму недільному ділу. «Дитинка» правдою оточена. Істина нас веде до вічного невмираючого життя. Моє – це є ваше. Ви тільки робіть, коли природа за нас, за наше діло – це не возити пуди, любити природу, берегти її. Технічною стороною, штучним, хімією не підеш, а підеш далі природним порядком. Повітря, вода, земля – самі три друга, вони вічно жили, живуть і будуть жити вічно. Умирати Паршек завдяки цьому не буде: вам має путь життя.

    Ми вдвох виходили надвір у природу, повітрям подихали. Це невмираючий азот, вічно він так живе з нами, з нашим тілом.

    98. Наше діло таке в житті: як тільки встав із постелі, зараз же берись за писанину. На годиннику пів на восьму ранку, 13 січня 1983 року, четвертий день уже пішов нашого експерименту. Ми робимо ради москвича Анатолія Костянтиновича. Він був розслаблений захворюванням своїм, він паралізований. Я його для цього дослідами своїми прийняв, він вільніше став почувати, а водою не став обливатись, йому ця система показалась дуже страшною, холодної води. Він потребував від’їзду додому, але природа сказала йому: краще ми ради його здоров’я. Якщо це правда, йому буде краще, то ми повинні обітницю здійснити ради його тільки здоров’я. Він нами приймався так, як усі люди. Природа йому охоче помогла. Він став нашим прийомом задоволений, сказав «спасибі».

    99. А наше таке ось діло – свідомо терпіти. Ми вдвох поки що не споживаємо нічого, крім одного повітря, воно нас задовольняє. Ми віримо єству природи, вона нас береже. Поки що ми вдвох ідемо по цій дорозі, вона нас двох веде прямо сюди – це мати велика така природа. Вона нами так ось бережеться, ми її бережемо, як око своє. Цей час живемо за рахунок цієї свідомості.

      Люди цього не хочуть бачити в себе, їм одне – дай, та ще й багато. Вони мало не люблять. А от щоб огородитись цією ось свідомістю, вони не хочуть і просто вони від цього відходять. Уважають, це ось є велика неприємність у цьому ділі. Ми не попали на ту пряму дорогу, а збились із неї. Це наше таке ось розвинуте незнання.

    100. Це наше таке в природі життя, воно нами робиться, і воно обов’язково зробиться. Це ми такі ось, нас двоє виявилось на це діло природної сторони. Ми це зробимо і станемо цьому ділу Переможцями. Ми ж – люди розумного характеру. Ми це ось робимо для всього світу всіх людей, щоб вони за це брались і його робили, як ми, Паршек і Валентина. У нас утворились сили, ми з ними йдемо по дорозі тій, котра веде нас до мети. Ми пішли від цього далі, а Природа наша, всіх вона через наші дії, всіх нас так полюбила і не буде нас таких карати. Ми з вами від неї це все заслужили, нас вона так ось своїми силами не буде карати.

      101. Ми їй як такій голівкою низько поклонимось і скажемо у весь голос свій: спасибі тобі за твою таку милість і твою доброту. Як же нам їй, такій ось матері, не дякувати за те, що вона нам таким зробила. Ми весь час свій простуджувались, хворіли, а тепер вона нам змінила свою атмосферу. Ми в неї – усе. У зв’язку із цим узялось життєве питання. А людям цим не доведеш. Вони своє діло знають, їх діло – не зупинятися, їсти й їсти до самого відвалу. А тепер ми з вами переходимо на п’яту добу, ми ведемо себе, не споживаємо ніякої такої їжі.

    102. Ми такі є люди, вони не хочуть цього діла. Скажіть мені, такому чоловікові, якщо ви люди розуміючі в цьому. Ви бачите мене, який я є в природі, на мені нема ніякого самозахисту, нема одягу. А їжа як така, вона не помагає, а навпаки, вона чужа природна, живе один час, другий вона пліснявіє. Вона довго жити свіжою не зможе. Що ж мене може в житті такого рятувати, якщо я в природі ходжу не так, як усі люди? Я не захищаю сам себе так, як усі люди. Я не технічний чоловік, у мене штучного нема, хімія не вводиться. Є одне єство, природа, вона мене рятує в цьому. Я її люблю, як великого друга життя. Це мої милі ніколи не вмираючі, вічно живущі в природі друзі. Я ніколи від них не відходжу, а завжди з ними разом, я їх люблю, як друга.

    103. Вони, усі люди, не такі є в природі – технічні, безсильні, щоб у природі жити. Ви живете за рахунок чужого добра – це не ваше, а природне, зовсім не твоє є. Природа ці якості, вона їх має, але ми їх знайшли, стараємось узяти ним скористатись. Вважаємо, це все наше, ми його так знайшли. Говоримо: це є моє, а не чиєсь. А коли я вмираю, чиє воно є? Воно переходить в інші руки, уже хазяїн робиться він над цим добром.

    12 годин ночі прийшло в п’ятницю. Я про це пишу, про це говорю, це моя така є думка. Сьогодні 14 січня 1983 року, п’ятниця, новий рік по старому, минулому стилю. Це історія колишніх людей.

    104. День нового небувалого, такого дня не було в житті ніколи, щоб чоловік у себе мав свою таку свідомість зоставатись без усякої такої в природі потреби.

    П’ятий день пішов цього тижневого експерименту. Ще день, і готовий прийшов в цьому ділі тиждень благополучно, усе спокійно пройшло. Це ж таке ось у житті людське діло, щоб робити для життя вічного характеру. Нам це треба всім. Ми, такі люди, за це добре діло свідомо взялись для всього світу. Стакан випив квасу не для насолоди, а для аналізу. Думаю, що це все не покращає, а погіршає. Це в роті зібралось багато слини, ледве-ледве її видалив. Сім годин ранку п’ятниці, а здоров’я моє таке: я стою, енергійно пишу про це.

    105. Скупався, хороше, словом, це буде й нам хороше. Це не особисто таке явище. Ми це робимо, щоб в житті людям після цього всього  нашого діла було хороше. Ми робимо не через якусь там хворобу – нас примусила наша свідомість. Ми не зупиняємось через наших людей, вони нам пишуть у своїх листах свої викладені питання. Вони хочуть знати про наше все, що ми в природі зробили. Ми не побоялись у житті ніякої смерті, нас двох оточила істина. Ми не для самих себе це все робили. Загартування-тренування є кожного нашого чоловіка наука. Якби ми цим не займались, нам би природа ніякі свої дари не дала. Ми шукаємо в природі істину, нею хочемо оточити себе. Нам вона поможе, у ній є її сила на все наше діло.

    106. Це не індивідуально технічний є чоловік, він є велика природа. Вона мене для цього ось народила, дала мені мій розум, щоб я, не забувши минуле, одержав у себе пам’ять. Я йду по дорозі по тій, по котрій треба нам іти всім. Ми не бачимо, а щоб робити – нам це неможливо. Ми такі ось є в житті люди, котрі зустрілись зі мною, вони хотіли сказати: їм треба одне, друге й третє.

    Відкладіть колишній образ життя старого чоловіка, зітлілого в спокусливій похоті, і відновіться духом розуму нашого, і вберіться в нового чоловіка, створеного по Богу, праведності і святості істини. Біблія піднімає інтересне питання. Яким способом ми можемо жити корисним життям?

      107. Не дивлячись на нестатки світу, у людях зостатись, прагнути до добра, до пізнання Бога. Нікому ще не удалось перешкодити проникненню в світ добрих Божих думок. Але в чому залог добра і як можна жити добрим життям? Відповідь: Біблія говорить відкласти колишній образ (далі текст не рукою Учителя 108-116). ... життя старого чоловіка і вбратись у нового чоловіка.  Від одного життя треба відмовитись, а друге прийняти. Іншими словами, наше рішення й дія Бога. Наше рішення – відкласти старого чоловіка. Усі ми знаємо старого чоловіка, котрий живе в нас. Тому апостол Павло не вважає потрібним нас із ним знайомити. Уже з дитинства він був нашим супутником. Він сприймає всяку спокусу і готовий на все погане, будучи противником совісті й заклику Божого. Гріх – це великий обман, і наш плотський чоловік готовий вірити в цей обман.

    108. Але на Бога сподіватись не хоче. Як легко обманює нас наш старий чоловік. Молодий чоловік думає, що він попав у руки спокусника через відсутність досвіду. Молодий і недосвідчений, говорять для вибачення. Це теж обман. Усяке падіння відбувається через невіру. Довіра до правильного путі, слово Боже попереджає такого молодого чоловіка. Але він не повірив. Його попереджала його власна совість, а він не звертав на неї уваги. Думка розсудливих і досвідчених попереджала його. І так він упав не через неосвіченість, не тому, що не бачив правильної путі. А тому, що в нього не було довіри до правильного. Наскільки помагає досвід в гріхах, показує простий факт, падаючі падають не тільки раз і другий, і третій.

      109. Плоть утягує чоловіка на край безодні й безжалісно скидає в безодню. Досвід у гріхах не рятує, а досвід  Божий рятує. Пізнай же, що це обман гріха, котрий примушує хоч раз випробувати гріх в інтересах досвіду й мудрості. Але край гибелі все ще відіграє ця обманлива ілюзія, котра була вже під час апостола Павла. Чари, котрі спокушали людей тоді, так само спокушають і втягують їх ще й сьогодні, той же відблиск золота, дорогоцінних каменів, та ж красота, пересуди й п’янке вино, захоплюючі усміхнені обличчя, надія на досяжність щастя...

      110. Після першого падіння голос шепоче йому тихенько в серці, що пізно. Але й це був обман гріха. Тепер у життя заблудлого вступає Біблія, котра свідчить, що чоловік може йти по путі праведності. А якщо він згрішив, то й тоді для нього є вихід із стану. На всякій ступені падіння є порятунок, але тільки три умови. Якщо зразу робить рішення відкласти старого чоловіка. Бог жде від нас цього рішення. Тоді не звернений до Бога чоловік знову попадає на путь гибелі. Він повинен зробити рішення. Без рішення нема спасіння. Бог рахується з таким наміром прийняття рішення. Устану і піду до Отця мого, сказав блудний син. Тільки після такого рішення в нього почалось нове життя.

      111. Ісус сказав під час свого життя на землі: «Хто хоче творити волю його, той узнає». В іншому місці Господь говорить: «Бажаючий хай бере води життя даром». Досвід тисяч віруючих показує, що один вирішальний момент може змінити все життя віри на багато років далі. Один  момент змінив Савла – гонителя церкви. Один момент в Милоне змінив повністю життя Августину. Одно єдине богослужіння змінило життя Страджена і він став новим чоловіком. Що може зробити для твого життя сьогоднішнє богослужіння? Що може відбутись із тобою від сьогоднішньої зустрічі з Христом? Я знаю, що важко вірити в миттєве зцілення, у те, що сьогодні ж ми можемо стати новими людьми.

    112. Але ти вір непохитно твердо, цю ж хвилину будь готовий, тоді й Господь буде готовий дати тобі. Скажи Богу, що ти віриш у Його силу, звільнення тебе від служіння гріху. Тут, у цей момент кульмінація протиборства плоті проти духу. Старий чоловік протестує, але ти від неправди відсторони його й прийми своє рішення й повністю вір Богу. Тоді в твоєму житті проявиться дія Бога і його сила. А в своєму минулому гріховному житті ти вже не побачиш нічого красивого й чарівного. І з радістю готовий відмовитись від нього. Діло Боже – оновлення. Наше діло – відкласти старого чоловіка. І тоді Бог своєю власною силою буде творити в нас нового чоловіка. Але хто знайдеться звільнитись від гріха своєю силою, своїми  стараннями, той рано чи пізно вимушений буде сказати: бажання добра є в мені, але зробити його це не знаходжу.

      113. Але Господь дає нам силу убратись у нового чоловіка, створеного за Богом. Убратись у чоловіка нового – те ж саме, що убратись в Ісуса Христа. Новий чоловік уже існує. Нам не треба його більше шукати. Наша єдина задача – прийняти його, створеного за Богом. Перший чоловік був створений за образом Божим, але він не зостався таким. Другий чоловік, що зберіг на землі образ Божий, – Христос. У кінці свого життя Ісус Христос стає перед нами як герой, котрий боровся проти гріха не на життя, а на смерть, і переміг. Третій чоловік за образом Божим – новий чоловік, у нас народжений зверху Духом Святим. Ніхто в очах Божих не може жити повноцінним життям, якщо в ньому нема цього нового чоловіка.

      114. Не повинен боятись жити повноцінним життям, так як він створений за Богом, правдою й святістю істини. Нове життя від Бога – вся милість у нас. Але це ще не все, Бог турбується про це нове життя в нас, постійно оновлює його. Ця мисль виражена в 23 вірші, і оновиться духом розуму. Це є інтересний текст, якщо прослідкувати в Новому Заповіті на першій початковій мові. Відкладення старого чоловіка й убрання в нового в оригіналі означає однократну дію. А слова оновляються означають тривалу дію. Відкладення старого - вирішальний факт, при нашому поверненні й убранні в нове діло Боже; при відродженні це нове життя постійно оновлюється, як і наше фізичне життя, котре зберігається до тих пір, поки в ньому йде оновлення.

      115. Апостол Павло пише, що внутрішній чоловік із дня на день оновлюється й убирається в нового, котрий оновлює в пізнанні духовного життя в Богові. Нам самим тільки треба відкласти старого чоловіка, віддати його смерті, як велить Біблія. І через молитву вірою віддати в руки Господа. Тоді він буде оновляти нас із дня в день. Наше духовне життя тепер зв’язано з джерелом сили Духом Святим. Ми повністю віддались Богу, і двері нашого серця широко відчинені для Нього. Чи віриш  ти, відроджений чоловік, що ти вільний від служіння старому чоловікові, адже ти створений для праведності  й святості істини? Чи вважаєш, що для тебе це недосяжно?

      116. Адже тут ясно сказано, що сам ти не можеш це зробити, а Бог може. Тому вір, що Бог чудесно тебе відродить таким же шляхом, введе тебе в усе обіцяне Ним в його слові. Бог закликає нас сьогодні відкласти старого чоловіка, відмовитись від нього й прийняти нового чоловіка. Така єдина, Богом назначена путь, для подолання гріха й оновлення. Бог закликає нас і дає нам силу, щоб справитись із його трудним ділом. (Кінець тексту не Учителевої руки. Далі рука Учителя Іванова.)

      Я вірю ділу свого життя. Ніхто із людей цього не робив і не робить. Люди цьому не хочуть вірити. Вони вважають це Божою стороною, а так мною придуманою. Я для цього діла роблю.

    117. Моє діло є в житті. Люди живуть один раз, вони стараються від поганого й холодного йти як від неприємності. Ми живемо в цьому ділі.

   Дівчина, найменша дівчина, вона в нас живе, вона вчиться, готується сама зайняти місце своїм ділом, щоб ним командувати. А так як ми всі так ось народжувались, ми в цьому всьому самі себе так  показували нібито гордими, а не такими, як це в житті своєму треба. Нас із вами природа за це все, що ми зробили, гонить з колії. Ми в житті безсилі стали, не зможемо далі жити, ми втратили своє таке здоров’я. Щоб його так ось знайти, ми таких засобів у природі не знаходили, і в нас нема такого ось чоловіка, щоб він нам таким ось помагав.

      118. Ми цього в житті не зможемо мати, це неможливо нам, таким людям, зробити. У нас на це розуму не вистачило. Ми вмерли в цьому. Нам ці люди зробили таке, як нам усім гроби поробили, могили повикопували, віднесли, закопали в землю, сказали: «Вічна тобі пам’ять». Ти вмер, тебе не стало в житті. На твоє місце прийшов інший чоловік, він теж так само мислить зробитись таким же само сильним у природі чоловіком, котрий не одну курочку має, не одне поросятко й овечку, корівку, коника має. Це його одне з усіх у природі хазяйство. Він про нього так сильно думає. Щоб забувати про нього – цього він не має права, щоб не було так.

      119. Він думав, його мисль одне до одного прибавляє. Відступити? Цього нема в чоловіка. Є одне те, що йому треба. Іншим він не задовольнив себе, йому це не по душі. Він хоче жити по-іншому. Його така мисль не зупиняється на цьому неможливому. Дорога одна, вона вперед іде. Життя моє таке воно є, воно із цим зосталось, із цим воно зостанеться. Ми повинні так ось жити. За нас природа повинна заступитись. Ми робимо те, що слід. Наш мозок у голові повинен свою силу розширяти, давати можливість жити. Люди – це є ми, живущі на білому світі, хочемо жити хороше й тепло. Це кожного нашого чоловіка, хто хоче цього діла, дякує за все хороше діло.

    120. Я пишу свої такі слова для того, щоб про це ось чудесне діло знали й вирішили мене такого в житті знати як помічника. У твоєму всьому горі й біді ти проси мене як такого. Я в цьому ділі безпосередньо твоєму всьому помічник. Спитайте в інструктора туризму, він вам про свої ці дії розкаже. Це одно з усіх чудо, воно було, воно є і буде, якщо ми це будемо так робити. Ми вважаємо, що це все робиться людьми правильно: купляють, продають природу, вони мільйонами менжують – це неможлива штука. Між нами, людьми, проходить дуже страшний потік – ось що в цих людей робиться в такому житті. Люди в цьому ділі будують таку базу, а як таким мало нам буде.

    121. Усі люди на білому світі, переді мною вони. Між ними був генерал маленького росту в своєму кітелі, його слухали всі як такого. У нього ад’ютант, він його, як генерала, словом поправляв. А я стояв за ним ззаду недовго, думав: те його таке знання, куди воно нас усіх веде? До війни, до розорення нас усіх. Ми сиділи, багато хто моїм би тілом заінтересувались. Я їм скільки раз говорив: мене треба пізнати як такого. Є солдат штурман Воробйов Леонід в Донецькій  області, селище Горький, вулиця Павлова. Віра Іванівна Воробйова, вона вам усім про загартованого чоловіка, хто він такий є. Ви про нього узнаєте, буде вам легше. Цьому генералові не треба вірити, і не враховуйте цього генерала. Учитель скаже: це є чиста правда, вона нас до одного цим (оточить), ми виявимось на арені такими славними людьми.

    122. Як тільки я встав, зразу берусь за свою японську ручку, і за свій недописаний зошит. Мої слова звучать про природу, про матір рідну. Вона нас усіх до одного чоловіка народила для життя, щоб ми так ось жили й не хворіли, не простуджувались, були природою захищені своєю жалістю, щоби ніколи не були в житті нічим покарані, були ми всі в цьому люди заслужені. Щоби, що ми не попросимо в своєму житті, вона нам всім давала. Цього ми в природі в такій як матері рідної доб’ємось. Ми її не будемо примушувати і з нею не будемо ми ніколи й ніяк боротись. Нас природа за це ось наше все зроблене нами хороше. З нічого вона щось не зробить. Ми про це навіть не подумали, це ж є наша велика мати-природа. Вона ж – мати, від котрої ми всі свої сили і всю можливість таку маємо.   

      123. Це ж наша з вами слава від неї все одержати. Ми в неї випросили в житті те, що буде треба. Ми ж з вами є такі люди: у житті чого тільки не побажаємо, нам наша природа в усьому поможе через наші такі дії. Ми з вами робимо те в житті своєму. Це перше початкове таке діло – ми самовільно місце облюбували, своїм іменем його назвали. Говоримо: «Це місце моє». Що хочу, те на ньому зроблю. Хочу землю порити, із цього всього грядку зробити, а потім на це зручне вологе місце зернята посадити. За нього як своє, близьке не забувати, давати йому пухкість, щоб воно знало про його такий ось догляд.

    124. А коли ти до нього руками так лізеш, то він живе й росте  майже все літо. А хазяїн його так береже, старається йому дорогу так прокласти, до рук його прибрати, назвати своїм. Це був у житті початок. Плоди зберегти, вони в нього служать річним запасом один час пожити за рахунок цього діла, самого з усіх маленького. Що-небудь у землі копати, саджати, по сходах його треба сапати, скородити, словом, треба про це не забувати. Ось що треба в житті так робити – це діло рук чоловіка. Вони голублять, вони доглядають, роблять те, що буде треба цій рослині. Ми сапаємо не один раз, а декілька разів, це теж треба. Ми цьому куску потрібне що дали? Це є наша така ось у цьому робота.

    125. Це хороше таке було від ходів діло, скільки разів доводилось грати в підкидного дурня. Він робиться, тоді програєш карти. Ми вчотирьох грали: я, Юрик, Марко й Ганна. Один - одного, а зоставатися нікому не хотілось. А фактично це горе не приходило ні на кого; а кому була можливість, вона кожного задовольняла.

    А коли нас трьох примусили красти, а видати довелось. Люди знали, хто є злодій. Треба про це все говорити, що було відомо. Люди, так воно завжди робилось нами, про це не забувають.

    Базар – така штука, вона нам така треба. Ми на нього їхали так, щоб знали про це діло один одному продавати. Ми всі так це ось діло в житті робимо. Ми туди стараємось із цим наміром  попасти, і за це все люди брали з людей великі гроші. Ними, як ніколи, задовольнявся чоловік у житті.

     126. Ми звикли: все це, що належить, треба пізнати й вирішити в себе таке саме зробити. Цьому всьому треба навчитись, це зробити в будь-якому місці. Ми так по цій дорозі, та ще такою вона тягнулась по рівнині далеко, вела себе до того часу, де її не стало. А пташки свою форму на ходу так міняли, що не забувається. А сьогодні такий день для людей прийшов, треба нам таким їхати додому в Москву, говорить Лена й мама до Римми. А там, як це все буде, ми по всіх місцях пороз’їжджаємось. Хто пенсіонер, а кому треба на роботу йти. Потребує це система, вона в житті зроблена самими людьми.

    127. А ви самі знаєте, як це зробилось у природі. Вона прийшла, а сьогодні Хрещення. Треба мороз, а його надворі нема, капає з покрівлі. Ми так приємно покупались та без утирання. Це теж таке діло, а ділі ми помиляємось і гинемо. Спершу на щось сильно захворів, хворіє, лежить, стогне. Уже йде мова не про хороше, а погане думає. Мозок мовчить, йому природа спокою не дає. Він – чоловік, та ще який, йому дуже сильно хочеться жити. Ми усі такі ось люди на білому світі, усі цього хочуть. А от така мати наша природа, вона нам мисль уводить у життя таку, що не подумаєш. Вона в голову прийде – я зовсім забув, нічого не знаю в цьому. А саме тіло хоче знати, а йому природа така не дає. Що це за життя чоловіка таке уві сні розумом народжується.

    128. І ось це в житті буває: знайомство, гостя вбивають вони. Їх двоє, мати й дочка. Вона вже в путі, по цій дорозі вона веде нас до життя одного. Вона примушує, щоб ми з вами знали про це все. Це ж ясна наша картина, ми своїм життям намалювали. Вона схожа на те, що робиться там, де нема нічого, крім повітря, води й землі. Повно та ясно – це азот. А в азоті все таке життя. Ми його почали так сперш потроху, а потім жили дуже багато років. Це було із самого початку самого першого чоловіка. Він свій час прожив, він жив так, як йому природа хотіла. Він живе за своїм розсудом. Це ж той чоловік першої назви. Він був голий. Його умови такі ось оточували. Він на ходу став робитись технічним, його оточило вміння, він став розумно розуміти, як і з чого доводилось робити.

    129. Це вихід на білий світ, там де був простір і великий такий от у житті розвиток тварин. Вони примусили із цим усім жити. Тварин держали, і вони зберігали чоловіка тіло. Чоловік виявився в цьому злодій і вбивця цього всього. А коли власність появилась на арені, ми стали її як таку одну до однієї заводити. А по написаному, звали чоловіка такого, як він був, Адам. А хто цьому Адаму був отець? Якщо люди взяли природне добро, а отець у людях зостався ватажком, він був хазяїн у цьому ділі. А люди стали його робити ділом, і в ньому вони сильно помилились. Їх за це покарала своїми силами природа. Вони в ній стали простуджуватись і хворіти. Вони мучились і врешті-решт утратили своє здоров’я. А потім безсильні стали вмирати на віки-віків. А на це місце інші люди прийшли.

    130. Вони це місце зайняли й стали це діло продовжувати. А тут вибрали на своє місце самодержавного царя. Він ними, як своїми синами, розпоряджався. Це був їхній синод, вони Богу сильно вірили; хотіли, щоб він до них прийшов. А теорія є людська наука, вона підготувала в природі проти цього такого чоловіка. Він був син, цього отця не послухався, став політичним чоловіком, прийшов бути своїм знанням проти царя. А по-людському, цей чоловік виявився в людях безбожник, він проти Бога пішов. Йому як такому природа завадила, вона руських з німцями примусила воювати до самої перемоги. Скоро люди руські царя з престолу зняли. Багачі взяли владу в руки, а біднота – це найголовніше в усьому виявилось. Більшовики до них улились. Ця ідея проти Бога пішла за бідняцьку владу проти капіталістів. Революція робилась кров’ю.

    131. Бідні, такі безвинні в природі люди, стали свої сили втрачати на своїх фронтах на озброєнні. А з талантом Чапаєва, тобто відданого від природи, Будьоного, Фрунзе, словом, ці політики втратили в природі в капіталістичних людей довіру. За це все нове діло взявся теоретик Володимир Ілліч Ульянов, він же Ленін. За собою повів у бій на барикади безбожну бідноту. Природа йому помогла цю революцію здійснити перемогою над капіталістом. Біднота вигнала з Росії буржуазію, стали безбожно будувати в людях соціалізм. А для цього треба були людям гроші. Ленін цим у природі помилився – нову економічну політику ввів. Примусив сам себе піти проти природи, вона його не пожаліла, свої сили направила його підстрелити. Каплан його стріляла, він із цією раною сконав, умер, як і всі вмирають. Людьми Сталін став розпоряджатись. Як кат свого політичного діла він був.

    132. Він ними як підлеглими розпоряджався через людей. Він Вітчизняну війну людьми закінчив. А ради цього Паршек не став евакуюватись. А ради допомоги всьому фронту я своїм здоров’ям пішов до німців з Червоним Хрестом – міжнародним здоров’ям. У мене довідка, я її написав сам. Цей документ зберігається в Росраді в Суліні. Там написана довідка командиру й організації, щоб вона мені в цьому помагала. Я загартувався тренуванням холодом, по природі в трусиках зиму й літо, усе це робив для людей свідомо. 1933 року я поділився з людьми: їм залишив їхнє, а своє із собою відібрав, живе, енергійне, ніколи не вмираюче таке діло. Став жити по-своєму в природі, вона мене стала берегти, як око своє, за мою любов до неї.

      133. Вона не робила, щоб я в ній простуджувався й хворів через загартування-тренування. Я був своєю думкою за більшовиків, за Радянську владу, а в ній керував Сталін. Я його як такого своїми силами ради людей ображених і хворих піддержував. Він у людях жив до тих пір, поки він з ученими мені за загартування-тренування не пришив політику й посадив мене в лікарню психіатричну в Ленінграді. Я ставив людей хворих на ноги в Москві, а він мене визнав через моє все. Все робилось для нього, він завдяки мені виграв життя своє в усьому ділі. Я як такий був за його діло. Він усю війну з німцями, я був на стороні його. Я для цього діла не евакуювався в тил, зостався  в Суліні, щоб помогти руському солдату від цього нападу фашистських військ.

    134. Я між німцями й руськими не був ніхто, а тільки народний Хрест за здоров’я всього світу. Тому Паулюс мене визнав і від усього німецького народу надрукував цей документ. Я був за руських. Що вони хотіли, те вони робили наді мною таким. Вони мене годували, вони мене поїли. Я був у них, вони мене вважали Богом землі. А Бог не за те, щоб убивати людей. Я був свідок. Вони мене запросили в Берлін, а потім по дорозі в Знаменці, сумніваючись, висадили й відправили в Дніпропетровськ у гестапо. Там зі мною робили, що хотіли. На дорозі пекли голками. Я це додержав ради тільки нашого руського солдата. Я не хотів, щоб німець у світі своїм учинком очолював – так воно й вийшло. Німця під Москвою розбили, а Волгоградом оточили – усе це моя просьба в природі.

    135. Після смерті Сталіна Малєнков засів, скоро Хрущов появився, усю політику Сталіна змазав як ніколи, його вбив. Сам себе не оправдав, умер, як і всі люди живущі повмирали, а також умруть. Усі видатні люди, вони люди технічної сторони, оточені штучним, хімія введена. Вони безсилі в природі жити, незаслужені в ній. У будь-яку хвилину може всякий чоловік умерти, у нього нема гарантії щоб жити, як прожив наш Паршек. Він проходив по природі 50 літ та продумав, та проробив. За цей такий час, як він сам себе показував, можна тисячу разів у природі таким умерти. А він жив, він так живе, він так буде вічно жити.

    136. Ми так не пробували жити, і в нас не було того, що мав Паршек, - до природи любов одну для всіх. Це двох дружба, вони один одного тягнуть і хочуть разом жити. Люди цього не роблять у цьому. А природа веде нас, щоб ми – один з одним. Якщо ми з вами до цього не прийдемо, то ми приведемо до непридатності все це життя, котре я – за діями наших людей. А що таке вони робили, і що їм доводилось на цьому місці робити? А все те ми починали й також кінчали. Війна була накинута віроломно. Величезне знищення, страшенні бомбардування. А люди від цього перелякані робились у той час, не свої, а як злісні, були в природі. Вона їх вела до цього, щоб мирно сказати. Цього в них нема, що в житті треба. А ми люди нехороші.

    137. Краще і легше буде нашому чоловікові тоді, коли він собі відмовить у всіх своїх таких ділах. Говорю вам, усім людям, адміністрація взяла постригла, побрила й відібрала труд. Я зостався в цьому всьому задоволений. Мене вчені зробили в природі хворим чоловіком. За це все ніхто не відповідає, хворий є в цьому всьому хворий чоловік. Він в природі перевірений ученими-психіатрами, котрі за це не відповідають. Що значить у цьому ділі чоловік? Він же смертний, сьогодні чи завтра йому доведеться вмирати, він не гарантований. Природа є все в житті своєму. Вона що схоче, те зробить. Вона – володарка на все. Може в чоловіка його живе добро відібрати. Вона в цьому готова, що й де тільки це дінеться. Зостанеться без усякого добра.

    138. Люди робились не свої, як їх хто не заставляв, вони свого місця не знали. Їх природа, вона їх перероблювала, з місця в інше гнала. І кричали хто як хотів. Це був жах, як це в житті так самими людьми. Люди були не ті, котрі є тепер. У них зброї ніякої, крім тільки одягу на них. Слова незрозумілі вони їм слідом за мною кричать. Я в них був ватажок, вони робили все зі мною раз і другий раз. Я держався заходу, там де нікого не було. А ми, усі люди, це творили діло, а тепер доводиться це все обговорювати. Це є ніколи й ніяк незабутнє й невмираюче. Ми це робили самі практично, а теоретично описали.

    139. Що й треба для нас усіх, хто хоче це знати і, найголовніше, робити. Ми до цього діла готові. Завдяки закальці я став ходити по снігу зимою роззутим. Усе в природі робилось ради цього. Я істину шукав людям, хотів, щоб вона була. І в роботі моїй, і в ділі моєму писав про цього чоловіка. Плакати треба в цьому ділі, а мене природа не забувала, але обдарувала своїм тим, що вона мала. Я й калічився. Ким? Та людьми. Вони хотіли й робили. Якби люди були задоволені цим ось життям, що мною в природі зробилось, що є! Я – між людьми, а мене люди в природі назвали священиком. Я все своє життя був цьому всьому проти, не одному цьому, а я протилежний.

    140. Ми з вами, усі такі люди, стали робити. А перше діло, зроблене ними, - це ж їхня велика помилка. Ми помилились і сильно – це наша нами зроблена похіть. Вона нами зроблена не для життя, а для смерті. А я пішов шукати істину, вона була в мене в моєму тілі – молоде, загартоване, здорове серце 25-літнього чоловіка. Я був у цьому ділі не теоретик, щоб що-небудь такого знав у природі. У мене не було ніякої такої зброї, щоб убивати в природі життєрадісне як чуже, а своє ставити на це місце. У мене було таке ось підготовлене здоров’я міжнародне - Хрест усього світу. У мене на це ніякої економіки не було. Мій вихід у світі. Я в природі не боявся ніякого ворога, навіть не боявся своєї смерті. Моє здоров’я все було всіх наших людей.

      141. Струм, електрика природного характеру, у природі – повітря, вода, земля, від кого ми, усі люди, для свого життя своє наявне здобули. Я від цього відмовився, з людьми поділився: їм зоставив їхнє чуже, а своє живе тіло в бій у природу в люди послав. Моя така була задача. Природа мені відчинила ворота. Я вже був підготовлений у цьому ділі робити ради всього світу свою любов до природи. Голки, колючки мене так оточували, кров на моїх ногах полилась, як із ручаю. Я йшов через балку Юту хутір Пушкін, свині порили лігвища, вода від сонця нагрілась. Я туди ліг, недовго полежав, як відчув в організмі бадьорість. По путі по природі по такому бездоріжжю пробрався до села. Я не йшов для чогось свого, я йшов для всього світу всіх наших людей врятувати їх від цього всього. Цю смерть як таку вигнати, а життя у славу ввести.

    142. А йти б, та я не знав, куди, для чого я йшов? Моя мисль мене вела, як бідного безпритульного чоловіка, можна сказати, самітника, зовсім незнаючого, де доведеться нічку зустріти й у кого.  А в самого розум непогано робив. По дорозі люди близькі, вони на своїх місцях жили, як своїх близьких зустрічали.

    Паршек із загартуванням-тренуванням у природі один - за всіх, а всі – за нього. Він без природи – ні кроку. У нього зброя – це серце з душею, поміч бідному, хворому, нужденному в своїй хворобі. Паршек їх у колючках знайшов, а люди йому помогли. Він перед ними поставив життєве питання. Вони стояли в черзі за водою, а Паршек води не хотів, а він говорить: якщо мене ці люди дадуть напитись, то я повертаюсь назад. До жінки я звернувся, а вона сказала: «Нема кварти». Необхідність примусила йти далі.

      143. У мене не було того, що було треба. Я границь не мав, а йшов так, як підказувала мати-природа. День був жаркий, хмарки не було, а йти було треба. Я переїхав землю Переяновську як таку, вона від Адамових років неторкана нічим. Я про це думав і робив, від неї відбирав струм, електрику. Про це ніхто в житті не думав й не робив. Я для загартування-тренування сил набирався. Один чоловік у житті готувався, електризувався. А сам продовжував свою дорогу робити. У Шахтах люди води не дали напитись, це все робилось на користь загартування: води не треба буде чоловікові пити. А моє таке діло: спати не доводилось, а треба вставати і йти туди, куди це треба. Природа не спить, бурує без кінця й краю. Пройшов сільськогосподарське училище. Через ріку Тузловку переправився, попав у Новочеркаськ.

    144. Околиця міста, іду в центр, вулиця Базарна, 15. Там жив священик церкви старого обряду Іван Климович Захаров, він був оточений секретним запором – так не вийдеш і не увійдеш. А мене зустрів міліціонер, довів до цього дому. Він упевнився, що я - йому родич. Кому такий родич буде треба, якщо я ніде не робив. Я йшов до того, щоб не їсти зовсім. А хазяйка, тьотя по матері, запрошує їсти. Я їй говорю: «Мені треба відпочинок». Мені вона постелила, я ліг. У самого мисль така народжується. Кому я такий треба? Та нікому, крім тільки однієї природи. Вона мене послала, щоб я пішов у люди й на них дослідним шляхом випробував їхнє здоров’я. Це моя така є природна практика на людях. Я згадав свого друга дитинства Івана Олексійовича, він тепер у Новошахтинсьу, шахта ОГПУ, начальник дільниці.

    145. Я шукав у людях яку-небудь поміч зі сторони чоловіка. А Іван Олексійович, він інженер дипломований, учений, котрим вірять. А чому вірять? Це ж істина, вона оточила мене одного, щоб нашим людям індивідуального порядку доказати, щоб вони знали про природу, що вона на чоловіка садить усяку й кожну хворобу й вона знімає. Я думав, що друг мій піде за мною, ми зробимо все, а він мені сказав: «Я вірний техніці». Вона його держить. Мені доводиться повно жити, це діло природи, вона вчила мене, я випросив своє здоров’я й своє життя, і вчення своє, щоб доказати вченим, що вони нічого не зробили такого, щоб у природі чоловікові довелось жити  вічно. Вони про це нічого не знають і не можуть знати. У них одне – робити яке-небудь, робити в ньому...

    146. Це не щось таке в житті є, а загартування є, тренування. Люди його як таке не люблять і не хочуть, щоб воно в них було. Це ж наука, це джерело всього життя чоловіка. З нею живе один-єдиний чоловік Паршек. Він ради всіх наших людей сім’ю залишив позаду, а сам пішов у природу шукати істину. Став зустрічатись із людьми нужденними, усі хвороби став  на ходу вивчати як такі, і для цього всього знайшов засоби - саму природу. Вона цього чоловіка сама своїми силами як такого оточила неприємно, він став у цьому мучитись. І до тих пір він мучився, поки в нього сили впали свої й зародились у тілі неміч. Уже чоловік утрачається, він у себе втратив здоров’я. А раз у тілі здоров’я нема, і життя нема. Чоловік стогне, він умирає на віки-віків. З ним те зробили наші люди, що зробили.

    147. Ми такої самотності ніколи не зустрічали, щоб чоловік один це зробив у природі. Не від мене особисто це залежить, щоб я став над людьми Бог. Тоді я стану в людях Бог, коли вони стануть мене в своєму горі й біді просити, і завдяки цій просьбі чоловікові буде реально хороше. Через мене він не буде так мучитись. Я, як Бог, повинен його просьбу задовольнити реально, він має зостатись через це все задоволеним. Мене треба, як Бога, просити в усьому – будеш ти задоволений. Хочете, щоб у вас, у всіх людей, у природі не було війни між собою – просіть мене, як Бога, – війни не буде. Ви, усі люди, через мене, як Бога, доб’єтесь безсмертя, хворіти й простуджуватись не будете й також умирати перестанете через Бога.

      148. Він нас у цьому врятує в житті, ви будете цим задоволені, ви будете жити вічно через  славу вашу. Ми, завдяки Божому вчинку, самі зробимось богами. Бог не велить чоловікові палити тютюн, пити вино. Бог не велить лаятись або злитись на іншого чоловіка. Бог має ввічливість до всіх людей, їх просить, щоб вони робили. Найголовніше – у своєму житті з усіма людьми здоровались. Знаходь бідного, нужденного, йому допоможи, чим можеш. Учитель наш – усього світу Бог землі, він відкрив світло цьому всьому, Дух Святий засяяв у людях. Еволюція в люди прийшла – це свідоме буття. Це все треба людям нам зберегти, як око своє, – тоді-то ми зробимось у природі в житті всі боги. Залежить від нас усе.

      149. Ми всі будемо жити в природі легко, життєрадісно. Для того, щоб усі були боги, треба нам усім робити. А коли ми з вами будемо все робити так, як нас учить Бог, ми будемо всі боги, як один. Діти всі мої, народжені для цього всього, не спішіть віддати свою похіть у житті, а спішіть її так зберегти. Це ваше здоров’я, ви будете  легкими це місце райське зайняти. Вам слава буде безсмертна. Загартування-тренування нас, усіх дітей, просить, щоб вони знали Бога й богами робились у природі. Коли ми, усі люди, у цьому приймемо загартування-тренування, так полюбимо природу, як любить її наш Паршек, ми тоді зробимось усі такими, як він. Ми всі будемо богами через діло. А він нас приведе до порядку. Ми всі як один будемо любити природу й берегти її, як око. Ми будемо боги життя.

    150. Це загартування-тренування запанує, і буде з нами жити. Між нами ворога – ніякого. Нас полюбить природа, вона нам усе дасть. Те, що буде нам у житті, ми як такі заслужимо в неї. Нас оточить атмосферна сила, дасть нам велику славу в житті. Ми одержимо спільне благо в житті – це вічно жити в природі. Ми з вами будемо в цьому заслужені мати силу в природі жити, а смерть, ми її так виженемо. Усе це зробить наше загартування-тренування. Воно буде відігравати роль у всьому. Ми піднімемось живими з мертвих. Нас оточить сила Паршека. Він буде Богом початку, він - цьому всьому ватажок, для цього всього проходив 50 літ. Ми з вами прочитали, він нам сказав про Бога: брешуть. Треба цього Бога зробити в людях на собі. Він є люди всього світу.

      151. Не від сонця будуть промені, а до Паршека будуть наші сили направлені – ось тоді-то буде Боже життя. За наше з вами, зроблене нами, ми одержимо світло, дорогу свою й по ній будемо йти сміло. Без усякої помилки ми будемо. Наша всіх мати велика природа, ми їй поклонимось і скажемо їй таке спасибі, що вона нам підняла Паршека такого, хто один за цим пішов і цього він добився від нашої матері рідної. Вона згодилась, пожаліла нас, не стала так вона карати. Ми не стали хворіти й простуджуватись так, як ми з вами це одержали. Паршек її, як матір свою, умовив, вона його пожаліла й дала йому можливість робити. Я через це все – самородок один для всіх нас, невмираюча особа. Не відступає від свого, знайденого в природі. Це наше, ми його як таке маємо. Це ж є ми, люди.

    152. А в людях цих сам Бог, не такий, як він є тепер. Вони його не бачили й не могли його бачити, а сильно йому вони вірили. Тільки одна біда – не виконували. Їх віра невірна, вона їх закопала в могилу. Він із Богом народився, із Богом умер, його не стало. А Паршека народила природа для життя цього. Він живе з нами, говорить нам.

    Горе, горе буде нам, книжникам, фарисеям, лицемірам. Час прийшов наш із вами. Наші церкви запустіють, дар Божий відпаде. Чоловік прийде зі сходу, він нам скаже про це все, але ми не будемо вірити. А коли це буде? Він говорить: ні я, ні мати моя не скаже. Ніхто не знає, тільки знає велика особа - Бог усьому, він нас до цього всього готує, щоб ми про це діло знали й робили те, що робить у житті нашому Паршек. Він є в житті чоловік наш, такий, як і всі люди, він зараз про це все, зроблене нам, пише.

    153. Це день січневий 23 дня. Мороз невеликого характеру. У житті він наближається до дня 20 лютого. Я себе готую між зібраними людьми, як ніколи ніхто повинен їм сказати про своє те, що я маю. Це наше всіх одне таке є здоров’я – міжнародний хрест. Я, Паршек, за нього борюсь як за свою ідею, вона ж мною зроблена – це загартування-тренування. Воно в нас у кожному місці живе, воно жило, воно й буде жити. Це ж є природа, планета земна, вона бережеться кимсь. І для чогось вона жива, вічно дає плоди для життя нашого. Ми ж люди такі є в житті: в одного є багато грошей у кишені, а в іншого ще більше. Їх бережемо, хочемо ще більше, а самі боїмось сусіда. Він збоку живе, підглядає, готується в цьому напасти. Він думає: його держить совість, боїться Бога. А сам він проти цього всього до зубів озброюється...

    154. Це йому люди зробили, він їх держить під крильцями. Люди – це джерело труда. Вони копичать, це ж експлуатація чоловіка чоловіком – нехороша така сторона капітал. Буржуазія, вони Богу вірять, а виконувати не хочуть. Легше верблюду пролізти крізь дірку голки, ніж багатому в царство Боже увійти. А революція створила в людях Радянську владу, тільки людей не таких вона призвала для побудови соціалізму. Люди вчені людей невчених примусили трудитись, робити економіку, щоб за рахунок цього всього жити хороше й тепло. Один час пожити, сваволити, а потім у цьому всьому вмерти. Учені не навчились цього уникнути, а взятись за життя нове небувале, за потік. Це не щось таке в житті, а загартування-тренування. Воно нового чоловіка в природі веде. Він повинен у природі не технічним чоловіком бути й не в штучному, і хімії не треба. Через одне наше незнання ми в цьому робимо діло й у ньому сильно помиляємось, у ньому безсильні робимось.

      155. Загартування через Паршека говорить. Нам не треба гроші й ця вся економіка. Нам треба природа. Природна сторона – найбагатша в житті. Не експлуатувати це усе, а користуватись ним – це повітря, це вода й земля. Чоловікові для цього діла, щоб там бути, треба місце таке з умовами, щоби була така можливість у природі зоставатись без усякої потреби. Ось де є вона, природна така сила, зроблена в житті Паршеком. Його примусила обстановка минула на це піти. Він робив сам ці природні якості дослідним шляхом. Для того я в природі робив, щоб людям було хороше. Це вів нашого чоловіка Святий Дух, він на арену за собою тягнув еволюцію. Тихий такий підхід і таке свідоме в усьому терпеливе діло. Ми повинні це зробити, а не те, що нам доводиться так робити.

      156. Ми на це свідомість повинні ввести як таку, а ми це самодержавство на людях уводили, отця. А він нами, усією сім’єю, як своєю, розпоряджався. Він що хотів, те й робив. Він свого сина так міг продати за те, що йому подобалось. У нього свої були чужими. Це все так робилось індивідуально на нашій землі, власністю оточеною. Так вірили Богу, без нього одного кроку не ступали. А жити треба. Якщо в тебе що-небудь стихійно відходить, це все твоє порушення, що тебе покарала сила нечистого вчинку. Від цього всього люди сльози проливають, їм горе. А коли в цьому появиться який-небудь прибуток, тут уже радість, ми на бенкеті розпиваємо. А як хочеться нам усім в себе бачити це життя таке.

    157. Я, як із великого села, живущий на білому світі чоловік, з усіма живущими людьми поділився чому? Я узнав про їхнє життя: вони незадоволені зостались при своєму такому ділі. І сам узяв своє тіло, і з ним пішов у природу шукати істину для всіх, живущих на білому світі. Це їхнє здоров’я, воно є в мене особисто. Я з ним, як з атомою. Це було колись. Цар дивився, говорив на опору свою. У нього була губернія не одна, а багато їх. А повітів скільки, сіл, хуторів й аулів. Кожен чоловік мав своє маленьке хазяйство власного характеру. Жив він і надіявся на землю, вона його годувала, вона його поїла, він завдяки ній одягався, дім мав. У нього все для життя було. А от одного в житті не було, він у цьому всьому своє здоров’я втрачав. А без нього такого життя не було, він у цьому ділі губився, не те, що треба, мислив.

    158. А мисль – провідник цього життя, котре вело його по дорозі. Він думав зробити від цього всього краще, а в природі треба заслужити. А ми її вважаємо ворогом у житті, вона нас карає, ми в ній хворіємо й умираємо на віки-віків. Це нас примусили наші умови, ми щодня свій двір такого дому кидали, а самі їхали в степ, своє місце захоплювали конем. Весь день, весь час одне робили та доглядали за землею. А вона, бідна така, від нас терпить. Це ж її діло, щоб зернятко туди у вологу попало й стало зав’язувати свій ріст свого стебла, щоби був від цього всього наш людський у природі врожай.

    В один час усім нашим людям практично таке життя в цьому ділі показало свою таку дорогу. Без цього діла, без цієї мислі жоден чоловік у своєму житті не зоставався.

    159. Він свою голівоньку в цей час оточував і з природою індивідуально говорив. А робити? Робити йому помагали тварина, худоба, вона робила, собою тягнула все належне приладдя. Яка в цьому вона тяжка така робота. Ми її так весь час робили, у нас виходило. Це така наша весняна робота, відбувається сівба. Вони свої сили закладають, а потім урожай доспіє, він більше дасть чоловікові роботи. Треба це все скосити вручну косою з грабками та рядочками треба класти, а потім сніп в’язати, їх багато. Треба копни в хрести скласти, а потім треба їх у гарби скласти та  привезти на свій тік. Ця робота робилась людьми та кіньми, биками. Складалось в одинок високо, щоб не затікало. А з одинка на току розстелити та котками молотити в полову.

      160. А потім сіяти, потім віяти чисте зерно, його, як золото, – у мішок. Це робота, вона одна з усіх нас. Ми для цього всього робимо своє таке діло. Особливо ми з вами зародили в людях цю бойню: купа - на купу, гурт - на гурт. Одні мали, а інші нічого не мали. Ті, хто мав у себе своє таке багатство, він його в процесі цього втратив. Він виявився зі своїм безсилим. Чуже своєму не помагає. А тому, у котрого власності не було, були сказані кимсь слова.

   Люди були за одне те, що це треба. Вони йшли в бій із зброєю в руках. Їм старе не треба, вони йшли за нове. Їх не вели до того, чому це ось було? Радянська влада – це є народ, а йому треба життя. Смерть, вона не треба. Тому за них природа заступилась.

    161. А ця історія, вона зайняла своє таке місце  через своє технічне, штучне, хімію. Вони нам реального не дали, а це місце захопили й стали користуватись ним так, як до цього люди користувались. Режим, політику як таку ввели, на чоловікові застосували її.

    Вони стали те в житті, від чого людям стало шкідливо. Через це діло люди помилялись, помиляються й будуть так помилятись. Ніякого такого нового, щоб у природі був чоловік не такий, як був до цього: його ображала вона за його зроблене все. Ми такі є всі люди, вони так звикли за рахунок землі жити й будувати в цьому таку само економіку. Ми з вами навчились природу купляти, ми її продаємо, менжуємо її. Як хочемо, так із нею ми робимо. Це зовсім старе таке діло.

    162. Нам нове не пахне. Як жили, так ми з вами живемо, лише б захотіли. Таке наше діло. А в ділі - ми з вами всі. Наші люди так ось жили в природі, вони хотіли в неї брати те, що їм хотілось. Самодержавна особа брала в природі на цій землі, що хотіла. Людям треба було – вони ставили своє. А їм було треба. Вони на цей час збирались, робились охочими, свою експедицію направляли в свій такий природний похід. На це все знаходились такі люди сміливці. Вони туди їхали зі своєю славою там знайти в природі таке джерело. Вони думали, вони їхали з упевненістю, щоб там знайти для життя свого золото чи срібло, а це все в ній було.

    163. У них між ними був такий ось у житті ватажок. Для цього всього діла одержував засоби. Ці люди були озброєні, без нічого так не зоставались. Арктика велика, північ могутня. Усе там було, їх наука посилала робити свою намічену розвідку, вона пропускала це. Їх не прощала природа, у цій атмосфері смерть.

    Це самодержавство треба було царю. Люди не жили самі собі так легко в цих обіцяних умовах, замерзали вони через це добро, гинули. На зміну прийшла в природу Радянська влада зі своїм таким народом, з великою розвинутою технікою, із засобами. А люди такі знаходились, їм у житті своєму треба були гроші. Найголовнішу роль в людях грали в усьому – це гроші. А вони одержувались даремно.

      164. У цьому жартувати з природою не доводиться. Вона на це такий розвиток має, свої сили в будь-якому такому напрямку. У цієї експедиції є все, вона жива, до неї люди розуму прийшли зі своїм знанням, вони озброєні технікою. Природа від них у всьому ділі терпить. Це люди прийшли злодії, грабіжники, убивці. По-їхньому всьому там, куди вони пробирались, - це природа, вона повинна. Так чоловік думає: вона повинна цих людей задовольнити. Їм природа відкриває надра, різного виду поклади. Ми з вами в житті цим ділом так ось спільними силами багатіємо. У нас геологорозвідка. Ми для цього вчимось, нас обстановка вчить цьому. Ми знаходимо в природі її поклади, їх качаємо з глибини наверх. Тут у нас для цього є всякого роду заводи, цю сировину перероблюємо на продукцію.

    165. Усе це ось у житті робили наші люди. Їм це неможливо кинути. Люди такі вони були в цьому нужденні, вони в цьому хворі, їх треба від цього діла лікувати. А щоб для них було знайдено засоби, цього не було, і нема на це чоловіка. Зараз нужда людям така: одні імущі  оконфузили, визнали їх невмілими. Вони заважали цьому всьому розвиватись. А тепер ми зробились у природі самі хазяї. Нам тільки намітити що-небудь зробити, на це все народжується велика така ось у житті охота. Для цього техніка є, місце в природі є, де можна поритись, пошукати те, що треба буде для людей. Ми такі є люди. Нам цього, що ми маємо, мало. А поклади є, їх треба нам шукати.

    166. За ділом Паршека, ми з вами не туди прагнемо попасти. У нас наша земля вся перевернута. Це добре, що наш розвиток одержує такий ось у житті прибуток? Ми ним так живемо, а люди є інші, бачать це багатство. На нього інші люди дивляться, як на чуже, їм завидки та ще яка є хвороба. Він сусід нехороший, воюючий ні за що. У нього своє, він для цього зробив напад. У зв’язку із цим, ми, люди, природою обдаровані. Це не мирне діло, а люди на людей по-звірячому накинулись, їм хочеться скористатись чужим. Вони стараються зробити війну. Це закон: сильний - безсильного. Хто – кого й як, а війна, вона введена природою. А природа сама мирно не живе, з нею люди. Вони з природою всіляко хочуть, щоб вона їм так ось як і завжди давала. Ми звикли примушувати природу.

    167. Мирно так  ніколи в природі не було. Це така путь, вона до цього нас веде. А коли звірі зі своїми звірами.

    Я вчора одержав два листи, а читати не довелось. І це було. По дорозі їхав циганський табір, а в них до воза є так коні прив’язані. Це вони такі є в своєму житті азартні хвальки цього діла. Я як заінтересована особа просив їх, щоб вони мені віддали. Мені вони не треба як такі, а коні зразкові, хороші. Вони їх у себе держали, берегли, як око. Це був їхній перед усіма людьми хліб, вони так жили на білому світі . Їм треба було село, а в ньому жили такі люди, їм як таким хотілось жити не яким-небудь таким минулим щастям.

    168. А циганка не втрачала так даремно свій час. Це її був завжди ранній сніданок: вона просила, вона ворожила. А дітей вона вже цим нагодувала. Це її був труд. А коли зі самого  раннього ранку встанеш і за це ось візьмешся, і почнеш із ним розбиратись, це таке людське на землі діло. Вона живе недалеко від шумливого лісу. Люди в ньому добували що треба. Їм треба буде що-небудь із приладдя, яке-небудь таке дерево, пригоже для ярма. Чоловік міркує, він про це думає, у нього так виходить. Він є повний хазяїн цього діла, лише б щось в своїй голові так надумав.

      169. Він на цьому особливому своєму місті самовільно живе, улаштувався, як якийсь король. У нього для свого життя своя належна земля, котру він має. Він її береже за законом належним, вона його зроду, йому за якісь заслуги цар-батюшка дав. Він тепер вважався якимсь дворянином царського двора. Ми всі - неімуща біднота, вона в ногах його пасеться. У них як таких нема землі, а в нас її дуже багато. Він за неї як хазяїн відповідає. Хоче кому-небудь такому селянинові цього куска землі за спасибі наділити - він це може зробити, тільки цього він не робив і не робить. Не один такий пан цим живе, а таке введено: за скупщину земля дається.

     170. Пан має в себе таку систему, він своїх мужиків близьких має, вони в нього, як пани. Пан совісний пан.

    Приїхала з Митякіна Марія, вона хотіла, щоб за неї хтось робив, за її хворобу. Вона таблетки пила, а суботу не змогла робити. У неї щодо цього родилась апатія, їй хотілось по-старому так жити. Люди вірять таблетці, хімії, вона давалась для того, щоб призупинити на чоловікові мученицьку хворобу. Вона цю хімію купила. А природа не купляється й не продається. Хворобу саджає на чоловіка природа за його вину, він щось зробив. Даремно природа не посадить. Вона нас терпить. Ми хочемо, щоб нам природа так давала без усякого. Ось які наші в цьому великі діла.

    171. Ми хочемо самі щось зробити, що буде треба в житті. Ми це робили, а от із цього ми нічого такого не одержуємо. Діло це наше, ми його зробили в природі самі. З чого? Та з природи. З живого матеріалу зробили мертве, не своє,  а чуже. Наше діло – по природі шукати. Воно є, ми його знаходимо, у ній робимо мертве й стаємо на місце. Говоримо: це діло наше, ми його зробили тепер добре. А хороше нами зроблено, воно може поламатись. Воно є чуже, довго не живе. Воно в цьому може з колії зійти. Деталь зроблена зі сировини з природи. А природа, вона дуже сильно терпить, вона винувата своїми силами. Вони не погане зразу в житті знаходять. А чоловік же живий, він не хоче цього горя в природі, він хоче від цього всього позбавитись.

    172. А з Полтави прислали дерев’яну ложку. Це одне наше таке щастя їсти самому яку-небудь їжу. Вона зручна для всього цього. А подарунки не треба брати від людей таких. Він у цьому бідна, нужденна особа, на нього напала в цьому, вона образила. Природа вирішила покарати. А за що? За все. Не знає про це ніхто й ніяк. Я жду не те, що до цього було. А буде в житті те, що нам дає природа, вона наша мати. Схоче – помилує, а схоче – покарає. Ти ж у ній, склавши руки, не сидиш, а діл у тебе безліч. Ти на якомусь ділі застрянеш. Тебе за це - вона, природа. Це діло, котре ми робимо, - це для природи є великий каприз. Вона це в себе не любить, старається від цього діла позбавитись. Ми з вами в ній – убивці, ми – злодії.

    173. Це діло наше, котре ми самі робимо. Курочка на двох ніжках ходить по двору, а сама несеться. Вона нам яєчко за день знесе. Ми нічого такого всіма людьми не зможемо зробити. Що ми в цьому самі робимо, так ми все робимо, що можна. З нами природа робить. Якщо ми це самі робимо, ми ліземо на рожен, ламаємо стіни. А жити можна буде в природі так, як вона не хотіла сама, щоб ми це діло робили. Наше діло, котре ми з вами в природі робимо, для чого воно нам треба, якщо це все робиться в природі для однієї шкоди в житті? Ми їмо дуже багато й хорошу їжу, а одягаємось ми в найкращий одяг. Ми з нього це марно не робимо, а з найкращого матеріалу. Через це діло ми в труді гинемо.

    174. Це, що ми з вами робимо, не ваше. Ми, як такі люди, готуємось, запасаємось грошима, щоб у цьому ділі економіка. Вона готується нами не для того, щоби був дім хорошої якості. Все ми робимо для того, щоб жили в хорошому ділі. А природі це не по душі. Вона сама любить живі енергійні такі найменші, мізерні дії. Ми з вами маємо найменшу початкову дію – це в природі зайчик. Він сіренький, він біленький, його ніхто не жаліє, усі хочуть на нього напасти. А великий у житті океан, він велику силу свою має, зберігає в собі те, що є в ньому. Маленькі джерела утворюють невеликі ріки, а потім робляться моря.

    175. І це ось у житті буває, такий нелегкий у людях час. Ми жили не погано, а хороше. Чого тільки ми не мали в себе? Нам природа не жаліла давати. Особливо нам на цьому місці, куди ми приїхали жити, переселились, як ніколи. Їхали туди: у селі не було нічого. Як тільки доводилось нам, таким людям багатим бути, так і виходило в своєму житті. А є такі. Були люди, у котрих хліба не було, вони були бідні, котрим треба давати. Я цим ось у житті своєму гордився, так робив з ними як з неімущими. Вони так у цьому ділі терпіли нужду, а взяти не було де, як тільки в нас.

    176. А є такі люди, у котрих нема того, що в житті треба. Але чоловік іде сам наймається, продається за те, що в житті йому заважає. Ми із своїм здоров’ям ліземо на рожен. Це час такий, він біду утворює.

    У сина є машина, він зробив аварію, горе, біда нас усіх оточила. Ми із цією машиною завозились, стали шукати місце, щоб зробити цю ось машину, поставити на ноги. Робити доводилось на станції обслуговування, вона за це діло взялась, стала робити як таку. Куди підключився Дмитро Миколайович, котрий став цьому всьому помагати. Я як Учитель цьому ділу старався помогти. Діло пішло скоро, взялись люди за діло, почали чинити цю машину.

    177. А машина повинна пройти ДАІ актом, а це не зробили, що треба було. Це машина Якова, він їздить по трасі з батьком. А тепер він випив. Стараються зі цього виплутатись. Він дуже хвалився сам. А люди, вони ці слова чують, у них у голові своє. Їм доводиться цьому горю не завидувати. А час ішов, не зупинявся, треба цьому горю помогти. Хазяїн цієї машини був Яків. Це добре йому так вийшло, що сам не попав. А машина є така машина, їй треба було й гроші. Люди все роблять для того, щоб їх у цьому заробити. Гроші – це є усе. За гроші не одна хата в селі була поставлена. Це в житті нашому мертвий капітал, а в ньому люди живуть, та ще один перед одним вони хваляться. Це їхнє таке в житті завдання.

    178. А ці аварії на машинах по білому світу робляться не такі, а всякого роду. Ми ж їдемо в зовсім мертвому стані, це ж є зовсім нежива сторона, чуже. Воно не говорить із тобою й не скаже тобі про свою новонароджену хворобу. До машини треба мати слух і поняття. Це не чоловік, його не забуваєш ім’я, Петро чи Іван. А Іван не став із Петром говорити. Адже вони живі люди, чому не стали говорити? У них робилось у природі якесь зло. Це чоловік живий, у нього мисль робить, як ніколи, своя, жива, вона може думати про те, що слід. Йому це треба, він на цьому одному зупинятися ніяк не зможе.

      179. Сьогодні він вирив яму таку, а на завтра у нього народилась лінь. Яка? А тут можна трохи пожалітись: захворів. Такий у природі час приходить. Сам зібрався їхати в степ, зовсім уклався, а тут, як на гріх, десь узялось: такий сильний пішов дощик. Сьогодні мені, такому чоловікові, у житті не повезло. Сьогодні, а вчора думалось. А сьогодні природа мені так в роботі завадила – думка не виходить із ділом. Хотілось це ось таке діло зробити на цій землі, а погода перешкодила – тут я не винуватий. Вина тоді тобі прив’язується, коли ти піймаєшся. Усі люди живуть, самі себе вважають правими, їх оточує неправда. Хочеться зробити це, але дуже тяжко – узяв і кинув.

    180. А кинути це діло, котре починав робити, легше за все. Але ми ж з вами гонимось, наше діло – догнати й перегнати. А коли ти відстаєш, твій у цьому великий програш. Усе життя в цьому все робиться людьми, вони думають дуже багато про все, а робити доводилось те, що їм піддається. Вони готують людей до цього діла, а діло експедиційне. Для цього діла їм природа народжує такі дні, у котрих вони зі своєю технікою спішать зробити свою роботу. Їм треба площу підготувати, щоб у них вийшло на цьому місці зробити грядку. Вони стараються чисте насінне зерно у вологу вкинути. Це їхнє вміння, щоб вийшли зелені сходи. Це все робиться нашими людьми. Вони це роблять щорічно кожний раз, щоб зерно чистого характеру виходило.

    181. Наше людське діло таке відбувається. За цим ділом невідривно слідкує преса, вони акцентують на всіх таких ділах. Їх роблять на цій землі механізатори, любителі землі. У них для цього є хлібороби-спеціалісти, вони агрономи. Вони цьому всьому теоретики із себе створити будь-якого музиканта, співака й поета. Словом, люди робляться цивілізованими, ідуть вони своїм знанням від тяжкого свого труда. Їм доводиться вчитись на дипломи, щоб це діло знати, але не помилятись. Це все в природі робиться теоретична хвала. Від самого рядового солдата є багато назв офіцерів: лейтенант, капітан, майор, полковник. Усі в чину люди до самого генерала в повній формі.

    182. А в роботі такій, котру роблять люди-будівельники, починається із самої укладки стін. Ми їх кладемо для того, щоб у цих умовах жити. Наше діло одне – усі зручності мати. У домі є ванна, є туалет, є кухня. Що хочеш, те й роби. А по воді пливуть човни, кораблі возять один за одним. А в селі живуть охочі до всього, що робиться в людях. Вони роблять, а з малого беруть свій приклад. Вони по ділу бачать, стараються самі в іншого чоловіка навчитись і таким, як він, зробитись. Один в одного так брали приклад такого діла. А діл у житті в природі дуже багато, їх так треба робити, як роблять усі ці ось люди. Їм хочеться бешкетувати, вони дивляться на це, як хочуть. Ця штука не прикрашає й не вчить цього ось. А краще від цього відмовитись.

    183. Бога як такого ніхто не бачив і не міг бачити. А капіталісти, вони вірять йому, а щоб виконувати – цього вони не роблять. Так краще їм зовсім ніяк не вірити. Вони ж ненажери, вони злодії й убивці, словом, нелюди. Так само й комуністи, вони не вірять йому. Кому як такому будуть вірити капіталісти? Вони бачать, як роблять самі капіталісти. Їм треба Паршек, він чоловікові хоче своїми силами помагати. Це природа, вона має в себе для цього діло, у неї є повітря, є для цього вода, і є для цього земля. Вона не технічним шляхом йому як чоловікові помагає, а природним шляхом чоловіковому тілу помагає через її любов, котру робить сам Паршек.

    184. Він любить її, як ніколи, своїм тілом. У природи є своє, вона ні в кого не питає, а своє ставить. Ми такі в цьому є люди багаті, у нас є все, не потребуємо нічого, крім тільки одного – нема свого особистого здоров’я. А на нього так воно напало, що є одне тільки єдине, є в житті одне хороше діло. Паршек із своєю ідеєю тут не треба буде: ніякий  чоловік  цьому всьому не вірить і до цього всього діла не старається попасти. Це нехороша картина, вона нами так ось зроблена, щоб нам усім  так доводилось на неї дивитись та користуватись як якоюсь красивою штукою.

      185. Ми біля неї довго ходили, а щоб до неї близько підійти й похвалитись, цього ми не зуміли зробити. У нас не було такої сміливості навіть сказати цим людям що-небудь. Так це ось вийшло в моєму житті, я на це не вчився ніде й не готував себе сам. Можна сказати: у цьому нічого я не знав. А фізично був здоровий. Мені підказувала в цьому ділі сама природа. Я писав дуже багато з історії прожитої. Мої такі були пошуки в природі. Я про це вже знав, як про таке діло, що наші люди живущі не були задоволені своїм життям. Я народився так, як і всі, в своєму великому селі. Школу проходив церковно-приходську. Учителем був дячок Єгор Степанович Сичов, вимогливий мужик він був.

      186. Один з усіх давав своє таке знання. Я провчився всього чотири роки. Моя практична робота, можна сказати, я - шахтар. Цю копійку добував, любив я не сидіти, а більш за все рухався на своїх. Це був мій такий фізичний стан. Мені, як тверезому такому чоловікові, у житті своєму так везло. Мене природа не держала на одному тому ж місці. Люди старались мене в себе держати один свій такий час, а потім вони мене не в силах були держати. А своє діло я добре знав, а писати не переставав, минуле згадувати на руській простій мові. Як мені доводилось це місце своїм тілом у житті оточувати, а потім це місце в своєму житті щось давало. Я місце міняв і хотів далі від цього йти.

    187. Раз я місце одне залишив, інше взяв, я там по-новому жив. Я практично робив, а теоретично описував.

    31 січня 1983 року Капіцу в «Очевидне-неймовірне» показували про те саме, котре ми, геологи, знайшли в лісі. І всіх студентів, котрі в природі копаються, шукають. Самі не знають, що шукають. А ці люди, котрих знайшла історія, вони харчуються горіхом, картоплею, є трохи м’яса. Вони рили яму, словом, ця історія не така інтересна, як у «Вогнику» написано Власовим  «Експеримент відстанню піввіку». Проходивши по природі чистим тілом, Паршек у природі зробив це діло сам. Він між людьми проходив, проговорив. Мова йшла одна тільки про загартування-тренування. Жодного чоловіка не знайшлось піти слідом за ним.

    188. А Паршек яким був у природі, таким і зостався. Його діло – самородок, а джерело його – це загартування-тренування, про котре мова йшла. А преса хотіла його вбити своєю такою критикою: і шаманом, і пророком, словом, тим, що вони хотіли. А Паршек від свого не відступив, він своє не кинув. А зустрівся з людьми хворими, старався узнати та їм помогти, щоб вони не страждали. Загартування-тренування йому минуле оправдало. Уся приватна власність, вона в нього не була, він її не мав, тому він цим зайнявся, він став шукати в природі те багатство, котре треба людям – це їхнє особисте здоров’я. Одержав все від природи, таку довіру, щоб цьому чоловікові хворому помогти.

      189. Ось що зробило Паршекові загартування, воно йому помогло свої грішки перед людьми оправдати, перевірити. Найголовніше в житті – це ображена особа. А ви їй не даєте життя. І ми цим ділом не даємо цьому чоловікові ходу. Спирт робиться людьми, а вони ж споживачі. А ми цим розвитком не даємо, гонимо цього чоловіка, він же не винуватий. Винуваті в цьому люди свої, ще ж природа, а в природі не те робиться над чоловіком. А ми робимо самі, а хочемо, щоб це діло відійшло. А діло – це життя людське. А люди це зробили, а тепер цього діла не дають. Це квітка, життєве питання, та ще яке в людях.

    190. Андропов і журналісти зводили мир з Америкою, роззброєння ядерної війни. Успіхів потім ніяких через приватну таку власність. Самі генерали трусяться, вони так за війну говорять, за світову: такого в житті не було, як буде. Нам написана стаття. А Паршек, він нам не говорить, щоб ми жили так, як ми навчили самі себе робити в природі, щоб вона нам давала без кінця й краю. Нам усе мало. Ми вчимось у природі своє зло сіяти між собою. Це наше таке вміння в цьому ділі робити, між собою так озброюватись до невпізнанності. Треба нам рахуватися з матір’ю-природою. А що вона нам усім так робить у нашому житті? Стихійне діло.

    191. А за Паршековим ділом, своє місце ніхто не мав права займати, як його зайняла назначена особа. Він це місце тимчасовим явищем у себе в національності зайняв до одного моменту до випадку. А Паршека обрала одного за ділом самородка, а джерело його – це загартування-тренування. Паршек один у цьому ділі трудиться на благо всього світу всіх людей. Він говорить нам усім таким ось людям, треба кидати так індивідуально захищатись, щоб у чужому доводилось жити. Це – бездушне, воно зовсім мертве, але не живе, а з ним як із таким жити не можна буде. Більшість у природі цього, воно тягне живе на смерть. Чоловік тому так у житті своєму й помирає, у нього на це не вистачає своїх таких сил.

    192. Остання сторінка йде.

Паршек не кидає своє таке діло описувати. Він у природі питає про своє таке в природі життя, котре ти, як мати рідна, мені дала. Вона говорить: Я тебе такого вибрала одного з усіх нас, живущих на білому світі, і доручила тобі одному це в природі робити. Ти – один-єдиний. Якщо мені тебе з життя зняти, то краще всім цим людям не дати ніякого життя. Ти любиш мене, хвалишся перед усіма своїм тілом.

      Бажаю всім щастя, здоров’я хорошого.

 

1983.02.02

Учитель Іванов

 

Набір – Ош. З копії оригіналу. 1302. (в1412)

 

    8302.02  Тематичний покажчик

Загартування – джерело, наука всіх людей 3,

76,105

Загартування зробить друзями  4

Учитель Бог  9,49,104,147,192

Учителя просить – не буде війни  9,120

Ходити роззутим  10

Бажати іншому, чого собі хочеш  17,27

Учитель історія 21-49,132, 140

Мозок сохне  27

Здоровя  32

Гроші  38,70

Незадоволення  40,66

За оздоровлення люди назвали Христом 41

Я зробив те, що говорив Христос 49

Перший чоловік  54

Новий потік, раса  58

Райське місце  68

Слово, діло – діло вічне 78

Стихійні лиха нам попередження 79

Терпіння без їжі 6 днів в тижд. 89,100

Життя без потреб  93,96

Похіть  140

Причина хвороб – вина в природі 170

Віра в Бога і виконання заповідей.

Якщо не виконують, краще не верить183