Іванов П. К.

Паршек

1983.03.29

 

1983 рік 20 лютого – 85 років

Учитель Іванов

 05.12

Перекладач  Ош. Редактор  Ош. Редагується за благословенням Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

 

     1. Це лютневий день народження мій у природі. Він є початок у житті поки що, кінець не видно цьому. Я зустрів загартування-тренування по дорозі свого життя, воно оточило мене  природою. Я – до неї, а вона – до мене. День ішов для мене зі своїми силами, він допомагав мені в усіх своїх напрямах. Це здоров’я було моє, я прийшов з ним до людей і став допомагати їм в їхньому горі. Люди задовольнили себе моїм приходом, вони стали любити мене за моє хороше, що я не жалів віддати їм своє здоров’я. Вони дякували мені за це, вважали мене за це все моє діло. Я був Бог для них.  Я є самородок за всім цим ділом. Загартування-тренування є джерело мого всього життя. Я труджусь один на благо всіх наших земних людей. Я вчусь у природи. Хвалюсь цим у світі.

    2. Я оточив себе істиною для самозбереження своєї клітини. Серце моє є молоде, загартоване, здорове,  25-літнього чоловіка. Мій вихід є в цьому. Я не боюсь ніякого ворога, не боюсь навіть своєї смерті. Я вмер би давно, якби не було цього в житті. Я є чоловік землі, я дихаю сильно. Я різко говорю не про якесь чудо, а про природу, про фізичне явище, про чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Я люблю хворого, знаю душу й серце його, хочу допомогти йому. Я убиваю біль через руки струмом. Це говорять не слова нам, а роблять все діло. Рука пише владика, про це не забути ніколи, дуже справедливо. А просьба яка? Треба просити мене, будеш здоровий. Кому це буде треба? Юнаку молодому. Це має світове значення.

      3. Треба любити природу, її берегти, як око. Хвороба не відіграє ролі проти чоловіка, а чоловік відіграє ролі проти хвороби. Ми маємо вчитися в Іванова, щоб не сідати в тюрму, не лягати в лікарню. Жити вільно, не лізти на рожен. Яка слава буде нам, якщо ми поклонимо головку свою низько дідусеві, бабусі, дядеві з тьотею та молодому чоловікові. Скажемо: «Здрастуйте». Ех і життя моє тяжке. Моє терпіння зрозумійте, свої серця загартуйте. Милі мої ви всі люди, гляньте на сонце, на своє оздоровлення. Бути таким, як я, Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Я взяв цю історію із загартування-тренування всім нашим людям. Нехай вони дивляться на це все, нехай вони читають про це все, зроблене мною, а розуміють по всьому.   

    4. Я зробив їм для того, щоб вони бралися за це, і робили з любов’ю. Ми з вами візьмемося за це, і ми почнемо робити. А раз ми робити будемо, то Чувілкін бугор утвориться в нас, таких людей, для нашого життя. Наш руський простий чоловік Іванов є  вже в цьому ділі. Місце є приготовлене йому з усіма такими умовами, де можливість буде для нашого всякого чоловіка, щоб він залишався в природі без усякої потреби. Люди зберуться через нього на цьому бугрі, гімн проспівають гучно.

                           Люди Господу вірили, як Богові,

                           А він сам прийшов до нас на землю.

                           Смерть як таку вижене,

                           А життя у славу введе.

                       Де люди візьмуться? На цьому бугрі.

                       Вони гучно скажуть слово:

                       Це є наше райське місце.

                       Чоловікові слава безсмертна.

     5. Паршек сказав нам усім, нема кращого від цього. Слова його – це є Бог. Він має прозвучати по всьому світові, мир по всій землі. Чоловік є на своєму місці, він похвалитися радий перед усіма, що він є такий. Він є пан на своєму місці, видний перед усіма, і він є ніщо на іншому місці, поклони не найдуться йому. Паршек був зі своїм таким розвитком, він і залишиться таким помічником перед усіма, як і завжди. Він був у людях, і він залишається у нас всюди таким на віки, як і є. Низько кланятись доводиться йому за це. Він заслужив перед нами всіма, природа береже його за це нам, як око. Вона вчить його так природно, дає сили через любов одну. Паршек любить її сильно, береже  всіма шляхами.

      6. Він говорить нам усім як таким, указує пальцем. Не треба орати землю, гріх великий є наш у цьому. Іванов не прощає нікому за це все, зроблене ними. Це багатство чоловіка, він воює за нього, чоловік убиває чоловіка. Якби ми не робили цього  в житті своєму, то ми з вами не воювали б, і ніхто не думав воювати. Це є істина одна з усіх, вона переможе нам усе. Ми є ніщо в природі через це все. Вона била нас так, б’є нас за це як таких. Ми є ніщо через це діло в ній. Земля наша є наше багатство, ми багатіємо в цьому, природа простуджує нас за це. Ми хворіємо в цьому, похворіємо, а потім помираємо на віки. Великий програш є наш у   цьому ділі. Якщо ми не перестанемо робити це діло, ми повмираємо всі в житті своєму.

    7. Наше життя все залежить від землі, від води й від повітря. Земля дає нам надра, вона родить нам багатий урожай. Ми продаємо це все направо, наліво, і ми купляємо це, ми ввели цей закон. А за ділом Іванова, це робити неможливо. Паршек був, Паршек буде, Іванов є всюди зі своїм здоров’ям, зі своєю любов’ю в природі для всіх людей, які живуть на білому світі. Вона вибрала його, він терпить свідомо для нас для всіх, природа допомагає йому в усьому. Він  випросив у неї. Він не потребує в цьому. Життя його і природне практичне вчення треба йому в цьому, щоб довести нашим ученим без усякої помилки про те, що таке ім’я є в природі одне з усіх нас. Один є для всіх, а всі є для одного. Це є Паршек.

    8. Його місце є не зайняте ніким ніде. Всі люди ждуть такого чоловіка, хочуть бачити його. Він є у житті корисний для нашого чоловіка. Потік зміниться зі старого на новий. Ми, уся молодь, простуджувались, хворіли, а тепер природа пожаліє нас за наше таке добро. Паршек приніс із собою нам, і він дає нам без усяких грошей. Природа зробила це нам так, вона є матір наша, така розумниця у житті, вона пожаліла нас так карати своїми силами. Їй як такій набридло в себе в землі держати. Ми всі лежимо в праху, ждемо приходу Іванова. Він прийшов на землю в люди це зробити. Його діло одне – добитися цього в природі.

    9. Я є чоловік цього значення, історія жде мене. Ворог усякий щезає від чоловіка, це робить природа, вона допомагає мені в усьому. Ми з вами жили на своєму місці так ось, свій нестаток є у нас. Ми з вами хворіємо, думка робить у нас у цьому, вона лазить по природі. Хочеться знайти, а природа не дає, що можна зробити. Нема того, що треба. А раз ми не знайшли цього, його нема, то нема, чим жити. А коли люди  просять Іванова, як Бога, то природа обдаровує цього чоловіка тут же, він залишається  задоволений цим. А раз чоловік отримує це в житті, то ми повинні повірити спільними силами й попросити його всіма силами, щоб наше життя змінилося у бік хорошого. Це все залежить від неї цілком. Ми просимо її так.

   10. Ми народжуємо людей через нашу цю похіть, котра примусила нас із цим ділом зустрітись, як із розвинутим нашим життям. Люди приготували нам передчасно. Треба жити, а ми зробили вже діло. Ми одягнули сорочку, оточили себе чужим. Це є мале, а бездушне, мертве. А живе жити не зможе ніяк з мертвим. Наша смерть розвивається в цьому, ми вмираємо в цьому. А щоб ми жили так, ми маємо народитись у природі без усякої такої потреби. Чувілкін бугор треба буде нам для цього. Ми пробували вже практично це діло.  Ми хотіли. Ми не будемо вчити його, що треба робити йому. А він буде вчити нас усіх своїм учинком новим небувалим.

    11. Ми, люди, виходимо його на своїх руках. Наше спільне дитя це є, ми ждали його в матері так, як ніколи, взяли на руки і понесли. 1983 року 6 лютого, неділя. Ми провели студентів Андрія та його товариша на поїзд Волгоград – Дебальцево. Я, Учитель, прийняв їх. Вони несуть вахту свій обовязок не їсти в суботу до неділі до 12 годин. Їхня хвала, вони приїхали отримати відповідь на свої запитання, вони мучили їх. Що робити з обморожуванням? Я сказав їм. Своє здоров’я треба повернути тим, чим обморозив. Це є мороз. Природа не карала цим, а ми самі отримали це безсилля. А природа нагородить, холод лікує хвороби всякого роду. Мороз, холод це є ліки одні з усіх. Вони розказали про лікаря, котрий нічого не знає про  це, особливо хірургія. Вона має в себе ніж на це відморожування, більше нічого, а їхнє діло є  різати.

      12. А тут не треба нічого. Як природа покарала його, так вона помилувала його. Сам чоловік. Спільне, сукупне купання мучить їх. Вони хочуть поодинці. Я примусив їх тут піддержати спільне. Курити не треба, воно не дає хорошого, а погане виходить. Я говорю їм. Треба в житті в природі просити мене. Не чоловіка зняти з путі, а допомога потрібна законна така.

    Якби ображеність була в якої-небудь сторони, то можна допомагати в цій образі. А її нема в капіталістів і нема в комуністів, один озброюється проти іншого, обидва хочуть перешкодити, війна всесвітня витікає через це. Така війна не була в людях, а тепер вона  назріває неминуче. Таке зрушення відбувається в людях. Продукція не буде так робитися даремно, люди роблять її свідомо.

    13. Війна, вона є неминуча. Ось що природа говорить нам. Треба всім просити Паршека – не буде війни. А війна робиться через природу. Землю облюбували, присвоїли в природі. Своє ім’я примусило, воно виявилось чужим, як воно й є в житті. Свого нема, а чуже не збережеш. Природа є не наша. Вона міняється. Сьогодні моя, а завтра іншого. Женевська нарада робиться людьми, їм не доводиться добитись толку через діло Карла Маркса, через матеріалізм і через Біблію. Один не вірить нікому, такому чоловікові, як Паршек. А другий вірить Богові дуже сильно. А заповіді Божі виконувати  дуже тяжко. Краще й легше зовсім не вірити.

      14. Домовитися нема можливості. Природа підказує Іванову. Це неможливо. Сили обидві є рівні, нікому не можна поступитись. Краще це зробити в людях, ніж умерти. Ми знайшли це місце з усіма умовами, щоб можливість була нашому чоловікові бути у природі без усякої потреби. Люди скажуть гучно. Місце райське це є наше, слава безсмертна є чоловікові. Люди не сплять, а вони думають все, зручності свої хочуть мати, економіка треба їм ця. Вони ждуть час. Снасть, техніка має бути в них. Вони готують – це є їхнє діло. А коли діло є в них, то життя є в них. Вони роблять усе те, що їм треба. Природа терпить у цьому. Вона не радується їхнім.

      15. Вона бере нападає за це все зі своїми силами природними, вона має в себе це. Ми не знаємо її, і не хочемо знати. Ми не любимо її, а капризно ставимось, примушуємо. Ми боремось з нею. Ми кладемо оранку під сніг глибоко під зиму, це наше діло є таке. Ми не забуваємо про цей час, думаємо про це все. Хліб, зерно треба нам. Якщо треба трудитись, ми трудимось сильно. Утомляємось, утрачаємо здоров’я. А коли ми загубимо його, знаходити не вміємо. Ми є бідні люди в цьому своїм ділом, не знаємо її. А раз ми не знаємо її, не просимо як матір рідну. Вона вважає нас чужими. А раз ми відійшли від неї, зробилися технічними людьми, штучним оточили себе, хімію ввели.

    16. Ми відійшли від природи цілком і повністю, щоби бути близькими. Природа не відходить ніколи, а живе близько до іншого завжди. Весна тягне до себе літо, а літо тягне до себе осінь, а осінь притягує холодну морозну зиму, котра полежала на землі, атмосфера побула. Сонце захотіло, тепло десь взялось. А життя є вже інше. Прибуток треба в природі, вона  дає його. Білий енергійний сніг лягає в природі. А коли тепло оточує, то вода появляється тут, як ніде й не було, Зелень, бур’ян росте через це. Чому бути, того минути не можна. Одне не буває в природі ніколи. Тільки появилось, і тут почало рости.

    17. Сонце піднімається, воно пливе повільно. Це день буває такий у природі, себе так показує, буває такий, як і завжди. А люди ступають по землі своїми ногами, вони спішать попасти туди, жде їх там. Думка народжується в них знайти щось таке, ця штука треба їм. Він опинився у великому лісі, він бачить там те, що  треба буде йому. Сокира треба там, чим дерево треба зрубати так. Ми живемо цим. Все можна зробити з цього, лише б захотіли.  Держак обтесати для чого-небудь. А ця штука  треба необхідно чоловікові. Ми маємо коня чи пару волів. Привчили їх запрягати в драги, ярмо й дишло треба їм. Воли возять це діло на собі на своєму горбу, як і звичайно завжди. Їм тяжко, але везти треба.

    18. Люди живуть на білому світі, та ще в лісах, там де дерево росте всякого роду. Воно є не одне таке, а багато є різного. Пташки сідають на них і свої пісні співають такі. А люди ходять, бачать і чують їхнє це діло. А діло є невидиме, з котрим чоловікові доводиться зробити те, що не зробили всі. Ми всі хочемо робити, всі роблять діло. А ми маємо скільки таких діл. Місто є чиє? Ми народились у ньому, це місто є наше. Ми трудимось у ньому, ми робимо те, що треба. Ми жили чим? Це діло наше, у котрому ми помилились сильно, присвоїли до свого імені, це моє. А моє – це є приватна власність, індивідуальний капітал. Ніхто не має права присвоювати його собі, щоб назвати своїм ім’ям. Одна природа є в силах поділити добро цього хазяїна.

    19. Вона дала цьому хазяїну його призначену природою смерть за це все. Чоловік передав за спадщиною своє наявне як мертвий капітал, чуже, бездушне, чоловік став продовжувати із цим. Це своє місце дало. А чоловік сам не зможе зробитись самородком із цього всього, щоб джерело було для цього всього загартування. Щоб чоловік трудився на благо всіх земних людей усього світу. Щоб ці люди вчились практично в природі й хвалились перед усім світом. Істинно треба сказати про самозбереження своєї клітини. Моє серце є здорове, загартоване, молоде, 25-літнього чоловіка. Мій вихід є у цьому. Я не боюсь ніякого ворога, навіть своєї смерті. Якби цього не було в моєму житті, я вмер би давно. Я є чоловік землі, дихаю дуже сильно. Я говорю різко не про якесь чудо, а про природу, про фізичне, про практичне явище.

    20. Найголовніше, повітря, вдих і видих, а снігове пробудження. Миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку.  Це наше таке життя. Ми є теж із цього села, ми народились у ньому. Ми трудимось для життя і робимо їжу, шиємо одяг, будуємо дім. Усе  є в нас, але ми втрачаємо  здоров’я. А засоби не маємо такі, і чоловіка нема такого, щоб отримати допомогу від нього. А Бог допомагає чоловікові, якщо ти знаєш його як такого, у будь-якому місці у будь-який час. Він живе з нами. А раз ми знаємо його, який він є, і де він є, то проси його. Він допоможе тобі в усьому завжди. Ти ж чоловік, природа оточує тебе, вона держить тебе такого одного в себе. Ти перебуваєш у ній у своєму нестатку завжди.

    21. А раз щось треба тобі в житті, а природа не дає тобі, то ти є хворий у ній. Це треба тобі, тому природа народжує нам думку. Ми думаємо, а потім починаємо робити те, що треба. Живий факт виходить із цього всього. Це людський хутір, а ми народилися в ньому, а тепер робимо своє діло в ньому, ми помираємо так через нього. Діло наших рук залишилось позаду, ми не доробили це діло, а вмерли на віки. Природа завадила нам за нашу таку хворобу. Ми примушуємо її, вона терпить від нас так ось, як ніколи. Ми терпимо від неї теж  смертю. А смерть є в людях, гіршого від цього не може бути. Ми ж є люди такі ось, як бачите. Нам жити б у цьому ділі, а ми помилились, умерли на віки-віків. Ось що ми з вами зробили в житті в цьому. Ми зробили смерть у природі.

    22. Ми з вами яке діло не робимо, ми помиляємося сильно в цьому. Наше таке діло, ми втомилися в ньому. Нам треба відпочити. Ми відпочиваємо в природі, де здоров’я втрачаємо. Ми робимо це.  Нам треба зовсім кинути це робити. Ми з вами не навчились без цього бути. Паршек є проти цього діла. Треба не помилятись, і треба не втомлятись. І місто, і село, і хутір – це є бездушне, усе мертве, чуже, негоже зовсім до життя. Смерть розвилася через це. Ні гвинтівка, ні кулемет, ні гармата ніяка, лазерний промінь, ніяка ракета (у літаку й на суші), ні ядерне, ні якесь інше не допоможуть у цьому 2-тузовому віці. Це ж сила є проти такої сили, котрі поділились пополам у природі. Натовський блок і Варшавський договір. Ми всі будемо горіти самі необхідно в цій продукції.

    23. Нема ніякого такого захисту в природі, крім мене однієї та мого вибраного в людей сина Порфирія, котрого люди назвали Паршек. Я вірю йому за його любов до мене, і допоможу в усьому всюди. Що він попросить, те дам йому через любов його. Ви всі просіть його. Він робить правильно між мною й вами, він не хоче війни. Він хоче, щоб ми, усі земні люди, своє слово дали не воювати між собою, людьми. Діло є за ним, він звернеться до мене, попросить мене, а я це зроблю. Люди ображені вірять йому, як Богу, індивідуально, а отримують реально. А коли просьба спільна надійде до Іванова, він зробить все в людях. «Вогник» сказав точно вам про силу його і про мудрість. Поки що він є один між нами такий.

    24. А час прийде такий, ми, усі люди, визнаємо його як такого. Ми всі зробимось, як він. Це є тільки перший початок. Золото зі сріблом не допоможуть. Ми помремо, як і не жили. Це те, що ми з вами зробили. Наше таке діло є невмираюче. Ми не кидаємо робити його. Це наше життя є таке. Ми є сьогодні, а хтось інший буде завтра. Ми не знали нічого про це діло, а чоловік умирав і буде вмирати в цьому ділі. Люди помирають тільки через це. Ми є бідні в цьому всьому. Люди почали робити це діло, вони і кінчать це діло. Ми знаємо добре, не будеш жити з мертвим, мертве є мертве. А моє діло було таке, як у всіх людей. Я крав з ними. А коли вони запросили мене вбити чоловіка ради партії,  я не пішов слідом за ними.

      25. Тому вони не стали мене як більшовика вважати учасником цього діла. Мої товариші, з котрими я зростав, продали мене. Я не губився, а йшов по своїй дорозі. Я одержав у житті те. Природа взялась опікати мене, вона дала  своє вчення. Я став учитися писати. Виконроб Воронцов підказав мені, що головне, треба писати в цьому, щоби бути письменником. Я послухав його, як ученого чоловіка. Я списав букви, весь алфавіт, і цифри, номери. Добивався це все називати словами правильно. Я кинув свідомо пити й курити ради свого здоров’я. Я не був якийсь хворий, щоб що-небудь турбувало мене. Але став бачити людей, котрим я почав робити свою доброту, вона смерділа їм. Я не переставав робити своє, писати історію в природі, вона починалась мною. Я шукав своїми словами чоловіка у природі такого, як чоловік стояв з горилою у книзі професора Ранке.

    26. Я знаходив його малюнки, клімат. Природа вела цього чоловіка разом із собою, котрого я шукав по природі. Він ішов, як по конвеєру. Адміністратори не любили його за практичне вчення, вони відчували цей дух. Я сам придумував фрази, лазив по природі, а бачити не доводилось такого чоловіка в людях. А сам готував себе в цьому ділі, коли природа послала мене до людей допомагати їм так.  Моя робота є така над людьми. Я зустрічав хворих усякого роду, старався взятися за них, за будь-яке захворювання, прогресуюче на них, яке привилось. Воно дівалось від мене десь. Я просив природу, його керівника, просив цього хворого.

    27. Я узнавав його ім’я. Говорю йому як чоловікові, щоб він звертав свою увагу на мозкову частину. Очі були в нього, він дивився ними по тілу своєю увагою. Це стрільба була його. Він вдихав повітря в цей час, яке було сильне в природі.  Сім’я могла гори переставляти із самого місця, а потім пішла на спад. І отець, і мати вмерли, уся сім’я розорилась. Всяка сім’я іде з життя так. А щоб цей рух зупинити, ми з вами не робимо цього. А закопати його, ми навчились робити це. Це є наше. Ось могили лежать, вічний прах лежить у землі. Це такий час приходить у житті. Ми закопуємо людей мертвих у землю. Це все робити жаль, але  ти не поробиш нічого в цьому ділі, Смерть не рахується з цим, а бере і кладе іншого збоку за законом.

    28. А щоб урятувати цього чоловіка, такі люди не народжувались у нас. А от Паршек народився на це у житті. Природа держить його в умовах, вона є наша мати. Я зберігаюсь у домі Валентини завдяки її догляду за мною в даний час. Природа попросила її як таку, вона дала слово, щоб цей дім був за мною. Охоронець хотів, щоб я зійшов з колії зі своїм ідейним ділом, зі своїм розвитком. Вони визнали мою ідею. що вона є якась секта. Я сказав їм, що нема ніякої секти в мене. Я є самородок. А джерело моє – це є загартування тренування. Я труджусь на благо всіх земних людей. Це є міжнародне здоров’я, а воно треба всім таке. Я не жалію передати даром його. Моє діло це є.

    29. А моя ідея веде нас усіх, хто живе на білому світі, до життя вічного характеру. Ми їли, ми пили, ми одягались, жили в домі з усіма вигодами. Навіть народили чоловіка в себе через це все, зміна прийшла нам на це діло в нашому житті. Ми старі йдемо з життя свого у прах, який лежить у землі вічно. Ми жити раді в цьому ділі, але наша мати природа не дає цього права жити. Ми не вміємо просити цього чоловіка, як Господа. А він сам прийшов до нас на землю, щоб смерть як таку вигнати, а життя ввести в славу. Це було перед нами, усіма людьми, хто хоче жити за свідомістю Паршека. Він не примушує нас, а просить своєю такою просьбою. Ми можемо це діло робити, ми і не можемо.

    30. Ми не будемо пуди носити тут. Ми зробили велику любов до природи, вона є в природі. Кому це робити дозволено, він дотримав своє слово в житті своєму. Ми повинні розцілувати його за це саме, і сказати йому своє спасибі. Моя довіра зробила це все в природі.  Білий сніг впав по великій території нашого Союзу 7 лютого. Я став проводити своє свідоме терпіння ради цього. Я не голодую. Є, що їсти й одягати, і жити в домі – це не мода. А місце треба нам як таким, зовсім відмовити самому собі в цьому ділі. Я не зобов’язую чоловіка робити інше, це діло є не наше, а чуже природне. Щоб так розпоряджатись нею. Ти ж, чоловік, є в цьому ділі бідний до невпізнанності. Це робити не тобі.

    31. Я жду від природи благо для всіх людей, щоб вони жахнулись від цього всього. Це хрест появиться для них  на цьому домі. Моє таке свідоме терпіння для людей усіх. Я перебуваю в тюрмі. Моє слово повинно жити в людях всюди. А мені як такому не дають говорити. Ти почекай трохи зі своїм, твоє діло попереду. Це значить, хороше буде в житті людям. Цього не буде, що було в житті. Смерть щезне, а життя народиться в природі. Ми так. Генерали, полковники, майори, капітани, лейтенанти, прапорщики, сержанти, солдати, які живуть за свої засоби, роблять у себе цю бойню. Відмовтесь і згодьтесь на одне. Всі люди живі будуть мати  зарплату однакову 33 карбованці.

    32. Яка істина буде в людях! Вони не будуть умирати ніколи. Знаєте Паршека, він підніс цю ідею. Усі люди хочуть цього. Я вийшов до природи на п’ятий день у шість годин ранку. Як я звернувся до неї, просив її, щоб вона як мати рідна допомогла мені прожити ці два дні. Ти є усьому діло, початок такий.  Ось вам наш гість прийшов на наш заклик, це велике свято наше в цьому ділі. Ми зустрічаємо його цим ділом. Цей  чоловік є помічник у нас у всьому ділі, він є наш слуга, він наш творець цього всього діла, він наш чоловік любимий у природі. Він є той, котрого ми ждали так. Він жадає допомогти нам, таким людям, цьому всьому з любов’ю, нашому всьому недоробленому.

    33. Ми бачимо таке діло, воно робиться в нас саме. Це наше те, що ми бачили й хочемо зробити. А час проходить такий у нас, адже сьогодні п’ятниця. Іде п’ятий день, число одинадцяте, а субота буде завтра, 12 число. Стільки було учнів Христа.   Я є Учитель усього народу. За своїм  ділом, я є Бог. Ніхто не хоче вірити йому як такому. Він не хоче, щоб люди сварилися з людьми за що-небудь. Він не велить лаятись, палити тютюн, пити вино, ненависним бути, кого-небудь такого іншого примушувати. Треба прислуховуватись до чогось такого хорошого. Хіба таке настановлення є погане. Це ж люди роблять все. Ми прийняли Стасика, як я приймаю всіх. А потім облили водою холодною, потім він прийняв таке вчення, що робити.

    34. Перше. Це треба купатися холодною водою два рази, вранці й увечері. Здоровкатись з людьми, не проходити без вітання жодного чоловіка. Твоє діло сказати їм, а вони як хочуть. Треба знайти чоловіка нужденного, треба дати йому 50 копійок. Сам скажи, що ці гроші даєш за те, щоб  нічим не хворіти. Не їж 42 години від п’ятниці до неділі. Будеш їсти у  неділю о 12 годині. Вийди надвір, вдихай повітря з висоти і говори: «Учителю, дай мені здоров’я». Після цього всього їж, що хочеш і скільки хочеш. Твоє здоров’я - це є все. Не харкай, не плюй на землю, не пали, не пий вина.  Це є твоє законне діло в цьому. Природа є для нас одна, вона зустрічає кожного з нас, вона проводжає нас цим. Якщо це не будеш робити, реального нічого не вийде в тебе. А коли ти будеш робити це все з душею, із серцем, то ти виправдаєш цим усім себе. Це наша така ідея робиться в природі нами.

     35. І ось 11 число. Велика така потреба прийшла, потягнуло на воду після трьох годин. Ми пішли з дівчатами втрьох в яр, у балку до колодязя. Усі ми вилили там на себе по три відра  холодної води. Яка в цьому красота є цей холодний душ для чоловіка! Я йшов туди по оранці роззутим. Трохи пробудився, ліг у постель, трохи сам себе заспокоїв, мені зробилось добре. Я встав, почав писати історію. Як це в таких умовах залишитись чоловікові, коли це свідоме терпіння не випробувати на собі. Ми привчили самі себе не їсти до чотирьох днів, давалось легко. Ми звикли терпіти в цьому так.

    36. І це буває, треба буде їсти, та ще як треба, апетит вовчий. Схотілось, але природа не дала на це діло, люди не дали згоди. Умирати будемо на цьому фронті, а їсти не будемо. Ось які в цьому діла.  А люди їдуть з усіх кінців. Ми ждали їх дві тисячі років. Вони йдуть до нас нескінченно зі своїми силами. Вони призупиняють, не дадуть людям далі вірити цій силі. Вона є не корисна в житті, а шкідлива. Люди вмирали і вмирають безслідно в цьому. А тепер вони не будуть отримувати цього в житті. Життя зміниться в цьому, потік буде інший, потік життєвий. Люди вмерти  будуть раді, а смерть скасується, її не буде в людях. Люди будуть заслужувати свою увагу в природі, вона пожаліє нас, таких людей, своїм ділом. Милість родиться у неї, як матері рідної..

    37. А коли життя буде вічне, невмираюче між людьми і природою, буде ця милість, ніхто не образить нас.  Сьомого лютого за моєю думкою. Я сказав так. Якщо сніг впаде на землю, ми повинні здійснити шестиденне свідоме терпіння, бути без усякої потреби колективом, який зібрався. Ми, 9 чоловік, взялись за це.  Було добре нам до четверга. А п’ять чоловік виявились безсилі продовжувати цей час, вони відійшли, природа не дала їм можливості продовжувати. Ми залишились чотири чоловіка: я як Учитель, моя дружина Валя, Ганна і Настя. Дух освятив їх не кидати мій такий початок, він перший. Ми  зробили легко,  молоко зустріло нас після цього, усім було в цьому ділі добре.

    38. Москвичі, чоловік і жінка,  приїхали до нас. Горе примусило їх, пухлина живота. Я не побоявся спитати в природи. Вона мені сказала, приймай. Я зробив для цього всього все те, що треба всім. Це моя слава для всіх. Узнаємо далі. Люди приїжджають так, а від’їжджають з хорошим. Це так треба у природі. Академія це є ріст усьому життєрадісному. Усе це зовсім не те, що зроблено руками, розумом діяча, того чоловіка, хто робить в природі з живого на мертве. Ми з вами робили так, і ми робимо так тепер. Наша велика шкідлива помилка є в цьому. Чоловікові треба жити й думати про те, що було краще.

    39. Одне є, що ми робимо в природі. Вона є в нас така розумниця зі своїм ділом, Вона має дуже багато хорошого, ми любимо його, а от погане, холодне женемо від себе, вважаємо шкідливим. Ми вважаємо, вона дає нам все те, чого не треба. Ми зробили те, що не подобалось їй. Це наше в житті таке ось надумане чоловіком. Він думає так довго, а найголовніше, він жде в цьому час, який іде, готується до нього зі своїми силами. Як ледь щось таке, він робити вже готовий. Йому не спиться. Щось штовхає його, говорить як чоловікові такому живому. Це є не будь-що між такими людьми. Вони є тут сьогодні, а там завтра, це така турбота є їхня в цьому всьому.

    40. Якщо це діло треба буде зробити нам, свої сили знайдуться  у нас на це. Ми самі кидаємо це в цьому всьому, а беремося за інше. Ми є люди технічні.  Якщо покажуть нам цю дорогу, щоб що-небудь інтересне в житті було там, ми тут як тут зі своєю снастю, зі своєю живою силою. Вона допомагає нам таким у всьому, таскає за собою з нами разом по цьому місцю весь цей день, весь час. Вона не говорить нам, що це тяжко їй. Вона мовчить, як несловесна, нікому не говорить. Це таке терпіння є її в житті. Ми з вами звикли робити це за нею, як за собою. Ми годуємо, напуваємо їх.

    41. Люди своєї національності живуть, вони живуть дружно самі з собою. Індивідуальна власність є в них, своя улюблена, вона дає їм прибуток у житті, так що нічого не робиться в людях даремно. Люди мають таку землю на все, вона родить їм багатий урожай. Їм доводиться доглядати за цією землею, як доглядати за дівчиною, вона виходжена кимсь. Сонце треба людям, які б вони не були, і атмосфері зміни аж до снігу, дощу. Ненависть була в людей до інших національних людей.

    42. А щоб побажати те, чого сам не хочеш. Це ідея Ісуса Христа. Люди сильно вірять йому як такому, але вони не хочуть виконувати. Їхнє діло – знати в природі. А вона є така мати всіх нас. Ми є такі люди на світі, добре знаємо про те. Наше діло є присвоювати. Ми не живемо так без свого, ми маємо його, ми називаємо його своїм. Ця штука є моя, а ця штука не моя. Ми радіємо тим, що краще та цікавіше. Дорога наша така, вона відкрита, це наш живий факт у природі, ми проклали так. Ми проїжджали по ній декілька раз тут. Як було вдало. Ніхто нікому не зміг перешкодити в цьому ділі.

    43. Наша така дорога є ясна хороша. Не один чоловік пройшовся по цьому сліду, діло було таке. Він не був без думки, він шукав у житті щось інше. Це не задовольнило його, що він мав. Він не хотів умирати в житті так, як люди повмирали своєю смертю. Природа завадила їм у цьому. Він робив одне, а інше починав. Він говорив не на користь свою, а він робив сам все на шкоду. А діло таке тяжке. Утомлятись треба. Кров розгорілась, відпочити треба. Вмирати треба через це все діло. Чоловік є в житті своєму, він закінчує своє життя у своєму розвинутому труді.

   44. Паршек думає про це діло, його діло не допустити цього. Умирати не треба, а жити треба в природі. Це є його вдих і видих. Люди прийшли з війни, вони воювали там. Природа огородила їх, вони залишились живі. Вони розказують так. Куля вищала, але не попала. Ми виявились у цьому щасливці. Ми є ось цього села, народили нас тут. Ми пожили та повеселились один час, а інший такий час прийшов до нас, ми вмерли на віки свого життя. Нас не стало вже тут, ми пішли в землю в прах. Паршек прийшов не за цим, він прийшов за життям вічного характеру. Тимчасове явище це є не життя, а життя є вічне і невмираюче діло.

      45. Сніг випав 15 лютого, так він повторив свою дорогу. Треба поклонитись цьому дню. А люди побігли від нього, вони не ждали такий час. Ця давня зима, холодна зимова пора набридла їм, так здавалось. Ми зустрічаємо такі зими кожен раз, проводжаємо. А найтепліша пора такої весни приходить, вона веде нам такі дні зі своїми атмосферними явищами. Чорні птахи шпаки зі своїми піснями летять до них, вони співають їх для людей, як ніколи, ввічливо, красиво, щоб природа радувалась. Вона не приносила цей час довго, а тепер вона є в усьому цьому прекрасна зі своїми діями. Вона є така, як голуб сивий сяючий.

    46. А кому не треба тепло таке?  Діло доходило до бійки. Ці папери були під ковдрою. Живий факт виявився, коли це перевірили. Чорнило треба було, але ми не знаходили. Ми шукали скрізь. Нема. А чорнило треба, щоб писати букви, слова, фрази.  Кінець приходив їм. А пташка знялась, вона полетіла, щоб місце вибрати певне вміло. Дев’ять чоловік було всього нас, ми взялись за це діло. П’ять чоловік відсіялись, відійшли, не захотіли держатись. Фронт боротьби не відбувся. А чотири чоловіки добились. Треба буде збиратися вечерю зустрічати. Ми приготувались до цього, апетит у нас вовчий. Здоров’я є на це все. Природа дає нам його, вона є наша мати щодо цього в житті.

    47. Такі прекрасні умови є надворі, таке небувале повітря з морозцем, як ніколи. Можна сказати про це нашому чоловікові, це небувала картина. Ми не відчували цього. Знову скажу. Я є чоловік, і те, що робиться ним у природі, не треба. Про це треба подумати. Ніякі особливості не  допоможуть тоді, коли ми втратимо в себе своє здоров’я. Його нема у нас, ми втратили його. Самі захиріли, природа мучила довго доти, поки сил не стало в нас. А кому треба безсилий? Догляд треба за ним. А доглядати за безсилими людьми тяжко. Вони не треба нам. Природа гнала їх з колії. Наші всі люди подівались де? Вона народила їх, як мати всіх для життя свого. А виявилось, що діло було потрібно їм у житті.

    48. А життя чоловіка є в ділі. Він став їсти, він став одягатись, дім побудував для життя. Здавалось, жити б цьому чоловікові, а йому не дала життя, накинулась і стала мучити. А ви всі знаєте, що це таке хвороба – болісне діло. Чоловік мучиться в цьому доти, поки сил не вистачить у нього. А потім він іде з життя на віки. Природа вибрала Іванова, вона дала йому права залишатися без усякого діла, без усякої потреби. Ми виженемо смерть як таку своїм ділом, а життя введемо в славу. Люди знайдуться на це, скажуть слово. Це наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. Іванов прийшов у природу для цього, він знайшов це ось можливе діло жити без нього.

      49. Іванов кричить на весь світ. Він завжди виправдовував себе тим, чим люди не виправдовували себе в житті своєму. Природа вибрала мене не таким чоловіком, як люди примусили самі себе в природі жити. Вони робили самі діло і недоробили, своє здоров’я втратили, стали хиріти, і з тим умерли. Іванов прийшов до людей для життя, похвалився своїм тілом у природі, що він любить її. Вона є мати, що народила нас, усіх людей. Ми є майстри всьому нашому ділу. Якщо ми забажаємо зробити це діло, то ми зробимо це обов’язково. Ми народилися для цього всього. Радянська влада не була, люди зробили її.

    50. А тепер люди будуть бажати цього, що Іванов знайшов. Природа поступиться їм. Дух Святий є напередодні. Еволюція людська була, вона є, і вона буде після отця й сина. Чуже не треба їй, щоб чужим скористатись. Це було, воно є в людях. Вони роблять це все, а тепер вони перестануть. Ми будемо хвалитися своїм. Якби ми з вами знали й уміли жити в природі, ми з вами не вмирали так тяжко. Ми з вами живемо за рахунок людей, вони залишають свою довіру тому чоловікові. А він іде у нас від початкового командира. А щоб усі люди любили свого ватажка, як самого себе. Режимний закон у дисципліні є в нас над людьми. А він є адміністратор хворому чоловікові, він є хазяїн цьому ділу. Він робить по-своєму, таке індивідуальне діло є його. 51.

    52. Отець оточував себе старим. Син був, змінив отця, а діло як було, так і залишилось. Люди роблять це, а це помилка є їхня, та вона ще яка. Чоловік захворів, похворів і вмер на віки. Це не все нам. Еволюційна сторона Духа Св'ятого йде слідом за цими двома.  Це є нове небувале життя безсмертного чоловіка. Він же є для нас усіх Паршек зі своєю просьбою. Він випросив цю ідею в природі  для себе, це життя, це практичне діло і теоретичне вчення про цього чоловіка. Вона зустріла його, спитала про життя наших людей, котрі придбавають собі їжу, одяг і житловий дім. А чому вони залишаються незадоволені? Вони хворіють, простуджуються і, врешті-решт, умирають на віки. Вони не задовольнили себе цим ділом. Їм треба жити в цьому так, як слід.

     53. Сьогодні субота, 19 лютого. Уві сні бачив у шубі, а земля була замерзла. Словом, колгоспники  відігрівали, хотіли, щоб сходи були. Вони говорили: «Бог». А я сказав їм, я є Бог ділу. А землю відігрівав, щоб вона була такою, як є. Сходи треба людям, а воно не виходить. А зима стоїть, та люди ждуть весну, а вона відчиняє ворота погано. Холод заважає. А щоб хороше було у цьому всьому! Ми не ждали чоловіка такого, як він повинен бути. Це він є один з усіх. Це мій перший початок у житті. День мого народження 20 лютого. Сергій Власов надіслав поздоровлення. Він є чоловік, це діло є його. Його діло є в житті.

    54. Я народився в селі Оріхівка в Україні. Мужики колишніх умов жили в ньому. Вони огородилися кам'яною стіною один від одного, Приватна індивідуальна власність введена. Своє все є в себе в дворі. Перше, сад, дерево, а маленький пуп'янок на ньому. Сад такого роду був розташований у селі на околиці завжди зі своїми умовами. Його треба поставити на ноги, щоби було затишно, чисто. Треба скопати землю біля кожного дерева, її мають кожен раз сапати. А відросток треба обрізати як ніколи. Обрізаний пуп’янок. Коли він є живий, збільшує свої сили в рості щохвилини. Це все, як жива дитина, поки вона дасть своє таке в квітці. А час іде, свої козирі показує. Це надія на все таке. Сказати можна про наших людей сьогодні. Ми взялись за кукурудзяні палки.

    55. Ми поносили їх, як сніп, і наносили. Стали рубати їх сокирою на маленькі частини для корму. А корм це є одна з усіх потрібна одиниця, ми робимо її. Наші гості Митрофан і Дана, Арсеній та Ніна їдуть у Москву сьогодні. Вони були тут вісім днів. Погостювали ради 20 лютого 1983 року. Дні стояли, як зимою. Сніг лежав тонким шаром. За законом, весна вже має бути, нема кому тягнути час, що йде по природі. Він робився фізично щоранку, Чоловік обдумував кожен раз це ось таке діло. Зима є зі своїми холодними морозами та таким вітром, від котрого було так холодно, від чого доводилося ховатись. Ми готували від ніг до самої голови, усе робили фасонно, красиво, щоби дивитися було добре на це все.

    56. Люди розбирались у людях за їхнім складеним одягом. Звали його за іменем, а по батькові вже прикладали за його такі заслуги. Він жив у селі своєму там, де він народився. Його батько і матір народили його як свою дитину, вони виховали його по-своєму. Одяг шили йому такий, як треба. Він сходив із найменшого віку, як і всі діти цього села. Вони в хатах у своїх сім’ях. Вони хочуть погуляти та зустрітися з іншими такими само хлопчиками, і поговорити про що-небудь, узнати що-небудь новеньке від них. Він такий уродився, він удався у когось. Це залежить від матері природи, вона народила його такого в житті. Він сам освоїв це місце, знає своїх близьких товаришів, знає своїх близьких по імені, старається зустрітись на день декілька разів, про що-небудь по-дитячому поговорити.

    57. Як його звуть. Він кричить йому, Петро чи Іван. А Петро не став дружити з ним через свій каприз. Це не сподобалось йому, він зайнявся з іншим. І так одне не буває, а женеться за іншим. Так що одне з одним не виходить. Діти гуляють, як діти, вони бігають, вони кричать по-дитячому та по-батьківському. Вони звикли робити так самі. У них така бадьорість, така запекла звичка є в них у цьому ділі в житті дитячому. Вона вчила їх довго так, ноги брались за це все. Їм доводилось високо піднімати та ними швидко бігати. Діти не втомлялись у цьому, їм доводилось повторяти та показувати. Це наші діти, їм доводилось по цій дорозі по цих умовах не забувати, а просто так по дитячому вмінню робити. Це робити їхнє таке дитяче невмираюче по-сільському.

    58. Діти наші, ми народили їх для життя, і стали жити по-дитячому, по найменшому ніжному ділу. Це є одна наша краса. Ми є щасливці в цей час. А він є в наших таких людях, вони ждуть його. Це треба для того, щоб робити в ньому. Ми, люди, ждали цей час довго, готувались, нам доводилось готуватись до цього. Суд засуджує вбивцю до розстрілу. Він тікає з-під варти. Він сам без усякого такого режиму. Поводир йому за його ділом – це є карти. Дорога, жорстоко б’ються. Валет бубнової масті убиває шостаку. Слідом за цим валет червовий іде, він убиває червову шістку. А за цим жирової масті валет іде, він убиває шістку жирову. А за цим пікова масть іде, валет піковий убиває шістку пікову. Це перший початок.

    59. Масть бубнова поширюється на дами. Дама бубнова вбиває шістку. А слідом за цим масть жирова йде, дама вбиває шістку жирову. А за цим дама пікова йде для того, щоб убити шістку пікову. Король зайняв своє таке шахове місце, король убив бубнову шістку. А слідом за цим король червовий іде,  король убив шістку. А потім король жировий прийшов по путі цієї справи, убив шістку жирову. А за цим піковий король іде, він прийшов за піковою шісткою. А десятка бубнова іде за королем, вона прийшла на арену, щоб убити шістку бубнову. Слідом за нею десятка червова іде, вона вбиває шістку. За цим самим жирова десятка іде, вона вбила жирову шістку. А за цим пікова десятка іде, вона вбиває шістку пікову. Коли сам бубновий туз взявся за цим самим у житті зі своєю мастю, убив шістку бубнову.

    60. За цим червовий туз іде, він убив шістку червову. Туз жировий прийшов на арену, щоб убити шістку. Залишилось зробити сімці, вона стала мати роль, вона зустрілася з вісімкою на путі. Вона як природа зі своїми силами, вона є світло цьому всьому. А в природі є люди, найголовніше,  цьому ділі. Вони створили між собою атмосферне явище. Це вони захотіли, щоб перша початкова наша ясна тепла весна була в них. Люди готували себе так, як ніколи. Вони зробили в себе снасть, вона допомагає їм у всьому. Люди бачать дні перед собою, вони примусили себе, щоб довелось жити їм так. Таке знання є в них, це справа була їхня почата. Вони думали багато так у житті, це примусило їх далі робити.

    61. Ця історія почала робитися людьми для того, щоб чоловік жив так, як він хотів. Він хотів слово кому-небудь сказати. Він не вмів цього, а потім він висловився занадто тяжко, на це все сказав. А раз таке одне бажання появилось у чоловіка не мовчати, а діло його таке говорити. Він побачив перед собою природу одну й іншу. Це дві такі сторони є в людях: одна видна, друга темна. Якесь діло робилось в однієї сторони. Ми бачимо, ми стараємось зробити те, що треба. Найголовніше, це сяюче в своїх променях сонце є перед людьми. Воно оточує своїм теплом кожну живу істоту. Люди хочуть бути в цьому явищі назавжди. Вони хочуть жити без усякого такого діла. Це така звичка народилась робити діло, щоб воно було.

    62. Це сонце, воно починає своє показувати зорею. А коли чоловік тільки встає на свої ноги, він дає знати комусь, це життя починається. Цього разу світло появилось із самої темноти. А дивитися доводилось тяжко. Якось не так робиться в природі, холодно, мороз ударив дуже сильно. Каліфорнія готується до загибелі. Це морози, 33 градуси нижче нуля в Москві, холод у цей час.

    Тим, хто знає Учителя. Але більше тим, хто не знає. Пророкування великих Учителів Сходу про новий путь, який Радянська Росія відкриває Іваном Стотисячним, котрому довірено сад. (Журнал “Москва”, № 8, 1982 р.). Хтось жде Месію для одного народу – це нерозумно. Бо еволюція планети має лише планетарний розмір, саме явище всесвітнє (далі йде рука не Учителя). Має бути засвоєно.

    63. Кров одна тече, і зовнішній світ не буде більше розділений расами. Надія на порятунок людства, на оновлення світу пов’язується з Радянською Росією, з великим образом Івана Стотисячного, який уособлює її. Клинок вже загартувався у вогні. Утверджені явища чудесного нового світу. Ярий Іван Стотисячний наближається. Він знає, що сад довірили йому. Всі недосконалості можна знати, але ганьба на Івана буде камінням на путі. Ящір лежить ще живий. Кожен клинок має піднятися з попелу. Не осуджуйте Івана, якщо він уміє тільки разити. Хребет ящера закрив для того далекі світи.

    64. Він думає, що ворог закрив вхід у світ світла. Зірки покажуться через щілини хребта. Руський воїн-богатир Іван Стотисячний поразить на смерть страшне чудовисько. Дракон, змій Горинич, Крилатий Ящір – як завгодно можна назвати це чудовисько. Усе залежить від того, яким ім’ям уособлюється сила зла. Але ні гніву, ні ненависті нема в Івана Стотисячного. Він виконує свій обов’язок (тяжкий обов’язок), повністю відмовившись від себе в ім’я перемоги істини й життя вічного.    Дім старих забобонів руйнується трудно. Перш за все запам’ятай, що народження дозрілого плода затримати неможливо. Оглянемось на сторінки історії. Час звільнення думки прийшов, і вогнища інквізиції загорілися, але думка потекла.

      65. Час народоправства прийшов, і розстріли загриміли, але народи відновилися. Час розвитку техніки прийшов, жахнулися ті, що думають по-старому, але машина зрушила, пульсуючи з теплом еволюції. Час еволюції Святого Духу прийшов тепер. Усі інквізитори, реакціонери,  ті, що думають по-старому, і неуки можуть жахнутись. Але можливість нових досягнень людства дозріла в усіх незліченних можливостях могутності. Інквізитори й реакціонери можуть будувати тюрми й божевільні будинки, котрі згодяться для них самих у вигляді робітничих колоній. Але зрілу ступінь еволюції відсунути не можна.

     66. Які ознаки Учителя цінити? Треба віддати перевагу тому Учителеві, котрий іде новими небувалими шляхами. (Журнал “Москва”, № 8, 1982р.) (Далі - рука Учителя). Я не ждав цього у своєму житті, щоб люди так готували мене до цього діла. Їм як Учителям довелось попереду мого приходу мого життя. Вони навіть торкнулися руського Івана, котрому дали ім’я Стотисячний. Він народився в Росії в XIX віці в дев’яностих роках. Ми зустріли його, великий білий сніг упав на землю. Наша така зустріч була, як і всіх нас, живущих на білому світі людей. Я був таким само, як і всі люди, до 35 років. Сім’ю мав, два сина й одну доньку. Від людей не відходив, а разом брався, ішов на високу гору, нічого такого не знав про це все.

    67. Я шукав у писанині чоловіка, одного з усіх такого, як це треба. А його не видно, поки я не почав робити в природі. Я робив усе для себе, любив гуляти по-вуличному з хлопцями та дівчатами по молодості. А ми жили між усіма бідно, нема, на кого надіятись. Щоб гордитись або хвалитись, відходити від іншого, цього в мене не було. А хотілось. Я не ображався на рідних. Я є цей чоловік, природа веде його, вона передала йому в цьому сад для життя. Він прийшов на землю для цього. Це є чоловік Месія, всі люди, які живуть на білому світі, ждали його. Учені сходу так сказали про цього чоловіка, котрий уже народився в Радянській Росії.

      68. Природа довірить йому сад, щоб він розпоряджався ним як життям, щоб нове небувале прийшло в природі, щоб весь світ усього людства відновити. Руський простий чоловік є Паршек, а вчені Сходу подали його чоловіком Іваном Стотисячним. Він проходив і продумав для цього п’ятдесят років. Це місце Паршека представити. А охоронець порядку не дав умови, щоби можливість була нашому чоловікові бути без усякої потреби. Вони розігнали людей, не дали їм слово сказати про райське місце й славу чоловіка. Безсмертя має бути в людях, вони хотіли це зробити, а природа не стала ждати, а взяла на себе це все.

    69. Діждались 20 лютого 1983 року, дня мого народження. Він зібрав людей для того, щоб думка народилась у житті про це все. Так воно й вийшло. Полководець Червоної Армії приїхав сюди, як пацієнт цієї ідейної в природі справи, він хотів зустрітися з Учителем щодо цього. Це є загартування-тренування для всіх людей усього світу. Парщек зачепився за нього зі своїм здоров’ям, він загартувався для того. Він зробив це діло, щоб люди зі сходу писали про нього свої слова, про це діло. Вони знали про його прихід до людей, що він ради покращання всього життя в новому потоці. Такого ще не народжувалось у людях, а тепер учені сходу сказали про всю можливість Паршека. Вона робиться не на одному, а це свідоме терпіння роблять багато.

    70. Люди роблять усе це в природі, вони відчинили ворота Паршеку своєю справою. Він є ініціатор цього всього. Якщо моє загартування не треба було в житті, то для чого природа народила  мене такого? Я виник, як і всі люди на білому світі; зростав, як і всі люди. Природа держала мене в цьому ділі фізично, вона вибрала мене одного з усіх. Я мав свою приватну власність 35 років, а потім зустрівся з природою. Вона спитала в мене так про людей, котрі жили в ній, трудились. Вони одержали те, від чого стало шкідливо їм. Вони не задовольнили себе цим, стихія оточила їх. А зжити стихію ніяк не можливо, бо смерть була, вона є, вона буде в людях як ніколи. Люди вмирали, вони вмирають, і вони будуть умирати.

    71. Природа вибрала Іванова, послала до людей для того, щоб знайти істину цьому всьому. Не те, що є в тобі, це твоє, а природне. Це – курча, каченя, гусеня, порося, ягня, теля. Ми знайшли його, виходили як таке, одержали від нього те, що треба в житті. Прибуток є у нас, хороше життя, котре люди робили. Він прийшов на арену зі своїм здоров’ям до людей. Він прийшов до нас для того, щоб природу матір рідну упросити за наше діло, зроблене нами. Ми зробили його помилково. Ми помилились, через що застудились і захворіли. Нам гірше не може бути. А хвороба всяка зустрічається з будь-яким чоловіком всюди для того, щоб йому перешкодити в житті. А чоловік тоді хвилюється, думає вже не те, що слід.

  72. Я ждав у житті не те, що зі мною так вийшло. Люди молоді приїхали з Криму, вони займаються вже по системі моєї ідеї. Жіночий день примусив їх, це свято 8 Березня. Ми прославили його за те, що вона народила дитя нам. А наші діти народились в індивідуальному порядку. Ми зростали так, набралися самі розуму. А розум робив його чоловіком. Він знав про сторону, котра в природі росла так само, як і всі такі люди. Сама природа садила їх на це місце, вона ростила й учила нас усіх однаково, як життя своє зберегти треба. Усі такі люди не залишалися без чужого в селі ні на одну хвилину.

    73. Вони стали жити в ній так, як наші діти прожили, та бачили в себе в цьому селі першу пташку. Це є сорока, яка живе там завжди, вона дає знати хазяїнові двора наперед, що хтось має бути. А птиця, яка прилітає щорічно, вона чорного кольору. Старий з бородою є в психіатричній лікарні. Я спитав у нього, за що його взяли? За слова сказані. Я, як ображений чоловік, пішов. Його, як ображеного чоловіка, скоро звільнили після мого опитування. Треба в цьому ділі просити в усіх своїх бідах і горі. Умови відкриваються всім для легкого, щоб жити. Це вже діло Іванова прийшло, він діждався цього своїм свідомим терпінням. Це час прийшов його.

    74. Люди повинні знати про це, і повинні робити те, що треба для порятунку свого життя в природі. Просіть у всьому Паршека, він є милостивий, доброзичливий у всьому. Іванов має сили на це. Просіть його, він же чоловік, любить усіх однаково, хоче бачити їхнє добро  між собою. Гіршого не може бути. А легке треба, хороше це. Люди пожили, помучились, а тепер час прийшов, треба здихати від цього діла. Горобці зимують під дахами, а граки мерзнуть на деревах, галки є разом з ними. А вода йшла з джерела з колодязя стільки, скільки треба людям худобу напоїти. Діло йшло до весни. Лід належався на воді, вода забурувала, сніг пішов із поля водою, це весна була. Тепло прийшло на арену цього діла.

    75. Всі птахи, які кочують, прилетіли з півдня. А листя на деревах зазеленіло, білі квіточки стали цвісти, люди знали наперед, що буде із цього всього. Природа відігравала роль у цьому. Сонце піднімалось щоранку. А тут, як на гріх, атмосфера взялась десь інша, хмари навіяла, сильний дощ пішов з них. Уже мрячна погода пішла. А якщо в дорогу збиратись їхати на колесах, це ніяк не можливо, природа не дає можливості. Таке діло між цими людьми є дуже тяжке,  зовсім інше діло треба було. Ці хмари прибрати зовсім, а сонце. Та ще вітер узявся десь, він брав своє добре, він на це горе людям. Допомога велика треба.

    76. Люди виїхали із села в степ для того, щоб там на цьому місці що-небудь зробити. Люди жити не зможуть без цього, це робота їхня, справа їхня. Вони роблять, вони зроблять, у них вийде. І час такий пішов, а прийшов інший. Ми привчились самі робити так, як воно вийшло. Це є природне діло. Його починають робити із самого ранку, зі сходу нашого сонця, воно розбудило нас таких людей усіх. Ми встали, умились, одягнули на себе одяг, зробили акуратними себе, дали знати іншому такому чоловікові. Він зустрівся зі мною, і сказав свої слова: «Здрастуй». Я головку поклонив йому теж за звичаєм.

    77. Сказав йому: «Здрастуй». Ми спішимо в цьому дуже сильно, говорити не довелось. Він має свою справу, а я маю свою. А робити було треба, довго залишатися не доводилось. Я був один з усіх живущих у цьому селі, можна сказати, з усіх любитель на все, й азартний. Якщо я побачив щось новеньке, то старався зробити його. Ніхто із сусідів не встигав раніше мене, і не брався робити що-небудь таке. Мій розум є в мене. Я лягав учора, а сам не кидав думати про це все. Така завзята хватка є в мене. Дві дівчини йдуть по дорозі, вони українки, за своїм нарядом, а самі мають у себе красоту. Вони говорять одна з одною про зустріч з молоддю.

    78. Вони шукають у себе на це ось таке щастя. А поруч два сусіда жили, вони не любили один одного, старалися сіяти  між собою зло. Неправда оточувала їх. А люди є інші, мільйонна економіка зростає разом із людьми. Вони хочуть зробити в житті так, як хотілось їм посміятись над природою. Вони оволоділи землею як джерелом, стали брати  від неї те, що треба для життя. Вони стали робити ложку. Голка, шило, ніж, сокира, пилка стала потрібна їм. Вони не переставали в своєму житті це робити, цей інструмент розвивали у житті. Це все треба їм досі. Така сила їхня робиться в природі, вони володіють нею.        

      79. Їм треба зупинити воду на будь-якій річці. Вони це роблять для затримки в цьому води, щоб електричну станцію поставити там і струм провести по проводах, дати людям енергію. Вони користуються нею як ніколи. Спосіб такої потреби знайшли, газ брати із землі, і користуватись ним. Цю штуку знайшли. Річ треба їм не одна, а щоб дуже багато було. Вони є вболівальники в цьому. Щоб хто-небудь ображав їх, за це ось зроблене ними ображати, так карати їх чим-небудь, саджати у в'язницю. Це не мільйонна економіка, котру самі люди робили  в цій справі. Природа суворо покарає нас як ватажків за це все наше діло. Ми є в цьому ділі самовільні. Що ми хочемо, те ми зробимо над людьми безвинного характеру. Це ми є.

    80. А наша така справа є в цьому, ми взялись за це, хочемо обов’язково так зробити. Ми є на білому світі люди всьому цьому. Ми з вами зробимо цю справу, за що не візьмемось. Різного виду копалини дістаємо в землі, тягнемо їх на-гора. Говоримо, це все треба нам. Ми один час живемо цим. Пальне треба нам, всяка руда треба нам, ми робимо з неї. Ми палимо чавун, залізо, одержуємо із цього сталь. Хочемо яку-небудь зброю змайструвати, або потрібну машину змайструємо. Рубіж треба завойовувати нам, Арктику зі своїми умовами. А тепер ми з вами взялися за атмосферу, за Космос. Чого ми добиваємося від природи?  У неї є все те, що буде треба. Ми установили станцію небувалого характеру там, ми розташувались у ній, живемо один час.

    81. Усе те, що ми з вами робимо в цій справі, виходить у нас у природі шкідливим моментом. Ми з вами помилилися сильно в цій справі в природі. Природа  карає нас силами. Ми втрачаємо легко в ній свої наявні сили, ми простуджуємось і хворіємо не мало, а багато. А потім безсилля приходить у цьому. Ми помираємо, нас у житті не стає. Це не один, а всі ми до одного чоловіка йдемо в землю, вона держить нас вічно в праху. Паршек прослідкував цю історію, котру люди робили. Він вивів підсумок цього усього минулого життя на людях. Вони не задовольнили себе в цьому. Необхідність примушує їх робити це діло, щоб у цьому всьому помилитись своїм тілом. Він так захворів, застудився, утратив своє здоров’я в цьому.

    82. А щоб чоловік знайшов, цього нема, а нездоров’я є. Воно тягне не до життя, а до смерті. Ні машина, ніякий криголам, ні супутник, ні вся мільйонна економіка не врятує чоловіка в житті. Тільки людська ідея самородка врятує його. А джерело є загартування-тренування. Це труд Іванова є для всіх людей усього світу. Він є для всіх такий у житті. Це чесність, вона проста, але справедлива. Це дещо є таке, за що Іванов кричить у весь голос. Він думав і говорив тільки про здоров’я. Усе це є найголовніше в житті. Ми думаємо так, робимо так. Хто хоче жити, природа допомагає йому сама за це .

    83. Свої любимі сили є у неї на це оточувати їх. Вони думають так про це самі. Діло їхнє є таке, відкидати від себе, це природне неприємне, але живе не визнавати. Люди робили все це у житті такому, вони  представляли своє, вони самі робили й роблять своїм умінням своїм штучним. Це є людські руки, вони в них золоті, це розум їхній дорогий. Це буде так у своєму житті такому. Як вони роблять його. Спочатку вони думають самі про це все. Така справа є їхня, про котру люди не перестануть думати. Потім вони повинні зробити. Їм доводиться одне – думати про це. Діло одне не зупиняється їхнє.

    84. Що тільки не доводилось. Вони думають про одне. Вони вмирають у цьому всьому. Вони роблять самі це все, така справа їхня. Вони не кидають своє життя. Це перше початкове діло наших людей не зупиняється. Це перший наш початок є в житті. Вони думали про це все дуже багато. А коли час прийшов, то вони прийшли до цієї справи зі своїм таким умінням, зі своєю любов'ю, і  стали робити з охотою. А коли ми з вами приступили робити це, у нас народилася думка іншого характеру. Це все треба зробити інакше, щоб інші такі ж само люди сказали своїми словами про це, ласкаво подякували нам своїм умінням.

    85. Кращого і красивішого, ніж це все, не може бути. Наші люди сказали про цю справу так, нам було приємно чути  про це. Ми почали так робити і зробили це самі. Ми думали про це багато, вважали самі себе в цьому зобов'язаними. Наше бажання примусило нас з вами, воно втягнуло своєю любов'ю, воно сподобалось нам. Ми ходили навколо довго віками, ми не забували про те, що треба було нам. Підемо та походимо, подивимось на це діло, начебто воно нам треба. Ми приміряємо декілька раз, що нам робити в цьому. Ми пробуємо декілька раз на цьому ділі. Порахували і сказали, це  діло треба робити нам.

    86. Наше таке добро в житті. Ми пролежали в постелі та спали в цю пору всю зиму. Не дивились своїми очима, умови такі оточували нас. Ми з вами як не крутились, але не обійшлись без цього діла. Ложка була потрібна нам для їжі, а голка для шиття. Люди роблять їх з надр. Їм треба буде обов'язково. Ми з вами вчились на це діло в житті довго, старались запам'ятати, щоб своє знання не втратити таке придбане. Ми вчилися на це. Спершу беремо в руку гостру лопату, починаємо землю рити. Надра риємо до самих покладів. Це все стараємось зробити вміло фізично, свої умови представити в цій справі так, як це треба, доставити на-гора технікою.

    87. Ми, люди, думаємо про це все, умови примушують нас переходити з одного в інше. Наша така природна технічна ненормальна справа обжирати в природі. Ми пожираємо не своє, а чуже. Природа дає нам це все, вона забирає. Треба те, що енергійне. Наше любиме холодне не вмирає ніколи. Це є снігова енергійна зима. Усе воно робилось у природі так, як снилось уві сні. Це було так, як доводилось бачити мені на землі. Колгоспники відігрівали землю паром. Ми не вивчаємо природу, як слід, а мучимо. У нас сьогодні 12 березня, весна треба нам, а її нема в нас. Діло наше таке проходить. Сніг порхає мухами, вітер розвиває себе сильно.

    88. А люди є такі в житті своєму, зима є люта для нас. Діти народились. Сьогодні вони жили так прекрасно в цих умовах, їм доводилось зростати як ніколи швидко. Ми прожили в цьому селі дуже багато часу, займались сільським господарством. Батько мій був шахтар, робив у шахті, рубав зарубку. Гроші платили йому за це. Він утримував свою сім'ю цим. Він ішов з дому на весь тиждень на весь час, а приходив  у неділю. Сам себе обмиє водою, дечого з харчів набирав з дому. Гроші беріг, у цьому ділі був економним, старався накопичувати в себе гроші. Наша мати була на це, берегла гроші, як свої.

    89. А все живе і мертве купляли за гроші. Ось які були наші справи в цьому. Жити б, жити в природі, а вона не давала. Це ж мати наша є, вона народила нас усіх до одного, вона прибрала нас усіх до одного з дороги. Винесли  нас із дому поодинці як таких. Ми маємо місце своє для цього, нас усіх відносять туди як таких. Природа є в цьому ділі сильна.  Вона принесла свою хворобу кожному чоловікові, оточила його як такого, не дала життя йому. Він умер своєю смертю. Природа не дала йому, щоб він дихав далі, і вона відібрала від нього його такі сили, оточила його безсиллям. Не чоловік розпоряджався собою, а сама природа. Вона зробила йому все таке.

    90. Всі такі сили є в неї, вона робила це в себе. Сили природного характеру є в неї на це. Ми – її кусочками потроху. та по одному курчатку, по одному поросятку й ягнятку. Ми робимо самі все це, і ми зробимо це ось самі в природі. Вона є володарка, все є в неї: і хороше, і погане. Коли здоров'я є в чоловіка, то він радіє, він співає й танцює, море по коліна йому. Він вважається чоловіком одним з усіх, може бути гордим і злим до людей. А коли нападає на нього яка-небудь непевна біль, вона заважає йому в житті. Він томиться від неї, як ніколи. Говорить людям, сам не зрозумію, щось таке набрело, вона мучить мене в цьому сильно. Ця  штука є неможлива в житті.

    91. 13 березня. Мороз насідає якраз перед весною до теплих днів, атмосфера давить. Люди не ждали у нас  цього в житті, а в природі своє, люди діждались свого. Доводиться терпіти від цього діла. Несподівана історія, природа дала її людям. Вона збиралася довго, і вона прийшла до цього зі своїми силами, щоб люди знали про це діло, як користуватися не своїм у житті в природі. Це живе енергійне знайшли як ніколи в ній, присвоїли до свого імені, ці життєрадісні умови назвали «моє». Вони не були  такими ніколи в житті, як чоловік присвоїв. Він держить  хижого звіра в умовах своїх, змайстрував йому будинок. Він прив'язав собаку для цього, доручив їй берегти це все належне йому. Хазяїн виявився в цих своїх умовах свого двору.

    92. А дім, у котрому сам жив, беріг від усіх наших неприємностей, вони оточували його.. Це буває в домі, миша приходить випадково в домі. А хазяїн став мати кішку. Він знехтував, кішка їсть цю мишу, вона вбиває їх на ходу. Ніхто не давав такого права чоловіку. Він сам  прийшов на це місце, він є в цьому всьому свавільний любитель цього шматка землі. Він обдумав, охарактеризував, що всякий чоловік може облюбувати на цьому місці. І дні лічити доводиться на ньому місці весь рік, доводилось робити йому тут. Це є огород його. Він огородив його так, назвав його своїм ім’ям. Ніхто з чужих не зможе ногою ступити до цього місця. Це ж є не індивідуальне, а природне явище. Люди не користувались землею до цього всього, вони кочували з одного місця в інше, їздили на колесах по землі.

    93. Життєрадісні такі умови годували нас. Ми не мали свого такого діла тоді, земля не була  в нас джерелом. Ми зустрічали атмосферу, ми проводжали її як таку. Ми гинули в ній сім’ями, як ніколи із цим ділом, що люди стараються зробити.  Таке незрозуміле творилось у них між собою у житті в людській любові. Самі люди робили розпутно, а про це все знали, але кому-небудь не говорили. Природа розправлялась сама. Вони робили самі це все, і вони призупинити не змогли це  в житті своєму.

    94. А час проходив між усіма такий, начебто сором оточував нас. А сама природа не дивиться на це все, а бере зводить чоловіка з чоловіком через їхню красоту. Це ж статеві зносини є в похоті. Ми розвинули цю штуку на собі з дитинства. Здавалося б, цього не треба робити. Адже самі умови найкращої красоти починались, робились, робляться молоддю в житті. Так воно робиться людьми й досі. По-природному, начебто це так і треба в житті. Чоловік начебто  народився для цього, він же бачить, він же говорить, йому здається, це діло буде належати йому. Його народили самі на це, він навчився робити у природі це в житті. Самі цілуються, лижуть себе, а самі своє лігвище ставлять, і жене його.

    95. Він думає, це радість оточує його.  Не один чоловік починав це. Вона сама живе в цьому, так прививається з дитинства, як півень робить на курці на виду. Це ж є курка, вона породжена нами. А людина – від людини. Він же розуміє, що цього робити так не можна, а все-таки вони полюбилися для цього всього. Їхнє живе, вони психічно беруть, у жаданні так роблять. Хіба совість є у них тоді, чи вони бояться когось із усіх, чогось у житті? Це самовілля дитяче є їхнє в цьому. Хто з усіх буде винуватий перед ким? Вони є один з усіх наймиліший сік у цьому, миле дитяче в похоті діло, із діл є діло. Вони ж, голубки, про це говорять, цілуються, як ніколи, вони вдвох розспівують пісні про це все.

    96. Це така ароматна радість є їхня. Похіть розвивається на людях недаремно. Вони народилися в батька, у матері такі в житті. Вони тільки прихилились, доторкнулись – уже зернятко зародок, діло робиться. Ця похіть породжується сама. Це є в людей таке неприємне в житті, розвинуто нами, усіма людьми на землі. Ми з вами коли брались за це ось кипуче таке мстиве діло, у нас у головах не складалось, що це так вийде в світі. Ми спершу почали робити це, ніхто з нас не зміг подумати собі, що з цього  не вийде такої небувалої в житті радості. Ми, роблячи це діло, не подумали ніколи, що неприємність оточить нас, таких людей так, як воно є.

    97. Це природне явище було, воно є,  воно і буде при такій справі. Вона робилося нами так радісно для життя нашого, вона і буде робитись у природі так. А щоб люди  задовольнили себе від цього! Цей станок зробили в житті чоловіка, його поставили на своє місце. Чоловік Рейган зі своїми мільярдами  є в капіталістичній стороні. Можна сказати, він є туз усієї системи. Він держить всю опору на них. Люди одержують у нього за це кошти, живуть у природі прекрасно. Що буде завтра? Їм не до цього, вони живуть сьогодні. Пожили, задовольнялись. Послухаємо, а що робиться в цих людей, смерть не страшна їм?

      98. Вони вмирають щодня. Їхня пропаганда не зупинить це. Стихія – це смерть, ніхто не переміг її в цьому житті. У цьому розвинутому ділі чоловікові доведеться вмирати. Як умирати? Він не знає цього, це не дійшло до нього. Ми знаємо добре Радянський Союз, комуністичну партію, котра виховала під Брежнєвим все людство. Весь світ чув його голос про мир, щоб не бути війни. Усі люди були згодні, як із генієм, він був ватажок усіх людей усього світу. Тоді його вважали чоловіком одним для всіх. А коли його ноги перестали носити, він умер, невідомо й досі, від чого. Про це не сказали нам. Це добре слухати нам всім, Ілліч умер, його не стало.

    99. А коли похорони робили, люди з'їхались з усього світу. Усі шанували його похорони, а два чоловіки кинули в могилу, як собаку. Весь талант, уся довіра щезла із землі. А мир як не був, так і нема його. Сам Андропов узявся теж за цю справу своєю комуністичною системою, котрому не допомагає ніяка пропаганда, ніякий з’їзд. Цьому всьому допомогти! Ця справа є смертного характеру. Люди ждуть спільного смертного діла включитись у цю бойню, котру жде кожен. Усе людство приготувалось робити це діло. Усі ракети ждуть команди від тузів. Одні бояться займатися цією справою, бо доведеться відповідати їм. Паршек є на арені. Він є за те, щоб не було війни. Ні капіталісти, ні комуністи не будуть мати виграшу в цій справі, а Паршек виграє в цій справі. Він просить природу один для всіх нас, щоб не допустити цього діла в людях.

    100. Війна є розруха нам всім, вона образить нас, ми вмремо в ній. Два чоловіка винуваті погрожують один одному, обидва багаті на засоби. А голий, босий Паршек стоїть над ними. Ніяке слово не допоможе нам, усім людям, як тільки безсмертя. Рейган умре, Андропов умре, а люди залишаться. Вони самі знайдуть  Паршека, безсмертного чоловіка. У нього спитають: «Як же нам бути, що ми повинні тепер робити?» Він проспіває їм, як людям, Гімн свого природного життя, воно врятує нас усіх у житті.

 101. Люди Господу вірили, як Богові,

        А Він Сам до нас на землю прийшов.

        Смерть як таку вижене,

        А життя у славу введе.

            Де люди візьмуться? На цьому бугрі.

            Вони гучно скажуть слово.

             Це є наше райське місце,

             Чоловікові слава безсмертна.

                                                     Два рази співати.

     102. Природа покаже цим людям Паршека. Вони поклоняться йому і спитають: як же бути, і що нам робити? Паршек скаже їм: ідіть у природу, і ви робіть те, що я роблю в житті. Моє діло є на мені. Я є самородок. Паршек говорить їм. А джерело моє – це є загартування тренування. Я один труджусь на благо всього світу всіх людей. Вони заплачуть і підуть від мене. Вони стануть розмірковувати про природу: яка вона була в цьому ділі. Вітчизняну війну ввела. Люди вбили людей тисячі. А скільки смерть забрала їх із собою, і яких людей! Черчіль був, Рузвельт був, Сталін був, а їх не стало в цьому житті, і не стане нас усіх, живущих людей.

    103. Паршек говорить нам усім про життя своє, воно треба нам усім. Це ж загартування тренування є життя моє для всіх. Воно таке. Я труджусь один для всіх. А вчені приготували матеріал для побудови такої справи, щоб вистрілити з нього, І справа така пішла, котра почне вбивати нас усіх. А я говорю їм,: для чого його робити, якщо ми зробили вже це. Тільки одне включити, і більше не треба нічого. Бомби почнуть рватись, земля, повітря загориться від цього всього. А ми є люди, порятунку нема нам у цьому. Ми починали робити це самі, хочемо, щоб ця справа вийшла в нас. Цей засіб спалить нас, забере нас, як попіл. Ми загинемо, як ми не жили. Так воно робилось, так воно і робиться, воно і буде робитись. Ми з вами вмремо так чи інакше. Нам із вами не жити так. Що ми за такі є люди? Це діло можна кинути і не робити нам.

    104. Удав, може, не з’їв би жабу, але вона йде до нього в рот сама, він з’їдає її. Так і ми. Якби ми кинули це діло робити! Ми помилились у ньому, його недоробили й умерли на віки. Наші ватажки говорять так. Якщо ми, капіталісти, будемо здаватися комуністам, то не жити нам тоді. А якщо ми не будемо здаватись, будемо озброюватись, то ми будем жити. А вмирати необхідно, ми вмираємо, ця історія є неминуча перед усіма нашими людьми. Ти як не жив у своєму житті, а вмирати треба. Так ми побудували свою справу в житті, недоробили цю справу, а вмерли на віки.  Як же до цього люди не робили нічого такого в житті. Ми жили і без цього діла, але ніякої смерті не було. Ми, люди, зробили це самі в процесі цього всього. Ми кочували з одного місця в інше. Ніхто не зупиняв нас. А потім ми зупинились, стали зимувати зиму на одному місці.

    105. Це помилка була наша, вона примусила нас, ми вмираємо на цьому місці вічно. Природа знімає нас з путі за це діло зовсім із життя. Ми породили самі цього ворога в природі.  Ми стали боятись у процесі цього, стали робити з природи самозахист, це є порятунок у житті своєму. Чоловік повірив цьому всьому, це все став робити сам, і недоробив цю справу, захворів, похворів, і він умер. Його не стало. Він робить у природі пошуки позбутися від цього. Він старається зробити, чого нема у нього. Він зробить, у ньому живе, а потім умирає. Це діло мучить його в житті. Він народився жити, а природа зняла його з путі за його діло. Він умер, його не стало. Він не задовольнив себе у природі в житті своєму. А такі заслуги є в природі. Вона зробить чоловіка за його доброту, він буде безсмертним чоловіком. Він же є розумна така істота.

    106. Його справа – треба думати, один з усіх вихід життя треба шукати в природі. Діло, котре ми робимо, треба кинути, зовсім не робити, як не робили до цього. Люди зможуть зробити це все. Період самодержавного царя-батюшки був до цього. Ми слухались цього всього, робили, підкорялись. Він як отець, що хотів, те й робив. Це діло було його. Якщо він хотів, він доводив це діло до кінця. А вмирати доводилось, без цього не обійшлось. Треба було примушувати природу. Ми ждали приходу весни, вона приходила до нас один раз на рік, присилала свої дні такі. А ми зустрічали їх, щодня спішили робити на землі. Що ми зробимо за один день, те годує нас рік. Природа годувала нас, як дітей. А час прийшов такий  у житті, люди не захотіли слухатись свого батька рідного.

    107. Узяли пішли проти, не стали слухатись його. А їсти треба було, вони обрали ватажка. Він став розпоряджатись ними, став примушувати їх так, щоб вони працювали добре. Вони пішли на це все, стали визнавати, що це треба. Чимось жити треба, то необхідність примусила їх. Примусила хворіти, простуджуватись їх у цьому всьому, це теж діло є в природі. Вона не жаліла людей у цьому, накинулась своїм духом на чоловіка, створила умови безсилля, хвороба знімає його з путі. Говорила йому. Досить жити, нажився, наробився, а тепер іди відпочивай вічно лежати в праху.

      107. Ось що Дух зробив у природі чоловікові. Він не визнав життя чоловіка, і не дав жити йому далі. А життя без Духа нема в природі, а життя є чоловіка технічного, не духовного, у штучному й хімії.

    108. Отець і син жили без Духа у житті своєму, природа не допомагала їм, а заважала своїми засобами. Вона брала життя чоловіка із собою. А от еволюція Святого Духа йде слідом за двома, вона не була на білому світі ніколи. Вона примусить чоловіка відмовитись від усього цього, як чоловік узяв на себе всю ініціативу нашого життя. Він має жити в природі безсмертним. Це робиться нами, усіма людьми. Якщо ми з вами, усі такі ось люди, станемо за це діло все в житті своєму, то будемо так, як Паршек за це взявся. Він став робити один для всіх нас живущих. Він пішов у природу таким не для того, щоб смерть була для нас. Паршек проганяє від себе цю смерть, щоб вона не була. Він вводить життя своє, щоб воно було так вічно. Природа пішла назустріч йому, і не стала простуджувати його як такого.

    109. Він не хворіє. Йому стало добре від цього діла. Він заслужив від природи бути самородком. А джерело мого життя це є загартування-тренування. Я виявився у природі такий один. Труджусь на благо всіх наших людей усього світу. Я вчусь у природі, хвалюсь перед світом. Хочу сказати істину про самозбереження органічної клітини. Паршек говорить, серце є у мене молоде, загартоване, здорове, 25-літнього чоловіка. А вихід мій є у світлі. Я не боюсь ворога ніякого, навіть своєї смерті. Якби не було в мене цього, то я вмер би давно вже. Я є чоловік Землі, дихаю дуже сильно, а різко говорю не про яке-небудь чудо, а про природу, практичне явище. Найголовніше в цьому, чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку.

    110. Я не забуваю хворого, душу й серце знаю, хочу допомогти йому, його біль убиваю через руки струмом. Це не слова говорять, а все робиться ділом. Рука пише Владика, про це не забути, дуже справедливо. А просьба моя яка? Мене треба просити, будеш здоровим. Кому це не треба буде, юнаку молодому? Та ні, шановні. Це має світове значення. Нам треба природу, як матір, любити, берегти, як око своє. Роль відіграє не хвороба проти чоловіка, а ролі відіграє чоловік проти хвороби. Ми маємо вчитися  вчення Іванова, щоб не сідати в тюрму й не лягати в лікарню. Жити вільно, на рожен не лізти. Яка слава, якщо ми, усі люди, низько поклонимось дідусеві, бабусі, дядькові з тіткою й молодому чоловікові. Скажемо: «Здрастуйте». Ех і життя моє є тяжке! Зрозумійте моє терпіння, серця свої загартуйте. Милі мої люди, гляньте на сонце, отримаєте своє оздоровлення. Бути таким, як я, Паршек, Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

    111. Ось для чого Паршек пішов у природу й що він знайшов там у цьому. А найголовніше, що із цього всього буде. Якщо ми з вами всі візьмемось за цю справу і почнемо робити, ми приведемо себе до одного лише багатства, до здоров'я. Це буде чоловік Паршек, він взявся за це, природа відчинила йому ворота, указала місце. Це місце не отримало в житті чоловікові умови для того, щоб там можливість була нашому всякому чоловікові в природі бути без усякої потреби. Це місце є наше райське, слава безсмертна чоловікові. Треба до цього діла приклонитись, а велике спасибі треба сказати природі за її  те, що вона зробила нам у цьому всьому.

    112. Хотілось мені сильно жити, але природа не давала. Я працював раніше, а тепер я відпочиваю. Учені наші люди помилились, визнали свою хворобу – шизофренія, розвиток особи параноя. Ох яка моя молодість, жаліти доводиться її. Але я хвалюсь зате, ціню його ім'я. Чоловік є хороший, розумний, зробив мене корисним. Мої руки є золоті, розум є дорогий. Якщо знаєш моє тіло, хвались перед усіма. Звертайся до мене, проси сильно: «Учителю мій дорогий, дай мені моє здоров’я». Коли упросиш мене з душею й серцем, ніколи в образі не будеш, а отримаєш те, що слід. Природа мати є багата. Повітря, вода, земля є найближчі рідні, милі, незабуті друзі. З ними можна вчитись і можна в них навчитись для самого себе й для інших. Треба трудитись, загартовуватись у природі, сили волі набратись, щоб вона була в тебе. А потім маленьке зернятко сіяти.

      113. Ми звикли самі хворіти й простуджуватись, а Учителя нема на це, крім одного руського простого чоловіка Іванова, хто сили свої поставив перед усіма не як лікар або знахар, а сили свої особисті загартовані. Він хоче передати нашому народові своєму, ображеному чоловікові, забутому всіма людьми. Адже він сильно хоче бути здоровим у житті, але чоловіка не знайшлось, щоб він був такий, щоб за цим уболівати й сильно думати, як треба вміло допомогти йому. Він вболіває, страждає щоденно, за це просить природу сам, щоб вона відчинила ворота для цього самого. Що найголовніше в житті? Спасибі сказати треба природі за її турботу, за незалежність свою, котра допомогла йому. Чоловік став здоровий, хвороби вже не буде. Життя є одне здорове й сильне. Вивчайте й розумійте.

      Усе це буде треба нам усім, але не мені одному, хто вболіває.      Судити доводиться всіх живих і мертвих за нашу помилку. Ми народили чоловіка, а виховати не змогли. Природа  виховала мене не таким, як вас, а протилежним, Учителем, вихователем природи, самородком. Бажаю всім свого кращого здоров'я, котре маю я.

    114. Ми прийшли до висновку одного: треба буде жити. Усі люди є ділки, вони робили те, що треба в житті для росту цього всього хорошого. А так чи інакше життя чоловіка робиться в погану сторону, чоловік не живе, а вмирає.

   Журнал «Техніка – молоді», № 4, 1979 року. Перша сторінка показує героя, котрий не боїться холоду, але це не так. Сам герой говорить, що купається в холодній воді 46 років і сильно боїться її, але зате добре знає, що є у воді, у повітрі струм, електрика й магнето, котрі є також у чоловікові. Він шукав своє діло в природі довго, ходив, думав та гадав. А воно починалось  на Кавказі в Армавірі, вид на гори, покриті снігом, відкривається звідти.

      115. Районна лікарня була там, у котрій доводилось починати. Я не був тоді таким героєм, як згаданий журнал показав нам усім. Тоді мені було 36 років. Я не ходив так, як тепер, а осіннє пальто й черевики носив. Я був у відрядженні. А черговий лікар не заперечував мені, прикріпив нянечку, одягнув білий халат – уже я є лікар стаціонару. Двері палати відчиняються мені, у котрій оперований хворий лежав. Коли я поговорив з ним, то виявилось, що йому зробили операцію вчора. Я дав йому книжку про Пархоменка й залишив у спокої. Потім я попав до хворих хронічно. А тут уже про своє знайдене не змовчав, став уводити сили їм через мозкову систему. Нянечка побачила це і здогадалась, що я є не той, кого вони ждали. Вона доповіла про це лікареві, а лікар велів мені це діло залишити. Я запалив сірник для практики. Лікарі узнали мене. Нефедов вибачився й попросив не заважати їм.

    116. Він порекомендував поїхати в Москву, і знайдений мною засіб оздоровлення запропонувати там. Нефедов пішов до Светухіна та докладно виклав йому. Професор вислухав і сказав мені так: «Якщо ти будеш робити це, то ми загонимо тебе туди, куди Макар не ганяв телят». Якби Паршек злякався, то не зустрівся з лікарем Даниловим під час проїзду від станції Овечкіне до станції Кавказької. Він прийняв мене за кустаря-одинака, я розказав йому дорогою про себе, про свою корисну справу для людей. Я не ходив тоді без взуття по снігу. А чому став ходити босим? Данилов вірив мені, і я розказав йому про чудеса. Це було в селищі Овечкіне, одна жінка не ходила своїми ногами 20 років.

    117. Її чоловік звернувся до мене з просьбою їй допомогти. Я сказав  тоді так собі: якщо ця жінка піде ногами, то тоді я піду по снігу без взуття. Вона пішла своїми ногами скоро, і моя обіцянка була виконана. Я спитав у Данилова, що мені як лікареві довелося б робити? А він запропонував мені йти в його ізолятор, бо медицина допомогти хворим не в силах. Він вибачився й сказав: «Я вірю вам як кустарю-одинаку». Він попросив мене й запросив до себе в лікарню підняти цих тяжко хворих. Я не відмовився від такої пропозиції й узявся це робити.  Я прийшов на землю для того, щоб смерть як таку вигнати, а життя ввести в славу. Ця зустріч допомогла здійснитись цьому, потрібна всім людям. Це природа тягнула Паршека вгору.

    118. Скоро я міняю роботу, інший район діяльності дають нам у рідній Ростовській області. Я був хазяїн там, творив чудеса для людей. Конюх іде по дорозі, а в нього рука перев’язана – це справа моя, оскільки він дефектний чоловік. Я допоміг йому без медицини. Коли своїми руками взявся, біль зникла. Данилов прийняв мене в лікарню до чергового лікаря. Мене зробили лікарем, халат одягнули, нянечку прикріпили, ізолятор указали мені, у котрому дві жінки лежали, медицина виявилась безсилою допомогти їм. Я спитав у них згоди лікуватись у мене, розказав їм свою історію. Одна з них з атрофованими ногами згодилась, а інша не дали згоди. Учитель оточив хвору своїми руками, її почуття викликав струмом, вона відчула ногами мої руки. Вона відвойовувала кожен крок із вдихом.  Вона стала ходити по підлозі після цього скоро. А лікарі побачили правду, і стали показувати кустарю-одинакові дорогу, щоб він не заважав їм.

    119. Це моя сила була, вона є. Я не зійшов з колії, ще живий і допомагаю всім живущим на білому світі. Найголовніше, чоловік повинен мати здоровий характер у житті. Він має запобігти простуді й хворобі. Ось що Паршек вносить у життя. Він є їхній Учитель за словами всіх людей. Це є наш герой, котрого два мільйони чоловік узнали на арені. Він же є руський герой, ходить не так, як усі люди, тобто в красивому й модному одязі. Він відмовився від нього. Він не їсть і води не п’є, як усі люди, тому що вважає це чужим. Ми задовольняємо себе цим усім чужим, хвалимось між собою ним. Свої животи розпустили, і нам усе мало. Ми умертвляємо цим самі себе. Це є хімічне, зовсім негоже для життя. Може, я говорю неправду. Я живу правдою, мені так холодно, а вам тепло. Мені можна простити, я живу без усього вашого. Я хвалюсь своїм живим, а ви – мертвим. Ви живете в чому? У бездушному.

    120. Ви не вірите такому чоловікові. Так вір матері природі. Вона говорить мені свою правду, хто я такий є, і що моє місце життя є на Чувілкіному бугрі, призначеному всім людям. Хто згодиться й скаже, що Паршекові без одягу не холодно? Дуже холодно, але треба терпіти. Узявся за гуж – не кажи, що не дужий. Так Паршекові доводиться робити. Це не папа з мамою залишили свою спадщину, а природа. Вона указує свою дорогу не на півдні, а під Москвою в розпалі зимових холодів. Кому хотілось би проходити так 46 років, про це думати та це робити? А він робить досі, фізично займається з людьми. Багато людей чули про це діло. А от погодитись із цим, такий чоловік не знайшовся. Люди тікали від мене, я був ображений адміністративною особою за мою роботу. Моя шевелюра на голові дуже допомагала мені.

    121. Я зняв шапку з голови завдяки цій думці, черевики на ногах не носив. Усе решту скинув, тіло моє освітилось у природі. А люди змінили своє ставлення до мене, стали дивитись на це все байдуже. Стали визнавати мене за Переможця природи. Я примусив учених помилитися на собі. Вони мали прагнення до технічного, штучного, вводити хімію в чоловіка. Я був для них практик. Паршек підготував все, щоб відповідати реально й точно. Вони збили мою думку з правильного шляху. Я пішов своїм в Азовське море, а старий нацмен вірменин зустрів і зупинив, цьому всьому зробився корисним. Він сказав так: «Дитино, твоє життя все є попереду». Я біг по пшениці, а мене ловили на конях. Це все зробили вчені. А природа примусила їх відвернутись від мене на час. Я був для них самітник. Природа взяла сама на себе ці дії. Я думав тоді, за що? А це треба для історії. Вона дала міцність моєму розуму.

      122. За законом, міліція утрутилась у мою справу після. Я доводив одягом, я скинув його, як чужого. Вони тягнули мене законом, одягнули мене, люди стали говорити. Я пішов у природу, а вони – за мною, не відпускають, везуть мене в село до людей. Я попав до конюхів, котрі берегли коней, як невідомий для них чоловік. Говорив з ними руською. На стіні рушниця, спитав у них, начебто я не знаю. Шо це? «Рушниця». Так ви заберіть її, а то вас усіх постріляю. Конюхи прибрали це. Я розказував їм свою історію  всю ніч, добре був у цьому підготовлений. Люди були всьому діло. Якби не ці ось конюхи й багато інших людей, то не було б його.    Сьогодні Трійця Духів, цей день був який любимий. Я зустрів по дорозі сліпого пастуха, очі відкрив йому. А три дівчини зустрів у вірменському хуторі Кошкіне, вони привели мене до зовсім сліпої жінки. Я відкрив очі їй, і вона побачила цей білий світ. Питаю в них, хто я є? Вони мовчать. Іду зі своїм далі.

     123. Ранок прийшов для нас. Я пробудився холодною водою і пішов на вулицю. А люди стоять. Я показав пальцем їм хмару і говорю, що вона розійдеться зараз - вона щезла тут же. А іншого разу полуторка приїхала зробити мені послугу, доставити до дільничного. А видна особа виходить з неї. Я спитав у нього, чия це машина? «Державна». І нею намагаються доставити, куди це треба. А ти знаєш мене? «Не знаю». Я вбив таких уже 50 чоловік і тебе вб’ю. Він кинув мене і поїхав. Я бачу, що коней готують для мене. Не послухав їх теж, адже легше і краще дійти пішки. Іду, і зустрічаю маленького хлопчика, котрий ніс їжу. Я спитав його: хто дав тобі? Він відповів: «Тато». Говорю, ступай віддай йому. Було доручено їм доставити мене, молодця, до дільничного як безпритульного.

    124. Боротьба велась з ними тоді. Дільничний зустрів мене, як безпритульного. Я питаю, чиї це портрети? Він зрозумів, тон змінив. Я розказав йому про Ростовське ОРС хазяйство. Тут-то дільничний зацікавився моєю рідною стороною. Бере телефонну трубку, питає: чий чоловік Іванов Порфирій Корнійович? А агроном відповідає, що наш. Дільничний вибачився, прорахувався. Потім міліція тягне мене в одязі в Ростов у зв’язку з пошуком чоловіка, котрий виступав з нехорошими словами на Радянську владу. Ми завоювали її, але люди попадаються нехороші. Міліція поставилась до мене, як до контрреволюціонера, ГПУ взяло. Що тільки не робили зі мною! Лист Ростовського районного ОРС знайшли в кишені, вони послали запит туди, але там не відгукнулись. Подержали і випустили, вони помилились. Ображений чоловік, природа стоїть за нього. Він пішов у люди, а його як безпритульного в комендатуру базару. Нас усіх погнали в друге відділення міліції. Мене взяли звідти скоро, одягнули.

    125. Я, як чоловік нелегальний, згадую про все. Мене направили у справі до голови контрольної комісії Азово-Чорноморського краю Чернова. Тут зустріч відбулася із психіатром Покровським. Він думав, що я є чума. Я підняв усю історію нашого першого початкового чоловіка, його справу. Чоловік почав її робити, але недоробив. Узяв інше і так далі. Він застудився, захворів, похворів і вмер. Його нема. Що ви скажете, шановний лікар, вина чия? Чиє це місце облюбоване, моє? Ні, чуже природне. А  чим жити треба, чужим? Він не зрозумів мене, а я зрозумів, що він нічого не знає. Так воно і вийшло. Доктор Артемов і професор Корганов добавились на другий день .Я говорю нове перед ними, а вони не згоджуються. Моє здоров'я привели до шизофренії, розвитку особистості параноя. Я одержав першу групу інвалідності від них. Вони зробили мене не чоловіком.

    126. Природа за мене як такого. Ти хворий чий? Вчені зробили тебе хворим. А твої помічники профкоми й місцевкоми говорять свою істину. Ти є загартований чоловік. Для кого загартовувався? Для людей. А вони не хочуть цього. Так зрозумійте ж мене. А чому природа розказала мені про це небувале джерело? Моя ідея була допомогти людям. Я не відмовився від цього. Я вболівав за те, що люди боялись робити. Я йшов на смерть за цю справу, і в мене виходило. Я не застуджувався, не хворів. Я готувався стати в природі в людях корисним чоловіком. Вивчав на ходу те, що було треба. Природа готувала мене, вона електризувала моє тіло єством: повітрям, водою і землею. Тому мої руки є золоті, струм мого здоров’я, ця справа робилася ними.

     127. Люди наші, близькі поставилися до мене, начебто я ображаю їх, відходжу від них, сам досяг, а не хочу розказати їм. Я ставлюся з душею й серцем до всіх людей. Вони всі хочуть жити легко, а от знати й любити природу не хочуть; у них велика боязнь і недовіра до цієї справи. Наша рідна матір природа народила однаково нас усіх. Повітря, вода, земля брали участь у цьому, друзі наші любимі. Ховатись не можна від них, вони є ванна, та ще яка жива, енергійна.  Просити треба природу так. Природа ти є мати моя, дай мені життя й моє вчення, щоб я навчився й інших навчив. Це є моя просьба до природи в житті. Я випросив сам усе. Моя дружина Уляна Федорівна любила мене: я старався не відставати від інших людей. Я користувався пошаною один з усіх. Де б я не був, мої сліди вважались почесними. Я купався зимою в ополонці. Як я ходив, так виходив із води, без утирання. Люди страшились цього. Вони говорили про мене, як про Переможця природи.

      128. Коли я їхав куди-небудь, то транспорт давали безплатно. Моя життєва система – любити людей, а люди люблять мене. Багато людей узнали мене, стали рахуватись з моєю системою. Ніхто не дозволяв собі відмовитися від цього. Я змінив цю просьбу скоро на улюблену роботу займатися фізично з людьми. Це основна робота була моя, я не зміг відмовитися від неї. Люди мали в себе всі хвороби, це нужда була їхня, котра в природі. А задовольнити чим, якщо не мудрець? Це давалось тільки Паршеку, котрий пішов з любов'ю на це. А коли ти любиш природу, то що може бути краще від цього. І багато людей відгукнуться на твою любов, вони розкажуть про тебе іншим усе, потрібне їм.

      129. Хвороби не припиняються, а розвиваються. Я був потрібний їм. Мій організм, загартований у природі, був потрібен. Я хвалюсь ним. Ви люди є бідні. Як хочеться жити їм. Якщо будете жити по-своєму, як ви живете, то безслідно вмрете. Коли ходив серед людей по снігу роззутим та людям користь робив, їм здавалось, це неможливо. Я робив це свідомо під виглядом психічно хворого, а в самого проходило без усякої шкідливої помилки. Це не технічна сторона робилася в людях, а сама природа робила природним шляхом без усяких аварій. Вчені держали мене в психіатричних лікарнях за це все, що робила природа. Я не спорив з ними. Говорив їм «біле», а вони «чорне». Сильно терпів від цього, і час ждав. Дуже тяжко було, але витерпів. Охоронці зі своїми силами оточували: що хотіли, те й робили зі мною. Беруть мене саджають, говорять, що пострижуть. А я спитав, а сокира є у вас? «Для чого?» Голову відрубати. «Ми є такі люди, котрі не рубають».

   130. Цінності знайшли без мене, Сухаревська Валентина дала їх мені, сама передала людям. А чоловік узнав про це. Прокурор спитав у Сухаревської: «Чиї ці гроші?» А вона відповіла: «Якщо Іванов скаже мені, щоб я побудувала дім йому, то я зобов’язана йому за його діло». Вона розказала прокурору про свою хворобу. Прокурор санкцію не наклав. Паршека забрали в Бобренцях Кіровоградської області, кладуть у спеціальну приймальну. А в самих думка зароджується: його вбити. Не порахувалися з моїм таким незвичайним здоров'ям. В Одеську тюрму мене замкнули, ізолятор № 14 психіатрії. Там мене постригли. Прокуратура Кіровограда наробила це все.  Мета була у неї зробити мене здоровим чоловіком, хоч я не був хворим. Моє здоров'я було таке, якого не було ні в кого в світі. Алла Павлівна, завідуюча ізолятором № 14, дала знати всім ученим, щоб вони не помилялись. Я був радий і дякував їй. Вона представила мене суду народному, як дармоїда.

    131. Я пішов і на це. Вони одягнули, взули, зробили опудалом мене. Я сам сказав суду, бо говорити з ученими про це марно, що моя хвороба не входить у поняття вчених. Моя справа виграла. Суд вирішив направити мене в психіатричний інститут імені Сербського. Я не боявся їхати туди. «Моя перемога» і багато іншого написано мною в цих умовах. Я свідомо терпів у цих психіатричних умовах і розказував про свою істину три роки десять місяців. Нога залишалась у мене досі не така, як інша. Це умови психіатричні створили мені. Я довів практикою в місцевій лікарні усьому колективу лікарів, що я є чоловік корисний. Знову суд і прокуратура. Мене випустили як повноцінного чоловіка. Ох і життя моє тяжке! Ви, такі люди, зрозумійте його, серце своє загартуйте. Милі ви люди, гляньте на сонечко, отримаєте своє здоров'я. Бути таким, як я, Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

    Дуже багато пишу, написав працю «Загартування і люди», вирішив послати у видавництво «Знання». Відповіли, що думка є нова у мене, а треба починати обнародувати її в Ростовській області.

    132. Я виступив своєю працею на захист нашого земного чоловіка за збереження його здоров’я. Він губив його у житті своїм помилковим учинком, умови змушують його робити. Він не знайшов шляхів відійти від цього. Здоров’я бурувало в нього, він не знаходив місця й не знав, як його витратити. Чоловік старався що-небудь удало знайти, присвоїти. Чоловік оточив себе власністю; що хотів, те робив. Воля була його. Чоловік не відповідав за присвоєне, котре вважалось його добром. А де ж природне? Природа терпіла від цього діла, але вона давала чоловікові, особливо для життя. Він думав, знаходив, це його індивідуальне діло старався мати в себе. Він став придбавати в природі. Він хотів, а природа не давала йому. Він робив не до душі, серце життя вбивав.

    133. Він умирав і буде вмирати за це. За моїм висновком, легше і краще нічого подібного не робити, а свідомо терпіти без усякого чужого. Це все людське належить не нам, а природі матері рідній. А ми ловимо цим ділом і вбиваємо як своє, за що ми будемо відповідати. Люди самі зробили в природі своїй діло, а тому я, Бог землі, не хочу, щоб люди в цьому ділі помирали. Вони вмирають, самі не знають, від чого. Їм не треба робити те, що вони розвинули в своєму житті, мертве, убите ними. За що мати рідна буде жаліти їх, якщо вони є в неї вбивці, злодії й грабіжники? Природа вмертвляла й буде вмертвляти їх за це все. Паршек взявся за Чувілкін бугор недарма. А адміністратори заперечили йому, не дали продовжувати.

    134. Він не примушує нікого з людей і не жене в бій. Він закликає, щоб люди гарно дивились і розуміли, що з цього діла вийде. Тільки сам Паршек робив для життя всіх людей усього світу. Бугор – це є природа: повітря, вода, земля. А Паршек є в ній, як на війні, зимою й літом. Ця історія була, є, і буде завжди. А вчені не розуміють, що моє вчення є істинне в житті невмираючому. Я, Паршек, нічого не беру від неї, і нічим не заважаю, а тільки сам себе примушую все робити для цього. Я зі своїм ученням не прагну назад, а піднімаюсь на круту високу гору. Усім кричу, щоб люди опам’ятались, самі собі сказали. Що ми робимо, що вийшло  із цього всього, що ми розвинули в природі? Ми залишаємось бідними, природа покарає нас, таких хазяїв. Природа мати, яка зберігає своїми силами, є молода, але вона робиться стара від нашого діла.

    135. Що ми робимо в ній? Ярмо бику на шию, а хомут коню, словом, ніж під серце. Паршек не велить такими ставати. Краще будемо жити, ніж умирати, як ми вмираємо. Фізик звернув увагу на все це, він написав дві статті на основі мого вчення. Я направив їх уряду, щоб наші вчені проснулись від цієї справи і стали робити по-природному. Ми з вами робимо, але наша велика помилка, що ми не досягаємо мети. Смерть була в нас з вами, так вона і залишилась. Ніякі особливості не допомагають людям, а заважали, заважають і будуть заважати. Паршек говорить, що люди вмирали 1979 років, а тепер вони не будуть так умирати. Паршек відкрив нам це на Чувілкіному бугрі. Просить нас усіх, хто живе на білому світі, що  нам треба робити цю нову справу. А ми робимо те, від чого нам стає шкідливо  в природі.

    136. Ми знаємо Паршека як такого. А хто він є? Він живе з нами на одній Землі, але не користується правами однаково з усіма. Усі люди ходять взуті, а Паршек ходить без взуття. Він говорить не те, що всі. Природа говорить йому наперед усе, що він спитає її. Ви, шановні вчені люди, думаєте, що я проходив так даремно перед вами 46 років, так думав, так робив усе. Це не пройде вам так даремно. Я живу разом із природою, котра не дає нам усім того, чого ми хочемо. Я питаю в неї, а вона говорить мені, що люди не отримають того, що думають отримати. Таке буває в історії. Спочатку багатий чоловік мав тисячу овечок, але йому цього було мало, і він захотів мати дві тисячі овечок. Але вони стали убувати одна за одною, і так тисяча пішла, як і не було.

    137. Ми самі винуваті перед Паршеком. Він не давав нічого нікому, крім добра. Але йому не дали зробити в свято його те, що треба було людям, які приїхали відзначати це свято. Місце не дають мені ніде, навіть не пускають у Москву. Я не маю ніякого права показуватись де-небудь зі своїм тілом. Я перебуваю тільки в домі, котрий побудовано для всіх людей.  Що буде з людьми? Волога треба їм сьогодні, а її нема й нема, а тільки засуха, нікому не потрібна. А це все природа дає. Вона не хоче псувати ідею Паршека. Він є у нас такий, як усі, тільки не хоче, щоб люди так помирали. Вона для того, щоб Паршек зайняв своє місце без усяких перешкод. І це буде. Люди мають свій напрямок, особливо молодь. Вони забули зовсім Бога завдяки своєму вченню, який він був з ними.

    138. Паршек просить як таких учених. Така робота не треба буле нам. Арктика, це є в мішках така справа. І також не треба Космос, бо невагомість не дає чоловікові ніякого розвитку. Поріг треба брати нам. Він показує дорогу не таку, як ми робили завжди. Ми збирались і брали з собою не одне, що треба. Ми озброювались до цього всього, говорили природі, як матері рідній. Вона не хотіла цього, щоб ми відходили від неї так. Не треба було. Ми їли не мало, а багато; сідали не один раз, а сідали декілька разів на день. А днів попереду не перелічити. Цього мало. А буде багато тоді, коли береш із собою одяг не свій, а чужий, що нам необхідно в нашу дорогу. Ми жити без нього не зможемо.

      139. І житловий дім знаходимо в природі. Ми робимо для цього в дорогу експедицію всякого значення. Уві сні сниться мені. Вчені комсомольці просять мене, щоб я випив після роботи хоч трохи ради свого отця. А я не дав їм згоди, і дуже сильно плакав.

    Ми повинні освоїти цю дорогу від самого порога, і піти прямо туди, куди треба. Ми знайдемо в цьому своє благо, ми з вами не будемо ображені природою. Вона зустріне хорошим нас, таких людей, люб'язно. Вона проведе нас. Ми будемо жити там, як не жили. Дари природи зустрінуть нас, як ніколи, за це ми будемо дякувати.

    140. Це веде нас по путі Паршек, він проходив у житті в природі піввіку, те придбав  для людей. Чоловіка поставив на ноги для цього, він є у нас такий. Ми знайшли його між людьми, він живе у нас між нами, він знайшов засоби для нас, щоб легке отримати. А місце найшов, оточив себе. А от умов нема, можливості нема нашому всякому чоловікові бути в природі без усякої потреби. Це місце наше райське, чоловікові слава безсмертна. Ми з вами шукали це по природі, знайшли. Паршек зробив це все діло нам усім, на собі особисто дослідами випробував. Люди полюбили його як любителя азартного в цьому ділі. Люди дали йому ім'я Учитель за його все, що він зробив у людях.

      141. Він заслужив це в себе. Він отримав від природи довіру: він не став хворіти, простуджуватись. Став учити цьому людей. Вони є самі ним задоволені. А раз вони задоволені, стали дякувати Паршекові. Це робота є його така розвинута. Він став у природі практично добиватися цього всього, став задовольняти краще. Я, такий чоловік, не був треба нікому, крім однієї природи. Мої друзі є в житті, я полюбив їх. Це є повітря, вода, земля. Вони є джерело для наших людей, воно давало їм у житті все. Ми орали землю плугом, рили фундамент, ставили хату. Ми рили шахту, діставали з надр, цим топили, палили руду.

    142. А це мої великі друзі є в житті. Вони допомагали мені в усіх моїх бідах. Я нічого не брав від них, старався без них обходитись. А якщо яка-небудь допомога треба мені від них, просьба є в мене до них як друзів, щоб вони допомагали мені, особливо держали в моєму тілі здоров'я. Дні були для мене всі однакові. Я старався не розрізняти їх. Я не готувався зі своїм таким наміром, щоб атмосфера присилала для мене свої любимі для життя дні. Я не вибирав. Ми, усі люди, залишились такі на білому світі, крім мене одного. Я вибрав життя одне для всіх нас. Ми не ждали весну, вона не треба була нам. Ми не мали потреби в літі. Я ходив по землі без усякого взуття. Мені не треба дорога.

    143. Я не готувався зустрітися з хорошими днями. Моє життя – це є велика матір природа. Що вона дала мені, те я отримав від неї, особливо вранішню зорю перед сходом сонця. Я не збирався, щоб мені було добре від цього. Я не одягав на себе чуже і не хвалився перед іншими, а завжди однаково сам. А природа не заважала ніколи Паршекові своїм килимом, сніг лягав як ніколи тихо своєю тихою порою. Втіха була одна.  Я іду по дорозі своїй складеній, а калюжа води попереду, люди обходили її, і я пішов. А природа вдарила мене під бік за це. Я догадався тут же, вернувся, і пішов прямо через цю калюжу – природа не карала від цього. Природа сказала мені, щоб я допомагав людям, своє здоров'я давав їм.

    144. А здоров'я є все для людей. Треба робити. Я люблю природу, вона любить мене за це. Я що не попрошу, те вона дає мені. Чоловік іде своєю дорогою, а в нього щось не так, якась неприємність оточила його, він захворів чимось, йому стало погано. Він побачив мене як такого чоловіка, знає мене як помічника в цьому, звертається з такою просьбою, мене просить як такого, щоб я допоміг йому в його біді й горі. Я не повинен відмовитись від такого діла. Це є хвороба, природа посадила її, природа так покарала його. А тепер треба, щоб не було у нього цієї хвороби. Мої руки є золоті для цього, вони повинні прийняти цього чоловіка своїми розумово розвинутими силами. Я, як ініціатор у цій справі, говорю цьому чоловікові. Природна допомога треба йому, а вона є в мене. Це ж є природа: струм, електрика, і це є в чоловіка.

      145. Ми, люди такі, хочемо жити так, як усі наші люди живуть. Це ж є такий початок. А технічні умови є в селі, місті. Мертве чуже є в таких умовах. А щоб таке було, як Паршек робить сам! Учитель просить, благає цю природу, щоб вона допомогла йому. Все є в Паршека для цього. Ми не робили те, що я. Я не виходив з колії в житті, моя дорога проходила від свого такого порога, а йшла туди, де люди проживали. Вони були такими, чуже було в них завжди.

    146. А я був між ними в живому тілі, не просив у них ради Христа. А між ними так вийшло. Старий чоловік роздягнений іде по дорозі в лісі. Я вибачився перед ним, став примушувати його, щоб він скинув свій розірваний одяг, а я одів на нього свій. І ми розійшлись з ним. Я пішов у природу в люди без усякого одягу. Природа оточила мене дощем, і гроза з блискавками була. Я йшов на Єнакієве, дощ не давав мені ходу, щоб я йшов далі. Я вирішив вернутись назад, природа мене. Сонце взялось десь таке тепле, де довелось обсохнути. Я зайшов у міську раду, там зробив, що треба. Я втомився. Мені довелось на східцях. Я схилився, сон оточив мене так міцно.

    147. А в цей час агроном підійшов до мене, він зацікавився. Я сказав йому. Я ходжу не для самого себе, а для всіх наших людей. Я шукав для самого себе таке місце, котрому треба будуть такі умови, котрі дадуть нам можливість, які нашого чоловіка примусять бути в природі без усякої потреби. Це все робилося природою. Вона підіслала цього чоловіка. Він узяв мій одяг. Я проходив у цьому селі, про цього чоловіка питав, його не виявилось там. Хто він був? Ніхто не міг знати про це. Природа стояла за мене так, за того чоловіка. Я був один у ній таким. Я розбирався з історією, вона робилась чоловіком. Спершу бралась думка в себе.

    148. Він складав із слів таку фразу цьому всьому початку, чим цю справу доводилось робити йому. Він мав у руках такий спосіб, без котрого це діло не робилось. Якщо фундамент  рити який-небудь під яку-небудь таку будову або ручку якусь одержати. Сокира  треба для цього, а коваль робив її в кузні. Нею зрубав, сучки обрубав, зробив держак. Цю роботу став робити фізично. Потім каміння навозив, камінь став класти на камінь, стіну круглого характеру з кутами городив, вікна зробив на це, двері залишив. Стало видно хату, він змайстрував її. А потім розчин зробив, це все змазав, потім це все висохло. Верх поставив.

    149. А коли добре роблять чоловікові, то чоловік не забуває твою доброту. Він ходить навколо тебе, ти є в нього в боргу.  Це на базар сьогодні. Він розташувався так за рахунок грошей. Кому треба продати це хороше, він говорить, гроші треба мені, тому я хочу продати  цю річ. А покупця нема, тому я хворію через це все. Таке щастя не народжувалося в мене в природі. А от сусідові моєму, як котиться з гори. Йому в своєму житті так, як чисте золото пливе на долоні. Я живу збоку його,  дивлюсь через стіну завжди, завидую, говорю про це, не забуваю ніколи. Хочу догнати його так швидко, а сил нема, нічого не знаю.

    150. Не входить в голову. Я бачу, але так зробити не зможу. Можна вирішити тільки одним, час такий приходить на це. Я починаю це робити із самого поля з першого початкового дня. Ми діждались цього часу, усю зиму весь час думали про це все. Ми з вами готувались до цього діла. Земля була в нас орана, покладена під сніг перед зимою. Вона набирається вологи. Коли сніг іде із землі, ми з вами зі своєю снастю тук як тук. Жива скотина  підготовлена у нас з вами. Борони є волочити, орати. Зерно чисте підготовлене є. Ми є в цьому мужики хлібороби, ці дні не забуваємо ніколи в житті.

    151. У собі всередині держимо Бога завжди. Ми просимо його як такого, коли яке-небудь горе накриває нас з вами в природі. Ми є такі люди предкового явища, нас не вчити. Ми не ліземо в кишеню за словом, розум наш робить це все. Ми просимо Бога як такого, щоб він простив нас у цьому ділі, і помилував за це все нас таких. Хто є в цьому ділі правий, він задовольняється. А хто є із цим горем, він помирає. Чоловік є за справою своєю трудар, ніхто не примушує його. Він зустрічає весну сам, жене свою всю зброю, він бореться із землею. Він хоче вгадати, це все посіяти добре, щоб сходи сходили так зелено.

    152. Мужик хлібороб радується цим. Люди, мужики хлібороби, мали свою власну землю, з нею спали, на ліжку держали. Її орали, волочили, зерно клали в неї, розмовляли з нею на відстані, врожай ждали від неї. Бога в цьому просили, говорили, щоб погода стояла у них волога, урожай родила їм. Вони зберегли його по спілості, косами скошували під самий корінець, хліб клали рядками. А потім складали й робили руками, сніп в’язали. А потім у копу складався, гарбою підвозився, цей сніп брали на себе, на свій тік везли. Одинки клали з них там, на току розстеляли для молотьби. Цей хліб били до чистого зерна.   

     153. Полова складалась. Чисте зерно віяли на віялці, в засіки набирали. Ми берегли його, це золото було наше всіх. Ми мололи його, робили муку, хліб пекли і реалізували його людям. Ми жили цим, і робились на один час багатими. Власність росла в кожного індивідуального чоловіка. Він беріг її в природі, як око своє. Це справа була батька в житті в природі. Він жив один час, наявне відбирав у природи, ставав хазяїном цього всього добра. А потім ця власність збанкрутувала, не стала прибувати, а стала убувати. Чоловік губився на цьому всьому сильно, він хворів і йшов під копил, хирів своїм здоров’ям, сили відходили, він умирав на віки. Це програш був їхній.

    154. Таке діло зустрічається з кожним чоловіком. Він не задовольнив себе у житті в природі сам цим. Революція зустрілася з нами, син оволодів цим ділом, став вводити колективний труд, спільне благо в життя в природі. Економіка розростається тепер спільними силами. Земля є сильна, вона дає нам поклади, ми користуємось ними як такими. Врожай знімаємо щорічно, це є хліб наш, ми їмо його, а одяг робимо на станку. Ми рубаємо сокирою, пилкою для наших потреб. Ми в цьому всьому, що ми з вами робимо в житті своєму, це є наша індивідуальна сторона. Ми  облюбували самовільно її, захопили, обгородили, присвоїли до свого імені. Це моє. Свого нема в природі як такій, а спільне благо всіх наших людей є. Не зношувати і не пожирати, а треба свідомо в цьому ділі терпіти, це треба  всім людям.

    155. Раніше люди не мали свого місця, кочова справа оточувала їх. Вони жили за рахунок місця атмосферного такого явища. Вони дивились по зірках, рухались на колесах. Це справа була їхня така в природі. Ми взялись зі своїми всіма вченими діями за цю картину цих пошуків. Ми шукаємо в природі те, чого самі не знаємо. У нас є, чим похвалитись. Це умови є наявні, котрі чоловік зробив і застосував сам за рахунок природи.. Ми з вами старались удало це зробити. А за вченням Паршека, робити не треба так, не треба ображати природу, примушувати не треба її.  Своє захищене життя треба залишити. Ти повинен. нічого не брати з собою в дорогу.

    156. А коли ти нічого не візьмеш з собою, то ти є свій, але не чужий. Коли ідеш у природу, вона зустріне тебе, приголубить, як око твоє. Паршек говорить так нам усім.. Ми звикли самі. Цей час до нас прийшов. Ми зустріли його, як усі люди на землі. Вони підійшли до землі, зі своїм умінням поклонились і себе перехрестили, сказали своє слово так: «Господи, благослови». Це почате нами робили з ним у природі. Сьогодні сказали йому, як Богу: слава тобі. Це все проходило по природі звичайно в людях так, як треба було від них. Вони вставали, примушували себе дивитися своїми очима на наше сонце, сяюче в променях. Воно піднімалося  від землі завжди, як в море входило.

    157. Воно не примушувало нас усіх зробити так. А ми примушували технічно робити в цій справі. Це ми ввели своє штучне, свою хімію. Це є маленька справа в природі в людях. Вони ходять по землі, вони думають про це. Але коли час настане, вони не питають ні в кого, а беруться за цю справу і роблять. Розум є у них на це, руки золоті. Ні в кого не спитали, самі за практичним явищем. Ти мовчиш чого, нічого не говориш? А ти нічого не знаєш. Ми ж є всі люди такі. Нам показали цю дорогу, ми прокладемо її, вона буде в нас. А тоді ми з вами будемо жити. Ми будемо знати, що ми повинні в житті робити. Ми всі як один візьмемось за цю справу.

    158. Якщо Паршек зробив сам над собою, то чому ми не зможемо зробити це? Ми народились у природі однаково, у природі зустріли нас. Слід промили водою, а повітрям виштовхнули, а земля прийняла повзати. Ми всі до одного  прийшли так. Паршек прийшов з нами, він прожив так з нами, огороджувався, як і ми. А потім він дописався до того, що сам себе примусив узятися загартовуватись, став жити по-своєму, не визнав нас усіх. Ми жили в природі чужим добром, він не захотів цього робити, вирішив піти в природу не так, як ми капризно поставились. Ми боялись природи, відходили від неї, самі захищали себе, робили їжу, робили одяг, дім ставили. І Паршек робив так з нами один час. А коли він полюбив природу, займатися став, загартовуватись, то  природа стала вчити його.

    159. Він не простуджується й не хворіє, він отримав це від природи. Ми бачили його таким. А чому нам не взятись за це? Ми є люди такі зі своїм тілом живим. Чуже не треба нам, своє живе невмираюче треба нам. Паршек має своє тіло, він не визнає чуже, а своїм хвалиться. Говорить. Кому це життя наше належить у природі? Нам. Ми повинні зробити його самі, як Паршек зробив нам усім. Він не вчився ні в кого, не було, в кого вчитись, усі бояться природи. Він не побоявся, пішов у природу шукати істину. Він знайшов її, на собі став її робити сам. Він є самородок за справою. А життя його є загартування тренування. Паршек є трудівник для всього народу всіх людей. Він учиться в природі, і досі своїм таким умінням робить у людях. Він допомагав, він допомагає, і буде допомагати їм. Він вболіває за це діло.

    160. А тепер він добився в природі, вона вказала йому місце, де можна йому, такому чоловікові, бути. Він є один такий, природа вибрала його для цього, він робить для нас усіх, щоб ми знали його,  і самі брались за це саме. Умови треба цьому місцю, щоб можливість була усякому й кожному чоловікові в природі бути без усякої потреби. Ось яке райське місце буде, чоловікові слава безсмертна.    Я, Паршек, тепер у домі, де бережуть мене від усякого нападу, від неприємностей. Я маю ногу хвору, вона держить мене. А думка одна в самого. Як це місце освоїти, щоб нікому не перешкодити в цьому, а  зробити те, що треба. Я готовий уже зі своїм наміром, зі своєю любов’ю, з ділом до людей, щоб вони кинули своє наявне, а взялися за нове, за небувале в житті.

    161. А думка в самого така, на цьому Чувілкіному бугрі й нога буде жити, як вона жила до цього дня. Я нікому не заважаю зі своїм, і  не хочу заважати. Я живу для ображеного, хворого чоловіка. Він повинен знайти мене своєю нуждою. Я буду йому потрібний у його житті. А тепер такого не буде в житті. Ти для чого сюди приїхав? Твоя дорога не сюди. А коли прийде твоє таке, ти  будеш займатись. Бути таким, нехороше твоє діло кинеш дивитись удалечінь. Літаки заричали, полетіли в путь. Можна так сказати, сьогодні будемо. Він і до нас приходить. Ми його зустріли. Завтра в школу. Так легко доводилось. Цього в житті не було. Пару биків запрягли, кучер їхав ними весело. Федір гучно закричав, а слуху не було зовсім. Місце чисте, воно лежало просто так у ньому.   

      162. Річку на цьому виді освітлювало. Наша мудрість звучала.  Всім так приємно й весело без такого світла. Студент учився на факультеті, знав дівчину одну. Але в тесляра таке, просто бачиш не те. Я справився рано сьогодні приїхати з базару. Наш такий день підсобний. Люди садили це все так по порядку добре. Старий чоловік з бородою попадався нам назустріч. Ми прослужили в цьому ділі. А ось бричка заторохтіла. Ми доїхали втрьох, як хотілось добратися  нам скоро. Давати цього листа, всі вчені заперечили цьому всьому. Так воно було, і воно буде так. У дзвони дзвонили добре, а гуділи далеко. Ти прийшов для чого в цю школу? Я вчитись захотів. Буква написана мною, а кому читати довелось. Сад зелений розклався, біле світло між ним.

    163. Кожен глибоко рив, але дістати ніяк не змогли. Повний табун коней був, чоловік один пас їх. Сам газету розкладає, щоб удало прочитати. Наша дільниця так проходить, треба вивчити її. Усі стовпи телефонні стоять рядом як один. Багато риби є в цій річці, це не перелічити нам. Планета Земля є велика, атмосферою оточена. Рибаки ловлять рибу. Вони словом засміялись. Три дерева одної масті стояли поряд. Ми пройшли біля них тихо так, начебто не бачили, у гроб клали чоловіка зовсім мертвого. Але нічого тут не зробиш, тільки треба згодитись. Між людьми і це буває, не поправиш це все. Годинник дванадцять бив, так за рахунком було. А ранком воно починалось нам, ми з вами зібрались у степ.

    164. Наші коні іржали, удержу нема їм. Це така картина починалась перед нами, не доїжджаючи цієї місцевості, нас із вами запах убив. Цілина від Адама літ лежала. Словом, таке треба нам. Ми кричали сильно, але дивуватись не довелось. Як якась метушня починалась. Це все було в людях. Ми з вами прожили так бідно, а багатства не бачили. Їхня нужда зустріла нас, скоро це вже пройшло. Грім ударив здалека, значить, так буде треба. Той мужик заморився сильно, йому довелось нелегко. Сьогодні буде робитися ванна в шість годин вечора. Цей час прийде і нам, ми відмовитись не зможемо. Як хотілось поїхати в Москву, але умови не пускають. Яка тепла погода стоїть надворі. Ми стали мати курей усіх жовтих, а несуться половина, їх треба порізати в суп. Яка буде їжа нам! А для чого попала сюди ця собака?

    165. Ми хотіли, щоб природа давала врожай щорічно, а вона ставиться капризно. Усі на цьому фронті раді поборотися та сильно покричати. Ядерна зброя – це є продукція людського життя, вона має застосовуватись. Ніякі уговори не зроблять це, а тільки війна була між людьми, вона є така, і  вона буде. А тепер війну світову готують на злі, ненависті. Паршек говорить нам усім, хто цю війну готує, він хоче випробувати на собі це. Хіба можна такою зброєю воювати? Нам треба навчитись, як треба буде жити, а ми вчились у школах, як треба буде воювати. Армія складається з генералів, полковників, капітанів, майорів до самого солдата.  Хрест показався на хаті, видно, хто це. Кінь бив копитом. Дощик зверху лив, значить, погода була така. Треба їхати в степ.

    166. Ручка дверей відірвалась, нема, за що взятись. Це корабель плив по воді. Сонце сяяло, а красива дівчинка різко говорила нам,  заміж виходить не скоро.. Такий час був. Кучер їхав на коні, а собака рядом бігла. Ми проїхали цей яр, а тут рядом рівнина. Це все лежало негоже, словом, не видно. А потім ми заспівали так гучно пісні. Заєць вибіг з лісу, а лисиця слідом за ним.. Орел є великий птах, він накинувся на овечку. Жаба билась криком, а удав тягнув її. Сонце сходило вранці, вітер дув назустріч. Учені, всі такі добрі люди знали про мене, ця справа було відома їм, але кроїли їхній порядок. Цей чоловік був видний.

    167. А по приїзду це все не треба дивитись. Це було сьогодні. Вугілля вносили на ніч, а воду напускали у ванну. Треба сідати купатись. А Марко напував корів. Атмосфера холодна. Нога моя мінялась у болі, хотілось, щоб вона не боліла. Пошти не було довго, хотілось почитати. Якийсь секрет є в цьому ділі. Весна не була довго, а сонце палило ясно, тепла не було зовсім, а холодний струмінь продовжувався. Шпаки прилетіли. Устав з постелі сильно, тут же став писати. Нам трохи всього дісталось нашому такому кінцю. Це діло було таке. Як вода бурувала, тучі ходили гуркотом. А в колясці таким став. Хліб насущний прокотився. Ходив ногою цією, слава Богу, проходило.

    168. Як півень бив по стінці, це було так. Прорвалась вишка, тут не просто так. А коза промекала. Соловейко забрався в куші, свої пісні співав. Уся така молодь зібралась у цьому хуторі, так пісні співали, танцювали, на ногах ходили так. Це вулиця така, вона довга з усіх. Хто як цигарку запалив. Пролежав на боку. Що зробиш. Бик мукав, хлопці скочили на ноги. Це так просто, милі ви мої діти. Вам хочеться узнати про це діло, скільки хочеш напитися води. А наші люди розкажуть про це. Хоч і сильно тяжко, але зробити не змогли раніше і тепер. Це слово так розвивалось.

    169. Це так воно було. Ледь не скажуть. Це до мене раз угору так піднялось, стало тихо співати, молилась, просилась; просто це так було. Писанина проходила. Це просто так. Люди нашого покрою, вони хочуть робити. Ми брались лише за це ось все таке діло. Тучі були, їх навіяло. Просто це так. А в таку цю пору стане холодати, літо жарке приходить. Мухи білі взялись десь, сніг лягав на землю. Він був білим струменем. Нам здавалось, це простіше, ніж чоловік народився, не якась проста штука була. А сказати про це тяжко. Ця думка розстелилась, вона була проста. Те було просто нам. Щось таке появилось, картинка є підходяща, вона робилась нашими такими людьми. Таке щастя живе, але ніхто в світі не був таким.

    170. Кров лилась нами за це. Карл Маркс записав як комедію, люди цензури перевіряли його так, як це слід. Він попав у ті умови, де Паршека не ждали. Паршек, він лежить із життям, хворий зі своєю ідеєю. Його знають по «Вогнику», пишуть йому листи. Він починав це у природі сам і не страшився, і не відходив від людей. Любив для цього діла природу, ішов зі своїм тілом прямо до неї, щоб вона його вчила по-своєму, жити по-природному. Сили свої природні залишала йому. Вона говорила йому: «Ти обраний в мене для цього мною один. Я не забуду тебе за твою щирість, твою таку любов. Ти є зі мною». Вона говорить мені, як рідна мати. Вона не забувала мою любов мого діла, що разом зі мною завжди.

    171. Паршек став мати 35 років тоді, коли пішов у природу для того, щоб люди знали про його пошуки в природі істини для людей. Життя те, котре треба було нам усім; ми всі до одного чоловіка повинні оточити себе ним. Це діло буде. Воно випробується на собі особисто в ній спочатку. Старався випробувати, зробити те, що буде треба. Невмираюче життя, яке вічно живе на білому світі, треба нам усім. А ми народжуємось для життя свого, а фактично живемо, сваволимо, а потім природа нападає на нас. Діло, негоже до життя, є в нас. Наш чоловік хиріє в цьому, і приходить зовсім безсилий, потребує здоров'я.

      172. Так робить, і вона знімає чоловіка з путі його життя. Паршек не порахувався ні з чим, ішов і завойовував усе те для того, щоб добро одержати від природи. Я, Паршек, пішов у природу для цього, щоб ці якості, засоби мати. Вони врятують у цьому будь-якого нашого чоловіка, це є загартування тренування. Я знайшов у природі в цей час, я випробував на собі, а потім ці умови передав людям. Нехай вони володіють ними. Здоров'я в природі не купляється і ніде не продається, а втрачається легко самим чоловіком. Щоб його знайти в цих умовах, це ніяк не можливо. Заслуги треба мати від природи.

    173. Володя інженер з Москви, він готує кінофільм для того, щоб  люди дивилися про його приїзд до мене. А приїзд його до мене, як і всіх людей, котрі їдуть за своєю допомогою. Здоров'я є погане в нього. Я приймаю всіх як одного, хвороба, розвинута на ньому, не треба мені. Чоловік, живе тіло треба мені. Весь одяг знімаю з нього, хто б він не був у житті своєму, жінка чи чоловік. Команда моя є одна, до трусів, кушетка. Я прошу його, як любимого чоловіка, щоб він лягав на це місце доверху животом. Моя просьба перед природою така, здоров'я треба йому. Воно не продається ніде і не купляється, а воно втрачається легко капризно.

      174. А я, Паршек, пізнав у природі, придбав засобами. Природа ввела мені свої сили для цього, щоб я передавав це здоров’я легко через свої руки людям усім, будь-якому чоловікові. Він лежить  переді мною, руки по швах. Я обнімаю його тіло своїм органічним загартованим тілом, Духом Святим. Ця природна сила попадає йому всередину через вдих і видих. Я даю йому почуття через його пальці ніг і рук. Він робить вдих і видих ротом сам. Потім ставлю на ноги його, так само керую його мозком, щоб він повертав пальцями ніг і рук, дивився на своє серце сам, у легені, у живіт, ним треба повернути справа наліво. Потім повітря вдихати до відмови.

    175. Все твоє здоров’я є в цьому. Ти йдеш на атмосферне явище, воно є в природі, під холодну воду. Говори в думках своїх: «Учителю, дай мені здоров'я». Щоб ти знав це усно і просив Учителя весь час. А тепер підемо під воду холодну, там я, як ініціатор цього всього, обіллю водою холодною. Коли пройдемо в кімнату, я повинен взяти  тебе за твої руки і тебе вчити, що ти повинен робити в твоєму житті вдома. Перше, будеш купатись у воді холодній два рази. Зрозумів? А потім, з людьми здоровкатись; твоє діло сказати їм: «Здрастуй». А їхнє діло, як хочуть. Потім, треба знайти чоловіка такого, щоб йому дати 50 копійок. Коли будеш давати ці гроші, сам собі скажи, що даєш ці гроші за те, щоб нічим не хворіти. Треба не їсти й не пити води від 18 годин п'ятниці до неділі до 12 годин. Коли треба сідати їсти, ти повинен вийти надвір, піднімай голову вверх і вдихай повітря в себе. Проси Учителя, щоб він дав твоє здоров'я.

    176. Три рази зроби. Потім сідай їсти після цього всього. Не харкай, не плюй на землю, не пали, не пий. Це ти повинен знати усно і робити це. Я робив з вами разом, а сам шукав у природі інше. Загартування тренування зустрілося зі мною. Воно було в природі весь свій час. Мене, такого молодця, питає про наших живущих людей, про ображених, про хворих людей, чому вони живуть так у природі? Вони не задоволені цим. Я даю їм хліб, одяг і житловий дім. Здавалось, для них у їхньому житті жити б, жити, але природа не дала їм. Вони хворіють у цьому, і дуже сильно, умирають на віки. Я став відходити від них, став показувати між ними не те, що було.

    177. Природа озброїла мене своїми силами. Я кинув чуже, а за своє взявся, став хвалитися своїм. Люди визнали за моє все зроблене, що я є піп. Вони помилились, я не був ним ніколи. А природа хотіла зробити, щоб я показав свою дорогу між ними практично. Я не ходив далеко, робити доводилось у своїх людях. Я поділився з ними в природі, залишив їм їхнє, а своє поклав у портфель, свій належний одяг. Сам пішов у природу. А дорога лежала в природі по бездоріжжю. Я взяв манівець прямо на місто Шахти. Я йшов, куди природа вела мене. Я попав зі своїм тілом енергійним на лан суцільної колючки, обходити не став. Можливість була обійти ці умови, але я пішов прямо по колючках, по голках.

    178. Себе вважав сильним. Я не побоявся цього, а щоб знати природу. Я не мав ніякого діла тоді, ішов, сам не знав, куди й для чого я йшов? А йти треба, люди примусили оточити  цією дорогою  себе. Це природа, треба вірити їй. Вона послала, вона дасть усе те, що я побажаю в житті. Це все моє робилось мною. Я вийшов із цих колючок весь у крові, свідоме терпіння. Балка Юта була тут рядом, вона вся порита свинями, лігвищами. Я занурився в ці умови, як у ванну, бадьорість піднялась у тілі зразу, наче ніде не був, а сил став мати більше. Охота йти далі по бездоріжжю, як килим лежав. Іду далі, заходжу в місто Шахти, а люди стоять у черзі за водою. А  думка зародилась у мене. Говорю.  Якщо дадуть мені води напитись, то я повертаюсь назад, а якщо не дадуть, піду далі.

    179. І ось жінка з відрами, вона відходить з водою. Я до неї, як до матері рідної, вибачився, питаю, щоб напитися води, а вона говорить: «Кружки нема». І так вода не треба була мені. Я пішов по місту далі, а сміх лунав з мене з балконів нових будинків. Я йшов, а п’яниці сиділи, пили, раді дати мені горілку. Я відмовився, сказав їм: «Спасибі». На каменоломню попав, Переяновську землю цілинну перейшов, у Хатунок попав, річку Тузловку переплив, у Новочеркаськ попав. Наш Іван Климович Захаров жив в ньому, священик церкви старого обряду. Він жив на Базарній, 15, огороджений секретними воротами так, як це треба. Не зайдеш, не вийдеш. Я прийшов до них з міліціонером, він прив'язався до мене. У них спитав: «Це ваш є чоловік?» Йому відповіли: «Так, наш». Він пішов. А ми розмовляли, як свої. Запропонували їжу, просять, щоб я сідав їсти. Я їм кажу: поїдати - це не моя ідея. Моя ідея така, перепочити. Матушка була мені троюрідна тьотя.

    180. Вона постелила тут же. Я ліг не спати від такої втоми, а думати про це. Думка багата: я треба всім зі своїм здоров'ям. Я  допомагав людям вже, здоров’я давав. Тільки нема кому. А здоров'я треба всім. Вирішив усе залишити і вночі піти. А ворота є на секреті, я не знав цього. О 12 годині пробило, треба було підніматись, дорога моя прийшла. Усе чуже скинув, а сам пішов. А надворі все в порядку, ворота відчинені. Я пішов у природу вночі. Люди спали, одні кішки гуляли вільно. Я пройшов по місту Новочеркаську один у цей час. А солдати робили тривогу на краю, напали на мене. Я вийшов з міста, сонце піднялось, стало видно. Люди повзали по землі, вони  пробирались на базар з молоком, вони сильно сміялись. Я держався станиці Грушевської. Офіцер їхав на коню.

    181. Скоро перейшов через станицю, плив через ріку, а потім ішов по низу по туману, як по молоку. Сонце сяяло вгорі, а пташки жайворонки співали пісні свої. Я піднявся нагору, а сонце освітило мене. Зайчик узявся десь, він тікав від мене. А я кажу йому вслід. Чого ти боїшся мене, я йду сам без нічого, хочу провідати свого друга дитинства Івана Олексійовича. Може, він згодиться, піде слідом. Я звертаюсь до природи, прошу її, щоб вона показала мені в житті живий факт. Я ждав, а природа дала мені тут же. Я йшов по дорозі в Родіонове. Борзий сірий пес біг, мій вічно незабутній улюблений друг був. Я назвав його Хлопчик. Він зупинився і став виляти хвостом. Я підійшов до нього, він жде мене до себе. Я підійшов, погладив його по спині, сказав йому, Хлопчик, підемо зі мною.

    182. Я прошу його, як Хлопчика, він слухався мене. Я  примушував  його на будь-який шерех кожного літаючого жайворонка. Він прожене його з місця, сам повертається до мене. Це помічник був мені в путі, він слухався мене, як друга, і любив. Червоноармійська палатка взялась десь. Я прийшов туди, там офіцер, йому розказав картину, вона була йому вперше, він був згоден зі мною погодувати цього собаку. Він відрізав дві скибки, сам говорить мені, щоб я годував його сам. Це щастя втратив через це. Собака проковтнула, і не пішов слідом далі. Я, як Паршек, задумане втратив. Самому довелось іти. Тільки три кроки пройшов, як перепілка вилетіла з-під ніг, а там яєчка три, це моя їжа є. Я випив їх, далі пішов у Новошахтинськ, де мій друг був. Шахта ОГПУ. Його жінка Феклуша зустріла мене, вона хвора.

    183. Вона звернулася до мене за допомогою. Я здоров’я передав їй. Вона дзвонить чоловікові на 11-у дільницю, його називає: «Ваня, - говорить, - гість у нас є, Паршек». А коли він прийшов, не впізнав. Він говорить Паршекові не те, що він вірить техніці. Він не дав згоди займатися моїм ділом. Я пішов від нього. Опинився в Провальському степу, там простоював на ногах днями, набирався від землі електризації. І прийшов на шахту № 12, колишній Голіцин, Свердловського р-ну. А наш односелець Фірс Іванович Носов зустрів мене, він виніс мені брюки від сорому, а потім я ввійшов у його дім. Спитав, як ви поживаєте? Вони мені сказали: «Погано, палі підготовлені сідають у шахті, а комуністи женуть нас, щоб ми лізли в шахту й задержували це».

    184. А як я живу? Свою сім’ю залишив, і пішов вам, людям хворим, допомагати. Хто-небудь хворий є у вас? А тітка Дуня говорить: «Я мучусь зі спиною, радикуліт». Тому я прийшов. Кажу, вийди на поріг і там тягни повітря, проси мене. Якщо знаєш, хто я такий, з образою не підеш. Це такий  початок є у людей. Лише б згодився моїм добром займатись, будь-яка хвороба щезає. Це моє таке вміння. Я поставив на ноги там багатьох. Але люди пішли в районний відділ охорони здоров’я, про це доклали, посвятили в істину цього діла, воно помогло так цьому хворому. Сказали: нехай Паршек зі своїм розвитком звернеться до лікарів у поліклініку. Ця картина робилась не на користь того, щоб діло помогло хворим. Вони як були в природі, так вони залишились. Паршека забрали в міліцію під конвоєм.

    185. Зупинились перед людьми ображеними. Учені забрали від них як психічно хворого. Учені указали, нібито він повибивав вікна в поліклініці. Кого вони обманули, якщо Паршек не робив цього? Вони не знали природу, вона не робила на ньому цього. Лікарі наробили це все, Паршек заважав їм своїми силами. Він у міліції, він є у дворі, його готують у дім у Сватове. Там годують, у костюм брезентовий одягають. Моя ідея не заслуговує цього. Природа не допустить. Вона показала його людям, як хворого чоловіка, проводир мужик везе його, йому вірять як такому, він безсилий чоловік. А Паршек готує сам себе в цьому. Дебальцеве не дало нічого, щоб піти з такого діла. А піти було так треба, у вагоні був я один, себе підготував. А ось лісок, ми призупинились біля Серге. Мене не удержати.

    186. А я на східцях, сплигнув, і опинився на землі, вийшло, як ніде. Думав тільки про Луганськ, мій шурин Федір Федорович Городовитченко, брат моєї жінки був там. Він у мене на дорозі, я думав тільки про це. Ніхто, крім мене, 60 кілометрів, це моя така прогулянка була, природа так за мене. Здоров’я було в мене одне з усіх. Ларьок хлібний у Серге дав мені півкіло хліба. Я проковтнув його, як торт, без води. А йти треба пішки. Можна сказати, я є в природі один такий чоловік, образив закон. Я є не до душі лікарям, вони хочуть зробити мене в цьому всьому хворим. Це козир їхній. Але я надіявся на умови природи. Вона берегла мене в усьому. Люди зустрічалися дорогою, я жалівся їм як таким.

    187. Я брав на себе свою силу волі доводити, ішов сміло, бадьоро. Мене захищала природа, ніхто не зачепить мене такого. Я роблю цю справу один свідомо для того, щоб люди, які потребують, знали мене, і були на стороні моїй. Я здійснив цю дорогу так, як хотів, з людьми. Поїзд підкинув мене від Родакова до Луганська, в Єлізаветовці перед семафором став. Я зійшов і пішов шукати вулицю Луначарського, 2. Городовитченко жив там, він шив чоботи  в цей час. Він побачив мене, злякався, впустив мене в дім. Я розумів, своєю сміливістю попросив у нього одяг. Я одягнувся, у нього спитав: хто-небудь із хворих є? А він говорить мені: «Одна жінка Євдокія є, Первомайська, 12. Вона розслаблена зовсім, не ходить ногами, і руками не робить».

    188. Це моя хвора. Марусю жінку посилаю до неї, щоб вона пішла до хворої на догляд, щоб вона знала про мене, справу. Було тепло. Вона пішла, домовилась, приходить, говорить, щоб я йшов до неї туди. Я пішов, сказав їй, щоб вона не їла до приходу мого. Це вже пішло через мене усне лікування. Вона ждала, а я лазив по її нутрощах. Їй було вже легко, вона відчувала вже в себе хороше. Я підготував сам себе  в цьому, я йшов до неї вже з надією на це, що вона буде здорова. Сніг з дощем узявся десь. Я став з нею, як з усіма. Я ходив фізично по грязі надворі, її водив, з повітрям дихав. Вона дивилась думкою всередину свого тіла, вона робила вдих і видих у себе, це найголовніше. Вона стала повноцінна жінка.

    189. Я не вірив цьому сам, а прийшов, примушував Федора, щоб він пішов і перевірив. Він не відмовився від цього, пішов узнав, приходить, говорить: «Такого чоловіка поставити на ноги! Ти, - він так сказав, - Христос». Я говорю йому: я є чоловік, котрого в житті не було. Сам пішов у міський виконавчий комітет до Іванова, з ним про це говорив, він зрозумів мене і викликав лікарів. Я став говорити з ними, а вони збираються покласти в лікарню. Я пішов від них, одяг залишив шурину. Сам пішов до свого одягу, він у Новочеркаську.    А я вийшов з Луганська на аеродром, «кукурузники» літають. Найвищий літаючий. Я поставив перед собою: якщо цей літак сяде біля моїх ніг, то моя ідея процвітає. І ось тобі, цей літак сідає біля моїх ніг. Я підхожу, у водія спитав причину цього всього. Він говорить: «Невідомо». Я пішов далі. Іду далі, знаю місцевість, тільки дві дороги трапились.

    190. Я закрутився. Мені все те, що я бажав, не давало знати, куди йти. А потім чоловік узявся десь, він ішов правою стороною. Я діждався його, він почув від мене моє вибачення. Я вибачився перед ним, спитав, як мені попасти в Синельникове. Він сказав: «Іди по моїй дорозі». Я пішов, п'ять кроків пройшов, оглянувся: а його нема, він дівся десь. Ні ярка, ні кущика, а чоловіка нема. Хто був? Це подумайте самі. А я бачив його чоловіком. Він показав мені мою дорогу. Я повинен зберегти її, цю ідею, для всіх наших добрих людей, хто хоче жити в природі тільки із задовільним. Я повинен сказати про статтю в журналі «Вогника», 1982, «Експеримент відстанню у піввіку». Треба всім людям читати її, розуміти, а найголовніше, робити те, що робить Паршек.

    191. Паршек, він всюди зі своїм тілом. Він прийшов на землю сам, щоб смерть як таку вигнати, а життя ввести в славу. Це треба будь-якому чоловікові, якщо він знайде в житті таке місце, де нема ніякої техніки, ніякого штучного, нема хімії. Одне духовне життя є, котре дало наблизитися до цього такого діла. Приватна власність відійшла від людей зі своїм запахом, люди не стали її зберігати, вона виявилась чужою. Паршек шукає в природі не те, що було в людях. Він знайшов у природі своє наявне тіло, його показав усім, заручився своїм загартуванням. Це є його життя для всіх наших людей. Ми бачимо його тільки одного трудівника з усіх. Він трудиться для всіх людей усього світу. Хоче вчитись у природі, щоб похвалитись перед усім світом. Він хоче сказати істинно про самозбереження своєї органічної клітини. Моє серце є молоде, здорове, загартоване, серце 25-літнього чоловіка. Паршек живе ним. Він бажає всім щастя, здоров'я хорошого.

1983 року 29 березня

Учитель Іванов

Набір – Ош. З копії оригіналу.

 

    8303.29  Тематичний покажчик

Загартування  5,82,158

Новий потік, раса  9,20,23,29.74

Просити Учителя  9,20,23, 29, 74

Народження ЧБП   11

Оздоровлення  12,27,34

Війна  14,102,165

Привласнення    18

Учитель історія   25,177,189

33 рубля  32

Учитель, Бог  33,34

Еволюція  23,50

Незадоволення  81

Природа  87

Історія людей  93

Похіть  96

Дух  108

Прийом   175