Народний журнал природної мудрості   www.osh.kiev.ua   

 

Еволюційний рух

 

Жити, учитися, отримувати здоров'я за наукою еволюцією. Бути таким, як Учитель народу, Бог Землі. Наука Іванова П. К. 

 

№ 3. 2018-07-30

 

Наука загартування

 

1.Загартування

 

   Загартування – реакція організму у відповідь на сильну дію, викликану свідомо з метою тренування, яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи.

 

Зміст

1.Загартування.

1-1. Вили загартування.

1-2. Стадії загартування

2. Стрес.

2-1. Види стресу.

2-2. Стадії стресу.

3-3. Захворювання, викликані стресом.

3. Діалектика. Три закони.

 

   Історія говорить, що загартування було відомо людям давно. Ісус Христос радив учням обливати ноги холодною водою колись, він свідомо терпів без їжі багато днів з метою досягти духовний стан. В наші дні Іванов Порфирій Корнійович загартовувався  особисто і допомагав людям у здоров'ї 50 років, і він передав свій досвід людям. Він є прикладом для людей у житті. Загартування можна вважати видом стресу. Обливати тіло холодною водою або свідомо терпіти без їжі декілька діб поспіль є стрес. Реакція організму при загартуванні і стресу є однакова. Різниця між загартуванням і стресом існує. Загартування є реакція організму, яка викликана свідомо періодично з певною метою. Стрес є реакція організму на будь-які  подразнення, які виникають у житті всякими шляхами. Реакція організму в двох випадках аналогічна. Процес загартування і стресу має три стадії розвитку: 1) Тривожності; 2) Резистентності; 3) Виснаження. Вони утворюються за законами діалектики, вони є аналогічні по суті.  Друга стадія є заперечення першої стадії. Третя стадія є заперечення другої стадії. Подвійне заперечення процесу існує. Процес є незворотній.

   Теорія стресу і загартування історично виникла незалежно одна від одної. Автори прийшли до однакових результатів незалежно один від одного, це доводить, що їхнє вчення є правильним. Теорія загартування і стресу доповнюють одна одну, розкривають суть. Загартування є тренування від стресового впливу. Загартована людина переживає неочікуваний стресор легше, ніж незагартована. Загартування запобігає хворобі адаптації, як усякій хворобі.

Адаптація — це є біологічна функція. Загартування, як особливий психо-фізіологічний стан, забезпечує захист організму від загрозливих та руйнівних впливів, як психічних, так і фізичних. Загартування означає, що людина включилась в певну діяльність, спрямовану на протидію небезпечним для неї впливам. При цьому в організмі розвивається функціональний стан, який характеризується комплексом реакцій нервової, гормональної та інших систем організму. Загартування — це є нормальна реакція здорової людини, захисний механізм.

Фізіологічні зміни в організмі у відповідь на дію поганих впливів

Походження факторів загартування може бути різноманітним. Іванов називає основними факторами загартування холод і погане, тобто фактор, який викликає у людини погане відчуття. Це фізичні, соціальні, психічні чинники. Це голод, безсоння. 

Після впливу на організм стресового подразника активізується функція гіпофізу. Він починає в підвищеній кількості виділяти адренокортикотропний  гормон, який у свою чергу стимулює діяльність кори наднирників. Ті ж починають виробляти більше гормонів, зокрема кортикостероїдів. Кортикостероїди стимулюють механізми, завдяки яким організм пристосовується (адаптується) до нових умов.

1-1.Види загартування

Фізіологічний вид пов'язаний з об'єктивними змінами умов життєдіяльності людини. Дві протилежні сторони є в природі: тепле, хороше, холодне, погане. Іванов називає такі умови теплими і хорошими. Люди одягаються до тепла в тілі в хороший одяг. Люди їдять їжу солодку, жирну, смачну досита щодня. Вони живуть у домі з усіма вигодами. Люди люблять хороші і теплі умови життя, вони вважають їх нормальними, стараються їх зберегти. Люди не люблять холоду і поганого, захищають своє тіло від цього. Іванов радить приймати всім дві сторони природи: тепле і хороше, холодне і погане. Основними факторами загартування є холод і голод, які сприяють еволюції людини.

 

Психоемоційний вид виникає з особистої позиції індивіда. Людина реагує на те, що її оточує згідно зі своїм поняттям, яке залежить від особистих характеристик, віку, життєвого досвіду. Здатність організму до адаптації поступово втрачається з віком.

  

Порфирій Іванов радить виконувати всім систему загартування.

1) Обливати тіло холодною водою двічі на день вранці і ввечері;

2) Терпіти без їжі і не пити води 42 години з п'ятниці до неділі щотижня. Перед їдою робити вдих і видих на природі і просити тричі: «Учителю, дай мені здоров'я»; 

3) Вітатися з усіма людьми, які зустрічаються в житті, знайомими і незнайомими;

4) Допомагати бідним, нужденним, хворим;

5) Не вживати алкоголь, наркотики, не курити.

 

Перемога себе є стресор. Треба  перемагати себе, щоб зміцнити своє здоров'я. Перемагати свої недоліки, вади:

1. Жадність. – Не жаліти давати своє здоров’я  і допомагати іншим, ділитися з усіма. Треба приймати однакову зарплату.

2. Лінощі. – Не лінуватися мити ноги холодною водою щодня.

3. Самовдоволеність. – Любити людей, як себе. Бажати людям те, що хочеш собі.

4. Користолюбство. – Старатися жити без усяких потреб, без чужого.

5. Страх. – Не боятися холодного і поганого, старатися терпіти без їжі в суботу.

6. Лицемірство. – Бути справедливим завжди, не говорити неправду.

7. Гордість. – Здороватися з усіма незнайомими людьми першим. Бути нижчим. Прийняти ім'я Білий (Ош), і на ньому одному базуватися в житті. Просити: «Учителю, дай мені здоров'я». Треба вибачати людям провину, не судити, не карати, не саджати у в'язницю. Це є рекомендації, яким шляхом можна перемогти свої вади. Хто перемагає себе, той стає новим чоловіком.    

 

1-2. Стадії загартування.

 

Три стадії розвитку загартування.

   Перед першою стадією люди живуть по-своєму в теплих і хороших умовах, вони хворіють, умирають. Між двома протилежними сторонами існує суперечність, бо люди не отримують життя. Суперечність закінчується через перехід до двох нових протилежних сторін, які є заперечення теплого і хорошого. Це стадія тривожності і стадія резистентності.

1) Стадія тривожності. Організм перейшов свідомо до холодних і поганих умов життя. Загартування почалося за системою. Стадія характеризується зменшенням розмірів вилочкової залози, селезінки, лімфатичних вузлів, що пов'язано з активацією глюкокортикоїдів.

2) Стадія резистентності. Перехід до холодного і поганого пов'язано з накопиченням кількості. Кількість переходить в нову якість, яка є запереченням холодного і поганого. Тобто вона переходить в якість хороше і тепле.  Розвивається гіпертрофія кори наднирників зі стійким підвищенням секреції кортикостероїдів та адреналіну. Вони збільшують кількість циркулюючої крові, підвищують артеріальний тиск, підсилюється утворення печінкою глікогену. В цій стадії зазвичай підвищується стійкість та протидія організму до надзвичайних подразників. У людини на цій стадії активізується розумова та м'язова діяльність, мобілізується воля та бажання подолати незвичні обставини або надзвичайну ситуацію. Люди не застуджуються, не хворіють. Існуюча хвороба щезає, а нові хвороби не нападають. Люди отримують здібність допомагати людям в здоров'ї через свої руки. 

3) Стадія виснаження. Якості другої стадії накопичують кількість, вона переходить в нову якість, яка є запереченням попереднього хорошого і теплого. Тобто вона переходить у холодне і погане. Знижується стійність та протидія організму до надзвичайних подразників, активність спадає, виникає безсилля. Це є подвійне заперечення. Вплив патогенного фактору не припиняється при загартуванні за одною системою протягом багатьох років, через це розвивається стійке виснаження кори наднирників. Знову з'являються реакції тривожності. Ці процеси є необоротними і закінчуються загибеллю організму (смертю).

   Тривалість життя людей становить 80 – 90 років, якщо загартування відбувається за однією системою близько 50 років. Це є досвід Іванова. Тривалість життя є основним показником для еволюції людей. Тривалість життя може бути більша, якщо тривалість свідомого терпіння без їжі буде більша 42 годин в тиждень. Іванов радив терпіти без їжі поспіль 42, 66, 108 годин в тиждень, шість діб, два тижні, місяць. У зв'язку із цим деякі люди відмовляються від їжі і води зовсім. Вони не вживають їжу багато років. 

   Іванов створив на собі практику загартування за 50 років, описав свій досвід у працях. Він просив учених, щоб із його практики зробили теорію. Учені люди зробили теорію загартування із практики Іванова. Тепер вчення Іванова складається з практики загартування і теорії загартування, як усяка наука складається з практики і теорії.  У зв'язку із цим вчення Іванова складається з чотирьох частин: 1) Науки загартування; 2) Еволюції; 3) Діалектики; 4) Вчення Христа.             

2. Стрес

Стрес (від анг. stress — напруга, тиск)  — неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) ззовні, яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи.

Адаптація — це біологічна функція стресу. Тобто стрес, як особливий психо-фізіологічний стан, забезпечує захист організму від загрозливих та руйнівних впливів, як психічних, так і фізичних. Тому виникнення стресу означає, що людина включилась в певну діяльність, спрямовану на протидію небезпечним для неї впливам. При цьому в організмі розвивається функціональний стан, який характеризується комплексом реакцій нервової, гормональної та інших систем організму. Таким чином, стрес — це нормальна реакція здорової людини, захисний механізм біологічної системи. Але здатність до адаптації не безмежна. У тому випадку, коли інтенсивність впливу та його тривалість перевищують функціональні можливості протидій організму людини, коли вплив має різко негативний характер, такий стан називається дистрес (протил. — еустрес).

Фізіологічні зміни в організмі у відповідь на дію стресорів

У процесі еволюції при зіткненні організму з труднощами, було доведено, що він виробляє такі основні типи реагування: активний — це боротьба; пасивний — це втеча; компромісний — це терпіння. Незалежно від того, який тип реагування вибере організм, перша реакція буде однотиповою — мобілізація функціональних можливостей для подолання надто високих потреб. Походження стресових факторів (стресорів) може бути різноманітним. Це фізичні, хімічні, теплові, соціальні, психічні чинники. Напруга, втома, біль, приниження, втрата крові, довготривала фізична або розумова робота, безсоння, раптовий успіх, проте, незалежно від того позитивні чинники діють чи негативні, відповідь організму буде однаковою.

Після впливу на організм стресового подразника активізується функція гіпофізу. Він починає в підвищеній кількості виділяти адренокортикотропний гормон, який у свою чергу стимулює діяльність кори наднирників. Ті ж починають виробляти більше гормонів, зокрема кортиностероїдів. Кортикостероїди стимулюють механізми, завдяки яким організм пристосовується (адаптується) до нових умов.

2-1. Види стресу

Фізіологічний стрес пов'язаний з об'єктивними змінами умов життєдіяльності людини. Стресорами при цьому можуть бути мікроклімат, радіація, шум, природні стихійні лиха.

Психоемоційний стрес виникає з особистої позиції індивіда. Людина реагує на те, що її оточує згідно зі своєю інтерпретацією зовнішніх стимулів, яка залежить від особистісних характеристик, соціального статусу, рольової поведінки, віку, вихованості, життєвого досвіду. Повна відсутність стану стресу при впливі збуджуючих факторів означає смерть. Здатність організму до адаптації поступово втрачається з віком.

2-2. Стадії стресу

400px-General_Adaptation_Syndrome_ukr

Три стадії розвитку стресової ситуації

Г. Сельє запропонував виділити три стадії розвитку стресової реакції:

1) Стадія тривожності — характеризується зменшенням розмірів вилочкової залози, селезінки, лімфатичних вузлів, що пов'язано з активацією глюкокортикоїдів.

2) Стадія резистентності — розвивається гіпертрофія кори наднирників зі стійким підвищенням секреції кортикостероїдів та адреналіну. Вони збільшують кількість циркулюючої крові, підвищують артеріальний тиск, підсилюється утворення печінкою глікогену. В цій стадії зазвичай підвищується стійкість та протидія організму до надзвичайних подразників. У людини на цій стадії активізується розумова та м'язова діяльність, мобілізується воля та бажання подолати незвичні обставини або надзвичайну ситуацію. Якщо дія стресору на цій стадії припиняється або слабшає, зміни, які він викликав, поступово нормалізуються.

3) Стадія виснаження. Однак, якщо вплив патогенного фактору не припиняється, він продовжує бути надто сильним і тривалим, розвивається стійке виснаження кори наднирників. Знову з'являються реакції тривожності. Ці процеси є необоротними і закінчуються загибеллю організму (смертю).

2-3. Захворювання, викликані стресом

   Загартування може запобігти хворобі адаптації. Хоча синдром адаптації має захисний та пристосувальний характер, в деяких випадках відповідна реакція організму може виявитись не адекватною умовам, які її викликали. Вона може бути сильнішою ніж треба, надто слабкою або спотвореною. І тоді ця реакція стає причиною наступних патологічних змін в організмі. Ці патологічні зміни Г. Сельє назвав «хворобами адаптації». Вирішальне значення мають не стільки сильні, але рідкісні зворушення, скільки неприємності, які діють постійно день в день. Вони непомітно підточують сили людини та викликають хронічні патологічні процеси. Ішемічна хвороба серця. Найбільш розповсюдженим розладом серцево-судинної системи, який виникає в результаті частого психоемоційного збудження є ішемічна хвороба серця та атеросклероз. У процесі дії стресора активізується гіпофіз, гіпоталамус, наднирники, виділяється адреналін. В результаті підвищується пульс, артеріальний тиск, дихання. У крові збільшується рівень жироподібних речовин — ліпідів. Якщо організм не витрачає їх м'язовими зусиллями, жир відкладається на внутрішній поверхні стінки судин. Згодом там утворюється сполучна тканина, накопичується кальцій. На цих ділянках звужується просвіт судин, погіршується їх пружність, розвивається атеросклероз, а згодом і ішемічна хвороба.

Артеріальна гіпертензія або гіпертонічна хвороба виникає в результаті порушення тонусу судин, який регулюється нервовою системою. Якщо людини постійно стикається з ситуаціями при яких підвищується психоемоційне напруження, тонус судин весь час залишається високим, патологічним щодо повсякденних потреб організму. Це призводить до підвищення артеріального тиску.

Виразкова хвороба. Постійні розлади нервової системи відіграють певну роль, а в деяких випадках і провідну у виникненні захворювань шлунково-кишкового тракту, таких як гастрит та виразка шлунку і 12-палої кишки. В нормальних умовах шлунковий сік діє тільки на їжу, яка потрапляє у шлунок. Під час стресу, в результаті збудження нервової системи, шлунковий сік починає виділятись не залежно від того є у шлунку що перетравлювати чи нема. Він порушує цілісність (роз'їдає) слизову оболонку шлунку та 12-палої кишки. Коли це продовжується тривалий час, на ній виникають ерозії, а згодом і виразки. Довготривалий стрес значно погіршує функції та можливості імунної системи. А при зниженні імунітету у людини частіше загострюються хронічні хвороби, важче перебігають запальні, бактеріальні, вірусні та інші захворювання.

Психічні хвороби

До психоемоційних наслідків стресу можна віднести депресію, «синдром хронічної утоми», неврози, зокрема істерію та психастенію. Синдром хронічної втоми можна спостерігати чи не у кожної другої людини що працює. Неврози розвиваються частіше у людей, яких за типом темпераменту можна віднести до холериків та меланхоліків. Істерія — результат слабкого типу нервової системи. Вона характеризується перевагою емоційних реакцій, близьких до безумовних рефлексів. Тобто процеси збудження різко переважають над процесами гальмування. В такому стані людина плутає вигадане з дійсним, втрачає критичне відношення до свого оточення, стає дуже знервованою, образливою.

Стрес і нервові процеси. Стан афекту. При дії надто сильного та довготривалого подразника на нервову систему, процес збудження може охопити нервові клітини головного мозку. У такому стані гальмівні рефлекси не спрацьовують і людина повністю втрачає контроль над своїми діями.

Ознаки стресового напруження

   Важливо навчитись виявляти у себе ознаки стресової напруги та переводити ці сигнали зі сфери почуттів (емоційної) у сферу розуму (раціональну) і тим самим ліквідувати небажаний стан. Ознаки стресової напруги: 1) Неможливість зосередитись на будь-чому; 2) Занадто часті помилки в роботі; 3) Погіршення пам'яті; 4) Постійне відчуття втоми; 5) Дуже швидке мовлення; 6) Думки зникають; 7) Безпричинні болі у голові, спині, шлунку; 8) Робота не надає колишнього задоволення; 9) Втрата почуття гумору. (див. Вікіпедія. Стрес)

 

3. Теорія діалектика, три закони.

   Закон 1. Дві протилежні сторони є в природі, вони існують в єдності і боротьбі. Всі речі, явища мають протилежні властивості та тенденції розвитку. Вони перебувають в єдності, одна без одної не існує. Протилежні сторони взаємодіють постійно в формі боротьби, її результатом є розвиток. Між ними виникають суперечності, які є джерелом, змістом, рушійною силою саморозвитку світу. Процес закінчується переходом до двох нових  протилежних сторін.  Приклад. Дві протилежні сторони є в природі: хороше, тепле, погане, холодне. Перша протилежна сторона. Люди роблять, щоб мати в житті хороше, тепле. Друга протилежна сторона. Вони отримують від природи погане і холодне – захворювання, нещастя тощо. Між ними є суперечність, бо люди не отримують життя. Щоб жити, люди переходять до двох нових протилежних сторін. Перша нова протилежна сторона. Люди свідомо приймають холод і голод, гартуються в холодній воді. Людина відчуває холод і погане в процесі купання в холодній воді. Друга нова протилежна сторона. Людям стає тепло, добре і здорово після купання. Людина хотіла життя і отримала життя. Суперечність закінчується. 

    Закон 2. Подвійне заперечення є в природі. Об'єкти розвиваються шляхом подвійного заперечення. Кожний ступінь є синтезом попередніх ступенів, і відтворює на вищій основі характерні риси, структуру початкового ступеня розвитку. Подвійне заперечення є необхідним моментом процесу розвитку, умовою якісної зміни об'єктів.  Розвитку об'єктів не існує без заперечення попередніх форм. Заперечення відображає не знищення об'єкта, а момент його переходу в нову якість, в якій зберігаються елементи і властивості його попереднього якісного стану, тобто фіксує спадкоємність. Приклад. Еволюція людства. Ступінь 1. Практика загартування домінує в людей. Ступінь 2. Заперечення загартування. Вчення Христа домінує. Ступінь 3. Подвійне заперечення одного загартування і одного вчення Христа. Синтез або сума загартування і вчення Христа домінує в людства.  

    Закон 3. Взаємний перехід якісних і кількісних змін. Кількісні зміни поступово накопичуються, на певному етапі розвитку порушують їхню міру, і зумовлюють у них корінні зміни. Якість переходить у кількість, а кількість переходить у нову якість. Нова якість є запереченням початковій якості. Так виникають заперечення в процесі еволюції. Три закони діалектики відбуваються в кожному еволюційному процесі. Приклад. Біле світло. Видиме світло складається із семи кольорів: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий. Це є кольори райдуги. Коли суміш всіх кольорів видимого світла попадає одночасно в наше око, ми бачимо біле світло, якого видиме світло не має. Тут кількість кольорів видимого світла переходить у нову якість біле світло.  Якість біле світло є заперечення якості початкових кольорів райдуги. Суміш двох кольорів переходить в третій колір новий. Виконання п’яти усних заповідей Іванова переходить в здоров’я для людей. Іванов учить нас усіх перемагати себе, щоб зміцнити своє здоров’я. Перемагай свої недоліки, він назвав сім: жадність, лінощі, самовдоволеність, користолюбство, страх, лицемірство, гордість. Кількість сім переходить в нову якість щастя, здоровя. Це все є фізичне явище природи, але не диво. (див. Вікіпедія. Діалектика).