1977.07.05

Учитель Іванов

Переклад – Ош. Редактор – Ош. Редагується за благословенням  Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

   1.Сьогодні тепло є таке наступаюче. А пекучий вітер сушить землю, вона готує себе як така. Сьогодні 12 квітня. А гості Катя Матлаєва та Поля Самодурова їхали до нас з Москви в наше місто Красний Сулін по Першій Кузнечній, 12. Ми чекали їх. Мій син Яків готував машину. Поїзд був прохідний Москва – Новоросійськ, він проходить у нас о сьомій годині ранку. Яків і мама Катерини зустріли їх на вокзалі, вони швидко повернулися звідти. А нас чекала дальня дорога.     

   2. Люди чекають нас за домовленістю з одним хворим. Я як Учитель повинен бути в Свердловську в Кондрючому сьогодні у вівторок . А гості вже прибули, ми зустріли їх поцілунками. А Таня Антонова, вона наша куховарка, приготувала поїсти. Ми їдемо дорогою, а Катя взялась розказувати провідниці про Москву, як там люди чекають Учителя, по телефону дзвонять. Їм хочеться попасти до Учителя на прийом, записатись у чергу. А Тетяна Федорівна відповідає їм: «У нашого Учителя не буває запису, він у нас один приймає всіх». А ми їдемо в машині, уже ми залишили позаду Сулін. Поля починає свою московську розповідь.  Вона була в лікаря Красова. Поля говорить: «Він пише книгу, старається написати про Учителя. Він купається завжди з Учителем, він виконує все. Він стоїть горою за Учителя, бо це є правда». Поля сама була в університеті на семінарі, де виступали  товариші, вони говорили багато про Учителя.    

   3. Виступив Черкасов, багато говорив, Римма виступила теж, Анна Петрівна говорила, як лікується вона Учителевим методом. Машина не стоїть на місці. Ми проїхали Ювілейну в розмовах. Швидко час проходить, на годиннику йде час. А кучера нашого інтересує така розповідь: мова йде про його батька. Він рядом сидить, чекає своє діло. Ми вже є в Соколовці на трасі харківській, їдемо в Бірюкове. А Катя не кидає розповідати про московське діло, сміється: «З татом говорила по телефону, добре не пізнала його, якийсь Петро дзвонить. А бабуся сказала мені: та це твій тато. Я закричала: тато, це ти, я не пізнала тебе». І так ми проїхали Бирюково. А коли ми приїхали в Кондрючий, нас зустрів Марко. А коли ми зайшли в двір, нам сказали, що Валентини нема. А потім Яків повіз Матлаєвих додому, там ми вирішили чекати Валентину. А в них була робота, вони розрізали насінну картоплю. Скоро Валентина появилася, вона прийшла й стала робити сніданок. Вона хотіла пригостити москвичку Полю сирниками. Вона старалась розказати Валентині про Красова. Він був проти того, що робилось у медицині: він скалічений нею. А Поля була в нього на квартирі, вона розказала йому як лікареві про свою хворобу. Вони не зверталися ні до кого, а ногу врятували  Учителевим ученням. Як він сказав їм, так і треба робити. Учителева ідея, вона правильна в людях. Вони повинні піддержати його своїм розумом. Валентині не говори: це її одне з усіх таке горе. Про  Учителя, про його ідею давно вже треба написати, щоб люди читали про це. Живий факт  робиться на них.     

   4. Молодий чоловік приїжджав у Сулін із Свердловська. Я сказав йому: «Коли буду в Кондрючому, тебе прийму». А тепер він приїхав, його треба прийняти. Він палить, йому треба кинути з моєю допомогою. Не я особисто приймаю, а для цього є чисте повітря, воно розсікає сосок. Він повинен витримати протягом місяця, тоді я прийму. Я помилився: прийняв його без усякого, як усіх приймаю. А він признався мені, що він палить. Я прошу його як такого, щоб він не палив. А він дав мені слово своє не палити. Я прошу його, а він як хоче. Мене, як природу, не обдуриш. Ніхто не вилікує його як сили мої. Я говорю йому: будеш робити по-моєму, будеш здоровий. Я говорю йому: 45 років на це ось я труджусь, прошу чоловіка, благаю його, щоб він так робив, хворіти не будеш ніколи нічим. Це є не моє, а ваше.     

   5. А потім наше городнє діло прийшло: соняшник треба садити сапкою. А вона є не така, щоб нею нічого не робити. Вона потребує руки трудові й розум людей. Усе це самі люди роблять на нашій землі. Вони садять зернятко одне, йому треба робити ямку сапкою, а слідом доводиться садити іншому чоловікові. Я був не треба, тому мені не довелось робити ці ось ямочки. Я кинув, стояв дивився та пікся на ясному сонечку для свого здоров’я. Воно треба було для майбутнього діла, я повинен берегти своє здоров’я, як око. Люди чекають мене до себе як такого. А я вже таким готувався, природа готує мене такого: повітрям оточує, на сонечку є весь день. Я купаюсь холодною водою три рази на день: вранці, в обід і ввечері. Моє пробудження водою є яка втіха  мені в природі. Я чекаю до себе людей усякого роду. Мені не треба їхня хвороба, котра мучить. Я потребую чоловіка, я приймаю його як такого, як живе тіло, своїм живим тілом. У мене руки передають струмом. Моє здоров’я  є ваше здоров’я. Самі беріть його, самі схоплюйте усно розумом. Дихайте глибоко до відмови, це є ваша сила. Ні кроку не робіть без повітря в нашому житті.     

   6. Ми будуємо самі життя. Повітря, вода, земля допомагає нам. Вони дають нам сировину. Ми робимо чавун, пливемо по воді; ми робимо підводу на колесах, їдемо на ній; ми робимо літак, на ньому летимо. Це є для індивідуального користування. У нас є поїзди, пароплави, літаки для спільного користування. Бери квиток та їдь, куди хочеш. Моє пряме діло в цей день – картоплю посадити. А потім я скупався у воді гарячій, холодною облився, ми повечеряли зеленого борщу. Ніч прийшла під 13 квітня, ми зустріли її грою в підкидного дурня. А коли ми провели ніч уві сні, картопля лежала в мене в ногах. А ранок прийшов, я вийшов до повітря й побачив Марка. Його привітав з добрим ранком, а він говорить мені: «Який добрий ранок, якщо мороз надворі, холодно». Я говорю йому: і це буває. У Марка є горе по його господарству: корова отелилась  несвоєчасно. Тому в природі  є так холодно, усі люди сидять по домівках, такого холоду не було зимою.     Середа, ми не їмо в середу, це наше підсобне свято. Люди ввели його як таке. Здавалось би, сонечко треба в такий день, а його нема, весь день у хмарах, вітер ріже без кінця. А людям треба топити вугілля, наше діло є таке: холодно нам усім.  

   7. Цей день є непарного характеру. Через такий холод ніхто з людей не виходить робити на своє місце, і навіть птиця сидить на сідалі; а собака забилась, не вилазить зі своєї будки. Словом, по всьому хуторі така стоїть тиша й машина даремно не появляється. Усе це частково холод наробив, вода замерзла. А в людей саме розвився ризик до роботи. Їм треба б садити картоплю, а біда морозна не дає. Ми, як і всі в цей день, сидимо, склавши руки, та говоримо. А щоб сніданок готувати собі якийсь, ми не робили й не збирались робити. У нас є вже й шлунки такі, котрі позвикали в цей день не їсти. Як легко й добре нам, усім таким людям! Учитель говорить нам: попрацюйте цей рік, а там буде вже інше.  Люди стали йти до нас, свідомість пригнала їх. У них є давно таке бажання до мене. Я спитав у них: хто примусив вас прийти до мене? Вони говорять: «Хвороба наша». Я говорю їм. Мені не треба ваша хвороба. Мені треба ви, людина, ваше живе тіло. Я допомагаю йому: учу вас, що треба робити в природі, щоб не хворіти й не застуджуватись. А хвороба ваша, вона щезає сама.  Я починаю займатися з ними, як з усіма. Кладу на ліжко, щоб руки були вздовж тіла.  

   8. Сам беру рукою лівою за пальці ніг, а другою рукою беру за голову, за лоб, моє тіло робить свої органічні сили по тілу. Вони так роблять, щоб прогнати цю біль, це є дійсна правда. А потім розумом усно дивитись на серце своє й на легені, а слідом за цим у живіт дивитись, з боку на бік повертати. Учитель смикає за пальці рук і ніг. Після цього він ставить на ноги й просить, щоб хворий робив: пальцями в ногах ворушив, у руках теж, на серце дивитись і на легені, треба животом повертати, потім вдих і видих зробити три рази. А тепер кожен повинен купатись надворі, відро води холодної вилити на тіло. Цього мало. Дома будеш купатися два рази, вранці та ввечері, це перше. А друге, з людьми  здороватись треба: з дідусем і бабусею, з дядею й тітонькою та молодим чоловіком. А третє, бідного, нужденного треба знайти, йому треба дати 50 копійок із словами, що ти даєш за те, щоб тобі нічим не хворіти. І віддати без усякого осудження. А четверте, у суботу не їсти, 42 години не їсти. У п’ятницю поїсти ввечері, а потім у неділю в обід треба їсти.   

   9. Ти потягни повітря й скажи: «Учителю, дай мені здоров’я». Повтори три рази. Це є твоє свято. Кожну суботу так роби. П’яте, не харкати, не плювати на землю, не палити, не пити.  Все.  А пора прийшла, мені треба було купатись у 12 годин. А коли покупався, треба всім сідати за стіл  їсти. А потім ми сядемо за карти грати в підкидного дурня. Ми не хочемо бути ним, карти все роблять. А ми такі морочимось, хочемо залишити іншого.   День 13-й проходить, а  14-й наступає. Учора мороз був, а сьогодні дощ є, котрий обклав. Я теж виходжу, говорю до природи. Сьогодні дощик є, я ходжу по ньому як і завжди. А я проявляю любов свою. Я звільнився від ноги, пішов скупався тільки що, привів у порядок щоденник, щоб писати. А Юра прийшов писати зошит «Бог то Бог, та не будь сам поганий». Він сказав мені про Валентину, що вона прийшла. Я чекаю її, вона має  приготувати сніданок. І раптом вона заходить, вона говорить: «Уже картоплю печемо». А сама береться, і стала масажувати ногу. А потім узялась за наполеонівську ворожбу.  

   10. Вона розмірковує, що прийшла пора йти їсти цю печену картоплю, вона вже готова. А картоплю й не думали пекти, грубка потухла. Вона тільки посаджена. А Юра говорить, що вони й не думали її саджати. А надворі мокра погода продовжується. У природі є велика денна різниця, вона не пускає, щоб люди робили. Їх діло є готове, картопля запеклася, треба їсти. Ми смачно поїли її як таку, хазяїнові подякували. А потім ми пішли дивитись «Діти капітана Гранта». Ми переглянули фантазію Жуль Верна  під водою. Це був великий учений, він думав багато, а робити примусив інших на себе. Якби ми не думали й не робили те, що могло вийти? Наші вчені дуже багато зробили, вони зробили експедицію капітана Гранта, вони відкрили з Гагаріним Космос. Спитайте в Жуль Верна: як він розставався з білим світом. Ніхто з них не хотів бачити в себе поганого й холодного.  Паршек не є вчений, він є практик у житті. Він знайшов якості в природі, ними огородився, він не застуджується, не хворіє. Людям потрібні його сили, вони назвали його Учителем, він учить їх цьому ділу. Це вчення є для всіх нас.

   11. 15 квітня. Так говорить у природі Паршек. Ні один учений не пускав свою думку в життя без усякого прибутку. Він обіцяв людям гори хорошого й теплого, але не кожна експедиція вчених одержала вдачу. Якщо й була вдача відкриття, то, на жаль, люди не хотіли своє технічне, штучне й хімію залишити. Їм як таким дай, вони більше не знають нічого. У них залишається історія старого покрою, залежна: у цьому чужим треба користуватися, ним хвалитись. Це в природі було, воно є досі. Паршек не бачить нового між людьми.  Вони як жили в мертвому капіталі, так вони залишились. Цей потік треба змінити: він не дасть нового. Паршек є не за стару історію, не за старий потік. Він говорить нам усім: холодна й погана сторона може бути в будь-якому місці. Паршек просить і благає людей, щоб вони попробували залишитися в цьому. А коли ми зробимо це діло, тоді ми визначимо його.  

   12. Паршек не вертається назад, він іде прямо до мети істини, до життя, але не смерті. По Паршековому жити – це треба тисячу разів умерти. Ось що нам створив Паршек, не вчення, а практику. У Паршека є тепло внутрішнього характеру, природне, котре розвивається. А в усіх людей є тепло від техніки, штучного, хімії,  що тепло не створює, а відбирає. Це є живий факт у наявності в людях. А Паршек є протилежний цьому всьому. Він є господар цієї ідеї. Його сила є для всіх людей. Вони повинні подякувати йому. А коли Паршек почує ці слова від усіх?  Сьогодні день з ранку є не такий, як треба. У щоденник записую. Ти як автор цих слів повинен спитати, я питав до цього дня. Юра читає, переписує писанину  мою, говорить:. «Якби  було не те, я б не побоявся, спитав у вас, я ж не збожеволів, щоб не зрозуміти».  

   13. А Марко назвав, що цар японський сказав нашому руському царю: розорю тебе, хоч сам у гріб піду. Я йому як розуміючому говорю: Марко? Він обзивається: «Що Ви хотіли мені сказати?» Я пишу їм. Ваші всі віхи є направлені до великих прибутків, щоб людям довелося жити за рахунок відкриття так, як Америка, котра Колумбом відкрита. Вони взялись штурмувати Місяць, це все робиться могутньою технікою, вона йде в хід, робить. Воно так зробиться, як я вчинив з Олею, примусив її грати в карти в дурня, вона програла мені, так і ця ось техніка. Вона себе кидає в усі куточки білого світу, вона займає там місце. Це є мертвий капітал, зовсім бездушний. Живий чоловік не може жити там: він перебуває в невагомості. Це місце не дало прибутку, хорошого не видно. У вчених віха є до цього діла, але великий транспорт, дуже далеко. Ми сідаємо та їдемо туди. Куди? Це ми не знаємо.  А коли сьогодні купався, то вухо залило водою, довго відходжував його. День робиться непоганий, він прийшов до нас поганим, а потім він розійшовся. Люди стали робити свою роботу.  

   14. Вони ставили телевізійну вишку. Коли її поставили, грали в «шістдесят шість». Петро надів мені шубу. У 12 годин треба буде купатись холодною водою. Завтра субота, 16 квітня. Люди роблять суботник усією Росією. А якби ми не їли, яка економіка була б у цьому, не треба нічого. Сьогодні кури закричали, собаки загавкали. А люди стали збиратись, сіли за стіл чай пити. Тут уже ясне сонечко появилося надворі, вітер змінив свій наступ, хоч скидай піджаки. Яке тепло прийшло на арену! Бджоли біля вулика загуділи. Сюди на це треба багатого чоловіка, він не робив би, а примушував інших. Я просапав цибулю, а надворі підходяще. Те, що висить на людях, вони ним хваляться, це технічне, бездушне, мертве. Воно не обігріває, а відбирає тепло. Ми зробили самі його, як і робимо.  

   15. Сьогодні субота, 16 квітня. Вона не приходить до нас так даремно, у неї є сили свої на це все. День не рахується так з нами, він добре знає за свій у житті прихід один раз. Він підготував цього чоловіка, він уже мав сили свої, він є непридатний до життя, його буде забирати із собою з життя ця субота. Всі  люди нашого Радянського Союзу роблять по-своєму на такому місці в цей день. Усі люди, придатні до життя свого, прийшли на бій у природу. Вони роблять деталі, вони складають їх і пускають із багатьма апаратами в безпечну атмосферу для випробування, щоб там єство знайти таке, котре треба буде нам у житті. Ми, усі люди, трудимось і створюємо економіку для цього діла. Кожен чоловік одержує ці засоби за труд і живе, як йому хочеться. Нас, усіх непридатних людей, цей день забирає із собою. Люди все це роблять: цьому вмерлому чоловікові роблять гріб, одягають, несуть, у могилу кладуть, такий закон є в людях. Вони народили його, їм доводилось виховувати в техніці, у штучному й хімії, і вони зарили його в землю. Що ми зробили? Це наше діло хороше й тепле зробило.     

   16. Завідуючий районної поліклініки пристає до мене, говорить: «Привезли чоловіка й жінку, чоловік зарубав жінку сапкою». Де ж страх був? Він оточив свавіллям себе: право таке людське є. Партія є творець його, вона помилилась. Люди не визнали Бога. Він є не за те, щоб чоловік вбивав чоловіка. Його ідея  це є любов, поміч чоловіка чоловікові. Ми забули його ідею, не хочемо робити самі це. Ми є горді люди, умираємо на ходу, але не здороваємось із людьми. Що ми робили, щоб заслужити цієї слави? Сама природа зустрічає нас за це. Ми зробили зброю в ній, жінку зарізали нею. Де страх є для цього? А в Паршека є слава його: Бог то Бог, але сам не будь поганий.  Я як Бог усієї цієї землі є Спаситель усіх наших душ від найлютішого ворога.  

     17. Я народився з партією разом у 1898 році. А чому я не пішов разом з нею? Через своїх близьких товаришів, котрі очолювали партію, а ми були їм за умовами помічниками. Це був Олексій Слюсарів, він листівки розповсюджував по нашій близькій місцевості. Він робив підпільне партизанське зібрання у нашому селі на Калмику. Така пропозиція надійшла до мене від нього: для партії вбити треба Топольського.  Мене вбило це слово. Як же так, ідея розвивається на вбивчому характеру? Я не дав свою згоду цього чоловіка вбити. Ці товариші відійшли від мене такого, не стали вважати мене своїм.  Я вже був для них чужак. Моє діло провалилось. Я став шукати вихід, природа пішла назустріч мені моєю ідеєю.

   18. Я робився комерсантом, крамарем. Купити, продати – це не більшовицька дорога. Я думаю навпаки: займатимусь цим ділом, але чоловіка вбивати не стану. Це мені не дало робити революцію, як вони хотіли. Я не пішов допомагати білим, вони били мого батька, 25 шомполів. Вони програли свій Дон через це. Мене як такого захищала сама природа тоді. Я дав  Мамонову мішок муки зароблений, вони влаштували мене в шахту як гірняка. А батько мій показав себе всьому світові, що я був партизан. Ми спалили літак козацький, а наших батьків посадили у Каменську в погріб, держали, а потім присудили перебувати в Донщині. А війна, революція йшла на користь більшовиків. А я працював у шахті, у самого було бажання йти в більшовики. А сонечко гріло впритул. А люди чекали жирного життя, я теж чекав. Сам купляв зерно, привозив, молов на муку, продавав, прибуток мав. А батько мій був проти, але я будував йому життя, щоб він був хазяїн становища. Більшовики погнали до Чорного моря, а їм куди діватись? Як і люди, самі себе берегли. Мені не довелось воювати в територіальній Червоній Армії. Через це я не розберусь досі: при перших повстанцях я був першим, а тепер обійшлось без мене, без моєї участі.     

   19. Що можна було сказати цим ось людям? Вони вчили мене, як треба буде хазяйнувати, як треба буде жити добре і тепло: якщо не украдеш, не будеш жити. Це так потребувала власність, я придержувався її. Я був упевнений у своєму здоров’ї, сам старався відбудовувати шахти. Я був зарубник, а люди бажали мені, щоб я був артільником. Я не згодився бути ним, значить, бути цьому ділу. Я одружився не на односельчанці, а взяв із Макарова Яра з Рашкова. Боявся, що вона покине мене. Це моя ганьба була, я був повний спекулянт. Я не боявся ніякого військового чоловіка, старався зробитись мужиком через батьківську шахтарську кличку, він мав її. Я крав, тягнув у двір. А зараз надворі є сонечко. Мені доводиться згадувати свою минулу молодість. Я кричу криком про це діло. 15 верст було від роботи до свого дому, ти ходиш пішки кожен тиждень, набридло так жити. А тепер після сплячки Гасан Абдурахман  Абн Хатаб, хлопчик врятував його. Це ранок 17 квітня. Старий являється в життя з казки. У нього є чарівна рука, усе робить цьому юнаку. А юнак вихований у цей час. Старик хотів задовольнити добром своїм цього юнака, він хотів зробити його в навчанні генієм. Він старався робити це, але це не все. Йому хотілось інше. Старик служив  своїми чарами цьому хлопчикові за його один порятунок у житті. Старик прожив уже три тисячі років, він невмираючий. Він мав таке діло в руках, з новим бажанням хотів служити цьому хлопчикові. А хлопчик розумів, що це чари старика. Він показував йому те, що хотів. Юнак уже не знав, що просити. У нього виходило. Але зробитись таким, як старий! Це казка, вона зроблена, щоб наша молодь подивилась і старалась поважати старих таких людей за хороше добро. Цей хлопчик зустрівся із цим чародієм, він у казці народжений для молоді. А от наш Паршек, він старий, йому 79 років. У нього юнак живе за його вченням: два рази на день купається в холодній воді, з усіма людьми здоровається, нікого не проходить, своєю ввічливістю від природи заслуговує в людях. Він знаходить бідного чоловіка, його пізнає, йому помагає із словами, що дає цьому чоловікові за те, щоб йому було скрізь добре.       

   20. Цей  юнак  не  їсть і не п’є  42 години на тиждень з  суботи  до неділі. Коли йому треба їсти, він виходить до повітря, його тягне через гортань до відмови, сам Учителя просить: “Учитель, дай мені здоров’я”.  Це в нього є свято, щотижня робить. Найголовніше, не харкати, не плювати на землю, не пити вина, не палити. Це все зробив юнак у природі, у нього є Учитель, він просить його як такого. Він допомагає йому, він заслужив у цьому. Він робить у природі те, що треба. У «Моїй перемозі» є слова: проси Учителя, будеш здоровий. Це треба буде юнаку молодому. Шановні, це має світове значення. Ось де є істина одна з усіх, вона освітлює людей. Спитайте в інженера й математика Хващевського Ігоря. Він виступав перед ученими на семінарі у Московському державному університеті, він сказав істинно. Письменник Черкасов виступив, він сказав про роль Учителя. Виступила Ганна Петрівна й Римма, вони говорили людям про вчинок, йому треба вірити, його треба робити. А коли чоловік буде думати, а потім буде робити, у нього вийде. А той хлопчик, котрому довелось без усякої думки, він знайшов собі, можна сказати, скарб. Яке придумано в казці небувале щастя старика, тільки воно жити не зможе.      

   21. У Паршека думка є народжена природою. Він сперш подумав, потім став робити. Його діло показало живий факт. Він все випробував на собі, у нього вийшло. Він не став застуджуватись і хворіти, що й інших людей примусило звернути увагу на цього чоловіка. А він такий є один між нами. Ми повинні вчитися в нього практично. Він буде наш Учитель за це все. Ми повинні кланятись низько за все його хороше  й дякувати йому. Він є наш такий само чоловік,  як  ми є люди, тільки природа обдарувала його за своє те, що він робив у природі. Він уклав  договір  з  колгоспниками, підготував  реалізувати  цю  всю продукцію, але адміністрація насміялась, обстригла, а потім скоротила. Мене зробили хворим чоловіком за мою ідею, дали першу групу інваліда. Я не злякався цього. Вона, як мати годувальниця, показала мені свою дорогу, я пішов по ній.        

   22. Я йду по дорозі, де я не ходив, а дороги дві показалось. Я стою чекаю кого-небудь.  І раптом мені йде на допомогу, звідки він узявся. Він іде від мене правою стороною. Я дочекався, перед ним  вибачився, свою ввічливість показав, у нього спитав: «А як мені попасти на Синельникове?» Мені було пройти неважко велику відстань. Він так сказав мені: «Іди по моїй дорозі». Я пішов. Дай гляну назад: що за чоловік? Ні ярка, ні кущика, а чоловіка не було. Я тут же подумав: це є моє діло, непогане воно. Я старався йти по полю, а сам думав про це. Що мене такого примусило це ось робити? Сидів би дома та чекав що-небудь таке, щоб похвалитись. Нічого не дало, а це треба робити. Люди хотіли, від природи чекали, але зустрітись не довелось їм. 18 число, понеділок. Це тільки сон підказав мені. Я отримав призначення від наших добрих людей, вони є ображені цим революційним порядком. Вони вносять своє еволюційне діло.     

   23. Ми живемо не так, як хочеться жити по-еволюційному в природі: як хоче сам чоловік жити вільно в людях, щоб тебе не вчили, як треба буде жити в природі. Вона просить чоловіка, щоб він був вільний у ній. Якщо хочеш їсти,  іди в природу, здобувай для себе це з душею, із серцем. Еволюція нікого не примушує, а просить кожного окремо чоловіка: треба жити за Божим, мати страх, знати своє місце та його робити без усякої психіки з душею, із серцем. Якщо ти це робиш, будеш відповідати перед Богом. Ніхто не примушував тебе в цьому. Якщо ти хочеш їсти,  їж своє, але не чуже. Природа, вона хоче бачити в себе невимушене живе природне, завжди енергійне. У цьому, що ми робимо самі, ми помиляємось, гинемо як мухи. Ми з Богом є не злочинці, ми всі є люди природні. Наше діло є жити не так, як ми жили до цього. Тюрма томила нас, лікарня держала, ми в ній стогнали. А зараз Бог забирає нас усіх із собою. Він прощає нам за все, ставить нас на ноги як таких, із собою забирає все наше, не примушує, а просить як наших людей.       

   24. Ми, всі люди Божого покрою, маємо жити і любити самих себе, цінити, любити, допомагати. Ось що ми повинні зробити між собою. Ми всі однаково будемо одержувати за Божим розпорядком. Ми будуємо життя  самі собі. У нас не буде закону політичного, економічного. Натура буде природна, жива. Якщо буде що їсти, ми поїмо, якщо не буде, так будемо: у нас свідоме терпіння. Ми будемо терпіти заради життя, це люди не вмирають через це. Ця історія робиться нами, і ми обов’язково зробимо її. Вона наша природна є, за неї всі люди є самі. Вони почали робити, вони роблять і зроблять її. Це сам Бог є сильніший за всіх нас, людей. Вони знайдуть Бога і згодяться, землю знайдуть свою, на котрій не будуть робити цього. Еволюція навчить їх як таких жити.      

   25. Ідея є народжена природою на чоловікові живим фактом, невмираючим. Він забере людей своїх з собою, ображених природою, вони підуть усі, як ображені люди. Він забере їх з собою як божевільних, ув’язнених, бо вони помилилися з початку життя, пішли не по тій дорозі. Природна стихія зустріла їх і покарала своєю бідою. Якщо він не захворів сьогодні, то він захворіє завтра. Він стоїть на черзі завжди. А Бог стоїть із своєю чергою для цього, він є Бог у всіх цих людях. Він прийшов для порятунку всього світу: усі люди живуть за рахунок природи. Хто заперечить моїй ідеї, якщо вона рятує на землі все людство в житті. Їй не треба хвороба, котру мають люди. Богу треба душу його й серце, а в людей є це.  Люди живуть за рахунок чужого і ним багатіють. Ми маємо ложку, скибку хліба, чашку борщу, а ми сіли, сьорбаємо одне за одним, кожному хочеться поїсти досита.     

   26. Дощик був під моє призначення. А людей женуть у бій із природою. Вони трудяться фізично в природі, а вона природно поодинці кладе в ліжко. Вона мучить і держить їх доти, поки вони не  будуть здаватися. Їх таких оточить неміч, вони тоді помирають. Це все зробило життя людське  хороше й тепле. Богові холодно й голод, на ньому красоти нема. Він не виходить і не танцює, не ламається, як інші люди. А якщо давить його, він терпить, із застою виходить. Йому хочеться так написати, як я пишу її. Вона примушує всіх читати, але розуміють інше,  а от робити неможливо. А писанина примушує, думка робить. Це буде загартування, воно ставить на арену між людьми чоловіка, не такого, як ми є. Воно дало заслуженого, він не застуджується й не хворіє. А це треба буде людям, вони прийшли на це й спитали: у чому діло, що ти сам не одержуєш цього, а ми оточуємо себе цим, нам робиться погано?    

   27. 19 квітня, вівторок. Він, як туман, тиха погода. Я вийшов, як і завжди виходжу. Я не забуваю про свій щоденник, про що написати. Паршек просуває свою ідею. Він говорить не з образою, а як воно є в житті своєму. Воно зобов’язало людей піти подалі від природи, бо холодна вона залишається в них позаду. Через це все діло вона забувається, чоловік починає боятися її, а до теплого звертатись. Це людська така звичка є. 35 років я застосовував її на своєму тілі. Усе було добре. Як це все люди застосовували, вони не скинули, а пішли в землю з ним. А я зробив не за чарівним ділом це все в природі, моя свідомість дала думку мені. Я довго думав, а потім я зробив це діло. Мої сили оточили себе істиною. Чому це так робиться нашими людьми: вони їдять досита, одягаються до тепла, а в домі живуть з усіма вигодами, і цим самим незадоволені? Ми хворіємо, ми застуджуємось і вмираємо. Ось які є діла наші на світі в людях. Ми не встигли очі закрити, як люди вже із своїм способом.     

   28. У них руки, їх діло зарити чоловіка на віки-віків. Вони вважають: це все наплювати. Це не пройде так даремно, а комусь треба відповідати за це все: чоловіка такого заставляли, пхали, говорили. Він робив, а в ділі він помилився. Це люди придумали самі, їх примусило становище, вони не вчились обходитися без цього. А ми довго думали, а потім зробили, берись і застосовуй у себе те, що треба. Ми не знаємо, це одне, а хочеться, це друге. Ми почали життя своє з найменшого початку, а прийшли ми до чого? Ми не очікували цього, що нас таких оточить наша неміч. Ми зробилися залежні, технічні, люди в штучному, хімія є. А які ми були безсилі в цьому. Це дорога є не наша така, ми вмираємо самі. А от коли мені було менше десяти років, у мене в голові не держалось, що я маю вмерти. Я боровся за те, щоб жити не мало, а багато. А от тепер мені підходить 80 років. Люди такі повмирали, з життя пішли. Як же так умирати буду я?    

   29. Та ні, такого ще не було, про це все не малював жоден старик. А сьогодні такий день і ясного сонечка нема. Ми, усі люди, жили по-старому, історичному. Що в нас, таких людей, було? Ми помочили шматок відрізаний черствого хліба, сіллю посипали. А врожай хліба фізично косили, у снопи його зв’язали, та в хрести склали, а возити доводилось, як Бог велів. У людей для цього була гарба та воли. Ми молотили ціпами. А солома зберігалась для корму тваринам. Так воно робилось, робиться й тепер на білому світі в людях. Вони не робили і не роблять без цього м’яса, без жирів. Ми як розводили скот, так ми розводимо його в своєму житті. Це є в житті наша підсобна продукція. Вона робилась нами, вона робиться нами, і вона буде робитися нами в природі доти, поки в людях народиться свідомість у всьому. Люди мають корів, доять молоко, готують продукт. А я втрутився, їм говорю, щоб продали без усяких грошей. Я посилаю це молоко людям з душею, із серцем, нехай їдять ради здоров’я. Це природа дала, вона більше дасть.   

   30. А ось цей день ми, усі люди, проводжаємо. Учитель говорить усім своїм близьким, особливо тим, хто близько до ноги. Валентині, Насті та Ользі є велика подяка за їхню всю турботу. Вони мою ногу зав’яжуть і розв’яжуть, обмиють, і мене скупають, як дитя, обітруть. Увесь світ, усе людство поклониться їм низько за їхню турботу. Вони це заслужили. Тому я пишу, хочу сказати їм спасибі. Цей день, що проходить, він прощається з нами навік. Він не зробив поганого, а хороше в цьому ділі він залишив.  20 квітня, середа. Вознесенському було дано право зачитати перед народом листа, котрого написали самі пенсіонери. Вона вдячна партії й уряду, вона одержала за своє минуле. Вона розказала, як вона жила погано в умовах. Вона в цьому заслужила, їй дали житлову кімнату. Їй треба дякувати, це є правда, воно вийшло. А як тим товаришам, котрі дали квартири нелегально, а їх за це порушення зняли, партійні квитки відібрали за це. І є багато таких, котрі стоять на черзі; квартири не мають, чекають, це буває. Вознесенський говорить, що до них надійшов лист.

   31. Чоловік у ньому питає. Ми будуємо техніку без кінця й краю, вона не дає нам користі, а шкодить. Як бути з таким ось ділом, як ми живемо? То Вознесенський знайшов чоловіка такого заслуженого, доктора медичних наук Перельмана. Він виступив, сказав про препарати, про всю техніку, котра допомагає лікувати людей, без котрої медицина не зможе дихати. Вона треба й обов’язково хірургу. Люди навчились відрізати, не дорізати, і можуть чоловіка зовсім зарізати, і це буває. Це хвороба, котрій наші вчені навчились допомагати. Цей доктор зупинився на людях. Найголовніше, не техніка, а люди. Він є практик, йому чоловіка довіряють. А він буде жити чи ні? Бог знає про це діло. Його роблять учені, вони помилились, знаходячи на чоловікові хворобу. Вона не відіграє ролі в людини, а людина відіграє ролі в хворобі. Він є мудрець, з єства зробив машину, а потім на ній помилився. Треба людей навчити, щоб вони не застуджувалися й не хворіли в природі. А вони не роблять нічого у нас для цього, у них нічого не виходить. Найголовніше, люди є в житті. Він цим тривожиться, у нас як учених людей питає: а яку користь дають сільському господарству супутники?    

   32. Виходить космонавт, починає розповідати, що в процесі всього цього яку вони річ корисну знайшли й що вони такого доброго в житті зробили. Він говорить, що Космос дав дуже багато нашому народному господарству й на землі, і на морі, навіть землетруси вони можуть попереджати. Вони можуть освітити темну місцевість, пароплавам допомагають. Він правий, що наука на місці не стоїть, вона рухається, щодня щось вона зробила. Люди роблять кораблі, вони запускають їх у простір. Є, куди їх пускати, люди є, їх треба пускати. Це ж люди, у них є в природі добро сировина, з неї роблять сталь. Паливо є, мотор зробили, пустили в простір боротись. А от спитайте: яка може бути користь чоловікові? Як була розвинута на чоловікові смерть, так вона й залишилась. Ніякого пізнання в цьому ділі. Люди не знають, коли він буде вмирати? Ми в цьому є люди безсилі. Наше діло таке – готуйся вмирати, все рівно такий потік.    

   33. Тепер чоловік питає: суди будуть чи ні, які будуть у цьому пільги? Відповідав щодо цього неясно. Він сказав: судів не буде, база продуктова нас збагатить. Зараз ми живемо кожний за трудом, а потім будемо жити за потребами. Люди будуть і народжуватись, і вони будуть умирати. Одному доведеться вчитись, іншому треба забувати. Техніка не буде відігравати такої ролі, щоб у цьому довелось допомагати людям. Техніка сама щезне, а свідомість зародиться в людях, вона визначить буття. Ми з вами навчимось, як треба буде жити в природі. Хороше й тепле відійде, а холодне й погане оточить нас усіх. Люди  бояться цього, їм робити буде нічого. Люди створили це, вони зруйнують це. А зараз ми тягнемо, ставимо на землі фундамент. Усі вчені, як один, помилилися своїм розвитком: узялись за діло технічне, штучним і хімією огороджені. Це діло є чуже, природне. На шматочку цього місця яку-небудь річ інтересну зробили й присвоїли, це є моє, своїм іменем зробили. Інший чоловік не підходь. Це власність індивідуальна, ім’я належить мені, ніхто не має права одержати цього.  

   34. 21 квітня. Ранковий мороз підняв усіх наших людей із своїх місць, де вони спали. Їх розбудила наша матір. Вона показала їм свій білий світ, у них розкрились очі на своє таке тяжке життя на землі. Воно є в кожного чоловіка. Вони знають добре, що це буде треба в житті, але в кожного чоловіка є своя така прикладна лінь. Тільки піднімаєшся з ліжка, а тобі хочеться потягнутись, є велике небажання. А тебе як чоловіка чекає твоя робота там, на цьому місці, вона треба якомусь ділу. Вони роблять, вони думають якусь потрібну річ зробити. Чоловік обдумав, тепер його діло було робити. Я, говорить чоловік фізичного труда, надумав що-небудь таке зробити. У мене стоїть приготовлена гостра лопата. Я приходжу до неї, беру своїми руками цей держак, цю ручку. Вона належить мені, моєму організму. Я починаю робити не одними руками, у мене є ноги для цього.           

   35. Це все робить мій розум вмінням. Якби не розум мій, я б досі спав і не піднімався. Ще вчора мені довелось намітити цю ось роботу, повинен її зробити. А тепер мені доводиться робити цю роботу. Її робив мій організм, він робив так, як треба нам усім. І рию, і кидаю, яма ця росте в мене шар за шаром. Мені довелось зробити за цей час. Мені довелось потрудитись, але я цю роботу зробив скоро й глибоко, як треба. Це діло моє було в цьому. Я з чоловіком домовився. А раз дав своє слово зробити, то я зробив цю роботу. Розкажу я про розумову таку роботу, котра робиться цим ось чоловіком. Він спершу думає, а потім починає робити. У лісі дерево стоїть, я підхожу до нього. Що я думаю? Для чого воно треба буде? У мене така є думка моя. Я як такий у цьому ділі ділок думав про це довго, а потім я сам прийшов сюди. Мені дало лісництво дозвіл на це. Я зрубав за дозволом це дерево під корінь, воно впало на землю, сокирою сучки повідбивав. У мене пилка була, як це треба попиляв.    

   36. Ліс був розташований у такому місці, що треба за цим лісом підвода та треба й поміч, треба буде чоловік, щоб навантажити на підводу, розвантажити теж треба на місці. А потім підготувати це все, щоб розпиляти, щоб така була дошка, з котрої тесляр міг зробити всяку річ. Вона столяром робиться під струганок і фуганок. А потім цю річ вивозять на базар любителю продавати. І для цього, які б ми не були хазяї щодо цього, ми з вами трудимось, цю ось копійку заробляємо. А потім ми їдемо на базар, за цю копійку купляємо те, що буде треба. Нашого любителя заінтересувала будь-яка річ, він знаходить і купляє її сам у людей. А базар буває не в селі, він збирається там, де гроші не самі куються, а їх заробляють на виробництві, закладаючи свій труд. Вони тягнуть на-гора природне добро. А хазяїн має місце для цього добра. А люди нужденні приїжджають і гроші чисті за це діло платять, а товар із собою беруть, на потреби свої витрачають. Краще буде купити товар у наявності, ніж його продати, а гроші в кишені.  

   37. Учитель 22 квітня пише про те, що показав телевізор. Починався 41 рік, він моє життя залишив позаду. Ця війна проходила в психіатричній лікарні три роки 10 місяців за рахунок мого здоров’я. Мене держали в умовах. А тепер обидві сторони воюють, зброю роблять, а застосовувати буде треба. Люди бились до самої крові, нікому не втихомирити їх. А вчені люди шукали вихід із цього горя, вони старались допомогти. Це була найзліша бойня, самі люди зробили її в цьому ділі. Вони пішли й стали різати невинних людей. Хто в цьому допоміг? Кажуть, руські самі перемогли в цьому. А де ж був у цей час сам Бог?  Цій бойні кінця й краю не видно. Чоловіка нема такого з думкою таке діло призупинити.  23 квітня. Знову дощик падає на землю, земля від мокрого не висихає. А жук, він появився так на сцені.  Люди вірять сильно цьому ділу, стараються зробити в житті те, щоб людям було добре і тепло від цього. Їм треба на землі так розвивати цю величезну техніку, вона треба буде всюди.      

   38. Вона допомагає їм своєю енергією як таким людям. Їм треба буде перевезти що-небудь із такого потрібного матеріалу на якесь будівництво чи яку-небудь продукцію, у нас існує для цього транспорт, він є нами зроблений. І поїзди, і пароплави, і літаки, і супутники – усім цим керують самі люди. Вони  будуть будувати для себе, що треба. А чоловікові треба будуть такі умови, він робить їх багатоповерховими, з усіма вигодами. Люди роблять міста, роблять установи, усякі культурні будови, для цього люди є в житті. Вони навчаються, щоб знати, що робити в житті. Я, говорить коваль заліза, що захочу, те й зроблю, будь-яку річ, деталь. Моя робота – тягнути руками фізично залізо без кінця й краю. Для цього я є коваль. Я нагріваю залізо, рубаю на шматочки, я роблю те, що треба буде людям. Вони не мають річ, котра їм треба. Вона взята з живого тіла природи. 

   39. Ми робимось людьми такими, котрі були до цього. Тепер люди робились технічними, відійшли зовсім від природи. Вона не хотіла цього, щоб люди самі це робили передчасно. Вони думають у цьому, а потім вони починають. Тесляр сокирою теше, а рубанком він стругає, пилкою пиляє. Тесляр довбає долотом, у нього все це робиться за розрахунком. Він міряє, щоб точно було. А коли він точно зміряє, у нього точно виходить. Це є математичний вимір. А коли люди роблять на око, вони ніколи не досягають. Вони не знають, скільки буде кілометрів від цього місця. А ми по цій дорозі мало ходимо. Місцеві люди від предків говорять: від села до села буде сім кілометрів. А якийсь час є, його доводиться добитися тяжко. А тепер асфальтована дорога  робиться по профілю, де не проїдеш без знаків. Написи є на будь-якій стороні повороту.

   40. Це дорога є одна з усіх від міста до самого міста, вона тягнеться прямо в цій місцевості понад селами, хуторами, великими швидкими ріками. Водію ця дорога знайома, по ній їхав і поспішав попасти в таке місце, де його вже давно чекають. Він привіз матеріали для них, вони були раді цьому привозу такої кількості, він як постачальник доставляє це все. Він є довірена особа від організації, вони уклали між собою договір. Обов’язок давно в людях є на всі виробництва. Вони роблять усякі деталі, збиральні цехи є, вони збирають мотор для якого-небудь великого виробництва. А машини всякого роду їздять під час ожеледиці небезпечним шляхом, можуть забуксувати й опинитись у кюветі. Ось чим ми оточені особливо. Ми попали в ліс, а там водяться комахи, вони нас там загризають, не дають життя. Ми з вами звикли знаходитись у таких умовах, де один аромат буває. А сьогодні тепло, сонечко пригріло наші тіла. Я одержав лист із міста Харкова від учня Юрія.  

   41. Він пише в листі мені: «Харків визнає тебе, як Учителя, навіть зустрічали 19 березня на пляжі». Хвора моя нога зробилась від природного хріну звичайною ногою. Ось що наші люди в наших умовах хочуть. Один любитель-дресирувальник привчив найлютішого звіра, він демонстрував його людям по телевізору, як він привчив його разом  жити. Він не турбує його. Він говорив про його силу в зубах: він може розгризати черепаху. А сам держав свою руку в його роті пальцями, і він не кусав його. Він хвалиться ним, як знахідкою. Потім показав чоловіка, котрий звірів любив, годував, щоб вони не чіпали його. Після чого  сім’ї мавп з хвостами показали на деревах плетених, їх дуже багато.  24 квітня був день не сонячний. Люди вчорашньої пори бачили полководця, руського богатиря, як він просився у свого рідного батька й матері своєї піти на війну захищати руську землю. Та йому довелось прибрати  від свого коня камінь великий, там лежав його меч неймовірний.      

   42. Кінь підхопив себе і взяв його на себе, як вояка, посадив з мечем, і він помчав не по землі, а полетів у повітрі. Він летить та ірже, спішить на війну, тим і закінчилась ця картина. А друга починалась, вона примусила людей по природі ходити, по скелях лазити, вони знаходили. Промисел їхній був ловити зміїв. Їх брали за голови, а хвостом у мішок клали їх. А інша експедиція ловила й відбирала в них отруту, накладала своє тавро, а потім їх відпускали у природу. Люди старалися зробити свій науковий дослід, свій зміїний розсадник. Вони вважають: отрута їхня йде на ліки. Люди хворіють, їм треба поміч. Особливо кобра свою голову й себе людям показувала. Ці люди були охочі до цього діла, за рахунок цього добра жили, у них цю отруту забирали, платили великі гроші.

      43. Водолазний номер ще був ще такий людський. Вони озброювались апаратами, на дно у воду спускались, там шукали золото. Ці ось люди, вони недарма їли хліб й одягались у свій фасонний одяг. Умови життя примушували їх.  Сьогодні наш Марко з Олею молока назбирали, і гайда на базар. Вранці-рано попередили Настуню: ми їдемо на базар, а ви дивіться тут за домом. Розв’язали мою таку ногу, котра всю ніч пролежала, вона вчора прийняла хрін, найбільш жорстке прийняття. А тепер Настя її розв’язала, обмила з милом. Я пішов скупався, двома відрами облився, прийшов, витерли мене, я ліг. Настя масажувала ногу, та ще Валентина прийшла з роботи, узялась за ногу по-своєму з нею працювати. Вона залишила, побігла від корови вичистити й прибрати за ними, як це слід.

      44. А коли я пішов у кухню, мене Настя зустріла, говорить: «Такий Марко, калоші держить у грязі». Сама їх так миє. А собака на прив’язу на когось гавкає. Картоплю почистив, цибулю нарізав, це була їжа. А в дванадцять годин треба буде сідати їсти починати. Наші прийшли з базару о дев’ятій годині. А зараз риби наївся, молока напився, а закваскою закусив, поперед усіх виліз із-за столу я. А сьогодні такий ось день: моє старе відходить, а нове завтра приходить. Ми не знаємо в природі ніколи не бувале. Воно приходило й відходило, а ми як були із своїми, так ми й залишились. Ми думаємо, ми робимо, і ми залишаємось у цьому, що було шкідливо в природі. А хіба чоловік із своїм ділом їй корисний? З перших початкових днів його навчили умови, люди його зустріли своїми силами. Він не претендував, щоб йому готували передчасно. Він ще не народжувався, а мати й батько турбувались створити йому як новонародженому. Він знайшов це.

      45. 25 квітня є мій ідейний день. Він прийшов до нас не за смертю, а за життям. Він знайшов Чувілкін бугор, одне з усіх таке місце, де має народитись Месія, це єврейською сказано, а російською, Бог. Він народиться без усякої потреби. Люди поздоровляли мене з цим днем. А люди не одержать такого, що всі одержали до цього часу. Охоронці порядку не дають ходу людям, цій ідеї Паршека.  Чувилкин бугор як добро є, одне з усіх багатств. У Паршека є розум, він лазить по природі.  А дощик одне сипле. Я поїв риби, запив молоком, потім на запрошення пішов у кухню картоплі поїв і чаю попив, взявся писати ці слова. А Настя прасує білизну на столі. Юрик приніс квас у чашці, я випив його не весь. Ганя теж прийшла поздоровити. Вона говорить: «Як це вийшло, що ми з машини вийшли, прийшли до тебе. Попасти сама природа зробила, усі ми їхали разом в автобусі. А живемо, і ми не знаємо адреси. Нас жінка попросила, щоб ми до водія звернулись і скористались його ручкою. Він дав свій блокнот».

      46. Люди пили чай, а я задовольнявся квасом. Після чого я пішов до колодязя, з відра скупався. Сам не втратив цю думку, котра вела мене до розвитку тіла чоловіка, вона вела нас, усіх людей, до цього. А що люди повинні робити взагалі. Ці наші перші історичні предки в природі, вони є люди при своїх таких. Вони народилися в умовах тільки що. Їм треба одне й друге. Вони не могли кусати, щоб жувати, вони готувались. У них не було зубів, їм усе робили технічно. Я ліг у постіль, щоб трохи заснути. Трохи спав, а потім піднявся. Я знову пишу про наших предків людей, як тупо вони розвивали себе, з кожним днем у них появлялась своя сила і також прибавлялось у них все тіло.      

      47. Вони стали більше відчувати, у них почуття запрацювали сильно, очима стали далеко бачити, появилась у людей мова. Вони, як і всі, розуміли те, що робилось у предків, їм доводилось відчувати. Моя задумана карткова гра. У мене карти на чотири сторони по дев’ять штук лягають, яка карта й де вона ляже. На арену першими виходять тузи, якщо біля нього нема місця, щоб покласти біля туза першу карту, котра повинна зайняти своє перше місце, це шістка. Вона роль свою має в  цьому. А потім треба шукати по всіх наявних картах сімку, вона виходить і захоплює своє місце. Слідом лягає вісімка. Щоб усіх підряд до самого короля, такого в житті не буває. А ось це буває: король своє місце займає, карти не лягають, коли ходу далі нема.  

      48. Любитель цієї ось історії добивається одного: щоб на всі прокладені сторони карти  лягали по порядку до самого короля, без усякої перешкоди. Це значить одне – діло, задумане цим чоловіком, виконано. Дама засідала й вирішувала. У них це все вийшло акуратно. Усі карти від самого туза починаються, королем кінчаються. А коли карта карті заважає по чину, більш за все не дає карті на своє місце лягти сам король, значить, задумане твоє не виповнилось. Низькі чини по порядку пролазили, хотіли своє місце за мастю зайняти, а їх якийсь король не пустив, місце карта своєї масті не одержала, щоб дума здійснилась через цього короля. А коли дума здійснюється, усі карти своєї масті по місцях.  А от люди пускали свій ріст у хід, щоб залишити свої молоді роки, а брались за те, що йде вперед. Як йому як чоловікові хотілось зробитись у природі справжнім чоловіком. Особливо зустрічали дні шкільного віку. Одна ходьба від дому до школи.

      49. А розум треба було в себе розвивати усно. Учень хотів знати й похвалитись своїми успіхами перед дошкою учителя. Він вийшов перед усім класом, йому хотілось розв’язати свою задачу. Вона від нього потребувала точності, щоб Учитель йому сказав за його розв’язок спасибі. Але в нього вона не вийшла, як у всіх: вона вперше розв’язується тяжко. Усі на це надіються в своєму житті, на щастя. Армія Трясогузки робилась такими людьми, котрі прославились червоними. А потім слідом пішли ясла. Про виховання однієї дівчини. Вона запитувала в дітей, вони відповідали їй. Усе це було підготовлено.  Треба написати про сім’ю Шубіних. У них батько був інженер-будівельник високого звання, а матір лікар-хірург. У них двоє дітей. От не знають, хто з них двох винуватий, а розлюбив. У чоловіка знайшлась полюбовниця, вона своєму молодому чоловікові відмовила.

      50. Вона сказала: «У мене є, кого любити». І от він з’являється до неї як чоловік, голодний після роботи. Вони домовились: треба щось приготувати поїсти. Вона побігла в гастроном щось купити. Він від утоми роздягнувся й ліг спати. У цей час із півночі приїхав його друг, він знайшов його за адресом, зайшов на квартиру. А він уже спав. Він сів біля нього і тут же його розбудив. Вони не бачились сім років, друзі по навчанню. Їм довелось обнятися від радості, один одного назвати по імені. Став у Сергія розпитувати, як живе. Він відповів, що хвалитись нема чим, живе тут, полюбив людину, а про сім’ю не забуває, їх відвідує, дітей любить, ходить до них не часто.

      51. Поговорили, поділились, а в цей час заходить його полюбовниця, він знайомить її із другом, не бачились сім років. А в цей час донька рідна входить, вона хоче сказати йому на самоті. Ми з товаришем далеким, час поговорити. Вона розповідає йому про життя без нього. І як донька хапає його за шию, ледь не скаже: а що ти наробив, ти кинув нас. Вона спитала: «І  тепер не прийдеш, брат учитись став на двійки. Ти ж батько». Він пообіцяв зайти. А товариш входить. Він пішов у лікарню до дружини, там з нею зустрівся щодо свого життя, як холостяка. Домовились: я тебе візьму й дітей також. А самому хочеться Сергію про це сказати. Узяв коньяку пляшку й прийшов до нього, став розповідати про те, що він зробив. Він зрозумів свою помилку: «А ти живи з нею, як хочеш».   Дощу нема сьогодні, але холодно. Люди нарікають, вони хочуть тепла, прибутку. А от тепер моя дума вся за мастю зійшлась від самого туза до самого короля, ніякого такого затору. З моєю думкою всі карти згодились. Чи буде моя ідея в житті? Карта підказала: буде. Хто ж буде проти?    

      52. Людям уже давно треба зрозуміти: вони роблять у своєму житті діло те, від котрого їм шкідливо. Вони живуть у природі, але не роблять те, що треба. Треба б купатися в холодній воді, але вони не купаються. Бояться холодної води, як вогню.  У них є недовіра до води. Люди всі, що живуть на білому світі, вважають природу найлютішим ворогом. Вона застуджує їх, вони в ній хворіють, значить, ця природа є нехороша матір. Ми є винуваті в цьому самі. Ми одержуємо неприємність за наше зроблене нами нехороше від природи. Ми з вами що зробили? У ній проявили свою нелюбов. Самі говоримо про воду, що вона нехороша, а самі наливаємо в чугунок та варимо суп або борщ. А про повітря теж говоримо, що воно нехороше, а самі тягнемо до відмови.  Про землю теж говоримо, що вона нехороша, а самі оремо, сіємо зерно, урожай збираємо. Ми одержуємо в природі різного роду сировину, котра нам треба. Що ми робимо своїми руками? Та цяцьку, тобто машину. Ми обмінюємо це все, продаємо, купляємо.

      53. Один хвалить, інший докоряє. А самі в цьому багатіємо, ростемо за рахунок цього добра. Ми ставимо на фундамент, говоримо: це нам треба, як дім свого характеру. Хочемо отримати всі зручності. У цьому живемо, сваволимо, а потім у цьому треба помирати. Усе наше діло не врятувало в цьому. Ми з вами як не жили, як не багатіли, а все рівно ми застудилися й захворіли. Ми довго хворіли, а потім взяли та вмерли. Ми лежимо в праху, чекаємо пришестя друге. Він прийде за нами, скаже нам свої слова: вставайте  ви живі й мертві, у цьому всьому кінець  прийшов вашому. Паршек займе своє місце цей Чувілкін бугор, і запросить нас усіх до одного чоловіка. Ми всі, як один, поклонимося йому і скажемо свої слова: прости ти нас. А він скаже нам усім: я не карав вас, ви самі зробили це. Ви самі не дали народитись дитині.

      54. Він фіксувався всіма близькими людьми, вони бачили цю історію, котра робилась ними. А ми його народжували для життя. Те, що робилось у природі, робиться нами й тепер, воно не буде робитись у подальшому. Паршек не дасть просуватись далі своїм приходом: буде введено таку свідомість. Паршек доведе своїм ділом усьому цьому. Його діло буде справедливе.   Сонечко появилося після такого сніданку, котрого зробила Валентина, спекла пиріжків з м’ясом і картоплею. Ми поїли їх майже. І ми зіграли втрьох у підкидного. Першим я залишився, а потім Настя, Марко два рази підряд залишився, і ми розійшлись відпочивати. Сонечко світило променями. Марко пішов у кухню.

      55. А я взявся за писанину, за Григор’єва, козака такого, вояка, командира. Шолохов змалював його у своїй писанині на фронті в бою, він показав його людям. Йому одному доводилось бувати в запеклому бою. Сам Григор’єв це ось робив, у нього так виходило. Він міг сказати на будь-кого всякі слова. «Ох ви, натовп озброєних». Вони йшли зі своїм сміливим криком, його пуля не зачіпала, він  залишався живим. А по таких степах по Донській землі не один Григор’єв на коні появлявся. Він зустрічався з таким добрими людьми. Він як вояк старався осміяти їх своїм, навіть неприємними словами їх називав. А сам він літав  вершником на своєму сідлі, як на орлові.  Та він співав козацькі пісні. Йому доводилось перемагати тих, хто зустрічався. Для прикладу. Я знаю односельця ротного командира Тамтаусовського загону Кузьму Горбунова. Він разом зі мною пас волів у балках, ми з ним дружили як такі, а в революцію я був підпорядкований йому.

      56. Наш загін, наші хлопці, багато зробили. Це мої друзі дитинства. У цей день асфальт поклали на землю. Я побачив дітей на вулиці, їм дав цукерок один раз, і другий раз я послав Олю.  27 квітня, середа. Знову дощик, нехороша погода, на що люди нарікають. Вони роблять щось нехороше в своєму житті. Хтось живе добре й тепло, а хтось нудьгує. У людей є своє таке бажання, а їм не дають, а їм хочеться. А раз вони хочуть, їм треба дати волю.   Це наполеонівська мрія. На двадцять карт по три карти накладається. Першими попадають зверху тузи, а за ними йдуть шістки, потім сімки, а за сімкою вісімки, дев’ятки, десятки йдуть.  А за десятками йдуть валети й дами. Потім закриває король без усякої перешкоди. Якщо це виходить, то задумане здійснюється. В ідеї Паршека дорога закрита, що належить життю. Люди не дають йому волі. Ці люди повинні пізнати її, і ворота розчиняться їх усіх. Тоді-то люди всі запросять його до себе, і скажуть вони в один голос: «Ласкаво запрошуємо».        

      57. Не за добром, щоб скористатись ним як іменем своїм. А все це не буде робитися в житті нашому, кожне місце стане своїм, чужого не буде. Ми, усі люди,  визнаємо його, оточимо себе іменем його, нам буде слава вічного життя. Природа буде купати нас усіх щодня, буде дощик лити з неба завдяки ділу Паршека. Він не буде робити те, що ми в житті робимо. Ми поїдаємо природу, ми зношуємось у негідність. І також ми живемо з усіма зручностями, природа не жаліє нас за це все, зроблене нами, а карає своїми силами. Що тільки вона захоче, те вона зробить нам. Ми з вами  народжувалися які енергійні в природі!  Коли ми попали в цю атмосферу, ми злякались: нас усіх до одного оточила нелегальність. Ми закричали сильно. Нам доводилось робити те, що не подобалось їй. Вона не хотіла, щоб ми поїдали її. Вона не хотіла, щоб ми красувалися нею. Вона не хотіла, щоб ми ставили на цьому місці цей дім. Вона не хотіла, щоб ми тягнули живе й мертве в цей дім.

      58. Вона не примушувала спати нас, як ми лягаємо із самого вечора в м’які пір’я в подушки й спимо до самого ранку. Ми з вами вмираємо на цей час. До чого веде нас їжа? До відмирання. Нас веде це діло до холодного й поганого. Ми є люди безсилого характеру: технікою оточені, штучне маємо, хімію ввели. А щоб не їсти зовсім, як Паршек своїм людям сказав: ми, усі люди, з вами будемо їсти тоді, коли в природі перестане дощик. Так ідея підказала Паршекові.  Сьогодні середа. Вона просить усіх, щоб ми були сиьні своїми тілами, істині поклонились і сказали «спасибі» за це все, зроблене нею. Ми йдемо разом з Учителем, гори переставляємо з місця одного в інше місце. Через це наші охоронці порядку прийшли в мій дім і сказали синові моєму Якову, щоб я не їхав у Москву. Я нікуди не їду, а мене просять, щоб я приїхав до них. Я думав поїхати, білети здав: мені заборонили. Природа заступається за мене, вона взялась поливати дощем перед 27 вночі напередодні середи. Ми в середу не їмо, не п’ємо воду. Це все зробив у житті людському Паршек.

      59. Він сказав усьому народові, щоб ми були сильні в природі, відкрили промені нашого сонечка. Ми це самі зробили: Паршека народили. Він народився для цього діла, як і всі. Його день народження є разом із партією в 1898 році. Він чоловіком народився для життя. А партію в процесі свого життя створили люди через їхні умови. 35 років Паршек прожив, продумав та проробив разом з людьми. Йому хотілось так само, як і всім людям, щоби було всім добре і тепло. А природа їм цього хорошого й теплого не давала, а своїми силами накривала, своїм поганим і холодним. Люди не знайшли засобів від цього всього, і чоловіка нема такого, котрий допоміг би позбавитись від цього.  Люди народжувались, люди жили, людям робилось у природі холодно й погано, від чого вони повмирали. Паршек не захотів жити так по-їхньому, як люди влаштувались. Паршек поділився. Він не захотів по-їхньому продовжувати, узяв дорогу свою, знайдену ним. Ця дорога виявилась за ділом усім Божа дорога. Учені люди, психіатри не визнали його діло в природі добром, а записали в свої книги: «ненормальний». Я, Паршек, розбиваю всі ці ланцюги, ображеному, хворому даю свободу свою.

      60. А зараз переглянув день прийому директора треста Іванова Бориса Дмитровича. Він із своїми підлеглими будував станції великих турбін. У нього замісник був старший. Його підняла партія, він знав, для чого вступив у ряди комуністів. Він учився для цього, щоб зайняти це місце керувати людьми: у них брати, а їм нічого не давати. Це його була велика помилка. Як ви думаєте про таке практичне діло Паршека, якби йому теорія, він давно був би як Ленін. Паршек своїх учнів просить, благає: гордому в житті своєму перед усіма буде легше, якщо він заслужить увагу завдяки  ввічливості. У Паршека є велика просьба до них: треба робити, але не думати, як ми думали. А чи буде це діло? Хто його знає. Наша думка є така: я думаю сьогодні, а завтра вмираю, це Леніна ідея, у кому розвинута смерть. А ідея Паршека вводить життя. Якщо це буде, сонечко себе не покаже, а буде лити дощ, то ми виграли із своєю ідеєю. А коли цього не буде, сонечко таким залишиться, то наша ідея не буде мати переваги.

      61. Люди як об’їдались до смороду, так вони й будуть об’їдатись. Сонечко не буде світити більше в зв’язку з ділом усім. Люди підтримають ідею Паршека, вони більше не стануть їсти, у них зародяться такі сили. Ось що вони будуть мати, невмираюче життя. Воно оточить їх, вони будуть жити вічно. Як скажуть наші комсомольці, вони прочитають «Загартування і люди», погодяться із цим ось ділом. Якщо ми не будемо їсти, то для чого нам будуть гроші? Ми залишимося живими і без них, умирати перестанемо. Ми з вами як учені люди показали свою столицю Москву, Червону площу під час святкування, а Лондон показав умерлі нерухомі стіни та королівські війська, все це не те, що треба. Людська музика, танці, вуличні машини, раніше багаті люди вигодовували коней, словом, хвалились цим. Це все є не те, що треба в житті.

      62. А чоловік своєю думкою взявся сам собою, своєю технічною силою покорити безвинного руського солдата, це Гітлер. Він із ненавистю, зі злом ставився до національностей, до євреїв, став знищувати до самого кореня. Це таке було його завдання в людях. Він звинуватив їх у цьому через Маркса й Енгельса. Вони допомогли Леніну теорією встановити Радянську владу. Це революція, вона повинна пройти по всьому світові. Такий був у житті людський лозунг: смерть капіталу. А раз комуністи об’явили такі слова в світі, значить фашист через це все пішов війною перемогти руських. Гітлер оточив себе малими державами, їм сказав: смерть комуністам за їх ідею. На це все люди згодились, узяли зброю в руки й стали убивати сперш українців разом з євреями, а потім руського комуніста. Він пішов не на життя, а на смерть. Він думав заволодіти своєю головою всім світом. Через такий жахливий учинок, котрого став робити в житті Гітлер, керівники великих країн як Америка, Англія й Франція Рузвельт, Черчель, де Голь із своїм наміром примкнули до Росії, до Сталіна.

      63. Вони приїхали в Потсдам, домовилися знищити усі цього ворога Гітлера. Руські терпіли від такого блискавичного наскоку. Він бомбив авіацією мирне населення. Він не очікував, що ця Вітчизняна війна між людьми всіма народить чоловіка еволюційної сторони, Бога землі. Його виявило політичне командування при окупації руських у Червоному Суліні.  Іванова як такого офіцери побачили, вони говорили з ним простою руською мовою. А Сталін знав це, але не придавав такого значення, що фашисти причепились. Сам Паулюс у своєму штабі на вулиці Леніна був обгороджений мотузкою, а я як такий іду. Мені є ніщо ця мотузка. Я йшов до генерала. А солдат взяв мене під рушницю і в штаб. А там перекладач розповів їм про мене. Я є не за економіку, не за політику, а за Півмісяць і Червоний Хрест, за міжнародне здоров’я. Паулюс прийняв мене люб’язно, він сказав свої слова: «Пан гут».

      64. А раз «гут», то я прошу написати мій радянський документ на шрифт німецький і прикласти гербову печатку. Паулюс зробив мені це, дав мені право своє. Я є «гут пан» у німців. А раз я є «пан гут», то я не боявся бути ніде із цим документом. Я старався бувати заради Червоної армії, руського солдата. З німцями спілкувався: солдатами й офіцерами. Вони рахувалися зі мною, говорили, що я є «пан гут». А я робив усе, щоб нашій Червоній армії перемогти. У мене є до природи велика просьба. Я був за ображеного. А німець є агресор, він напав на нас, йому доводиться здаватись. Зараз його була перевага в техніці. А я природу просив, щоб вона допомогла нашому руському солдатові. Я зважив на їхню просьбу  поїхати в Берлін. Самі офіцери запросили, дали свою згоду взяти із завербованою молоддю, вони їхали і я їхав із ними. На кожній станції німці кричали «гут пан», а я говорив їм услід: буде вам «гут пан». А війна розгоралася ще сильніше, руські стояли не на життя, а на смерть.

      65. Сьогодні дощу нема зранку. Мене довезли до Знаменки німці, а потім зсадили, віддали в розпорядження української поліції. Їм довелось допитувати, дізнаватись: у чому діло тут?   Німцям не повезло на фронті через їхній учинок наді мною, вони програли: їх розбили під Москвою, а під Сталінградом оточили. А мене погнали. Я їхав у берлінському поїзді разом з офіцерами, їм малював історію через перекладача. «Гут пан» вони говорили мені. Я проїхав сам до самого Дніпропетровська, до солдатів попав у їдальню, їм теж став розповідати через перекладача. Теж «гут пан». А раз я є «гут пан», то що можна одержати краще, ніж це. Німці дивувались: який пан у руських. А в Сталіна, Рузвельта, Черчеля, де Голя одне було перемогти ворога. А щоб вони подумали: не техніка відігравала роль у цьому, а живий чоловік, якому довелось боротись за своє, відстоювати право в цю ніч. Коли мене солдат узяв під рушницю й повів у комендатуру вокзалу. Вони возили мене на мотоциклі та допитували мене всю ніч безперервно.  

      66. Паршек як був Паршеком, так він залишився Паршеком, він не збився ні на якому допиті. А навпаки, коли одинадцять офіцерів допитували його, він сказав їм: «Перемога залишиться за Сталіним». Голова Гітлера була оточена Паршеком. Він був у гестапо 27 діб в політвідділі в Корнієнка, а про Гітлера не забув копатись у його голові. Він не мав успіхів таких, як Сталін. Радість прийшла руським, погнали німців на захід. А до мене прийшли вороги руських, запитали, що я хочу. Я хочу додому, їхати в Червоний Сулін. Це так я поставив перед німцями своє запитання в житті. У них була ввічливість до мене, вони посадили мене на броньоване місце з Берліну. А я не перестаю копатись у голові Гітлера. Наша взяла, їх погнали на захід, але з великими й тяжкими боями. Я знав сам про це і говорили офіцери, котрі мене везли. Я їхав і думав: як допомогти людям, щоб не воювати. Я їду із солдатами в ешелоні: командири посадили мене, вони їхали на поміч цьому горю. Вони запитують: як, мовляв, беруть у полон червоних? Я сказав їм: беруть. Вони були задоволені мною. А коли приїхали додому, то німці відступають.

      67. Командування приїхало спитати: що я думав? А я відповів, як завжди, сміло, щоб вони зрозуміли: уже доволі так воювати, як нам доводилось відступати. Я говорю їм і нашим скажу: по домах, не такими вояками, як вони показали себе. А тепер треба здавати це захоплене, бо це є велика й необдумана помилка. Німці програли, історія пішла на користь руських. А люди попросили мене як такого, щоб я поїхав у Москву до Сталіна попросив його, щоб він припинив війну. Я й поїхав на зустріч це зробити. А наші зустріли мене прожогом, прив’язався до мене начальник міліції Казанського вокзалу, і терзає.     29 квітня. Йому говорять робітники: «Ми знаємо його». А він ні в яку. Я хотів розказати їм, як це було в окупації й що я робив із німцями. Це були мої такі дії. Наші погнали без усякого діла в інститут імені Сербського. А інституту треба діло, і його робить міліція.

      68. Яке діло створили? Я не знаю й досі. А інститут прийняв мене як хворого, зберіг, поклав у ліжко, у холодне приміщення. Вони ще не бачили і не чули такого в житті. Вони не вірять ніякому такому диву. Академік Віденський приймав мене, такий він був дивний: мені як такому не повірив. Я просив, благав його як психіатра, щоб він пішов назустріч цьому всьому й попросив Сталіна, щоб він пішов назустріч того, що хочуть люди. Вони не починали б, якби самі правителі погодились. Їм була б дружба й вигода. Наші тягнуть на свій бік, щоб люди самі зробили те, щоб зробилось у нас. А воно не виходить. Приватна власність є така штука, вона не хоче поганого й холодного, вона хоче хороше й тепле.  

      69. Хіба Гітлеру жилось погано? Але він чоловік, він хотів зробити своєму німецькому народові ще краще, але задумане в природі не завжди виходить. Гітлер хотів поламати ленінське все, а своє ввести, але такій кривавій бійні, створеній його думкою, природа не пішла назустріч. Він хотів, щоб раса німецька зросла в цьому всьому, для цього він погнав окупованих у бій. Він обіцяв їм дуже багато добра в своєму житті. А природа не допустила таке діло індивідуальне людям. У неї було інше щодо цього всього: люди повинні зробити без усякої крові у природі. Вона хотіла дочекатися в себе три Особи: Бога Батька, Бога Сина, Бога Духа Святого. Самодержавство царя, це перша особа, соціалізм, це друга, а еволюція, здорове тіло є здоровий дух, це третя. А Паршек пройшов своєю ідеєю цю путь і цю історію. Він створив дослідом, випробував на самому собі.

      70. Ця дорога є зовсім не така, як наша. Ми з вами прожили та проробили батьківське, а на синовому ми зупинились, робимо діло, йому нема кінця й краю. Наше діло є одне робити. А що буде із цього далі? Ми їмо сьогодні, їмо завтра теж, а потім одягаємось, ми живемо в домі з усіма вигодами, ми втягуємось в це і живемо добре і тепло, що нас приводить до поганого й холодного. Ми з вами були б раді, щоб не виходило це, але все це робиться природою, у неї не буває одне. Хороше й тепле довго не живе, себе міняє. Це тільки дощик без усякої зміни лив. А ми своєю ідеєю примусили: не їли доти, поки сонечко не запекло. Воно примусило гріти землю променями, природа пішла нам як таким назустріч: дощик забрала, а сонечко пригріло. А моєму синові довелось лягти в лікарню після аварії, він розбив руку, а її оперували йому. Треба владнати в ДАІ, у нього відібрали права. Я надіюсь на сили свої, вони оточили  мене цим усім. Я даю здоров’я людям, хочу ввести сили кожному живому чоловікові.

      71. А коли це буде між мною та людьми? Ми знайшли його, маємо не те, що в нас було до цього чи тепер є, чи воно буде, якщо ми будемо його здобувати. Це є наша турбота. Ми чекаємо й готуємось у цьому, таку техніку робимо в такій кількості, щоб урожай зерна якісно зібрати. Ми з вами ще не жили, а запас готували. Це є наші гроші, наша економіка. Скажи, читачу, будь ласка: чи треба буде це тому чоловікові, хто вмирає? Ми, усі люди, вмираємо в цьому всьому. Це є не жива сутність, а мертвий капітал. Ми робимо самі його, умираємо в ньому. То де життя є? Ми  повмираємо всі за 50 років. Кому це треба буде? Ці всі будови є мертвий бездушний капітал. У ньому жити, значить треба помирати. А ми ж є люди, та ще які. Нам треба жити, а природа не дає: бере й саджає виразку чи грибок, від чого порятунку нема.  І таких засобів нема, і чоловіка такого нема, щоб йому не створювати діло за те, що він винуватий у природі. Ми ж робимо, ми помиляємось. А той, хто не робить нічого, він помилок не має, йому як такому природа прощає.

      72. Я не за те, що наші люди роблять. Я є за те, щоб у нас не народжувався злочинець, щоб не було тюрми, не було хворого, не було лікарні. Щоб люди жили вільно, не лізли на рожен із своєю гордістю, а жили з людьми ввічливо. Ось що нам несе Іванов, життя, але не смерть.  Виручили машину з ДАІ, вона в Новошахтинську. Я зустрівся з міліцією, з усіма поздоровкався, машину пригнали. А сонечко є з вітром, сохла земля. Свято є із своїми прикрасами. Люди так щорічно зустрічали всякими прикрасами для свого задоволення. Їм це свято є все. Я ходив у кабінет начальника, з ним вів розмову. Він не згодився з моєю ідеєю, несмішливо поставився. Я не придав цьому ніякого значення. Ми дочекалися Перше травня. Я подивився на сонечко, воно показало себе мені таким, нібито воно є завжди таке сяюче. Мені так здається: воно служить моєму тілу, воно є в природі заслужене.

      73. Нині сонечко було по всьому Союзу. Яка радість, тепло було. І ми розклали стіл своїм людям своєї ідеї з належною їжею, котру люди зробили, перед такою природою. Вони живуть, вони роблять. А зараз у цей день у столиці та інших містах інших республік демонстрація проходить. Людей усіх оточують умови, їх як таких привели й сказали: ось тобі місце, котрим ти як такий радуйся. А я плачу, сиджу за столом думаю: хто ж це зробив у світі такого чоловіка? Він же є Паршек.  Ви смійтесь, танцюйте, співайте пісні, а відповідати доведеться перед природою. Вона є така матір, якщо захоче, покарає будь-якого чоловіка за те, що він зробив у ній. Це було в Новошахтинську в кабінеті начальника міліції. Він хотів знати: яку я зробив користь людям? Якби він прийшов до мене, він був би пацієнтом. А тепер він примушував мене допомогти серцю від інфаркту. Він не згодився з моїм. Він не має права звільнити ображеного сина від покарання. Він не одержить порятунку від цього, він умре, як повмирають усі ці люди, котрі не пустили мене в Москву. Чому доводиться так радуватись?

      74. 2 травня. Це все є не наше, а чуже, природне. Татари заволоділи своїм шефством всією Росією. А, врешті решт, золото є чуже; руські опутали їх.  Це  люди землі є всьому діло. Вони кричали  «ура», брали барикади. Наполеон був, імперіалістична була та Гітлер задумав ввести своє шефство. Від думав заволодіти всім світом. Він одного не знав: всякого роду війни  завжди народжують такого героя, котрого ми не чекали в природі. Вітчизняна війна дала знати всьому світу про всю створену таку техніку, котра робилась людьми для нашого земного чоловіка. Він не задовольнив себе цим, йому було мало одного. Він жив якийсь час, старався примусити сам себе, щоб жити ще краще. А природа не дала йому. Гітлера з такою технікою, такого характерного чоловіка із  своєю думкою було призупинити трудно. Він визнавав свою вищість, радувався, він хотів довести усьому світові, що це все зробили німці, найвідважніші есесівці.

      75. Природа попутала їх, а в ній був руський Паршек. Офіцери повірили йому як такому, коли вони були з Паршеком у Дніпропетровську. Вони спитали в нього: «Хто буде в цій війні в перемозі?» Паршек сказав прямо їм: «Сталін». Він не нападав, а ви напали самі. Згорів, околів Гітлер.  А тепер Паршекові не дають розвернутись із своїм ділом. Він уже зробив: призупинив усю цю природну в дощі погоду. Загроза була велика, вона примусила думати кожного чоловіка. Це була вода, такі умови, дощик лив кожен день. Він зупиняв усіх, ледве не говорив їм як людям своє: що ви робите, що у вас таке в житті робиться? Ніхто не зможе погасити. Паршек має діло з природою, з умовами природного характеру. Він є незалежний, нічим чужим не хвалиться, своє не присвоює, говорить: це все є природне. Яким він був, таким він залишився. Цей день є умови життя. Він примусив нас, ми трудимось у ньому. Ми з вами робимо в природі це для майбутнього життя. Ми не жили, не хворіли, а лікарня й тюрма готові. Будь добрий, хворий, вона уже зроблена вам. Ми з вами готові люди, сьогодні ми радуємось, співаємо, скакаємо, про це з радістю говоримо, живемо. А де ми з вами подінемось через 50 років? Ми з вами повмираємо. Це таке наше буде діло.  

      76. А  ми почали робити його із перших днів: наїстись, напитись, одягнутись і в дім зайти, щоб жити. Ось що ми маємо сьогодні. А завтра? Ми не знаємо, що з нами буде. Може природа відпустить нам  своє те, що ми хочемо. А наше бажання є не хворіти, не вмирати. Ми не задовольнили себе цим від природи. Живемо по-своєму, по-національному, усе робимо зразково.    Одні слухались Батька, інші були із Сином, а от Духа Святого не визнали. Це в житті є еволюційність, вона оточує кожного чоловіка його свідомістю. Кому ти зробиш. 3 травня. Знову сонечко є, східний вітер-суховій.  Я жив з Батьком і Сина зустрів, і провів їх. Вони не зробили ніякої користі, крім однієї шкоди. Люди як жили в природі, так вони залишилися із своїм усім. У них багатство є мертвий капітал, він залишився на місці, а самі люди йдуть у загробне життя на віки-віків. Ця історія розвивалась зі самого початку, а кінцем  кінчалась.

      77. Паршек розкрив умови життя, оточив себе природою, природним порядком, незалежно став користуватись нею. Вона стала допомагати в усьому своїми діями.  Це повітря, вода, земля є три основних тіла. Вони розкрили очі людям. Вони побачили цей простір і зробили туди таку дорогу, по котрій стали своєю технікою досягати. Це вони зробили, а життя не знайшли інше, залишились при таких умовах. Як була між людьми ця смерть, так вона залишилась. Люди не змінили свій потік, вони хворіли, умирали, і вони будуть так умирати. Це в цьому є їхня доля. Умирати – це не проблема. А от жити треба навчитись. А ми, усі люди, не кидаємо свій розвиток, вважаємо це все правдою. Ми шукали її по природі, але знайти не змогли її, крім одного Паршека. Він зустрівся з істиною, його оточила правда, це еволюційний порядок. Із цим порядком треба жити. А ми із своїм розумом поставили роги на лоб своєї голови й косимось на тіло Іванова. Він у нас є один-єдиний у світі зі своїми висновками. Це правда є: свідомість визначає буття. 

      78. Якщо ми ставимось свідомо до всього, то ми зробимо те, що людям треба усім таким. Вона є за наше хороше, зроблене нами. Це не каприз, а любов наша до всіх життєвих умов у людях. Нас оточить це, ми перестанемо хворіти й застуджуватись завдяки нашій просьби до неї. Вона не буде примушувати так сильно, як ми звикли гнати її в бій. Хочеш, не хочеш, а діло є таке. Ми живемо в цьому ділі раз та ще ми нею хвалимось, говоримо про це діло, але ми є незадоволені в цьому. Нас ображає наша техніка, ми зробили її своїми руками. Ми володіємо нею, вона є мертва, почуття нема ніякого, вона зроблена руками із сировини. Це ж природа, вона має в себе стержень свій невмираючий, прошарок.  Люди зробили практично із цього в ділі продукт, деталь, скажемо, ніж або голку.  Вони допомагають багато в чому, без ножа це руками не зробиш. А раз на столі лежить хліб та ще він черствий, його не відломити, а тільки відрізати. А потім дірка прорвалась. Чим залатати? Тільки голкою. А землю треба глибоко поорати тільки плугом. Дерево треба зрубати, для цього є сокира. А от чоловіка треба одягнути. Його красоту без голки не шили. А пилка зроблена для розпилювання дерева.

      79. А хтось посадив сад з багатьма плодовими деревами. Вишня,  слива, груша, яблуня є. Цей сад належить комусь. Не всі люди мають його. Здавалося б, свій власний сад треба мати всім. Ми любимо поїдати ці фрукти. Нам хочеться з’їсти, а фруктів нема, а є все в багатьох. Люди примушували самі себе в цьому сильно трудитись. Копійка була дорога їм, вона жене всіх у бій. Цим людям хочеться показати між усіма, що ми є руські, такі є люди, ми вміємо робити з природи те, що нам треба. Ми навчились керувати, особливо водимо по землі всяку машину. Ми плаваємо по воді та літаємо в повітрі.  4 травня. Люди не звикли сидіти. У них є свій розум, своя винахідливість. Вони організовані всяку річ зробити, щоб її показати та іншим її продати. Ми навчились бути комерсантами. Наше діло спортивне залишається. Словом, ми вміємо створювати економіку, вона нам треба. Ми добуваємо золото. Наше діло одне – торгувати. Наукові експедиції посилають, і відкривають місця нові. У нас є все.

      80. Найголовніше, є люди. Вони почали життя своє, з перших днів свого розвитку вони помилились. Їм доводилось робити те, що заважало  їм у цьому. Нам треба було сперш подумати, а потім зробити наше таке діло в житті. Люди стараються появитися на білий світ, ріст свого тіла показати, красотою огородитись, хвалитися самим собою перед усіма людьми, що він живе в природі краще від усіх. У нього є заслужені батьки, він гордиться цим. У нього одне є доводити іншим, що він уміє жити. Я, говорить молодий чоловік, котрому довелось навчитись у школі. Він пройшов семирічку, закінчив десять класів, пішов в інститут, там п’ять років провчився, зробився своїм знанням дипломований інженер-будівельник високого знання. Він уже одружився, уже діти є. Вони не пішли по дорозі батька, стали пустувати.

      81. Це вже діти пішли своєю дорогою, їх оточила неприємність. Вони не стали слухати батька, у них є друзі, вони не хочуть робити, як є інші хороші діти, розумного покрою. А  перш ніж розумне дитя одержати, треба в природі народитися щасливим. Я не такий, як усі люди: у себе народили дітей, а вони слухати не хочуть. Такий час, таке життя, а люди заслужили в процесі цього. Вони стараються зробити те, що їм треба. А їм треба, щоб самі були здорові. І те, що вони мають, теж має бути хорошим: всі відходять від поганого. Дитя розумне горнуть до себе, його вчать, він ходить у них по ниточці. А коли ниточка обірветься, то в дитини нема сили жити. Він і радий бути розумним, хорошим, а природа укоротила йому це право, вона розпоряджається цим. Вона давала тепло 28 градусів, а потім заморозки. Словом, вітер жене в дім житловий. Люди біжать від цього, а вітер ріже.

      82. Літак високо летить, це було чути його звук. Квітки на деревах біліють, а сонечко не гріє. А хмари не дуже низько грають. Катя Волощенко приїжджала в Свердловськ з місячним звітом і до нас  у Кондрючий заїхала, купила нам морозиво. Ми не їли його, а залишили тим, хто саджав картоплю в Бирковому. Вони приїхали на машині та на мотоциклі, їх четверо, узяли інструмент, узяли лопати, узяли граблі. Трактор  буде робити їм борозни, а їх діло людське саджати й скородити. Земля сира, треба доглядати за нею. А ми, Учитель і економка Ольга, є тут дома. Вона нас усіх, хто був у домі, годувала холодцем і молоком та чаєм поїла. Кому треба було їхати на своє місце, той відривався та йшов. Наших саджалок не було, ми чекаємо їх, от-от скоро вони нагрянуть. Моє діло є таке, лише б ти тільки захотів, у мене вистачить спритності рук. Ніхто не займає місце моє, дім спільного характеру. У ньому є стіл, на якому лежить моя щоденна записна книжка, котра своїми сторінками показує весь рік, усі дні 1977 року. А я заповнюю їх усі своїми словами. Мої слова пишуть у природі одну-єдину правду. 

      83. Я побачу своїми очами бджілку, що пролітає із своїм дзижчанням, це наша робітниця. Вона із своєю силою відірвалась від свого місця від вулика, без усякого розвідника за запахом туди добралась і там вона оточила своїм умінням енергійно свою квітку. Вона вибрала своє. що треба, і тут як тут із навантаженими силами манівець узяла без усякого такого страху. Вона надіється на умови в природі, якщо треба цій бджолі це місце. А в природі не ця ось така дивна, тиха, без вітру, сонячна погода, по котрій усі бджоли однією сім’єю пурхнули й полетіли на свій фронт на свою роботу, де лежить їх добро. Вони відчувають наперед, що там зробилось, яка неприємність. А в природі панує не одне щодо цього. Павук розстелив сітку їй, він тягнув її до себе як таку: вона попалась до нього. Павук розправляється на ходу із цим ділом. Він робив цю засаду всю ніч, його це діло послужило йому на користь. Ви думаєте, корові добре, коли її виганяють вранці. Чужі руки приймають її, це пастух найнятий на все літо. Він має в себе для цього діла палку, вона женеться слідом за нею.

      84. Я втягнувся в хокей. Вони розділились пополам, чехи й наші. Перший період виграють чехи 3 : 0. Другий, чехи забивають гол, а наші три їм дають. А в третьому, ніхто не забиває. Наші програють. Між періодами був фільм про степ, він показувався у перерві цієї хокейної гри. Вона була безкінечна, бушувала трава некошена, вона була схожа на море, так по ній хвилі робились. Багато там різних трав, ковил-трава. Бачив багато різних квітів, вони ж тихо самі себе колихали. Їхав по ньому на двоколісній на коні, мабуть, якийсь хазяїн. У нього збоку була конячка, їй захотілось погодувати. Води там не видно. До нього під’їхав вершник з рушницею, теж схожий на об’їждчика. Він подав йому руку, наче знайомому. А небо грало над ним дощем. Деякі бобики стануть на задні ноги, наче хтось їх лякає, вони тікають від цього. Коні взялись десь. 5 травня. Вони показали себе й зникли. Я бачив у траві ящірку, дику козу. І так ми подивилися на цей лежачий степ, перейшли на спортивне лото,  де люди виграють якусь суму.

      85. Людям завжди треба великий прибуток. Він дається водою, він є в повітрі. Він починається на землі, а разом з водою, повітрям він зріє. І закінчується цей прибуток збиранням у запас у базу. А потім ми беремо його, розподіляємо на кожного чоловіка. Ми торгуємо цим. Природа як обробляється, так і продається. Нам потрібно це, ми купуємо його. Держава продає нам, вона живе цим, сама росте в цьому, прибутком оточується. У людини не виходить своє з голови, воно стоїть ділом. Він не кидає роботу, він іде в путі з нею, вона є його життя. Він робить її, одержує за неї. У нього на утриманні є сім’я, дружина, діти. Їм треба зробити життя тепле й хороше, це все лежить на чоловікові. Він із грішми їде на базар, у нього одне треба купити, довести до кінця. Краще не жити й не женитись, ніж народжувати чоловіка й пускати його в бій. Він не йде за поганим і холодним, він іде за своїм хорошим і теплим. У нього буде що? І те, й інше. А якщо нападає стихія, то йому робиться погано й холодно.

      86. А коли йому добре і тепло, то він шапку надіває на бік, він нікому не кланяється. А коли його оточує біда, він тоді терпить, у нього думка не така. Біда є природне горе, природа створює його. А щоб його не отримувати, у людей нема таких засобів. Ми в цьому ділі виявляємось бідними людьми. У нас є велика нужда, вона оточила нас. Ми почали це робити, ми робимо, у нас не виходить те, що ми хочемо: природа не дає нам. Коли ми з вами не можемо одержати від неї,  ми є люди хворі. Ми продовжуємо наше діло почате, ми не одержуємо користі з цього, а засоби ми витрачаємо на це. Нужда в майбутньому. У просторі є дуже багато планет  не почато, а робити буде треба. Поки що відра порожні виштовхуємо. А коли наберемо що-небудь, то ми похвалимось. А зараз ми є бідні-бідні люди в цьому, ніякої користі не даємо. А як застуджувались, хворіли й умирали на віки-віків, так і вмираємо за те, що беремо в природі. Ми робимо із цієї сировини деталь для будь-якої машини, тобто річ усяку. Іншим людям продаємо її як потрібну й беремо за це все гроші, так робиться. А людям нашим лише б показати, вони копаються в цьому, вони закладають свій труд, своє вміння.

      87. Вони думають, вони гадають, а це все люди роблять, у них виходить. Вони облюбували місце для цього, його як своє оточили, дім поставили для себе, у цей дім тягнемо живе й мертве. Говоримо: це треба. Учора думку свою заклали для цього, самі готувались із ножами, із сокирами, з пилами, з гвіздками, з молотками. Ми прибавимо що-небудь інше до цього двору, таке, як  дім на фундаменті, поставимо. Наша місцевість розростається такими домами з кожним днем. І так само вдень і вночі ми бачимо, стараємось жити з усіма правами цього хутора. Робити треба буде, цю штуку розвивати. Одним не обійдешся. Якщо дім є, у дворі появилась одна курочка, то їй треба півник. А коли придбаєш корову, обов’язково треба буде конячка. А коли буде кінь, йому треба буде вся належна упряж. А коли ти отримаєш це все, то для тебе як хазяїна треба буде підвода на колесах, і це треба. Ми цією підводою доставляємо різного виду вантажі. Коли треба мішок зерна на вітряк повезти, ти його сипиш, зав’яжеш, покладеш на драги. Коню хомут одінеш, сиділку, а потім в голоблі заведеш і через гужі закладеш, супоню затягнеш, віжки прив’яжеш, голоблі підтягнеш. Батіг у руки  візьмеш, і тоді рушай, поїдеш.

      88. Та ще який кінь! Сам сядеш, як кум королю. А кінь є скотина. Це добре, що він є у тебе як такого.  А тепер ти не привезеш без машини вугілля. Нам сьогодні висипали машину вугілля, а ми вдвох прибрали до рук, іншим не прибирати. А село наше є таке. А ось старенька вмерла, вона була бідна, люди організували похорони. Які були проводи, я бачив цю історію. Вінок ніс один, кришку несли четверо. Жінки співали свої Божі слова за вмерлою, а машина везла гроб із трупом, щоб люди її проводжали. Це я дивився, але не бачив. А сказав услід свої слова. Люди все це роблять, зараз хоронять, а потім прийде такий от час, він буде не такий. Люди будуть відкопувати всіх до одного чоловіка. Думка народилася для цього діла, вона прогресує на людях. Бог є із своїми ідейними ділами на людях. Вони робляться, і це зробиться в житті. Устануть звітувати перед ним за свою вину, що ми зробили таке нехороше. Бог буде суддею. Він у нас спитає як у людей: що ви робили й що в цьому одержали? А ми скажемо йому як  грішні: нас примушували, ми старалися жити добре і тепло в цьому.      

      89. 6 травня. Як люди не жили, що вони не робили, а всі до одного вмерли. Вони  в землі лежать зариті в прах. Це було, воно є зараз. А тепер не буде. Усі люди прожили багато своїх років, які в них були сили. Вони будували міста, за ними залишалися села. А коли до них пробиралась неміч чи старість, вона людей зупиняла й не давала такого розвитку. Люди не жили, вони повмирали до одного. Яка була сила енергійна. Вони робили те, що їм заважало: це значить, треба чоловікові вмерти. Це є його не заслуга перед природою. Він прогрішив своїм ділом у природі, став робити для себе зброю, щоби швидше й легше вправитись. Природа не хотіла цього, вона людей не примушувала, щоб вони втрачали своє здоров’я в ній. Їй було інтересно зберегти його тіло в живому вигляді, як воно було від предків.

      90. А от чоловік, він визнав сам себе в природі хазяїном, усьому ділу паном. Він знайшов у природі продукт, став оточуватись ним. Вона дозволила йому це все, він мав таке право, по природі це знаходив і брав  як своє. Старався мати базу й нею розпоряджатись. Він  продавав усе, як своє, природу продавав за золото. Ось що він робив, він хвалився цим. Він мав це багатство, багатів, словом, він умів робити це. Він називав дурнями всіх тих, хто не мав. Чоловік наймав людей, вони йшли до нього і робились рабами, він держав їх, їм платив за це. Вони слухались його і робили те, що треба. Він був хазяїн над підлеглим. Чоловікові треба жити, тому він шукав цього хазяїна, старався попасти рабом до нього. Це все робили гроші Це непогано бути підлеглим, а потім довіру заслужити в нього. Це буває не часто, що чоловік чоловікові довіряє. У чоловіка шахта, він нею володіє як хазяїн, хоче її розвинути за рахунок техніки, за рахунок людей підлеглих.  

      91. Чоловік шукає місце, а воно десь є. Це місце фізичного труда можна знайти всякому чоловікові, воно є в будь-якій організації. Люди фізичного труда треба, особливо будівельники: каменярі, штукатури, теслярі, слюсарі, монтажники, вони треба всюди. А в заводи люди потрібні за спеціальностями. Люди живі, особливо молодь, треба всюди. Чоловік учиться, досягає своєю технікою мети. Він не кидає своє навчання, лізе з розумом на гору. Йому хочеться зробитись теоретиком, небувалим чоловіком. Він робиться розумово розвинутим чоловіком. Він складає в кучу життя й хоче його зберегти.  Якщо тільки ця моя ідея засяє між людьми славою, я руки в брюки не закладу. Мої ноги готуються зустрітись із своїм тим, що було, це стійкість. Це все я стою на ногах, у мене нема втоми.   Ми не пізнали повітря, воду, землю. Люди вважають це все такою стороною, котра противиться, вона наносить шкоду людям живим.  Вона не хотіла, щоб люди втрачали своє особисте здоров’я від цього. Це є, за висновком, милі друзі.

      92. Я хочу не сказати свої особисті слова, а я хочу похвалитися щодо цього. Я є теж такий само чоловік із своїми вигодами, але я живу не так, як усі живуть у природі.   7 травня. Знову сонечко, буде тепло.  Вчора ми їздили в Сулін, були в Якова, у нього рука дуже хвора.  А люди наші не були такими, як Радянська влада навчила їх. Вони стали вчені, обставини зробили їх вченими, вони стали спеціалісти: інженери, будівельники, геологи, архітектори, лікарі. Словом, усі стали вчені. Люди взялись за індустрію, стали шахти, заводи відновлювати. Їм треба було вугілля, вони стали добувати залізо, узялись за сільське господарство, за хліб. Основне, вони зробили трактор, пустили його в селянство, що й допомогло людям доглядати за землею. Вони стали вводити електричний струм, а коли привід став робити, люди мануфактуру побачили, і цукор із маслом прийшов. Люди зажили, забагатіли, словом, ухопились за життя, воно стало робитись людьми. А хвороба, вона як була в житті людському, так вона залишилась. Люди перебувають у війні з природою. Вони як були на фронті своєї діяльності, так вони й залишились у природі. Їм треба хліб, їм треба одяг, все це добувається на землі людським доглядом. 

      93. Лісу в нас було багато, він ішов на будівництво. Люди ухопились за життя. Тут ще допомогла нова економічна політика, вона зробила селянина червоним орачем. Люди оточили себе в житті приватною власністю. Люди відчули в природі свою силу, їх оточило здоров’я. А коли чоловік здоровий, він думає про інше краще. Уже в чоловіка завелись гроші, а з грошима й життя пішло. Люди стали робити за гроші, вони стали це діло купляти. Люди зробили між собою все. На базар приїхали два різних чоловіки. Один привіз своє придбане в природі, другий заробив гроші, йому хочеться купити в природі в людях інше. Він бачить на арені цю річ, вона йому треба, але він хоче поторгуватись, докорити за цю річ, котра робилась людьми.  Я, говорить покупець із грошима, хочу хазяїном зробитись, коли ти цю річ продаси. Я, говорить хазяїн цієї речі, привіз її для того, щоб продати; мені треба ці гроші. Один докоряє, щоб її дешевше купити, а другий її хвалить, щоб дорожче її продати. Це в житті людьми робилось, воно робиться досі людьми.  

      94. Люди з грошима приїхали на базар харчі купувати, їм треба їжа. А тому,  хто привіз продукти, треба гроші: він хоче одяг купити.  Йому необхідно це діло зробити. Земля вродила, вона плоди дала, а наше діло тепер реалізувати цю продукцію, людям це треба. Кожен чоловік на своєму такому місці за свою доручену роботу завжди хазяїнові цього діла чесністю звітує. Він, м’ясник, узяв на таку суму таку кількість продуктів. Якщо я м’ясник, то знаю, що робити цій туші. Моє діло є рубати, сокира гостра, ніж є. А здоров’я є, щоб рубати. Споживач приїхав за м’ясом, йому треба кілограм для борщу. М’ясник бачить, цього мало. Він повинен знати, а потім йому м’ясо відпустити. М’ясник є хазяїн, він був у цьому ділі спеціаліст, у нього руки золоті. У нього ваги точно важать. А буває в нього все. Для цього є такі люди, котрі м’ясників перевіряють. Приватнику є краще від усіх в цій роботі. Він сам це м’ясо живцем купляє на ходу, а продає різаним. У людей є намір такий, сам з жінкою торгує. Баптисти є віруючі люди, вони прибуток великий мають. А Бог, він приймає із своїм здоров’ям. Нам хотілось показати між усіма людьми особливо на зборах, що ми даємо.     

      95. Ми тільки пообіцяли приходу, а дати ми не дали.  Ми беремо гроші наші. На другий раз, наша обіцянка є давати. І на третій раз не дали нічого. А гроші є, збільшуються, ми бережемо їх. Ми надумали купити готель у місті. Ми домовились завтра купити. Ми прийшли з гостинцями, а до нас міліція приїхала в дім, зажадала наші гроші. Ми не дали їм. А вони приставили чоловікові під живіт ніж. А вмирати за гроші не охота, треба віддавати, витягнули, віддали. Нам сказали, щоб ми ще наживали так. Я згадав, як я скосив узлісок від вужа. На лугу коло річки я косив сіно косою, а жаба закричала не своїм голосом. Я прийшов туди до неї, а вуж  тягне її до себе. Я розбив косою їм це.  У нас в батька була пара коней, була бричка.  А в Білій є шахта, вугілля курне, ним топиться Луганськ. Він куплявся й продавався за гроші. А я вугілля брав без грошей, а продавав за гроші. Це життя продовжувалось недовго.  Я сьогодні дивився на райську яблуню біля дому. Вона облита, як молоком, а бджоли дзижчать по ній, беруть своє, що треба. А Марко є пасічник, розповідає, що то бджола не так робить. Брат Іван, сусід мій, теж пасічник говорить: обприскувати бджіл, вони облизують. Але бджоли  бувають хворі. А як обливати? Марко не знає.  8 травня. Це була в людях зустріч із заслуженими такими в житті людьми. Хто скільки має своїх дітей? У Тулі мати-героїня виховала 8 дітей, вона й інших виховала. Вона всіх народжених посадила за стіл із самоваром і розповіла про всіх, хто зробив хороше в житті.

      96. Вона сама є вже пенсіонерка. За її розповіддю про це все, діти не ображаються на це все, дякують їй, і її нагородили за це самоваром. Після цієї сім’ї кореспондент показав одну спортсменку. Вона одержала 16 золотих медалей чемпіона. Показали одну здібну дівчину десятого класу, вона грає на роялі, її хвалили з усіх боків. Після чого показали тульського майстра рушниць. Він розповідав, як йому далось це робити. Він сказав: «Це рушниця, рушницю можна зробити за три дні, а можна робити три роки, яка рушниця». За все це генерал полку Тульського нагородив їх, вони залишились від такої зустрічі раді й задоволені. Після цієї зустрічі тульські майстри розписали про свій кондитерський пряник, як одна майстриня вчить усіх випікати цей великий Тульський пряник. Вона говорить, що одержала три тисячі листів і багато таких подяк.

      97. Заради перемоги наші вояки Гітлер, Сталін, Рузвельт із Черчілем при своїх обов’язках роль відіграли. Люди бачили їх не так, як наших солдат, котрі разом із технікою пробирались по мінському болоту. Якби не природа, не руські люди, їх заслуги є в цьому. Гітлеру вже не везло аж до замаху. Це все, що робилось у командуванні їхньому, була природна думка. Вона давала головному командуванню, як своїх солдат повести в бій та їх врятувати. Та ви, правителі, випили за Перемогу самі з тостом. А про Перемогу ніхто не знав, крім одного Бога. Це його були заслуги в цих людях. Вони робили дорогу по воді для танків. Вони з душею, із серцем проривались у бій один за одним. Жуков, Рокосовський, Василевський, Конєв та інші, а Черняхівського не врятували, він ліг жертвою. Треба було б, щоб Сталін сказав спасибі Богу, він був за нього. Він не вірив йому, але робив те, від чого Гітлер був не в силах стояти на фронті. Він програвав,  а руські солдати вигравали в цьому.

      98. Вони йшли в бій і держали себе з Божим іменем. Німці знали Бога, але робити не доводилось їм, вони посміялись над Божими заслугами. Самі сильно вірили, а в кишеню лізли. За це Гітлеру довелось весь час відступати з невдачею. Він обманював Бога, своїх людей. Вони хотіли миру, а отримали смерть. Німці не змогли зробити цього: він був ворог, ініціатор цієї війни. Люди поставили собі мету вбити цього ворога. Але цей ворог є огороджений, він має бути вбитий людьми сильними. А за Божим приходом, з ворога треба зробити друга. Бог так пропонував: від самої Москви, від самого Сталінграда не треба ніякого бою. Обом сторонам руки протягнути, побажати один одному всього хорошого. І німцям іти по домах, а руським залишитись дома. Ось що німцям сказав сам Бог. Але Сталін, Рузвельт із Черчілем сказали в один голос: убити Гітлера, він  є ворог усьому світові. А як не хитрили руські в цьому, відкриваючи другий фронт, ворог у природі як був, так він залишився і при такій перемозі між усіма з недовірою. Ворог – це природа, а в ній є самі люди, вони не хочуть помирати у природі.

      99. А якби знав Рузвельт, що йому доведеться  поперед усіх трьох умирати, то він не воював би так. І також скоро природа прибрала Сталіна. А Черчіль жив більше за всіх, але він умер.  І Гітлера нема. Він із своєю силою жив і буде жити. За нього Бог, він не хотів, щоб його вбивали.  Жінка виступила як письменниця, вона не хотіла бачити погане, вона говорила більш за все про робітника. І зрештою, вона зібралась написати статтю про селянина і про більшовика, а до самої прийшла старість. 9 травня. Свято Перемоги. Це небувалий ранок. Я приїхав у Сулін із Кондрючого в п’ятницю в шість годин вечора. Бадьорість велика, а думка стоїть така. Я думаю не про минуле, а про нове небувале.  Чувілкін бугор, він візьме своє, люди пізнають його. Там повинен народитись той чоловік, йому ніякої потреби не треба буде, він буде віха для всіх людей. Люди всі будуть учитися у нього діла: водою холодною завжди купатись, а з людьми завжди здоровкатись, свою ввічливість всім показувати. Чоловіка треба шукати бідного, нужденного, 50 копійок йому треба дати зі словами сам собі, що ти даєш ці гроші цьому чоловікові для того, щоб тобі бути таким, як Бог.

      100. А Бог народився на Чувілкіному пагорбі, це є світило всього світу. Він прийшов для порятунку. Йому не треба буде ніяка їжа, ніякий одяг, ніякий житловий дім. Це все є мертве нерухоме створіння, воно не треба буде нікому. Ось тоді буде тепло внутрішнього характеру. Усе те, що ми до цього діла робили, ми не будемо робити. У нас народяться сили спільного характеру, не від сонечка, а від самих людей. Вони доб’ються цього самі, природа оточить, вона допоможе все зробити, а люди зроблять це все. 10 травня. У людей постало питання. Одні були проти мене такого, інші стояли за мене. Я просив, щоб назріле для людей було так, як вони хотіли. А людям треба життя, вони не хотіли так помирати, як вони вмирають від незнання. Вони не мають того засобу, і чоловіка нема, щоб у такому горі допомогти.         

      101. Паршекова ідея взялась із самого першого початкового дня, у котрий чоловік від чоловіка народився. Його заклали в хорошому настрої. Це його перше зернятко з’явилось у самці, зародок типу чоловіка. Матір стала доглядати його. Вона зробила його так скромно, доглядала в своєму тілі й чекала його як дитя. Його діло було одне появитись на білий світ живим енергійним тілом, як звичайно появляється в природі людина. Вода промила її слід. Вода промила й потягнула, повітря виштовхнуло на землю. Ця сила доставила її на землю. А земля є джерело людини, дає плоди. Він став дивитись і бачити далеко, розумом він думав не про погане діло, а хороше. Люди зустріли її з найкращою матеріальністю, це є сторона нехорошого порядку. Перш ніж жити добре, треба жити погано без цього всього. Воно не претендувало, щоб ми  створювали йому це хороше діло. Люди не змогли залишитися без цього, задоволення знайшли, чим його зародити: усередині зробити продукт, щоб він псувався, переходив у негоже, а потім треба викинути в природу. Вона дала, вона прийняла, а потім примусила вчитись у тих людей, котрі вже жили й показували всім своє, що вони навчились робити. Він жив цим, ріс у цьому ділі. Його люди бачили, старались гнатися за ним. Для цього треба було здоров’я, сили, вони робились людьми.

      102. Дощик невеликий пройшов по Суліну. Якщо нам не дали квитки на 10 травня, то ми взяли на 11 травня. А  поїздка наша є в Москву для того, щоб там зустрітися зі вченими, у них спитати, що ви зробили для наших людей корисного в житті? Ваше діло братися за те, щоб чоловік у своєму житті робив і робив без кінця й краю. Це було б краще, якби не давали зовсім відпочивати. Чоловік любить це діло і хоче робити це діло. Природа є така матір, вона є годувальниця зі своїм ділом. Так уведено в людях діло, так воно робиться людьми фізично, щоб у природі був живий факт.  11 травня. Ми створили трудом мертвий капітал. Баштан посапали. 12 травня ми зібрались і поїхали вчотирьох у Москву. “Тихий Дон” нас підхопив. Ми виїхали о дев’ятій годині із Суліна, наш вагон №4, де знаходиться сам бригадир-жінка. Я зустрів її в Росії, де мені доводилось вийти із вагону погуляти. Москва зустріла мене, перша була Ганна Петрівна. Вона обняла, поцілувала мене й усі інші, хто вийшов мене зустрічати. А Ігор із Сашком були останні. Ми доїхали добре всі четверо.  

      103. Перед 13 травня снився сон: я знайшов золото не викопне на батьківщині в районі Скиловатського бугра. Ми приїхали до дівчат Дусі, Варі та мами. Нас зустріли з поцілунками, значить так і треба. У мене як Учителя появився нежить, а здоров’я таке, як було. Ми, приїхавши, скупались і Ігор теж. А потім з академії хімії та фізіології прийшла жінка на  прийом, вона домовилась по телефону, щоб я прийняв її. Вона стояла слухала наші спільні розмови про ідею Учителя. Ми старались вияснити: чому не хочуть наші вчені, ховаються? Вони бояться. Їм ця вода холодна, це горе відносилось до Бориса Олександровича Неймана та Ігоря. Я говорю йому як ученому чоловікові: «Треба буде вчених». А він мені говорить: «А ми хіба не вчені ?» Ігор указує на себе: я є чоловік математики, фізики. Люди збоку сиділи слухали, як Учитель про них говорив. Вони ж редактори, художники, коректори слів, їм не до цього діла.  А хто ж знайдеться моє піддержати?

      104. А людям хочеться, щоб Учитель сказав що-небудь їм. А говорити було багато дечого, особливо він малював про редакцію комсомолу, про його статтю. Вона прозвучала на всю нашу область. Я був у них як молоді, їм говорю про одне, а вони відповідають про інше. Це їх недовіра була. А коли я був у них, вони мене фотографували. Я віддавав сам себе їм так, як вони хотіли.  Я розказую про видавництво. Вони прочитали мої написані праці, вони їх залишили, нібито це для них незрозуміло. Люди дивляться на мене, вони бачать такого, але погоджуватись не хочуть, вважають: це все написано мною. А раз не хочуть це зрозуміти, зробити нічого не зробиш. Правда ніколи не вмре. Як же я буду мовчати про це діло у житті. У природі діл дуже багато, їх треба робити. А написати, багато хто може написати. А от зробити те, що зробив Учитель у цих працях, нікому не доведеться зробити. Лікар Едуард  Федорович Холодний сказав так: «Писати можуть багато хто, а от зробити ніхто не зможе».

      105. А ось медичний інститут, він чекав мене довго. Вони хочуть зробити фільм, як ми робимо всяке своє діло. Коли ми підійшли до розподільника таксі, він дав  нам без черги машину. А водій спитав: «Куди ми поїдемо?» Йому сказали: «Болотниковська». Він нас везе по Набережній, ми повертаємо біля фабрики Фрунзе, попадаємо на Варшавське шосе, і прямо до повороту Болотниковської. А тут номер будинку 42, корпус 3, квартира 115. На циферблаті показало 4 крб. 20 коп. Я заплатив йому гроші. А назустріч мужик ішов незнайомий, люди приїхали провідати мене. 14 травня. Це був такий спомин про своє живе тіло, яке появилось у природі в умовах. Чоловік народився на білий світ для того, щоб обов’язково жити. А умови привели його до іншого. Його думка починалась, спочатку думав про наше життя на землі. Чоловік ходить ногами, дивиться очами, він старається бачити далеко, він руками щось робить, язиком він говорить. Уже видно за цим усім ділом, що чоловік почав своє життя в природі. Воно оточило його технікою, навчило користуватися штучним, а хімію ввести.

      106. Чоловік думає не про одне, щоб у природі зробити щось більш інтересне в житті. Він багато раз продумав, як зробити, щоби без усякої такої помилки, та з чого доводиться робити. І для цього чоловік обмалював своє нелегальне таке місце, котре він присвоїв до свого власного імені. Це моє місце. А раз місце моє, я його обгородив кам’яною стіною, то я зробився в цій місцевості, можна сказати, король. Ви не підходьте до мене: я хазяїн цього місця. Я можу тягнути в ці умови з природи все  живе й мертве. Я вже є цьому місцю хазяїн. Я зроблю те, що хочу. У мене як такого чоловіка розум робить для цього, моє тіло підкоряється йому. Розум не стоїть на одному місці. Сьогодні він довго не тривожив тіло. Сам собі говорить: ти є для мене підвладна особа. Що я захочу, те я зроблю. Мої сили – струм, магніт, електрика. Вони є всюди. Мої сили є в природі ніколи ніяк не вмираючі.

      107. А чоловік отримав їх у житті в себе як хазяїн цьому всьому початку. Чоловік живий є енергійний, він своїм тілом може зробити все в житті. Чоловік утрачається, він хворіє в будь-якому ділі. Він думає, але в нього не виходить. А раз чоловік незадоволений цим, уже біда є йому, горе оточило.  Розум – це таке створіння, котре добивається свого. Він хоче жити вічно в людині, але тіло її не погоджується, воно живе в природі однобоко, хороше й тепле визнає. А погане й холодне люди не вважають життям. Розум довів це діло, що є можливість жити в природі всебічно, тобто добре і  тепло, холодно й погано. Розум є енергія людського життя, вона може жити в людях вічно. Розум не треба жаліти, а треба примушувати його, щоб він лякався природного порядку, але жив у цьому. Розум не повинен боятись одного й другого, тобто природного, холодного й теплого: це все є. У природі є більше неіснуючого, ніж існуючого. Хіба наш день приходить до нас із матеріальністю? У нього запасу нема, у нього нескінченна природна сторона була, вона є, і вона буде вічно не вмираюча. Хіба день якийсь у житті є такий, щоб обійшлось без смерті? Він приходить до нас таким завжди: когось із нас забере із собою.

      108. Він є сильний на це, він є багатий цим. У природі дні є однакові. Вони йдуть по природі природні, невмираючі, живі, але видозмінювані. А вночі ми спимо, ми вночі крали. Я теж є в природі чоловік, я не хочу бути таким, як усі люди є умираючі. Моя ідея заслужила в природі це діло невмираюче. Ми, усі люди, цього хотіли, але в нас не виходить це. Як ледь щось таке, уже захворів, хворіє. А раз він хворіє, він умирає. А вмирати жодна жива одиниця не збиралась. А от жити хочуть всі до одного чоловіка й усякі тварини хочуть і сильно вони хочуть жити. Ось що вийшло з нашим телефоном. Ленінград викликає, номер 1213495. Морозова, Леонова Учителя просить. Леонова питає, коли Учитель прийме. Учитель відповідає, що приїде у вівторок.  15 травня, неділя. У Євдокії Іванівни буде день народження 12 березня. Ми вчора приготувалися до цього діла, бульйон з м’яса й борщ зварили. А сьогодні буде з щавлем зелений борщ, на друге буде картопля. Це все люди будуть їсти. Вони зустрінуться зі мною. Я хочу сказати про одного народженого в житті чоловіка, природа сама народила його для життя.

      109. Він народився в людях, вони зустріли його за своїми висновками. Їм треба була їхня придумана матеріальність. Вони довго готувалися до цього дня, поки природа свої сили зосередила. Першою вода промила слід свій, а повітря дало можливість тілу спуститись на нашу матір землю, щоб по ній довелося повзати своїми ногами. І побачити в цьому живий факт якогось об’єкта й узятись за нього ділом живими руками, і що-небудь зробити для свого життя. Вони довго думали: чим і як його треба оточити, щоб він такий чоловік жив та сваволив своїм умінням у природі. Усі наші люди робили так, і вони не кидають цей потік досі. У них хазяйнує розум, це велика енергія в тілі. А ми не бережемо, а руйнуємо його своїм ділом, волі йому не даємо. Наше з вами діло є побачити очима й напрягти всі свої сили, і послати своєю бистротою вбити його, щоб він не жив у природі. Ми це зробили: чужим оточили. Можна сказати, хороше й тепле це є не на весь час такого нашого життя. Одне таке не буває, у природі народжується для цього діла інше, не таке діло, як воно було. Природа є така матір роділля: вона обрушилась на цього чоловіка, хто оточив сам себе чужим добром.

      110. Це природа, вона в один час чоловіка піднімає у висоту, а в другий час вона кидає в яму. Вона смертю перемагає нас усіх. У неї енергія вся є. Лише б вона захотіла, її сили ображають тіло людей грибком, виразкою оточують. Вони не дають йому такого спокою, щоб він жив добре і тепло. У неї є холодне й погане, що все перемагає в житті. А найголовніше, в природі холод є, білий енергійний сніг. Нічого нема білішого й холоднішого від нього в житті, тому люди бояться цих умов, у них є недовіра до цього всього. Учитель народу, він зберігає цю енергію своєю любов’ю. У нього милі невмираючі друзі: повітря, вода, земля, у чому вся енергія розташована. Це є люди. Коли вони є живі та енергійні, вони зупиняють воду горами і роблять у цьому струм, технічну енергію, що в житті чоловікові, найголовніше, заважає. Цей струм, електрика вбиває тіло живе. Якби тільки не ця енергія. 16 травня, понеділок. Рано-вранці донька одного адвоката Алла Михайлівна дзвонить. Вона просить по телефону, щоб Учитель подивився батька. Вона говорить: «Він добрий чоловік». Вона приїхала на таксі за нами трьома.

      111. Петро, Валентина сіли в машину й поїхали на Арбат. Вона розповідає нам по дорозі про свого високого батька. Він захворів, йому 87 років, звуть його Михайло Михайлович, не руський, а поляк. Вона розказала, як з повагою його забрали в лікарню, його поклали туди. Така палата: усі вікна є на засувах. А я пішла до директора цієї лікарні, а в нього всі вікна відчинені, у нього є повітря. Я зрозуміла: там лежать сім чоловік умираючих. Я забрала свого батька звідти. Він є зараз дома, подушка береже його. Учитель спитав: «Ти сказала йому що-небудь про мене, про Учителя?» А вона говорить: «Він спить». А як же так, Учитель говорить, ми їдемо у воду; він не прийме нас. Вона стала говорити: «Так хворі є, крім його». А коли ми під’їхали до цього величезного дому, я спитав у неї: чий же це такий величезний дім?  Вона мені говорить: «Це є дім генеральський». А я як Учитель сідаю в ліфт, сам думаю: а скільки цей дім провів генералів. Він є не для порятунку людського життя. Його поставили на цьому місці, щоб чоловік скоріше здохнув у цьому. Ця Арбатська місцевість, її знали більшовики комуністи, люди партійні, цих старих більшовиків уже нема, вони повмирали, і вмруть усі решта. Я як Учитель за Аллою слідом вхожу в дім. А в цьому домі обстановка старого капіталу, вона держить забруднений мотлох у себе, вона дохне в цьому мотлоху. На цих столах стоять пляшечки різного типу, ліків безліч. А батько Алли, вона підняла його, він був заслужений чоловік, орден Леніна мав.   

      112. Він не жаліється мені на хворобу, а хвалиться орденом. Я говорю йому: мені не треба твоє золото й заслуги. Мені треба ти, чоловіка тіло, йому Учитель допомагає, а не мертвому капіталу. За всім висновком Учителевої ідеї, чоловік будь-якого захворювання від одного прийому одержує здоров’я від природи. Вікна відчинили, повітря є, вода є в душі. Ми прийняли його, як ми приймаємо всіх. Мало хто з людей знає про цей прийом. Алла згадала про свій давній прийом, вона була з рідною матір’ю. А щоб виконувати, вони не робили. Хто дасть їм своє здоров’я, якщо вони роблять те, від чого робиться шкідливо їм. В Алли голова не в порядку, болить. А вона є викладач англійської мови. Після прийому батько став чоловіком справжнім, він герой, фізично став здоровий. Я як Учитель допоміг йому. Він дякує мені, він одержав, що слід. Я прийняв їх як Учитель, говорю їм, щоб вони не боялись холодної води, сміло її приймали, вона дає пробуджуючу енергію. А енергію дає природа: повітря, вода, земля. На мою долю випало щастя в цьому, довіра до природи.

      113. Вона освітила мене в цьому, я полюбив її через це, я є її друг любимий у житті. Я як Учитель не хочу, щоби була тюрма й лікарня. А за мною за таким виступила моя помічниця Валентина. Вона сказала про те,  як вона зустрілась зі мною. А народ стоїть збоку, теж думає щось сказати про Учителя. А я кого знав, того з душею, із серцем ставив на арену. Вони виступали, говорили на весь світ усю правду. Цього мало, я їм як любителям говорю. Що я сказав перед вами, це не все буде діло. А найголовніше, це треба нам здорового чоловіка, запобігти хворобі й простуді, щоб він не хворів і не застуджувався. Ось що нам треба в житті. А в людях це було, це є, це буде тоді, коли люди за це діло візьмуться й почнуть усі люди це робити. А те, що я в природі знайшов, ним оточив себе, є ніколи не вмираюче таке життя. Люди хочуть життя, а воно є в природі, в її умовах, у нас. Я сказав їм, заінтересованим у цьому нашим людям, хто знає мене  й хто не знає мене, але хоче узнати. Ми спільними силами, нас усіх 87 чоловік, внесли свої кошти, не нам особисто одним, хто Учителя знає, а тому чоловікові, хто хоче взнати, йому теж треба здоров’я. А здоров’я можна одержати  в цьому домі здоров’я. Учитель  запрошує всіх, приймає всіх й дає їм своє здоров’я.        

   114. А Учитель уболіває за це, йому доводиться думати про це. Його думка є така: розбитись на шматочки, але чоловікові ображеному, хворому допомогти. А природа, вона є така матір. Я як Учитель прошу, благаю її, не відходжу від неї я як такий, а близько до неї стою й зустрічаю день, що йде. А він є всесвітній ніколи не бувалий, у перший раз прийшов зі своєю атмосферою. А  ми, такі люди, зі своєю технікою, зі своїм штучним і хімією приготувались у цьому жити. А природа має на це сили, щоби нам перешкодити; вона не жаліє, а карає за це. 17 травня. Погода тепла стоїть. А люди які були, такі залишились у житті. Технічна сторона зупиняє їх, а штучне хоче, щоб люди робили добре й хімією оточувалися. Це є не людська сторона, а чуже зовсім, природне діло. Це є природа: повітря, вода, земля – це три основних тіла, із котрих ми з вами, усі люди, руками своїми зробили те, що нам у житті заважає. Це є мертвий стоячий на фундаменті капітал. Ми бережемо його, як своє таке око, а самі живі люди йдемо із землі через це. Ми дохнемо, не знаючи, як у своєму житті робимось у цьому всьому безсилими людьми, на фронті своєму вмираємо. Які ж ми з вами є такі люди, якщо не віримо фізичному природному тілу Учителя?

      115. Він живе з нами 44 роки, йому треба було вмерти тисячу разів. А він жив, він живе й буде жити між нами такими. Я не присвоюю таку ідею, і я не один такий є на білому світі, нас багато є. Усі ми є однієї думки; не хочемо застуджуватись і хворіти, а фактично ми хворіємо й застуджуємось. Наша думка для нас неясна. Ми боїмось природи, особливо води, повітря, землі. Ми не люди є цього характеру, а боягузи, кулі боїмось. А  я є такий само чоловік, як і всі, тільки в мене є не такий, як у всіх, костюм. Я є Бог за ділом, світило всього життя. Учу людей, щоб вони не застуджувались, не хворіли. А всі люди тягнуться до цього: життя не задовольнило їх, узяло поставило на ноги. 18 травня. Це був день наш, середа. Ми зустрічали її без усякого діла. Ми є в ній не такі люди, котрі не зможуть залишатись без цього всього. У них є наука. Люди хочуть,  щоб у них росли великі корпуси житлових будинків чи установ з усіма науковим апаратами. Вони хочуть, щоб у них народився геній,  щоб він виступав у людях і робив зразково. 

      116. Ми хочемо, щоб у нас були великі міста, агрегати. Ми катаємось на колесах.  Одна жінка оточила себе істиною,  люди йшли до неї натовпом,  а її притискували. Вона пробралася до Леніна, він питає в неї: «Чого ти прийшла до мене?» Вона йому говорить: «Із правдою». А він їй говорить, щоб вона йому показала цю правду. Вона йому сказала: «Ти вмреш через три дні». Якщо це буде правда, то Крупська дасть їй таке право,  щоб її ніхто не турбував. І от він умер за її провіщенням, а Крупська дала їй право. А право завойовується людьми, вони хочуть, щоб їм було добре. Ця приватна власність зроблена батьком. А батько є батько, своїм дітям усім не догодиш, це сторона нехороша. І син прийшов на зміну своєму батькові,  так само в цьому залишилось без усяких змін. Він як народжувався в природі, так народжується в природі. Вона промила йому слід водою, а повітря виштовхнуло його, земля прийняла, тепер  він повзає своїми ногами. Це його очі бачать, вони оточують його, стараються оточити як такого. Природа народжує йому живе рухоме й те, що лежить у надрах, непрохідні ліси, озера й моря, це все є живе, що дає життєві умови. Так воно робилося в батька, так робиться у сина.

      117. Щоб цього не було, прийде небувала в природі еволюція на це все. Вона нам, усім  людям, скаже про своє все нове небувале.  Нам треба одержати не технічний розум усно, а все треба завоювати, стати близько до природи, не треба відходити від неї.  Це наші є люди, вони йдуть із своєю думкою в бій, їм хочеться вбити час. Він хоче догнати чоловіка, повалити його як треба й відібрати в нього своє. Так робилося батьком, так робиться сином. Цьому початку кінця не видно. А вони робили в житті цьому й будуть робити таке саме діло. Це є злочин усього людського життя. Його робили, його роблять, а робити не будуть: люди перевиховають самі себе, свідомістю оточать себе, еволюція введеться. У мене як такого питають про еволюцію: що це таке є? Я їм малюю картину: це є люди всі. 19 травня. Це було в Римми на Малому Рогажському провулку,  куди сходились люди. Я приймав їх. Вони були студенти. У них як у студентів є своє таке теоретичне знання, вони зубрять однобоко. Їм треба руське слово, щоб його правильно читали. Цифри треба їм, щоб арифметику, алгебру знали, також географію, фізику. Словом, треба проходити все, що в житті було. А тепер студентам треба буде технічне вчення, вони добиваються цього. Їм треба лікар, їм треба хвороба. Їм  треба діагноз того, що непокоїть людей.

      118. Вони, учені люди, пізнають біль технічно. У них, лікарів, є діло. Вони сказали, їхнє слово вагоме. Я говорю їм: треба студентів на це діло. Вони не згоджуються: моя практика є для них важка. Вона не дає їм учитись. Практика є практика природної сторони, вона треба нам. Вони були з лікарем, я їм говорю про своє діло, корисне для них. Вони практику проходили, їм добре, вони задовольнили себе. Я говорю їм: я не заважаю вам, але своє ставлю. Це є моє прекрасне, від цього відмовитись не можна ніяк. Ми приймаємось, нас оточує хороше й корисне. Ви вчитесь, ваше діло є таке. А моє діло є вас учити. А ви знаєте, але не хочете робити. Моє – це ваше. Я нікого не прошу. Якщо ви прийшли до мене, треба буде. Сьогодні ми будемо в Ананієвої, вона чекає нас до себе. А потім заїдемо до Сергія Івановича Качаліна, ще семінар, Ганну Петрівну запросили. 20 травня. Ми з Москви їдемо в Пушкіне до Тамари, а дощик промив нам дорогу, котра нас вела на шосе. Ми домовилися їхати додому. Строк наш була неділя. Годинник показує три години, люди сплять. А комусь не спиться, він записує ці слова. Ми пішли на Болотниковський на прогулянку, до самого лісу пройшли, а потім вернулись. А прибиральниця стояла, про щось сама із собою розмовляла. Нам трохи довелось бути, ми вернулись.

      119. Нас усіх оточує одне. Кажуть, на вечір топити. Холодно, ми не підготовлені до цього. А природа несе нам квіти, вони цвітуть різними видами на столі. Ніна зустріла нас, як ніколи, зі своїм столом, зі своїми закусками. Саморобний квас був, він задовольнив нас своїм смаком. Моє діло було приймати людей. Я приймаю всіх однаково через душу й своє серце. Люди є для мене однакові. Я люблю їх, вважаю їх ображеними, хворими людьми. Природа образила, покарала їх. Вони мучать себе своєю хворобою. А засоби не знайшли на це діло і чоловіка нема такого, щоб він комусь допоміг. Люди не добились цього, у них нема того, що треба. Моє належить всім людям. Якщо вони хочуть, вони одержують. Нема того, щоб не одержувати. Люди паралічні стають на ноги. Побував у Пушкіне в Тамари, вона поставила для мене стіл. Я підніс людям квасу, а сам не їв. А горло болить і кашель сильно б’є.  20 травня. Це була середа. Останні дні травня. Академік Блохін хоче виступити, він хоче людям сказати, як наука медична відшукує хворобу на людях, точний діагноз. Вона як така може бути, може й не бути. А найголовніше, люди є всьому голова. Лише б хтось показав йому, він доб’ється своїм ділом.  21 травня. Це буде правда, вона прийшла до двох учених біологів. Вони прийшли з наукою, стали своє говорити, вони хваляться своєю наукою.

      120. Цей час такий, він проходить для мене з хворобою. Думка ніяка не появляється, і навіть не хочеться писати. Я був у Ніни в гостях, а Тамара приїхала з Пушкіного зустрітися зі мною. Вона запросила мене на обід, ми погодились. Це було 20 травня. А мені було не до обіду. Я примушував себе  це все поламати, ця хвороба не проходила в мене, давно я думав про це всіляко, але зробити не доводилось, а тепер ці умови прийшли, Тамара допомогла своїм запрошенням, я не погидував. Моя думка шукала такий вихід. Цю звичку треба поламати, вона відроблялась, треба  перестати нею користуватись, усе з порогу гнати. Учитель відмовив цій їжі,  а по природі ходив сміло. Це є рай, початкові умови. Я ходив та думав. А  коли чоловік думає,  у нього виходить. 23, 24 – приїзд. А 25 травня їздив у Ростов,  узнав неправду про мене, відмовився від цього всього. Я колись, за непорозумінням цього всього, був розбійник: умови тодішні мене так оточували.  А тепер це визнано приватною власністю,  але живою. Я є трудар з предків, любив жити в природі добре і тепло, боявся поганого й холодного. А тепер завдяки своєму такому знанню, такому вченню я оточив себе тим, що для всіх треба в житті. Люди хочуть одного, щоб вони жили й оточувались тим, що треба в природі. Вони мають своє бажання, щоб люди жили у природі легко, добре і тепло. У кожного чоловіка це бажання розвивалось, воно розвивається за його думкою. 

      121. 26 травня. Ранковий час був, він прекрасний. Але що буде далі, поки що невідомо. А природа на місці чекала того, що ми повинні зустрітись із представником. Це вийшов обман.  27 травня. Це сонечко сходило не таким вогняним. А в людей приходить своє таке діло: збираються на базар з молоком. А комусь доводилось траву на сіно десь косити, треба до порядку привести. А дощі проходять по своїх місцях. Тільки кашляти так здорово не доводиться, він примушує здорово. Я не думав у житті цього, що сон підніс мені, це неясна картина. А картоплю сапали на городі, люди вирощували її, берегли, як око. Їх діло в житті своєму було траву багаторічну рубати сапкою, а своє залишати. Траву сапали біля вуликів, вона заростала. Олександр Васильович приніс меду баночку, а Миля передала два рушники для витирання. А робити доводилось: сапати сад, траву збивати. Молоко пив кип’ячене. Я купаюсь холодною водою три рази на день, четвертий раз купаюсь уночі в 12 годин. Скупаюсь, думаю, що це буде добре. Словом, ходжу по двору. Нікого. Другий раз випив цього молока з медом. А сонечко є ясне, і тепло, воно гріє, тільки хмари часто закривають. А холод своє таке бере, і бджілки припиняють свою роботу. Марко переглядає всі рамки у вулику, а по них багато трутнів, і я знайшов найголовніше, матку. Дощ  намочив сіно, сьогодні сонечко сушить.

      122. Люди кидають вилами його. У карти грати в дурня, це гірше не може бути. Сад зелений, який він не може бути, тільки силою оточується. Атмосферне явище для всіх людей однаково. Ми хороше зустрічаємо, а погане женемо з колії. Хоч і сонечко надворі, здавалось би, тепло, але вітер дує, він ріже, як ніж. Учорашній день, табун гусячий появився, а ми якраз сиділи, про це ось діло говорили. Жук чорний лізе назад і вперед по умовах своїх. Ніяк не можна було визнати, саме діло показало. Я був не сильний у цьому ось. Люди примусили мене, вони шукали мене, знайшли, говорили  зі мною. Порожні пляшки стоять під порогом. Що ждуть? Цього я не знаю. Стародавні римляни жили на місці так, як їхня минула історія підказувала їм. Вони в ній жили, оточувались своїм умінням. І трави зелені, і повітря чисте серце людське радує,  воно звучить на весь день. 28 травня. Люди чекають цього дня. Сьогодні люди моляться в церквах. Вони просять Бога, щоб створив хороше й тепле їм, але воно не виходить у них. Вони сильно вірять йому. А щоб їм виконувати, цього закону нема в них, вони обманюють самі себе. Їм треба бажати іншим те, чого сам не хочеш. Вони не вміють і не роблять цього,  у цьому велика помилка є їхня.

      123. Весняного дня люди всі чекали, їм хотілось,  щоб він розклав своє тепло для їхнього життя. Це сонечко, від котрого всі такі умови залежать. Зимова пора людям уже набридла, дивитись на сніг білий очима. Їм хочеться зміни. Сніг політав у свій час, тепер щезає. Нам  треба зелена трава з квіточками, запах її.  А сніг водою взявся та весь проскочив у море. Корови йдуть у степ, їх туди виганяють для того, щоб там годувати. Вони дають молоко людям. Навкруги тиша, ніякого вітру, лежить на траві одна роса,  а сонечко вогняне пролазить зі самого низу. Воно пробирається у висоту. Дві великі шоколадки лежать на столі, чекають  своєї пори: а коли це їх за призначенням дадуть. Я чекаю гостей із Харкова, вони обіцяли приїхати 22 травня,  але Учитель був у Москві.  Я не знаю: для чого сюди в аудиторію прийшов і що можна довести цим людям, якщо в мене є думка своя,  а в них є своя. Вона технічна, вона штучна, вона вся в хімії є. Це провідник є бездушного характеру, мертвий. Він стоїть на фундаменті нерухомо. Ми приходимо до нього й відходимо. Це наше таке завдання: у цьому один раз живемо, другий раз ми живемо, а потім у всьому цьому помираємо.

      124. Наша велика помилка є в цьому ділі. Моє є не моє особисто, воно є людське, природне, живе, невмираюче й незникаюче. Воно жило, воно живе, воно буде так жити,  як ми  бачимо його. Що можна вам, таким людям, сказати,  якщо ви не вірите мені такому чоловікові. Я є такий один між вами всіма. Я є за невмираюче створіння, за життєве діло. Якщо це діло оточується правдою, це діло буде істинне. Повітря є всюди, без води ти не зможеш жити, а земля під тобою в себе держить весь мертвий капітал, від чого можна буде відмовитись. Це є живий факт. А те, що ми з вами зробили, у нас воно вийшло, ми бачимо: це є наше всіх горе. Ми з вами  думати не хочемо про це. Наше незнання оточує нас. Ми з вами не знаємо, що буде завтра. Ми чекаємо краще, ніж це, що ми маємо. А природа не дає нам кращого. Вона говорить: щоб рибку піймати, треба помочитись. А щоб врожай узяти, за землею треба доглядати. Щоб грядку зробити, сила технічна треба. А щоб руками це зробити фізично, дуже велика робота, тому вона робиться зброєю, снастю. Ця вся снасть допомагає.   

      125. А сьогодні зібрались жити не погано, а добре. А в природі є інше, вона це не дала цьому дню. Десь хмари взялись, заслонили сонечко. Словом, дощик узявся десь, по землі грязь зробилась. А люди наші всі поїхали на мотоциклі на буряки, їм доводиться сапати за корм для корів. А інші люди такі само, котрим не входила в голову ця думка, вона вела їх до того, щоб дітей берегти. За них люди турбуються, котрим доручено це діло. Муха одна залетіла в коридор і стала хазяйнувати, їй було вільно все робити. Вона літала, вона дзижчала, вона бачила нас усіх. Боротьба між Учителем і Дмитром Миколайовичем у підкидного продовжувалась, пройшла на користь Учителя. Це було поставлено таке завдання. А в кімнаті топиться піч, тепло, це вже добре. А казка «Золотий півник»,  він говорив неправду про царя. Видно, казка вдала така, але смерть золота.  А ти ходиш по дому та думаєш про те, як би в житті залишитись переможцем. Лист підтверджується ділом, слова пишуться Владикою, його правою рукою. Він бере через себе всі такі ось сили, ними так володіє. Це  є наша велика в цьому ділі перемога. Вона починалася з першого початку з першого дня цього життя.  Я вважаю цього першого чоловіка винуватим за свою розумову діяльність, за першу букву. А  вона потягнула за собою цього чоловіка.

     126.  Молока баночку з’їв. Не погано було, а добре.  Це робити не треба, а я зробив сам. Всім працюючим треба дозволити це, щоб вони поїли. Їхнє діло буде веселіше, як птиці в природі. Телятко маленьке пригнали, щоб годувати рано. А самі люди заморились,  їм хочеться відпочити. Ця їхня робота нав’язана запасом, доводилось жити за рахунок роботи. Моя пропозиція відкидалась. Мені не хочеться зовсім їсти.    29 травня, неділя. Так рано я піднявся і скупався, а сонечка ще не було. Усе небо чисте стояло, ні ластівок, ні зозуль не видно, не було чути. А ось зараз і сонечко появилось червоним вогняним полум’ям. А мороз, він так стоїть. Ще ранок. Курочки біленькі по двору так бігають, їм прийшла пора нестись. А собаки дві, вони мовчать без чужого чоловіка. І бджоли ще не вилетіли на свій бій: їм рано. А цибуля зелена насінна була біля посадженого буряка насінного. Як зелень стоїть! Яблуні сильно цвіли. А чи вродять? Про це ми не знаємо. Попереду природа така є, вона може в себе зробити всякого роду діло.

      127. І могили прикрашені тихо стоять між нами такими. А озима росте по годинах, а не по днях. А грушки ще молоденькі, вони помалу ростуть. Люди чекають  їхнього врожаю, вони дочекаються свого часу. А молоденькі дівчатка та хлопці сьогодні в школу не пішли, вони відпочивають. Їм вільно, тепло, а матерям є велика турбота їх виростити, зберегти. А старі такі люди, вони стоять на черзі свого проживання. А щоб жити, цього нема. А ось відра порожні стоять навколо колонки, вони не мають в цьому води. Усі пляшки з-під квасу стояли одна білі одної, не було кому їх здавати. А печиво в коробці чекало  голодного чоловіка. Дві повні чашки кип’яченого молока довелось випити.  30 травня. Я одержав лист від людей нужденних, вони претензію моїй ідеї ставлять, нібито я як Учитель зобов’язаний усе їм зробити. А в цьому ділі природа є, вона є за правду. Я тут уже маю свою атмосферу, котра робиться на своєму дворі. Це город. Цибуля, морква, помідори, огірки, перець, картопля, баштанні культури потребують фізичного труда, а його доводиться робити мені по такому східному вітру. Він жорстко дує, і сонечко не допомагає. А люди надіються на природу, вона вирощує їм усе щорічно, але їм цього мало, вони шукають у природі більше. А машина  «Волга», завелась, на ній поїхали двоє: водій машини і син Яків. Вони разом справляли машину.      

      128. А люди примусили самі себе фотографуватись. Ця дорога здійснилась сьогодні невмолимо, вона є камінна, без асфальту. 31 травня. День вівторок був, останній день травня. Дощик маленький пройшов. А горобчики злетіли на дерево, заграли, а один із них залишився, плаче. Що за причина така в цьому? Бог один про це знає й яке місце виявилось у нашого сусіда Івана.  Він не думав зробити сам це діло. А огорожу розгородили, її треба зберегти, для цього є гвіздки, дошки та молоток. Люди такі є в житті: усі ми хочемо одне з усіх, щоб наша дорога ця була без усяких перешкод. Ми не повинні стояти на одному місці. Наші цифри, вони математичні, у них нових місць вистачає, умій їх розставити з прибутком. А букви тільки в деяких місцях треба, одна голосна, одна неголосна, і буває ставиться заголовна. Вони ведуть мову. І робота моя така проходить по баштану. Я скороджу граблями землю, щоб люди доглядали за землею. У них є місце одне, ними захоплене, вони роблять на ньому. Всі вважають його наданим на віки віків. Він оточив його, чим хотів, у нього є огорожа розкішна. Він тягне в ці умови з природи в двір, що хоче. А от із двору доводиться витаскувати в гробу мертвого чоловіка, котрий умер від цього всього на віки-віків. А люди такі, як і всі,  наробили: один зробив одне, інший зробив інше. А думка така є в житті своєму. Вони є оточені технічним ділом, у них є штучне, а хімія введена.

      129. Чим їм можна буде похвалитись, якщо це чуже, природне. Люди знайшли сировину, з неї зробили в житті річ, вона треба людям. Люди всі хочуть життя такого, котрого на нашій землі не було. Їм хочеться, щоб природа не ображала їх, щоб люди не застуджувались і не хворіли в ній, ось що треба їм. А самі не роблять нічого для цього діла. За ідеєю  Іванова, людям треба купатись холодною водою два рази на день, вранці та ввечері, і повітрям задовольнятись, а по землі босим іти. Ось яка відбувається в людях ідея Іванова. Він написав працю «Загартування і люди», вона підтверджує слова. А видавництво мовчить у нас. Вони говорять: «Вчених людей нема у нас на це, котрі б розібрались із цим ділом». А на це діло є вчені: літератори, художники слів. А щоб із моїм добрим ділом розібратись, таких  учених людей нема в нас. Я є тому всім протилежний за свою створену думку. Вона є не технічна в мене, штучного нема в моїй ідеї, і хімія  не розповсюджується в мене. А от природність – це чоловіка живого тіло, воно вводиться тут. У цьому нема чужого, а своє, природне є: повітря, вода, земля. Ми зробили все із цього всього в своєму житті, цим ось оточили себе. Те, що ми знайшли, у цьому зробили, це навколо нас стоїть на місці на фундаменті, все є мертве. Ми хвалимося ним як своїм. У нас є все своє, але не живе, воно повільно щезає. Сорок чотири роки треба проходити так, як я ходжу в цих умовах.

      130. Баштан полив водою з відра, а мокре місце загорнув сапкою. Чи буде із цього діла яка-небудь користь?  Я написав людям працю «Загартування і люди», почав її вводити з місця нашого обласного союзу письменників. Вони прочитали мій рукопис, дали свою згоду послати зі мною разом цю працю в Москву у видавництво «Знання». Самі вони послали, але «Знання» скоро надсилає без усякої причини на мою адресу. Я, як автор цих слів, їду в «Знання». А вони говорять мені: «Твоя думка є нова, починай з місця, з області». Я їду туди, до директора видавництва. А він почав рахувати на пальцях, що моїй праці треба буде, щоб рукопис заслужив у видавництві діло. Цій праці треба буде автор, щоб він був літератор і лікар. Я цю працю сам практично зробив без усякого цього, не погодився із цим усім. Лікареві дав свою писанину читати, у нього спитав: на чому можна базуватись? А він мені сказав: «Я писати можу, є багато хто пише, а от зробити це ніхто не зробить».  Крім мене одного. А ми забули про природу, вона не вчить нас усіх старому негожому ділу, у якому ми сильно помиляємось. «Загартування і люди» цього не хотіло, у нього дорога одна всіх веде нас до життя, смерть проганяє від людей геть.

      131. Людям є це загартування. Ці люди не бачать у себе, щоб вони втрачали своє здоров’я в природі. Воно не хоче, щоб люди були технічні в природі, щоб вони робили штучне з природної сировини, а хімію вводили в життя. Самій природі виявилась не по душі ця штука, вона поставилася з недовірою до цих людей і стала карати по-своєму, по небувалому, стала наносити їм своє погане й холодне. Люди стали хворіти й застуджуватись, це є найгірше в своєму житті. Люди привели самі себе до цього діла, вони помилились. Вони стали годувати їжею самі себе, одягатися до тепла, стали жити в домі з усіма вигодами. А як застуджувались, хворіли, так вони досі цим оточені. 2 червня. Вони далеко не пішли із цим учинком. Люди не вчаться жити,  вважають себе в  цьому недостойними. Вони вчаться кволому, бездушному; оточені цим. Це не життя людей, а тяжке життя на них. Воно в тілі пріє, кисне, горить вогнем. А одяг не зігріває тіло, а відбирає тепло.  Цей самозахист іде не на користь тілу, а на шкоду здоров’ю. Це все люди вчені гальмують.  Людям треба погодитися із загартуванням, як із природою. Вона вічно жила, і буде вона жити з людьми, якщо вони візьмуться за це діло і почнуть усе робити.

      132. Ученим «Загартування і люди» воняє. Вони не вважають Іванова за письменника, за трудівника.3 червня.  Він знайшов  ці всі наявні сили, ми втрачали їх до цього часу. Марфа з Харкова гостює в нас як хвора. Вона говорить про своє життя не так, як усі люди. Вони робляться людьми технічними в природі. Вона Учителя сильно любить, у природі багато знає. Її тіло отруюють душогуби-люди. Вона думкою є людина хвора, у ненависті. Вона говорить про їхнє діло, ніби вони заважають їй. Учитель є не той, про котрого вона мріє. Він не знищувач, він прощає всім за все їхнє незаконне діло. тому природа стоїть за нього. Вона Марфу так не вчить, як вона сама хоче. У природі є дуже багато мотлоху, їй не до них. Вона хоче, щоб люди зробилися такими, як вона хоче. У Марфи є душа й серце. Вона є з усіх така розумниця, така скромність, як ніколи. Їй хочеться, щоб люди зробились, як вона думала, вона не доб’ється цього. 4 червня. Люди вченого характеру озлилися на це все, не захотіли слухатись цього діла, стали вводити це саме. У людей одне – перед ними місто стоїть зі своїми штучними прикрасами, хімія прогресує. Це таке проходить у них хороше й тепле життя. Воно довго не живе в природі, воно змінюється в житті поганим і холодним. Люди втратили своє попереднє здоров’я. Вони оточили себе не здоров’ям, вони стали хворіти, природа застудила їх.        

      133. Вони захворіли, нежить оточив їх, соплі течуть. Йому як чоловікові вже нездоровиться. Він оточив себе поганим і холодним. У людей зародився нестаток, їм нема, де взяти. Вони  хворіють, якщо вони кидають думку. А думка є діло щось робити, а живий факт  народжується в ділі. Ми, усі люди, довго думали про це все, і до нас прийшов із своїм здоров’ям Паршек. Він прожив з батьком своїм 35 років, боровся в ділі своєму в природі. Вона берегла його в приватній власності, самодержавство царя будували індивідуально. Він виріс із бідних людей. Вони сиділи в тюрмах, лежали в лікарнях. Ніхто не приходив до них на допомогу. Як люди жили в природі тяжко й бідно, батько примушував їх так жити. І люди із сином прийшли на зміну. Вони разом брали барикади в революцію, ввели Радянську владу. Вона виявилась така ж само: люди лізуть на рожен, робляться злочинцями, їх садовлять за це в тюрму. Вони томляться там,  чекають волі. А хвороба накриває їх, вони попадають у лікарню і там стогнуть, умирають на віки-віків.

      134. Ніхто, ні батько, ні син, крім одного Духа Святого, не розкрив істину в цьому, щоб у нас, таких людей, простились гріхи, і ми більше не робили цього. Техніка не заступилась, штучне нічого не дало й хімія не ввела це. Як був злочинець, так він залишився. І ніяка одиниця не допомогла в цьому, крім однієї свідомості, еволюція зробить це. Вона є не халам-балам і не фунт ізюму поїдати. Ввічливість треба зробити в тілі, вміти  іншого чоловіка потривожити, щоб він не залишився ображеним. Цю ввічливість люди вже почали практично робити. Усім розкаже наш Юрик із своєю мамою. Їм треба було посилку відіслати на адрес, а в них був переважок. Вони думали, що пошта не прийме. А коли Юрик думав про це і став робити ввічливо, то пошта не сказала поганого слова. Еволюція не примушує, а більш за все просить, ввічливо робить і вміло. Ось що людям треба, не батько з сином, а Дух Святий. Батько грубо вів себе, і також син не змінив форму, а Дух Святий випросив у природи, вона залишилася задоволена. А на небі сходять не дощові тучі. Шпаки викохують пташенят, і горобчик томиться, йому теж жаль своє пташеня. Він є у нас з усіх найменший. Горобець-сусід щось таке натворив, не хоче розмовляти. А горобець не перестає плакати. Десь там птиця соловей сама дає знати своїм голосом людям. А вода йде через колонку безперервно.

      135. Курочка біленька квокче, певно, яєчко знесла. А півень радісно зустрічає її. Поїзд чикає на залізниці, а тиша стоїть у хуторі. Усе це робиться на благо всіх. А білизну перуть і полощуть водою. Неміч оточила тебе, не дає сил творити. А собачка на своїй прив’язі знає своє діло: без усякого спить. Кріп наготували в банки, я  відніс його на руках у погріб. Дерево ножицями відрізає Валентина. Це все йде по порядку. Маленька хвіртка опускається вниз, то піднімається вверх, а я йшов біля неї. Білий метелик літає по покрівлях, він не знає, де свої яєчка закласти. А мотоцикл літав по вулицях, він мотором ричить. Квітка рожева в букеті, вона сама себе розвиває в цьому. Вугілля зсипається в місце, де його топлять зимою. Я став купатись, а сусідський півень крилами вдарив і заспівав. Я ледве упросив Марка кватирку справити. А провід на воду положили, кишка обірвалась. Довго Марко збирався йти в стадо за коровами. А Фиченко прийшов, щоб йому допомогли поїхати в Ровеньки, а помічника нема. І прати треба буде, і настрою нема. А жара, сонечко палить, нема ніякої можливості. Жодної хмариночки  нема навіть напоказ. Бджолам одним робота одна, як ніколи, треба робити. Ми домовилися назавтра їхати в Сулін. Умови так примушують нас, щоб ми поїхали до Каті. Мати просить ночувати в них. Я прошу Дмитра Миколайовича, щоб він відвіз нас у Дзержинку. Валентина взяла гроші  та вирішила купити полуниці кілограм. А завтра наше таке свято буде, котре ми зустрінемо, обід буде зроблено. Сонечко прожарило весь день безперервно.

      136. 5 червня, неділя, день вихідний. Скарга надійшла від людей, що Марфа непокоїть людей.  Вони так заявили про себе.  А сьогодні радіо передало: велика температура буде сьогодні. Із своєї посадженої полуниці я зірвав дві ягідки, з’їв. Вони вже поспіли, їсти можна буде.  А коли думка моя прийшла в природі, від чого жахнувся. Як же так виходить у житті: люди мають жити від цього, а природа забирає їх. Я дуже довго думав, а я все-таки привів себе до того, що люди це роблять, вони самі зробили. У людей думка народжується для цього, вона створюється природою для того, щоб потік змінити в людях вічно вмираючий на чоловікові. У нього були весь час технічні сили введені, штучне було зроблено в природі, щоб красота була в житті, а хімія процвітала в людях. Це все є чуже.      6 червня. Люди знайшли його в житті, їм треба було це. Вони немало поклали труда в це діло. Воно не обійшлось без нічого. Люди народжували кожне діло  живим фактом у житті. Воно оточувало людей ділом. А в природі діл є безліч цих, їх доводилось починати й кінчати. Люди не навчили себе жити без них. У них думка не стоїть на місці ніколи, вона міняє свою форму. Сьогодні снасть була така,  а завтра вона інша.

      137. Люди роблять її. Цій нужді нема кінця й краю. Люди шукають її, люди знаходять її. А природа як така  дає їм, вона не відмовляє їм. Люди мають великий інтерес до нового. Людям треба техніка, котра легко добуває сировину, робить деталі. Вони конструюють машину, роблять швидкою й зручною в керуванні її. Природа має все для цього в себе, щоб з нею воювати, боротись як такою, але вона не жаліє людей за це діло в житті й не рятує їх як таких.Вона має для цього єство природи: повітря,  вода, земля. Вони служать людям благом, усе дають у їхньому житті. Життя нема без цього всього. Тому ідея Іванова народилася для людей: рятувати в житті. Він є не технічний, як усі люди є. Природа обрала його одного з усіх нас, людей. Вона довірилася йому як такому. Він один є такий у житті чоловік, котрому треба поклонитися за його діло. Він полюбив природу. Для нього холодне й погане є близький друг, це повітря, вода, земля. Паршек занурився, він оточив себе єством. Ніякої хвороби нема для нього, а він отримав тільки здоров’я природне. Це є не його особисте, а всього світу людей. Вони повинні зануритися в це. Це все є порятунок наших людей у природі. Ми повинні взятись за це діло таке.  

      138. Природа народжувала людей для життя, але вони вмирали. Люди жили добре і тепло, що примусило їх піти з життя. Природа нанесла шкоду за їхнє нехороше. Люди воювали з природою, боролися з нею, рвали на шматочки її, а самі на цьому фронті лягали жертвою, вони вмирав природно. Природа не дала життя їм, умертвила їх.

      139. Незнання оточило чоловіка, неміч десь узялась, вона допомогла це зробити. Людина вмерла, її не стало.     Я є теж чоловік життя, я живу не так, як усі люди. Я кидаю свою думку не в бік хорошого й теплого. У мене красота не висить на моєму тілі. У мене нема, чим хвалитись, і  говорити в людях, що порятунок є це в природі. Одяг не дає тепло в тілі, а відбирає наше тепло. Ми відчуваємо свербіж холоду, нам у цьому шкідливо, наше тіло хворіє. Ось у чому великий нестаток є.  7 червня. Дощик сильно йшов. Це не нужда є,  а чиста стихія.  Чоловік чоловікові говорить. Якби ми нічого не робили, ми б жили. Ми не пробували це. У нас розвиток великий існує для цього матеріальні гроші, за що ми купляємо, продаємо природу. Він росте у нас у цьому. Люди примушують себе сильно трудитися, тобто тяжко. Ми, усі люди, не жаліємо себе в цьому ділі. Лише б тільки люди сказали, що там людям платять добре. Люди посилали експедиції за велику обіцянку.

      140. Якби люди не робили цього, ми б не мали такого розвитку. Природа втягує нас, таких людей, ми біжимо за нею. А от ми не зуміли догнати її. Ми хочемо зробитися такими, але природа не дає нам те, що треба. Ми як учені хотіли зробити те, що в нас не виходить. Хіба нам таким не хотілось перебудувати на лад нового характеру. Ми лікуємо своїми способами на людях їхню розвинуту хворобу, вона сильно мучить природно.  А в нас нема цього, щоб цю біль притушити, і чоловіка нема, щоб він проклав таку думку. Не хворобу треба лікувати, а людям треба допомогти, щоб вони не страждали від цієї хвороби. То техніка застосовувалася, а то природа застосовується, не штучне з хімією, а повітря, вода й земля застосовується. Якщо ми доб’ємось цього діла, ми будемо робити, то в нас вийде нове, ми залишимо позаду старе. Не штучне з хімією буде рятувати тіло людей, а єство. Доволі людей різати, поїти хімією. Моя просьба. Це звертається до вас Іванов Порфирій  Корнійович, який проживає в місті Червоний Сулін, Ростовської області, Перша Кузнечна, 12.  Я є чоловік незвичайного загартування, у будь-яку пору року, зимою й літом, ходжу в одних шортах босим. Я не боюсь постраждати від застуди й захворювання, хочу написати вам коротко про нашого майбутнього чоловіка. Він повинен бути таким, як я показую його. Він не повинен боятись природи так, як ми тепер боїмось, ховаємось, говоримо, що вона нехороша.  Вона карає нас своїми силами, ловить нас у наших умовах.

      141. Ми з вами живемо разом у природі добре і  тепло. Ми ненавидимо цю сторону, женемо від себе: повітря міняється, вода є холодна, земля теж є не по душі. А як же так, що ми з вами недолюблюємо ці умови, не хочемо приймати їх, як вони є. А якщо ми не любимо їх, то хто ж нас із вами має полюбити? Природа є матір  наша. Вона  дає нам продукт, одяг і житловий дім, дає нам усе необхідне. Ми одержуємо це все, а самі не хочемо купатись холодною водою, і не хочемо, щоб повітря оточувало наші живі тіла. І по землі ходити не хочемо босою ногою. Які ж ми є люди, якщо ми не хочемо робити те, що дає здоров’я нам. Це я малюю вам цю картину, тому що я випробую її на собі. Мені є холодно й погано, зате здорово. І красоти одягу нема на мені, і я не потребую його: він є чужий. Ми зробили його руками, він став річчю, котру ми стали купляти й продавати. Значить, гроші є всьому діло. Адже гроші є теж продукт, здобуваються людьми. А люди є продукт природи, вона зберігає людей. Значить, нам, усім людям, треба робити в житті те, що треба буде нам усім для нашого здоров’я. Ми маємо любити природу, жити нарівні з нею добре і тепло, холодно і погано. Ось тоді життя наше буде невмираюче. Ми повинні добитися цього від природи для свого життя.  У нас має народитись такий чоловік без потреби. Він не буде потребувати від нас нічого подібного для свого життя, а буде жити за рахунок єства сам, за рахунок природи. Це буде, обов’язково буде. 

                             28 квітня 1977 року.     Іванов. 

      142. А зараз люди приймають часто і добре дощик. Ростовське видавництво відмовилося від основної праці «Загартування і люди». Вони розбиралися із цим ділом, увесь час читали, хотіли допомогти цьому ділу зробленому. Лікар-психіатр Холодний назвав себе письменником, коли він прочитав працю, сказав так: «Ми говоримо, багато хто пише, я теж пишу. Але щоб зробити те, що зробив за цією працею, то такого чоловіка нема в усьому світі». Щоб 44 роки він  проповзав на своїх ніжках у холоді, не відмовився. Люди примусили Іванова послати свою працю в книжкове  видавництво Ростовської області. Директор не читав її, хотів злякати Іванова. Іванов був упевненим, що письменники Ростовської області читали його працю. Вони домовилися з Івановим разом послати в Москву у видавництво «Знання». Я, як автор цих слів, говорив: це правда, від якої не можна відмовитись, а треба надрукувати. А видавництво «Знання» було теж таке; не захотіло, щоб праця Іванова пішла в життя. Він виклав свою всю правду про те, щоб чоловікові в природі жити по-новому, по-небувалому. Видавництво не змогло розібратись із новою думкою, узяло й зіпхнуло з себе на місце на область. Я є не письменник-фантаст, я знайшов істину, нею оточив себе, потім практично зробив на собі та молоді, написав про плоди. А видавництво ростовське доручило мені, Іванову, щоб я знайшов учених, котрі заінтересувалися б моїм.

      143. Цю писанину перевіряли, читали, її давалось тому, хто хотів. Молоді читали, вчені читали, самі лікарі бралися за це. А чи зрозуміли, чи ні? Це не скажу. Праця писала про те, що треба було. Найголовніше в житті, це люди були. Про них ішла в природі така мова, що треба було зробити в житті, щоб вони не застуджувалися і не хворіли. «Загартування і люди» писало про все, воно особливо писало про природу, про її наявні сили, про фізичне тіло, про практичне. Найголовніше, це чисте повітря,  вдих і видих. Так чоловікові нічого не давалось. 8 червня. Паршек відіграє ролі в усьому: сам він робить, він пише про це. Він хоче сказати, що це обов’язково буде. Він недаремно їздить у Москву чи Ростов, йому доводиться зустрічатись із видатними людьми. Він учиться в них, старається запам’ятати, що треба буде в житті.

      144. Тепер він підсумовує свої ці сили, хоче підсумувати свою дорогу. Вона прокладається від самого редактора книжкового видавництва. Ми, як такі художники й літератори, є маленькі люди. А загартуванню-тренуванню треба великі вчені фізіологи, біологи, математики та інші, котрим доводиться розбиратись до тонкощів. Я як такий не став словам суперечити. Знаю добре, що письменники Ростовської області прочитали мою працю, вони послали у видавництво «Знання». А «Знання» бачить, що думка є нова. Я надіюсь на сили свої, на природні, вони мене оточують і підтримають у будь-який час. Я беру день, помічаю точно, 11 дня в червні повинен поїхати в Москву. Там всіх учених взяти з собою, особливо один з усіх Ігор Хвощевський буде, він є практичний у природі чоловік. Він читає, він робить все для того, щоб у природі не застуджуватись і не хворіти, бути з Учителем рядом. Це небувалий чоловік є в житті, він робив у природі те, що треба буде. Ученим теж треба, щоб не хворіли, не застуджувались.

      145. Едик Протопопов є інженер-проектувальник, він навіть окуляри не носить завдяки вченню Іванова, читає, переписує для своєї пам’яті.  Він добре знає про це, як практичне діло. Едик, говорить нам усім, ученим людям. Ми з вами живемо один раз добре і  тепло, а люди потім одержують нестаток від цього. У нас у нашому тілі є запалення, чоловік застудився, хворіє, соплі з носа йдуть. Що може бути гірше від цього? Хвороба відіграє ролі над людиною, вона безсила жити в цьому, наше в людях хороше й тепле наробило це все. Воно довго не живе з чоловіком, себе змінює на холодне й погане. Він читає й розуміє, хоче сказати нам, усім нерозуміючим людям, про цю ось істину. Вона робилась, робиться й буде робитись нашою ідеєю для свідчення. Марко є майстер-тесляр, він зробить усяку річ для житлового дому, він змайстрував все оздоблення для дому Учителя. Він говорить: «За пасікою доглядаю, бджіл маю, город саджаю, діло Учителя ніколи не забуваю робити. Це моє одне з голови не викидаю, а людям говорю правду, але вони називають мене дурнем на це все».  

      146. 9 червня. Що я роблю в цьому? Купаюсь два рази на день,  вранці та ввечері, це моє пробудження. Коли з людьми зустрічаюсь, усім свою головку низько поклоню, скажу ввічливо вголос «здрастуйте». Хто б ти не був у цьому, дідусь, бабуся, дядя з тітонькою чи молодий чоловік, моє діло є таке. Лише б я сказав, а вони як хочуть. Потім, між людьми треба знайти чоловіка, у котрого є нужда в твоїх 50 копійках. Йому треба дати та сказати свої слова, що я даю для того, щоб мені було добре. І я віддаю без усякого осудження. Тепер. Субота приходить, це наше свято 42 години протерпіти до неділі, до 12 годин дня. Коли треба їсти, то треба повітря тягнути з висоти через гортань три рази і просити Учителя: «Учителю, дай мені здоров’я». Учитель учить так не одного мене, він учить нас усіх. Учитель хоче, щоб ми не плювали й не харкали на землю, не пили, не курили.  Ось до чого Учитель веде усіх нас. Я як учень вірю йому й роблю в житті те, від чого нам усім буде добре. Після мене, такого чоловіка, інші візьмуть своє слово й почнуть говорити. Може бути, не такі  ось слова й не таке ось діло робилось ними, вони будуть від цього краще хвалити.

      147. А Месячишка прозвала мене Учителем за моє життя. Вона говорить: «Я прибиральницею прибирала одна готель, а хвороба психічна мене зустріла. За законом усім цього діла, я попала в лікарню. Там уболівальника нема і взагалі є режим лікаря. Людей туди привозять. Вони туди попали стихійно, а коли роздивишся: ця лікарня не по душі людям. Вони були залежні від лікаря: він приймав, він держав. А сила є ввічливість. Люди на волі зробили свою наявну хворобу, вона оточила їх своїми силами. Він сюди попав ненормально, а лікареві довірилось розібратись. Лікареві треба діагноз, за умовами технічний рецепт є в нього під руками приготовлений. У нього хімія, таблетка є, шприц і штучний ніж є. Вони відрізають і не дорізають. А хвороба як була, так  вона й є в чоловіка. Ніякі хімічні вироби не допомагають, ніяка техніка не допоможе цьому ділу, і все штучне є безсиле. Людина залишається, як хворіла, так вона і хворіє, і буде вона хворіти. Медична допомога залишається безсила, люди є незадоволені цим.

      148. Вона знає добре ідею Учителя, вона хоче сказати про пробуджуючий прийом Учителя. Він оточує своїми руками хворого чоловіка з ніг  до голови. Чоловік своїм мозком володіє усно по всьому тілі, пальці повертає, уже сили Учителя закладаються мозку. Чоловік дивиться на серце, уявляючи, і на легені, потім у живіт, животом повертає з місця одного в інше. Це є пробуджуючий момент. Два рази Учитель робить це. А тоді, хоч у море йди будь-яке, з тобою нічого не станеться. Із цієї хвилини кожен хворий чоловік обливається для здоров’я, одного разу вже досить. А на волі дома кожен має купатися два рази в день з Учителевими силами. Це є урок Паршека, багато людей знають його. Мотлаєв Петро взявся розповідати, він працює охоронцем, він не прожив дня без Учителя. Я не буду захищати себе, нехай люди виправдають його. Він зустрічає поїзд на ходу і проводжає на ходу його від Дебальцевого до Должанки, від Должанки до Лихої й назад. У Харкові на ковбасному комбінаті працює інженер техніки безпеки Юрій, Учитель приймав його. Юрій зробився учнем, він повірив Учителю, старається зробити все те, що скаже. А в Учителя одне є виступити перед ученими, їм точно сказати своє: я хочу жити. 

      149. Це Учитель запитує: чи заступиться за мене природа? Про це ніхто з усіх не знає й не може знати. А ось це всі люди знають добре: як вони не жили на білому світові, хороше й тепле не врятувало їх. Вони вмирали в цьому, вони вмирають у цьому, і будуть вони вічно вмирати. А от за Учителем нам треба буде жити. Ми з вами не навчились і не вміємо жити. Учитель учить не одного чоловіка, щоб він заслужив у природі слави. Учитель, це є Паршек, його знають усі люди з нехорошої сторони як розбійника, а тепер він змінив свій напрямок, у природі знайшов засоби та ними оточив себе для порятунку людського життя. Він пішов на злочин усього природного життя, вона його зустріла, вона оточила його одного з усіх таким, яким він не був. Його любов примусила любити природу. 10 червня. Нова ідея проходить у техніці, у штучному. Люди напирають на людей, вони хочуть, щоб люди із нічого зробили хорошу річ або спорудили нового покрою машину, щоб вона допомагала в житті легко. Нам не треба, щоб чоловік розвивав свою думку на хороше: він відмирає в нас. А те, що треба в житті, ми повинні зробити якісно. А хороша наука потребує, щоб у людей не пропадала думка для використання.

      150. Від чоловіка  потребується, щоб  він знав, де є сторона хороша, а де є сторона погана. Це все зумій показати в житті. А ми: архітектори, усякого роду інженери багато думаємо в усіх відношеннях, робимо, хочемо показати це все в житті, який дім. Люди вимагають від учених, щоб вони були задоволені. Хіба дім житлового характеру зберігає людей, коли люди живуть у ньому й роблять те, від чого робиться  їм у житті добре і тепло? Це буває один раз, а потім це все рветься й перетворюється в інше,  люди оточуються неміччю. Він буває здоровим один раз, а в другий раз він робиться дефектним, він утрачає своє здоров’я із самого першого початку першого діла. Чоловік почав робити своє діло, він недоробив його, помилився в цьому, він захворів і вмер, його не стало. Чоловік ніяк не зможе жити без цього діла. У нього закладається думка така  сьогодні, а завтра робить. Чоловік говорить сам про це діло, тому треба робити.

      151. А раз діло є, уже необхідність, природа зобов’язала його. Він став залежним у цьому: став технічним чоловіком, штучне отримав, хімію в тілі.    Спочатку такого не було, щоб чоловік присвоював місце своє індивідуальне і жив на ньому. Як це зробилось чоловіком? Він облюбував це місце, став жити на ньому, у природі потрібне знаходити, живе став ловити, його вбивати, тягнути, красти став вже чуже. А люди стали відповідали перед людьми за чуже. Вони стали шукати в природі своє, це все робилося війнами в природі, люди йшли  на людей із смертю. У них зло залишалося між собою, ненависть. Люди мстили людям, старались захопити людей під свої сили і ними розпоряджатись. Люди ніколи не забували свою рідну національність, не викидали з голови. А щоб забути, це неможливо.

      152. Руські люди як були руськими, так вони  залишились руськими людьми. Їхня руська земля є відома. Для чого тобі інша нація, що ти хочеш із цього? Своє діло, котре ти робиш, ти не даси. Таке діло є в кожного чоловіка. Люди розвинули його на самому собі. У них воно розвивалось, розвивається, і буде воно розвиватися на людях. У цьому є життя їхнє все таке, зроблене ними. Вони устали з постелі, скоріш умиватись. А час іде своїм шляхом. То сонечко сходило, а тепер воно піднялось високо, ранок змінився на день. Сніданок прийшов, потім обід прийшов, вечеря. Вона привела ніч. Люди спати лягають і всю ніч сплять. Це все діло зроблене ними, вони продовжували його, вони продовжують його. Люди зустрічають хороше й тепле, а ховаються від поганого й холодного. І, врешті-решт, все веде всіх наших людей до поганого й холодного в їх ділі. Вони втрачають своє особисте здоров’я в своєму ділі. Вони стали відчувати погане, запалення, хвороба оточила їх. Вони застогнали, полежали, захворіли, похворіли і вмерли на віки-віків.

      153. Люди ввели це діло: спати лягають, а ранком просинаються. Це вже є діло, робота людська. А в процесі цього всього люди часто їдять досита. Люди красиво, до тепла одягаються, хваляться чужим. А живуть у домі з усіма вигодами. Там їжа смажиться, вариться, і спиться в свій такт. У процесі всього цього діла природа може в людях народити стихію, вона заважає життю. А стихія проходить людям по природі. А природа потребує від людей від їхнього діла, щоб вони заслужили. Люди повинні зробити, щоб природа одержувала хороше. А люди не давали й не дадуть хороше в своєму житті. Їхнє хороше є створений мертвий капітал: міста і села. У всякого роду людей є діло, люди робили його, вони зробили, щоб техніка процвітала в цьому ділі, штучне робилось, а хімія вводилась, через що людям не було життя.  Дощик лив як із відра весь ранок та мочив цю землю. А небо не відкривається через цей дощ. Я стою біля вікна, про це все пишу та все думаю про своє діло, як це все вийшло в житті.

      154. А в самого думка така: адже люди зробили це все. Я тільки зі свого діла написав істинно, а люди прочитали й дали свою згоду: це все написане треба буде молоді. Я писав його, я стояв на ногах своїх та думав про мою зустріч із людьми. Вони запросили мене в цьому ділі, щоб я дав їм своє здоров’я. А здоров’я це не моє особисто є, це здоров’я є ваше. Я знайшов його в природі і випробував на собі. А тепер моє бажання є таке: все своє знайдене залишити вам. Ви беріть і робіть його самі так, як я зробив його. Люди наші здорового розуму! Беріть і робіть те, що я роблю весь час. Я їду в Москву для цього часу, хочу попасти у видавництво “Знання” знову з працею своєю. Воно не захотіло розбиратися з такою новою думкою. Виявилось, мене даремно примусили, щоб я багато проговорив із цими місцевими людьми. Я хотів отримати від них істину, але її не вийшло в них. Що вони шукали на мені, і що вони хотіли від мене, такого практика? Їх діло було спихнути своє діло на інших, таких само, як вони. Що вони хотіли від мене в цьому всьому, я виклав їм на сторінках свого листа про все. Хочу сказати їм істинно: це все їх митарство. А митарство на живому чоловікові є невмираюче діло.

      155. Він сам написав цю історію із свого діла. Він є чоловік загартування, а люди є природа. Вона що хоче, те вона зробить. Вона втягнула всіх людей, технічними зробила, штучного навчила, а хімію ввела. Вона не зробила людям легке для життя. А батько з сином як жили в природі, так вони живуть досі. Але природа не дала їм того, що вони хотіли від природи. Вони не одержали від неї. Тюрма як утішала людей, так вона не перестала утішати.  І лікарня як держала людей, так вони залишилися там. Вони там стогнуть і вмирають безслідно.  Люди відмовилися від Бога, хоч і сильно варили йому як невидимому чоловікові. А щоби Бога виконувати, у них не було сил на це, щоб чоловікові побажати те, чого сам не хочеш. А коли ти віриш Богові, це добре. А коли ти не виконуєш, гіршого від цього нема. У природі в людях народився Бог спаситель людського життя через це діло одне. Він залишився в людях як корисний чоловік, хоче сказати нам таким залежним від природи, бідно живущим в умовах матері природи, умираючим на віки-віків. Людей усіх, живущих на білому світі, Бог назвав бідними, нужденними людьми.

      156. Люди завоювали революцію Леніну. Ленін примусив людей свідомо вмирати. А щоб теорія подумала про ідею Іванова, про еволюційність, це люди не робили й не думали це робити, що робить нам своїм ділом Іванов, він є один самородок у світі. А джерело його – загартування-тренування. Я труджусь один на благо всього народу, я вчусь у природі, хвалюсь перед світом, істинно хочу сказати про самозбереження своєї клітини. Моє серце є молоде загартоване, здорове, як 25-річного чоловіка. Вихід мій є в світлі. Я не боюсь ніякого ворога, навіть своєї смерті. Якби цього не було в житті, я б уже давно вмер, не жив на білому світові. Я є чоловік землі, дихаю дуже сильно, а різко говорю не про якесь диво. Я говорю про природу, про фізичне практичне явище. Найголовніше, чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, це дає миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Я люблю хворого, знаю його душу й серце його, хочу в цьому помогти, убиваю біль через руки струмом. Це не слова говорять, а все це робиться ділом. Рука пише моя, Владика. Це справедливість яка.  Мене як такого треба просити, будеш здоровим. Це треба буде юнаку нашому молодому. Шановні, це має світове значення. Нам треба любити матір-природу, берегти її. Чиста правда є, не хвороба відіграє ролі над людиною, а людина відіграє ролі над хворобою.

      157. Нам треба  вчитись в Іванова, щоб у тюрму не попадати, а в лікарню не лягати, жити вільно, не лізти на рожен. Яка слава буде нам, коли ми скажемо «здрастуйте» дідусеві, бабусі, дяді, тьоті та молодому чоловікові. Ех і життя моє тяжке для всіх. Зрозумійте моє терпіння, серця свої загартуйте. Милі ви мої люди, гляньте ви на сонечко, ви побачите свою правду, своє оздоровлення. Бути таким, як я є в природі Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Бог є в трьох особах: Бог батько, Бог син, Бог Дух Святий. Це самодержавство самого царя; революція, що створила Радянську владу; ідея еволюційності. Скажіть, шановні читачі: що буде краще, штучне чи здоров’я? А його дають не руки людей, а природа дає через великий холод і дуже погане.  А в природі це є, воно бережеться нею. Вона народжує для цього чоловіка, вводить йому ці сили, щоб він не хворів, не застуджувався, а він був заслужений і навчений для того, щоб від природи брати її сили й ними володіти, як своїми. Люди мають одержати від цього чоловіка його сили, дані йому природою. Він буде сіяти сили на них,  віддавати їх іншим. А інші повинні знати про це діло як ніколи.

      158. Здоровий чоловік повинен перемагати  своїм тілом живим, здоровим  нездоров’я на людях, котре мучить їх. А наше незнання мучить нас. Ми боїмось повітря, ми боїмось води, ми боїмося ступати босою ногою по землі. Ми боїмося цього всього, що рятує в житті. Ми є люди, своїм розумом шукаємо по природі. А перш ніж іти в природу з  чим-небудь, треба подумати: для чого повинна прокладатись твоя експедиція? Тоді чоловік з думкою йде прямо по дорозі. Якщо це треба йому в житті, природа відпустить йому. Люди думали й думають все життя про те, як треба буде зберегти самого себе в природі. Але вони не просили природу, умирали безслідно. А тепер такі війни пройшли між людьми, люди повбивали людей за право своє. Люди мали незнання. Люди заслужили від природи, вона пожаліла їх і прислала їм чоловіка, тобто мене, Іванова, зробити еволюцію в житті. Чоловік прийшов на нашу землю утихомирити. Так воно вийшло, Паршек одержав місце своє, як Бог, у природі, і став володіти ним. Якби не він, то німці побили б руських. Тому він зайняв місце правильно, він став допомагати ображеним людям.

        159. 12 червня. Ми виїхали з дому. А коли ми приїхали в Москву, люди зустріли нас. Я прийняв декого. Ми домовилися піти у видавництво «Знання».   13 червня. Він зустрів дощем нас. А що буде далі? Ніхто не знає. А з Марком спали на ліжку, мені снилось обрізане м’ясо. Це є нехороше в житті. Я говорив з багатьма вченими людьми, вони говорять за все моє хороше. Сонечко виходило з-за будинків, а ми готувались до зустрічі з ученими. Вони хочуть, щоб моя ідея щезла в людях. Як через віконце вітерець подував, а горобчик цвірінькав, і радіо займається музикою. Огірочок малосольний з’їв і помідор квашений, а квасом напоїв усіх. Ігор учора додзвонився, він говорить про діло Учителя. Голубочків погодував хлібом. Де цей чар брався. А  Федорівна пропонує млинці, їй хочеться, щоб ми поїли їх. А сніданок був на столі. Ми всі до одного чоловіка ходили по росі гуляти. А потім я буду приймати жінку, вона була, це не вперше. А я почуваю себе погано, неміч оточила, ноги не держать. А ось книга, я  написав її, людям треба читати її.

      160. А Тамара напоїла мене квасом, я відчув себе добре. Валентина скупала мене холодною водою. А маленька дівчинка з бантиком прийшла з матір’ю до автобуса. Автобус підійшов до зупинки, а в нього ніхто не сів. Жінка в синьому платті несла в руках сумочку. Червона машина стояла на своєму місці, водія чекала до себе. Трамвай ішов за трамваєм, вони не давали путі, треба буде йти. А дзвінки часто дзвонять, хочуть зустрітись з Учителем. А вони хочуть приїхати разом із дружиною. Нам доводиться на це надіятись, доводилось робити. Машина таксі «Волга» розвивала свою швидкість. В Алли Михайлівни були записані всі телефони, вона дзвонить людям, говорить їм свої слова. Ми, учені, бачимо таких людей, котрих знаємо як корисних таких, як один чоловік є з усіх нас. Він є не знахар, не лікар, котрому доводиться допомагати людям. Іванову не треба ніякої хвороби, йому треба чоловік, йому треба життя чоловіка, воно потрібно.14 червня. Обійшлось без усякого такого дощу. Ми встали з постелі рано, ще сонечко не сходило. Ми пішли прогулянку зробити. А людей, крім нас, нікого не було видно. А машини робили своє діло по своїй дорозі, вони ганяли.

      161. Ось яке життя робилось у природі, вона дала їм таке життя до свого часу. Кожен чоловік жив у природі, щоб він думав про свою смерть, що йде. Його тілу робилось, робиться добре і тепло, він досяг це ось у природі, зробив на самому собі, оточив себе цим  здоров’ям, що треба йому в цьому. Його думка веде до життя, а життя чоловіка є попереду, воно тягне його за собою. Це є  люди, котрі не змогли задовольнити себе. Вони шукають кращого, а воно не виходить. Ми кладемо всі сили на своєму фронті, наше діло є таке. Ми з вами шукаємо це, хочемо знайти це, а природа не дає нам. Ми є люди бідного характеру. Ми хвалимося грошима, а самі гинемо разом із ними, як мухи. Які ж ми є в цьому ділі люди? Ми застуджуємось, хворіємо. Це життя є не наше з вами, щоб назвати його Богом. Техніка оточила нас, ми навчились володіти штучним, а хімія процвітає. А самі є безсилі жити. Ми боїмось води холодної,  повітря є страшне для нас. Щоб ми пішли по землі роззутим, ми не робимо це. А що дало нам усім це? Ми з вами оточили себе мертвим капіталом, це наша з вами є велика помилка. Ми є люди вченої сторони, помилка є в нас у ділі. А ми з вами недоробили діло, умерли на віки-віків.

      162. Ми залишили Болотниковську, їхали машиною приватного характеру, заїхали по дорозі до Тані за мішками. Ми проїхали в Медведкове через Виставку. Вони ще не вставали, ми розбудили їх. І тут  ми приготувались скупатись. Я як такий узявся за свою писанину, став описувати про те, що було в Москві. Ми сьогодні готувались зустрітись, щоб наша праця пішла в люди, щоб читали. Учитель не пропускає жодної хвилини, одне думає і думає про те, що повинно бути. Ми багато думаємо про це. Коли нам довелося робити, у нас не вистачило сил.  16 червня. Живіт заболів, він мучив мене. Я прийняв Неймана з товаришем, готуюсь словом, повинен виступити словом. 17 червня. У Ганни Петрівни був обід. Клізму поставив. Актив було зібрано. Я як Учитель виступив, говорив про свою ідею. 18 червня. Холодно. Ми приїхали в Болотниковську до дівчат, ходив, прогулювався на станцію. Погода стояла сонячна. Сьогодні, 19 червня, день, у котрий відбуваються вибори до Верховної Ради. Нам як таким треба староста, він повинен примушувати нас, щоб ми прагнули жити в природі добре і тепло.

      163. Ми з вами не навчились бути свідомими людьми, нам треба палка. Скотина рогата сердиться, а пастух у них у стаді з однією палкою, яка тиша в них. Вони підкоряються голосу цього чоловіка, цій ручній силі. Уся земля є загальнодержавне добро. Надра відкриваються народом, вони вводять це життя, це господарство оточують, вони ставлять йому хазяїна, хто розпоряджається всіма людьми як своїми. Я сказав Борису, щоб Йосипа запросив. Він дав слово це зробити. Варя прийшла, муку принесла.  20 червня. Уже додому прибули. Баштан просапали, тепер треба дочекатися кавунів.  22 червня.  Ранком сонечко було, велика роса, а тепло по всій території. Хліб посадили дуже погано, люди не косять, роблять по-своєму. Тамара й Саша приїхали з нами. Коли ми повернулись із Москви, у нас природа змінилась, такі зрілі вишні не мали. Усе було в зелені, а тепер усе стало на своє місце. Картопля розрослась, вона розцвіла своїм цвітом,  цибуля бушує, редиска віджила. Ми разом із Тамарою просапали картоплю. Ми забули про найтяжчий час у житті для наших людей, що воно робилось, робиться нашими вченими. Вони ввели це життя таке тяжке.

      164. 23 червня. Люди не довіряють людям, вони живуть разом на одній арені, а самі бояться один одного через наявне багатство. Вони стараються огородитись, щоб сусід не знав про сусіда, не завидував і не збирався знати про це все. Чоловік є ворог чоловікові в природі, він не довіряє йому як любимому другові через свою думку. Вона лазить, він помиляється тим, що думає. Він нападає на чуже. 23 червня. Це людська любов є з чужим чоловіком. Вони стала робити чоловіка своєю похіттю, щоб він замінив своїм народженням чоловіка після смерті. Люди майстри не зможуть зробити й наладити мотор машини «Волги». Він не давав мені спати ніч.  24 червня. Люди чекали такого ранку, він був без дощу. Урожай підходив до зрілості. Хлібороби готувалися, щоб техніка була готова для того, щоб хліб зібрати на кореню. Погода ставала справжня, десь ясне сонечко бралось, вітер був, значить, збирання скоро буде.

      165. Молодь не хотіла дивитися на це, вони бралися за свій шлюб, весілля хотілося грати їм, а час був не такий. Сон не йшов у голову. Веселе життя було, воно примусило людей пити вино, співати всякі пісні й танцювати. Це недовго було, скоро забувалось, за інше брались. Людям не хотілося сидіти без усякого, вони шукали вихід інший у цьому. Їм усім до одного чоловіка хотілося жити у природі не так, як вони жили до цього. У них велика потреба була в усьому. Усе це зробило наше історичне минуле самодержавство царя минулого порядку. Люди жили тяжко, великий нестаток був у них. Вони не вміли робити машину в себе, це не красило їх, вони плавали в природі через своє невміння.  26 червня, неділя. День такої пори. Люди не знали, що зробити для себе в природі. Вони були незадоволені один одним. Своє діло він  облюбував сам, став думати, що треба буде робити на ньому в його такому житті, котре люди самі ставили на ноги.

      166. Ми не були задоволені цим першим днем цього початку. А нам треба було щось поїсти та щось одягти на себе, це була перша така турбота за себе. Люди жили з приватною власністю  в такому господарстві. Вони думали не про погане, а про технічне, штучне діло. Воно робиться на землі людьми, щоб воно росло в них не по днях, а по годинах. Воно сприймалось для людей дуже великим прибутком. Чоловікові такому, як він народився, треба була не одна їжа для свого індивідуального життя. Він став думати про одяг, йому треба був житловий дім. Ми як такі люди примусили самі себе, щоб природа давала нам таким все для того, щоб людям жити в ній, трудитись, добувати те, що треба в житті.

      167. Нам як таким людям треба шматок землі, щоб дорога була по ній, по котрій нам доводиться йти прямо до мети. Це по ній маємо бігати на колесах. Машина любить, щоб догляд був за нею. Машина біжить по своїй дорозі, вона мчить попасти на своє місце. Люди чекають її на цьому місці, їх діло одне є зустрічати й проводжати. У такій зустрічі народжується людська радість. Вона народжується нами всіма в житті, щоб людям було добре. Людям треба техніка в їхньому житті, вони переставляють гори нею, зупиняють моря. Це зброя є їхня від ворога. Люди вбивають людей, це  зло й ненависть є їхня. А місце для людей є міста, селища й села, там люди будують своє веселе життя, воно робиться людьми. Воно є технічне, воно є штучне, хімією оточене, як на сковорідці. Хороші люди мають хороші умови, а погані люди мають погані умови. Хтось попадає в тюрму, а комусь доводиться лягати  в лікарню, це вони мають такий природний заробіток. Природа не хотіла цього, але люди самі зробили це. Вони пішли красти, вони стали вбивати, їм доводилось збагачуватись, отримати своє індивідуальне господарство. Воно росло й розвивалося в них велике.  

      168. Якби приватна індивідуальна власність свого характеру не була, то злочинця як такої особи не було б. Все це наробило своє місце. Любов чужого чоловіка примусила ненавидіти чоловіка іншого. 27 червня. Я приїхав із сином додому, взявся за баштан, громадив, побачив першу квітку на батогу, значить, уже кавун є. Все робилось людьми для машини, мотор не давав ходу, примусив людей морочитись, а в них не було того, що треба. Дмитро відновлював мотор, це було довірено йому, а Володя вже дороблював. Після чого ми із сином з рукою поїхали в лікарню, гіпс повинні зняти йому. А коли ми приїхали в лікарню, люди всі були заінтересовані тим, що треба порозмовляти їм.  28 червня. Це було. Люди бачили мою пильність у цьому. Я ходив уперед і назад і думав про свою ідею, як людям розказати. А їм це інтересно, вони хотіли послухати. Вони оточили мене, стали цікавитися. Питають: а скільки мені років? Я сказав їм: 80 років виповнилось. Вони стали питати: а чому в мене нога хвора чи пухла? Я говорю їм: це різні світи. Це є капіталісти, а це соціалісти.

      169. Одні хваляться, інші теж хваляться, що вони живуть добре. А в самих себе стоять набиті тюрми й лікарні, там і там стогнуть люди, хочуть волі. А люди, котрі живуть добре і тепло, не пускають їх через це. Це є їхня воля. Вони хотіли, щоб було по-їхньому. А він говорить їм: вас умови примушують. А якби не ці умови, ви нікуди не пішли б. А потім питають у мене: «Як діло з горілочкою, п’єш чи не п’єш, палиш тютюн чи ні?» Я сказав їм так, як усім відповідаю: я не бажаю робити вам цього.  Ми з вами, усі люди живі, вважаємось людьми хворими. Цього нам мало, що ми живемо добре і тепло. Ми, усі люди, є хворі через це. Ми нічого не робимо й не хочемо робити, навіть не вміємо робити це. Ми всі до одного чоловіка стоїмо на черзі. Ми, живі люди, огороджені мертвим, нас оточує бездушне. Ми, усі люди, є технічні, ми робимо штучне, а хімію вводимо. Ми надіємось на це все, що врятує нас усіх. Ми відійшли цим своїм ділом від матері природи.   

      170. Це є безсилля наше в природі. Ми робимося чужі до всіх людей, ми робимося немічними в природі. Нас оточують такі умови: ми не визнаємо живе, а робимо його мертвим. Ми ловимо природу, бережемо її в себе як свою власну, ми живемо нею. Ми вважаємо, це все є закон у людях, він введений нами, ми самі робили, робимо, і будемо робити його. Це наше є перше. Бідність оточила нас, ми стали мати потребу в житті. Ми не змогли жити без цього. Усе це зробили наші руки, це технічне, штучне діло. А хімія процвітає в нас, таких людей, котрі стали відшукувати хороше й тепле в природі. Ми з вами облюбували це місце, назвали його своїм іменем, огородили його, щоб ніхто з інших не присвоїв це. Люди ввели цю власність, вони бережуть, як якесь око. Ми живемо на цьому місці один раз, а другий раз, природа нападає на нас, на наші тіла, і саджає на них виразку чи грибок. Це все не виліковується людьми. Вони не знайшли цих засобів для цього, і людей нема для цього, щоб це смертельне життя призупинити. Люди зробили самі це, вони роблять самі це, без чого життя нема. Ось чим люди  оточили самі себе, смертю.         

        171. Людське таке життя оточує діло. Люди самі стали робити це в житті, вони втомилися в цьому ділі, неміч оточила їх, нестаток народився в людях, а його як такого поповнити нема чим. Люди починають хиріти через це й падають жертвою в цьому ділі, умирають на віки віків. Сама природа прийшла назустріч цьому всьому для цього діла, вона народила нам такого ось чоловіка, довірилась йому, ввела свої природні сили через любов одну. Це буде в людях Паршек. Він знайшов ці якості, оточив себе ними,  це повітря, це вода, це земля. Вони є найближчі, енергійні, любимі друзі в житті. Вони стали для Паршека через холодне й погане діло. Ось що відіграє ролі в житті Паршека.  Йому не доводиться навіть думати про хороше й тепле діло. Я, як ініціатор цього діла, хочу сказати, як знаю природу. Камінь не обросте мохом без природи. Природа є всьому діло. Вона може все зробити в житті, у неї є сили для цього діла. Вона народила чоловіка, вона оточила його єством, хотіла, щоб він жив не так, як люди примусили себе. Вони визнали все природне своїм і стали користуватись самі.   

      172. Люди розвинули цю штуку на собі. А її  призупинити не можна через діло одне. Вони стали займатися цим, вони стали думати про це, а потім стали робити після цього. Яблуко росло, красувалось, воно  довго показувало себе людям до тих пір, поки він не протягнув свою руку до нього. Він оточив своїми пальцями його, і скоріше його в рот кусати зубами, став жувати, став ковтати, послав його всередину. Там місце було, завівся шлунок, у ньому стало киснути. Людині стало недобре, його треба було викинути, і десь узялись сили на це діло. Неприємність появилась в природі, її обхаркали. А раз у природі завоняло від людей, то в людях стало погано від цього, вони стали застуджуватись і хворіти. У цьому ділі природу не обдуриш, вона енергійна. 30 червня. Вона показала сама себе як джерело людям, вона втягнула своїм добром. Ми стали копати шахти, вугілля  добувати на-гора. Яке початкове стало життя. Ми, люди, стали буравити свердловини, дістали нафту, багатство є не наше. Ми, люди, знаходимо це ось у житті, із чого робимо цяцьку. А в цій цяцьці є все економічне життя, воно процвітає на грошах. Людей вербують за великі гроші, їх женуть у бій воювати з природою, тобто боротись із нею фізичним трудом.

      173. Я теж  був заінтересований таким, для себе будував, індивідуально збагачувався в житті. Мені як чоловікові теж одяг треба був фасонний красивий теплий, я здобував його,  я  зберігав його свій вік. А їжу добував як усі, брав від джерела землі, у цьому трудився. Я беріг свій дім, як око, ставив на фундаменті. Я жив 35 років, не думав ні про що. А тепер думка зустріла така: це все кинути, а за самозбереження взятися. Я поділився з людьми, свою сторону взяв. Вона виявилась ділом, корисним у природі, Божою стороною.  Вона стала допомагати людям хворим, вони були задоволені цим, дякують чоловікові, що вічно живе на білому світі. Технічний чоловік робить штучно в природі, хімія вводиться йому, він воняє цим у природі, він не заслуговує життя. Тому вона жене його з життя, йому доводиться йти з колії через це. Паршек  випробував усе це діло в природі. 1 липня. День прекрасний простежили. А люди переслідують людей, ненавидять через багатство, котре здобувають усі. Майстри возилися з машиною: шпильки точились, ставились. Стійкі майстри робились спритними, вони шукали свій вихід. А хмара принесла нам дощику, ми були мокрі від нього, уже він падав у свій час.

      174. Сьогодні розмова була така між людьми. 2 липня. Наше свято еволюційне, всі люди кланяються йому, які роблять. Вони говорять не те, що було раніше. Вони взялись за природу матір, котра їх усіх пожаліла, стала цінувати їх за це діло, що вони роблять. У цьому вона виявилась така: мстивість, ненависть залишила, а вона прислала тілу чоловіка правду й стала жаліти його як такого, всю свою гордість забрала, стала йому любимою матір’ю. Її наука є одна з усіх практична природна. Вона, як матір рідна, визнала свою першу початкову помилку, їм уведену. Вони стали відходити від цієї техніки, від цього штучного й також від хімії.     Матір є матір свого дитяти, вона  народила його, вона розпоряджається ним як таким. Вона робиться не годувальниця його, а вона робиться адміністративною особою над ним. Вона розпоряджається ним як своїм, вона вчить його, він слухається її, старається виконувати всі її накази в ділі. А їх дуже багато в неї є, вони є корисні для нього, а накази є шкідливі. Це є в людях таке діло, його робиш і недоробиш, помилишся, не так зробиш, уже біда є якась у цьому ділі, горе.

      175. Йому як такому не помогти, біда так залишилась. Чоловік довго пам’ятає її з образою. Вона ніколи не забувається, ніколи не вмирає, вона живе, і вона буде жити в людях. Матір будь-якого дитяти є не рятівниця зі своїм учинком нехорошим. Вона того не знає, вона того не робить, вона тільки жаліє, як матір свого дитяти. А він виявився самовільний у неї. Він облюбував таке своє діло, знайшов його, став робити, у ньому попався. Вони стали розбирати по кісточках його за це все, зроблене ним у людях. Він зробив нехороше, люди судили його. Вони були незадоволені їхнім ділом, один спіймався, другого люди здали. Чоловік попав у погане, його осудили люди, він у неволі. А матір почула про це. Вона жаліє, а зробити не зможе. Дитя є в неволі, воно томиться, а матір плаче, теж думає. Я, говорить чоловік людям, народився в людях не для того, щоб вони судили мене. Це мої умови примусили потребувати. Я став робити це діло, у ньому піймався. Я став у людях злодій, у природі доводиться так жити. Одне треба буде вчитись. А науці кінця не видно. Одне тільки зробив, його недоробив, а думка перескочила на інше, треба буде робити, і ось його недоробив, помилився, загинув на віки-віків.   

      176. Я встав рано, став писати про матір із сином. Він народився для життя, а забув про те, що робиться в людях. Німці влаштовують фестиваль у Волгограді, ідуть туди поїзди з Лихої. Ми живемо разом із водою, вона зберігає нас. Вона може бути в стакані, ми держимо її в себе як таку. Вона створює море, у ній є риба всякого роду від пічкура до самої риби кит. Всі наші тварини можуть пити її. Вона є енергійна в природі одна  з усіх. Лише б вона захотіла прорватись із берегів, вона робить повінь. Хвилі розбивають пароплави, вона робить усе. Океани є розташовані. Вона має в себе свою силу на землі. Повітря тягне її, вона живе разом із повітрям, і з берегів не виходить. Це живі якості є, вони можуть скоро розправитись із життям людей, у неї є якості такі.  3 липня. Вони є все для людей. Чоловік робить те, що захоче. Він може робити хороше в житті, може робити погане, залежить від умов. А вода є така, котра народжує в себе всякого роду життєрадісні умови.

      177. А люди говорять і завидують цьому життю. А воно починається із самих гір, це йде ріка. Це вода несе із собою силу. Люди роблять її на землі. Вони роблять те, що схоче. Розум робить у них. Люди готують всяку їжу з води в усякій посуді, і здобне печиво можна спекти. Ось що вона робить у житті. Вона береться із самого снігу з гір, робиться швидко рікою. Вона має свої береги. Повітря не пускає її виходити з берегів.  Чоловік не звик жити в воді, у нього життя проходить на нашій землі. Він живе при умовах одних, вони ведуть його по дорозі прямо до мети життя. Він хотів, він хоче як ніхто. Вода гріється, вода охолоджується, вона робиться льодом. А люди везуть самі себе всюди на колесах, вони хочуть попасти на своє місце. Це буде їхнє таке діло побувати в  гостях та погостювати, поговорити. Життя людей нема ніде ніяк без усякої води.

      178. А от коли вода є в житті, то на землі й квіти розцвітають. Всі люди бояться воду, вона застуджує людей. Вони бояться бути в ній. Вода є будівельний матеріал. Вона може бути в стакані. Вода робить на землі велику вологу, а  після цього життя людське йде добре, з прибутком. Ось чому вода сьогодні робить ріст. Земля пропускає по собі воду у великій кількості. На землі вона не зменшується, а добавляється. Вона, як така одиниця, жила, живе, і вона буде жити в своєму атмосферному ділі. Вона робиться на всякий смак, її продають, купляють стаканами й пляшками. Все можна робити з води, навіть папір з мануфактурою. І це все робиться руками людей, це труд.  Сьогодні я з Тетяною нарвав 3-літрову посудину вишні. Яблука на плодових деревах є сильні, але вони не зрілі, треба чекати, щоб дочекатися аромату їх, багато часу пройде. А люди чекають дуже багато часу, їм хочеться цю  ягідку з’їсти, діло наше є таке в житті. Доганяти та чекати є найгірше діло.

      179. Я одержав жаль за хороше моє діло. Замісника начальника прийняв. А дровець наносив для розпалювання блоку, і хотілось подивитись на роботу після. І погода була як погода для людей, а люди були для курей.  Повітря теж буває там, де це треба в житті. Воно охороняє береги, йому доводиться володіти атмосферою. Люди люблять у себе,  а інколи вони женуть негоже від себе, роблять свою дезінфекцію. Люди дуже розбираються, як природа змінює свій образ. Із самої весни починається все це робитись на землі. Вона починає обростати зеленою травою та квітами застеляти сама себе. Це все робиться всю літню пору та при сонечку, поки це все не засохне й не почне тягнути до себе зовсім іншу атмосферу, не таку, як була. Вона переходить у білі мухи, і маса їх лягає на суху чи мокру таку землю, уже не зелену, а білу. Білішого, ніж це діло, не може бути. Ми починаємо розбиратись і починаємо згадувати про зовсім інше. То гаряча пора була, а тепер холодна пора настала, сніг лежить, повітря не таке, як це треба. Гостра голка проходить по ньому, вона примушує наше тіло ховатись, ми одягнулись усім, нарядились.

      180. Ми з вами не хотіли, щоб холод був у природі. Всі люди біжать від цих атмосферних умов, відходять і не приходять, щоб зустрітися з цим. Але нічого ти не зробиш у житті, бо це виходить саме. Люди живуть за рахунок землі, вона годує їх, вона держить на своїх ногах. Люди живуть, одягаються та їдять, у цьому ласують, це все є не задоволення. День приходить не один повсякчас на нашу землю, земля берегиня є для нього, вона держить воду, а також у висоті повітря. А люди живуть у цьому, це все оточує їх, вони користується цими правами. А в висоті в атмосфері птиці літають, їх держать живі умови.  Також риба живе в глибині. А люди на землі є в своїх умовах прикріплені магнітом, вони оточили себе технікою. Це природа народила живими. 5 липня. Люди мають знайти в природі місце з усіма вигодами не таке, котре люди облюбували один час, обгородили, назвали його іменем своїм. стали робити штучне технічне діло.

      181. Це житловий дім з усіма вигодами зовсім іншим людям, фізіологам і біологам, котрі стараються своїми силами лабораторно чоловікові дати таке місце, у котрому він оточив себе так, як воно робилось до цього часу. Люди вводили і робили його, вони є ініціатори в усьому, робили самі діло, від котрого люди мають бути задоволені. А ми не знаємо свого ворога, якій він є, і звідки він береться. А він яким був, таким він залишився між нами. Ми як боялись природи, так ми боїмось її  досі. Природа наражає його на нас. Ми, усі люди, є технічно озброєні, не хочемо хворіти чи застуджуватись. Сама природа готує нас, вона накидає  на нас свій нестаток. Люди є горді, ненависні, люди не хочуть жити мирно з людьми, щоби любов була між ними й природою. А люди роблять цей каприз, через його неприємність народжується всюди. Природа є зі своїми силами, зі своїм розумом і ділом, у котрому ми помиляємось. Ми ж, люди, хочемо  хорошого й теплого, а в природі є такі якості природні. Вона стоїть на своєму місці; що захоче, те зробить; у неї є свої сили, свій такт у цьому. 

      182. Це буде природна сторона, практична, вона так не робилась і не робиться людьми. Вони не думають робити в себе те, що треба. А це місце є в природі, його знайшов незайманим Паршек. Він одержав його від батька рідного наділом. Він указав йому як рідному синові в своєму житті це належне своє місце, де я повинен жити. Я, як такий народжений чоловік, у житті своєму згадав про це. Я довго ходив по природі, багато думав про це зробитись таким чоловіком у житі.  Кого-небудь убивати – це бути неприємним у людях чоловіком. Скоро люди узнають про це діло і це діло скасують. Я хотів зробитися багато ким, але моя доля не дозволила взятися за це діло. А ось це природа дозволила мені, щоб я поділився з людьми: їм залишив їхнє, зроблене ними, а своє, знайдене в природі, узяв. Хіба це було б погано нам у житті, якби ми з вами народили в людях чоловіка не такого, як ми його народжуємо?  Він не появився на білий світ, а ми побоялися залишити його без потреби. Він не народжувався, а ми  приготували йому все, що належить: одяг зшили, їжу приготували, а дім склали.

       183. А за моїм висновком, по-моєму, як я надумав, це є живий невмираючий факт у житті. Це природа, вона характерна, вона ніким ніколи не займана, цілина від Адамових літ, вона повітрям оточена, водою обмита. Вона вдень і вночі зустрічалась, а весною й літом зеленню прикрашалась, білим снігом освічувалась. Життя було між людьми, тільки цього ніколи не було. Чоловік повинен зберегтися життям у природі на цьому ось місці, на Чувілкіному пагорбі, без усякої потреби. Він прийде до нас, до людей, на землю для порятунку в житті людей усієї Землі. Вони повинні самі освітитися цим і потім перестануть умирати. Ось що задумав зробити в людях Паршек. А він був у селі злодій, такий чоловік, як усі люди. Вони залишилися технічними людьми, а Паршек узявся за єство, він невмираючий буде. 

      184. Життя радісне засвітило між усіма людьми. Хочеш бути таким, як є Паршек. У Московському університеті психіатр медичної науки запитав: «Якщо ти вмреш, кому свою таїну залишиш?» Паршек говорить йому: «У мене таїни ніякої нема, а істина є така: роздягайся, роззувайся і йди слідом за мною». А надворі був мороз 40 градусів. Доктор сказав: «Умру». А я говорю йому: який же ти вчений, якщо ти боїшся природи? Це ж вода, вона є холодна, її боятись не можна: вона виробляє тепло. Я є чоловік такий само, як всі люди, тільки в мене сили не такі, як вони є в усіх людей, сили індивідуальні, свої особисті. А в мене нема їх, як вони є у всіх людей. У мене сили є природні, це повітря, вода, земля. Вони є милі мої, вічно невмираючі друзі. Я любив їх, я люблю їх, і буду любити їх вічно.   

     Бажаю щастя, здоров’я хороше всім.

1977 рік 5 липня. Учитель Іванов

7707.05   Тематичний покажчик

Оздоровлення  5,7,168

Прийом  7

Потік  11,136

Хороше, тепле, холодне, погане 15,

70,85132,141,152,157

Бог спаситель від біди  16

Учитель історія кандидат партії  17

Війна 41г.   37,62-74,97,98,151

Причина війни  62

Звіт перед Богом  88

Перший чоловік  126

Отець, син, еволюція   117,134,69, 70,76,157

Церква  122,155

Віра в Бога  155

Бугор спадщина  182 

Народження ЧБП  99,101,141,183

Еволюція  23,25,33,57,61,70,76,117,140,158

Пришестя друге  53

Свідоме буття  77

Розум 107

Учитель історія  137,141,155

Руські були и є, їхня земля відома152.