Переклад – Ош. Редактор – Ош. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

     1. 3 жовтня. Ми приїхали з Кондрючого. Ми їхали вчетверо по туману, нас віз син, приїхали благополучно, ми привезли із собою кавунів, із них два білих, це на кашу. А потім Ніна з Полею їдуть у Москву. По приїзду в Сулін нас зустріла Поля, вона була рада нами. Так у людях робилось завжди, люди людей зустрічали, їм доводилось проводжати, як гостей. Вони  були рідними три дні, а потім вони вже так надокучили, стали чужі. Ми стали не раді їм. Як це робилось, так і робиться весь час.

      2. Сьогодні квитки поїхав брати. У радгоспі порося купили. Я нічого не робив, такий день попався під руки. Я думав, що буде так, а вийшло інакше. Я зупинив Абрека криком, він гавкав на людей, йому доводилось злитись. Автомашини проскочили одна за одною. А моє діло одне – готуватися зі своїм виступом доводити правоту. Мій такий виступ перед ученими людьми, я повинен сказати їм так. Я вам, як ділкам цього діла, повинен сказати про все, зроблене вами в житті.

   3. Я кланявся вам низько головою, називав вас ученими людьми. якби не ви, у нас із вами не було б того, що ми маємо – це всьому діло. Ми з вами спершу довго думали про це, прийшли, що треба буде це зробити. Ми поклали сили на це, ми зробили  не одне це ось, у нас вийшло це. За це люди стали вважати нас людьми добрими, дякували за це. Цьому місцю і ділу ми виявились хазяї, самі знайшли  його як таке, і сказали своє слово. Вони оточили себе великим об’єктом. А ми намітили його такого, щоб він був у нас такий – це  наше діло, воно заслужило перед усіма.           

   4. Ми одержали подяку від  своє. Нам подякував  Учитель від свого імені за все це, воно є в нас таке. Ми показали людям це ось зроблене наше діло. Воно жило, воно живе, воно буде жити вічно між нами. Я, говорить конструктор і винахідник цього діла, є не живого тіла, а мертвого капіталу, бережу це все, як око своє. Ми зробили це все, поставили, щоб на це ось люди дивились, як на живе. Це не живий чоловік, на котрого ми можемо дивитись одного разу, а іншого разу він може піти від нас. Це є живий чоловік, що рухається, він народжений природою. 

      5. Його оточували повітря, вода й земля. Він не зроблений із природи із сировини, його народила природа природним шляхом. Мертве є нерухоме зовсім не таке, як живе. Людина –  не камінь, не сировина, котра із землі береться й на землі вічно стоїть, за що ми одержали благо. Ми, усі люди, дякуємо нескінченно вченим, їм від людей велике спасибі. А раз ми одержали від людей нижчих на своє ім’я таке спасибі, врешті-решт, люди дочекались цього діла. Ми заслужили, оточили себе цим. Люди не відмовились продовжувати це діло, вони примусили людей гнатись, вони догнали.   

      6. 4 жовтня, вівторок. Йому так само доводилось бути учасником у цьому всьому. Він уже багато зробив за цей час. Йому треба сказати  спасибі за все його. Він приносив із собою повітря, була вода та земля – наша рідна мати, з котрою доводилось разом це місце знайти. Воно народжувало щастя нам, таким людям. Ми з вами відкривали різні поклади надр на ньому. Ми брали їх звідти, тягнули на-гора. 

      7. Ось що ми, такі люди, робили. У нас були для цього заводи, ми топили, робили чавун, залізо, лили сталь. а із цього всього відливали деталь потрібну. З неї ми складали всяку машину, котра треба буде для нашого національного народу. Він хвалиться такою машиною всюди, говорить на арені: це ми самі таку машину зробили.  Ми зможемо застосувати її на будь-якому такому фронті, ми захищаємо нею самі себе, вона допомагає нам відбиватись від будь-якого ворога.

      8. Ми живемо для цього діла та все бережемо, як око. Ми бережемо своє рідне, не хочемо чужого, а своє нікому не дамо – ось які ми люди всі, живущі на білому світі. Ще далеко-далеко цей день, що йде по природі, ми чекаємо його, готуємось до нього такого, усі свої сили готуємо до цього діла. Місце своє знайшли; що треба, обов’язково треба зробити. Ми – усьому діло, нас не вчити цьому всьому. Наша така ось розвідка. Ми не сидимо  на одному місці. Наше діло: ми захотіли сьогодні направити свою експедицію своїх людей для пошуку там якогось  багатства в житті.

      9. У нас лежить у природі багато такого ось не викопного багатства. Воно треба нам у нужді, а природа відкриває нам ці ось поклади. Ми починаємо розпоряджатись ними, як добром. У нас для цього є міста, села, селища. Люди живуть у них і міркують, що треба їм у житті в природі. Вони механізатори в сільському господарстві. Агрономи, учені люди, землероби так доглядають за землею, роблять з неї грядку. Рано перед зимою їм треба зорати та озимину треба посіяти, щоб ця земля давала не поганий, а хороший урожай. Людей наших треба годувати досита, одягати до самого тепла, а дім треба побудувати з усіма вигодами.

      10. Це наше таке є діло: дивитись у далечінь, бачити хороше, ним скористатись, як своїм добром. Його дуже багато, і воно якісне, воно треба нам та іншим. Ми  знайшли його, у нас є зайве. Чому не поділитися з іншими народами? Ми – комерсанти, навчились торгувати – це наше людське таке діло. Ми стараємось більше отримати. Ми ж люди живого характеру, живемо добре і тепло, усім хочемо цього ось. А самі не знаємо, куди це все веде? Ми виступаємо, танцюємо, веселимось – це наше таке життя. Ми робимо його на землі, це є наша радість, ми цим користуємось.

      11. Ми завоювали землю, вона народжує нам усе. У нас є все, що треба в житті. Ми шукаємо, знаходимо, робимо, перероблюємо, збагачуємось. Нас ніхто не ображає, крім однієї природи. Вона дає нам, у неї дуже багато такого добра. Вона в нас – мертвий капітал, ми  бережемо його. Це все людям належить, вони навчаються на це все. Їм доводиться займати своє місце і ним розпоряджатись. Ми, люди вченого характеру, думаємо про це все. А щоб зробити, у нас є для цього люди підлеглі. Людям лише б була команда, вони слухаються й стараються зробити все в цьому. 

      12. Перед нами таке завдання: треба буде це ось зробити. За нами нема зупинки. Ми  зробимо це, перед нами це діло є, воно нами оточується – це є діло мертвого характеру, ми живемо в ньому, нас оточує зручність. Ми не ходимо пішки, нас катає колесо, транспорт у нас ходить за маршрутом, нас усіх водій розвозить. Ми знаємо добре свою зупинку, вона приймає нас. Ми сідаємо на ній на свій автобус і виходимо. Це є наша така любительська прогулянка. Ми культурно по умовах рухаємось, у нас нема того, щоб відставати і невчасно приїжджати.

      13. У нас проходить реально по наших умовах. У нас проходить робота як робота. Навчання ми відвідуємо так, як це буде треба. Наше навчання дає нам свою спеціальність. Ми робимось інженерами, лікарями, математиками, людьми, котрі сіли на своє індивідуальне місце.  Так говорять про всю свою довіру. Я, говорить, є командир  у цьому ділі. Люди слухають мене і розуміють, як такого діяча. Я будую об’єкт за наказом архітектора, за піднесеним планом. Ми взялись його зробити, пообіцяли – це є наша робота.

      14. Ми розумно робимо її, у нас виходять будинки всякого покрою, ростуть на очах. Ми  є будівельники, ми є учені люди. За що ми не візьмемось, у нас під руками горить, ми хвалимось цим. Фронт нашої роботи великий, він має в себе все. На випадок  якого-небудь нещастя у нас є  швидка допомога, вона тут як тут із своїми технічними послугами. Хворий є хворий. Вони оточили цього хворого своїми ділами із своїми адміністративними вказівками. Хворі перебувають в умовах. А здоровим людям це є слово, від нього як такого чекають діло.

      15. Ми надіємось на це все. Люди вчені женуть людей у бій. Для того вони йдуть туди, щоб зробити там це. Вони зробили, прийшли до людей, щоб їм що-небудь зробити. Вони склали цей супутник, туди посадили людей, їх технічно зробили невагомими людьми. Такою швидкістю ловлять хвилі для вченого світу.

      Учитель – це практичний чоловік, він ступає по землі босою ногою. Треба буде зробити так, щоб одна нога стояла на Землі, друга стояла на Місяці. Це повинна зробитись у природі чоловіком велика фізична робота. Вона не робиться технічними людьми, а робить це ось тільки Іванов із своєю ідеєю.

      16. Він виступає в людях, говорить ученим про все наше зроблене хороше й тепле. Іванов вносить свою пропозицію щодо чоловіка життя. Ми, усі люди, повинні діждатись цього діла – це буде потік людського життя. Це хороше й тепле зміниться, відійде від людей; прийде на зміну цього всього холодне й погане. Життя почнеться нове небувале. Хороші й теплі умови примушували людей умирати. А от холодні та погані умови примусять жити вічно. Природа вирішить це ось питання в житті нашому. Ми, як такі люди, оточимо себе цим, природа пожаліє нас.

      17. 5 жовтня. Після такого сильного дощу стало холодно – значить, треба не їсти, це веде до хорошого. Люди доб’ються цього в житті, вони заслужать цим, природа не буде карати їх за це діло. Ми забудемо ці ось могили. Ми по-старому не будемо так рано вставати з постелі, а потім братись за ту думку, котра не забувала готуватись у цьому. Скоро сніданок, а сніданок готується з картоплі, вона вариться, вона товчеться на пюре.

      18. А до сніданку люди готуються, апетит свій розвивають, воду ставлять на вогонь, кип’ятять її, люди поїдають це все. Це все робиться на один час, а в інший час люди  зустрічаються з обідом. Він готується так само з продуктів, вариться борщ і що-небудь таке інше. Люди не залишаються без діла, у них є руки, вони на все такі майстри. Лопата з рук  не випаде яму копати. Коли людям треба фундамент, вони  риють, землю також риють лопатою. Не пориєш – нічого не одержиш. Це все робиться людьми. Вони розкрили атмосферу, це Космос, він даремно завойовується, як пусті відра виштовхуються.   

      19. Усе це робиться не те, що треба. Прийшла весна на арену. Ми зустріли її як таку, показали їй свою зброю: на,  мовляв,  дивись. Це діло наше таке всіх. Ще  сонечко не зійшло,  ти, як  хазяїн  цього  всього, ні  в кого  не  спитавшись, зробив сам усе. А діло треба буде таке: цю ось оранку заволочити, грядку з неї зробити, до самого краю запушити так,  щоб волога залишилася. Сила тепер не жива, а технічна. Машина потужна за що не візьметься, вона зробить. Вона посадить зернята, вони швидко піднімуться, виростуть, вони дозріють, їм доведеться поспіти.

      20. І на це все комбайн є, він покосить, він помолотить і зерна очистить, зробить з них муку, її розведуть і запустять, зі цього вийде хліб. Його спечуть у печі, у продаж дадуть – їжте люди, поправляйтесь. Хочеш – фізично роби. Хочеш – розумово думай. А діло твоє є, воно стоїть на своєму місці, на неживому, зовсім мертвому. Ми робимо його таким ось, але щоб зробити, у нас не виходить це. Кораблі, супутники не появляються, вони користі не дали. Люди вчені є зовсім хворі, їх треба лікувати природою: повітрям, водою, землею  – що й мене народило. Мої сили появились на білий світ. Я був такий само, як усі люди, ніколи не висипався, а тільки спав і спав. Мої сили потребували від мене великої енергії не спати, а стояти на ногах та продумувати про те чи інше, як не хотілось спати – ось які відбувались діла.

     21. А сонечко о 12 годині гріло так добре, не треба в житті краще.  Ленін, як теоретик, говорив так: йому треба влада рад, люди треба, вони все зроблять. А от те, що знайшов наш Іванов,  – це буде життя, але не смерть. Він не приводить приклади, а вводить живі факти.       

      22. Чоловік світоглядно живе, любить природу, вона близька до чоловіка, береже його, як око – це є чиста правда. Вона починається й народжується разом із партією, вона народжена разом із ним, і тепер вона й він роблять у людях одну з усіх користь. Природа  берегла їх, допомагала їм у цьому,  вони заслужили. Чоловік знайшовся такий із своїми силами, він  зустрів їх.  6 жовтня. Я повинен прямо сказати слово вченим людям, котрі повинні прослухати це все. Я не теоретик, не творець технічних слів, котрими виступили, розкрасили все це.

      23. Ми, люди всі, зробили це, у нас вийшло це. А мені, як такому, не треба така політика й економіка, котра держить у себе людей із першого початку цього всього. Я – практик, істину хочу сказати. Де перші початкові люди подівались за цей час? За 60 років і керівники, ватажки партії, і ті, хто робив це діло, вони повмирали так  само, як і всі люди. Їх нема на арені, вони всі, як вояки, лежать спокійно, своє місце зайняли, а діло їхнє знаходиться в мертвому капіталі.

      24. Подивіться очами: ви побачите правду. Вона росте цілими містами, селами, селищами – ось цю будову треба робити. Ми не стоїмо на одному місці, а все думаємо про природу. У ній ми є технічні люди, у штучному, з уведеною хімією. Вона складає нам, як таким, машини, супутник, атомний криголам. Це хороший наший такий простір, де можна бувати. А маленька держава живе для самозбереження самої себе – це їхнє діло. А наше діло одне – одному можна жити, він живе, а інший терпить у цьому.

      25. Так жити, як ми живемо, краще не треба. Ми вмираємо індивідуально – це найгірше. Таке добро ми зуміємо здобути при таких обставинах, при такому ділі. Ми помиляємось у ньому й умираємо, і ми будемо так умирати. Ніхто не береже нас: у нас нема Бога. Ми так жити безсилі,  ніхто не заступається за нас. Природа і та – на нас, на людей, на наше таке діло. Вона не хоче, щоб люди були такі, чужим хвалились. Це день, він прийшов до нас ніколи не бувалим, а ми зустріли його мертвим.

      26. У нас, на нас усе чуже, добуте трудом, руками, очима, розумом, хитрістю, тут треба капкан, зброя вогнепальна, щоб убити. Ми – злодії в житті. За що й як вона буде нас жаліти, якщо ми є хитруни, свого діла ділки. Ми, усі люди, не робимо те, що треба в своєму житті. Природа показує нам, втягує. Ми, люди такі, оточені звичкою зі самого початку всього нашого життя. Ми з вами не народжувались з куском хліба. Природа народила нас живими. Усе це зробив процес, він примусив нас звикати. Ми не вміли їсти і також не вміли одягатись. 

      27. А дім багатоповерховий поставили в даний час із усіма вигодами. Ми живемо в ньому один раз, досита їмо, одягаємось до тепла. Якщо тепла погода, ми виходимо на вулицю. Словом, як ховрашки, там живемо, у ньому ми помираємо. А щоб нам таким ось відмовитись, ми не зробимо це. Це наша звичка в цьому копатись. Ми примушуємо землю родити це все – це наше є таке джерело в труді робити їжу, робити одяг, робити дім. Ми в цьому оточені. Це ось наша така звичка: один час у цьому пожити та сваволити, а потім умерти.     

     28. Це наша така звичка. Ми палимо тютюн,  не хочемо кидати. Горілку глитаємо – наша така шкода. Так само їжа розвивається в процесі, ми їмо не мало, а багато. сьогодні їмо, завтра їмо, а псуватись треба. Цю звичку може видалити той чоловік, котрому доведеться оточити себе Духом Святим – це еволюційний чоловік, Бог землі, Спаситель світу цього. Він ходить по землі не так, як ходять усі люди. У нього килим один,  його лапа відчуває те, вона відчуває інше – шкоди ніякої, а тільки одна користь. 

      29. Він не застуджується, не хворіє – це його заслуги в природі. Йому легко доводиться завойовувати рубіж у цьому, 45 років не одягається, не їсть.  7 жовтня. Усьому діло – його сили є. Він терпить на славу всіх наших людей – це робить сам особисто Іванов. Хіба йому не холодно? Він же є живий чоловік, він відчуває холод у тисячу разів сильніше, але на нього це не впливає. Він сильно хоче їсти, у нього все в порядку, апетит вовчий, але не їсть свідомо. У нього  їжа – це повітря, він наповнює пусте місце.

      30. Ми ковтаємо їжу з повітрям. Продукт кисне всередині, це наша така піч горить, кисне вогнем. Ми як такі горимо самі в цьому. Звичка щезає, а терпіння народжується, не яке-небудь, а свідоме. Іванов – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі – ворога жене зі землі, щоб він не існував у людях. Ворог – це є природа: наша їжа, наш одяг і житловий дім, – де ми спокійно вмираємо. Нам нема в цьому ніякої слави. Ми – бідні люди в цьому, умираємо на віки-віків. Нас  називають бідними людьми за це. Ми з вами нічого не робимо в природі, щоби бути здоровими людьми.

      31. Нам дай, ми більше нічого не знаємо. Якщо нам не дадуть, ми тут же помираємо – це все робить наша така звичка. Вона живе з нами весь час. Ми всі вмираємо через неї так,  як і не жили. Якщо ми з вами не зробимо це в своєму житті, то ми, як люди, прийдемо до негожості. Це все зробила наша теорія, котра примусила нашу молодь так виховуватись. Наші діти дивляться в майбутнє:  вони бачать у себе великі гроші, своє командування над іншими людьми. Це така звичка робиться вченими.

      32. Ми не навчились  жити без грамоти. Нам треба вчитись, щоб грамоту знати, щоб ми вміли командувати людьми. У нас звичка погана – у бій гнати молодь. Вона в нас іде вчитись практичному солдатському навчанню батьківщину захищати. Люди мають і на це теорію, офіцерами робляться. Погоня за чином – це людська звичка. Вона скоро відійде від нас, ми не будемо зовсім робити її. Ми зовсім перестанемо хворіти, не будемо застуджуватись, свідомість визначить буття. Ми не будемо так шалено робити те діло, у котрому ми помиляємось.

      33. Бог вирішить всю історію, у нього є сили на це. Ми самі підемо за ним. Він не буде робити це в природі. Земля багата буде, вона заросте бур’яном, сили її колишні настануть. Люди перестануть боротись із нею, вони не будуть так відходити, вони близько стануть, як наш любимий дорогий Учитель. Він не боїться ні повітря, ні води, ні землі – це його милі невмираючі друзі, вони допоможуть йому в будь-який час року. Він просить їх, як матір рідну, ледь не кланяється їм у пояс кожного такого дня, щоб вона дала йому життя та його вчення. Він пише нам про це, хоче сказати нам.  

      34. Це минула історія людей. Люди жили під командою батька рідного, він  розпоряджався всіма нами, хазяйнував, його було таке право. Він жив по-самодержавному. Він сильно вірив Богу, але не доводилося  виконувати його слово. Його змінила революція за це  діло, син замінив батька. То люди жили в природі кустарно, вони лізли з Богом на гору. А тепер люди вчені примусили всіх людей по-своєму вчитись. Люди не стали жити без грамоти так, як вони раніше жили. Вони, темні, без усякого знання й повмирали.

      35. Темнота смітила, а технічний розум був відсутній. Учені люди взялись за це діло, ввели техніку, стали вченими, замінили всю минулу неграмотність. Вони кинули  торгувати сірниками, узялась за колеса, за цю машину. Вона стала в нас бігати  по землі, плавати по воді, а літати в повітрі. Ми зробили греблю, набрали води, поставили турбіни, протягнули по дроту струм, ми запалили світло, привод пустили, токарне діло ввели. Нам стало легко зробити всяку деталь. Ми далеко не їхали за цим і не шукали, ми добились  цього самі.

      36. Ми робимо й учимось самі, за що ми самі не візьмемось, у нас горить під руками. Ми – техніки, інженери, лікарі, професори, академіки. Ми озброєні цим, щоб робити діло.  А в ньому ми помилились, природа покарала нас, ми застудились, захворіли, похворіли й умерли від цього всього. Ми шукали  засоби від цього, але не знайшли; і нема таких людей, щоб вони врятували нас від цього діла.

      Прийшов Бог землі, він по-своєму думає, а робить сам. У нього є для цього всього  в природі невмираючі якості – любов до всього. Бог не гидує ніким ніде ніяк – це його діло.

      37. Він не боїться природи, особливо повітря, води – що за твоє зроблене карає. Люди гинуть від неї.  Людям треба в природі заслуги, щоб люди не ображались на тебе, були тобою задоволені. А Бог прийшов на землю врятувати світ людей, своїм учинком задовольнити. Вони кидають з-за цього всього. Усе те, що вони робили до цього, робити більше не будуть. Вони старались у природі трудитись, самі себе губили, їх оточувала втома, неміч, хвороба. Він зародив її. Після такого хорошого спокою тіло жило добре і тепло.

      38. Ми приходимо через це самі, не оволодіваємо в цьому, бо ми є бідні люди. Нас із вами губить бажання. Люди хочуть це, але не зможуть зробити. Як наші вчені зі своїм Космосом, зі своєю наукою зупинились. Вони менжують, у них відбувається на ринку своя торгівля. Вони вміють робити цяцьку зі сировини, беруть за неї гроші, вони  програють цим. Вони втрачають своє здоров’я в цьому. Вони в природі вмирали, вмирають і будуть умирати, у цьому їхнє безсилля. Вони жили в чужому, вони живуть у чужому, і вони будуть жити так чужим. А ось так вони не жили.

      39. Їх оточує страх. Якщо люди не будуть так робити це, тоді їм нема чого робити. Їх оточують гроші. Вони купують  здоров’я, вони продають його. Їх діло веде до життя того, котре було раніше при батьку-царю. Батько-правитель доправився, знайшлись люди, його зняли, як негожого. Його  замінили сином.  Син згадує про минуле батька. Синові треба підкорятися, а син бере приклад в батька. Треба  погладити по голові й дати йому свою ввічливість. Дитя вчиться в батька, починає нервувати, психувати до істерики. Що він хоче, те й зробить у своєму житті. Він не розуміє старших, і не хоче  розуміти їх. 

      40. Пів на п’яту я скупався. Сьомого жовтня я  слухав Голову Верховної Ради, Першого секретаря комуністичної партії Леоніда Ілліча Брежнєва виступ про прийняття конституції  соціалістичної держави СРСР. Про прийняття її депутатами. Я, Паршек, – цьому ділу всьому протилежний; не йду за життя й труд, а своєю ідеєю терплю. Уже пішов другий день мого життя через людей, котрі в цьому вмирали. Моя ідея хоче довести їм свою правоту, що це теж можна зробити. Ці засоби є для життя.

      41. Нам не треба їсти, не треба одягатись і не треба жити в домі, а треба бути сильним  дати відсіч ворогу. Для цього існує повітря, вода, земля – три основних тіла, котрі дали все нам. З допомогою цих трьох ми стали робити на землі їжу, одяг і житловий дім. Це помічники всього життя людей. Вони  знайшли спосіб, оточили себе, стали жити цим. А в самих проявилась якась хвороба, нібито повітря, вода, земля наносять їм шкоду, тобто вони впливають на живе тіло. Люди  стали ховатись в умовах, стали знаходити для себе техніку, штучне, застосував хімію – ось що вони у природі знайшли, ним оточили себе. 

      42. Це все, ними зроблене, не допомогло, а примусило в цьому ділі більше тяжко трудитись, придбавати для самих себе це. Люди стали робити діло, самі вони помилилися в цьому, стали  хворіти, похворіли  і вмерли в цьому. Я знайшов ці засоби у природі, ними оточив себе, став робити те, від чого мені стало добре і тепло. Цю можливість дало мені холодне й погане. Я не прагнув жити так, як живуть усі люди.

      43. Вони ненавидять холодне й погане, стараються мати в себе чуже природне явище, тобто добро. Воно народжене природою. Вона дала ради людей, і  вона давати людям. Хіба погано буде, коли люди не будуть застуджуватись і не будуть хворіти, їх оточить сміливість?  Вони будуть упевнені в житті. Смерті як такої не стане, буде прогресувати життя. Люди як такі не будуть боятись природи, будуть гарантовані щодо свого здоров’я. Це примусить їх одержати  сили в природі. Ми зробимось господарями, це все будемо берегти, як око своє.

      44. Ми не станемо так наступати, так убивати джерело. Ми не будемо завойовувати в природі того, що треба. Хіба буде погано  від цього, якщо ми не будемо обжиратись. Від нас не буде воняти. Ми не будемо  більше харкати. А одягатись? Ми знімемо  свою красоту, не будемо одягати фасонне. Ми перестанемо трудитися. А от ми з вами легкими будемо. Нас як таких прийме повітря, підемо сміло по воді – це так природа буде нас оточувати. Ми потребувати нічого не станемо, бідність свою ми з вами зживемо – ось які ми в цьому ділі зробимось багатими людьми. Ворога більше не буде.

      45. 8 жовтня. Ми чекаємо Таню з Москви, вона привезе нам новини.  Ось які в нас будуть у цьому діла. По-новому люди будуть жити в природі. Не літаки, не супутники, а люди доб’ються цього. Люди підуть своїм тілом по воді – ось чого люди самі доб’ються. Природа не буде карати їх за це. Люди заслужать від неї увагу. Природа зробиться для людей матір’ю, годувати, одягати перестане, дім не треба буде – ось де життя почнеться нове, ніколи не бувале.

      46. Ми не будемо потребувати, апетит відійде зовсім від нас, тепло проявиться в енергійному тілі, воно більше не буде вмирати – ось чого ми доб’ємось у природі. Бог простить усім. У нього в ідеї не буде злочинного світу, і не будуть застуджуватись та хворіти. Тюрма й лікарня щезнуть, люди не будуть попадати туди. Рай засяє на землі. Люди дочекаються цього, їх оточить правда. Усі піднімуться із загробних умов. Той, хто чоловіка закопував, він  відкопає його. Це зробить сам Бог. Його зараз не визнають за його діло, а тоді його визнають.

      47. Він візьме своїх людей із собою й скаже: «Ви, мої рідні, знали мене й робили те, що треба».  А зараз люди забули Бога,  не хочуть його бачити. А він народився тепер, живе з нами й хоче нас усіх любити своїм ділом. Він сам особисто не їсть зв це діло, і зовсім не буде їсти ради людей – це є його зброя, котра стріляє прямо по теорії. Мій Дух Святий доведе всім ученим. Вони хваляться чужим. Це їхня техніка, створена ними; штучне, котрим огородились; хімія, що введена в життя людям. Вони забули цілком і повністю Бога.

      48. Я, як Дух Святий, покажу їм свої сили, як ніколи, що буде в житті своє й що буде в природі чуже. Ми всі, як один чоловік, зариті в землю в могилу, свої місця зайняли. В історії сказано Богом про свій прихід у люди. Вони чекають його теж новим у загробному житті. Вони чекають на собі суд й воскресіння з мертвих у живі. А для чого я не їм і для чого ходжу в такій формі?  Мені як такому чоловікові холодно й мені некрасиво, з мене люди сміються. А я ж не звертаю уваги.

      49. Говорив услід їм таким: смійтесь, смійтесь, а плакати вам доведеться. Я в людях виступаю говорю про свою ідею, вона примусила їх слухати. А Ленін пробирався  зі своєю бистротою з натовпу, правою рукою склав дулю мені під ніс і говорить вголос: «На, дурень». Я прокинувся, тут же сказав, цей сон угадав.  Леніну треба сказати такі слова: він же вмре, якщо тільки він піде по моїй дорозі. Це будь-яким людям неможливо зробитись таким. Я проходив 45 років, протерпів свідомо – це диво, якого не було.

      50. Ми з вами зустрічаємо вже, можна сказати, холодний такий час. Усі люди одягаються, вони ховаються від природи, не хочуть так любити, як я люблю її. Не одягаюсь – це мало. До цього я не їм ради людей. Вони чекають  мене, як такого, що прийду з неба. Я народився так, як народились усі люди. 35 років я прожив як і всі, старався жити добре і тепло, рвав сам себе, хотілось, щоб погано не їсти й багато з’їсти. А одягався краще й тепліше, цього добивався. А тепер я хіба не такий?

      51. Горе вам усім, книжникам і фарисеям, за своє таке самовілля, за своє таке право. Ви хотіли мого приходу на землю в другий раз до людей. Я рятував їх, як ображених природою людей, я приймав їх, я давав їм сили в їхні тіла, щоб вони  не застуджувались і не хворіли в природі. Коли вони кланялись моєму вченню, то в них виходило діло. Хвороба  щезала, а нова не мала сил напасти на них. Це діло не лікаря й не знахаря, а простого руського практичного чоловіка.

      52.  Він, Іванов, знайщов ці якості в природі, ними такими оточив себе, сіє їх на людях. Люди легко зживали цим хворобу, що й примусило цих людей назвати Іванова Спасителем. А за історією, уже один Спаситель був розіпнутий законом за його діло таке людям.  А тепер цього Спасителя хотіли вбити своїм законом охоронці, але вони не знали ідею цього Спасителя, що природа прислала її. Вона хотіла повторити розп’яття , але дві жінки, Марія й Валентина, прийшли на поміч, шукали, знайшли.

      53. А його погнали по умовах із Бобренців у Знаменку в псих-приймальню. А з псих-приймальні – у Кіровоградську тюрму в КПЗ. Його, як такого, не можна було держати, він числиться  у психіатрів на обліку, як психічно хворий чоловік. Його держати в тюрмі за законом не слід. Юстиція взялась поламати рішення психіатрів. Вони помилились на Іванову, визнавши його хворим, але зробити нічого не змогли, крім як треба зробити крок самій юстиції. Прокуратура Кіровограда послала його під конвоєм в Одесу, ізолятор №14 до Алли Павлівни Крицької, вона заправляла там.

      54. Ось яке запитання ставиться перед нами всіма. Якщо ми, такі ось люди, знайдемо такі засоби, що ми маємо обходитися в своєму житті без усякого труда, то ми з вами підемо тоді в труд? Подумайте ви добре й скажіть свої слова тому чоловікові, котрий перед вами як такими ставить своє назріле в природі питання. 

      55. Я перебуваю, як усі, за щось переслідуюсь особливо. Я є такий загартований чоловік із такими природними дарами. Скажи людям свою правду – люди, ображені долею, піднімуть свій хай: який же ти є Бог, з нами, безпритульними, теж тут сидиш? А я сиджу та поглядаю по боках, думаю теж. Начальник одного району забрав мене: людей я приймав людей у нього без дозволу, давав їм своє здоров’я. Люди  старались покласти якийсь карбованець на стіл за це, як Богові. Я зібрав ці гроші для того, щоб за них жити.

      56. 9 жовтня, неділя. Уже пішов третій день моєму свідомому такому голодуванню. Я не їм із-за людей. Скільки я приймав їх через свої руки на білому світі, поцілунком знімав із них їх хворобу. Вони, грішні, приходили до мене, як до Бога. Я прощав  їм усім, як одному, а з них хвороби знімав. Говорив їм: ідіть та більше не грішіть. Люди живі є оточені чужим, їм не треба робити. Навколо свої умови лежать, лежить на місці якась річ свого роду, а таких речей дуже багато. Одні люди клали їх, а інші піднімали їх, присвоювали. Через це саме люди мали в себе.

      57. Охоронець мав  у себе підлеглих людей, їх посилають зі зброєю на місце злочину. Мене привезли за мою діяльність  на «бобику» вночі, щоб люди загубили слід його. Вони вчинили зі мною правильно, щоб я теж пройшов умови, у котрих зустрівся з простим міліціонером. Він беріг мене, як око. Я нікуди не збирався йти зі цього місця, яке мені призначили. Це моє гірше.  Я повинен довести свою правоту, що я роблю це від природи. Вона освітила  мене Богом. Я – Бог землі, Спаситель усього світу, не хочу, щоб люди тяжко жили та в тюрмах сиділи перед законом, за своє діло сиділи.

   58. Вони сиділи так само, думали так само, як і я думав про це діло, щоб із такого режиму піти. Я шукав і  чекав вихід. Це була воля, а вона тягнулась від прокурора області, від нього це все залежало. Він зустрівся зі мною в Знаменці в міліції. Я пролив  перед ним сльози. Прокурор Кіровоградської області сказав: «Обстригти й посадити в тюрму без усякого». Я був у пошані за мою хворобу. А тоді повезли в Одесу в ізолятор.

      59. А він був один як такий огороджений високими цементними стінами, написано чорним «№14». Там лікар перевіряв людей, куди я теж попав як такий. Мене привезли в Одесу вагоном, а в тюрмі вовчком зустріло мене лікарське обслуговування. Не по-лікарському, а за наказом вони зняли волосся з голови. Сам начальник спитав у мене: ти, мовляв, знаєш, чого попав? Я гордо відповів йому: «Знаю». І ось я вже опинився в Алли Павлівни. На її обходу моє питання було їй. Вона знала мене по Ростову. Я виступав у Миколи Миколайовича Коргана в аудиторії.

      60. Вона була, слухала мій виступ. Я завжди зупинявся на небувалому. Я завжди малюю про себе особисто, у неї, як завідуючої, спитав: за що люди прозвали Суворова самородком? Вона зрозуміла, що я не дурень. Я – здоровий, але дармоїд. Вона так мені сказала, щоб у суді я доводив це все. А кому доведеш, якщо юстиція вся обрушилась? Люди не допомагають за моє хороше, а топлять, як нехорошого чоловіка. Найголовніше, дім дружини Уляни Федорівни описали, загрожували як такого шарлатана осудити.

      61. Алла Павлівна виявилась однією з усіх розумницею. Вона вела таку свою політику зі свого розуму. Вона хотіла, щоб мого духу не появлялось. Вона тільки не знала мою думку, котра приснилась у сні: «Усі звірі найлютіші заплутались у моєму волоссі». Це вчені закрутяться через мене. Юстиція так оточила людей  своїм  залякуванням, усі люди пішли проти мене. А я розписався за статтю, щоб мене судили. А коли привезли на суд, він не отримав від мене слова. Я промовчав, слова не проговорив, виклав усе на вченого. 

      62. Я був навчений адвокатом Лінником, щоб із судом не говорити, я так і вчинив. А потім мене погнали етапом через Харків у Москву. Я запитував у начальників тюрми: чи вони ставили питання, щоб реалізувати ці тюрми. Вони не чули цього ні від кого ніколи. Вони вважали: усе дрібниця, а не діло. Я сказав багатьом іншим злочинцям, що сиділи. Вони слухали, але вірити не вірили. Якийсь чоловік про це говорить, це неможливо. А прийде час, настане цьому час, коли визнають здоровим чоловіком.

      63. Адміністратори оточили чоловіка, щоб він носив свій належний одяг. Конвой не пропускав чоловіка без форми. А коли суд вирішив послати в інститут імені Сербського, везли без форми. Я довів своїм ділом  цим фасоном, цією ідеєю усім ученим на всякій арені в аудиторії У мене жінки професори-психіатри спитали, поставили своє назріле питання: «А як ти лікуєш рак?»

      64. Я сказав їм, відповів своїми словами, говорю: ніхто з усіх не має права лікувати рак. Сама природа посадила його на тіло, а ми, учені люди, не знайшли засобів і нема в нас людей для цього, щоб вони навчилися допомагати не раку, а людям. Людям треба навчитись, щоб природою: повітрям, водою, землею  допомагати не одному чоловікові від раку, а багатьом людям із своїми захворюваннями. Таких людей  нема, крім одного Бога, того природного чоловіка. Це Іванов – Переможець природи, Учитель народу, Бог Землі. Йому довелось взяти від природи всі дари. Вона освітила його цим добром. Він навчився допомагати людям своїми природними силами.

      65. Я вам, як таким, розкажу про це діло. Учителька Тепленька з Бирюкова звернулась допомогти їй від саркоми. Я  не відмовився від цього, узяв на себе цю місію таку жінку прийняти. Як чоловіка з таким захворюванням медицина вже списала. А я, Учитель, не зміг відмовитись від цього живого чоловіка – узявся. Прийняв так, як і всіх приймаю; дав сили. У Кондрючому обливав водою не я особисто, а обливали люди.

      66. Я приймалась її, люди пробуджували. А найголовніше – це дається в природі вчення. Його виконують багато людей, і вона теж узялась робити. Поробила, болі в хворої змінились, пішло на покращання. Але болі є, її примусили приїхати до мене в мій дім. Вона приїхала, щоб я прийняв її так сам і сам я пробудив її водою. Вона просила мене, Учителя, щоб дав їй здоров’я. Це здоров’я дає природа, вона відіграє роль у цьому. Природа – вона, природа – повітря, вода, земля.

      67.  Сама жінка відіграє роль у цьому всьому. З нею залишається все вчення, сказане Учителем. Якщо вона буде триматися  цього діла. Найголовніше, якщо вона буде робити це, вона буде здорова. Ніхто, крім мене, ніяк не допоможе це ось захворювання вилікувати. Учитель просить.  Для нього люди всі однакові. Учитель – уболівальник, він просить усіх. І вчені-лікарі не відмовились від цього, прийшли до мене з просьбою. Це було в Казані в республіканській психіатричній лікарні. Лікар, що лікувала мене, сама звернулась з радикулітом, він мучив її, не давав життя. Я приймав її.     

      68. 10 жовтня. Пішов четвертий день. Я не їм, апетит вовчий. Я терплю.      

     69. Хочу сказати людям своє про це діло. Докричались, договорились, досміялись. Ви є люди природи, а не хазяї свого місця, щоб ним розпоряджатись, як своїм. Ти – мізерна істота, залежна від неї. Ти, людина – кліщик землі. Ти сам почав робити це діло, на землі діло, став розпоряджатися землею, як своїм джерелом. Ти назвав її своєю землею, став рити її, орати, робити з неї грядку, а потім знайшов зерно, його там посадив, його назвав своїм ім’ям. У тебе вродило це все добро твоє.

      70. Ти зібрав його своїм трудом, зробився хазяїном цього місця, усе знаходиш, як своє добро, тягнеш. Ти з ним, як своїм добром, що хочеш, те робиш. Ти озброївся цим, зробив голку, зробив шило й ніж, також молоток, сокиру, пилку – усе це дала в нужді моїй земля. Вона зародила врожай, вона указала надра. Нам треба було вугілля, нам треба руда, нафта й газ. Це все належить нам, ми знайшли його, як своє, стали робити, і зроблену річ зайву продавати, міняти. Це все зробили люди. 

      71. Вони виявився хазяїном цьому всьому. Звідки вони взяли таке право, вони же спочатку нічого не мали в себе? А тепер у них машини, пароплави, літаки й усе інше. Він – хазяї цього добра, котрим розпоряджається один раз. У них, як людей, і техніка є, і штучним оточені, і хімія є. Що захочуть те вони зроблять у житті. А от для свого здоров’я вони нічого не роблять. Вони вважають: життя – це їх особистий труд. Вони допомагають доглядати за землею, робити техніку, цим вони живуть. Нікому низько не кланяються, а завжди гордо ставлять себе: я, мовляв, живу і так буду жити, а ви – як хочете, женіться за мною. 

      72. Це так робилось у житті й буде так робитись у житті. Один народжується, а інший відмирає. А кому треба жити в цьому, якщо люди нічого не роблять у природі, щоби бути в природі  сильними, щоб не хворіти й не застуджуватись. Люди бояться холодної води, повітря, а земля карає їх своєю силою, своєю сирістю вона робить людей каліками. Вони  ховаються в чоботи від неї, у валянці, особливо зимою по морозу, по снігу.

      73. А як же я так залишаюсь, 46 рік наступає? Що мене такого рятує? Я ж чоловік такий само, як усі люди є. У нас є своє багатство, у нас є усе. Наша наука не стоїть на одному місці, а рухається з одного в інше, а користі вона не дає людям. Люди як жили в природі? Тяжко трудились, їх умови так примусили. Вони шукали в природі легке, їм хотілось жити добре і тепло.  А я – Учитель народу, Переможець природи, Бог Землі. На мені нема красоти, тепла не роблю. Мені сильно холодно, я живу в цьому холодно й погано.

      74. Моє життя є Боже, ніхто не вірить йому і не робить, і не хоче, щоб воно було таке. Я ж – чоловік, живу по-своєму. У мене думка така: треба зовсім кинути цю звичку щодня їсти. Ця звичка в житті нікуди негожа. Тобі буде легше й здоровіше, коли ти не їси. Моя практика підказала мені. У житті своєму я не їв 15 днів – мені було від цього добре. Коли я став їсти, мені зробилось у паху боляче. Я ледве відвернув це ось захворювання, став користуватись без усякої їжі, не їм нічого.

      75. Понеділок – тяжкий день у цьому, а я не їм – мені добре. Що може бути краще, ніж це діло? Я доводжу цим ось, що я не роблю те, що люди роблять; і не потребую  того, чого люди хочуть у своєму житті. Їм хочеться, щоби було від цього всього добре і тепло. Усі люди в природі хочуть цього, але в них не виходить через погане й холодне. Їхні тіла хворіють і вони помирають у цьому. Що може бути гірше від цього? Якщо люди стараються оточити себе цим, вони не виграють, а програють.

      76. Їх діло – з природою боротись, брати у неї найкращі якості, вони треба людям. А в природі є більше поганого, ніж хорошого. Люди роблять те, що вони не знають. Якби в когось спитали й кому-небудь сказали: чи є у вас такий чоловік, кому вже зрівнялось 80 років, він зиму й літо ходить у трусах роззутим по снігу, він не знає застуди й захворювання? Це – його такий учинок, він виробив у природі такі ось сили, котрими іншим людям помагає з усіма хворобами на будь-якому чоловікові, лише б він згодився й попросив з душею й серцем.

      77. Він приймає однаково всіх людей. У нього нема ніякої  різниці між національностями. Він знає всіх людей, що вони хочуть не застуджуватись і не хворіти ніякими хворобами. Він, Учитель, учить, щоб люди самі робили це. Його вчення є для всіх нас, людей. Це ми з вами, усі люди, внесли свою таку пропозицію, щоб він передавав нам свої слова, учив нас, а ми його, як Учителя, так слухали й робили самі.

      78. А природа відіграє роль у цьому всьому. Вона посадила цю виразку або грибок – вона знімає це все. Усьому діло – це повітря, вода й земля – що й допомагає цьому хворому через руки Учителя Іванова. Він  є ініціатор усьому цьому ділу, шукає в себе цього ось злого ворога, виводить його. Він появляється на тілі непомітно. Так як ми нічого не робимо тілу в природі, він захоплює своє володарювання силами своїми. Людина доходить тоді, коли це місце буде ламати, мучити.

      79. Нема кому допомогти від цього горя. Є наша технічна медична наука, у ній є штучне, ніж і також уведена хімія для того, щоб лікар цим самим володів, як учений чоловік. Будь ласка, допомагайте, якщо вмієте. Ці всі хвороби саджає природа, так що техніка, штучне й хімія не дали реального, людей  не задовольнили своїм.  Лікар не любить свою роботу: після цього всього він миє руки спиртом. А сам стоїть на черзі, щоб завтра захворіти. Учитель – Переможець природи, Учитель народу, Бог Землі.

      80. Вірите, не вірите, але подумайте добре: він у нас є один такий на весь світ, на весь Всесвіт. Якщо ви, як люди такі, не  визнаєте Учителя, його таку ідею, то вмирайте, місця для всіх вистачить. Люди викопають могилу, тебе  покладуть у гріб, закопають – лежи ти в праху. Ти подумай, як ніколи. Учитель прийшов рятувати не одних живих людей. Він прийшов піднімати всіх мертвих. І тоді-то він запитає у них усіх: а що ви робили в своєму житті, щоб вам заслужити й бути перед мною заслуженим?

      81. Вони навіть нічого не знали, що ж робити треба в житті, щоби бути перед Учителем як Богом оправданим. Він  приймав нас усіх і просив нас як таких, щоб ми не забували про це, усно держали в голові, щоб робити в людях у природі. Це бути близько до повітря, до води, до землі. Треба купатись два рази на день, вранці й увечері – це твоє пробудження. А з людьми здоровкатись, ввічливо самого себе представляти, щоб люди, які зустрічаються, не сказали про тебе слова поганого.

      82. Ти повинен подумати, пошукати де-небудь такого нужденного чоловіка, щоб йому треба були твої 50 копійок. Так не дай їх йому, а дай йому із словами: я лаю цьому чоловікові за те, щоб мені було в цьому всьому добре. І віддай йому без усякого осудження. Не їж і не пий 42 години, а терпи. У п’ятницю ввечері поїж і чекай неділі, в обід ти повинен їсти. Виходь до природи, з висоти тягни повітря через гортань і проси Учителя: «Учителю, дай мені своє здоров’я».  Це твоє свято.

      83. А потім, не плюй, не харкай не пити вина, не курити тютюн. Ось це є твої заслуги в природі в умовах. 

      А вченим є це діло не під силу, щоб слухати якогось Учителя. Він не примушує заставляє вас, а просить з душею, із серцем. Якщо ти хочеш робити це, то роби. Якщо не хочеш, іди подалі. А ми всі, як такі, виявились юдами: цілували Учителя, а потім відійшли. Зовсім відходьте, а прийти прийдете. Це – діло ваше, а ви передали йому, щоб він  учив вас. 

      84. Ми, усі люди, учимось теорії, щоб знати багато. А що завтра буде? Ми не знаємо – це наше глибоке незнання. Я йшов по природі та думав про те, що вийшло у житті. Я зробився між людьми Учителем, мене прозвали самі люди. Я не хотів цього звання, але саме діло примусило бути ним. У мене в дворі є усі такі умови, щоб чоловіка хворого прийняти. Я кладу його тіло на кушетку доверху животом, беру руками за його голову, за лоб, та за пальці ніг.

      85. Починаю командувати його мозком, щоб він чи вона повертали пальцями, дивились думкою на серце своє, на легені, у живіт, ним повертати, і робили глибокий вдих і видих три рази. Піднімаю на ноги його чи її, беру за руки, говорю те саме. Веду в душ, вода джерельна, я обливаю сам, прошу говорити: «Учителю, дай мені здоров’я». Обіллю, потім учу. Він іду від мене легким. А там він або вона як хочуть, я не відповідаю за це. А коли люди роблять, у них виходить, вони не хворіють. Уже йому чи їй добре. 

      86. Це здоров’я не продається, не купляється, а з любов’ю дається. Я цілую всіх, я не гидую своєї роботи, я люблю. У природі все є, не відвертаюсь  і не відходжу від цього всього, навпаки, приходжу. Яка в цьому є слава Учителя, весь світ, усе людство знає про його хороше. Він зобов’язаний бути в усьому світі в усіх людей і їм допомагати. А тепер розкажу про мою зустріч з ученими. Я  сказав їм про свою таку здібність, і що вона зробила в житті на таких людях, як ви.

      87. Вони не знайшли слів проти мене, щоб сказати. Я залишився перед ними в перемозі. Мої слова прозвучали по всьому Радянському Союзу. Я не був оголошений у пресі, я не спішу попасти туди технічно написаним: підкаже сам час. Це є Дух Святий, еволюційне діло – не можна буде забути. Це моє невмираюче діло. Воно жило, воно повинно жити, і воно буде так жити. Воно  своє знайдене ставити на арену, а іншому не заважати. Чужого зовсім нема, а своє рідне є. Ніяка самокритика не розповсюджується. Усі люди піднімають руки за ним.

      88. Весь народ не хоче так умирати, як йому доводиться розставатися з білим світом. Люди є безсилі жити в природі через техніку, через штучне, через хімію. Усе це чуже, усе це природне, нікуди негоже для життя. А люди знайшли це все, застосували один час прожити та покористуватись. Людина не зможе народитись без повітря й води і щоб земля його не прийняла. Він є огороджений цим, він живе цим ось: повітрям дихає, водою обливається, по землі повзає, як якийсь кліщик. 

      89. Чоловік наш земний, він захворів у нас, ця болісна стихія напала на нього, вона нанесла цьому чоловікові неприємність, він захворів  у житті. З ним таким несподівано зустрівся новий біль. Він жив так, як усі люди: вони прожили, а від свого горя не пішли, біда зустріла їх, вони лягли у ліжко. Не до життя пішло, а до смерті. Куди ти тепер підеш і кому скажеш, що треба по суті сказати. До лікаря? А він же чоловік такий, як і всі люди грішні, – хворіє так, як і ми.

      90. 12 жовтня. Сьогодні середа. Ми, ідейні люди, не їмо для здоров’я. А лікар учився для нас, таких хворих. Він – технічний чоловік, завтра захворіє, йому теж треба лікар. У нього, технічного чоловіка є техніка, штучне, хімія – воно  допомагає хворобі. А люди якими були, такими і залишилися нужденними. Вони же не гарантовані від іншої якої-небудь хвороби, що йде, вони не чекають її. Вони нічого такого не роблять. Він вчився теорії для цього, котра наказує адміністративно. Хочеш, не хочеш, а робити треба.

    91. А практика Іванова – не вченого чоловіка, а мудреця, котрий оточив себе природою: повітрям, водою, землею – це є його милі, невмираючі друзі. Він навчився просити їх, щоб вони допомагали йому в усьому. Він вибрав дорогу одну з усіх – це допомагати ображеному, хворому, хто помилився в своєму ділі, недоробив і вмер. А Іванов – це чоловік, Переможець природи, Учитель народу, Бог Землі. Він прийшов на землю для того, щоб світ врятувати від біди, щоб люди змінили свій потік і перестали вмирати – ось що знайшов  Іванов – життя, але не смерть.

   92. Він просить людей: роби це діло, але не кидай його – це твій порятунок. Побажай іншому того, чого ти хочеш. Ти люби ближнього, як самого себе. Іванов, коли приймає людей, цілує всіх до одного чоловіка – це є його любов, він знімає цим хворобу з інших людей. А раз він робить це діло, він є Бог. Ми бачимо своїми очами це. 46 зиму ходить так, як ми бачимо, чуємо його. Він говорить свої такі слова: я, як такий, не буду вмирати. У мене є в людях діло, я творю їх руками, даю їм здоров’я – цим ось доведу.

      93. Прийдіть ви до мене всі й поклоніться. Мої слова – це є все для всіх нас. Правда засяяла в людях. А раз люди мають це, то неминучий у цьому Бог. Він закликає всіх до порядку. Люди не будуть такими гордими, а будуть ввічливими, у любові, ніхто не осудить їх таких. Ми всі вкупі будемо жити. Якщо ми хочемо, ми зробимо все для цього. Ми,  люди, – це сама природа, вона дала людям таке право. Усе те, що людям треба в житті,  треба завоювати.

      94. Усьому діло – це є люди. Вони батька й сина рідного обігрівали, будували їм життя. А тепер ми візьмемось за Святого Духа. Ми завоюємо це терпіння. Нас прийме, як друзів, повітря, вода й земля. Бог дасть силу волі оточити себе цим. Ми перестанемо їсти, одягатись не будемо, потребувати дім теж не будемо, місце наше є всюди, ми будемо жити, умирати більше не будемо. У нас є Бог для цього, він – наш поводир, ватажок, із ватажків ватажок. Він ходить по снігу роззутим, а потім піде по воді так, як було за історією Старого Заповіту. Учитель був, він залишиться таким, як він є.

      95. Холодно сьогодні, мороз. Треба одягатися, як усі люди. Вони бояться природи, холоду й поганого, щоб не вмерти, а все рівно вмирають. Порятунку не буває без Бога, треба буде Бог.  А  він  є  чоловік, він є Іванов. Природа освітила його, вона дала йому право через діло бути ним. Він не хвалиться цим  ділом, а все це робить у людях. А коли люди  визнають його за це все його діло, він не буде служити нам так. Він спитає в нас, у таких людей: а що ми з вами, такі люди, робили для цього, щоб ми заслужили  в цьому ділі бути ним?  Богом треба зробитись у людях через діло, корисне для людей.

      96. Іванов допоміг. Вона тягнула білет на екзамені, але  не могла відповісти. Вона просила Учителя, а потім гучно закричала. Він допоміг їй здати, вона здала – ось у кого сила живого Бога. А ми, такі люди всі, не бачили його й не змогли бачити, а вірити вірили, але ми не виконували. Які ж ми є в цьому люди? Що ми робимо? Самі не знаємо. А тепер у нас розкрилася істина перед усіма на живому факті – це ось робилось і буде робитись у житті.

      97. Це історія еволюції. Не начальника треба просити, а начальник буде просити підлеглого. І свідомість примусить людей обходитися без усякого труда. Цього начальник не одержить, він буде жадати свого труда. А труд фізичний відійде від людей підлеглих, а розумовий залишиться вічно. Теорія невмираюча буде жити з ними. Вона була, вона є, і вона буде такою, як люди створили її. А підлеглий відмовиться і свідомо відійде від цього. Люди будуть хазяями в цьому всьому. Вони  починали це, він  й закінчить це. І вони повірять Богові й підуть за ним за таким. Він доведе своєю правдою, що це можливо зробити  всім людям.

      98. Звідки я взяв ці слова? Я не теоретик, щоб кого-небудь примушувати. Я – практик, сам починав це діло, сам і закінчив його. Люди не вчили мене. Я вчився в природи. Вона не вчила людей, щоб вони боролись з нею. Усе це зробили самі люди, вони пішли в бій у природу й стали робити те, у чому помилились. Вони застудились, захворіли, похворіли й умерли на віки-віків, їх не стало. А тепер  Бог добився цього, сам чоловік закликав до порядку й попросив природу, щоб вона дала можливість жити так, як живе сам Бог.  Він терпить недаремно, а все він робить благо всім.

      99. Ми народилися в природі для її життя, але ми, як люди такі, не схотіли жити за її прикладом, а взяли свій такт і стали робити для самих себе діло, не одне, а багато. У цьому ділі я помилився, на віки-віків загинув – це нехороший такий розвиток у людях. А якби ми не зробили в природі ніякого діла, ми з вами не одержали таке життя. Воно розвинуте нами для того, щоб ми подивились на неї, яка вона може бути така красива в природі. Вони зробили з живого мертве діло.

      100. Чоловік перший лежить у землі прахом, чекає мене до себе. Я прийду, його сам підніму, як умерлого, його воскрешу з мертвого в живого, коли люди всі визнають мене і назвуть Богом. Я виявлюся Бог у природі – ось тобі я попроганяю вас усіх і я скажу вам: відійдіть від мене й створіть таке своє благо в житті. Я полюбив усе на світі. Найголовніше – це треба любити природу: повітря, воду й землю, а між цим усім любити людей.

      101. Людей ніде не знищували і не знищать. Вони – усьому діло. Вони держали на своїх плечах самодержавство. Батько цього порядку жив непогано, він розпоряджався своїм рідним сином. Син слухався  рідного батька, він робив те, що було приємно. А коли один раз батько не догодив синові, син залишився невдоволений батьком, залишився ображений батьком. Ця образа складалась надовго бідою. Син задумав горе батькові: забрати віжки у батька. Так воно вийшло в революцію. Люди зробили крок до радянської влади – це право відібрали в капіталістів.      

   102. Владу взяв у руки сам селянин-бідняк і робітник фізичного труда – це зробили самі люди. Син замінив батька, став будувати соціалізм своїми людьми, нове суспільство колективного труда, вів наших людей до комунізму. Люди будуть так народжуватись, а інші будуть умирати. Це – історія старого покрою, нового нема. Ця історія пройшла в людях незадовільно. Люди як застуджувались і хворіли, так вони застуджуються й хворіють увесь час.

      103.Це життя пройшло в батька й сина з невдачею. За законом усієї дійсності, ідея еволюції Святого Духу йде в природі. Люди не пробували цю  ідею, вони повинні бути свідомі. Люди повинні нікому не завадити своїм виступом, а своє взяти своїм ввічливим учинком. Еволюція не вчить, а просить, благає, як таких людей. Вони повинні забрати гордість, а небувалу ввічливість показати між собою, головку низько поклони й скажи, «здрастуй».   

      104. 13 жовтня. Твоє діло – сказати, а їх діло – вони як хочуть. Це є наш обов’язок, усіх наших людей,  щоб ніякої ненависті не було, нікого зла не було в людях. Це один рай  буде  введено на Землі природою. Злочинець не буде народжуватись і не буде в природі захворювання – ось нам буде продовження й задоволення самих людей. Боротьби не стане між людьми і природою. Що вийде від такої поваги в житті? Вони будуть шукати людей, нужденних у матеріальному, їм треба помогти й сказати сам собі, що я даю за те, щоб мені було добре.

      105. Ми будемо жити рівно всі: малі й старі. Нас зрівняє Дух Святий. Ми не будемо жити  ображеними в природі, природа не буде карати нас, не буде, за що. Ми будемо старатися жити по-Божому: більше всього  з природою. Люди не будуть заінтересовані прибутком. У людей не буде індивідуальності, приватного місця не стане. Теорія відійде від людей. Любов буде законом. Усі відійдуть від тяжкого, вони будуть мати свідомість  у себе – ось що люди будуть мати в себе. 

      106. Людям треба воля. А кулак на кулак – це відпаде. У людей є думка така – треба про це думати. Це є можливість.  Цей Покров Пресвятої Богородиці, він народився так у житті для неї, як заслуженої матері з усіх. Вона народилася в людях і примусила сама себе, щоб люди пам’ятали її, як святу, адже так Бог узаконив. Він примусив нас усіх через неї його ім’я шанувати. Люди жили, вони всі творили те, що нам усім живущим людям треба буде.

      107. Вони  прожили та продивились цей час. А коли вони побачили це діло, вони не злякались поговорити про це саме.

  До нас прийшла ця осіння така пора, якби не час такий у житті теплий сонячний, він прийшов до нас невпізнанним. А які свої краї він показав. Сонячні промені розклались від самого краю до самого краю, і стали обігрівати свою землю. Це було сьогодні.  Такий само день був, він є і буде вічно таким.

      108. Люди ввели  торгівлю, поставили ціну на все, стали мати гроші. Ми трудимося добре, одягаємося красиво, їмо багато, живемо в домі з усіма вигодами, із природи тягнули все живе в двір, а з двору – мертве. Ми всі так робили і будемо робити це.  Коней держали, корів заводили, а биків як таких запрягали, а овечок заводили для вовни, свиней держала  для сала – ось для чого ми так жили. Ми любили похвалитися чим-небудь таким, пісні співали, ми всі танцювали на ногах.

      109. Ну й життя наше таке, люди завидують йому. А коли біда з горем появляється, то люди починають плакати, у них нема свята. Веселість дає їм вино, випивка, закуска. Дівчина зростає зі своїми роками, готується вийти заміж за молодого чоловіка – це робиться в людях, вони творять життя таке. І діти водяться в них так ось, один за одним піднімаються. Вони навчаються на це ось діло, займають своє належне місце. Це так робилось весь час у людях і воно буде робитися так ось у людях. 

      110. Вони лагодять забори, ставлять стовпи й огороджуються від сусіда, злі собаки не дають проходу. А врешті-решт поїзди проходять по трасі. Тепер зранку морозно було, а потім сонечко пекло своїми променями, навіть жуки, і ті залітали. Це не чекали і не думали,  щоб люди залишились без захисту. Купатись треба, 12 годин – це ідейне діло. Заготівля пройшла, тепер соління капусти. Проходив футбольний матч. А птахів, що весною прилетіли, їх давно не стало в нас на цьому місці. Один заєць польовий проживає тут.

      111. 14 жовтня. Покрова – народне свято, воно святкується людьми після збирання врожаю. Ми всі, такі люди із своїм ділом, почали робити його. А коли ми стали закінчувати його, до нас підійшло інше, теж треба буде так само зробити. Людям, якими б вони  не були, треба буде обов’язково діло. Цих діл не перелічити. Вони  різні, одні легкі, інші тяжкі, а їх доводиться робити. Природа велика, у ній є дуже багато цих ось діл, а їх треба робити. Нашим людям доводилось жити із ними рядом та ними такими розпоряджатись.

      112. Ніхто не укладав тебе такого ось, щоб ти сам лягав перед цією ніччю. Вона не коротка прийшла до нас із своїми діями. Вони нас, таких людей, з вечора уклали в ці м’які подушки, у ці теплі ковдри. Не спали б, але умови примусили нас усіх. Ми з вами нічого не робили, на нас напав сон. Ми є не живі й не мертві в цей час – ось такими сон представляє нас. 

      113.Я ж не птиця така, котру умови завжди примушують, та ще на дерево сідає, та ще на гілочку таку, котра має переломитись. Пташка сіла, а ця паличка не переломилась. Вона взяла свої сили, знову вона так полетіла. А ти, чоловік, весь оточений природою. Ти з чужим весь день весь час, ти робиш свої діла до самого пізнього вечора. Ти втомився від цього діла. У житті своєму тебе як такого чекає глибока наша ніч. Вона неоднакова на білому світі буває: то воно починає скорочуватись, то вона прибавляється, і хоче нас із собою забрати.

      114. У неї є такі сили. Сонечко не встигло сховатися за землю, а очі сліпнуть, їм нема сили дивитись, вони людину женуть у сон. Йому хочеться спати. Він лягає в пухове живим, він задихається. А сам лазить по умовах по природі, йому хочеться подумати про завтра: а що йому як такому доведеться робити? Він уже  приготував сам себе до цього. А що він буде завтра їсти? Це турбує  його в житті своєму, він не забуває про це.  Сам собі говорить, що буде готувати, і найголовніше, із чого готувати.

      115. Ми всі є такі ось люди на білому світі. Сьогодні такий день прийшов недаремно для нас. Із собою він нічого такого не приніс, щоб ми користувались ним. У нас у таких було приготовлено по-своєму, знайдено в природі місце. Сонечко  розбудило нас із  вами. Ми звикли сьогодні лягати, а завтра ми встаємо. У нас буває таке діло: в індивідуальних домах нас будять, як таких. Хочеться спати, ми заспались. А той чоловік, кому це було треба, він давно не спить, він жаліє нас, нам, таким ось людям, приготував уже сніданок. Йому хочеться, щоб ми жили. А раз це буває в цьому ось житті, ми отримуємо нестаток у себе.

      116. 7 листопада – міжнародне таке є в людях свято. Ми були в Москві. Ми зустрілись із м’яким білим пухнастим снігом, що легко падав на землю. Ми походили по ньому якраз так добре. Я усно зрозумів про Красну площу, про людей демонстрації, вони право таке мають. А чому це мені, такому чоловікові, як я був на білому світі? Я нікому з усіх не заважаю і нікому я не буду заважати, я з усіма умовами ввічливий і акуратний всюди.

      117. У нього, як хазяїна, є, куди й для чого посилати їх. Вони б зроду не пішли туди, але їх  мучить совість. Вони одягаються, вони їдять, живуть, як якісь королі. Але біда їх одна – їм наказ приходить. Вони слухають це все. Як тварину бика годували до свого віку, а потім зробили йому налигач, його за ці ось роги залигали і шию його заклали в це ярмо. Він не носив його одне, а до нього війце прикріпили, а до війця – плуг. Три пари волів весь день, весь час орали цю землю за жменьку якого-небудь сіна. Він пожував його, проковтнув та води напився.

      118. Хазяїн держить його на прив’язі, вважає своїм. Така штука проходить у всіх людей: люди примушують людей. Вони роблять весь день весь час, їх теж годують, вони самі їдять. Зголодніла, а тепер, як собаку. Їх годують тоді, коли хазяїнові прийде на розум. А людей треба буде годувати досита. У них є на це своя така образа. Лише б показав дорогу їм, вони, як вівці, всі підуть у море. Це ж є такі люди. Вони не хочуть умирати, їх женуть у бій. Так вони не робили б, але їх така доля – треба робити.  

      119. Бог говорить нам. А як же ви  заборонили робити мені? Я був вами ображений на віки віків. Ви, люди вчені,  зробили мою ідею ненормальною для цього діла. Вона не дала трудитись мені в цьому. Я не трудився:  мені не треба було їсти. Я не одягався, а пішов у природу жити без цього всього. Я не їм так, як усі люди, і не одягаюсь. Мені не треба буде дім житловий. Я користуюсь правами усіма природними. Повітря мене так оточує, водою пробуджуюсь, а по землі ходжу босими ногами – це є мої плоди.

      120. Я живу цим ось. Нам, усім людям, треба давно кинути так ось трудитись, а взятись за те, що робить сам Іванов. Він у нас такий для цього діла один – віха. Вона показує всім нам цю ось дорогу, вона треба нам. Ми є в цьому люди. Лише б ми побачили, воно сподобалось нам. Ми зробимо усе це: нам набридло так умирати. Ми повинні завоювати це в природі самі. Нам треба чоловік, треба його кроки.

    121. Ми, усі люди, кинемо, ми не будемо так працювати, самі себе втомлюючи, щоб хворіти й застуджуватись. Ми перестанемо їсти  й дім не будемо потребувати, для нас місце буде в природі всюди. Ми не будемо мати таке тепло в своєму тілі, воно буде в нпс своє  енергійне. У природі ми з вами перестанемо вмирати. Нам буде нове життя. Труд відійде зовсім від нас. Ми будемо друзі всієї матері природи. Більше не буде Боротьби з природою більше не буде, і між собою не будемо воювати. Учинок такий буде всім по душі й серцю.

      122. 15 жовтня. Уже глибока велика осінь. Люди одягли за  своєю  звичкою, їх примусили умови.  А коли вони доб’ються цього, то цієї звички не стане, буде своя сила, вірити не будуть чужому. Коли люди кинуть трудитись і кинуть одягатись, і дім не будуть потребувати, то в них у природі буде один аромат, він запахне. Життя буде райське. Ми кольорами засвітимось. Природа, вона не буде такою, як вона була до цього.

      123. Люди  будуть заслуговувати в неї. Природа не буде карати їх так, у неї буде своя жалість. У людей родиться щастя життя. Вони будуть отримувати в природі здоров’я. Люди не будуть такими, як вони були. У них таке право відбереться, зброї не стане, не буде чим і кому погрожувати. У природі ласка проявиться. Люди  позбудуться гордості,. буде одна  ввічливість, вона не буде так заважати. У людей проявиться одна  з усіх свідомість, вона буде ясна всюди.

      124. Особливо тоді, коли місяць уночі світить, а люди молоді горнуться, у них не вистачає на це слів. А грач чорного кольору пролетів високо-високо. Люди задихаються по цій ось ясній погоді, вони сплять.  А тому, кому доводиться фізично робити, нема коли їсти. Це бідна сіра конячка запряжена в голоблі в драги. Не пішла така конячка по своїй такій дорозі. Вона тягнулась далеко-далеко, кінця її зовсім не видно. Вона тягнулась і тягнулась все далі.

      125. Я, мужик говорить про це. Він починає крутити колесо, котрому нема кінця в цьому житті. Я  не приносив це з собою, особливо в осінній такий неприбутковий час. Люди мають нестаток у цьому, у них виходить збиток. Треба просидіти весь час у самозахисті – людям це ніщо. Такі дні проходять ц них. Кукурудза вся перевозилась, .плуг чекали, буде трактор, буде орати о четвертій годині дня. А вітер пекучий дує, він хоче довести своє те, що треба. Сонечко в тучах знаходиться, його зовсім не видно. А  час іде, от скоро буде вечір.         

      126. Я був попереджений – ось найголовніше. 16 жовтня був мороз із вітром, він примусив усіх людей своїм здоров’ям  схилитись перед ним. Такого дня з таким жорстким вітром не було, вода замерзла. Цей день пройшов.  Щоб зовсім кинути їсти – яка в цьому є благодать! Тіло моє так  радується – це є для всіх людей живий факт у природі. Ми  не робили це в житті, і ми  не можемо  зробити це. Звичка невмовкаюча  велика – це ворог, він для життя тяжкий. Його як такого доводиться тяжко зживати, ми розвинули його такого ось на собі своїм апетитом. Ми маємо його в себе, він оточує нас так ось, живе з нами разом.

         127. 1977 рік, він уже проходить. У ньому ніхто не пробував у своєму житті на собі так випробувати. Він є для людей непосильний, його трудно так тривожити, він не піддається. Йому доводиться кланятися через природу, її просити. Вона має в себе всі живі властивості, тільки вона зможе допомогти. Це – місце пусте заповнювати повітрям.

      128. Вона пробуджує водою. А земля приймає струмом, у ній є всі свої сили, вона є джерело, держить людей  такими, як вони завжди. Вони їли, поїдали багато, обжиралися до випорожнення. А щоб вони наїлися досита, цього жоден чоловік  не сказав. Сама природа розробляє такий апетит у них. Він держить їх, як вовк, він не держить на голоді. У них є все, лише б тільки вони трудилися. Усе можна зробити, лише б тільки захотів.

      129. У нього є розум, він чує смак. У нього руки такі. Він навчений готувати з водою перше й друге, це таке введено. Ще він не жив, а йому вже приготовлено на столі смажене й варене, і так кусками. Усе запивають водою. Щоб накидати повний шлунок, не одна чашка цього борщу й не одна ложка. Я забираю це все. Тільки поїв, а тіло є живе, воно думає про другий обід. У людей проходить не одне в думках. У них є на це все місце таке указане, подібне до якоїсь кухні. Там є посуд, мають воду й вогонь, на якому варять. Там є те, чим люди їдять.

      130. У них є ложки, виделки, тарілки та велика сімейна чашка, під руками ніж. Люди озброєні до зубів. Вони жують, глитають, а потім цим хваляться, що вони нажили свій живіт. Цього мало, що вони так забезпечені в цьому. У них є чоловік, котрий думає про них, будує свій смак, знає його такий характер. Він є між усіма такий один або одна. Усі дорослі любуються ними такими, готують їх до одруження, вибирають дівчину або якого-небудь парубка, їх женять, дають їм…

      131. Ми, такі всі люди зі своїм хорошим, молодці, нам доводиться думати про це. І до нас, до таких людей, один раз на рік приходить наша холодна така зима. Вся вона приходить у морозному вигляді. Це не літня така пора, коли ти, як людина, облюбував із своїми руками це місце, зробив на ньому грядочку, щоб вона зародила багато цих зернят, щоб вистачило собі й іншому кому-небудь.

      132. А в нас, у таких людей, не вистачає на це розуму. Один уміє це робити, а інший не вміє. Його губить це, він віддає своє наявне за це цьому хазяїнові, навіть свій труд закладає.      Хто розвинув цю ось їжу? Ця їжа введена так само, як тютюн палити; знайшли й застосували. Спершу ми зірвали яблуко, скоріш у рот, укусили зубами й стали жувати. А потім із слиною, з повітрям ми проковтнули. У нас утворилось місце цього всього, воно  стало киснути там, стало до цього негоже. Воно знайшло прохід, яким йому вийти.

      133. А раз це в людини вийшло, значить  це життя пішло не на хороше, а на погане. Від нього стало смердіти, він уже природі не по душі. Люди стали придбавати що краще, солодше та жирніше. Цей їх розвиток не призупинився в житті, а пішов далі. Людям  доводилось робити для цього всього. А раз він робить, то вже якесь діло є. Ми розвинули його, зробили таку страву, котрій нема кінця й краю, одне дай і дай. Шлунок – пусте місце, воно потребує поповнення, щохвилини свіже треба . 

      134. А раз свіже, воно буде шкідливе, негоже для життя, його треба викинути. Так воно робилось і буде робитись до тих пір, поки чоловік закінчить своє життя.  До цього всього люди жили без труда і не їли, їм було легко в цьому. А коли вони стали робити це діло, вони вмерли на віки-віків. Цієї ось смерті раніше не було, її розвинули люди в процесі. Ми почали робити це діло, у цьому ділі ми помилились і погоріли, умерли на віки-віків. Таке ось діло нам не призупинити, воно сильне для нас усіх.

      135. Це природа, вона направила людей, щоб вони попробували це і поробили це діло, а потім узяли сказали про це все діло. А що воно діло їм? Не життя, а смерть. Люди не задовольнили себе цим, пожили, у цьому сваволили, умерли.  Це ось починалось першими людьми, він не втримав свою самотність. Він захотів побачити цей ось розвиток на цьому чоловікові. Він  помилився в цьому ділі, став народжувати такого чоловіка. Він пожив та сваволив, а воля привела його до гибелі.

      136. Люди отримали нестаток від цього всього, у них нема чогось, вони чимось хворі. Вони хочуть, а в них не виходить. Як наші вчені: хіба вони не схотіли це мати? Людям треба порятунок у житті.  Іванов  є чоловік для них, він не теоретик, а практик. Він робить своїм організмом людям користь. Для нього нема ніякого ворога в природі. Милі, любимі, ніколи не вмираючі друзі допомагають  своїми силами. Я, як Учитель. прошу їх. 

      137.  Сьогодні я приймаю Теплинську Марію. 17 жовтня. Учитель прийняв її не тільки для того, щоб вона була здорова. Я приймаю  їх усіх так, як треба. Той прийом є один для всіх, щоб люди були здорові. А Марію Андріївну я прийняв, щоб свою правому довести нашій медичній науці. Я приймаю її як таку. Мені не треба її хвороба, мені треба вона. Я передаю їй сили для того, щоб вона робила моє вчення, мою ідею

    138. Вона Учителя зрозуміла, що це є її порятунок у житті. Вона схопилася за це діло і стала робити без усякого чоловіка. А чоловік Григорій Яковлевич сказав: «Вона не витримає. Іванов приймає холодною водою, вона вмре». Так що надії не було на життя. Чоловікові наговорили того, чого в житті не було. Чоловік був проти лікування Іванова. Так він вважав: усі люди помирають, і моя жінка нехай умре. Він приїхав із цим додому. А Іванов уже прийняв жінку, в Іванова не вмерла, а жива.

      139. Він не довіряв цьому лікуванню, а  лякався його, вважав, це неможливим. А жінка його згодилась, вона облилась уже водою й прийняла вчення. Вона говорить йому як такому: «Ідемо обливатися надвір». Вона примушує  його як такого. А він говорить: «Ти ж застигнеш» Але їй все рівно вмирати. Вона йде на смерть, іде надвір. Її чоловік облив, вона не температурила. Вона стала приймати це, як ніколи, і робити те, що буде треба. Хворобу на людині треба лякати природним шляхом.

      140. Вона говорить чоловікові: «А Учитель коли мене прийняв, він спитав у мене:» =- «Чоловік є?» Вона говорить: «Є». – «Він курить?» – « Н». – «А горілочку п’є?» – «Так, та ще сильно». – «Бажано не пити». А потім він сказав мені, як дружині, щоб чоловік приїхав. А чоловік винуватий, став нарікати на жінку: ти, мовляв, для чого наговорила. Жінка чоловікові говорить: «Нічого, щоб ти  приїхав до нього, так Учитель сказав». Цей чоловік старається попасти до Учителя. А Учитель завжди прийме на хороше..

      141. Хіба це буде погано, якщо ця жінка буде здорова. І буде вона така здорова. Ми народились для цього діла, щоб люди всі  позбавились від цього, адже таке захворювання саркома душить, не дає спокою, пекельні болі. А щоб легше було, засобів нема на це, і таких людей нема, крім Бога. Це буде Іванов, він може попередити цього ворога. Усьому діло – людина, це сама хвора. Вона позбавиться від свого захворювання. Це така ідея Іванова – довести своїми силами.

      142. Це є одна з усіх сила, із сил сила. Вона має жити  в людях – це є істина одна з усіх. Їй доводиться зустрічатись і проводжати. Люди зрозуміють і скажуть, що це буде треба. Бог так даремно не прийшов до нас, він прийшов до ображених нас для порятунку всього життя. Вони ображені тим, що нічого не знають, що робити для цього, щоб не застуджуватись і не хворіти. Ми, усі люди є, такі, що нічого не робимо, щоб ми були здорові. Гляньте ви на сонечко: ви побачите правду, своє таке оздоровлення. Ви повинні бути такими, як він. 

      143. А він знає, він бачить, чує далеко. А от таке діло не слухати. А він не забуває про це. Тому чоловікові від самих пальців ніг і до пальців рук, на серце подивитись, на легені й у живіт, поверни ним справа наліво й роби вдих і видих – усе це робиться на хороше діло. Учитель – чоловік, він хоче, щоб люди рятували самі себе. Нам не треба таке погане в ділі, треба, щоб  було добре в цьому ділі. Люди скільки не жили так ось, їм доводилось умирати. Вони є безсилі в цьому ось ділі, їх оточує неміч.

      144. Ми з Діною посвятили Раю. Там, у дворі, ми скупались як ніколи, ми поїли, за що подякували. А хутором ми пройшлись добре. Вітер пекучий прошумів, весь день був. Він був весь сонячний, чому люди були раді. Птиць, що бездіяльно літають, нема: усі вони полетіли. З Феодосії чоловік з жінкою приїжджав, вони привезли п’ятилітню доньку. Вона хворіє нестатком мозку, погано ходить ногами, але енергійно. Я прийняв, дав дитячу пораду: мити ноги до колін. А матір прийняв, як усіх приймаю. Вони залишилися задоволені. Я побажав їм найкращого здоров’я, поїхали вони через Донецьк.

      145. Пишу про Марію. Я, Учитель, спитав у неї: «Як у тебе зрушення є?» Вона відповідає: «Зрушення є». Надіюсь на це все хороше, держу в своєму такому домі. Учитель виганяє біль руками. Гидування нема, а одна любов є. 18 жовтня. Це було в людях. Так наші вчені, такі всі люди, огородили свої місця великими заборами, своїм кулаком погрозили, щоб люди чужого характеру своєю ногою не показувались. Ми зробились батьками приватної власності, ми назвали  це все зроблене своїм іменем, сказали: «Це все є наше, тобто це місце моє».

      146. Ми, усі люди,  озброїлись у цьому ділі  на випадок якогось сусіда, подібно  до Гітлера, хто добре обдумав про це діло. Він не знав природу, а в ній не знав людей. Гітлер із Богом пішов на комуністів, як невіруючих людей. А сам із Богом убивав українців, він по-Божому не робив. Він старався зустрітись із руським простим загартованим чоловіком, він віроломно окупував його. Солдат німецький привів цього Іванова у штаб Паулюса – це було в Красному Суліні на вулиці Ленінській.  

      147. Він огородив себе вірьовкою. А Іванов – руський чоловік, він пішов по своїй вулиці, бачить: вірьовка, а біля неї солдат із рушницею. Він побачив Іванова, дав свою команду: «Пан, ком». А раз «ком», то йди туди, куди тебе примушують. Я, говорить Іванов, окупований,  пішов слідом. А він приводить мене у штаб генерала Паулюса. А там німець руським був, він розказав про Іванова так. Сам Паулюс заінтересувався мною. Я говорив йому по-своєму, через перекладача сказав: «Я вам не перешкода і руським теж. Мені не треба ваша економіка з політикою. Я воюю за Червоний Хрест і Півмісяць, за міжнародне здоров’я». 

      148. Тоді він згодився із моєю думною і написав своїм шрифтом довідку, котра була завірена Радянською владою. Він завірив мене усім своїм керівництвом, щоб ніхто не турбував мене такого. Я, як Іванов, був відомий  не одним руським, а також німцям. За своїм визначенням вони кричали «гут пан». Офіцери розпоряджаються молоддю, вони посилали її в Берлін до німців. А раз я є між ними такий, вони так само запросили мене, щоб я поїхав у Берлін.

      149. Я дав згоду їм не ради їхнього завоювання. Я дав слово їм поїхати в Берлін ради руського нашого солдата. А Гітлер у цей час ліз наполегливо на Москву й на Сталінград. Як я хотів перешкодити цьому успіху, природа знала про це. Вона примусила  офіцерів німецької армії запросити мене, як Іванова, до себе в Берлін. Цим Гітлер помилився. Вони довезли мене до Знаменки ешелоном і засумнівалися: кого куди й для чого його веземо? За їх визначенням, я – між ними Бог. Вони чекали від мене ще більшої допомоги, щоб я добавив їм свого для знищення людей.

      150. Я був не на їхній стороні. Думкою я був на боці ображеного руського солдата, думав, як допомогти йому як такому. Я поїхав для цього в Берлін. Німці запросили мене, а потім закрутились, їм хотілось узнати: кого вони везли в Берлін. Поліцаї вирішили вернути його в Дніпропетровськ у гестапо за перепусткою. Цього Іванов не хотів, але воно так вийшло між цим усім. Іванова везуть офіцери в поїзді як Бога. Іванов не боявся їх, а йшов прямо до них у руки. Де німці, там і він. Він приїхав у Дніпропетровськ, куди попадати. Це було в 1942 році перед 22 листопада, запеклі бої на фронті.

    151. Я перебував  у німців теж у бою. Вони, усі солдати, оточили мене в їдальні. Я розказував їм про те, щоб вони були на моєму боці. Ця історія починалась німцями над Івановим не на жарт. Їм хотілось, щоб Іванов направив свої сили на знищення цих ось невіруючих у Бога. А Іванов говорить: ви – віруючі в Бога, але воюєте з ним разом. Бог не за це. Ви будете винуваті, природа покарає вас, вона оточить вас за це саме діло і не дасть вам як таким далі просуватись. Руські поженуть вас на захід з великими боями. Цього Іванов не хотів.

      152. Німці прийшли до нього спитати, що у цей час він думав про цей відступ: їх як ворогів руські гнали на захід. Іванов сказав німцям: «Я думаю про те, щоб ви, німці, домовилися з руськими і не стали зараз воювати. Ви – на свою територію, а руські на своїй землі залишаються. Ніякого зла не робити між собою, мир для всіх людей, показниками воювати далі. Я, як такий Іванов, вам і руським це наказую». Вони ж слухали мене, а виконувати мої слова не хотіли. Принизити себе перед руськими ніяк не можна. Ворог сильний є між двома. Німці не послухались Іванова, з боями такими віддавали територію.

      153. Німець і руський не послухались такого миру. Пропозиція Іванова була вірна – з ворога зробити друга. Руські дочекалися перемоги. Вони завоювали своє злобне право, осудили розстрілом усіх цих людей у цьому. Ні одна війна в усьому світі не залишила  такого зла за собою. Люди, та ще комуністи, ввели це зло. Вони ніколи не забудуть про цг зло. Це не руські, а німці, та ще капіталісти, їхня душа із серцем не така. У них як була ненависть до комуністів, так вона й залишилась.  

      154. Згадайте челюскінців: вони вмирають, а зло своє залишають.  Особливі два світи в природі – це батько із сином, їх не примирити. Ти породив мене – ти й вигодуй мене.  Який же ти батько, якщо в тебе нема того, що треба. Капіталісти, вони вмруть, а своє не дадуть комуністам. І так само комуністи не поступляться капіталістам своїм. Це вони народилися в природі для того, щоб один одному доводити.  В одного є своє,  і в іншого є своє. А щоб якась різниця була в цьому. Люди як трудилися, так вони і залишилися з трудом. 

      155. Люди не зможуть жити без цього, це робилось і буде робитись. Бог батько і Бог син, вони залишать своє, а прийде на зміну Дух Святий. Це все скасується, не буде такого свого місця. Люди свідомо позбудуться чужого. Усе буде спільне,  наше. А раз ми не будемо присвоювати, то ми перестанемо воювати. Ми не будемо нападати, а будемо жити мирно – ось де проявиться природна любов. Такої злої ненависті не буде між

 людьми.

      156. Люди будуть зустрічатись із людьми ввічливо, своєю головкою будуть низько кланятись їм, у весь голос будуть здоровкатись з ними. А раз такий любовний учинок буде у них, то вони не дочекаються ні від кого перемоги. В людях буде їх любов, котру ніяк ніде не переможеш. Усьому цьому діло – люди. Якщо вони зробляться такими, то що може бути краще від цього. Своє корисне в житті ми будемо ставити в людях, щоб їм не заважати – ось яка є в людях наука, із наук наука. Вона завойована людьми в природі так, щоб вона ніколи ніяк не ображала.

      157. Люди врахують Гітлера,  вони обдумано будуть робити. Вони не будуть  робити таку зброю, як є тепер. Вони так розумно не будуть озброюватись, усі будуть, як милі друзі в природі. А зараз мир уводиться людям із зброєю в руках, друзі роблять мир. Такого діла ніколи не буде. Що буде далі в житті? Такого права не буде, щоб зброєю розпоряджатись іншими народами – воно вмре. Це такого завоювання не стане, особливо в даний такий ось час.

      158. Подумайте добре. Як це ось  виходить, людям треба відступати?  Це ж гірше нема в житті. Він живе, живе в цьому ділі добре, відступає, іде на спад. Він буде ображений, його як такого оточать неприємності.  Своє живе не можна удержати ніяк, щоб воно жило між чужим. Його ніяк не можна вберегти, чк своє: чуже проганяє його. Це не можна називати своїм. Краще своє мати, а чужому не заважати. Це така штука завжди є.

      159. Наші люди дорожать місцем, і для цього вони озброюються, щоб це місце захистити. У них таке діло – не пропустити ніяких  чужих людей, щоб вони не зайшли на нашу таку землю й не перешкодили нам у нашому будівництві. Ми не хочемо, щоб це діло було в нас. Ворог – це зовсім чужі люди, вони пролазить до нас, щоб нашому ділу чим-небудь завадити. Ми відходимо від нього, своє будуємо, хочемо, щоб у нашому домі було добре. Ми не хочемо, щоб у нашому домі було погано в житті.

      160. Моє все бажання– тільки жити добре. Який не був сусід, він ніколи не хоче, щоб сусідові було від сусіда добре. У сусіда будь-якого є своя ненависть погано думати й робити сусідові погане. Якщо в сусіда що-небудь прибавляється, то сусід виходить зі себе. А коли сусід падає від свого нещастя, то сусід не здумає допомогти – не може бути гіршого від цього. Він робить цим гірше собі. Політика – політикою, а економіка – економікою.

      161. Вони примусили нашого брата так  оточити себе своїм індивідуальним місцем, не хочуть його уступити. Він говорить: це моє таке місце, я проробив на ньому все життя, я хочу на ньому робити так, як умію. Мій прямий начальник хвалить мене за моє таке вміння, за мою таку хоробрість. Я сам є енергійний, здоровий у житті. Я зберігаюсь їжею, тобто я їм добре, апетитом не страждаю, одяг одягаю й ношу його. Тепле й хороше все – це моє здоров’я в житті.

      162. 19 жовтня. Це була середа, наш підсобний день, друге свято. Ми в ньому, як в океані, своєю думкою лазимо по всьому своєму організму, котрий терпить для свого особистого здоров’я, ми хочемо отримати його в себе. Ми вважаємо самі за своїм прикладом – це діло треба робити в природі. Ми рано встаємо з постелі, хочемо  нагодувати себе, за фасоном одягнутись, щоби нам було красиво від цього всього. Для чого ми так ось женемось? Ми хочемо бути ситими завжди в своєму житті.

      163.У нас нема своєї такої  свідомості для цього діла. Ми всі вважаємось людьми однієї сім’ї, живемо за Учителем, за його вченням. Ми кланяємось природі, ми говоримо своєю мовою з нею, як із матір’ю рідною. Ми всі  так люб’язно просимо її, щоб вона пожаліла своїми силами нас усіх таких ображених, хворих, і не стала так нападати на нас. Ми перед тобою вже так, як ніколи, своїм ділом. Ми з вами завжди близько разом, ми заслужили, хочемо тобі, як матері рідній, за це дякувати.

     164. Ти пожаліла  нас таких ось, як ми виявились перед тобою. Ти не пожаліла дати нам своє. Ми по-твоєму стали робити. У нас вийшло  це хороше й тепле в твоїй холодній воді. Ми, усі наші люди, зустрілись із нашим дорогим любимим Учителем. Він не відмовився  від нас, таких грішних людей, і разом із нами  він став учити, щоб ми робили за його ідеєю. Ми не побоялись такого. Ти лякаєш  нас цим, щоб ця хвороба пішла від нас. Ми одержали  це в природі, нам зробилось добре.

      165. Ти в нас є всюди, ти маєш для нас одні свої якості, котрими нас усіх караєш, таких мізерних. Ми так заслужили  перед тобою, у тебе випросили. Ти зжалилась над нами, дала хоч трохи. А все ж це все, що зробив для нас Учитель.  Йому спасибі від нас, усіх таких хворих. Які ми були, а тепер які ми стали. У нас, у таких людей, появилося здоров’я не таке, яке воно було до цього.

      166. Учитель із нами, він малює нам свою картину таку, говорить нам. Зі мною можна буде легко вмирати. Я відомий уже й там. Люди знають мене, люди говорять про мене  й там – ось який я є Учитель з такою своєю ідеєю. Нас, усіх наших сімейних людей, вона зустрічала й проводжала, вона вчить наших таких людей. Вона хоче, щоб ми були в житті такі ввічливі люди, були в природі переможці всіх природних благ.  Сьогодні у Дмитра Миколайовича день народження. Він повів нас таких купатись у колдибаню біля Чувілкіного бугра. Ми скувались там уп’ятьох: Учитель, Дмитро, Діна, Валя й Рая. Після цього ми вийшли на бугор, підняли руки вверх і сказали. 

      167. Мої люди – це думка моя. Вона починалась зі сходу на захід через північ на південь зі своїми людьми, котрі є в природі зі своєю ввічливістю. У людях завойовано чим? Та життям. Воно примусило нас усіх таких, щоб люди вчились цьому. Ми йдемо по цій дорозі, а з нами, такими людьми, зустрічаються люди всякого характеру, знайомі, незнайомі, заслужені, незаслужені, зовсім не такі ось люди. Їх треба примусити, вони мають бути такими людьми, котрих не було.

      168. 20 жовтня. Цей час був, він є. Я так завжди робив, і буду я так робити. Марії стає легше від цього діла. Я сам так заінтересований допомогти  цьому ось хворому цим ділом Моє тіло є всюди, там де чоловік не буває, а йому хочеться так побувати там. Ми вдвох вийшли чистим тілом  у природу на повітря. Атмосфера приймає нас таких ось, і вона прийме нас так ось. Це ж є картина, з картин картина. Нам не доводиться спати: нам треба буде жити.

      169. А ми такі звикли спати, ми потягуємось. А в природі повітря не стоїть, воно бурує зі своїми такими живими речовинами. Вони бувають хорошими і бувають поганими для нас, таких ось людей. Але нам, таким людям, треба тільки хороші якості,  вони даються один раз у житті. Ми з вами так ще не жили, а доводиться нам таким своїм ділом. Хвора говорить: «Я так почуваю себе інакше, мої болі відійшли не зовсім, але відходять». Так, як по природі німець із своєю ордою. Він не хотів робити цього, а природа була на боці Іванова. 

      170. Він так не примушує своїх людей, він просить, благає, щоб наша Марія сама йшла в природу й просила так, як Паршек просив природу під час шефства Гітлера. Він був у людях ворогом таким само, як  і в Марії ця її болячка, котра вселилась і не хоче йти від Марії. Німець так само не хотів відступати з руської землі, його гнали прості руські солдати. Паршек був за них у житті. Він був у цей самий час охоронцем  захований. Але Паршек є Паршек, він не забуває робити це.

      171. Що він робив над Гітлером? Він не виходив із голови, Паршек  думав про нього А тепер у Паршека є інше, своє знайдене. Він поставив своє питання в своєму житті: треба вигнати ворога із цієї ось Марії, вона мучиться. Тепер Паршек не спить, а все робить для Марії легке. Не спав, а все він робив і писав він ці ось слова, котрі всім читав. Паршек недаремно їздив на Чувілкін бугор, і недаремно він там купався, а в самого думка робила для цієї Марії.

      172. Медицина списала її з життя. Вона, бідна, стала  думати про ту смерть, котра примушувала її як таку в гріб лягати. А гріб – цього Паршек не хоче бачити, навіть чути на цих людях. Вони ж усі такі, як і Марія. Вона так само до цього часу нічого не робила і не збиралась, як така. Її діло одне – треба вмерти. Нам, усім людям, треба відходити від цього, особливо нашим ученим, лікарям, спеціалістам. А вони самі, такі ось люди, стоять чекають своєї черги завтра захворіти, не такою хворобою, котрою хворіють люди.

      173. Для них по природі йде гірше в декілька разів, від чого порятунку нема. Паршек не поможе. Він допомагає людям своєї ідеї, вони не адміністратори. Марія теж вимагала від свого учня, але вона зізналась і дала слово своє сказати всім друзям-учителям. Їх чекає не таке, а гірше. Учитель говорить нам, щоб ми змінили цю платівку від учня вимагати, а треба буде просити. Якщо ми змінимо, цей тон то в нас не буде застуди й хвороби через діло Учителя. Я ж, Марія, подруга ваша, теж боялась холодної води й не користувалась повітрям так, як Учитель нас, грішних, учить.            

      174. Ми не хочемо так робити, як він сам  робить це і нас таких учить. Я не зійшла з розуму, і мене не вважайте ненормальною. Завдяки цьому я повернула своє здоров’я. Ви, мої всі друзі по цьому життю, знаєте добре, яка я була й яка я є тепер. Прошу вас усіх: ідіть і  просіть, щоб  вас усіх прийняв Учитель. Він такий є чоловік Спаситель усіх нас. Хоче, щоб ми жили та здоровкались з усіма живими людьми. Це наш такий обов’язок, така наше завдання.

      175. У цьому домі, у котрому я лежала, я не лікувалась, як ми, усі люди, думаємо. Я набиралася сил від Іванова, і пробуджувала своє тіло, щоб воно не застуджувалось і не хворіло. Через це моє захворювання зникло, а інше, що йде по природі, воно безсиле напасти на мене. Я одна з усіх загартовуюсь, від мене ворог відступив так, як Гітлер із своїми військами. Він як проганяв його з Росії, так проганяв від мене цю хворобу. Криком кричав ворог із великими боями. Не з уколами різного шприца, не ніж з наркозом, не таблетки, а чиста холодна вода, чисте повітря й чорна земля.

      176. Я приймала ванни природного характеру, мені  було легко й добре від цього. Це все знайдено Учителем не нам, таким хворим людям. Це все діло, котре робить сам наш Учитель, він хоче, щоб усі здорові люди брались за це діло і робили самі, щоб ніяка хвороба  не розповсюджувалась на нас – ось що нам вносить Іванов. Він робить показ на Марії, вона тепер теж хазяйка цього дому.

      177. Вона напише й скаже всім хворим раковим захворюванням: не ріжте себе, не робіть уколи, а йдіть до Іванова, просіть його. Він прийме вас усіх, вам буде легко справлятися з будь-яким захворюванням. Ми не будемо хворіти так, як я, Марія, хворію саркомою. 21 жовтня. Ворог був, він є і буде таким. Потсдамське рішення не знищує його, і ніяка медична наука нічого не зробить йому. Ні німці, ні руські не згодились із Паршековою пропозицією: треба домовитись, щоб між воюючими був мир. Паршека заховали, як божевільного. Він  опинився в інституті імені Сербського.

      178. Війна продовжується, і в Марії Андріївни ворог лютує, він криком кричить. Учитель чує це страждання, а допомогти безсилий. Він не пускає засоби в хід, а чекає моменту. Такого миру жодна війна на землі не зробила. А людей постріляли за це, їм не дали життя. Так само вчені лікарі хотіли зняти з життя Марію Андріївну. Вона попала в руки його, усю ніч на ногах у природі Марія просила Учителя. Вона упросила його, вимолила. Він теж так само не спав, а разом із нею виходив і заходив.

      179. Ворога треба знищити, він сильний, він підступний, мучить людей. Учитель упросив природу своєю просьбою, щоб ворогу дати відсіч. Силою Іванова все-таки ворог здався у цьому діл, пішов від Марії. Наша Марія спала прекрасно. Учитель перевіряв її.

      А все таки я поїду до своїх дітей. Як вони там живуть? Я – батько їм. Син обіцяв приїхати, а чомусь не дозволило. Дмитро Миколайович везе нас. У цей час до Марії приїхали провідати син і сестра. Як добре, ми не поїхали. Приходить Учитель, мені говорить: «Гості».

      180. Марія питає: «Хто?» А  вони заходять, з матір’ю здоровкаються, вона ж – мати свого рідного сина. Я – теж батько свого рідного сина Якова. Хочу сказати людям про нього. Я люблю його, як такого. Він живе по-своєму, не хоче слухати такого батька. Він сказав мене, як батькові: «Я хочу жити, як усі люди живуть». Із жінкою страшно любляться, а нервово ставляться – це є моя така хвороба, через це ось їду в Сулін. Він пообіцяв приїхати, а його нема. Мені хотілось побути з Марією, це мій такий хліб.           

   181. Я не їв багато часу через її хворобу. Мені хотілось довести ученим лікарям з допомогою Марії. Вона бачила мій учинок до сина. Я дав їм свій лист-характеристику, щоб вони знали: хто це Іванов і що він робить у своєму житті. Йому сказав, щоб він читав усім. А в цей час Діна підходить до Марії, прощається з нею з поцілунком. І Марія встає, вона проводжає,  до дітей він їде. Марія обнімає й цілує, бажає хорошої дороги. Вона не хотіла, щоб Учитель їхав. Ми розстались у цьому на час. Я не повинен забувати про Марію, як таку.

      182. Вона багато зробила для моєї ідеї. Я  зробив силу-силенну для неї, нехай вона тепер дякує за все моє хороше. Їй треба вмерти, а  вона жива та здорова. Вона тепер розкаже усьому цьому телебаченню: Ідея Іванова процвітає, вона зробила в людях багато корисного. Коли ми їхали, нас так радувала зелень озима. Особлива погода була для всіх людей така. Коли ми приїхали з Кондрючого в Сулін, нас зустріла Тоня. Вона розцілувала, як завжди. А потім я спитав про Якова, про сина. Вона сказала: «Поїхав». Куди? Сама не знає.

      183.  Я розрізав кавун, ми з’їли його. Став розбиратись із листами, хто й звідки написав за мою доброту. Листа надіслав Яків із Кавказьких гір. Він пише про біленький сніжок, про природу, про його таке життя. А в мене підтвердилась думка. Дмитро Миколайович сказав, що у конституції написали про наших підлітків, їх не примушувати в труді. А за моїм визначенням, треба всю молодь узяти цілком і повністю на утримання – ось тоді не буде ненависті й усякого зла між цими людьми.

      184. Ось про що нам розкаже Марія. А діти стали приходити, і син приїхав на машині. А дружина Валя була в сусіда. Йому було не по душі, він психував. А мені, як такому отцеві: я вже жалію сина. Чому так  виходить у житті? Коли не хочеться, воно виходить саме. Моя ідея не хотіла, щоб ми, як такі комуністи, зробили таке діло – це є вічне незабутнє зло. Ми такими не будемо завжди. А колись це право зміниться, не станемо  розпоряджатися людьми. Люди прийдуть до свідомості. Що ми таке робимо? Мир творимо зброєю, а це ми з вами не будемо робити.

      185. Насилля відійде, а настане мир – усьому діло. Люди не будуть нападати  один на одного за своє місце. Його не будуть вважати місцем своїм, а будуть вважати спільним надбанням.  Люди не будуть заважати людям у житті, а будуть шукати й допомагати, так допомагати, як у  Вітчизняній війні допоміг Іванов і допоміг Марії.  Тільки воюючі люди не згодились з тим, що хотів Іванов. Обидві сторони взялись поширювати  своє зло. Їм не хотілось знімати  своє із себе. Це зло будо з обох сторін, вони  обидві були неправі.  

      186. Їх обох оточила гордість. Одні пішли самі наступати на руських, а інші сильно терпіли від раптового нападу.  22 жовтня. Паршек – це помічник обом сторонам. Він обслужив своїми силами, німцям сказав, їм указав свою землю, а руським указав теж. Німці не хотіли віддавати  своє завоювання, а руські відчули силу, їм хотілось відомстити цьому ворогу. Те, що зробив Паршек, – це небувала стратегія. Він просив Віденського, щоб Сталіна уговорити, щоб він дав свою згоду замирити цю бойню.

      187. А що Введенський  сказав Паршекові: «Нас із тобою  постріляють». Паршек йому так сказав: «Не постріляють». А тоді так воно й було: всі боялись Сталіна. Один Паршек не боявся нікого: за нього була природа. Кого ми, усі люди, боїмось? Природи. А Паршек не боїться, він – душа для неї. Вона – йому любимий друг: повітря, вода, земля, – що й дало нашій Марії можливість бути здоровою людиною. Цьому бути й не минути цього діла.  Вона розкаже вам усім на очах ваших, як спеціалісти медицини різали її.

      188. Вона є свідок. Не я, Учитель, є сила цього діла, а сама Марія є. Вона дала своє слово, щоб я прийняв її. Це не все. А найголовніше – це холодна вода. Марія не купалась у своєму житті, а то пішла й стала лякати себе цими – ось у кого сили. А сама природа  дала їх. Ці сили треба нам, усім людям, братись за це. Доволі нам жити так, як ми боїмось її. Це – матір наша. Вона послала Гітлера, вона озброїла його, але не сказала, щоб він дивився вдалечінь у природу. Те, що зробив німець, – це все є чуже мертве.

      189. Нам не можна робити ні крону без природи. Без природи – ні кроку. Усьому діло – вона. Якби не вона, Марії не жити. Повітря допомогло, а вода пробудила, по землі ходила вона босими ногами – вона воскресла. Якби не природа, Гітлера не взяти. Гітлер мав переважаючу техніку, а виявилось, руські  оточили й розбили його. Хто допоміг у цьому? Паршек. Він просив природу в Дніпропетровську, коли його такого возили по морозу мотоциклом 22 листопада 1942 року. Його надія одна була на це. Німці недаремно запросили його в Берлін. І недаремно лікар Свердловської клініки сказав: у людях тільки Іванов лікує ракове захворювання. Ми стали  шукати його адресу.

      190. А Іванов шукав по природі ці засоби і проти ворога Гітлера, і для діла Марії. Ворог був сильний, таку велику армію розбив, як була в руських. Зрада генерала Власова, котрий зрадив своїй Батьківщині – усе це наробила природа, вона допомагала гнати хвастунів на схід. Це скажіть спасибі Паршекові, він упросив природу. І Марія  дякує Паршекові за це. Він відвернув безнадійного ворога як такого. Він хотів убити Марію, але Паршек не дав.  Нобелевську премію – Іванову. Він – ініціатор усьому.

      191. Він є ділок у цьому всьому, особливо нашій молоді. Вона в нас є найбільш ображена, бідна з усіх. Їй у природі не дають спокою. Одне те, що її примушують. А друге, найголовніше, – у житті не дають матеріальних засобів. Паршек пропонує зняти утримання батьками. Воно є в нас із вами, дорослих, але ми не робимо цього. Паршек уносить таку пропозицію: щоб ми, усі люди, хто цьому вірить, старається виконувати, згодились узяти зарплату 33 карбованці. Більше нічого не треба людям. Якщо буде мало, усім добавимо.

      192. А нас у наше свято привіз Яков.

      Так і німець відступав із чужої території. Він постоїть, подержиться, а успіху він не мав. У нього не вистачало сил на це. Йому – за його обман. Він обманув Паршека, за це він не дасть ходу йому, як такому. А Марія заспокоїться силами моїми. Валентина говорить нам про Паршека, хто він є із царів? Один Бог Землі прийшов для порятунку життя людям, видно з усього такого діла.  Одна Марія завершить своїм здоров’ям.

      193. Це неможлива картина. Всі вчені відмовились від неї і прийшли до знаменника: треба вмерти. Що можна сказати про це? Це ж є людина, вона ж жінка, мізерна в цьому, але початкова. Вона хоче жити. А хіба фашисти думали це, або їхні воїни вважались переможеними? Які в нього були літаки, танки, але природа однаково зустрічає все мертве. А от Учитель був перед усіма такий, як його бачать. Все він ходив уперед, назад по дорозі по цьому місцю, сам думав про це ось, про таке діло. Він проаналізував людей таких  своїм розумом. Вони є там десь у своєму житті, їх доводилось знайти їх, як таких хворих людей.

      194. А вони же хворі в своєму житті. Що ти їм так ось і скажеш? Вони знають одного лікаря, він займається цим ось ділом у лікарні. Він ходить там у білому халаті, він є на роботі, йому платять гроші.  Ці рядки, ця писанина пишеться людям, щоб люди знали про це діло, котре я сам, як Учитель, зробив  на цій ось сторінці  Вчена ступінь для людей – це помилка.

      195. Вони проходили для цього теорію. Знання – це така путь-дорога лежить по природі. Ми вчимось на це діло, проходимо практику на кістках – це наша лікарська робота, котру треба любити. Ми – як учені люди, нам треба діагноз людини. А коли ми  виявимо його, стараємось допомогти йому. Він є ворог тілу. У нас є для цього передчасно введене історичне діло. У нас є ліки, таблетки, приписані лікарем. Призначаються уколи, робиться доручення.

      196. Лікар у лікарні – адміністративна особа, він строго наказує своєму підлеглому. А його діло – треба підкорятись і строго цей наказ виконувати. Моє таке діло, говорить нянечка, – найголовніше в лікарні. Вона найближча до хворого, вона тут крутиться. Це її робота – прибирати: біля своїх палат. І тут же моє око, вона говорить, коли я побачу що-небудь на хворому, який-небудь приступ, то біжу в кабінет повідомляю про нього. Хворі є хворі, вони чекають до себе лікаря. А його діло є технічне. Він  уміє  читати, його  діло одне – глянути в журнал.

      197. Сестра – у нього перший помічник. Вона  – його ординатор, між ними контакт, вони дружно живуть. У цьому дисципліна військова. Сказав – треба робити. А хворий терпить, він терпить від цього всього. Його держать у своєму лікарському режимі, щоб туди повітря не приходило до хворого, його держать подалі від води холодної. Якщо це треба для хвороби, відіграє роль грілка. Кватирки всі не пропускають повітря. А сам лікар гидує цієї атмосфери, йому, як ученому, треба чисте повітря. Він – хазяїн свого кабінету. А хворий нехай звикає до умов, його тут бережуть. Він задихається у цих умовах, а лікар держить його, не пускає на волю, як хворого. 

      198. Що схоче, те йому припише. У лікарні для будь-якого хворого є свій режим, у ньому він оточується, живий він задихається. Я, Учитель, пролежав там три роки десять місяців, надивився, бачив усе: і хороше, і погане. А потім я складав у кучу й ділив пополам. Життя й  смерть, вона там була. Кому хворому треба робити скрутку,  із цим ділом не відстануть. Його зв’яжуть, він, живий чоловік, полежить, полежить. Його розв’яжуть, а він такий само, як був. А от тому, кого смерть забирає, йому не допомагає й подушка.   

      199. А  лікареві сказали про цього чоловіка: він, мовляв, умер. Від чого? Ніхто не знає про це ось. Кому це буде треба? У лікарському персоналі нема уболівальника. Усі служать, за заслуги їм гроші платяться.  Лікарі говорили мені, як хворому, так. Вони бачили, як люди відвідували мене, котрим я дав здоров’я. Їх примушувала совість, вони так сказали: «Ти живеш краще від нас». Я  говорю їм, як таким: «Давайте поміняємось місцями. До мене люди приходять, а вас історія забуде, ви умрете тут. Своє отримаєте – хана”. 

      200. Це все робиться мною в природі. Скільки слів я оформив, а букв я написав! Це все істина є в житті. Я пишу про Марію, тепер вона в мене, як чоловік, її зустрічаю з підсумком.  23 жовтня. Це вже осінній час проходить, а підходять дні зими. Вони оточать нас у Москві. Які вони прийдуть до нас таких людей? Ми зробили їм щось хороше в житті. Я, як Учитель, такий чоловік за всім тілом. Мене запрошують ті люди, котрим я, як такий. Вони чекають мене, щоб я  був у них на шістдесятиріччя революції  на жовтня. 

      201. Я дав свою згоду одній моїй жінці, котру я приймав. Вона є заслужена в світі в людях у природі. Я не запам’ятав її, вона добре сприйняла мене своїм серцем і своєю душею. Про її такий учинок у людях. Вона зробила те, що буде треба, не мені одному, як Учителеві, вона поклонилась низько природі, як матері рідній, і сказала мої рідні слова. Я, як Учитель, учив її, щоб вона тягнула до відмови в себе повітря, усередину свого тіла, і просила Учителя: «Учителю мій дорогий, ти  дай мені своє здоров’я». 

      202. Я, Учитель, почув на відстані й простив їй усе, що вона робила в житті своєму. Вона наша, вона заслужена бути такою. Гітлер із своїм наміром, із своєю технічною силою не думав так відступати, а руські люди розбили їх. Усе це через Паршека, через природу, він випроосив у неї ці сили і став володіти ними. Гітлер що тільки не робив, що не приймав, він не мав у цьому успіхів. Учитель не дав йому. Його діло одне – думати, лазити в голові, щоб він умер із своїм усім. Не хвались чужим, а хвались своїм. 

      203. Хто просив тебе людей руських вербувати й гнати їх у тил у Німеччину, і разом Іванова взяв – це твоя, офіцерів, велика помилка. Природа зробила її, ввела вам у голови. Кого ви запросили і для чого, ви подумали про це діло, панове офіцери? Іванов – більшовик, а ви вивчали його в гестапо. Він – помічник партії, з ним разом ідуть люди не такі,  як ви.  Ви кричали «гут пан», а самі взяли в гестапо. Ви, одинадцять офіцерів, не знайшли слів, у нього спитали. Через перекладача він сказав їм, як німцям: «Перемога буде за Сталіним», лише тому, що я є на боці руських людей. Ви, шановні офіцери, напали на них– ви будете осуджені.   

      204. Скажи, Маріє, сама: хто я буду перед тобою через твою наявну хворобу? Ти перебуваєш в нас у домі, тебе прийняв Учитель. Він робить тобі погане? Він просить, благає тебе: треба робити, роби, спіши сама. А потім уже буде пізно. Я не примушую  тебе як таку, ти сама приїхала, сили дав тобі, дитя моє, роби – це твій труд, трудись сама. У природі є все, лише б захотіла. Ти проси,. Учитель – наш помічник.

      205. Ніхто не допоможе тобі, ніяка технічна сила. А дорога природа допоможе  тобі: повітря, вода, земля – це тебе покарало, тепер це тебе збагатить, живи, тільки нас не забувай. Марія ти, Марія, на тебе, як таку, дивиться весь світ, уся природа. Вона чекає твоїх сил; як ти будеш розказувати їм, вони  повірять тобі і підуть. Ви просіть його: він народився для цього.  Бачив одну серію Олексія Толстого “Ходіння по муках”. Війна. А це не війна Паршека в його житті? Він робить усе це робить для людей. Нехай люди панують, вони роблять самі собі не погане, а хороше в житті.

      206. Це ж є не війна в природі, а мир у любові, у свідомості. Щоб люди зрозуміли про такі діла  цього Паршека! Хіба він забуде  про Чувілкін бугор, про народження нового чоловіка без усякої потреби? Ми народили його не в природі, а в материних подушках, у мертвому всьому. А Чувілкін бугор приймає предковим порядком, умовами життя, не таким способом, а живим енергійним – ось де закладається не війна з людьми, а мир у житті.

     207. Багато років люди чекають рай на землі. Це квіти будуть, аромат запахне в природі – от життя так життя буде на ось цій землі! Вона прийме нас, як таких. Ми будемо жити так, як ми ніколи не жили. А тепер ми будемо жити. Китай і Західна Німеччина нехай, але таких людей, котрі не хочуть війни, нікому ніяк не перемогти своєю. вірою. Іванов – для цього діла, він готує себе, зустрічає в себе в Росії всяку стихію. Природа народила його в людях довести невіруючим скептикам. Вони побачать самі це діло, упевняться й скажуть про цю ось Марію.   

      208. Якби це була неправда, вона б уже згоріла, природа вбила б її своїми силами. Це не лікарня, це ніякі не технічний лікар і сестра, що відділенням розпоряджаються, у неї у підпорядкуванні декілька нянечок. Вони не за хворого, вони настроєні проти. Сказав лікар: вікна наглухо закрити від повітря. Лікар відповідає за все. Його діло – слова, а хворому терпіти в цьому ось від такої хвороби. Людської жалості нема ні в кого.   

      209. 24 жовтня. У перший день цього життя, у понеділок, люди стали жити по-новому, по-небувалому. Це його слово було сказано, що ми всі, бажаючі люди цієї ідеї, за просьбою нашого рідного Учителя, повинні не їсти – це  наша така просьба за Марію. Якби вона не треба була цим людям, природа не пожаліла її так залишити.  У природі є все. Вона ж народила людей, вона показала їм світ, вона дала їм все, а життя не дала, не схотіла зберігати.

      210. У них було все, але не було сил, вони не давались їм: вони не змогли терпіти.  Природа втягнула їх, вона дала їм  яблучко,  ягідку, і дійшло до живого м’яса, вони їли стільки, скільки це треба. Вони не змогли терпіти. Їм заважала ця ось звичка заважала, вона не давала їм думати про інше. Як тільки вони встають, у них на дорозі стоїть обід. Вони приготували його, змайстрували, а тепер треба з’їсти – ось які людські діла, вони робляться ними так. А раз люди самі роблять, у них виходить це. 

      211. Жінка з Бирюкова прийшла до мене за допомогою, з ногою. Я сказав їй, щоб вона виконувала. Вона говорить, щоб я допоміг їй. Я допомагаю всім так: прошу її роздягатись. Мені треба, щоби  ноги були від щиколоток, уся лапа береться. Вона приготувалась до прийому. Я прийняв її так, як усіх приймаю. Вони йдуть від мене без хвороби. Так ця Шура, коли її скупали. Цього мало. Говорить Учитель: дома будеш два рази так купатись.

      212. Вона  сказала мені, що їй тепло й почуває добре. Нога як була, так вона є. Я сказав їй, що треба приїхати в неділю. Вона дала слово, що приїде – це перевірка. Моє узнаємо пізніше, що буде з нею. А зараз наше діло одне – ми дали слово своє не їсти цей день, ми не будемо. Якщо ми не допоможемо цим, то тоді ми – ніщо, наше діло таке. Хочеться жити, та ще як треба буде жити. Ось треба буде допомогти нашій Марії, у неї така є болячка, котру не вилікувати. Ми такі є люди: усі вболіваємо, хочемо, щоб цього захворювання не було в неї. У нас, усіх наших людей однієї ідеї, одне – їй допомогти.

      213. Це наша думка в цьому. Вона веде нас усіх до життя. Ви подивіться на Учителя, на його весь організм, на все його тіло. Йому холодно, але він терпить через нас усіх. Він сказав – він і сам це робить. Який же він між людьми є ватажок: сам говорить, а робити не робить? Він завжди попереду: і їсти сідати, і спати лягати. І він передній у труд ішов.  А от хворіти, як усі, він не хотів.

      214. А от життя не дається назавжди, воно задовольняється спокоєм. Нам інтересно бути здоровим чоловіком. А здорових людей між нами  нема в природі: що-небудь він потребує. А раз він що-небудь потребує, уже це є хвороба. А хворі люди думають, шукають по природі те, що треба. А коли вони не знаходить, вони хворіють, психують, їм сильно боляче. Вони просять, щоб їм допомогли чим-небудь. У них є на це надія така – це лікарня, а в ній лікар з усіма своїми підлеглими. Я, говорить хворий, хочу лікуватись, вірю лікареві.  

      215. Але коли я попав туди, мені не сподобалось там: хворі доходять там, а ти є між ними такий. Тобі треба на волю, а лікар не дозволяє. Тут режим їхній, вони розпоряджаються тобою, волі  нема тут. Усьому діло – сам лікар. А на волі такій і пташки літають, співають – ось де робиться в природі життя. Ти носиш гроші в кишені, і купити всюди є що, тільки труд тяжкуватий, а його треба робити. Хазяїн платить гроші за цю ось роботу, а за гроші ти  годуєш себе, одягаєш, у домі живеш з усіма вигодами. Жити б, жити, та нам таким заважає смерть.

      216. Що ми в цьому робимо? Самі не знаємо. А що завтра буде? Лікарі виписують людей на фронт, щоб вони воювали там з умовами. Сьогодні він – її, а завтра вона – його. Природа невмираюча: повітря, вода, земля, – що дає людям життя. А люди вважають, вчені, технічні люди – це все для їхнього життя. Він навчився читати, писати, розв’язувати. Це його техніка, він хоче штучно все робити та хімію створювати. А щоб йому довелося фізично зробити на самому собі, він боїться природи, іде від неї. Він береже сам себе в цьому. 

      217. Якщо сьогодні вночі буде добре, то ми будемо продовжувати не їсти, видно з усього цього. Я питаю в Марії: «Тобі легше сьогодні?» Вона говорить: «Легше». Я теж вважаю, легко.  25 жовтня, вівторок. Він примусив мене своє слово здержати, можна буде не їсти за це ось діло. Воно нехороше в житті людському. Це діло таке – умирає людина, вона  прожила своє. Людина ніколи  не наживається в своєму житті. У неї одне – їй так жити, бути  й умирати не треба. А умови  такі, що старість долає, у негожість приходить.

      218. А тут хвороба приходить така. Люди самі розвинули її на собі. Вона є сильна в цьому ділі. Люди не хотіли хворіти, а природа така є для людей. Вони – нехороші люди із своїм учинком, із своєю фізичною роботою, котра нас усіх жене в бій у природу. Вона показує людям своє місце. Люди готуються із своїми силами, у них є для цього снасть, зброя. Батько рідний будував своє самодержавне царство.

      219. У царя були підлеглі, свого роду пси – генерали губернаторського звання, у них були свої земські начальники. Саме мужицьке управління – це волость, куди мужик обирається людьми. Він був хазяїн, люди довіряли йому. Вони обирали  в себе старосту, щоб він командував ними. Це був наш батько рідний, він любив трудівника, хто не знав нікого, сам  робив усе. У нього, як хорошого хазяїна, все є для цього діла. Він нікого не чекав, а сам біг на поле, дуже спішив туди вчасно попасти й зробити своє діло. А в ділі – живий факт.

      220. Він робив його із самої весни, його вирощував, виростив, зібрав, свій засік чистого зерна набрав – це його є у житті золото, він розпоряджається  ним, як хазяїн цього добра. У нього був син, він підкорявся йому. Це командування не сподобалось торії, щоб нами, синами, хтось розпоряджався. Історія Олексія Толстого “Ходіння по муках”. Війна показала живий факт. Люди жили, творили дива, вони могли зробити все, що тільки хотіли. Вони ввели в життя, щоб син  розпоряджався батьком. Так воно й зроблено в теорії вченими людьми.  

      221. Без цього всього не буде міста, не буде села, не буде людей. Після управління сина настане на землі Дух Святий, він уведе Бога. Він не буде людьми розпоряджатись. Він прийшов на землю як Переможець природи, Учитель народу, Бог Землі. Він прийшов у люди показати їм дорогу одну з усіх найлегшу. Треба нам, усім людям, відмовитись від того, що було до цього. Ми помилялись, робили – де ми подівались? Усі лежимо в гробу, своє місце займаємо. Ми – теж умерлі люди, і всі ми помремо. Для чого ми так живемо? Ми помираємо в цьому. Нам краще буде жити по-Божому.

      222. Він сам пише про це, говорить з нами  руською мовою. Він хоче врятувати нас від цього всього. Якщо ви не вірите мені, як такому ось, вірте самі собі. Ви де живете? У хуторі або в селі, або в місті. Вам уже не вистачає місця. Ви ж – мертвеці, люди мертві, ви всі лежите в землі. Вона держить нас там і хоче притягнути нас усіх туди. Вона має в себе магніт. Що ми робимо? Та самі закопуємо людей у могилу, і нас із вами закопають – це буде така історія. Ми самі робимо її таку нехорошу, у нас виходить вона.

      223. Ми є не люди Божі, самі вмираємо, як і всі люди землі. Ми хочемо жити, а природа не дає нам, ми не заслужили в неї – ось що ми зробили. У нас велике діло на путі звершилось експедицією челюскінців. Лід великого характеру оточив криголам. Усі люди були врятовані в цій стихії, крім одного комірника, він заплутався в продуктах. Це все робилось у людях для якоїсь людської слави. А щоб якась користь була в цьому, крім того, що їх  вивезли звідти  на літаках. Вони були одягнуті по-арктичному. А щоб вони індивідуально  зробили для себе, для людей у природі! 

      224. Його тіло 46 років перебуває в умовах природи в будь-який час року. Іванов не виходив хвалитися. А якщо йому треба зробити в людях експеримент, він покаже його й зараз у будь-яку атмосферу нам, як таким людям. Це він мало зробив сам собі. Він знайшов у цьому сили природні для будь-яких наших людей. Іванов оточив себе цим самим між людьми, передає іншим будь-яким людям. Що вчені найшли й пустили в хід у життя –  то невагоме діло від швидкого польоту корабля.

      225. А щоб вони знайшли таку силу, таке терпіння залишатися без усякої потреби, і щоби болі проходили! А ви хвалитесь Місяцем, що ви своєю технікою завоювали. Ви – бідні люди тим, що ви нічого не зробили на землі. Ви боїтесь ходити по снігу босою ногою – це електризоване діло в природі. Чому це так природою дано бути в людях Богом? Він не йде від нас і не хоче сказати, що це життя є на Чувілкіному бугрі не його.

По-оріхівському моє ім’я є Паршек. Я сам досяг цієї слави в природі.

      226. Марія, котра страждала й мучилась саркомою, вона збула болі тільки цим переживанням – це наша їжа. Вона нас усіх так мучила, а тепер змінила хід у цьому. Я, Марія, така жінка із своїми приготуваннями до смерті. Щоб тобі жити, не треба тобі їсти. Ти купуєш у людей весь продукт для свого здоров’я. Чому я охала сильно від болі, а тепер я не охаю, моє тіло стало спокійне? Я дала ворогові свій нищівний удар по голові. Він став здаватись, мені стало легше. Я не хочу їсти. Як мені хотілось води, хотілось пити. Учитель сказав:  води навколо тебе океани. Він говорить: ти іди надвір у природу, тягни повітря, сама думай, цього мало, проси Учителя – це є завоювання наше.

   227.Воно було на людях інших, вони випробували це все, як під час Вітчизняної війни випробував Паршек. Він ішов прямо до мети, до котрої треба йти нам, усім людям. Вони хотіли, щоб я сказав їм що-небудь таке про такого ворога, про такого діяча. На арені Паршекові доводилось думати не про одного Гітлера, і бачити його таку хитрість. Вона не вдержалась у нього, Паршек розбив її.

      228. Він зустрів маленького чоловіка, котрий пожалівся йому, як такому, на свою долю. Він за свої ростом ображається на все це, начебто хтось винуватий. Винуваті всі люди. А люди є природа. Вона пускає ріки з берегів, вона розоряє все населення, топить людей, людей убивають, їм теж трудно. Їх як таких і гроза вбиває, вони потопають у воді, їм наносить хворобу, вона мучить їх, вона умертвляє їх. Люди народжуються, так хочуть жити, а природа не дає їм, бере карає їх своїми силами. У неї є для цього баранячий ріг. А ми живемо з нею рядом, рядом усе робимо.

      229. Особливо тепер люди ріжуть людей ножами, вони саджають за це їхнє діло в тюрму. Якби син не був розпорядником у цьому всьому над своїм батьком, то цього було б менше. Серце, воно оточує й горобця. Серцем він так робиться злий, як ніколи. Ми були б у житті? Ми ніколи не кинули б воювати один  з одним, якби не було погано тим людям, хто починав  цю картину. Він по історії не знає природу. Вона є в цьому ділі сама співучасниця. Вона  народить людей на білий світ, їх треба сильно озброїти. Вони захотіли скористатись чужим добром.

      230. Учитель стоїть на арені, щоб він не давав таке право скористатись цим і похвалитись ним. Нам треба буде хвалитись у людях своїм.  Якби Гітлер не запрошував Бога Землі й не возив по Дніпропетровську, він же сміявся з нього такого. Учитель терпів і в цей найхолодніший час промовляв свої слова. Це є його просьба перед природою, щоб вона пішла назустріч нашому руському солдатові цих ось німців оточити й розбити. Так і зробила природа.             

      231. Вона так вчинила і з болем Марії. Учитель Марії так говорить у цьому ділі. Марія слухає й чекає, їй хочеться пити. А Учитель: «Краще їсти, ніж пити». Вона говорить: «Їсти не хочу, а от води дайте». Учитель говорить їй: «Заохаєш від болі так, як ти охала, тоді й я піду їсти. Ти винувата в усьому». А біль не прогресує, а скасовується. Марії краще буде зовсім не їсти. Вона дала своє слово. Марія, вона хвора цим. А причому тут Учитель? Він шукав вихід. Стою прошу її, щоб вона дала свою згоду сказати мені слово. Як тобі в цьому робиться гірше? Вона мовчить, не говорить нічого. Учитель хоче сказати їй своє в цьому житті.

      232. Якщо тільки ми поставимо на ноги  цю жінку Марію, у неї перестануть ці пекельні болі, то не треба нічого – ми підготували людину свою свого без усякої потреби. Ми знайшли її,  Вона сама знайшла нас, таких ось уболівальників, виявила своє таке бажання, щоб наше прийняти. Коли вона тільки приїхала до Учителя, вона не знала про це все, що Іванов буде приймати. Вона навчилась, як бути в лікарнях, і бачила такий учинок лікарів. Там усьому діло – нянечка. Хазяйки палати  – вона та сестра в своєму кабінеті.        

      233. Сестрі скажуть про хворого, що трапилось якесь горе, щось тривожить. Їй ця штука не вперше. «Подумаєш, яка надійшла до нас». За нею дивиться лікар такий-то: «Я веду щодо неї журнал”. Хвора наша; раз ми  прийняли її, ми повинні дивитися, як за хворою. Ми даємо свою обіцянку – цій хворій допомогти, наше таке діло. Наша радянська медична наука підбирає на службу свій народ. Чоловік наймається, лікарем робиться, він створює персонал. Люди доглядають за людьми, люди людьми гидують, ця робота вважається шкідливою у них. Лікар миє свої руки після огляду – це ж нелюбов до труда.

      234. 26 жовтня.  Самі говорять: труд облагороджує, а самі відходять. Узявся за гуж – говори, не дужий.  Так воно робиться й буде робитись.  Я не відступлю від свого, поїдемо на Чувілкін бугор.  Якщо тільки там воно не допоможе, то вся вина на онкології, вона взялась за це діло. Людина  хоче жити, а люди не дають їй. Ми поїдемо й обов’язково  доб’ємось свого. Ми є такі люди, просимо природу, вона має послухатись нас, особливо Чувілкін бугор. Прошу вас.

      235. Дмитро Миколайович підходить до мене, сплячого, говорить мені слова, щоб я, Паршек, уставав. Для чого? Він мені цього не говорить. А Марія хвора, вона криком кричить, охає із своєю такою хворобою, котра всіх примусила думати. Як же так це вийшло в житті? Ворог був такий, як німецька армія. Вона була озброєна не погано, а сильно. Гітлер держав свою упевнену надію на те, що і його настане такий час, німець отримає свій успіх. А природа творить свої діла.

      236. Вона є на боці Паршека. Він не був згоден з тим, щоб Гітлер завоював перемогу над ворогом. Руські не наступали, на руських напали, вони були ображеними людьми.  А Бог, це Іванов, де б він не був і що б він не робив, він держав свою ідейну думку за ображеного солдата руської армії. Вони заслуговували перемоги над ворогом через діло Іванова. А сміятись – значить, треба здатись. Так воно й вийшло. Вони не знайшли ворога, він залишився таким, яким був у людях. А перемогу над ним А  руські завоювали перемогу над ним.

      237. Тільки вони не схотіли пропозиції Іванова, щоб цей ворог між воюючими обома сторонами залишився любимим другом. А люди воюючі продержали Паршека. Психіатрія склала йому такий акт. Ростовський оздоровчий відділ так сказав мені: «Це тобі атома». Ця атома в мене послужила поміччю від нашого охоронця порядку. Я піддержував свою ідею цим. Якби я робив погано в людях, то люди зв’язали б мене.

      238. Я розвинув на собі письмову таку історію в людях, вона примусила людей писати листи. Я не одні пишу листи, я відповідаю їм на їх таку просьбу. Для мене це було таке  діло. Мені не треба ніяка національність, я люблю людей. В перших рядках він або вона здоровкаються зі мною. Вони пишуть, хто вони є. Вони пишуть про свою скаргу, котрою вони скаржаться на своє горе, на свою біду. Я цьому всьому – уболівальник, знайшов сам ці засоби в природі, цю історію на собі випробував, її ввів людям. Вони зустріли самі це, їм було це все по душі, вони стали сприймати, їм стало легко. Люди побачили на собі нове небувале. 

      239. Це не хімія й не штучне, і не техніка, а чиста природа: повітря, вода й чорна ґрунтова земля – де люди цієї землі, два сусіди, не поладили, а ввели свою сварку.  Вони погнались за багатствами. Їм, як фашистам-капіталістам, стало тісно робити в себе цю цяцьку, котра їх втягнула. Вони за це легко доставали, їм здавалось: це робилось не так.  Вони знайшли інший спосіб свою німецьку расу своїм умінням й озброєнням піддержати. Німецький весь народ віруючий у Бога  пішов на невіруючих у Бога, на людей-скептиків, на комуністів. Вони пішли організовано на руських людей, на українців, стали громити  без усякого.   

      240. Вони, вчені-теоретики, старі вояки,  обдумали свій такт у цьому, як це робилось предками. Треба напасти на таких непідготовлених до війни. Ми ж, німці, – історичні вояки. Ми були в природі заводіями-фашистами – залишилися ми самі без Бога. За нашим висновком, це сам Бог наробив нам як таким. Але німці помилились у цьому, не знаючи природи, її такої таїни, котра народжує на цей весь розвиток, на таку силу, як себе підготував німець. Він не подумав про те, що природа дає в житті розум. Так воно зробилось і робиться ними.  

      241. Попробуй людей прогнати з їх місця будь-якими властивостями. Вони же люди живого характеру, мають в себе ввічливість, свою просьбу, домовленість. Люди з людьми ввели цю бойню, самі не хочуть. Я був перед ними такий чоловік, вони вірили своєму генералові Паулюсу. Він зробив мені на своєму шрифті й своїм гербом завірив. Я був між фашистами за свою діяльність «гут пан». А раз «гут пан», беруть  мене до себе в ешелон до солдатів. Я був оточений солдатами. Вони спитали в мене, як у руського пана: «Руські беруть у полон чи ні». Я не брехав їм у цьому. 

      242. Їх гнали з другого фронту. Я їхав з ними від Ростова до Суліна не на їхній стороні. Уже сказав у гестапо, чия буде перемога: Сталіна. А чому? Я не зможу сказати правду німцю. Я – руський чоловік. Моє хвалилось, Іванов всюди. Я є вояк за Червоний Хрест і Півмісяць – міжнародне здоров’я. Німець задовольняв мене своєю кухнею. Я був у них «гут паном», але я думав не за них. Я просив природу, це мої друзі, і тепер вони є друзями, і залишаться ними на віки-віків. Ви попробуйте залишитися хоч на один день. Іванов готовий прийняти 46 зиму хоч зараз при будь-якій атмосфері. У нього є сили на це.

      243.Учитель віз цю Марію, що хворіла саркомою. Вона хворіла так страшно, вона охала та жалась в машині всю дорогу. У машині троє, незручне місце. У “Москвича” на путі цього всього спустило колесо – природа держить нас. Ми  завершили цю путь, приїхали на Чувілкін бугор. Наша хвора, роззута, стала на цю цілину босою ногою, вона дихнула цим повітрям. Я велів Раї й Валі вести її в колдибаню у воду. З нами зустрівся син Михайла Мамотки, він вів корову, на нас попав. А ми всі спускались. Він спитав: «Для чого ти тут знаходишся? Тебе арештують». А сам сказав про голову: він, мовляв, умер.

      244. Я йому сказав: «Він повинен умерти, це була його неправда». Він  зустрів нас із коровою  – із природою. Які ми є люди: ради Марії все це робили. Наша візьме все рівно. Ми переможемо цього ворога, він відступиться, відійде він. Дмитро поплив, слідом за ним я оточив себе так таким холодним почуттям. Марію ми спустили на руках, два рази занурили. Думали, що вона не вийде на такий бугор. А коли я, Учитель,  пішов з нею, то де вони бралися ці сили. Це все умови. Я не встигав бігти за нею, примушував її, щоб вона дихала. А раз вона дихнула моє – значить уже прийшла Адамова сила.

      245. Не я піднімав на цю ось Чувілкіну гору, вона нас двох витягнула таких сама своїми Мойсеєвими магнітними силами. Ми з босими ногами оточили себе цілинною корою – це Адамове явище. Ми вдвох з Марією стали на свої такі босі ноги. Я сказав Марії: «Значить ворог наш Марії переможений». Моя думка даремно не пропала. Вона жила, вона живе, вона буде так жити, як вона себе оточила тут на цьому Чувілкіному бугрі. Через це ідейне діло сам голова вмер, він випробував свою силу. Для чого він прийшов з кулаками, хто давав йому таке право? 

      246. Учитель народився на землі Богом між людьми для порятунку. Учитель допомагає Марії. Вона чує, як читають їй цю зроблену історію. Вона робилась ним для наших людей, щоб вони знали, як правда вводилась у життя на цьому бугрі. Усю міліцію примусили прибрати нас з життя, як якусь секту. Забрали Паршека, не знаючи,  хто він є.

   В селі за своєї молодості він був пустун, злодій приватної власності, від бідного шахтаря-мужика, хто народив у себе дітей, а ради не дав, жили натягнуто, бідно. А навколо такі люди були: не старались допомогти іншому бідному, підказати: не роби цього.

      247. А хотілось медку поїсти, бджіл не кожна особа мала, я не відмовлявся від цього ось усього. Було, ну що ж було.  А тепер мужність і свідомість – це все моє кинути, узятися за свідомість свою, у дусі треба зробити самого себе. Я робив у людях. Що примусило? Знання. Від цього всього відмовитись, а взятись за істину. Своє власницьке місце доводилось позаду залишити, а взятись за природу, за природне, за незалежність, за небувале, за Духа Святого, за повну еволюційну свідомість.

       248. Можна все робити в людях, люди роблять усе. Ну що ж ти зробиш? Гітлер теж стратег за історією. Його сховала природа. Він так і залишився в людях зі своїми можливими силами приносити погане близькому сусідові, як це робиться на Близькому Сході. 

      254. Ми тепер низько кланяємось природі, дякуємо тобі за все, за ту війну вітчизняну. Тобі, велика наша матір, ми дякуємо не за одну війну, а й за Марію, за нашу жінку, за її ворога, що ти допомогла нам позбавитися від такого захворювання. Ми скажемо тобі своє таке спасибі за твоє все, що ти нам залишила й указала це ось Адамове місце, котре ми знайшли й приїхали самі такими. Як нас зустріла корова з людьми, вона радість нам сказала – це правда перемогла.  

      255. Сталін був жорстокий і багатий на цих людей.  Він дав своє слово посадити мене в психіатричну лікарню – він за це був поражений природою. Його не стало тоді, коли його люди держали Паршека в умовах. Сталін ніколи не чекав цього. Природа вбила Сталіна за Іванова діло. Якби ви бачили Учителя тоді, коли він був свого росту й красивий, ви б ніколи не сказали. Цей ось чоловік,  своїм тілом він заслуговував бути Богом  між людьми: він калік ставив на ноги, сліпим давав світло. Сталіну ця картина була невідома, він посадив Учителя, як такого.

      256. Сталін пішов нанівець, він не встояв із своїм здоров’ям, на нього напала природна стихія. Він сильно захворів, від такої хвороби нема ніде ліків. Навіть такому командуванню природа не пішла назустріч. Він за що Паршека посадив у ці умови? Його примусили вчені, вони не відмовилися від свого такого акта. Люди ображені не устояли, їх відтиснули назад, а на Паршека наділи в конвой усю солдатську форму від черевик до самого головного убору. Їм було страшно Учителя залишати. У брюк холоші – одна довша, друга коротша. Це було гірше гітлерівської  насмішки. 

      257. Через це все діло державна безпека держала в себе Паршека  на свою пропажу. Учитель – людського характеру чоловік, він і тоді був проти сталінської політики, із самого 8-го з’їзду Рад. Паршек – любитель-депутат,  він приїхав на з’їзд у своєму костюмі. Хотів сказати вченим: куди вони вели своїх людей? Найголовніше – це була наша молодь. Її вели, щоб вона йшла й робила те, що їй підкажуть. Учені підказували їм майбутнє, обіцяли місце якогось невідомого в цьому ділі короля.

      258. Хлопчик або дівчинка пішли вчитись. Вони бачили цю дорогу. Їм хотілось закінчити десятирічку, одержати п’ять балів, а там уже, хочеш чи не хочеш, тобі дадуть диплом. Ти отримаєш своє місце, на тебе будуть дивитись, на твою здібність. Куди й як попадеш,  твоя робота. Ти тепер інженер, а тебе як такого інженера втягнула коробка сірникова, торгівля. Ти проміняв свою спеціальність на комерційного чоловіка. З ним зустрівся Володимир Ілліч, він у нього як такого  спитав: «Чим до цього займався?» Він йому говорить: «Я – інженер-будівельник».  А раз ти будівельник, то йди до нас будувати соціалізм

      259. Це буде для тебе нове діло. Ти людей займеш, вони будуть слухатись. Ти – їхній годувальник і постачальник. Треба їм умови – ти зобов’язаний зробити їм – це твоє таке вчення.  Я не хотів, щоб дитя  вчилось цьому. Це старе веде людей по цій дорозі: ніякого порятунку, крім примушувати. Вони помилились, дефект ввели. У глухій стіні виявилась тріщина. Люди підвели цього інженера, він законно відповідає, його садять за його халатність, він зробив її.

      260. Суд судить його, як винуватого. Люди сідають самі в тюрму, їх засуджує юстиція, військова частина охороняє їх – такий порядок є в людей. Люди вчать людей на це, люди створили  цей закон. Раніше до цього часу люди не робили таких злочинів: вони боялись Бога, їх було мало при батьку. А тепер син у керівництві, його як такого самі люди вибрали. Люди зробили революцію самі, вона  вибрала нам ватажка Леніна, великого теоретика. Він  провчився своє життя для того, щоб царю довести свою правоту. 

      261. Була введена конституція, де засудженні не мали повного права законом. Люди цього порядку помиляються, хворіють у цьому ділі. Він зробив злочин у людях, попав у тюрму, люди держать його. Йому хочеться волі, а його не пускають. Ти ж, йому говорять, строк  маєш. А в лікарні, коли ти попадаєш, є над тобою вчений лікар. Він розпоряджається тобою до самої смерті. Але коли ти вмреш, він знаходить причини твоєї смерті, щоб людям довести, від чого ця людина вмерла – так учені звітують за будь-яку смерть. Вони прощаються з ним на віки-віків. 

      262. Їм стає жаль близького, він відходить назавжди. Вороття нема. Від такого стихійного діла порятунку ніякого нема, як тільки треба буде вмерти. А смерть не рахується ні з ким,  вона має свій призначений день. А раз він є, люди дочекаються його. Хіба Сталіну не вмирати  від усього цього діла, хоч він є ватажок усіх людей? Коли його хоронили, то люди плакали за ним. Природа – це є люди. Вони народжуються не для смерті, а народжуються для життя. Коли люди народжуються, ними радуються, а коли вмирають ці люди, за ними плачуть. Вони не заслужили уваги в житті, їх оточив нестаток.

      263. Я – за людей, а люди – на мене. Я ж іду не тією дорогою, котрою йде лікар. Йому треба не люди, а їх хвороба. Він добивається на них діагноз, хоче зупинити цю хворобу на них. Вона має відійти від них через засоби цього лікаря. Він має техніку, штучне й хімію – це старий медичний метод. А Учителя – природа, природне: повітря, вода, земля – що найголовніше.   Не одним чоловікам очолювати жінок, як півень над куркою розпорядник. Жінка – помічниця в усьому, вона готує їжу для всіх, вона пере весь одяг – ось які діла проходять між чоловіком і жінкою.

   264. Вони – це чужі люди, їх звела предкова доля, вони зійшлись через похіть. У них думка одна – треба оженитись. Тобто чоловік  полюбив  через своє власницьке життя. Вони вдвох один з одним волокли в своє місце, присвоювали, воно й робилось між усіма. Люди з людьми сходились, люди людей народжували, люди в людей учились, робились ділками. Вони завжди хвалились добром між собою. Хтось із них уміє жити, а хтось не вміє. В одного що-небудь є, а в іншого нема – уже це в житті людська погань, небувала хвороба. Діти народились у своєму житті, та не такі. Батьківська хвороба робиться природою, щастя нема.

      265. Гітлеру не повезло зробитись, як він хотів, володарем світу; йому завадив зробитись із своїм здоров’ям Паршек. Він упросив природу, люди ображеного характеру упросили його як такого. Він пішов назустріч цьому всьому, став допомагати їм. Ворог не мав успіху, його пішло на спад, ворог став відступати.

      266. 28 жовтня. Люди, що живуть на білому світі, зустрілись із погодою дуже теплою й дрібним дощем. У цей такий осінній час люди приготувались зустрічати зиму. Вона лізла по землі, наближалась до самого півдня. Вона пробувала то укрити снігом, то морозом заморозити, щоб ці люди знали й сказали своє слово – значить зима прийшла із своїми силами, нас, таких ось людей, примусила ховатись, хоч із хати зовсім не виходь. Це наша така закупорка в житті.

      267. Ми  вже давно самі готувались до цього діла, свою цю польову роботу ми зовсім закинули, прийшли в двір, стали робити роботу зимового характеру. У нас зшитий на нас теплий одяг, дім поставлений там, де це треба. У ньому ми, усі люди, перебуваємо, як ніколи приготовлені жити. Ми з вами живемо, як люди проживали та зберігались у цьому ділі, вони старались зберегти  себе в цьому.    

      268. Природа є всюди, вона ледь не скаже нам свої любимі слова. А вони є в неї, але люди не розуміють одне, що природа – матір наша рідна. Вона представила нас своїми силами в наше життя. Ми з вами не послухались її як таку. Самі куди ми попали зі своїми тілами? Сперш нас оточувало в усьому нашому житті повітря, вода й земля. Ми не порахувались із цим: з ними жити так, як вона хотіла з ними жити. Ми виявились в ній такі ось люди самовільні. 

      269.Ми облюбували це місце, присвоїли й стали робити своє діло на ньому. Воно примусило нас усіх трудитись. У труді ми втомились, нам стало тяжко, нас зустріла хвороба, та ще яка. Ми не зустрічали такої хвороби. Вона зустріла сама нас, таких забіяків, і напала на нас. Ми почули самі, що якась неприємність у тілі. Ми стали думати про це все. А щоб поміч знайти в цьому, ми, усі люди, безсилі це зробити. Природа не дає нам, ми не заслужили в цьому ділі. Ми бідні є люди, тому що не стали слухатися того, хто  створив нас – це природа.

      270. Вона  жаліє нас, вона і карає нас за наші дешеві грішки. Вона народила нас з вами і зберегла, а от самовілля залишилося із нами. Ми  стали мати місце, ми взялись самі за це ось діло, стали годувати тіло, стали одягати, у дім зайшли, стали жити в ньому. Але щоб ми задовольнили себе цим, ми з вами не отримали цього. Нас із вами зустріла наша стихія, вона не порахувалася з нами. Хто ми такі є? Ми ж – люди такі, як усі народжені люди.

      271. Я – людина така, як усі люди, але не в такій формі, говорить нам Паршек. Зима наступає, моє тіло не ховається так, як ми, усі люди,  не хочемо зими. Я чекаю своїм учинком й хочу по снігу ступати. Уже сніжок лягає. Як мені було добре, приємно, хоча тепер зима. Скажіть, якщо ви є люди природи. Я – теж людина, мені в цьому холодно. Що ж мене такого обігріває, якщо я вашого чужого не маю? Я надіюсь на своє, на природне, котре є в кожної людини. Його тіло боїться умов життя в природі. Вона ж: повітря, вода, земля – це найголовніші друзі. Вони можуть зробити мені ісе, як такому, але не роблять, як другові своєму. Я такий є один. 

      272. Хочу, щоб Марія пішла по землі. Ось тоді люди нехай скажуть: хто я є такий, і для чого природа народила мене, такого Паршека. Він був у вчених людей багатих умов нехорошим. Його били за учинок, він терпів у людях, а потім він простив усім своїм учинком.  Природа обрала його самородком в життя людське за його діло. Джерело всього життя його в природі – загартування-тренування. 

      273. Я трудився в світі один для всього національного народу, я вчився в природі, хвалився цим у всьому світі. хотів істинно  сказати всім про самозбереження своєї органічної клітини. Моє серце є молоде, загартоване, здорове, як 25-річної людини. Вихід мій у цьому. Я не боявся ніякого ворога, навіть своєї смерті. Якби цього не було,  я б давно вмер. Я – чоловік природи, дихаю сильно, різко говорю не про якесь диво Я говорю про природу, про фізичне практичне діло. Чисте повітря, вдих і видих та снігове задоволення дає миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку.       

      274. Я люблю й уболіваю за хворого, знаю його душу й серце, хочу допомогти йому, біль убиваю струмом через свої руки. Це не слова, а робиться в житті. Історія пишеться моєю правою рукою владикою. Дуже справедливе діло, ніколи не забути про це, чиста правда. Мене треба буде просити – будеш здоровим. Це треба буде нашому юнаку молодому. Ви шановні, це все має світове значення.

      275. Нашу матір треба любити, берегти, як око – це буде справедливо. Хвороба не відіграє роль проти людини, а людина відішрає роль проти хвороби. Нам треба вчитись в ідеї Іванова, щоб не сідати в тюрму, не лягати в лікарню, не лізти на рожен. Яка буде слава нам усім у природі, якщо ми не забудемо про це, низько поклонимось, скажемо «здрастуйте» дідусеві, бабусі, дядеві з тьотею й молодій людині. Милі мої люди,  ви загартуйте свої серця. Ви гляньте на сонечко, ви побачите правду, своє оздоровлення, щоби бути таким, як я – Переможець природи, Учитель народу, Бог Землі.

      276. Ми вважаємо – це ось халам-балам, так от є якась дурниця. Ми з вами багато літ прожили, але такого ми ніколи не зустрічали. А воно прийшло саме до нас таке ось у житті. Ми не чекали такого в житті, а чоловік прийшов сам до нас із своїми силами, і він говорить свої слова – це є чиста правда, котру ми чекали. Вона сподобалась нам таким людям, ображеним, бідним, хворим. Ми  зробились здоровими від цього всього .

      277. Я не присвоюю свою ідею й нікому не говорю, що ідея моя. Я вас, як людей, тільки прошу: роззувайся, роздягайся і – слідом за мною. Що я буду робити, те й ви – це буде наш труд такий. Він не оплачується ніким ніде ніяк.  Що можна сказати нам усім, якщо це перемога над ворогом є моя. Якби людям було шкідливо від цього діла, то Марії не жити, вона умерла б від такого ось  випробування. Ми кидали її, як таку, куди хотіли. Для нас була природа атмосфера, вона ні на кого так не дивиться, бере й накидається. Вона може скрутити в баранячий ріг.

      278. Це ж є природа, вона така виявилася  перед нами, вона нанесла таку штуку Марії, таке ось горе й таку біду, кинула нас, таких ось людей. Я, як Учитель, зустрів її таку бідну, нужденну, хвору, і став приймати її, як таку. Вона треба була мені, як людина, як жінка. Мені не треба її хвороба. Я бачу тіло, займаюся з ним, як таким. Для мене люди всі є однакові, я приймаю їх усіх однаково. Природа – це не фунт родзинок поїдати. А яка вона є така велика, енергійна, сильна до самої крайності.

      279. Особливо бурхлива атмосфера є, вона ніким не вивчена, не випробувана так, як мною одним з усіх людей. Я – практик, у цьому зустрічав і проводжав кожен день, що йде по природі. Він так уперше наближається й до мене, він зустрів мене такого в своєму житті; зі мною він зустрівся не так, як з усіма.     Я зустрічала, говорить сама природа, вона прислала для цього діла в люди Паршека. Він є освітлений цим, ніякий день не приносить йому ніякої шкоди.

      280. Я – розпорядниця  цим ділом, між моїми людьми й моїми днями є прокладена любов. Вона введена мною для того, щоб люди дивились та думали про це ось – це є перед усіма заслуги. Ніхто ніде ніяк не шукав, і він не знайде це ось – це є природна таїна будь-якому ворогові дати відсіч. Будь-яка людина зможе зробити це на будь-якому місці, щоби бути такою людиною, як є Паршек.  Він показав свою силу перед людьми в своєму рідному селі Оріхівці.  Люди робили кулачні бійки, вулиця – на вулицю. Я був щодо цього не биток, а просто як любитель. Стояв дивився, як інші. А наших женуть і б’ють.

      281. Мамонов нікому не дає розвернутися своєю кулачною силою. А до мене підходить вболіваючий Олексій Кобзов, говорить мені: «Що ж ти дивишся, наших б’ють?» А раз мені сказали, а саме пожалілись, то треба допомогти цьому, треба йти прямо на битка. Я був Іванов, а він був Мамонов. Він зустрів мене такого стихійно, я вдарив його проти серця в груди, він упав з ніг. Тут наші погнали. Я вже не був потрібний, своє зробив, пішов на своє місце. Мене такого вже бояться. Я не з таких, щоб когось ображати. Я не мав до цього пристрасті, а жалість моя була.

      282. Я цим ось і завоював у природі свої такі надії, на це мене одного такого ось природа вибрала. Вона, певно, знала, що я буду в ній такий. Я почав цю історію із самого півдня, з Кавказьких гір. Із того місця я освоював воду, морські хвилі та голиші. Я пройшов по них, по такому камінні, від самого Туапсе до Сочі. Моя нога, моє тіло занурювалось з повітря не на одну таку хвилину. Я старався бути в воді без усякого такого дихання, як у ванні.

      283. Листопадні дні прийняли мене, як такого, берегли до грудня місяця. Якби хто взяв і згодився! Який такий дух був мій! Я оточувався ним. Я не бачив нікого з людей, тільки я бачив одні поїзди наді мною, я чув цвірчання. А коли я був у воді та ще вночі, я бачив одні вогники світні яких-небудь риб. Я не боявся там бути через свій пошук. Я був голий, труси мої лежали на бережку під камінням. Мене берегло тепле, як вар. Я оточувався цим не один день, 23 листопада почав цю свою експедицію прокладати, а п’ятого грудня закінчив.

      284. Люди із Сочі зустріли мої сили, як Господа з гір. А я появився з води в пухнастий сніг – це небувала моя картина. Я йшов, не відчуваючи холоду. А люди із Сочі кричали: мовляв, Бог із гір  прийшов. Людям ще не була відома моя картина про це діло. Людям у їхньому нездоров’ї я ще не допомагав своїм здоров’ям. Щоб вони одержали від мене своє здоров’я, я  не мав цього в себе. Моє діло було одне – ритися в природі, я старався там своїм тілом побувати, пройти цю путь, а вона вперше зустрічалась.

   285. Скажу про небувалий день, що прийшов. Він приходить до нас один раз у житті, а потім він таким уже не появляється. Атмосфера не стоїть на місці, а все рухається з одного місця в інше, як наші живі люди. Вони думають, а потім уже роблять, їм належить зробити не одне. Люди роблять один раз у своєму житті, але тільки те, що їм буде треба. Ти зробив його таким, а інша думка народилася в тебе. Ти знайшов його, як таке, в природі, стараєшся зробити його технічним шляхом, сюди застосовуєш своє штучне, вводиш хімію в життя. У тебе, як такого, виходить живий факт, ці діла в природі не переробити. 

      286. А ось моя ідея. Вона не чекає час і не готується його зустріти, як ми чекаємо його, і до нього, такого ось дня, готуємось. Цього ось, що ми зробили, вона не потребує; вона може обходитись і без цього. А ми робимо, у нас це є: не жили, а  вже ми зробили. У мене так не робиться в природі. Усе це є, лише було б твоє здоров’я,  що дозволяє. А в тебе нема його, ти довго не зможеш стояти на своїх ногах. Тобі треба, щоб ти сів на що-небудь. У тебе є приготовлена лавка, є стільці, є крісла, де ти зміг би перепочити  після своєї втоми.

      287. Я, як природний неозброєний чоловік, стою на своєму місці, мені не трудно стояти. 29 жовтня. Люди бачать це, але не хочуть зрозуміти. Жити можна всюди тільки з живим, з природним, але не з мертвим. А ми робимо самі це. Хоча ми готуємо їжу смачну з живої істоти, у нас вона виходить мертва істота. Ми кусаємо її як таку зубами, жуємо, із слиною змішуємо, а повітря нам допомагає глитати. Звідти разом попадає в шлунок, а там воно починає бродити з пахучого у вонюче, воно робиться негожим.

      288. Чоловік живий робить собі хороше: очищає дорогу від цього всього – так робиться в природі. У ній часто проходять сильні дощі. А земля – це не вода. Земля набирає вологу в себе, а із цього всього береться ріст різної зелені: уже трава росте, бур’ян, навіть квіти появляються.  На цьому місці я перестаю  писати про це ось, переключаюсь на інше, як війна проходила на нашій землі. Німці бомбили руських, їм доводилось відходити в тил. Мені, як такому, теж давали путівку, щоб я теж ішов від ворога. 

      289. Я розумів не так, як інші. Це теж люди йшли із своїм наміром, із своїм жаданням чуже присвоювати. Люди хворого характеру, природа послала їх у Росію, як посилають людей у санаторій, щоб там відпочити й повернутись знову на свою роботу здоровим чоловіком. Німець не думав це, він думав підкорити всіх руських людей цим своїм шефством, примусити їх робити на себе, а німці, як раса, повинні  розпоряджатись цим. Це Гітлер обіцяв німцям, але не так воно робилось у природі в умовах. Санаторій – це теж є природа, вона може там людей вбити, не дати життя їм. Чоловік знайшовся проти гітлерівської думки, він втягнув офіцерів, щоб вони запросили Паршека в Берлін.

      290. Що вони хотіли зробити цим? Вони зовсім не знали Паршека. Він був у цьому ділі підготовлений говорити не за політику й економіку. Природа вчила його говорити за міжнародне здоров’я, за Червоний Хрест і Півмісяць – це його була ідея. Вона знайшла такі засоби в природі, щоб гітлерівські успіхи припинити, а руському  солдатові дати силу гнати його на захід, щоб він знав про початок цієї війни й цей кінець. А за історією, він брався так воювати, він погнався за багатством, але не за життям.

      291. У німців було розуму багато, щоб думати. А от таке вільне місце витрачати – цього в них нема. Вони своєю технікою пішли до сусідів за людьми. Їм як таким підказали, вони згодилися напасти на Росію, комуністам, як таким, не дати волі в житті. Люди були без голови, вони подумали про цей чужий руський хліб, пішли за силою Гітлера. А це думка непогана буде, задумана Гітлером. Без комуністів ми жили весь час так, чому тепер нам не пожити без них? Комуністи – за соціалізм, за спільне благо, за труд.

      292. Вони не хочуть індивідуально будувати свою хату в природі, щоб батькові своєму підкорятись. А нам треба вміти жити, щоби було на столі й шифоньєрі, та був у нас дім з усіма вигодами. Чому руські не зупинили такий учинок Гітлера, а він вчинив його віроломно, став так громити. Зі сходу  Сталін не зміг зосередитись у всьому командуванні, не знаходив таких ось сил такого ворога зупинити: була дуже велика перевага техніки. Вони брали й брали в полон солдат. Він тільки не бажав тилові частини, громадян. На місці в себе він розстрілював безвинних українців та євреїв, він підвів цим сам себе.

      293. Людям треба воля, а її не знаходили й у Сталіна. Але діло було таке перед людьми. Раз батьки наші своє самодержавство поламали, царя з престолу прогнали, то ввели в життя радянську владу. Ленін створив нам це життя, а Сталіну доводилось  продовжувати це все. Ми, як і вся така молодь, узнали все це нове для нас таких. Ми з вами зробились у домі повні хазяї із своєю думкою. Що схотіли, те ми й робимо. Ми вчимось, робимось спеціалістами, різного виду ділками. 

      294. А раніше мій батько не давав мені, йому не дозволяла бідність. А кустар-одинак не брав, не хотів, щоб це діло розвивалось. Їм хотілось, як нашому цареві, жити добре і тепло. Ми повинні йти за Сталіним, за Леніним, ми – їх нащадки, вони – наші ватажки. Про це все писав Карл Маркс й Енгельс, а Леніну довелось це все практично зробити в людях на руській землі. Ленін зміг через радянську владу відкрити двері соціалізму, новій небувалій державі. Ми повинні зберегти її в цьому ділі, партія веде нас до цього.

      295. Щоб ми перемогли цього найлютішого ворога, за нас усіх дух, Паршека тіло. Воно не воює з природою так,  як ми взялись. Люди не зрозуміли, як один з одним треба буде по-сусідськи жити. В одного є, а в іншого нема. Ми з вами не навчилися терпіти. У нас нема такої свідомості, щоб іти в природу таким ось, як наш руський простий чоловік Паршек пішов. Він пішов на нашого такого найлютішого ворога Гітлера. Якби не природа й не умови, ми з вами залишилися б у ногах Гітлера. А тоді Паршек уже володів природою.  

      296. Він упросив своєю просьбою її сили, щоб вона пішла назустріч нашому руському солдатові. Він був, він є, він і залишиться таким обплутаним нашими вченими командирами. Вони хвалились у нас, говорили нам про це ось, писали. Ми читали про це ось самі, що ми озброєні проти будь-якого нападаючого ворога. А коли ця історія прийшла на арену, у нас  нема цього. Ми виявились бідними людьми. Німець гнав нас до Сталінграда й до Москви. Хто допоміг нам? А перевага техніки була на боці Гітлера. А як це вийшло? Один Бог знає про це.

      297. Природа народила його, люди захотіли бачити його в себе через ворога, через хворобу, вона мучила людей, вони вмирали в цьому. А щоб цього в людях не було, ми, усі люди вчені й невчені, про це діло ніхто ніяк ніде не подумав і не хотів, щоб це все прийшло в життя цих людей. Вони примусили Паршека зняти з голови свій убір, вони сміялися з нього. А коли Паршек зняв взуття з ніг і пішов по снігу роззутим, тут люди розсміялись більше. Доводилось  надівати взуття – сміх припинився.

      298. Що за така є причина? Вона робилась людьми, тими людьми, хто хотів бачити  у себе це ось. Паршек, це Іванов,  не подивився ні на що, узявся за історію створеного чоловіка. Він почав її своїм ділом, своїм трудом. Він робив його і недоробив, помилився й умер. Паршек був проти цього всього. Його життя примусило  прослідкувати це все, і знайти цю істину, котра виявилась. Я був нею. Я почепляв соплі на губах, прийшов дивитись на кулачки людей – моя така дитяча дійсність, отримав по губах, Паршек облився  ні за що кров’ю.  Але зате природа не забула: на російсько-німецькій війні цьому чоловікові відбило цю руку.

      299. Я напишу вам, як ученим людям, заслуги, а ви прочитаєте. Ростовська область, Красний Сулін, вул. Кузнечена 12. Іванову Порфирію Корнійовичу. Надсилає на адресу: 121151. Москва, 151, Студентська, 22, кор. 3, кв. 73. Козлова Ф. Я.

      Здрастуйте, шановний Учитель Порфирій Корнійович! Дорогий Учитель, велике Вам спасибі за те, що допомогли хронічно хворій, котра втратила всяку надію на позбавлення від нестерпного болю, але й повернули мене до труда.

      300. Хороша я стала, краща й на обличчі, і на губах синюшність поступово зменшується. Я показуюсь здоровішою, ніж була. 48 років – лікування амбулаторно, стаціонарно та в санаторіях. Лікарі говорили, що хвороба моя хронічна, що не тільки вилікувати, але й полегшити болі не в силах. А іноді на мою скаргу на болі серця питали: що я хочу від них, якщо вони безсилі допомогти мені. Так і вважала я себе приреченою.  Я не знаходжу слів, котрі могли б висловити мою глибоку щиру подяку Учителеві, котрий позбавив мене від тяжкого болю, душевного страждання, безнадійності на покращання.

      301. Діагноз мій поступово розширювався, був таким: облігируючий ендертирит н/к, атеросклероз вінечних артерій, стенокардія, кардіосклероз, сахарний діабет, порушення другого ступеня. 

      Дорогий Учитель! Чекають Вас усі московські учениці. Приймаємо холодний душ. З великою шаною до Вас. Я вже не плачу від болі, як це було до Вас і першого прийому у Вас. До скорої зустрічі. Приїжджайте.

      302. Дорогий  Учитель! Поздоровляємо  зі святом 60-ї річниці великої Жовтневої революції. Бажаємо Вам найкращого в житті.

12.10.77 року.  Козлова Ф. Я.

     Я вам як таким людям розкажу, як сьогодні прийшли дві жінки на прийом для свого здоров’я. Я їм як таким дав почитати лист. Вони прочитали, дали свою згоду, щоб Учитель прийняв їх. А Учитель сказав їм як таким, щоб перстні на собі не носити. Годинник можна? Це таке діло, без котрого можна обходитися. А от обручку золоту можна, її берегти, як око.  Я прошу вас як таких, а ви як хочете.

      303. Учитель нікого не примушує. Ви прийшли самі до мене. Моє це все знайдено для вас, але не присвоюю, не скажу нікому, що це є моє. Усе природне – це все ваше.  Ви – люди, вам треба здоров’я, а я даю його вам. Це здоров’я не продається й не купляється ніким, а тільки зберігається любов’ю. Я, як Учитель, тисну вам усім правою рукою  праву. Я цілую – я знімаю поцілунком ваш біль – це ваше діло. Хочеш, щоб я прийняв тебе таку. Я приймаю однаково всіх людей, як тіло, а потім водою пробуджую, щоб злякати.

      304. А коли я скупаю тебе, говорю. Це не все, а найголовніше – це буде твоє таке діло. Ти повинна сама все це робити вдома. Устала з постелі – ні за що не берись, як за воду. Дома це твоя буде така робота. Я говорю їм: ви не бійтесь води, тому що після мого прийому вода дає своє енергійне тепло, особливо тоді, коли я сам вас приймаю, тоді йдіть у будь-яке розкрите море. І мені задають таке питання. У житті буває, куди-небудь підеш, там умови не примушують. Це можна буде робити, не система.

      305. Я їм говорю. Ти ось готуєш їжу, їсти можна буде, це не система. Ось тоді горе буде, коли ти сідаєш на своє місце та починаєш досита їсти – це вже не можна. А от коли з тобою зустрічаються знайомі, незнайомі, то ти мовчки не проходь їх, жодної людини. Це твоя така турбота, ти заслуговуєш між ними в природі. Люди – це є все. Вони літають на Місяць. Цього раніше не було, а тепер це ось роблять. Раніше це ось було, щоб холодною водою люди купались? Усі люди повмирали без цього. У них було незнання в цьому.  

      306. А я, Паршек, це ввожу.  Раніше цього ось не було в житті й ніхто  не робив це. Учитель – я. Між людьми не було такого вчення, щоб чоловік шукав бідного, що має потребу в твоїх 50 копійках. Ти не віддай їх без слів, сказаних тобою. Скажи сам собі, і віддай йому без усякого осудження. Це твоє таке буде діло. Ти сам роби це. Приходить субота. Ти поїж  у п’ятницю  у шість годин вечора й лічи 42 години, вони тебе приведуть до обіду неділі, ти повинен їсти. А перш ніж їсти, треба за стіл сідати, ти як такий виходь у природу.

      307. Нікого не чекай, а шукай чоловіка в житті такого, котрий у своєму житті має потребу в твоїх 50 копійках. Пам’ятай добре, що йому треба буде віддати – це застава твоя. А от субота – це день такий само, як і всі дні. Зі своїм порядком вони в природі приходять і відходять. Ми, усі наші люди, самі до цього часу в тиждень один раз не готуємось. У нас у таких людей це проходить таке діло, без чого ми обходимось. У нас, можна сказати, у ньому нове небувале свято. Ми йому, як такому дню, низько кланяємось, говоримо й робимо по-нашому.

      308. Ми не приймаємо ніякої їжі, ми терпимо для здоров’я 42 години. Роботу належну ми стараємось робити. У нас у самих приходить така ось свідомість на все. Ми – люди такі само, як і всі. Віра наша приходить для діла. У нас є для цього чоловік, він оточується не так, як усі люди, і не те він говорить своїми словами. Він нас, усіх живущих на білому світі, називає бідними людьми за велику помилку в ділі своєму. Ми часто їмо й багато. А одягаємось до тепла в фасонну форму, це є на нас наша красота. А в домі живемо з усіма такими ось вигодами, ми робимо там по-своєму бенкет, нам там добре і тепло.   

    309. Там ми народжуємо в умовах людей для того, щоб вони жили з нами разом і робили те, що ми з вами робимо. Коли ми лягаємо, то беремо із собою, кладемо під голову весь завтрашній день. А що він або вона повинні робити? Ми не жили ще й не бачили, а в самих робить голова за діло, а його так чи інакше треба робити. Ти не жив на білому світі, а сніданок готовий, люди змайстрували його.

      310. Будь добрий, із цим ось рахуйся, твоє діло – апетит твій, а ти вже приготував, розвинув його. Ми могли забути  про тебе, як такого ось. Наше всіх таке було діло із самої нашої весни. Ми не встигли глянути своїм оком  на це ось місце, а снігу нема. І наше діло таке – треба готуватись для того, щоб це місце не пролежало так, без нічого. Ми добре  знаємо це ось діло. Якщо ми з вами не зробимо цього діла, наша думка не зупиниться в нас, не буде, за що сідати. Коли зима прийде, у нас не буде з чого готувати цю їжу.

   311. Ми з вами так люб’язно зустрічаємо зиму, як ніколи. Ми товклись все літо, ми робили та готувались, жодного дня ми не пропустили, та думали про це все. Умови примусили нас робити. Ми думали не за одного, а за всіх. У нас є між нами діти, ми з вами ростимо їх й хочемо, щоб вони жили й учились, як треба буде нам легко жити. Я, говорить у цьому хазяїн цієї ось землі,  доглядаю за нею, щоб вона була наше таке діло. Ми думаємо не про одних дорослих людей, вони роблять це все на цій землі.

      312. Ми думаємо про цю підготовлену осінню оранку. Ми зорали рано її, ми поклали це все під сніг. Самі сказали про це ось: ти наша така ось оранка, ми зробили  тебе таку, ти дочекалася білого снігу, він оточив  тебе так ось. А наше діло тепер – думати про тебе та гадами про це діло, як треба буде нам дочекатися цього часу. І таку місцевість ми побачили, вона готова.

      313. Ми думали про це все й готувались. Ми були сильні все зробити. У нас є люди для цього діла  та всі вони не такі, як ми всі хазяї. Ми готуємо й робимо для всіх  таких ось людей. Ми є із цієї сім’ї, котра утворюється з багатьох таких ось людей. Ми всі разом не забуваємо один про одного, дорослих, малих, підростаючих людей ми бережемо своїми силами, хочемо, щоб вони теж залишалися такими  ось. Нам усім, таким добрим людям, було б краще, якби ми були однакові.

      314. Це ж є така сім’я, вона була однакова. Цар командував нею, керував дворянами. Романови зайняли місце царя. Знайшовся один з усіх, своїм замахом він хотів убити царя. Це все зробила в людях теорія, вона примусила Карла Маркса написати труд своїми словами про це все, а його ідею піддержав Енгельс. Це правда в людях. Люди робили бунт, вони зробили в Росії революцію для повалення царя. 

      315. Царя, як такого батька всіх своїх дітей, зняли, а своє не поставили, що воно було. Як люди жили в своїй такій ось біді. Люди нічого не робили при царю, і без царя люди нічого не роблять, щоби бути і здоровими в житті. Люди як жили в природі індивідуально, робили в природі, так і при синові в революцію не стали робити так само. Ми з вами як умирали, так ми вмираємо. Ніхто не врятував нас від цього всього: ні Карл Маркс, ні Енгельс, ні Ленін.

      316. А от Паршек зробився Духом Святим. Він оточив себе природою, вона зробила його еволюційним. А еволюція введена практикою, вона взята людьми в природі через одного такого чоловіка, хто пішов шукати істину в людях. Вони застуджувались, вони хворіли, а тепер після діла Паршека це все пішло в нас угору, ворота відчинились прямо до життя. Люди стали жити не по-старому історичному, а по-новому, по-небувалому, пішли по шляху загартування, як Паршек ходить.

      317. Він доводить своїм виглядом людям, говорить людям. Вони є в усьому такому винуваті, що вам, як практичним людям, захотілось бачити в себе теорію. Вона допомогла людям стати на ноги свої, щоб жити добре і тепло. Люди при індивідуальній приватній власності за нашого царя-батюшки ніяк не задовольнили себе цим своїм таким учинком. Люди самі прогнали його з життя, а своє революційне діло ввели через радянську владу, щоб легке одержали в себе. Вони залишилися незадоволені на природу.

      318. Вона підіслала такі дні, які люди не отримували до цього часу до цього дня. А Паршек знайшов у природі те, що людям треба, щоб не було в них застуди й захворювання. А ті, що йдуть по природі, вони безсилі напасти.  Сьогодні приходила жінка, котру прийняв, а в неділю треба було перевіритись. Вона прийшла пізно, говорить: «Неочікуване здоров’я. Я боялась голодування, а коли прийшла субота, мій страх пройшов. До цього, коли я поїм, бурувало в животі».

      319. День прийшов такий, як його чекала ця ось жінка. Їй як такій прийшов день, він  такий ніколи не приходив для неї з такими корисними  якостями. Вони є для неї такі легкі в природі, прийшло їй це покращання. Від жінки відійшли всі хворобливі речовини, а народились хороші її якості. Вона говорить: «Я скинула шубу тяжкого характеру». Ось що вона сказала мені в цьому ділі: «Через  своє  хороше я привела із собою тобі двох хворих жінок». Вони  страждають, хвороба не дає їм спокою.

      320. Ця жінка не розказала їм про цей метод. Ці дві жінки прийшли ради тільки Марії, у неї хвороба стала знову прогресувати. Щодо Марії, вона вся була на ножі. При онкологічному дослідженні їй ввели цю процедуру, зробили операцію. Вона не зможе себе заспокоїти. А руки мої дають маленьке позбавлення. Ворог ввійшов до людей силою. Ці ось люди стали думати про багатого сусіда: у нього за стіною зайве й присвоєне до свого імені.

      321. Люди самі не хочуть, щоб люди мали це. Природа не давала людям такого права.  Наша теорія зробила в людях це право, вона навчила людей так ось озброюватись, бути сильним проти іншої особи.  Люди заглядають, він бачать, ця картина відома їм. Для чого це все людьми робиться в житті? Вони боїться сусіда, не довіряють цьому сусідові. У нього є вовча думка, він може напасти на сусіда в будь-який час. Такого права ніхто не відбирав від людей. Чоловік Живі люди огороджені мертвим, їм тісно, вони хочуть простору за рахунок своїх сил.

      322. Це  була сила розуму людей, так вона й залишилась. Люди – усьому діло. Вони відсторонили царя з місця від престолу його.     31 жовтня. Це день останній понеділок. Він призначив. В уряді я прийняв своє місце між усіма генералами і командирами. Громадяни хотіли бути всім підлеглими, хотіли бути за старшинством, за чином. Я був обкутаний ними. Вони хотіли здати мене в органи, а я їм говорю: я не вами розпоряджаюсь так, як це у вас робилось і робиться. Вони підкорялись, вони представили своє.     

      323. Фото мені піднесли. Я не хотів цього, а сам я забрав. Всі поклонялись мені, як такому. Я не хотів цього бачити, не хотів чути, а вони самі робили це – це не моя така ось ідея. Вона – не урядова, вона ніким не вибирається. Усьому діло – це є свідомість кожної людини: не підкорятись, а все робити. Якщо це буде треба нам, таким людям, як ось ці жінки, що прийшли за покликом цієї жінки. Вона запросила їх, як хворих. Я прийняв їх, як і всіх, дав їм силу для здоров’я. Вони відчули себе, як ніколи, здоровими.

   324. Це було так. Чоловіка вибирають із самих низів, говорять, що він буде наш начальник. А мене, такого ось не правителя? Як це робиться в людях? За це місце, за це діло люди повбивали людей, вони є оточені ненавистю. Природа примусила їх, щоб вони берегли своє місце, що було: без цього місця не доводилось бути. А його примусили самі умови, вони показали  йому таку путь. Вони взялись  за це ось, когось прогнали з місця, а своє наявне поставили на арену.    

      325. Я сьогодні розбираюсь. У нашої Марії ворог не захотів здаватись, такий престол здати. А щоб зайняти місце таке, як наші люди його зайняли. Він виявився у людях такий поганий, як ніколи, через це люди не стали держати його. Такого нехорошого правителя нам не треба. Нам треба люди, вони самі садять на місце, на котрому люди самі сидять та правлять, як тільки хочуть. Вони женуть у бій своїх дітей. Вони йшли та робились такими дітьми, котрих не зупинити. Вони йшли в школу вчитись для майбутнього діла. Вони бачили свого правителя: яким він був і яким він став тепер. Ми бачили їх раніше, вони приходили до нас так  ось і відходили, як ніколи.

     326. З людьми наше діло є таке. Коли ти чим-небудь захворієш, у тебе є один з усіх нестаток  у цьому ділі, ти пішов під копил. Твоє тіло зовсім утомилось, йому треба якась поміч у цьому ділі. Було б краще в цьому ділі, якби воно не боліло. А то воно болить, і дуже сильно болить. А засобів нема проти цього, нема людей, щоб вони були помічник для цього. Вони думають мало, а роблять багато. 

      327. Це я є чоловік, котрого просять хворі, вони хочуть бути здоровими людьми. Їх як таких примусило горе, біда накинулась і давить. А люди ходять по природі, шукають цього чоловіка, а його нема між людьми. Усі люди такі є, котрим природа наносить шкоду. Людей нема таких, котрі не застуджуються й не хворіють. А хто ж може бути таким, щоб не втратити своє здоров’я? Це тільки наш руський чоловік Іванов, він у нас один з усіх.

      328. Він любить природу, говорить нам, усім людям. Краще буде умерти з моїм, ніж умерти без мого Я, як такий, прошу, благаю природу. Вона – мій милий друг. Що тільки не попрошу, вона допомагає мені як такому. Ми, усі люди, такі є із своїм нездоров’ям, воно мучить нас. А природа вибрала мене, доручила це діло, своїм ділом освітила, щоб я допомагав людям. У мене є сили для цього, я володію ними, як ніколи, людям допомагаю. Люди потоком ідуть, вони просять мене як такого.

      329. Я допомагаю їм, даю здоров’я. Хто вірить цьому ділу, хоче робити це, він робить, у нього виходить. Мені не треба ніяка хвороба, мені треба люди в природі, вони  просять мене, він благають мене. А моє – це їхнє. Здорове тіло – здоровий дух. Я так не хворію, я так не застуджуюся завжди. Моє тіло не потребує одягу, не потребує їжі, і також мені  не треба дім. Я – природний чоловік природи. Де тільки я захочу бути із своїм тілом, я не побоюсь зробити це. Природа пожаліє мене такого, я є один у ній.

      330. Я йду по ось цій дорозі, по ось цих умовах. Чому так у житті людей виходить? Люди живуть на білому світі, у них є все для життя. Є, що їсти, й у що одягнутись, та й у домі жити – це найкраще в житті. А якщо розібратися добре, це все не допомагає людям, а заважає більше від усього. У цьому люди  хворіють і застуджуються, вони є бідні люди. Ніхто  не врятує їх у цьому, ніякі умови. Люди як жили, так вони живуть досі.

      331. Ось куди людей таких ось веде природа, їх умови. Вони дивляться на небо, на сонечко, на висячі тучі, як вони заволокли це небо, і за них сховалось сонечко. Скоро  дрібний дощик став, від чого ми, усі люди цієї місцевості, поховались у будинки, і там сидимо дивимось у вікно. А погода міняється. То сонечка не було, а то воно прояснилось, тучі порозходились і стало надворі тепло, добре, тому люди стали своє діло робити. В одного огорожа розвалилась, а в іншого покрівля потекла. Ремонт робиться хазяїном. Він – усьому цьому діло, початок.  

      332. А цей ось початок зі самого ранку люди  роблять, вони – ні кроку без цього. У хазяїна великий двір, він весь огороджений, у ньому ми копаємося все це літо. У нас саджають картоплю, ми сіємо все те, що треба. Особливо в нас, у таких людей, саджають на грядках розсаду капусти, цибулю. Ми сіємо помідори, а потім садимо на капуснику біля води. Ми поливаємо це все, посаджене нами. Ми ж – селяни, хлібороби, наше діло – земля чорноземна, вона дає нам свій урожай. Ми все літо на роботі в полі, на землі.

      333. Для нас сонечко, а за сонечком дощик проходить, зробить на землі свою вологу, від чого швидко появляється всякого роду зелень. А людям через це все приходить у житті прибуток, чим вони задоволені, раді. Коли в них стоїть хороша тепла погода, всі люди  залишаються задоволені нею. Їм треба, щоб природа не забувала за них, хоч не часто їм треба дощик. А сонечко є щоранку, ми  зустрічаємо й проводжаємо його. Нам його такі ось промені – є велика радість. Але коли до нас приходить пізно, як ніколи, воно між нами проходить з холодним струменем вітру. Він тягне до нас, щоб скоро білий сніг  ліг на нашу землю.

      334. Цей час у нас перед носом. Люди злякано йдуть до зими, їх страшить це ось у житті. А літо таке тепле залишається позаду. Наше діло таке – доводиться чекати та на себе натягувати – ось що люди робили зимою. Їх примушували умови, вони боялись, зимою бути гірше від усього. А літом роздягались, бігли, а все рівно застуджувались, хворіли. Ніщо не врятувало в житті. Усі люди жили й надіялись на щастя. А природа нападала на них, приносила шкоду, їх застуджувала.  

      335. Люди жили погано і холодно від цього всього. Люди жили самі для цього. А щоб вони що-небудь таке робили! Вони боялися води, повітря й землі, від чого ховалися, вважали природу ворогом. Вони робили із неї своїм ділом у природі, створювали ворога, тому люди терпіли від неї, як такої. Люди не любили її, капризували в ній, а вона слідом бігла, доганяла, сили від людей брала й клала їх у ліжко. Вона  не давала життя за нелюбов.

      336. Одні люди жили з природою разом, але не довіряли природі. Природа терпіла  від людей. Вони примушували її, щоб вона давала їм, як таким, а вони брали від неї – це є їх прибуток, вони радується ним; а коли в них збиток, вони ридають. Люди так ось і робили. Сьогодні люди – її, а завтра вона – їх. Вони отримували погане від неї погане за свою боротьбу з нею.  Вона є їх матір годувальниця, вона народила їх, але не зберегла: вони не послухали її жити за її прикладом. Вони пішли в природу шукати, найкращі якості відбирати, вони жили там у цьому.

      337. Природа говорить. Чого ви лізете до мене? Я обійдусь і без вас. Я не несу ніякої зброї з собою. У мене техніки нема, також нема штучного, хімії теж нема. У мене – єство: чисте повітря, бурхлива вода та чорноземна земля. Ви все дістали в мене, самі зробили, а я терплю від такого. Вам треба вогонь, ви робите залізо, сталь, точите деталь і робите машину, сідаєте у неї й біжите, бистротою розбиваєте її й себе розбиваєте. Ви зробили таку цяцьку, вона треба була в житті. Ви продали її за гроші.

      338. Це все введена торгівля. З давніх часів у своєму житті люди знайшли, що за золото продавати – найкращі якості життя. Один одному як такі знайшли золото із сріблом. Один хвалить, інший корить, а продати доводилось. У цьому в людях розвивалось багатство. Одні люди відходили від інших із своїм багатством,  не хотіли дивитись, як на таких. За золото царі в людях появились, люди бідні вірили їм, старались зберегти їх своїми силами. Бідні люди жили, багаті жили, їм доводилось підкорятись багатому.

     339. Між державами національного характеру були введені війни, фізичні сили були введені. В історії говориться, який був Голіаф і що потім сталось з ним. Пастух Давид убив його камінцем, за що люди від Бога зробили його царем. Люди за ідеєю своєю народились у поміч Христу із своїми такими силами. Христос за своє все зроблене – син Божий. Його оточили учні за діло. Він учив їх жити так, як людям хотілось. Вони не хотіли, щоб люди вмирали між ними такими. Христос був у людях Господом. Він, за історією, усе робив: калік ставив на ноги, він сліпим очам світло давав.

      340. А Лазаря умерлого воскресив, п’ятсот людей нагодував хлібом. А капіталістам, багатим це діло було не по душі. Вони знали це все, але зробити нічого не змогли: люди були на стороні його ідеї. Їм, як книжникам, фарисеям залишалося прибрати Христа з життя свого, як бунтівника, своїм законом розіп’яти на хресті. Так вони, як такі, між собою домовились. Юда продав їм його за срібняки, проспівав – і проспівала ластівка. Від Христа відмовився сам учень Петро, він сильно любив його. 

      341. Христос умер за свою ідею на хресті, люди продали його. Він воскрес ради вмерлих, піднісся на небо. А люди бачили, чули його, але зробити нічого не змогли, крім одного тільки – вони сильно вірили. Що він говорив їм? Щоб люди побажали іншим людям те, що вони хочуть або не хочуть. У людей це залишилося одне не виконане в житті. Вони залишилися винуваті в цьому ділі. Треба було виконувати це саме. Вони  не робили цього, історія буде судити їх за це. Якщо взявся за гуж, не говори, що не дужий. Віра є вірою, а діло є ділом, його треба робити.

      342. Ось що історія наша людям скаже, що ми бачили? Це був живий у житті факт живого тіла. Він був у житті, умер за нас за всіх, але ми були один час такі, як учень Петро. Він знав хороше його явлення, з ним говорив, слухався. А коли Петро їхав  у човні, його помітив, що йде по морю. Петро спитав: «Якщо це ти, Господи, вели мені йти по морю». Господь  не відмовив йому, а сказав: «Іди». Петро пішов, а в нього сумнів: це добре  буде мені, якщо це він, а якщо не він. Петро став тонути, а Христос взяв його за руку і говорить йому: «Ти, Петре, маловірний».

      343. Це моя історія проходила між людьми на землі дві тисячі літ, уже вони проходять. А тепер другий чоловік народився, він виявиться Бог Землв за своє діло між людьми. Він спитає в нас, як ми жили до цього часу. Ми не скажемо йому, що ми жили погано в цьому ділі. А ми скажемо свої слова: жили добре і тепло. А от щоб істина була між нами, такими ось людьми, котрі зустрінуться із цим чоловіком! Він прийде до нас в умови. У житті вчені люди держали його в тюрмі, психіатричній лікарні.  

      344. Він доводив їм так: він, як чоловік,  прийшов на цю землю для порятунку всіх людей на землі. Він – Переможець природи, Учитель народу, Бог Землі. Що ж ви такі робили зі мною? Волі не давали,  щоб говорити істину. Я був не за те, щоб яка-небудь матеріальність в економіці попала капіталу. Нам не треба було такого договору, як ми уклали з німцями. Це зустріч була у Берліні, Молотов з квітами – це наш  програш був. Особливий мій такий виступ, щоб із ворога зробити друга.

      345. Я – за те, щоб мир був за рахунок збройної сили. Я не за гроші, не за економіку, щоб за гроші куплялось у людях здоров’я. Я – за ту любов, вона оточила нас, живе тіло, Духом Святим. Треба буде робити в природі, щоб від неї було легко, вільно руці людей; і вода дає людям пробудження. Ми прийняли Марію так, як усіх хворих людей. Вона прийнялась, як ніколи.  Було добре, вона так відчула до життя. Ворог не відступав, а ще більше її давив. Він  був підступний для неї, не давав спокою.

      346. Як ворог не вмовкає між усіма людьми. Який він і де, яким він був чи буде? Ми з вами не знаємо і не зможемо знати про нього. А Паршек не вважає гроші життям. Він програє їх азартному Мойсею, як ніколи. Це є хворий чоловік, йому цього мало, він хоче. Тільки скільки хотіти. Усі люди  грали б у карти, але в них нема грошей, вони – бідні люди. А ось цей чоловік, у котрого їх дуже багато в кишені, а в самого, як ні в кого, такого здоров’я нема. Сам Бог випивав більше від усіх, але свідомо не п’є.

      347. Діло чоловіка, він готується зі своїми рідними силами, котрі він сам веде до цього ось діла. Що це мій такий ось у житті приснився сон? Генерали, найголовніші командири стали мені підлеглими. Я був з ними, але не розпоряджався. Вони самі хотіли цього, готували мені свого помічника. А я сам не захотів, а обрав з усіх найменшого в його житті. Він ніколи не подумав цього, що я  такого візьму його. Він пішов за мною далі. Не командування було, а якась у житті проба, вона мене стосувалась. Треба було почекати. 

      348. Я йду ось по доріжці, дивлюсь: лежить на землі сто карбованців. За всім цим людським законом,  я сам собі сказав: от є такі, що гублять, а є такі, що підбирають. Я повинен підняти ці гроші. А в самого десь думка взялась: я не клав їх тут ось – не хочу піднімати їх. Нехай вони лежать. Той чоловік, хто  їх загубив, він  буде шукати їх по цьому сліду. Та ні. Я не підніму – інший чоловік підніме їх й учинить не так. Візьме й напише об’яву. Об’явить, щоб чоловік прийшов на адресу, знайшов і сказав йому спасибі.

      349. Це добре, як воно так вийде. Хазяїн  цих грошей узнає, гроші збережуться.  А краще всім буде: ці гроші не треба губити, не буде  кому їх піднімати. І тут ці гроші перевіряють, як ніколи, твою чесність. Ти не клав їх туди – і не бери. Краще буде тому, хто стихійно загубив їх, він згадає про те діло таке, де він ішов й як воно вийшло, що він ці гроші загубив. Він проявив до них свою халатність, примусив цих людей думати про них так ось.

      350. Я був комерсантом теж, задумав робити в шахті, купив я насіння в хазяїна, а потім його перевіз  своїм транспортом. У мене виявився грошовий прибуток, він тягнув мене до іншого. Якби це так вийшло. За віком своїм, я був молодий. Тоді війна була між білими й червоними. Козаки хотіли мобілізувати мене, я був окупований ними. У Донеччині хліб уродив, ми пішли туди найматись у робітники. Ми проробили все літо, заробили хліба своїм трудом, а в батька мого відібрали його. Продовольчий відділ видав на руки таку довідку, що ми хліб реквізували.

      351. А війна робила свою розруху. То білі гнали до Москви,  а потім білих погнали до моря. Вони програли через мого батька. Причому тут був він, якщо я був у нього такий син: не хотів за козаків воювати. А вони приїхали сотнею, і стали бити його шомполами по задньому місцю – їм не повезло у війні. Їм, як козакам, так це не минулось, вони всі програли цим, їх розбили, як таких вояків. Уся історія життя – революція. Я думав тільки про це ось, а воно виходило в природі. Люди завоювали радянську владу,  без моєї думки не робилось ніде.

      352. Я стояв на такій стороні. Більшовики – ображені життям люди, на них, як таких, обрушились з усіх боків за їхнє зроблене. Можна було не воювати в цьому всьому, а домовитися з такими людьми. Раз самі робітники взялися за це діло, вони не хотіли, щоб приватна власність залишалась у житті. Люди не хотіли, щоб індивідуальність була між ними. Учені взялись за свою загальну характерну індустрію. Учені взялись, щоб допомогти біднякові, робітничому класу. Вони хотіли таку техніку ввести, котра б робила сама. Загатили греблю, струм пустили.

      353. На очах у Паршека робилось: трактори рухались, росла армія трактористів. Вони зустрічали мою ідею на своєму фронті своєї такої роботи. Вони прийшли до мене, спитали як у такого. А я розкрив себе перед ними. Це було після того, коли одна жінка, котра мешкала в невідомому Кашкіно, зустрілася зі мною. Вона не бачила очима через повіки. Мене три дівчини запросили, я дав їм слово допомогти цій жінці. А вона нацменка, через перекладача все це ось робили.

      354. Я відкрив їй очі, вона стала бачити. А  це все людям робилось не по душі, вони – за мною в погоню, як за шарлатаном. Я ледь-ледь утік від цього вчинку. А коли сонечко зупинило своє денне світло,  я прийшов на цей  ось  курган. Тут до мене підійшли люди трактористи, вони чорні були. Їм доводилось підійти до мене і спитати в мене: а що я за такий ось є чоловік? Я розказав їм свою істину розказав,  що я шукав у природі те, що буде треба нам, людям,  у житті – це є в природі

      355. Я шукаю живе те, що є в мене – це мій організм. Я говорю їм: це ось є моє тіло, воно випробує на собі негоди, усю в природі неприємність. Вона не пішла від мене такого ось. Ви бачите, яким я сюди прийшов на цей ось любимий у природі курган. Він для мене – це все. Я можу  тут на ньому знаходитись. Тут усі умови є, тільки мені не треба ваш самозахист. Я чоловік не той, про котрого ви подумали. Я – позивач у природі такого добра, котрого в житті не було.

      356. Моя ця думка, одна для всіх, нас оточила. Ці трактористи не відмовились від мого такого появлення, стали запрошувати мене до себе в будку, щоб я перепочив у них так, як людина. Люди села читають, вони розуміють теорію, а такого діла не зустрічали.       Загартування людям будь-яким створює здоров’я, а раз здоров’я є, то все є в житті. Я не відмовився від такої пропозиції, подумав: може, це так і треба, люди перебувають у природі на залізі весь час, вони живуть у полі, як дикуни, я теж до цього пригожий.

      357. Згодився, пішов – хлопці наші. А там уже  таке повідомлення пішло про такого втікача, його треба взяти, як безпритульного. Радянська влада бореться із цим ділом. Люди передали голові сільради.  2 листопада. Такий ось у житті день спомину революції. Тоді білі, кадети, не хотіли здати свій престол свого царя, особливо козаки з Дону, віруючі в Бога. Вони знали, де був Царицин.  У сторону сходу треба було із священиками спільно молитись. І більшовикам треба молитись у той бік.

      358. Гермоген дав свою таку команду: у зв’язку з більшовиками, треба молитись на захід. І через це їм як таким не повезло у війні.      Правда приїхала за мною на парі коней. Вони зажадали відповіді: «Хто давав таке право заходити в цю будку?» А коли ми заходили в будку, то портрети Сталіна зняли. Це він таке проводив цим людям заходити та ще кашею погодувати. Я заснув після цього всього. Чую, такий крик був надворі, як ніколи не був. Із своєю бистротою я встав, і в степ. А вони ловлять мене такого ось. Піймали, посадили, везуть, а самі говорять нісенітницю: «Ти нам розкажи, що там робиться на небесах».

      359. Я пишу цю писанину тільки один місяць, у мене є на це все народжена пам’ять. Я починав її від самого Чорного моря від холодної води. Я зустрічався з усіма такими людьми, котрих я не знав. Я звертався до нього із своїм поняттям, спитав у нього: «Що з вами?» Він мені відповів, говорить, ніби він жалується. Він був кимсь так ображений з усіх, природа образила його. За що вона  взяла покарала його такого? Він захворів і сильно, у нього болять легені.

      360. Він сам дався мені, щоб я взявся за нього. Він зараз же відчув легко. Марія говорить мені такі ось одні з усіх слова: «Як мені було від цього діла. Учитель  прийняв мене, він узявся своїми руками за біль, мені було легко й добре, але одне те, мене це задовольнило. Я залишилася задоволена цим ось прийомом. Учитель мені віддав». Я народився для цього ось. Він є один на білому світі з такими силами, з такою ось любов’ю. Природа полюбила мене за це ось діло для цього самого.

     361. Я в цьому ділі – один-єдиний чоловік. А слова мої, діло моє – це все є наших людей. Вони заселили цю нашу таку землю, вона заселена нами для мертвого життя.  Людей оточує зовсім чуже, негоже. Енергійне, дихаюче задихнеться без усякого повітря й перестане жити так ось. Я йду по Москві по вулицях біля величезних будинків. Щоб від цього дому було хоч трохи тепло, я не одержав цього. У селі хата стоїть,  покрита соломою., її оточує природа. Вона чимось охороняється. Чи не силою, однією для всіх?

      362. Розум людський надумав це в житті, він зробить це, він дочекається, у нього вийде. Він доведе своєю правотою. Його діло одне – треба думати, а потім це робити. Якщо діло зроблено діло, це добре, а не зроблено діло, це буде погано.  Приїхав мужик на своїх волах на ось цей базар, він привіз, зупинився. Його оточили люди:

   – Що ти привіз? – Він їм сказав:

   –  Масло.

   – А почому? – Вони в нього спитали. Він їм сказав свої слова: 

   – Моє масло добре, із-під корови, не дорожче грошей. – у них пішов між собою позов:  

   – Та скажи ти нам, почому твоє масло?          

        363. Усім зайшло в голову зайшло це ось масло, але почому, ніхто не знає. Я подивився на всі боки в природі, але нічого кращого не знайшов, ніж залишитися зовсім нічого не їсти. Я, як такий чоловік народжений. Люди звуть мене в Москву, щоб я приїхав ло них погостювати в них та дати їм своє здоров’я. Квитки взято на поїзд №19 Ростов – Москва «Тихий Дон», вагон перший купейний, місця 13, 14, 15. Ми будемо їхати втрьох: Дмитро Миколайович, Валентина Леонтіївна, моя перша з усіх помічниця.

     364. Я  надіюсь на неї, як на якесь своє око. Вона приймає моїх усіх людей так, як це буде треба. Вони пробуджуються водою, а повітрям задовольняються, вони ходять по землі, по снігу, по морозу роззутими, і не холодно їм, і не жарко, а краще, ніж у чоботах. Мої ноги, моє тіло дуже раде всьому, воно не дочекається свого такого часу, коли білий сніжок упаде на землю. Мої ноги подякують  цьому всьому. Як же  цій матері рідній не сказати.  Вона народила нас усіх таких ось до одного, своєю любов’ю зустріла, але ми, такі люди, не схопились за це діло, і не стали оточуватись цим.

      365. Ми визнали природу не такою, як це треба буде, а взяли та одягнулись, наїлись, а потім ми зайшли в дім, там ми зробили все це для цього діла. Ми  народили малюка в ньому, маленьку людину. Батько посіяв зерня, а матір зберегла його в череві до того часу, поки вода слід промила,  а повітря зосередилось, пішло прямо й виштовхнуло на землю. Вони залишились необхідні. Вона показала йому слід, ледь не пхнула: іди, мовляв, тебе чекають там. А місце твоє давно  приготовлено тобі – ось які є діла.

   366. Ми приготували для себе цей сніданок. Ложки в руки забрали та кусок хліба взялись кусати, жувати, із слиною це, із повітрям глитати, проковтнули, ми досита наїлись, а потім води напились, від чого живіт заболів, болить дуже сильно – ця історія взята в природі, зроблена нею. Вона відігравала родь в усьому цьому, і вона буде відігравати в цьому ділі завжди. Там, де й не було, вона буде.  Учитель наш рідний є в природі руський чоловік. Він народився в цьому ось житті для порятунку наших цих ось людей. Вони упросили природу через нього, щоб вона була в усіх людей в їхньому такому житті, котре ними зроблено.

      367. Це я упросив її, щоб ворог таким більше не був. Марія Андріївна зрозуміла цю історію Учителя й за неї схопилась, вона хоче так жити. Ні в кого вона не питає й нікого вона не потребує – усе сама й сама. У неї є свої сили, передані їй Учителем. Він передав і передає їх не одній Марії. У нього вистачає, природа є велика матір у всьому. Вона є щодо цього невмираюча матір. Вона що схоче,  те вона й зробить. Я прошу її через усіх цих ось людей, умерлих до крайності. Вони просять мене, вони благають мене.

      368. Це дзвін усіх таких дзвонів, які були до цього часу, я напишу вам у свій такий час. Мені підказала вона. Там, де земля не родила, ніякого врожаю не було, там усередині золото, тільки треба йти по протоку струмка, що йде по Скелеватській балці. Я знаю цю місцевість з дитинства, коли ми пасли своїх волів. Ми жили там усе літо, нас годувала природа, вона носила нам в мішках продукти. Ми варили й їли там. А про свій такий дім ми не забували, ходили пішки з дому в балку, з балки  – додому. А тепер золото відкривається там. Ми хочемо поїхати туди та подивитись, як на таке.

      369. Це місце  між Щетовой  Ребриковою й Оріхово Македоновою. Ми перевіримо. А тепер пишемо про це діло й доходимо до того місця нашого Чувілкіного бугра, там де вода джерельна тече зі самого джерела. Я залізаю туди й купаюсь та вилізаю на цей бугор, на ньому, як на цілині, стою й думаю по це ось Адамове місце. Воно ніким ніколи ніяк не займалось і ніким воно не буде займатись, крім тільки мене, одного чоловіка, хто природою освітився за своє діло . Він хотів, щоб матір рідна народила  на ньому людину без усякої такої потреби. А голова не дав мені права це зробити, він умер через це.

      370. Я нікому не бажаю цього, усім ворогам прощаю і всім людям прощу. Від імені мене одного я прощаю всім до одного.    Я – теж завойовник цього всього в революцію, поїзд пустив під косогір, спалив літак. А мого батька, як такого страждальця, били шомполами перед усіма людьми по чистому тілу, за що білим був нищівний удар, їх  потопили в морі – ось що вони заслужили  в своєму житті. Так само люди, невіруючі в нього, будуть покарані ним. Він спитає в них, як у людей: «Скажіть мені, будь ласка, як же ви тут до цього часу жили?» А ми всі закричимо, скажемо: «Ми жили добре і тепло».

      371. Нас оточувала неправда, ми всі до одного повмирали й умремо на віки-віків. А що ж вони, такі люди, думають? Коли вони були живі, гори переставляли, кричали «ура». Недаремно ви, усі люди, робили мені це. Ви бачили мене такого, сказали, що я  виявився між вами. Як якогось небувалого злочинця хотіли осудити, на це наполягав сам хазяїн своїх бджіл, за котрих відповів перед народом. А тепер я прийшов до вас, до людей, на вашу таку землю для порятунку в такому вашому житті. Ви всі бідні такі, як я був.

      372. А тепер я – за це ваше все самовілля. Ваше місце ви визнали своїм і назвали іменем своїм. А мене, як такого, забрали з труда й зробили ненормальним, не дали права трудитись, зробили мене інвалідом першої групи по труду. Я був огороджений. Мене держали два рази, три роки й десять місяців я пролежав та продумав про життя, котре люди не знали. Вони чекаєте його зі самого неба, а він прийшов до нас із тюрми, із лікарні, сказав усім людям після такого проходження.  Як я проходив осудження? Мене хотіли осудити, як дармоїда. Це добре зробив адвокат Линжек, він дав таку свою пораду: «Не говори із судом». Мовляв, я – учений.   

      373. Уся юстиція закрутилась, усі охоронці  відійшли від цього. А психіатри пригорнули  мене, як хворого, під своє знання. Не карати мене судом, а покласти в ліжко, щоб відпочивав до тих пір, поки Казанська лікарня республіканського значення виписала мене в місцеву Новоровенецьку лікарню. Я пройшов, проаналізував усі умови життя. Лікарі згодились із моїм висновком, з моєю ідеєю, що вона є для них ясна, вона нікому не шкідлива, вона робиться на благо всіх людей. Я лежав у лікарні писав історію всього життя «Загартування і люди». Загартування є чоловік, а природа є люди. Все ж написав, люди визнали мене. 

      374. А коли лікарі визнали, дали волю через суд народного характеру. Люди держали, люди судили, вони виправдали й дали в житті волю. Вона стала в людях силою для всіх людей. Вони чекали самі цього діла,  він прийшов до них і зробив те, що всім людям треба. Тому, хто став близьким, йому чи їй, я зробився Учителем і став Переможцем природи, Богом Землі. За те все, що люди робили в житті своєму, вони  одержали самі й оточили себе бідою й горем, люди всі повмирали, вони лежать. Так у тюрмі люди чекають свого строку, а ніхто не випускає їх.  

      375.А про цих усіх умерлих, що лежать на своєму місці, ніхто з усіх таких не думає, крім одного мене, заслуженого в цьому ділі. Як мене назвали й привели до нього: мовляв, Ілля.  У мене робить думка, вона хоче зробити в цьому, як треба буде сполохнути білий світ. Діло всього життя іде до того, щоб усім зайняти місце роєм. Недаремно люди назвали мене цим. Я вже підготовлений, хоч зараз. Люди прийдуть, а я скажу їм, як таким людям, щоб вони відійшли від мене, від такої особи, і створили своє таке благо, котре я створив сам – ось що я вже зробив, і що доводиться робити в цьому.

   376. Я – творець із творців, мудрець, це все зробив. Дивіться, глядіть і схиляйтесь до нього, він заслужив ім’я його. А раз заслуги є його – значить життя є. Воно – Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий – це еволюція одна з усіх. До чого я веду себе? До цього самого діла. А ми гнали його так. Він тихо-тихо приходив до нас, як ми з вами бачили це ось усе, але не схотіли, щоб він такий був. Він не прийде до нас таким, як ми з вами думаємо, а от саме діло притягне.

      377. Я, Паршек говорить сам собі про це. Він стоїть на арені так і себе показує. Невже  мені доведеться прийняти це діло? Сама мудрість підкаже, сама природа введе в це діло. Вона ж народила  мене для цього ось, і вона освітила мене такого своїм світлом. Якщо ти не хочеш, саме діло підкаже, ти є сам господар.. Ворота відчинились для цього діла, будь добрий, проходь. А ми, такі всі вчені люди, забули про це діло, щоб його таке прийняти.

      378. Милі мої добрі й недобрі люди, ви гляньте на це ось сонечко, ви побачите там свою невмираючу правду, своє оздоровлення, свій такий обов’язок бути таким. Бога отця Ми з вами бачили Бога Батька, ми провели на віки-віків. А син наш поки що з нами живе здоровий із своїми силами. А коли до нас появиться на арену цього всього, Бог Дух Святий, усе терплячий у житті, відійде, його не буде в житті. Проявиться й оточить сам Великий Дух, у житті поламає все на світі.

      379. Паршек підніметься на Чувілкін бугор, і скаже нам у весь голос, що ви, такі люди,  знайшли самі собі такого ось у природі? Але мене не пригорнули, як слід, і не спитали:  а хто такий у природі? Мене можете називати, як завгодно. За вашим усім ділом, я є голий чоловік, у котрого розірваний його останній одяг. Він гниє в нього, і йому нема в що переодягнутись. Він би радий одіти на себе нове що-небудь, а умови не примушують його бути таким само, як всі інші люди є. Я є бідний чоловік. 

      380. Ось що зробила природа, вона ввела цю бідність. Паршек не визнав ці сили, їх зжив із себе, а знайшов і ввів сили природного характеру, невмираючого. За мене стоять, як за гору свою, любимі друзі: повітря, вода, земля – найбільш любимі невмираючі друзі.      Іде по дорозі по одній матір моя рідна, котра дев’ять місяців проносила, берегла моє тіло, вона  пустила його на білий світ. Вона старалась мене одягнути, нагодувати, а потім покласти в постіль і сказати свої слова: «Спи, ти мій синок прекрасний, баю-баю».

      381. А тепер, милий ти синочок, я дивлюсь і бачу: між усіма ти є такий один. І що вона сказала мені потім на це все: «Синок, якби я знала, що ти будеш таким, я б тебе такого маленького придушила».  Усе життя клав свої сили на це все, у тюрмі сидів, у лікарні лежав, зустрічався з багатьма людьми. Ніхто з усіх не зрозумів моє таке ось тіло. Боятись свого діла, що вони зробили, і в такому ділі помилились, і через це все застудились і захворіли, хворіли сильно, похворіли, похворіли, й умерли на віки-віків.

      Бажаю вам щастя, здоров’я хорошого.

1977 рік 2 грудня. Учитель Іванов

      Люди – це є все, лише б вони захотіли. Ми  живемо один раз у природі, а другий раз ми вмираємо. Це ж є початок усього життя. Яке це життя між нами за рахунок чужого добра? Жити треба в понеділок – день такий у житті. Його треба.  (Учитель Іванова написав після підпису)

Набір – Ош. З оригіналу..

7712.02   Тематичний покажчик

Хороше погане  16

Бог  33,36,37,44,45-52,56,57,73,80,94,96,316,351

Прийом  84

Перший чоловік  100,134,210

Отець, син, еволюція дух святий  97,102,154,221,

229,316,376,378

Майбутнє  121, 122

Війна 41г.  141-159,177,185,186-193,202-205,

230,235,236,239-242,254-256,288-297

Умирати з Богом легше  100,328

33 рубля, утримання молоді  183,191

Що буде далі  185,186

Рай на земле  207,375,378

Сталін  262

Радянська влада  351

Прохід Туапсе Сочи  282-284

Христос  з43

Фарисеї  51

Еволюція  97

Медицина  196

Народження ЧБП  206

Ідея не підкорятися, а робити  323