1. Мені, як такому чоловікові, довелось почути від інших людей про  це безсмертя. Ми говоримо про це, виступаємо, щоб знати про життя своє. Воно робиться нами всіма такими, як ми спати лягаємо звечора. Наше ясне в променях сонечко заховалося від нас за землю. Ми всі відійшли від цього, нас оточила темнота, ми заснули. Що нам снилось? Ми не знаємо про це. Чи ми жили, чи ми були мертві. А коли ми піднялись, нас зустріло це людське діло.

   2. А люди стали дивитись, вони побачили це місце, воно було призначено комусь, це було діло. Вони брали таке діло, вони робили самі. Вони починали діло, вони кінчали діло. А коли люди роблять, то люди кінчають робити. А коли вони зроблять це діло, вони намагаються дякувати за все. Це те, чого люди не збираються і не хочуть, і не будуть хотіти в житті. У них  є така думка, вона примусила їх думати, щоб робити без усякого. Ми є на цьому місці, яке дає нам своє діло. Ми, такі люди, їздимо до нього і приїжджаємо до нього.  Воно лежить без усякого адресу. Ми живемо один раз, а час проходить такий, ми знаємо добре про нього, бережемо його. А щоб забути нам це діло! Із самого ранку наше ясне  сонечко прокладає нам, усім людям, дорогу по землі, де нога людини не ступала ніколи, а тепер вона лізе така пронирлива. Вона не була на цьому місці, а умови примушують. Може, чоловік не пішов би, а природа держить нас, як таких кліщиків, і дає розум всім однаково.

   3. Вона говорить нам усім, я є для нас усіх, хто думає про це  сам, особливо про природу, про її такі якості. А вони розташовані на нашій землі, на такій рівнині чорноземній. Вона треба нам, таким людям озброєним, у кого є приладдя для цього, зроблене нами так, як треба. Воно є гостре, як бритва, поверхню ріже, кладе все це рядочком. Вона лежить уся чорна така. Ми зорали її для того, щоб покласти під білий сніг. Ось, яка наша є зброя. Ми дістали її із цієї нашої ґрунтової землі, знайшли в надрах, вміло дістали людськими руками. Ми  пустили на це техніку, вона осідлана нами. Ми управляємо нею, вона таскає нам на-гора багато сировини. Ми маємо її в запасі гори. Ми зробили заводи, запустили, запалили для цього діла. Заводи ллють нам залізний чавун, випускають, люди навчились самі робити,  лити сталь із цього чавуну. Нам необхідно потрібна ця сталь, ми робимо з неї все потрібне для кожної існуючої машини. У нас є всякі засоби, чим зробити цю річ. У людей є всякі станки, зроблені ними, вони треба обов’язково в нашому труді. Він примусив нас, таких ділків, все робити. Ми робимо це за вказівкою нашого вченого чоловіка. Раніше він не знав нічого, не робив і збирався робити. Матір природа примусила його сама з перших початкових днів. Ми вчились робити одне це по-своєму.

    4. Ми, такі люди, добрались до цього місця. Ми знайшли одні умови на ньому. Маленькі швидкі пташки пролетіли повз нас з виттям у природі. Нам, всім людям, доводилось дивитись на це. Ось які наші людські діла будуть. У нас, у таких людей, розросталася ця картина. Це люди сільські є по цій корі. Ми, такі люди, намагались зробити те, що треба. Птиця швидко літаюча піднімалася високо-високо. Вона говорить сама собі, для мене сісти на землю важко. Та й взагалі усякій літаючій птиці треба буде остерігатися всякого місця, воно може перешкодити в людей. Вони живляться в нас у природі  за рахунок цього. Їхнє діло є жити, веселитись. Перед нами протікає швидка ріка, та ще вона глибока, у неї початок є, а кінець є яке-небудь море. А море звучить на весь всесвіт хвилями, воно лежить на цьому місці давно.

   5. А коли в нашому селі тихо буває? Це завжди після якогось урагану. Ми буваємо свідками такого часу, така стихія накриває нас часто, вона не розбирається з нам ніколи. Вона візьметься десь, якщо буде треба. У неї є, чим пострашити, вона є на це діло така зі своїми силами, їх можна зустріти в усякому такому місці. А ось батько із сином, він примушує себе, він не слухає  батька, а батькові не подобається це. Як це буває? Якщо сніг постарів, нового нема, то якось не так, як треба в житті такому, яке робилось людьми. Їм подобається не одна ріка Дон, він  появляється із самих верхівок понад селами, хуторами. Він приходить, ледь не скаже нам усім таке: для чого ви порушуєте моє життя, влазите у воду, рибу сіттю ловите? Ви вважаєте, що це так треба.

   6. А нас оточує таке діло, якому не гріх бути. У природі буває те, чого не було в житті нашому. Птиця летить по цьому місцю, вона не боїться нікого і не знає про це хороше. А сьогодні ми зібрались і поїхали так, як треба. Тільки що ми зупинились, бо поїзд проходить по цій дорозі. Він не пасажирський, а товарний, він робить такий пробіг за графіком, він доставляє потрібний вантаж. А замовнику треба цей матеріал, його об’єкт росте без усякої зупинки.  Ми підняли природу всю на свої ноги для цього початку. У нас є сировина для цього. Земля є в житті своєму така, копатися є, в чому і знаходити є в чому. Вона буде наше все джерело, воно нам відоме як якась небувала картина. Вона розповідає нам про себе, а виходить, ми є діло цьому всьому, воно подобається всім. Якби на арені виходило завжди так, то сонечко не сходило б зі сцени, тому що  такого початку дня не буде. А люди всі є за цим трудом. Така атмосфера змінюється часто на умови, що знають люди, які в житті. А життя треба всім, воно необхідне. А сонечко є путівник для всіх. Світла не буває ніколи без сонечка, без роздроблених променів, а воно є тут як тут небувале, це є зустріч людського життя. Це все не сказано в житті.

   7. А це найголовніше, ми прийшли до одного того, як це вийшло. А ліс дрімучий був  фасонної породи, там у ньому є лютий звір, він нападає на людей просто, від цього всього треба відбиватися. А ярку глибокому треба поклонитися, він може зробити вигоду. Ми не чекали ніколи цього діла, а це лежить по цій дорозі, мені стало добре в умовах. А їхати треба було. Черевики мені стали тіснуваті. Я думав робити не так, як треба в житті. Цей дім є першого початку, нам доводилось знаходити йому свою красоту і хвалитися нею перед усіма. Це є не жарт наш такий, він криється нами як. Для цього нам треба математика, щоб свій точний розрахунок зробити. Вона сповіщала нашого читача. Вона підказала точно цьому чоловікові, що появився. Цей чоловік народився на це, став робити це. Вона, його жінка, не вчиться в нього, вона вчить його сама. Він, бідолаха, закрив очі та примружився.

   8. Люди живуть у селах, у містах і в хуторах. Я прошу, благаю тебе як таку: ти є в житті своєму близька до того, щоб Геннадій Олександрович зустрів, він є мій перший. А коли вчені люди будуть говорити  між собою, вони стануть доводити один одному. У них нема того, що  буде треба.  Сьогодні 19 лютого. Передсвятковий день був, він тягнув до себе 20 лютого, дата мого народження. Заради 80-річчя Учителя, ми всі змогли зустрітися з ученими великого розвитку. Вони хочуть розпізнати цю ідею, зрозуміти як таку. Вона є природна, котра не була людям ясна. Чоловік не знав і не бачив нікого в природі, щоб він був живий і своїм тілом дихав, усе тіло було неживого характеру. Ніхто не зможе вимовити своє слово, і нікому не довелось розв’язати це завдання, бо воно не було розпізнане.  Люди  зробили все це в житті в природі, це все наше таке діло, яке ми всі почали. Ми хочемо сказати про те, що в житті нашому вийшло. Ми стали робити, у нас опинилось під руками таке діло, котре ще не зроблено нами так, як треба. У нас народилась така думка про друге діло. Ми стали робити його, а із цього зробленого діла утворився капітал мертвого характеру.

   9. Я перебуваю недаремно в Москві. Погода стоїть морозна, але сонячна. Тепла нема. А писати треба було, у житті буде треба це. Характерність яка була, така є між всіма людьми. Сьогодні хто він є як такий? Він думає про це діло. Його є  бажання, він не спить ночами, він робить днями. Але природа мовчить щоб йому довелось побачити те, що йому буде треба. Вона не розпізнана нами, такими людьми. Ми хотіли знати про це все, але в нас не склалось у голові те, що треба. Ми з вами не заслужили цього діла, котре буде треба. У нас нема заступників таких, котрі взялись і сказали про нас свої такі слова, щоб нас виправдати в нашому ділі. Адже ми є люди, вони не перестають робити, у них буває це в житті.  Ми зібрались ради такого мого дня народження. 1978 року 20 лютого мені виповнилось рівно 80 років, ювілей усього мого життя.

   10. Я народився в цей день. Я прожив та продихав, та продивився, та чекав цей час. Він приходив і йшов від нас, який він був, такий він залишився. Він є не який-небудь, він давався тільки важко. Я зустрічався з ним так, як інші люди, котрі зі мною ставали також на свої довгі збуджуючі ноги. Це діло доводилось починати в житті моєму. Я був не один такий, а всі люди, народжені в моєму році. Люди є, котрі народились раніше й пізніше. Вони не знали і не збирались знати про те, що з ними буде зустрічатись. Я був так само, як і всі. Вони зустрічалися з природою, вона намагалась оточити їх усіх. Вона оточує нас усіх так люб’язно досі. Вона оточила не так, як мене оточила зараз. Люди всі не думали навіть, щоб їм довелось зробити те, що я зробив між ними. В усіх було таке діло, воно народило людей не тільки тепер, воно народило тоді, воно представило їх. Ці люди представляли самі себе. Люди предкові народили їх так, як і мене, такого чоловіка, народженого на білий світ. Їм хотілось, щоб у нас був такий чоловік, котрого ми не бачили. Це ми з вами є, нас є не двоє і не троє. А життя наше ми шукали довго в усякий час, нам далось воно. А раз я є в цьому ініціатор, я ділок. Ми зробили це діло.

   11. Наше дитинство, в якому ми народились тяжко, минуло давно. А раз ми на родились у цьому ділі, то нас із вами зустріла така атмосфера, таке діло в житті. Ми ввели самі діло, і ми робимо його. А які ми були шибеники, ми лізли на гору зі своїм розумом. А яке село було, його населяли ці  люди. Вони чекають свій час, він починається десь у природі, він рухається ледь-ледь, наближається. Ми готуємось, робимо снасть для цього, зброю, вона допомагає нам. Ми стараємось  зробити з нею все те, що треба.  Ми робимо діло це.  У цьому ділі є наші знання. Ми вчилися на це, нас готували до цього. Ми живемо на своєму вибраному  національному місці. Нам Наші предки залишили нам своє діло, ми бережемо його. Люди наші заздрять, говорять самі із собою, тримаються за своє місце, воно є в них рідне. Ось я виступаю перед вами, хочу сказати про те, що робиться з нами в природі. Ми народилися в ній. Вона народила нас таких, випхнула своїми силами, вона промила слід свій, а земля прийняла. Тепер ми стали робити із своїми силами, з любов’ю те, що буде треба, ми з вами робимо.

   12. Вона зустрічає й проводжає нас таких, це є все. Я повинен сказати вам про те, що я роблю в житті. Природа вибрала мене для цього діла. Як я став на білому світі? Вона довірилась мені такому, вибрала мене. Я виявився один з усіх такий, не відвернувся від цього, став робити, роблю те, що буде треба нам усім, наше здоров’я всіх. Воно треба необхідно нам. Якби ми не були такі люди, котрих природа народила. Це раса є людського життя. Вона розчинила нам свої ворота, ми пройшли в них для цього діла. Якби не природа, то мені не появлятися в цьому таким. Вона навчила мене за моє діло, вона показала свою віху, свою дорогу. Нам буде треба це. Ми з вами знайшли це все, ми маємо це, воно буде треба нам. Це наше є життя, наші умови такі.

   13. Це буде треба нам усім таким людям. Ми з вами шукаємо по природі, хочемо знайти це, щоб збагатитися цим, щоб у нас було, щоби ми не терпіли нужду. А в природі є це, ми повинні знайти його і ним скористатись не так, як ми з вами  облюбували місце. Ми  огородили його, навали своїм іменем. Це місце є моє, де я повинен живе й мертве зберігати. Це ж такі люди є, природа народила їх у цьому ділі. Вона народила їх живими, ввела ноги, руки для цього всього, дала очі, щоб ними бачити; вуха, щоб чути. Природа оточила тіло живе своїми всіма природними властивостями. Вони зародила людям почуття, створила  розум. Він не починав робити що-небудь без усякої думки. Він обґрунтував думкою місце у природі й став базуватися на ньому.

    14. А раз у чоловіка є своє таке місце, то він оселився на ньому як на своєму, знає добре його, на ньому робить усе, готується до всякого нападу. Люди  сидять на своєму місці й думають про все. Люди створили думку, пустили її в хід не на користь майбутнього, а на вигоду свого особистого  діла. Ця думка є непридатна. Гітлер був чоловік особисто своєї раси, він не шукав майбутнього, його ідея була індивідуального характеру, свого роду. Ти не оселишся на своєму місці й не зробиш, бо природу не обдуриш. Вона є усьому діло. Вона посадила людей на землю не для того, щоб не жити на білому світі. Вона саджає людей, щоб вони жили і творили усякого роду дива, а не яку-небудь вашу цяцьку, зроблену вами. Ми живемо для цього діла та ще думаємо, як це треба. А чоловікові треба це, він не сидить на одному місці. А ви знаєте самі: вода не йде під лежачий камінь. А  люди бушують, вони б’ються на кулаки, вони  примушують самі себе і дуже кричать. Це їхня є така бійка, у ній бушують усі такі люди.  Я сиджу на одному своєму місці, я думаю сам про це, гадаю. А мені говорять, що це буде треба, особливо людям хворим.

   15. У нього є руки, ноги, чоловік повзає по землі на них  із своїм здоров’ям. Йому хочеться знайти в природі те, чого  в житті не  було. Ми є люди технічної сторони, штучно робимо, щоб воно було так, як  треба. А хімія робиться нами із сировини із природи. Вона дає нам усім зразкове садове яблуко, люди вирощують його для їжі, вони чекають стиглості його, воно пахне ароматом. Його доводиться знімати руками та обережно його класти, щоб скористатися ним як цінністю, яка робиться людьми. Воно примушує всякого чоловіка втягуватися в його красу. Яблуко створює красу, у ньому живе запах. Воно робить людей багачами. З нього  роблять  страви або варять солодкий компот. А потім його ріжуть, сушать, із чого творять усе, що хочуть. У людей розвивається сильний апетит, це звична зараза.  Люди не вибирають погане, холодне, це все є в природі в людині. А щоби був у цьому ділі аромат, то треба любов між чоловіком і природою.

   16. Ми  є в цьому люди. Що це за любов, якщо люди поїдають її. Їжа введена, вона прогресує і буде прогресувати в людях, це їхнє є вічно розвинуте на них. Ми  з вами є люди  технічного характеру, народжені в умовах природи. Природа не дала нам цих можливостей через наш каприз. Люди огородились бездушним, тобто мертвим капіталом. Ми, як люди такі, не хочемо бачити поганого в житті. Ми є такі люди, як нас із вами життя створило, воно визначило бути з повітрям, водою, землею. А самі люди  зі своїм наміром є така штука. А чоловік є в нас який. Ми  маємо його, хочемо, щоб це все жило. А у людей не живе це все, а відмирає як мертвий капітал. Це чуже є не наше зовсім.

   17. Це наше діло живе в людях. Якби не ці люди у природі! Вони зробилися такі в своєму процесі. Ми знайшли їх у цьому ділі, ледве не сказали їм: «Ви є люди зі своїм наміром, у вас є всі неполадки до цього ось життя». Ми народились у ньому, природа створила нас всіх до одного на білому світі. Ми прийшли сюди в ці умови, вони показали нам свою дорогу, щоб ми йшли по ній. Це все є тернисте, трудне для нас. А щоб легко було!  Ми не можемо сказати й подумати про це ось початкове діло. Ми стали робити його. Ця штука попала в ці умови, вона допомагає нам як таким своїм ділом. А ми чекаємо цього, тягнемо цей час. У нас приготовлено все своє на цьому місці, нас чекає діло. То є не наше, що ми з вами зробили за весь свій час і є в нас. Ми вкрали, присвоїли до свого імені. Ми є вбивці цього всього, власники, індивідуалісти цього свого місця.   Ми думаємо в природі день і ніч, лазимо по ній, знаходимо потрібне, тягнемо як своє добро. 

   18. Ми робимо із цього, складаємо в мертвий  капітал, користуємося ним як потрібним, кажемо: «Це нам треба». Ми живемо в ньому один час. Воно зберігає нас, це наше є хороше й тепле добро, воно береже нас. У цій області ми живемо цим, у нас є для цього все необхідне. Ми є багаті люди, та ще ми небувалі. А щоб були задоволені! Ми вмираємо і  будемо вмирати. У нас нема таких засобів. Дуже тяжко чекати цей час.  Люди, для чого ви женетесь зі своїм озброєнням, якщо в людях між нами народився сам Бог? Він спитає в нас про наше з вами діло, у нього народяться для цього сили, він займе своє місце в нас таких. Ми всі, як один, є дуже сильно грішні за своє зроблене діло. Нас оточило це. Ми, усі люди, є бандити, убивці, злодії, міняємо природу, продаємо й купляємо. У нас є золото, срібло й мідь. Ми розпоряджаємось ним як своїм, вважаємо, Бог створив це все.  Які б не були люди, вони вірять цьому Богові, у нас є один. Його народили в наві.

   19. Він народився таким, як це треба з вигляду, із зовнішності,  з внутрішності. Його діло в природі є таке: людям допомагати в біді й горі. Він заслужив це сам. Ти попробуй, перевір це на собі. Люди роблять, вони одержують допомогу свою в усьому.  Я як Учитель прийняв цю систему Святого Духа ім’я. Він є усюди, скрізь. Ми обдумали так: він народився на білий світ у житті тільки що, постав у житті. Марія Захарівна була організатор цих усіх народних лекцій. Вона дала своє слово: мене запросити в свою аудиторію своїх людей, щоб я розповів їм про свою історію, своє життя, своє ідейне діло. Я повинен виступити перед ученими людьми в особі професора Ніколаєва Ю. С. та самого міністра Покровського, та Блохіна, та Хващевського Ігоря. Я повинен сказати істину всім людям, як вона проходила в мене з усіма людьми.

   20. У 1898 році партія прийшла на сцену зі своїми політичними силами, у цьому році я прийшов зі своєю еволюцією до людей. 20 лютого мене зустріли зимові сніжні замети, ходу нема. Я не зміг одержати ім’я своє Порфирій від священика особисто. Сама бабка Мотря обробила це все. Мене звали Паршек у людях. Я став відвідувати школу в 1905 році. Ми були в цей самий час нерозумними, крім однієї бабусі Олександри Іванівни, матері отця Корнія. Він був шахтар тоді. Вона витягне  нас усіх на піч, і стане розказувати нам про останній час, про царя японського, він напав на російського царя. Це був, за її розповіддю, останній час, кінець світу. Я покинув учитися після чотирьох класів. Мені не дало вчитися сільське господарство. А в 14 років мені довелось піти в найми до пана за Картошино. З 14 років я став трудитись.

   21. До 1933 року я виховувався, ріс, хвалився своїм здоров’ям так, як усі добрі люди на землі. А потім мені зустрілась думка така в природі, доводилося розбиратися з нею довго. І все ж я вирішив поділитися з людьми. Я взяв своє знайдене від народження природне живе тіло, насмілився показати його всім людям, а їм залишити їхнє діло. Вони визнали мене через це все, зроблене мною в людях. Я є такий для них нехороший, душевно хворий, ненормальний. Лише б я робив їм добро в цьому. Я намагався вислужитися перед ними, усі сили клав на фронті цьому корисному, яке необхідно всім. Тобі треба заслужити довіру чимось, щоб люди полюбили тебе. А коли одержиш довіру в людей, то тоді можна розуміти їх, що вони хотіли. Їх діло одне –  моєму розвиткові заважати. Я робив у природі в людях все це, щоб вони не сказали про мою появу. Я прийшов від чоловіка шахтаря. Природа послала до людей таким, як вона створила. Я ріс між ними, показував своє індивідуальне тіло. У мене була жалість до рідного батька, його труда. Ми зробили в НЕП невпізнане нам. Я був увесь залежний від природи.   Весь час вона не забувала мене такого. Якби не вона, звідки б я взявся? Таке невмираюче здоров’я є!   Я є чоловік землі, дихаю, різко говорю про природу, про практичне, про фізичне. Найголовніше, чисте повітря, вдих і видих. Здорове тіло є здоровий дух, чим я оточив себе, і я став жити разом.

   22. Я не став поклонятися техніці, штучному. 35 років мені було, коли я зустрівся із цим ділом. Мене освітили як такого природні дні. Я став у людях не таким, як вони були. Я показав себе в цьому зовсім іншим чоловіком, свідомим, еволюційним. Я роблю в житті те, чого не роблять усі. Я пішов по природі таким чоловіком, котрого в своєму житті не було. Люди не полюбили мою дорогу. Їм помирати уже набридло так у житті, їхній потік був шкідливим. Я не побоявся природи, не страхався ніяких умов, ішов прямо в холод і в погане. Це було тепло моє особисте.   А в усіх людей нема цих сил, вони є без них безсилі, у них нема дарів природи. Уся історія на них проходить із своїм поняттям до кінця. У природі треба буде жити, а вона не дає їм, бере й нападає зі своїми силами, робить їм яке-небудь горе або яку-небудь біду. У цьому ніхто не допомагає. Люди пожили та повеселились, потанцювали, поспівали, покричали на білому світі, а потім узяли й умерли на віки-віків. Ми добилися цього. Ми зробили все те, що треба?

   23. А щоб ми зробили таке в житті, щоб людям було легко в цьому, ми не збирались шукати цього у житті своєму. За минулим прикладом ми надіялись на щастя. Якщо нам буде можливість жити добре, ми будемо жити добре, а якщо приходить погане діло, ми будемо жити погано в цьому ділі. А щоб цього не було в нас, то такого нема. Ми є бідні люди в цьому ділі, ми не знаємо і не вміємо, що робити в житті своєму. Ми вбили одного ворога своїми силами, а інший  виявився сильніший і зліший збоку. Він зробить із нами, він застосує на нас за наше все, зроблене нами. Ми є в цьому всьому самі винні. Наше таке діло необхідно робити. Ми народжені для цього зі своїм таким здоров’ям. Ми повинні трудитись так, як трудяться всі люди, вони роблять усе. Їм треба їжа, їм треба одяг і житловий дім, а це все не дається так у природі. Треба робити це в природі, щоб у тебе було на що надіятись. У тебе лежить під руками усе джерело, його буде треба робити багато в природі. А так нічого не дається.

   24. Діло всякого роду треба буде робити. Ми починаємо робити його із самого ранку й до самої ночі кожного дня, а буває і вночі. Звичка є така погана: нам усім треба робити до втоми. Ми не перестаємо робити одне, зброю робити на інших людей. Вони є теж такі люди за своє таке діло, за своє місце, за звичай свій, усім подобається своє. Якщо він не хоче, нікому не уступить. А люди роблять це, нападають, їм хочеться чужого. Він намагається зайняти його місце усякими засобами. Всі люди хочуть зробити це у природі, їм допомагає чуже в житті. Природа є джерело, його треба пізнати і пристосувати до свого імені, як своїм добром розпоряджатись. Це є злодійське людське життя, убивче. Ми тягнемо в двір, говоримо: «Це моє. Наш аул, наше село, наше діло». Усе це доводиться робити, і його треба берегти, як своє око. Ми так ось і робимо, щоб своє особисте місце або діло нікому не упустити. Це моє є діло, якому я як такий кланяюся щохвилини. Я хотів допомогти своїм ділом цьому життю, воно примусило Георгія здатися перед Учителем.

   25. Учитель займався з ним, йому віддав усе, він  захотів прийняти це. Я поклав Георгія на указане місце, я всіх кладу, передав йому свої сили через руки струмом. Після чого він пішов зі мною на природу роззутим. Він закрутив, не хотів іти. А я як Учитель говорю йому: «Ти віриш кому. Так за мною йди». Люди не ходили по  підлозі роззутим зроду, я виводив  їх у природу на сніг, десь дівалась хвороба від їхніх тіл. А Георгій не чекав цього, але довелось це робити. Учитель його вчить, як треба тягнути повітря чисте. Ти тягти повітря по тому сліду, де ти  тягнув тютюн із нікотином, сам говори: «Учителю, дай мені легко кинути курити». Георгій говорить: «Я зробив це, мені не захотілось курити, не хочу я, курити не тягне». Це засоби є, так засоби! Вони примусили Георгія отримати істину перед усіма людьми. Я, як Учитель, є ініціатор цього, усякого чоловіка примушу, він не буде палити більше. За це все ти, як курець, плати наперед за весь рік 50 карбованців, щоб не палити.  Це все мені дали карти, вони примусили мене програти гроші 200 крб. перед цим. Природа зробила сама ці якості, а я виграв здоров’я.

   26. Природа обдарувала за це все, не стану більше в карти грати, і не буду програвати ці гроші. Я як Учитель довів  практично це: Георгій не палить через Учителя. Я так сказав: «Якщо Георгій не буде курити через моє вчення, я не буду в карти грати через цю користь». Нехай люди наші скажуть про це. Я зробив своє у людях, моя ідея є здоров’я. Я це здоров’я здобув в азартній грі. Треба подякувати Мойсею за всю гру, він не відмовлявся ніколи в цьому, моє прохання завжди задовольняв. Це його було діло. Я зробив це на Георгію, щоб вони знали. Якщо я сказав, то зробив. Я був у бою в таких азартних гравців у карти. Вони вводили перші російським людям православну церкву. Я був між ними, учив найбільшому ділу. Я хотів, щоб чоловік усякої нації не пив, не палив. Цього Георгій хотів сам, у нього не було сил перемогти цього ворога. Він висловив своє прохання і бажання перед Учителем. А Учитель виявився тут як тут, дав своє слово допомогти в цьому Георгію одному з усіх.

   27. Моя діяльність народилася разом із партією в людях. Партії треба була теорія в усьому цьому. А я жив між людьми, як чужий у цьому, старався робити по-їхньому: спочатку думати, а потім робити. Діл є дуже багато різних на білому світі в житті, одні починаєш, інші кінчаєш. Ця історія  проходила на мені 35 років. Усе це старався зробити по-технічному, штучно, з хімією. Воно робилося для того, щоб жити в природі добре і тепло. Це все творилось не для життя людей, а для їх смерті.  Хороше й тепле не живе в тілі довго, а приходить такий час, людина починає хиріти. Ця історія не подобалась нікому, брала свій приклад і йшла по дорозі своїй до поганого й холодного.  Я не став жити по-людському. Природа допомогла мені, вона спустила в мою голову свою народжену думку. Вона спитала у мене як у людини. Чому люди робить так? Вони їдять багато, одягаються до тепла, а живуть у домі живуть з усіма вигодами. Люди не жили здорово, а в них народжувалась хвороба й застуда, люди гинули в цьому. Я шукав свій вихід у цьому, як бути, від цього діла позбутись.

   28. Я взяв дорогу, покинуту від предків, вона була в природі природна, незалежна, жива, ніколи не вмираюча.  Я робив поміч, не одному Георгію зробив. А скільки їх є в природі, вони стоять на своїх місцях негарантовані, що їм доведеться завтра захворіти. У них є їхнє небажання й невміння робити це в природі. Вони знають добре про мою таку природну  допомогу, вона є наших усіх людей з усякими хворобами, вони людей мучать. А ми робимо все неприємне. А раз ми робимо природі неприємне, то й вона робить нам неприємне. Люди хворіють, люди мучать себе, їм робиться погано. А засобів нема на це в житті, нестаток є у людях. Вони співають, вони танцюють, їхнє діло одне: чекати в себе хороше й тепле. Наше велике незнання є в цьому. Ми з вами не зможемо знати,  що буде з нами. Ми надіємось на щастя. А щастя може бути хороше й тепле. А жити-то треба. Ми живемо так, надіємось на майбутнє, на краще. Ми йдемо до цього, нас із вами природа чекає в цьому. Це наша така є дорога, ми всі йдемо по ній.

   29. Ось де правда з усіх є, вона зроблена мною на Георгію, він отримав для себе допомогу. Його діло одне: треба багато їсти, та краще, та жирніше. Природа дає хороше, жирне, вона терпить у цьому ділі, людям треба багато.  Я є такий само, народився таким само, як і всі живемо. Люди зустріли мене, і я прожив з ними так, як вони хотіли. Це все мене не здивувало, я визнав їх незадоволеними. Мене оточила їхня неправда, тому я не захотів жити із ними нарівні. Я залишив їм їхнє, а своє знайдене взяв і став робити це все. Думка моя летить, веде робити більше, ніж це. Я не ходив роззутим, а потім пішов, не ходив по воді, але піду, в атмосфері не літав. але полечу фізично. Я зроблю сам це. Я хотів народити нам чоловіка без усяких потреб, а мені не дали, але дадуть мені. Це моє є, я зробив сам його у природі людям. Я не привласнюю це, не говорю, що це моє. Це все є наше, природне, спільного характеру. Я повинен зробити без усякої помилки в людях у житті. Людям треба показати своє здоров’я, я показую. Це я роблю на людях давно, як я вбив Георгієвого ворога в ньому, це паління. Ніхто не палив так, як Георгій, а тепер не палить. Він показує великий палець, говорить: «Прекрасно».

   30. Ось які мої є в людях діла з перших часів, що народжені в природі, з першого початкового діла, у котрому не я один помилився, захворів своєю хворобою. Мене засудили люди своїм законом, показали мене всім, що таким може бути чоловік будь-який і кожний. Як воно робилось, так воно й робиться людьми, вони не кидають своє початкове діло. Люди як були злочинцями в природі, так вони залишились злочинцями. Люди закону судили їх, карали строком. Вони сидять у тюрмі досі, їм це місце. Ніхто не піклується і не думає  про них, щоб вони не сиділи там. За висловом Бога,  треба простити  людям в їхньому ділі. У них родиться свідома думка, вона оточить їх ученням Учителя. Він не буде попадати більше ні в тюрму, ні в лікарню. Люди будуть жити за Божою справою, ні в кого не будуть красти. Усі будуть жити однаково, рівно, однією сім’єю. Вони не будуть наживатись, багатіти, як це робилось до цього; один одного доганяв, переганяв, не давав йому життя. Він командував людьми, примушував, щоб вони робили, а він між ними жив. Усі хотіли цього, але не кожному дається.

   31. Ми захопили це місце, і розпоряджаємося ним. Я є на арені, я спитаю в них, як у таких людей. Невже вам хочеться, щоб у вас була тюрма, лікарня? Ви знаєте про те, що там нема уболівальника, щоб уболівати, щоб там був цей чоловік. Його око там є адміністративне, режимне, політичне, гнітюче, де люди вмирають. Життя нема там, а смерть є одна з усіх. Паршек є Учитель усього народу, учу людей не для того, щоб війна була між людьми. Я прийшов на нашу землю, щоб у нас, всіх людей, не було тюрми й не було лікарні. А ми робимо самі це: ми живемо нерівно, в одного є, а в іншого нема. Професіонал народжується не для того, щоб жити погано. Він народився для хорошого діла, щоб люди знали про нього, як недоброго чоловіка. В людях не було цього, щоб між ними такими народився в житті Бог за своє корисне, зроблене ним. Його судити не доводилось за діло. Його заслуги в людях виправдали  його, навіть природа не знайшла в цьому свою  провину. Чоловік обійшовся без усякої хвороби.

   32. Вона оточила його як такого своїми силами, не послала йому біду або горе своє, воно виявилось перед ним безсилим. Він мав ідею свою як ніколи в славі. Люди не мали цього, а тепер мають здоров’я, воно робилося нами всіма в природі. Люди є прозорливі в природі, знають усі приклади, як був на це діло мисливець. Він вивчив цю місцевість, по ній ходить, йому здається: тут аромат. Він іде туди, у ці умови, а заєць є тут як тут, де він такий узявся? А в такого мисливця є своя рушниця. Я навчився нею в приціл стріляти. Він вистрілив, та не попав. А природа не хотіла цього, вона держала в цьому свій спокій, а чоловік порушив його. Він не спав усю ніч, він думав, складав думку про це.  Перш ніж зробитись у людях у природі Богом Землі, треба буде ввести користь їм, заслужити в цьому, щоб довіра залишилась до них. Учитель говорить, це перше, і він робить, це друге. Любов є між людьми й природою, вчинок один, а з нею доводилось робити це.

   33. Я повинен закласти свою правду через професора Ніколаєва, нехай він скаже свою правду людям. Також Петровський повинен зупинитись перед усіма. А Блохін повинен зізнатись про лист, що написали люди. Що він зробив у цьому?  Моїй ідеї не треба буде людська хвороба або їхній діагноз. Я чекаю до себе людей ображених, хворих. Природа напала на них, наступила як на безсилих, не дала ходу в житті. Вона говорить: добігався, дотанцювався, наспівався в цьому, а тепер, будь добрий, відповідай. Я виявився винний зі своєю хворобою перед усіма, мені доводиться відповідати в природі. Я хочу сказати людям своє. Мої руки є такі, котрих ні в кого не було. Вони оточують приємністю все болісне і дають хороше свого діла. Я говорю недаремно свої слова про це діло, що я є Бог між людьми за свою таку роботу, за те, що робив сам у людях. Моя така є система, котру я зберігаю між людьми. Вони чекали цього ось у житті й хотіли робити в цьому ділі самі, як робились у природі ці їхні умови.

   34. Сьогодні п’ятниця, сніг падав на землю, він дрібно сипав. Я ходив по ньому по таких умовах, як це робилось. Я ходив і буду ходити по снігу ради того діла, від якого робиться чоловікові легко. Він говорить мені спасибі десь. Учитель знайшов у природі ці засоби, цю силу, котрою хоче допомогти всякому чоловікові в його горі. А це горе і біда людського життя робиться нами багатьма і буде робитись. Ми робимо це діло, у цьому ділі йде час, як він не ходив, він не приходив до нас в житті. Сьогодні сніг ішов густим туманом і падав тихо на землю. Треба визнати: це був у житті такий час. Наші жінки  є такі, у них є фізична сила своя це зробити сьогодні. У природі є не одна хата або цей хороший дім для нас, ми готуємось зробити йому в строк ремонт. Наше таке діло є усі підвіконня, усі  двері.

   35. Ми, всі люди, зносили вниз подушки, ковдри, стільці й столи та всякого роду картинки, а Тоня Антонова з Настею разом удвох подавали.  Такого в житті не було, щоб свідомо еволюція вийшла в людей у житті. Самодержавство доводилось силою спихати з престолу. Радянська влада зайнялась людьми чужими, що відійшли. Вони захопили це місце, його привласнили до свого імені. А коли цей чоловік умирає, його місце залишається іншим людям, вони держать його в себе, ним розпоряджаються. Це адміністративне своє місце є до одного випадку, щоб привласнити, сказати: «Це моє». Ніким воно не повинно бути привласнено своїм. Ворог людського життя готується напасти підступно на яку-небудь слабку державу, тепер нападає на неї. Так показав Гітлер. Він хотів зняти з дороги Радянську владу. Дякуйте Паршеку, він перешкодив цьому всьому. Це є ім’я сільське Учителя, він добився свого своєю ідеєю. У Москві він повинен виступити перед усіма вченими й невченими людьми і сказати істину нам усім. Він примусив писати нас усіх до одного чоловіка. Якщо у вас є ручка й папір, прошу. Він просить нас як таких, щоб ми писали його сказані слова. Ворошиловградська область, м. Свердловськ, хутір Кондрючий (Боги), вул. Садова, 58. Це місце належить Сухаревській Валентині Леонтіївні.

    36. Вона дала свою обітницю побудувати на цьому місці дім для всіх наших нужденних, бідних, хворих, хто знає нашого Учителя і хто не знає, він  завтра узнає. Ворота відчинені всім до цього дому. Учитель будував його, допомагав думкою, усно. Марко був майстер у Валентини.  Тут є колодязь джерельний, повітря. Учитель просить усіх людей: не дивлячись на національність, вони мають право взяти участь у будівництві цього дому. Для цього кожен чоловік має написати лист, якщо є 10 крб. для внеску один раз. Учитель приймає, пробуджує вас, своє вчення із силами дає, щоб ви із своїм здоров’ям не застудилися, не захворіли. Це треба нам усім.  Друге, чого ми не змогли зробити. Пишіть далі. Це моя область Ворошиловградська, Лутугинського району, село Оріхівка, де я народився. Мій батько Корній Іванович був шахтар, у нього питали про моє життя. Він сказав їм: «Чувілкін бугор». Я був ініціатор у цьому, це батьківське місце не забув. Я думав, гадав одне, як би зайняти  це місце. Воно не займалося нічим від Адама років, береглось для мого шефства моєї ідеї. Вона нам, людям, схотіла ввести історію нового характеру в життя. Я не так хотів залишити усе це безслідно. Коли я вийшов своїм тілом на бугор, підняв руки вгору й гучно заспівав своїми словами: «Перемога моя».

   37. Природа допомогла мені думкою це зробити. Як я хотів зробити за своїм цим наміром, так я зробив. Мати дитини прийшла до мене, щоб я  дозволив їй убити дитя абортом, воно не треба їй. Я випросив його в неї. Ми берегли його в матері в череві, а сам робив у людях одне, щоб це  сталось. Не один я думав про це, знали багато хто, що це буде. А всіх не здивуєш. Думалось так і робилось так, а от у процесі цього всього люди неправильно зрозуміли. Вони подумали не так, що це робилось на благо всього світу всіх людей, а люди повернули в секту. Голова сільради перешкодив цьому всьому. Я не повідомив його, а він був злий на це діло, старався потушити через секретаря райкому, він наказав посадити мене в міліцію. Я був у міліції, а матір забрали в пологовий дім у Луганськ, там він народився, хлопчик, а виявилась дівчинка. Ми звернулись в облвиконком, а він хотів забрати нас у міліцію. Із цими людьми робити було тяжко. Учитель хотів народити чоловіка без усякої потреби, щоб ми вчились у нього, щоб ми знали про це все, але не вважали це місце своїм добром і не воювали за нього як за своє місце.

   38. Я прийшов на Землю цю  учити вас не такому. У мене думка є така: вас усіх зрівняти, щоб ви були однакові, жили мирно, без усякого зла, щоб ви не робились між собою ворогами, любов проявили свою. Учитель прийшов на Землю не для того, щоб учити хворіти людей. Він є не за чин, його ідея: все усім однаково. Учитель прийшов на Землю, щоб весь народ врятувати від злісного ворога, зробити любимим другом. Він перебуває в природі в умовах, де він не бував і не може бути, а він появляється. Його діло є зайняти своє місце і зробити своє діло там, і піти без усякого. Учитель є ввічливий, Учитель є любов, Учитель є заслужений. Він розбирається з тим світом, з тими людьми, хто своє місце свого діла вважає своїм добром як таким. Це є їхня  неправда, вона оточує їх внаслідок їхньої сваволі, клапоть землі взяти в свої руки й примусити його бути джерелом. Це є природне, зовсім чуже, тому природа спалює нас за це. У неї є сили для цього розпоряджатися нами.

   39. А я є чоловік у житті на білому світі, заслужений у природі. Його прозвали люди землі корисним за його діло. Він є Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Він прийшов до людей на землю для того, щоб зайняти своє місце, призначене отцем Корнієм Івановичем. Він народив мене, він указав мені життя Чивілкін бугор. Це місце є в селі Оріхівка, Ворошиловградській області, Лутугінського району. Цей бугор обріс зеленою цілинною травою, ніхто не займав його.  Я, як Учитель усього народу, стою на ньому своїми босими ногами для того, щоб прийняти на ньому хворого, бідного, нужденного в здоров’ї чоловіка. Йому треба передати свої сили, щоб він володів ними і не застуджувався й не хворів. Це я роблю в житті в природі, а людям нашої землі треба це всім. Я вчу їх здоров’ю. Починаю з паління тютюну й алкогольного вина і так далі. Будь-яке захворювання не відіграє  ролі в природі,  а відіграє ролі сам наш земний чоловік. Він народився для життя, але його зустріли умови. Він не став жити,  а навчився вмирати. А я як Учитель є спаситель усього нашого народу всієї  планети нашої Землі. Люди помилилися із самого початку в своєму ділі. Їм не треба було починати робити.  Вони почали робити це діло, а потім на іншому ділі помилились, захворіли, похворіли і вмерли на віки-віків. Їх зарили в землю, лежать у праху свого життя, чекають нас усіх таких, як ми.  Усі люди не гарантовані від цього всього, умремо, як і не жили в цьому. Учитель не веде нас туди, він знайшов для цього спасіння бугор Чувілкін, він дасть нам життя нове, небувале. Ми доб’ємось цього від природи. Вона пожаліє нас таких, не буде карати нас.

   40. Якщо природа не дасть мені як Учителеві це, то ми щезнемо в житті своєму такому, як і не жили. У нас є все для цього, але ми не хочемо й не вміємо це діло робити, щоб не вмирати нам. Історія пишеться про це, вона викладається на живих фактах на чоловікові. У людях робилось, робиться й буде робитися це діло завжди. Це безсмертя нам треба обов’язково в житті в людях. Люди вчені підходять до цього, вони хотіли, щоб у них вийшло у людях. Вони чекають це, ніяк не дочекаються, крім одного нашого Учителя. Він прокладає путь свою, доріженьку для цього. Вона є в людях, і вона буде в цьому. Вони будуть створювати права самі, з нічого не зроблять щось. А коли буде цей початок, то тоді цю ідею підтримають самі люди. Якщо вони не одержать від природи своє благо, то тоді для чого їм Учитель? Він є усьому діло, він робить сам для цього діла. Бугор Чувілкін є природа, і чоловік, котрий прийшов, є теж природа, і люди прийдуть є теж природа. Вона відкриє нам все те, що треба. Ми відкриємо на цьому бугрі не торгівлю, а ми зробимо там людський рай. Я буду Адам, перший чоловік цьому місцю в нашому житті. Я буду хазяїн цього місця на бугрі.

   41. Він є захищений для цього. Там люди будуть займати своє місце для свого життя. Звідти люди не понесуть гріб із тілом на могилки. Якщо матір знайдеться в житті своєму відмовитися від дитяти, ми виходимо його. Ми покажемо його для цієї історії як таке дитя. Він народиться для всього такого народу, котрий повинен у нього вчитись. Він повинен учити їх такому ділу, від чого він буде Богом. Його ідея Христа буде жити в людях, він буде сам на цьому бугрі, на цьому місці його.   12 березня нас на зустрів сніг на бугрі. Я говорив про це на чолі цієї експедиції. Ми їхали сюди на бугор у колдобані купатись. Я читав їм доповідь для виступу перед ученими. Він є зрозумілий з життя. Ми помилились з першого початку свого життя своїм ділом, не стали слухати першого чоловіка, а взялися за діло. Ми слухалися першого народженого чоловіка, як своє добро. Це теж довелось згадати, як про якесь діло, воно створено нами всіма, з якими я прожив та проробив, що роблять усі добрі люди. Їм не хочеться залишатись у своєму житті такими бідними, нужденними. У природі чоловік живе дуже погано, у нестатку, він хворий, страждаючий із цим, зовсім умираючий. Йому треба буде поміч, а в нього є дірка велика. Йому треба латка велика й розумна, щоб залатати.  С кільки йому не дай, буде мало. Його оточує горе з бідою. Щоб нам не бути в природі таким, то треба пізнати ідею Іванова і стати близько до нього своїм поняттям, щоб у житті своєму розбиратись із цим бідним ділом. Нам не треба жити так, як ми живемо.  Нам є мало цього в житті, ми не відмовилися б від більшого. Природа не дає і не дасть нам те, що хочеш. Ми є хворі такі, нужденні люди, нас таких не задовольниш: потреби дуже великі. Тому людям усім треба Чувілкін бугор.

   42. Він обріс весь цілиною, він ніким нічим ніколи не захоплювався, а він оточений повітрям завжди. Вода промиває його завжди. Що в ньому є  всередині? Ми, усі люди, не знаємо  про це діло. Хазяїн його знайшовся, прийшов зі своїм тілом без усякого чужого, а зі своїм живим тілом. Нікому він не заважає, а своє установлює. Це є Учитель народу, він учить цьому всьому, хоче, щоб люди пішли слідом за його прикладом. У місця нема ніякої матеріальності, він оточений силою, так і залишився вічно невмираючим незмінним місцем. Я зайняв це місце, своїми лапами поступав, старався прокласти думку від самого себе. Кінця-краю не видно, до яких пір вона простягнулась. Це є сторона фізична, вона має здійснитись живим цим фактом колись. Він був у нас, він є, він повинен бути в природі. Ми почали робити його думкою, а зробити доведеться в природі через мою думку, що прокладена.

   43. Я проклав її, тепер люди підтримають її. Це було, це буде в людях. Вони є діло всьому, лише б захотіли цього добра, воно невмираюче. Це Чивілкін бугор є така величезна махина такої величезної місцевості. Ніхто не зайняв його, природа берегла його, вона берегла цей шматочок для цього діла. Ми не забуваємо ніколи цю місцевість своєю ідеєю.  12 березня 1978 року білий пушистий сніжок упав  на землю для нас, таких випробувачів, дослідників цього всього. Ми приїхали зі своєю любов’ю, нас було четверо, одна жінка була між нами. Усі ми спустилися роззутими до річки, колдобаня там. Ми скупались і піднялись по сніжку на бугор. Ми сіли в таксі як такі, і поїхали назад по цьому сліду. Наша машина не стала рахувати  свою економіку.

    44. Я взявся читати знову свою історію. Ми займемо це місце наше. Сюди прийдуть багато і подякують тому чоловікові за це здоров’я, воно буде треба всім. Ми є люди такі, котрі наші сліди визнають і скажуть нам усім Ми купаємось і виходимо на бугор. Ми дихаємо легко в цьому, нас оточує це все безсмертя. Ми не поїдаємо ні на копієчку там. Чоловік початок цього є я, Учитель. Він народився в цьому, огородився як ніколи на цьому бугрі. Я рвусь на нього, все рівно виберусь і стану на свої такі довільні ноги, і руки підніму вгору, закричу гучно, про це скажу. Нам, усім людям, це місце відкриє таке в житті своє безсмертя. Воно оточило мене так у природі. Я не одержую від природи вплив. Вона освітила мене, як ніколи ніхто. У мене народилися сили для цього діла. Я процвів один з усіх, я живу з нею нарівні. Вона володіє цими силами, у неї є все під руками. Якщо вона захоче передати це чоловікові, це буде, все залежить від неї самої.

   45. Люди бояться моєї такої ідеї, котра всім страшна. Вона примушує бути без усього на цьому бугрі. Він тягне нас усіх таких у цьому ділі. Ми доб’ємось цього всього, ми є люди такі в цьому. Бугор наш є природний. Ми, усі люди, є природні теж. Повітря, вода, земля оточує цей бугор. Ось що бугор показує нам. Ми бачили перед собою таке невмираюче багатство безсмертя. Чоловік зробить це, він доб’ється від природи. Вона є для цього всього живе, а не яке-небудь. Мертвого нема нічого, а є це все енергійне живе тіло. Я не скажу про це, що це буде одна неправда, вона вмре, але не дай Бог цьому всьому. І це буде, чого не було в житті, воно виявиться істиною. Це значить, Бог є  в житті. Йому доводиться ламати такі міцні невмираючі стіни, зроблені людьми. Це неможливо. А природа робила так недаремно Учителеві. Він не боявся одержати своє ім’я для цього діла за якесь у людях надумане  діло, у чому й робиться точно це діло.

   46. Я не думав цього ніколи, а це вийшло. Моє волосся знімали з голови не раз. Охоронець порядку був правий: такого діла не було в житті. А це є свої життєві умови. Я одержав у природі таке недаремно, вона прийшла в голову недаремно. Помилка примусила людей робити це у природі, помилка робилась. Люди стали помилятись, вони помилились. Якщо вони будуть робити так, вони будуть помилятись. Між людьми і хворобою є велика різниця, це мертве й живе. Ми цінимо, бережемо те, що не треба. Ми народжуємося в домі, а потім через деякий час умираємо. Ми живемо в цьому ділі один раз. Якби не природа й не її такі умови, котрі вона має в себе. Вона не рахується ні з якими такими особливостями, вона має сили на все. Якщо вона захоче зробити в людях  якими-небудь путями, у неї є для цього все, лише б вона захотіла. Вона є мати, яка народжує, вона дає нам все в житті, лише б ми захотіли.

   47. Наше слово є таке, нам треба сказати про це все. Ми відкриваємо життя людям на цьому місці, на цьому бугрі, на цій цілині, що водою омивається. Вода купає нас, вона створює нам тепло  всередині в тілі. А коли в нас не буде тепла свого енергійного, то ніяка техніка не обігріє нас. Вся природна сила є в цьому, вона робить усі вулкани. А ми є люди такі в житті: ми надіємось на щастя. Якщо ми живемо у природі добре, ми радіємо цим, якщо ми живемо погано, ми плачемо й говоримо, що нам є погано. Наш бугор не радується цьому. Він говорить: на мені є наша радість завжди, вона задовольняє нас, бути на цьому місці без смерті. Тут нема такого, щоб робити так у житті. Тут велике терпіння є одне без усякого діла: і холоду, і голоду, також спеки. Бугор – це є природна сторона, вона не займана ніким. Бугор не треба нікому, крім одного Бога, він розташувався на ньому. Йому доводиться стояти на ньому, чекати того часу, коли доведеться зробитися легким, і підеш у висоту. Це буде, і обов’язково буде. Люди є безсмертні в цьому ділі.

   48. Один народжується, інший відмирає. Сам Бог творець народиться для цього всього свого життя. Природа прийме, обніме й скаже йому свої слова: ти живи сам у цьому безсмертному ділі, ти пізнав мене як ніколи, я живу разом із тобою, хочу сказати тобі як чоловікові одному. Ти ходив по землі, ти плавав по воді, зустрічався з вихорами, бурхливими вітрами, хвилі морські ти зупиняв, говорив. Ти зробив нам усім це, старався призупинити на землі всякого ворога. Він заважає нам таким, його треба прибрати, це є найзліший ворог для всіх. Чоловік живе всіма надіями на щастя, воно живе з ним рядом завжди, і він покладається на це. Він говорить: я живу добре і тепло, мені треба пожити ще краще. А в природі нема цього, у ній дні йдуть один за одним, атмосферою оточуються, як ніколи, однаково, вибору не буде. У живому є живе, енергійне, ніколи не вмираюче безсмертя. Цей бугор був, є, він буде вічно ніколи не вмираючим, можна назвати безсмертним. Він прийме нас як ніколи теж безсмертними. Ми завоюємо це діло в природі, примусимо її згодитися з нами.

   49.  Для чого чоловікові народжуватись у природі, якщо треба буде умирати? Чоловікові не треба вмирати. А то він живе в природі, потім треба вмирати. Для чого?  Я хотів піти в іншу державу після того, як мені довелось скинути весь наявний одяг. Я віддав його одному напіводягненому. Сам я пробирався в Єнакієве. Мене оточила атмосфера дощу, вона була з блискавками, з грозою не давала ходу, і мене не пустила. Я вернувся, пішов назад: сонечко взялось десь, стало тепло, атмосфера назад пішла. Де взялось сонечко? Я обсох, як і не був під дощем. А в своєму руському суспільстві можливість була, є, і вона буде в цьому ділі. Я йшов і думав, сам не знав, чого? А в самого приходить думка: «Вона чекає чоловіка такого, щоб він став близьким через свою любов». Він говорить про самого себе, про такого чоловіка. Що він не робив сам собі, й інші що тільки не робили йому, які умови  не були в нього, а хвороба як була в нього, так вона залишилась у нього. І ніхто не зробив йому нічого. Він хворів, хворіє, і буде хворіти. У нього спитали: «Що ти робив, щоб не хворіти?» Він так сказав: «Та нічого я не робив, щоби було добре». І ніхто не збирався робити так у своєму житті. Він став говорити про умови свої, як йому доводилося вибиратись від поганого. У нього були перешкоди дуже великі, а все ж вижив. Його оточували муки довго, не давали ходу, а потім невидимо ухопився, став жити, та ще виявилось, я став потрібний у всіх умовах. Кому треба буде в житті бугор, та ще такий, як Чувілкін? Він же весь. Ніякого джерела не одержують від нього, крім одного безсмертя. Воно є в ньому як такому. Чоловік завоює ці сили, він вийде переможцем, природа не покине його. Вона дала йому свої сили. Він опинився перед людьми один з усіх у людях. Він не впаде жертвою із своїми дарами. Його сили залишаться непорушені, вони засяють у людях.  Я як такий залишу вам ваше живе й мертве, а своє природне візьму із собою. Я є один такий на білому світі. Коли люди узнають, хто я є такий, то  знайдуть сліди мої, їм створиться в цьому слово.

   50. В усьому світі люди зрозуміють, вони скажуть про таке ось діло, проспівають свої слова. Це, мовляв, він є, більше ніхто з усіх, Бог Землі є в житті своєму.  Я знав НЕП, зустрічав батьківське таке індивідуальне власницьке господарство. Я був одинокий, робив, допомагав отцеві. Я старався робити на користь партії: купував хліб у хазяїна робітникам, що й примусило вступити в партію кандидатом Гуковського сільського осередку. Генерал був секретарем. А чому вибув? Ніхто не скаже цього. Я був заслужений більшовик, і не хто особисто є. Мені далось отримати ці сили, і нікому не давалось права відібрати. Я ріс, піднімався, робився більшовик, я є хазяїн усьому. Я мав повне право ритись, копатись у природі, знаходити якості й ними розпоряджатись як такими.

   51. Я завоював Чивілкін бугор, свідомо оволодів ним. Я ображаюсь на самого на себе, що я народився в такий час. Природа народила мене для життя, а вийшло не те. Люди зустріли не так, як це треба, узяли і ввели своє діло. Вони вважали, це діло треба буде робити. Він став їсти приготовлену їжу, зроблений одяг носити, а в домі такому ось жити. Здавалося б, треба було жити в цьому ділі, а природа не дала їм, узяла відібрала їхні сили, ввела безсилля. Він похворів, похворів і вмер на віки-віків. Чоловікові треба робити, через це він розвинув у цьому свою смерть. Щодня дзвони дзвонили за мертвим. Я чув це, доводилось бачити, як чоловіка мертвого хоронять. Усі на ногах, вони плачуть, а самі роблять йому труну, могилу риють, словом, його проводжають із сльозами. А щоб зрозуміти, це не доходило. Ми зробили самі це все, ввели смерть, умираємо даремно, не зможемо зробити нічого. За цей  час я зносив не одну сорочку чи брюки та піджак, і проковтнув не один шматок хліба з кип’яченим борщем. Усе це робилось по три рази та по чотири рази на день. 

   52. Нам треба знищитись колись. Бачиш, один іде з життя геть, другий іде, і твоя черга теж стоїть, прийде цей час колись, він є не за горами. А в природі буває так. Хвороба не встигла прийти, а  чоловіка нема,  він уже вмер. В людях творилось таке діло завжди, і воно буде робитись так до того часу, поки не зміниться минулий потік. Він був, він є, він і буде до тих пір, поки Бог не прийде на Землю зі своїми силам, із своїм ділом у людях. Вони визнають його за його діло і скажуть йому як такому: «Ти є всього світу спаситель, ти не дав розповсюдитись далі нашій смерті, тобі за це слава з усіх славен, твоє тіло не буде вмирати». Його оточить живим, енергійним своїм за це. Він не буде хвалитися і не стане присвоювати, а скаже свої слова. Він  заслужив бути в людях Богом у природі. Він прийшов на арену, його приймала тюрма з лікарнею, він проходив у них аналіз усього свого життя. Вона показала йому, як там люди томляться ні за що й умирають. Вони є беззахисні, страждаючі. Їх є, за що захищати.

   53. Вони зробились за чуже. Він хотів присвоїти, а його викрили за це. А ми держимо його як своє добро, не даємо йому ходу, щоб його люди мали. Вони є хворі через це діло: у них нема цього, а хочеться скористатися чужим. У них нема спритності на це, а є бажання одне скористатися чужим. Як люди користуються своїм місцем свого діла. Він набрав відро води для цього діла й хотів зробити з неї щось інше. А з іншого може вийти якась неприємність. Він вчинив не так із нею, як із землею, з повітрям. Це все є діло, з нього можна зробити будь-яку таку зброю, котрою можна зробити в людях таке діло, за котре доведеться відповідати, як Гітлеру. Він був до цього чоловік порядної сторони, мирно жив і робив те, що роблять усі. Сусід із сусідом жили прекрасно, одного дражнили Галушка, другого називали Вареник. А коли вони посварились, хоч іди кому-небудь, та діло саме не підказує. Життя таке є на землі власне: моє й твоє. Тобі везе в житті, а мені ні, тут і зло береться внаслідок цього. Я дивлюсь через стіну, бачу, півень заграє над його куркою. Зло примушує камінь узяти та швиргнути на нього. А камінь ударив його курку, як на гріх. Десь хазяїн узявся, він є тут як тут, свого добра жаль усім. А тут і бійка пішла.

   54. Усе це зробило в житті моє й чуже. Якби Гітлер не бачив цю штуку, він не пішов би так у бій наступати. Німецька раса примусила його, він хотів німців підняти, а хотіння порвалось, він програв через це. Так само люди, котрі думають прожити за рахунок чужого добра. Навіть сказано слова: якщо воша чужа залізе, своєму не дасть покою. Так і в природі люди пустили в  хід своє діло з перших днів існування, щоб на арені людям вийшло хороше й тепле життя. Воно  робилось багато часу тяжким трудом. Люди робили таке життя для самих себе, щоб їм не було погано й холодно. Ми попали в ті умови, котрі людям не дають покою. Люди мають місце своє, вони дорожать ним, воно дає якесь життя. Якби не повітря, не вода, не земля, що породило б нам усе. Це в людях було, є, і буде чуже. Якби чужого не було в людей у житті, то гнилля не було б. Чоловік заважає всьому. Він робить із землі, з повітря, з води, без цього всього не можна буде жити. Мені настало 80 років. Життя не бачив, як воно пройшло. Тільки бачив: сонечко одне світило, а ніч наступала. А люди біжать, спішать, хочуть щось зробити . Їм цей день несе плоди на цілий рік. А ми, такі люди, чекаємо його не таким, як він прийшов. Ми не чекали його таким. Він прийшов до нас не з мішками спальними, та що-небудь таке приніс. Це було б добре, якби наш день прийшов до нас із своїм існуючим таким багатством. Це було б інше діло.

   57. Ми маємо підтримати своєю енергійною думкою, що в нас є такий чоловік без потреб. Ми не брали з голови, щоб живе енергійне народжене дитя ми не змогли утримувати без усякої такої потреби. Ми хотіли зустріти його на руках як живого. Він має зустрітися з чистою енергійною джерельною водою, вона йому необхідна. Його обливати так, як я обливаюсь тепер: чотири рази водою обливаюсь. Як холодна вода лякає мене в цьому. Вона дає своє тепло живому тілу людському, щоб хвороби не отримувати в житті своєму. Ось, що цьому чоловікові треба: людські руки, а не те діло, котре зробилось руками. Це ж призначена людська смерть є, ми вмираємо в цьому. У зв’язку із цим нам не треба народжуватись так у такому житті. Ми побудували його так. Наш день прийшов сьогодні, ми поклонились йому такому з усіх як ніколи. Ми зробили вогонь, закип’ятили воду, засипали пшона, у нас вийшов мондер. Наше діло розвинуте: це треба їсти без кінця й краю.

   58. Як це робиться нами в природі в умовах. Завтрашній день не прийшов ще, сніг не зійшов із землі, а ми приготувалися вже до цього всього діла як ніколи. У нас у руках є молоток і гвіздок та сокира з пилкою. Ми забиваємо гвіздки, рубаємо ліс, і ми пиляємо пилкою, у нас робиться в житті ладно. І вогнище горить у нас там, і ми дім дороблюємо. Усе це буде треба робити нам сьогодні, ми робимо це й завтра. А час не стоїть, він рухається у нас такий, міняється. Сьогодні сонечко тепле зійшло, нашу землю гріє, а все живе повніє. Воно говорить нам усім: я не прийшло до вас зі смертю, а принесло вам життя своє з такою однією радістю. Сам вітер не став дути так жорстко, він змінив своє, пішов під копил, а прийшли на зміну бурхливі хмари в небі, їм доводиться бігти з одного кінця в інший. А сонечко наше показує себе як ніколи граючим у такій атмосфері, воно покажеться й піде геть кудись. Людям стає тепло й добре від цього діла. Воно міняє себе так у цьому, а вітер дує й дує, та ще розвіває. Це ось така атмосфера введена людям. А щоб цьому всьому сказати: це таке не годиться.

   59. Ми прожили та поробили в цьому. А як у цьому всьому вийшло? Ми знаємо добре, що люди є все в природі. Вони стали робити цю приватну власність, це діло із самого початку. Цьому початку кінця не видно. Лише б він захотів, йому це треба. Чоловік бачить перед собою одне, воно й друге. Що було тоді, коли цього не було. Скажемо, життя народилось, чоловік став бачити в себе тьму, він став бачити світло. А щоб він бачив яке-небудь інше, він не зустрічав ніколи цього. А  ми починали це діло як? Це небувале перше діло було, ми почали його, а інше стоїть тут рядом, його треба пробувати. Ми не вивчали це ось місце, воно не дало нам реального. Ми представили всі сили технічні, але жоден учений не одержав яку-небудь користь людям за відкриття. А це вони не забули: нагороджувати себе. Це не рятує в житті, а тільки хвала є. Його хвалять один раз, а його б’ють як такого другий раз: не завжди будеш таким, як треба. Люди міняються, люди робляться іншими, вони тікають від поганого.

   60. А це діло не робилось в житті ніколи. А це ось наче охоронялось: дитя народити в життя. Його робили не для того, щоб воно було. Природа зробила це все, щоб цей розвиток відбувся. Ми вийшли такі в цьому ділі, природа не допустила нас. Люди є люди, вони розвились не на що-небудь, а на горе. Їх зустріла смерть, вона не дала їм можливості жити більше 100 років, вони не заслужили в цьому. Їх зустріла неправда, коли стали жити добре і тепло. Хто не любить у природі поганого й холодного, умирає на віки-віків. А хто живе в природі різнобічно, той живе вічно в природі, йому є слава в ній. Бог назвався ним через відкриття очей. У нього тіло заслужено бути ним.  Жоден чоловік на білому світі знати і вміти не заінтересований. Як він жив у природі технічним, штучним, з введеною хімією, так він залишився. Він є безсилий, щоб так жити й бути безсмертним. Ми з вами почали робити те, що нам перешкодило в житті. Наше діло є таке в житті, щоб робити.  Ми з вами почали робити для того, щоб вийшло хороше й тепле, але, врешті-решт, ми прийшли з цим до холодного й поганого. Природа вбила нас за це, ми вмерли на віки-віків свого життя.

   61. Ось що наш день привів, ці умови, одне з усіх свят свято Паска свята. Вона йшла до нас довго, все ж привела себе. Нашому дню доводиться поклонитися низько, як такому дню. А попереду природні дні йдуть не такі, може, вони є кращі від цього дня, чи комусь із усіх гірші. Чоловік не думає, що цей день народить нам такого чоловіка, одного з усіх у житті. Він доведе своїми силами, своїм учинком, своєю правотою нам, що не треба буде робитись у природі хворим чоловіком, щоб у людях зробили його за що-небудь таким нехорошим у житті чоловіком. Він попався,  його осудили ці люди. Він дав своє еволюційне слово у природі: це не робити більше ради свята, і не бути йому хворим чоловіком. Його держали люди цього дня, як у житті це буває. Чоловік полює на лютого звіра, своєю хитрістю по його сліду риє яму глибоку йому, її маскує, а потім сам попадає в неї. А він поробити нічого не зміг, крім одного такого випадку. Чоловік напав на цей слід, він почув голос в ямі, йому допоміг вибратись звідти. Жива смерть є в природі така.

   62. Одна пацієнтка сказала мені слова свої: «Я захворіла, знаю, що перешкодило мені. Я давала завжди карбованець за це, а зараз я не зробила цього. А Учитель вчив мене робити так завжди». Ми з вами живемо, надіємось на щастя. Ми йдемо з радістю, думаємо, у цьому місці буде добре, а вийшло погано зі мною, я захворіла сильно й умерла. Правда буде: наші такі слова засяють про цю чисту правду зроблену. Люди почали її так чисто. Ми є як один такий чоловік. У цьому ділі чоловік є такий само, як усі наші люди. Ми взялись і стали робити самі так, а в житті не вийшло так, як думалось про це все, не вийшло ніяк на цьому місці. І погода була як погода на цей час, вона проскочила по цій місцевості. А люди були бадьорі в своєму житті, їм доводилося бути такими. У них були прекрасні руки для цього, як вони є руки. Їх не примушують зробити що-небудь таке в житті своєму. У кожного чоловіка є свій розум, він готує його.

   63. Як тільки він намітив щось, він зробив, ледь не сказав нам усім про це діло, так надумане. Чоловік сказав: «Я опинився на цьому місці, коли щось трапилось». Люди приходили пішки, їм хотілось побачити тут, що природа покаже їм в житті з живого на цьому місці. А з усього цього було видно, що наша нога не ступала й розум ніякий не міркував тут. Видно по всій такій непочатій природі, незайманій зовсім нічим: ріки протікають по лісах тихо, і навіть птиць не видно, не чути. Значить, така місцевість є непридатна  для людей у цьому, вона є не по душі нам, таким людям. Ми не підготувалися до цього всього. Тут такий час зустріли, а він стає диким. Ми не звикли бути без цього всього. Нам треба буде обов’язково така рівнина землі й така атмосфера, щоб вона проходила між нами такою ось мінливою в житті. Дикі птахи всякого роду мають налітали сюди. Вони залишаються задоволені цією місцевістю, цей час чекають, хочуть робити самі таке діло.

   64. Я, говорить ватажок, знаю, що роблю в своєму житті. Я творю життя вам літом на просторі, де багато хмарок народжується. А люди люблять теж, щоб натовп таких людей був зі своєю технікою, зі своїм трудом. Вони робили, їх такі умови примусили робити це. І бджілка відірвалась від свого місця, вона летить за своєю такою здобиччю, чим вона живе одну пору і покладається на це. Вона  думає побувати не раз тут, у цій місцевості, і зробити своє те, що треба в її житті. У неї є розум такий, як у чоловіка в його голові розміщений. Чоловікові доводиться думати спочатку про що-небудь. Нічого ніколи не робилося без усякої думки. Спочатку він подумає, а потім робити починає. Ось які в людях є діла, зроблені ними. Люди не змогли зробити в житті діло, щоб шкідлива негожа звичка пішла геть подалі від наших людей через зроблене діло. Ми є люди такі, узялись за це діло й робимо. Коли одне зробимо, інше починаємо робити. І так воно робиться нами без кінця, і буде робитись.

   65. Наше діло буде таке. Перше початкове захворювання  є наше паління тютюну. Людям треба зробити умови, цигарку запалити. Спочатку цигарку треба закрутити, потім її запалити вогнем, а потім тягнути повітря з нікотином. Це є фізична старість. Одне починається, друге закінчується, цьому кінця не видно, кругле колесо. У людей є інше, ще гірше та шкідливіше, люди п’ють вино.  У них родиться час на це. Усі люди не хотіли б бачити в себе неприємного такого  дня, щоб у ньому були умови такі, як у кожного чоловіка. Він не стане попадати туди сам без усякої такої сміливості. Він бачить чуже, старається в нього пробратись, це його законне таке явище. Якщо украв, то Бог дав; якщо піймався, Бог не дав. Йому зробили справу, садять у тюрму. Таке людське є в житті своєму діло, що його треба буде робити в природі, щоб у ньому так помилятись. А коли цього діла не буде в природі, то люди стануть приходити до життя. Воно буде вчити людей, щоб від нашої смерті йти так, як треба.  Ми повинні жити в цьому в усьому так, як це треба. Будь-якому нашому чоловікові треба буде жити в природі. Я, говорить чоловік, є один з усіх таких людей наших.

   66. Годинник настінного характеру, він показує час більше півгодини, він  повів нас за собою. Це прийшло в житті на арену. Люди спускатись униз своєю думкою. Ми з вами дерлись своїми ногами на цю ось гору довго. Нам хотілось побачити такий простір від самого краю до краю, скільки видно нашому оку. А те, що ми бачимо, ми хочемо приєднати це все. І ми скажемо в один голос, щоб я записав словами у цю книгу і число такого дня в природі. Нікому не треба такого діла, як воно поставило себе перед усіма нами. Це ось є сказані в душі слова. Цю історію зробили для того, щоб ці люди не вмирали в природі, вони були безсмертними. Я зародився для цього всього в житті в людях таким. Я не боюсь природи, я чекаю її на арену такою, як вона буде треба в цьому житті. Моє завоювання є одне з усіх. Моє здоров’я є одне з усіх. Будь-якому чоловікові треба похвалитися своїм умінням.

    67. Чоловікові треба поклонитись низько, йому сказати ласкаві слова здрастуйте. Я проявляю цим йому свою ввічливість. Я підготувався говорити про одне й друге.  Сьогодні люди будуть умирати, завтра вони перестануть умирати. Це дорога є одна з усіх дорога, по котрій можна проходити в будь-який  час будь-кому з усіх людей, лише б тільки своїм учинком не заважав. Це таке є для всіх місце, воно є нічим і ніяк не придатне для життя за рахунок якогось джерела. Це тільки таке буде життя людей. Це мій вихід є із цього дому на цей двір для того, щоб ним так скористатись. Нам усім треба буде навчитись у такому ділі, щоб не грати в карти ніколи й ніяк. Ми робили так, ми з вами робимо так, це наша звичка є нехороша. Сьогодні я їв добре. Як приємно обід провести, навіть не може бути краще, ніж це все діло. Це є таке ось життя. А гучномовець грає й співає пісні всякого роду. Початок є цієї пісні. Ми, такі люди, є ділки свого добра. Ми є початок цьому ділу. Якщо ми забажаємо, то зробимо в своєму житті один з усіх початок.

   68. А тролейбус возить народ, він приходить і відходить. Цей набір може написати про все життєве.  Початку безсмертя ще не було, і люди не бралися за це. У них було головніше, ніж це: треба буде наїстися досита. Це наше є перше почате в природі діло. Ми, усі люди, зробили в житті нашому для того, щоб інші люди не сказали про це діло, що ми виявилися винуваті перед усіма нами. Я є автор цих слів. Ми зробили самі це діло, але ніхто не був винен у цьому ділі. Я не зможу виразити так своє слово в людях, вони повинні послухати мене. Це все починалось нами для того, щоб нам жити. Я не знаю, як це вийшло в людях, що люди однієї сторони пішли по своїй дорозі. Тільки в них не народжувалась думка визнати самих себе, що ми є винуваті в цьому всьому. У нас нема цього досі й не народжувалось це. Але ми залишились винуваті в усьому через те, що ми не визнаємо це.

   69. Ми є живий невмираючий факт, що ми є люди, котрі зробили самі це все, їх оточила їхня неправда. Вони стали жити за рахунок чужого добра. Це є правда, вона показала в цьому джерело. Люди пішли на злочин усього цього життя. Чоловік став такий, йому стало добре й тепло, він пішов із ним нерозривно і зробив те, що всі ці люди хотіли. Ми стали це робити: одне, друге, третє, і смерть вийшла в нас несподівано  на наших людях. Їй доводилось ухопитись за наші тіла. Ми зробились люди технічні, нас оточило штучне, хімія введена тільки через це. Ох які ми стали люди, ми стали боятися природи. Ми зробили самовільно в природі на своєму місці свої будинки, прикріпились своїм тілом до землі, і розповзлись по Землі. Ми стали шукати свої одноденні умови життя свого, захопили чорноземні родючі місця, де треба було воювати з природою. Сільськогосподарський фронт є догляд за землею, щоб вона давала нам свій рясний урожай.

   70. Самі люди живуть у своїх конурах в аулах, у хуторах, у селах, у селищах, у станицях, у містах. Вони приходять самі на указане місце воювати з природою. Їм треба хліб, одяг, свій житловий дім з вигодами всіма. Вони є озброєні для цього діла. Вони прибрали до рук усю свою землю, захоплену предками, назвали її приватновласницьким місцем. Ми як такі люди завоювали цю місцевість, тепер ми живемо на своїх місцях. Ми їдемо в поле на захоплене місце красти, убивати час, робимо своїм умінням діло до одного випадку стихійного. Ми з вами можемо простигнути або захворіти  на цьому місці, нас оточить нестаток, наша хвороба. Ми з вами  помираємо від неї через те, що воювали в природі. Природа не любить нас за це, знімає нас із путі, ми вмираємо. Я, як Учитель народу, учу наших усіх людей здоров’ю, знайшов місце таке в житті, воно не зайняте ніким вічно, крім мене одного.

    71. На цьому місці чоловік може бути здоровий без усякого такого фронту. Цьому чоловікові не треба буде земля для цього діла. Він не потребує одяг, йому не треба їжа,  також не треба дім з усіма вигодами. Йому треба життя всього національного народу. Ми вважаємо цей ось бугор місцем усіх національних людей. Ми вважаємо це місце початком цього життя, звідки сам Бог ступав своєю ногою перші кроки. Це шматочок землі, це місце не займав ніхто ніяк від часів Адама, і не воювали за нього. Людям треба земля, простір, чим доводилось багатіти. Найголовніше, люди є, вони відігравали ролі в цьому ділі. Вони воювали з собою, їх примушували царі свого місця. Командиру-ватажку здаватися жаль, а люди будуть інші. Ми не потребуємо такого життя тепер, воно не треба нам таке. Нам треба безсмертя в природі, тепер ми не станемо вмирати.

   72. Мертве не будемо створювати, живе збережемо. Еволюція розкриє нам очі. Ми почнемо жити по-новому, таке хороше, тепле не будемо приймати, а візьмемось за погане й холодне. Хати не будуть треба, могилки не будуть ритись для людей. Ті, котрі будуть лежати в праху,  встануть. Ми доб’ємось цього. Бугор зробить це все. Ми перестанемо дохнути, ми будемо жити. А яке будемо отримувати щастя! Ми не станемо потребувати чого-небудь. Рай буде на землі. Мертве відійде зовсім, а живе настане. Один одного пожаліємо, ми нападати не будемо. Ось життя яке настане Боже. Ми перестанемо кататися на колесах, а мучитися будемо, спрага буде така жахлива, людям буде це не по душі. Спочатку нам буде тяжко, але зате буде здорове життя. Воно робиться всюди людьми живого характеру.   Мені, такому чоловікові незахищеному, можна було вмерти тисячу разів за 46 років. Мені треба згодитись із тим випадком, з котрим доводилось жити. Учитель народу, Переможець природи, Бог землі за те, що зробив сам у житті. Це його така істина є невмираюча.

   73. Це тільки комусь сказати про це все. Наше діло треба робити та подивитись і промовчати. Ось, які ми  є люди. Ми прожили всього дві тисячі років за технічним розсудом. Але ми не задовольнили себе цим, ми не одержали задоволення. Нас зустріла така стихія, вона не зжита ніким. Люди не живуть у своїх житлових домах, як це треба, а вмирають, як вони не жили в цьому. Природа примусила їх так жити. Їм дай, вони хочуть багато, вони хочуть жити добре. А природа є не в такому дусі. Я є чоловік, та ще є за таке ось місце. Ми забираємо цей бугор не для того, щоб він залишився бугром безкорисної сторони. Ми забираємо його для того, щоб весь світ узнав  про природу ту, котра народить чоловіка без усякої потреби нам на бугрі. Ці якості були, вони є і будуть, якщо ми візьмемося так за них. Наша природа дасть нам все це. Ми одержимо через одного чоловіка, він у нас є один-єдиний.

   74. Це буду я, Паршек з Оріхівки. Він є за це все життєрадісне безсмертя. Воно робиться 46 років, не кидається. Сам собі всюди. А якщо чоловік думає про це, він пише в своїх працях, то хазяїн природи буде через історію. Уся теорія довела за Паршека. Охоронці порядку зрозуміли його не так, він не воює й не бореться з ними. Паршек любить природу, Паршек береже її, як око. Він хоче сказати все нашим людям: це буде, якщо ми недогляділи, прогляділи через всю нашу техніку, штучне й хімію. Ми побачили нашу смерть. Якби ми з вами не взялись робити це, ми з вами не побачили б цього діла. А то де ці люди, подівались? Вони всі вмерли, їх не стало. То що ж ви думаєте, нам це неможливо робити. Збитків не буде ніяких.

   75. Люди будуть робити все для людей. Помилку, зроблену нами, усіма людьми, треба виправляти, поки є можливість. Це буде робитись не технічна сторона, у штучному, у хімії, а буде робитись природним порядком. Ми є люди, у нас є поводир  чоловік для цього. Він є не такий, як усі люди технічної сторони, котрі  бояться природи. Ми зробили діло, спокій порушили, убили, з’їли, украли, присвоїли, сказали: «Моє». Бугор є спільного характеру.  

    Це було сьогодні, 23 березня 1978 року, якраз на арені був четвер, чистий одяг, котрий робився для невідомого такого ось ув’язненого, хворого, ображеного чоловіка, він не був відомий нікому. Нібито це сон був, не сон, якесь дивне видіння. Кому й за що це таке діло збиралось? Усе це починалося з Москви, спускалось. У нас зачинатель цього всього є я. Початок робився нібито Валею Сухаревською. Вона збирала  це все в житті, носила з такою надією, щоб це вийшло. Воно було, як якась велика висловлена цінність. Її, як таку близьку до цього, берегли, старались це все зробити  через хворих. Це була не яка-небудь випадкова зустріч, вона робилась таким зібраним  натовпом. І люди зібрались не на яке-небудь таке зборище, щоб зійтись і поїсти та попити вина, та повеселитись. Люди не робили цього. У них не було ніякої зброї, техніки, щоб хвалитися нею, у людей не було цього. Порядне було таке в зібранні, душевна радість. Вони не співали, не говорили, не кричали, їм хотілось бачити усе це зроблене. Я як такий показував себе серед них не як видатна якась особа, але був вищий за всіх їх. Усім людям здавалось, що це все робилось мною ради цих ось двох трупів. Ми не бачили їх як таких, щоб дивитися на них. Ми не робили цього, а якась бережливість у цьому була. Хтось хотів задовольняти, а люди не хотіли цього, у них не було ніякої потреби на це. Вони зібрались, самі не знали, для чого. Але їм хотілось побачити щось у цьому. Але люди не старались зробити самі в цьому щось, цього не було. І вони не думали більш за все в цьому свою радість якусь забути. Я як такий появився, вони хотіли бачити мене. Їм хотілось те, якби збирав такий ось натовп із таким обрядом. Це все робилось не ради свята якогось, вони хотіли спитати в мене. Це був спомин цим зібраним людям. Вони не потребували й не хотіли, щоб щось давав їм. Вони зібрались для того, щоб показати свою радість, а в цьому нікому було дивуватись і завидувати. Це було якесь у цьому ділі захворювання, воно робилося нами всіма. Це одне якесь хвилювання, одне й друге. По всій такій небувалій місцевості люди не стояли так на своєму місці, а на морі хвиля тихо коливалась. Люди чекали щось у цьому, старались показувати самі себе. А все в цьому залежало від мене. Я не хотів сказати  їм нічого такого. Це таке було незвичайне хвилювання заповнювати свої такі місця. Це місце ставало непусте, нібито хтось говорив про це щось. Я повинен сказати про це діло, що цей натовп звертав увагу більш за все на мене в цьому, і на мою появу чекали. Вони хотіли задовольнити себе чимось, їх діло було так дивитись. І то я сказав їм щось, а їх було дуже багато. Із 12 годин ночі вони пробушували зі мною разом, нібито це був день. Люди не потребували нічого и ніяк, а щось вони думали. За моїм таким висновком, це є народові безсмертя. Я борюсь один за це все діло. 

   78. Паршек є простий і звичайний практичний чоловік, він народився для життя, а його, як таке дитя, зустріло природне діло. Він став задовольнятись, він став захищатись сам, і ввійшов у дім, став користуватись усіма вигодами. Він робив це все доти, поки з ним не зустрілась стихія, природа прислала її, посадила її. Чоловік захворів, застудився, йому як такому погано стало: він пішов від хорошого й теплого. Природа стала мучити його в цьому. Я як такий бачив це з ними, як умирали. Я не пішов з хорошим, узяв із собою погане й холодне, поділився з ними. Мені розлучатися із цим ділом було жаль, але смерть примусила не робити в природі те, що нам усім заважало. Ми вмираємо через це все, і будемо умирати доти, поки ми не змінимо свій потік. Ми є винуваті в цьому ділі: холодне й погане не полюбили. Хто полюбить нас таких, якщо в природі є дві сторони. Індивідуальна є хороша й тепла, а світоглядна є холодне й погане. Люди не виживають, а вмирають. Як же так   Паршек жив 46 років літом і зимою? Такого чоловіка нема й не буде, щоб він залишився живим між нами. Паршекові довелось умирати тисячу разів. Він є живий лише тому, що він стоїть за життя.

   79. Сили Паршека є не технічні, він не живе штучним, хімію не вводить. Його діло – це Чивілкін бугор і колдибаня з  водою, по сніжку та по морозу є одне людське благо. Чоловіка життя є тільки в цьому, воно є безсмертне. Воно допомагає для цього всього людям у житті, бере й становить їх на ноги, за що не беру ні копієчки. Те, що дають люди, є моє утримання. Я бережу самого себе, знаю природу, люблю, як матір. Хочу, щоб вона жила безсмертна і нас, як кліщиків, теж тримала в себе безсмертними. Цим  людям не треба буде нейтронна бомба,  їм буде треба здоровий дух, здорове тіло. Свідомість визначає буття. Якщо хочеш робити це, ставай. Еволюція зробить це. Я є не держава  самодержавного устрою, щоб отець розпоряджався сином рідним, і не революція, котра відбирає це право, щоб дати його синові рідному. Радянська влада наробила це все. Вона посадила людей на своє місце, тепер вони розпоряджаються адміністративно. Вони озброюються, нікому на хочуть віддати своє місце.

   80. Тепер їхнє є таке право. Ти знав, кого народжував у житті. Умирай, ти не треба мені. Ти є учений чоловік, кого теорія зберігає. Він знає багато, але вчинку ввічливості не має, завжди косо дивиться, як на віджитого чоловіка. Ми з вами прожили та протерпіли, можна сказати, промучились: батько розпоряджався сином. Це було, а тепер синові довелось оволодіти як такому. Батькові діватися немає куди, син взяв право для цього діла. А як була смерть, так вона залишилась у людях, вона не зійшла з колії й після цього всього. Вона була, є, і буде, вона залишилася такою. Люди не робили й не вміли робити, щоб здоровому тілу був здоровий дух. Їхнє діло одне, щоб у природі було добре й тепло. Люди хотіли самі цього, вони хочуть цього, але в них не виходить через неправду, вона мучить їх. Природа терпить в цьому від них. Їм доводиться озброюватися в цьому. Вони роблять все це, щоби було одне і друге, і третє. А природі дай! Люди не розуміють нічого, їхнє діло є одне: дай їм без кінця й краю.

   81. Це ось діло як треба буде робити? Уміло, акуратно, нікому не заважати. Бугор Чувілкін – це природний, еволюційний початок. Я повинен почати там це діло, бо це місце є все для цього. Найголовніше, земля цілинна, повітря й вода джерельна, що чоловікові треба для його життя. Я повинен зайняти це місце та його вивчити як треба, треба здоров’я відновити на ньому. Там це все буде на користь життя чоловікові. Я відійду від цього всього, звернусь до живого. Мені не треба буде те, що є в наших людей: це все є не їхнє, а чуже. Я визнав його в житті неприйнятним, шкідливим. Ось що відбувається в житті. Ми думаємо так, а воно виходить інакше. Ми зробили цю техніку, штучне й хімію й увели за ці роки. А якщо ми перестанемо робити це діло, у нас не вийде нічого, ми вмремо. А нам завдання є взятись за це, і ми повинні зробити в цьому. Це є природна сторона: не робити нічого такого, ні за що не відповідати. Я живу в природі сам особисто один такий. Я маю таку думку: надумав освоїти практично цей бугор як ніколи. Він дав мені для життя в природі всі умови природного характеру.

    82. А вони є в мене і в природі такі, як вона є.  Нам усім можна буде умирати, але нам треба народитись і жити вічно, навчитись безсмертними. Я знайшов цю дорогу, дослідив її. Тепер вона є не моя особисто, а всього нашого світу людей. Це наука з наук, наука безсмертя. Я починаю її, кінця немає цьому, а початок є. Хіба люди не згодяться з цим, щоб у природі жити вічно й безсмертними? Для цього в кожного чоловіка повинна народитись у природі думка. Свідомість визначає буття. Цьому всьому треба жити.  Ви гляньте на схід, гляньте на захід: скільки людей  було в світі всіх у природі! Вони подівалися де? Можна сказати про це, ми помираємо. Нашому ділу є гріш ціна. Це ж є життя. А ми закопали його в могилу як такого. Це ж чоловік, він був мислитель, а потім здався, зійшов із колії, він умер на віки-віків. Його як такого не стало в житті. Бугор прийме мене як такого, він оточить тіло. Думка піде від заходу до сходу, і вона стане робити.  Як комуністична партія комуністів ставила одного біля одного. Вони робили те, що вчив їх батько, і вони вчились на це. Ніхто з усіх не робив цього, не збирався цього робити, він не вміє робити, тому він скоро вмирає. Йому як такому жити не дається. Які не були в цьому люди, умови життєві примусили їх скинути царя  із престолу.

   83. Я був заводій запропонувати царю відмовитися без усякої крові, тому що люди гинули ні за що. Я попав якраз у ці умови, я був помічник цьому. Мене, як такого безграмотного хлопця, дядя Іван Потапович улаштував як більшовика на амонал. Порох амонал робили для артилерійських снарядів на російсько-німецьку війну. Цар-батюшка воював, а його помічниками були капіталісти, союзники росіян у війні. І заводами завідували англійці, французи,  куди я як такий шахтар попав бути на бігунках старшим апаратником. І це я зміг у природі робити. Але ніхто не знав мої природні сили. Наша мати природа готувала їх сама. Я хотів воювати так, як думалось: або груди в хрестах, або голова в кущах. Це моя індивідуальна думка  є така. Робота є від природи. Наш завод є військовий, люди заслуговували броні, їх не брали на війну. По-моєму, якщо узявся за гуж, говори, не дужий. Поранені стали надходити на завод робити, а я був заводський чоловік, до них із розвідкою узнати, як там війна проходить? Хочеться узнати цю історію.

   84. Мені не давалось від них що-небудь почути, крім того, що вони посилали, щоб я побував там сам. Мені не хотілось умирати на війні. Мені треба добитися слави. Природа зробила все на моє таке хотіння. Вона підсумувала все, узяла зібрала навколо цього Штеровського динамітного заводу весь небесний бій у хмарах, у грозі, у блискавках, у зливах, у дощі. Людям перегородило всі дороги. Це все зробилось на мою таку користь, щоб я не був помічником цьому самодержавству. Вони самі женуть Паршека. Зміна була в дві години дня, а людей немає на бігунках. Амонал мелють, його вивантажувати доводиться кому? Та Паршеку: він івдповідає за цю роботу. Дві дівчини прийшли вивантажувати, а їх усіх треба 12. Паршеку доводиться самому з дівчатами цю роботу робити. Хоч робити важко, але треба. А в цю ось хвилину прийшла комісія розширяти цю будівлю. А полячка бачить таке горе, Паршек примусив їх двох робити, звернулася до цієї комісії. А там англієць Пусель, француз директор і завідуючий цього заводу росіянин. Вона прийшла зі сльозами, а Пусель Еміль дає наказ звільнити Паршека.

   85.Паршека оточило горе, капіталісти вигнали його із заводу. Війна розгоралась на користь Німеччини. Роботи такої є жаль, але нічого не поробиш. Помічника немає тут, а всі обрушились на Паршека. Він, мовляв, є винуватий, йому треба було зробити вибух на бігунках, таке діло шили. Але нічого не поробиш, горе є горе, треба пережити і це. Уже думка перевернулась: на злочин піти, завод пограбувати. Він забрав взуття в магазині. Гурин приключився до мене. Ми з ним зробили вночі, це, можна сказати, дива є в житті. Ніхто не зумів подумати цього. А природа не забула нас, вона допомогла нам в усьому цьому, навіть поїзд товарний зупинила, де нам треба. Нам треба буде злазити, ми є тут як тут, зійшли й пішли в своє село. Мені як такому не везло. Дівчину мою віддали за іншого хлопця, а тут десь призов мого року взявся. Цар призвав послужити йому. Я був для нього з думкою більшовик. Природа готувала мене одного до еволюційності. Я не був готовий тоді, я не заслуговував цієї ідеї тоді. Мені треба огородитися власністю індивідуально, у людях побувати злодієм, і повстанцем побувати за своє життя, з революцією зустрітись, отця свого рідного прогнати з місця, а самому треба так узятись. Моя матір не хотіла, щоб я йшов у шахту себе закладати під землю. Вона горнула мене до комерсанта, робила мене. Я слухався її поради.

   86. Батько не обрадував мене, він був шахтар, не любив такої копійки. А я робив сам це діло: за Радянську владу, за більшовика вмирав. Вона чекала на зміну Духа, незалежного  в природі чоловіка. Здоровий дух є здорове тіло. А сам я кутався в кожух, валянки, у капелюх. Я вважав, це все є моє власницьке життя. Цар призвав мене, як і всіх синів, що народились. Я їхав виконувати повинність перед ним, все зробити як отцю рідному, що йому треба. Він був, за законом, Бог Землі, люди говорять так.  Коли нас проводжали, то мені довелося виходити на край села на курганчик і гучно сказати свої слова. Декому не сподобалось, що ми замиримо війну. Багато людей чули це, але не сказали нічого такого. А по дорозі нас зустріло нещастя: цар відмовився від престолу. Нам їхати не було куди. Я їхав за Божим  велінням, везли в Петербург до царя, а він арештований Тимчасовим урядом. Керенський був, невідомий студентський мужичок. Значить, я їду служити не царю, а їду на війну воювати. Або груди в хрестах, або голова в кущах. Я їхав туди, попав у Царське Село в полк. Його назва є четвертий стрілецький гвардійський. У батальйоні проходив навчання там, як володіти гвинтівкою, щоб убивати ворога. А ворог був наш полковник Воткін, він воював проти Німеччини. Я вчився із сміхом. Мене  учили  офіцери, підготовлені до бою люди. Я здав стрільбу на відмінно.

   87. Паршека зустріла солдатська обстановка, він був готовий до війни. За свій виступ він був одноголосно вибраний у комітет солдатських депутатів. Він захищав відпустками, якщо він обраний людьми. Я був близький до більшовика, політики ніякої нічого не знав. Паршек був сільський парубок, природа прислала його. Він зустрівся з азартними гравцями в карти. Йому везло там, він вигравав гроші та слухав дзвони про дні наступу. Як хотілось воювати? Я залишив матір з дітьми напризволяще, а жалість була. Я їхав на війну, школи на командира не став чекати, пішов у маршову роту, став у ряд воюючих людей. Іду на фронт із Царського Села після параду військ. Я не став чекати захоплення більшовиками влади. А сам ротний командир Зелінський наказав мені, щоб я стріляв у Леніна. Я не знаю досі, що за наказ. Усі бачили царя, я один не бачив. Усі думали щось, а я не знав, про що думати, а щось хотілось. У мене народжувалась думка: жити краще від усіх. Я був із таким настроєм. Я попав на фронт, а фронт виявився відступаючим. Галичину здавали, я був свідок цьому, як ми воювали, і ось здали. Ми дійшли до російського кордону, ріка Збруч, Кам’яно-Подільська Україна.

   88. Там затримали його. Тут мені довелося вступити в регулярне військо. 12 рота, четвертий взвод, перше відділення, задній по ходу, коли полк повернувся кругом, я був першим. Я сидів в окопах дозорним у секреті вночі та вдень. Я не бачив і не зустрічав ворога, не стріляв. Команда була зустрічати, німець піде наступом, не пішов. І так Бог вирішив не робити для мене фронт.  А в уряді були великі зміни. То самодержавство було, а тепер адміністративну особу ввели для самовільних свого місця. Він старався зайняти своє місце, як це робиться у військових осіб. Я зрозумів уже тут це усе. Тим людям, котрим довелося свої сім’ї покинути й виїхати потім на заробіток,  нема чого робити; вони без них там. Це ми навчились у людях воювати? Я визнав: вони не були в цьому вояки, вони  всі не вміли стріляти. Я був упевнений тут, що бойню робили не люди в житті, природа робила її. Вона поприганяла всіх сюди. Паршек із своїм полком, із своїми людьми попав сюди. Ми залишили весь фронт, пішим ходом ішли.

   89. А три великі птиці дрохви взялись десь на це, вони летіли низько. Я встиг сказати свої слова: якщо ці люди взялись за рушниці свої й цих птиць узялись стріляти, щоб  убити, це їхній виграш; а коли вони не вб’ють, виграш мій. Так воно й вийшло: весь полк стріляв, а попасти не зумів. Я був огороджений цим. Природа заступилася за мене, за такого більшовика. Вона дала таке право оточити уряд своїми силами й узяти в свої більшовицькі руки, оголосити, що Радянська влада наша взята бідняками, робітниками, селянами. Тепер треба чоловіка керівника й організатора мас. Це Ленін був, він ввів у життя контролюючу партію комуністів. Він був перший початок, йому давалось право підбирати і приймати в члени кандидата. Він став уводити те, що треба людям. За минулим законом, отець примушував сина. Що він хотів, те й робив: наймав, продавав, женив, давав йому повчання любити його накази за це все. Це була введене адміністративна особа, якій треба буде живий неграмотний чоловік. Це так зрозуміли, до дітей не мали зовсім ніякого діла, а дітей почали вчити. Теорія дала чоловікові багато технічного, штучного й хімії, а от фізичному тілу не дали життя в природі.

   90. Я є Учитель народу, учу людей  здоров’я через природу: повітря, воду й землю – що дало все для людей у житті. Він одержав через діло одне, він недоробив його, він помилився. Хімія зробила його це все. Він  здався, пішов під копил, він умер у цьому всьому, ніщо не врятувало його.  Я розробив цю теоретичну систему, практично знайшов у природі. Матір завагітніла, їй захотілось лишитися дитини, тобто аборт зробити. Вона хотіла, щоб я дав свою згоду на це. А я шукав уже таку матір, котра нам віддала б це дитя, цього новонародженого чоловіка, і ми стали виходжувати його. Усі  люди, котрі знають Учителя,  а їх було немало, усі були за це народження, щоб це дитя народилося без потреби. Це тільки мною пророблювалося з усіма, що ця можливість має бути. Ми маємо зробити це не технічним, не штучним, не хімією, а всіма людьми, руками, повітрям, водою й землею. А земля, котра від часів Адама цілина, прийме, вона оточить струмом.  Це все безсмертя робиться мудрістю. Чувілкін бугор – початок еволюції здорового духу. Початок є завдяки цьому всьому. Усьому діло є чоловік, ми зробили його. У процесі всього цього стихія оточила нас, ми всі народили її на віки віків.

   91. Я робив у пана, я робив у шахтовласника, і в російсько-франко-англійському товаристві, потім у металургійному в транспортному, був комерсантом, годував людей як постачальник. А потім мене зустріла ідея еволюції, вона оточила, освітила мене. Я став шукати вихід. А в природі є все, що треба для людей, лише б вони захотіли. А я не задовольнив себе цією російсько-німецькою війною. Я був на війні, ворога не бачив, який він, і що це за діло ворог. Я скучив за мамою, вона хворіє, а я був старшим сином у неї один. Вона любила мене. Я є на війні. Що я зробив у цьому? Я є солдат на фронті, маю якусь славу, з таким чоловіком треба рахуватись. Він є тут, а таких солдатів дуже багато, особливо гвардія, це є не прості солдати царя-батюшки. Його нема, а солдати є. А що робилося в житті після цього? Люди  претендували на місце. Хто звідки брався. А були такі генерали, їм треба царя. Він зібрав козаків на Дону, віруючих донців, це Каледін був такий.  А Ленін захищав правду, він не вірив Богу, захищав синове право. Неслухняний батька й матері пішов із своїм проти. Він вибрав лозунг: досить батькам розпоряджатися синами. Він відкрив очі всій бідноті й робітникам з допомогою Радянської влади, а сам запросив учених зайняти свої місця.

   92. Він дав їм повне право бути вище від усіх. І їх стали вчити, щоб вони вчилися по-їхньому: заступали на їхнє місце і розпоряджались рештою, як тваринами. Вони гнали їх у бій у природу робити діло, і там вони помилялися в цьому ділі, гинули. У всіх учених і невчених дорога була одна, людям доводилося жити добре і тепло. Усе це давалось не так даром, без усякого всього. Людям треба було робити тяжко, а жити  не доводилось у тяжкому довго, люди скоро зношувалися, сходили з колії. А щоб вони жили як природа, вони не хотіли і не вміли. Його оточили технічні сили, він робив усе штучно, вводив хімію. Це не помагало йому в житті, а заважало. Він їв, наїдався досита часто й багато. Він одягався добре до тепла, жив у домі з усіма вигодами. І там він умер, ніщо не врятувало його від цього. Уся історія довела свою неправоту. Люди не заслужили в самодержавстві, і також Радянська влада не побачила заслуженого чоловіка, щоб природа його не карала. Усі люди є безсилі в цьому ділі, щоб жити. Природа допомагала мені, робила для мене путь. Вона гнала з фронту, щоб я не заважав їм воювати один з одним. Моя ідея була не ця. А щось хотілось, а не виходило. Ворога не було видно для мене. Я був спрямований  до людей жити.

   93. Моє місце – є мати рідна, дім свій. Вона не давала мені, щоб я стріляв у людей. Я жалів їх. Вона осаджувала мене назад, щоб я робив те, що берегло. А деколи вона карала мене. Мені треба не робити, але я є чоловік, та ще такий, як і всі. Ми є не гарантовані від поганого, стоїмо в черзі, говоримо: «Наша така доля». Ми не шукали те, що треба. А  ми взялися за це діло, що нам не треба робити, ми помилилися в цьому ділі, через це все гинули й будемо гинути. Мало того, що ми робили діло яке-небудь, але ми не задовольнили себе чужим. Ми є нелегальні, чужі. Хто пожаліє нас таких?  Невідомо ніяк. Ми є грабіжники, злодії, продавці життя в природі, нехороші люди для природи. Лише б тільки захворів. А хвороба не нападає даремно,  вона напала за щось. Еволюція питає: ваше життя проходить на волоску за рахунок техніки, штучним огороджені, хімія введена. Якщо убрати від вас усе, не буде життя ніякого, умрете, як і не жили.  Радянська влада утримує одних і других людей. Перші примушують останніх, а останні підкоряються першим. Одні трудяться, створюють економіку, а нею розпоряджаються люди по указаному, їм платять, у чому вся суть. Злочинець народжується через це незадоволення. Для чого неправда живе, адміністративно живе й усім розпоряджається? Якщо ми не змінимо цей потік у житті, нам буде кінець, ми переробимося на негожість. Це видно з усього цього діла. Ми не довіряємось людям, бережемо своє місце.

   94. А місця свого не треба мати в природі, бо люди вмирають на ньому, люди воюють за нього. Це приватна власність, ми присвоюємо природу. Вихід один є, треба додому, війні кінець, а дім створює смерть. Така історія проходить у природі: де не буває, а додому вмирати прилітає. Я висновок один маю: бугор треба відкривати  для життя.  Уся історія цього ось початку є життя самого чоловіка батька. Він народив свого любимого сина з ділом, він обдарував його своїм здоров’ям. Він став жити за його таким повелінням. Що сказав отець своєму синові, син повинен виконувати. Це його був наказ такий, щоб синові доводилося робити. Хто з нас, синів, любив, коли батько наказував сину? Йому було не по душі це, він не любив  цей наказ. Йому було в природі тяжко. Коли син любить, ласка віє. У сина одне є, йому дай, він не знає більше нічого. Син любить батька багатої сторони, синові  не треба його бідність, йому треба отчий маєток. Він не радується отцем, що він є такий. Його діло одне – примушувати  робити те, що батько робив у своєму житті. Він  говорив так: людям треба робити для цього, чоловік утворився в труді. Він зробився батьком, народив сина як такого, став розпоряджатися ним. Він міг примушувати його, як батюшка-цар. Він гнав нас усіх воювати  в бій. Батьки примусили нас зробити це діло. Ми як сини не зробили цього, але ми слухаємо батька. Він дає нам життя це ось, а ми є  продовжувачі його. Якби не батько, у нас не було б цього.

   95. Батько створив самодержавство, ми допомогли йому зробити це в труді. У нас виявився цар управляти батьками, а батьки управляли синами. Вони робили над своїми синами, що хотіли, їхня була така сила. Батько убив свого сина, лише б батько випив чарку горілки за це ось. Як цар Микола підписав розстріляти свого сина Олексія, так інші були вбивці своїх синів. А Паршека народив батько Корній у цьому селі Оріхівці. Він був шахтар, більшовик ради такого сина, котрий пішов по його дорозі і він зробив у житті те, що батько намітив йому зробити в житті своєму. Це люди питали в мого рідного батька про моє подальше життя, вони хотіли знати про Паршека: «Куди ти будеш дівати його?» Він, довго не думаючи, говорив їм: «Чувілкін бугор». Він був, він є, і він буде між нами, такими батьками й синами. Ми робили це діло, ми зробили це діло і ми будемо робити не на цьому ось бугрі, а там, де наші батьки готувались на нашій землі. Вони приїжджали із своєю зброєю, із своєю живою силою  на це місце, де їм доводилося доглядати за землею. Ми, батьки з синами, побудували разом самодержавного царя Миколи Романова покоління. Ми, батьки і сини, поклонялись йому і робили те, що батько рідний скаже нам. Люди вчились, розуміли, що в батьків робилася несправедливість над синами. Ульянов подавав їм такий наказ, щоб царя  замінити своїм сином. Він зробив революцію в людях, а вона породила Радянську владу між батьками й синами. Люди зробили це все самі.

   96. Вони зрозуміли все діло, організоване теоретиками, виступили між батьками і синами, щоб нове в житті побудувати, соціалізм, спільне колективне господарство.      Він прорахувався, тому що ідея Паршека йшла за батьком і сином. Вона підходила свідомо до цього діла, і підійшла по-еволюційному до цього ось бугра. Вона оточила його здоровим тілом і освітила здоровим духом. Козаки били мого батька за свого сина Паршека 25 шомполами. А тепер його син є завойовник цього ось бугра, він відкрив очі безсмертю на ньому. Він  є здоровий дух, здорове тіло й святе діло: нічого не робити, ні за що не відповідати. Люди будуть жити в цьому без усякої смерті.  Це є. Природна любов буде введена між батьком і сином. Ніхто не буде примушувати кого-небудь, не буде потребувати, щоб хто-небудь був залежним від іншого в цьому. Бугор просить усіх: приходьте й оточуйте себе тим, чим оточив себе наш Учитель. Якщо ви хочете жити по-новому, по-еволюційному, із здоровим духом, буде здорове тіло. Це кінець є тому початку, котрий батько починав. Він залишив усе своєму синові. Він одержав те, що хотів. Паршек є вояк за життя. Він добився цього всього в житті своєму.

   97. Людям треба жити тільки не по-старому, по-історичному.  Людям не треба буде боятися природи, треба братись із здоровим духом, із святим ділом, з життям, безсмертям. Слава буде тому, хто візьметься за це ось діло, він буде в Бога в раю. Кінця не буде цьому. Світ, усі люди, будуть згодні із цим ділом, із цією ідеєю, щоб чоловік зародився без усякої потреби, щоб потік змінився в природі. Досить нам, таким ученим озброєним людям, лягати в землю й лежати в праху вічно. Нам треба добитися від природи життя вічно не вмираючого. Це буде, й обов’язково це буде. Якщо ви не вірите мені в цьому, вірте ділу моєму, моїй ідеї, вона хоче й зробить це. Таке діло залежить від таких живих людей на білому світі.   25 квітня 1978 року буде сорок шість років ідеї безсмертя, буде свято ради цього безсмертя. За цей час чоловік будь-який може вмерти тисячу разів. А Паршек здержав своє слово свого цього загартованого життя ради цього бугра.

    98. Ми бачимо це, ми чуємо це, але зробити не хочемо і не вміємо. Які ми є люди, що підтримувати не бажаємо. А життя буде обов’язково це. Жодного чоловіка нема в своєму житті, щоб він дав свою згоду вмирати. Усі люди хочуть жити, але не навчились, як треба жити. Техніка не допомагає й не рятує в цьому, а заважає в цьому. Вона є мертва, жити не зможе з живим. Чоловік убив у природі, це перше, а друге, він нагрішив. Люди відповідають життям за гріх. У природі не буває нічого так даром. Сьогодні ти вбив її, завтра вона вбила тебе. Ти вбив вогнем, а вона вбила природним. А тепер ти йдеш до неї, вона йде до тебе з любов’ю до життя всіх людей. Вони прийшли разом з Учителем на цей бугор для практики, щоб зробити живий такий факт, таке діло, щоб люди знали про це все, що Паршек почав робити це діло. Він робить діло не для самого себе, а для всього світу всіх людей, щоб люди не жили між собою грізно і не бились із своїм здоров’ям.  Усе це буде даремно, тому що Бог прийшов на землю нас судити за наше зроблене діло. Ми помилилися в ньому, зробили це. Ми зробили це діло не на користь здоров’я, а на шкоду. Ми захворіли через це все зроблене, застудилися в цьому, і вмерли на віки-віків. Що ми зробили? Ми розвинули смерть між собою. Наша стихія оточила всіх людей, і ми зустрілися з бідою й горем.

   99. Ось що ми зробили в природі. Ми похвалилися своїм здоров’ям у чужому ділі, і ми з вами одержали те, чого не чекали й не хотіли, а нас оточила й буде оточувати. Бугор має силу, на ньому нема ніякого діла, вигоди нема ніякої, їжі нема, одягу нема. А чиста атмосфера є, котра зберегла цю цілинну землю цього бугра для приходу Паршека. Він прийшов на цю землю не сам, а  природа прислала його сюди. Вона пожаліла чоловіка за його одне діло, котре він почав робити, і він зробив. А другий узявся робити, недоробив, він умер через помилку на віки-віків.  Природа пожаліла його за це все, дала йому сили на це, освітила дарами, щоб він зробився корисним у природі в людях через своє діло. Природа знайшла йому це місце, зберегла його в житті вічно безсмертним. Це не техніка, це не штучне, це не хімія, зроблена руками чоловіка, а природа. Це повітря, це вода, це земля, що людям створило це все в цьому ділі. Люди стали  жити і здобувати в цьому життя тимчасового характеру. Вони пожили і повеселилися, а потім у цьому здалися, пішли під копил свого життя, вони вмерли в цьому.

   100. Паршек є чоловік, він одержав своє ім’я Бог через умови цього діла. Природа помогла йому. Він став робити в людях те, що треба їм, а їм треба здоров’я. А це здоров’я можна одержати на самому цьому бугрі через Учителя, через руки його.  Він передає струмом, а водою пробуджує, земля укріплює. Щоби людина була здорова, треба лягати на землю, силу одержати через руки, потім у воді скупатись, вийти на бугор, на ньому бути  без їжі. Це є не ресторан і не їдальня якогось базару, а природне, чисті природні такі умови. Нам треба огородитися ними, бути таким, як треба. Учитель учить із силами. Це його в природі треба робити: учинок ввічливості та вміле поводження, здороватися з людьми, бідному допомагати,  42 години не їсти, не пити; не плювати, не харкати, не курити. Це буде сила духовна  в природі, а не діло техніки чи  штучного та хімії, що людям дало життя. Цей бугор був відомий мені у тридцятих роках. Він, такий бугор,  не треба нікому, а мені, такому чоловікові, треба. Повітря вистачає, води вистачає теж, а земля лежить незаймана ніким ніколи.  Це є земний рай, таке місце, де є можливість жити без того, що було до цього всього. Ми не потребуємо тепер те, що було. У нас є одне, є інше, щоб жити так, як ми не жили.

   101. Вигоди всі відпадають. Доволі вченим розпоряджатись невченими. Вони є темні люди, їх треба жаліти, як око своє. Я не знаю й не бачу досі того в житті, чим треба похвалитись. А труд? Велике діло приходить, його треба робити, його не було в житті, а тепер це є. Ми відкриваємо очі на природу, вона народжує людям такі ось дні, у котрих доводиться бути без усякої потреби. Чоловікові такому не дали народитись, але він є в своєму житті. Паршеку належить випробувати всю систему голодування. А якщо ми  взялись за це діло, треба довести його до самого кінця. Люди ввели самі звичку початкову цю. Люди зародили батька, вони ввели сина. А тепер здоровий дух є здоровому тілу, він освітить тіло чоловіка цим. Це є не одне, що ми зійшли на цей ось бугор,  зайняли це місце. Це не все є наше діло. Нам бути в людях без усякої користі, це не наше діло. Ми прийшли  на бугор для того, щоб нашим людям ображеним, хворим, нужденним допомогти в здоров’ї. Ми даємо людям їх втрачене здоров’я,  його повертаємо назад.  Ми приймаємо чоловіка на бугрі, через руки вводимо сили. Він робить те, що треба буде будь-якому чоловікові. Якщо він займається цим, не буде застуджуватись, хворіти. Існуючі хвороби щезають, а ті, що йдуть по природі, будуть безсилі, вони не будуть нападати. Чоловік є хазяїн сам собі, як  він був до цього.

   102.  Він зустрічався з природою не так, як усі озброєні та захищені досита. Здавалося б, жити в цьому ділі, а для природи це все не є задоволення. Це все є чуже природне, украдене й убите, воно є негоже в житті. Природа ненавидить ці якості на людях, проганяє геть подалі, забирає всіх із дороги. Якщо ви не вірите мені, вірте своїм очам. Ви гляньте назад: ви побачите правду. Де подівались усі люди за 60 років? Їх нема, вони вмерли, і вмруть усі решта. Ви навчились  умирати, це нехороша сторона. Ніхто не зробить що-небудь. Автор цих безсмертних слів питає у нас, таких людей. Для чого ви народили дітей і посилаєте їх у бій у природу.  Сьогодні ми зриваємо її вогнем, а завтра вона покарає нас поодинці природним порядком, одного за одним. Ми всі будете в праху там. Що ви зробили самі собі? Ви розвинули на собі смерть. Невже я прошу вас за собою або жену в шию.

   103. Ви бачите самі мою ідею. Я є сам один-єдиний чоловік, початковий цьому безсмертю. Я спитаю вас як адміністраторів, учених народу. Ви посилаєте в бій темних, незнаючих людей, щоб вони йшли в природу придбавати  цю копійку, разом її витрачати. Ми, обидві сторони, гинемо через це. Ми вмираємо на цьому фронті, наша неправда прибирає з дороги. Чому ж так виходить, сильний і безсилий помирають? Учений теоретик наробив сам це все. Він відкрив фронт у людях, і сам не пішов від цього. Ленін умер, Сталін умер, Рузвельт і  Черчіль та багато інших повмирали. Усі живущі на білому світі є вояки  з природою, не рахуються з нею, самі вмерли. Вона, як мати рідна, говорить нам усім людям. Горе, горе вам буде, книжники, фарисеї, лицеміри, Паршек буде судити вас за це діло, ви будете жадати в цьому ділі. Я розкажу вам про небувалий випадок. Люди зробили мене більшовиком у природі. Радянська  влада наділила нас землею як бідних. Ми поселились у Приваллі, хутір Іванов за моїм прізвищем, Гуківської сільради. Земля була хороша. Що не посієш, природа родила здорово.

   104. Ми жили добре, багато на цьому місці. Комуністи приїхали закуповувати хліб державі. А ми є власники. Я був у батька старшим сином. Душа моя горіла до більшовиків, їм треба допомога, хліб возити. А хлібороби є такі люди, ставали проти. Я, як більшовик, кажу батьку: «Тату, вези хліб, це є наші хлопці». А мати моя рідна взяла вила, говорить: «Заколю». Мій батько послухав свого старшого сина, повіз першим, а за ним повезли всі решта. І так сільрада виконала хлібопостачання. За це осередок Гуковський прийняв мене в кандидати партії 1928 року в листопаді місяці. Я був, я є, я буду помічник партії лише тому, що я є помічник нужденному, хворому  чоловікові в його оздоровленні.  Цей бугор, це місце зробить усе, будь-яку латку залатає. А на цьому місці, на цьому бугрі Учитель буде давати особисто здоров’я шляхом прийому. Учитель буде приймати нужденних, хворих, він дасть здоров’я їм на цьому бугрі. Вони отримають своє здоров’я. Учитель покаже їм на бугрі своє здоров’я, яке має. Воно є в природі таким, як треба всім людям на білому світі.

   105. Ніхто не знає ворога в людях у природі, який він буде в житті, він прийде звідки і яким, і що він дасть, і що буде потім. Медицина не дасть нікому права ніколи, щоб заручитися за це.  Медицина є велика одиниця, вона сидить на техніці, штучному та хімії, на наказі. Якщо сказав, треба слухатись і виконувати. А щоб у неї була реальність, цього не було. У неї відіграє роль біль, він  держить людей у ліжку. Ці лікарі жили й живуть, і вони будуть жити в цьому. Їм треба вчитись, їм треба математика, фізика, біологія та інші науки, котрі на місці не стоять. У них є адміністративне діло, воно є всюди. Хворий не одержував і не одержить, щоб йому було легко. Найголовніше, не хворобу треба лікувати на людях, треба тіло людини пробудити, щоб воно не хворіло ніколи й ніяк. Ось цього нам усім треба добитися в житті. А ми починаємо лікувати її тоді, коли вона покаже форму. Ми палимо її всякими шляхами, хочемо допомогти їй, а воно не виходить у нас так. Ми є не завойовники безсмертя цим. Люди умирають у природі, вони будуть вмирати при таких обставинах, котрі безсилі дати людям своє безсмертя.

   106. Ми вчимося на це діло віки, ми знаємо багато про це діло, у нас є в природі все, але, найголовніше,  у житті нашому нема основного, це того, що треба. А ми боїмось і не вміємо, і не хочемо зовсім, у нас немає любові. А якщо немає цього, то що може бути. Так ми не одержимо в житті нашому, що треба. Природа дає нам все живе, природне: повітря, вода й земля. Ми з вами боїмось цього, як розпаленого вогню. Ми є люди природні, а чим ми оточені? Мертвим, бездушним. Ми  є погані люди зовсім. Ми боїмось цього бугра, не хочемо. Ігор, я є твій любимий друг у нашому ділі. Ти відживав у історії свого життя в природі, твої сили падали, я відновив їх. Ти воскрес із мертвих. А зараз ти направив усю історію, щоб моє все описати. У природі воно є, воно буде назавжди. Це природа, це повітря, вода й земля. Це є наші з тобою милі невмираючі друзі, котрі оточують нас із тобою і дають право на життя. Ми з тобою не вмремо ніколи ніяк. А як ми вчилися довго й багато. Але ми не знаємо нічого такого в житті, особливо про наш перший день, котрий прийшов. Він  приходить до нас без усякого запасу.

   107. У нас була потреба й розвинутий апетит, до цього всього треба готуватись. Ми не знаємо, чи будемо жити, а ми приготувалися  пожирати це все. Ми зробили це діло так  гарно. У нас захворіли животи, лікар нам треба. А він сам є бідолаха, стоїть у черзі, чекає свого дня. Він захворіє, його треба лікувати. Це не лікар, не вчений чоловік, якщо знає про це діло і не робить людям, щоб їм було легше Ігор, ти зрозумів мене, такого творця. Я не їм сам і не хочу, щоб інші робили це. Ось де є лікар, із лікарів усіх лікар, котрому не треба буде таблетка або шприц і ніж. Чоловікові треба буде чоловік. Ігор, ми з тобою є природні лікарі в природі. Пам’ятаєш, як тобі доводилося свого ворога зсередини виганяти? Ти не ходив зроду по снігу роззутим. А прийшов такий ось час, ти повірив йому, і ти став сам робити це, що я робив сам давно. Ось де правда  є наша з тобою, вона не вмре ніде ніколи. Я не робив що-небудь, а вийшов живий факт між тобою і мною. Ти, такий чоловік, взяв  моє здоров’я, а я віддав його тобі, це є найбільша одна з усіх любов. Я розцілував тебе за це, а ти розцілував мене теж. У нас двох є сили створені одні й ті самі. Між мною й тобою є любов невмираюча, вічно жива, і вона буде між нами жива, якщо ми з тобою будемо робити. Все залежить  від нас самих. Ми з тобою були в цьому люди такі, ми будемо такі, з нами є наше з тобою  безсмертя. Ми не будемо вмирати так, як умирали всі люди, вони будуть умирати так. У них немає знання, вони є такі люди зароджені. Ми робимо те, що нам шкідливо.

   108. Ми живемо в природі, надіємось на щастя. Якщо буде нам добре від цього, ми будемо жити добре. А якщо буде нам погано, ми будемо так жити. Це все залежить від нас самих.  Наше діло треба буде обов’язково робити. Ми з тобою робимо, у нас виходить, хіба це буде погано. Якби ми з тобою добилися зробити у природі без усякої техніки, штучного й  хімії, щоб хвороба щезала на будь-якому й кожному чоловікові хворому. Я як Учитель зроблю все це практично, а ти обґрунтуєш це все теоретично, на що всі вчені люди звернуть увагу. На що нам доведеться опиратись? На точні, на живі факти. Ми з тобою вдвох – це найголовніше є. Ми зробимо це діло руками, і нам буде дано умом зміркувати. Ми  напишемо правду про це. Ніхто не буде лаяти нас за це, зроблене нами. А люди будуть тільки дякувати нам з тобою за це. Люди скажуть спасибі. А ми з тобою вдвох разом підготуємо таке діло з практичної сторони та з теоретичної сторони. Ми зробимо все те, що треба буде для життя всіх наших земних людей. Вони не будуть забувати про нас із тобою, навіть вони всі прийдуть на цей Чувілкін бугор. Він прийме  нас усіх таких й дасть своє таке здоров’я. Це є не ліки, не шприц і ніж, а чиста незаймана ніким цілинна трава та земля не копана, не займана. Вона сильна, як ніколи, здорового такого характеру, що й треба всім.

   109. Людям усім треба одне з  усіх здоров’я. Ми маємо його і ми будемо його мати. Ми є люди, та ще які, ми маємо душу й серце до цього діла. А якщо люди будуть отримувати це, то  в них зроблять душа й серце до цього, у них будуть сили такі, як ми маємо. Це буде робити струм, електрика. А якщо це буде відігравати роль, то не треба нічого. Як ми будемо жити в природі? Ми з тобою живемо, самі з собою цілуємось, що дає нам у цьому здоров’я. Ми є такі люди, котрі не жаліють самі себе в цьому ділі. Ми ідемо прямо по цій дорозі, говоримо всім людям, що це є сила. Повітря, вода й земля є всьому діло. Природа народила нам людей і нанесла їм хворобу, тепер вона забере сама за їхнє хороше, зроблене ними. Хвороба не відіграє ролі, а людина відіграє ролі в цьому. Ми з тобою робимо, ми з тобою будемо робити на благо людей усього світу. Ось що ми з тобою зробили, це діло наше з тобою двох. Бажаю щастя, здоров’я хорошого. 1978 рік 2 квітня. Учитель.  Ось що я написав другу своєму, щоб він знав про життя одне з усіх, що це таке безсмертя. І попутно листа спускаю про це  Брежнєву, нехай він спробує заперечити цьому.  Це є безсмертна правда, вона переможе будь-якого в житті ворога. Бог є творець цієї ідеї за здоров’я, діло всьому. Я малюю картину про вас,  ватажка комуністичної партії як технічного чоловіка. Кому далось таке право чоловіка живого заставляти тяжко робити? Він губить своє здоров’я в цьому, через цю копійку вмирає на віки-віків.

   110. Я є Учитель народу всього світу, хворому жадаючому повертаю загублене здоров’я. Я є помічник у цьому. Я передаю йому своє здоров’я через руки, прошу його робити в природі те, що треба всім людям у житті, здоров’я. А мені дає його повітря, вода, земля, вони є мої милі, вічно невмираючі друзі. Я прошу їх, вони допомагають мені в усьому горі та біді, що нашому чоловікові заважає стихійно в житті своєму,  від чого цей чоловік хворіє. А щоб цього позбутися, засобів немає в усьому світі. Як люди хворіли в природі, так вони хворіють і досі, вони будуть хворіти зі своїм хваленим життям. Воно нами, людьми, робилось і робиться так весь час, і воно буде робитись. Люди не задовольнили себе в житті медичним доглядом: смерть розоряє їх. Паршек виходить на цей бугор із своїми силами. Люди вчені зрозуміли його недаремно, виступають із своїми словами на семінарах. Їм хочеться впровадити цю систему якнайкраще людям, як діло, корисне в природі.

   111. Воно не шкідливе, а корисне. Людей треба лікувати не тоді, коли вони захворіють у  своєму житті своєю хворобою. Треба їм передчасно запобігти, щоб ніяке захворювання не поширювалось на них. Ось що нам, таким людям, треба. А ми не маємо його і не збираємось отримувати. Паршек виступає зі своєю ідеєю, усім доводить своє: природа врятує сама тільки в цьому. Вона покарала, вона забере хворобу. Це повітря, це вода і земля є всі життєві якості. Ось що чоловікові треба для життя. Ми є в природі такі люди, як причеплені кліщики. Чоловік буде в житті той, хто не буде боятися природи,  він вважається чоловіком, його тіло стане близько до природи. Вона полюбить його так, як ніхто ніколи. Він стане безсмертним чоловіком через це все.

   112. Бугор розкриває свої плоди недаремно. Він є, як природа: повітря, вода й земля. Вони є Паршекові друзі, милі незабутні невмираючі, вічно живі, нарівні разом із бугром. У Паршека запитують: «Ти прийшов сюди з якою думкою?» Як ви самі бачите.  А тепер послухайте, я скажу вам про це. Я не підтримую економіку, а з політикою не згодний. Я є за Півмісяць і Червоний Хрест, за міжнародне здоров’я. Я не поважаю тюрму, лікарню. Я хочу, щоб злочинець і хворий чоловік не народжувався в природі. Поки що всім буде однакова плата в житті нашому 33 карбованці, малому й старому. Я буду сам визволяти  в’язнів, божевільних із неволі. Усе буде робитися свідомо. Мені треба поставити на ноги одного, щоб природа відігравала ролі в нього. Інший прийде слідом за ним і скаже: «Учителю, прийми мене» і так далі. Усі будуть на волі. Усім людям простяться гріхи.  Паршек навчить усіх, усі зробляться  друзями природи. Чоловікові треба буде легке.   Його треба прийняти, як я прийняв Володю від куріння тютюну. Сорок років він курив, задихався, а я його прийняв як такого, так усіх приймаю, щоб курець ніколи не курив. Володя дав слово мені як Учителю, що він не буде більше курити, і він курити не стане. Все залежить від самого себе. Це є свідомість, котра визначає буття.

   113. Людям не треба буде нейтронна бомба. Володі треба подержати свідомо три дні, тягнути більше не буде. Ось де є сила чоловіка. Паршек робить все це. Він відкриває дари природні на Чувілкіному бугрі. Всі кинуть курити через Георгія й Володю. Куріння тютюну є перша стадія відкритої форми захворювання. Тому Учитель просить курців. Поки ви є молоді, бережіть своє здоров’я. Це не озброєння є людей, а  повне роззброєння в природі. Ми проявимо любов у людях. А коли люди покинуть палити, то тоді ми позбавимося легко від ракового захворювання. Капіталісти, не комуністи, зрозуміють цю ідею і такий варіант почнуть робити між собою: не капризувати в людях, а проявити в природі свою любов. Це наше, усіх національних людей, буде завоювання. А ми, люди всієї нашої Землі,  є добрі. Нам треба взятися за це діло, і всім до одного робити треба. Живий факт буде здоров’я, воно треба нам усім, треба бугор. Картина художника Кирилова з усіх картин є картина.

    114. Паршек воював природно, завоював у природі. Він не визнає техніку, штучне, хімію, а своє вводить людям. Володя сказав: «Поїв, не тягнуло курити, я не курив». Так він сказав мені свої слова в житті своєму. Я відповів йому на це все: це не нейтронна бомба.  Він підтвердив: «Так». Ми є люди такі: якщо сказав, то зробив.  Ось  який я є на бугрі чоловік. Я не воюю з людьми за місце, а прошу. Ти будь здоровий, стань і роби те, що Учитель нам нам усім. Я є один на білому світі за любов одну, за мир усіх наших людей. Я розціловую їх і хочу цілувати всіх за це діло.  Комуністична партія не зробила нічого в себе, щоб людям не зробитись у природі злочинцем і хворим. Комуністи бояться холодної води.  Сьогодні, 3 квітня, понеділок. Зранку мізерний дощик пішов на мою користь для того, щоб моя ідея пройшла в усьому світі. Я даю свою свідому обітницю перед природою для цього діла, щоб не їсти ніякої їжі, ні води, цю звичку зжити в людях. У мене попропадали зуби, а здорове тіло, здоровий дух залишився, Боже діло. Воно доведе на живому факті на людях, які палять. Вони палили по 40 років, тепер вони не палять ради Учителя.

   115. Це ж плоди мої є, вічно живі й невмираючі. Відмовити собі в їжі! У людей є велика й невмираюча звичка, безсмертна, вона жила, живе, і буде вона вічно жити. Зважаючи на це діло, я не буду вживати їжу. Ось це діло є моє для всіх безсмертне. Я написав лист Брежнєву про це. Тільки я врятую весь світ у природі через цих двох молодців. Георгій та Володимир, вони кинули палити, і треба,  щоб Володя кинув пити.  Ось тоді буде життєва проблема. Ми не будемо вмирати, якщо ми з вами не будемо ловити курочку дворову, і ми не будемо різати, ми не будемо варити з неї суп, а будемо терпіти свідомо більше за все в цьому ділі.  Це все Паршек зробить на бугрі сам, він думку прокладає свою, щоб здійснилось це. Звір не повинен бути гнаний, риба не повинна ловитись, природа стане жива. Бугор є живий теж для мене. Нам треба робити на городі, садити картоплю, підійшов час, і земля поспіла. Треба нам як таким людям, ми задумали самі дочекатися  суботнього дня. Треба запросити людей на це діло, моїх пацієнтів, людей своїх, вони з душею, із серцем. Це все робиться не мені особисто, а всім нашим людям. Вони роблять це усім нам, хто знає нашого дорогого Учителя. Він знає й хоче попросити всіх, люблячих його.

   116. Ми є з ідеєю Учителя, ми повинні не вважати своїм, це є спільне. Ми не будемо садити більше  картоплю. Володя, наш хлопчик, зобов’язав нашого Учителя в його ділі. Він не буде їсти тепер, це є слово його.  Це все робиться в природі для всіх людей, вони чекають цього дня, їм хочеться змінити свій потік, своє таке бажання в житті. Люди зробляться такими людьми, котрих треба буде бачити. Це люди будуть раю. Вони розвинуть свою систему, своє діло, котре буде робитись людьми. Вони доб‘ються це в житті через Паршека. Звичка є тяжкий розвиток на людях. Ми робимо все в природі для слави своєї. Нам хочеться їсти досита. Люди вважають, треба наїдати свої повні животи по три рази кожен день, це людське таке здоров’я. Вони наїдаються, не віддихаються, а потім смердить від них. Це люди ввели таку нехорошу звичку: якщо не смажене, то негоже. А якщо ця система розвинута в житті, її треба буде робити: без неї життя як такого немає. Життя людського не буває без труда, людям треба зробити щось у ділі. А коли вони роблять, їм готують їжу за це.

   117. Ось що люди зробили в житті, ввели звичку. Вони доглядають за землею кожної весни щорічно, роблять грядку, копають по ній ямки, а в ямки садять картоплю. Вони доглядають за нею, чи не заросла вона травою. Коли трава з’являється, її сапкою сапають, картоплі життя дають, вона дає великий урожай. Ми підняли на ура всю землю своїм посівом, оремо глибоко її, кладемо під сніг, щоб вона набирала вологи, щоб у неї садити зерно чистосортне, воно швидко підіймає свої сходи, денний прожиток такого початкового життя. Чоловік піднявся з постелі, думає про сніданок. А перш ніж зробити, треба подумати, як треба зробити. Ми робили  це діло із самого початку, перше таке діло. Він взявся за нього, недоробив, у ньому помилився й утратив здоров’я, ми не зуміли його знайти. Природи не треба боятись, не любити якості. Я не відбираю в жодного чоловіка його право в житті, але прошу всіх: розумійте, живіть, але не заважайте іншому. Ми всі є люди такі: своє не зробили, а іншого ми пхаємо в житті.

   118. Я пишу і хвалюсь багато чим своїм перед світом. Твоє горе з  бідою є палити, вино пити, це є звичка погана, вона створює всередині ворога. Володя не палить сьогодні третій день, його тягне після їжі, як завжди, курцю треба запалити. А в нього є повітря для цього, і Учитель вчить його робити це, він одержує легке. А тепер діло є за мною: я дав обітницю для цього діла. Моя ідея повинна зробити це. Це все природа, вона робить усе для цього своїм повітрям, водою,  землею. Так нічого не робиться в житті, а треба обов’язково робити. Людям треба не ставити пуди в природі, не гори переставляти, а треба свідоме терпіння, воно робиться нею. Ти не вкусиш зубами хліба і не прожуєш, і не проковтнеш без природи, це все є закономірність. Найголовніше, повітря, ти не зробиш вогню без нього. У тебе шлунок запалюється ним. А це вогнище затухає без їжі, це місце поповнюється повітрям, воно відіграє ролі в цьому ділі.  Я упросив природу, вона є жива, вона не дінеться нікуди, як тільки треба допомогти цьому горю. Людська звичка жила дві тисячі років, а тепер вона відступає.

   119. Чоловік почав робити це діло, він закінчить сам. Я, як Учитель усього цього народу, усіх цих ось людей, прокричу про це все на цьому бугрі й скажу всім зібраним людям свою правду про безсмертя. Це буде такий початок.  Моє діло – це є не їсти. Усі люди підуть слідом, це ж у природі. Це істина є, вона одна з усіх. Я знайшов її, тепер хочу, щоб люди підхопили, зробилися такими, як я був і є Учитель.  Він розкрив це в природі, цю істину в собі. Вона починалась колись, а тепер закінчується.  Цей бугор є не Чувілкін, а всього світу бугор. Він розкриє таїну: не треба буде техніка, не треба штучне й хімія. Треба буде природне: повітря, вода, земля. Вона побудувала нам всі будинки, усі закутки. Найголовніше, діло буде. У цьому ділі люди зробили аул, село й місто, те виробництво, у котрому робляться всі потрібні деталі. Ми плаваємо по воді, літаємо в повітрі та на колесах катаємось по землі. Ми думаємо дуже багато, і збираємося зробити ще більше. У людей відіграє роль наука. Вони думають, говорять словами про це, збираються оволодіти цим місцем і там навчати самих себе, що треба буде робити в цьому.

   120. Природа є багата щодо цього, у неї є повітря, вода, земля, завдяки чому ми всі робимо дитя. Ми зробили дитя, зустріли його мертвим. Живого стали вчити технічному, штучному, хімічному, що й оточило його. Я скажу всім людям прямо, що моє тіло, це Паршека тіло, воно є безсмертним в людях за історією в природі. Кожному треба братись за це, у цьому є міжнародний, усього світу бугор, він не зайнятий ніким нічим. Це місце освітилось моїм тілом, я стояв на ньому і кричав своїм голосом: «Перемога моя». Ми не робили потрібне, і не збиралися робити, і ми не вміємо робити. Для чого Паршек жаліє нас таких нехороших, хоче довести свою правду в своєму житті на бугрі? Я, Паршек, прожену всіх курців із землі, прожену всіх п’яниць, у людей хвороби щезнуть, а зробляться здоровими людьми, застуджуватись і хворіти не будуть. Усі пройдуть через бугор, подякують мені за це. Середа спустила дощик ради мого голодування. Природа робить сама це все, вона показує мені плоди ці. Це все робиться на користь усіх людей, тих людей, котрі не знають мене. Через Володю й Георгія тепер я впевнений у це діло, і прямо скажу: ворога нема для мене в житті, він піде від мене як ніколи.

   121. Я говорив з Ігорем про це, він малює картину про ленінградського письменника. Я написав йому листа, подарував фото на пам’ять, це не все. Я оточив своїми словами редакторів видавництва «Молода гвардія» та інших, щоб вони знали Паршека з усіх боків. Він пише багато, торкається всього, особливо він говорить про все живе й мертве. Я не подивлюся ні на що, а своє все рівно зроблю, дам усім дорогу, волю. Тюрми не стане, лікарні теж не буде, а буде рай на землі. Через це люди не стануть харкати, плювати, і не будуть робити цього. Свідомість визначить буття.  Паршек говорив завжди про те, що робилося людьми. Їм хотілось, щоб було хороше. А з хорошого буде погане. У мене є рідний син Яків, другий  син Андрій загинув у Вітчизняній війні. А Яків залишився в живих. І по своїй причині він їхав як водій по мене, випив, отримав травму, лежав, лікувався. Після цього йому зробили ВТЕК, лікарську комісію, дали йому групу третю. Вони написали: можна працювати диспетчером, а самі дають йому роботу слюсаря. А йому є тяжка слюсарна робота, йому не підходить ця робота. Діло складається, що мого сина треба звільнити.

   122. Коли він працював, тоді був треба, а коли так сталося, сина мого Якова звільняє профспілка, як непридатного до труда, вирішив Каменський профспілковий комітет. Я, як батько, чую таку синову історію, вона розкрилася переді мною. Я є батько, іду в захист. Одного сина Андрія війна забрала, а цього звільнили. Я завойовував революцію, був гнаний козаками, отця мого Корнія козаки били шомполами, 25 шомполів, а тепер синові не дають роботи за  рішенням лікарів. Я заслужив сам із своєю ідеєю більшої уваги, зробив людям користь, вони позбавилися від хвороби. А люди недооцінили мене, мого сина женуть геть із підприємства. Я вважаю: це недоцільно. Я йду в гараж, зустрічаюсь з Губарєвим, з ділом начальника, він підготував сам цю підставу його як такого звільнити. Це він сказав мені: «Треба було вчитись». Він говорить: «У нього в голові шарик», тобто заслуговує звільнення. Він не ходить нічого не робить три місяці. Він не ходить, бо йому не дали роботу ту, котру вказали лікарі. А якщо вони не дали  диспетчера, він не став ходити. Так він сказав: «Нехай вирішують самі, а я буду чекати». Діло закрутилось не на користь мого сина. Я народив його і повинен допомогти йому в цьому.

   123. Моя пряма дорога лежить у ВТЕК до лікарів. Я даю їм свою систему, нове небувале на стіл, читайте. Мені треба допомагати в усьому за це, а вони проганяють мого сина з колії, як непридатного. Я став на диби тут. Як же так робиться в такому житті? Я як Учитель роблю для всього світу, для всього людства, користь сію в людях. А адміністрація піднімає своє «я» на мою користь зроблену. Я, як такий чоловік, прошу вас: не давайте багато, а дайте йому другу групу, у зв’язку з його хворобою, щоб він не вважався в цьому винуватий. З усіма буває. Хіба випити не можна? Можна, але в міру. Так вийшло, травма виявилась у сина, що випив. Йому не давали за це бюлетень, він був ображений цим. А моя ідея прощає й допомагає всім таким людям за їхню помилку. Більше не буде повторюватися таке.  Я не суджу його, як винуватця, і не караю, по головці не гладжу як батько. Йому не треба це робити, він зрозумів, що він винний у всьому. Батько говорить йому, він не розуміє цього. Це найгірше в житті є, це нерозуміння. Треба знати, треба й розуміти, тоді буде виходити те. Ось яке є між  батьком і сином діло. Таке є, ми як лікарі не змогли зробити цього. Але  якщо вони не зробили це, за законом не можна зробити це, то інші ворота є, вони  повинні відчинитися мені через самого начальника треста, через Попова. Я зможу заходити і туди, є про що говорити, син примусив, треба захистити, треба бути батьком таким, куди дінешся. Якщо не допоможе це, рука самого начальника, тоді я є ніщо, я не зробив нічого в житті. Мої діла не видні. Сам собі думаю: почекайте, це не все ваше, моє прийде на арену всього світу. Я прийду на арену вашу, у вас як у таких спитаю: як же ви жили? А ви мені скажете: ми жили добре й тепло. А я скажу вам на це: так живіть, все рівно прийде час, вас оточить погана й холодна сторона, ви вмрете. Кому ви робили це, і що ви одержали в цьому? Ваше хороше й тепле. Ви вмерли в цьому на віки-віків.

   125. А я благав, просив вас як таких. А ви, такі вчені люди, не пішли. Я підніму вас як таких звідти, своїх прийму, а вас, як чужих, покараю за вашу неслухняність. Я просив, благав вас, а ви не зробили цього. Я  є Бог усього життя перед вами. Ви є люди в природі технічні, огородилися штучним і ввели хімію. Ви є безсилі в природі. Ваше діло одне – вам дай, ви не знаєте більше нічого. Це все так не проходить і не пройде. А от це буде.  Бог прийде на землю, він буде судити нас за наші гріхи, за наше нелегальне діло. Ми крали, ми вбивали, ми присвоювали, держались, говорили: «Це моє, наше». А де ж моє? Ви зняли волосся з мене, а потім прогнали. Ви не визнали життя моє, добро моє, вигнали, а потім дали групу як психічно хворому. Що, по-вашому, доводилось бачити й робити, якщо це неправда? Вона є не в мене особисто, а в них, у психіатрів та в адміністраторів. Я заважав їм своїм ділом. Вони примушують, вони женуть людей у бій, їм як підлеглим доводиться робити, і в цьому ділі вони помиляються. На нього напала стихія, він захворів. А у вас є на це  машина «швидка допомога». Там є люди, котрим доручено зробити це діло в зв’язку з його розвинутою хворобою. Спеціалістам дано повне право зробити над цим хворим усе, це їхня робота, це їхнє все. Вони одержують гроші за це, живуть цим. Ми всі робимо так. Якщо робити не будеш, то не будеш жити. Ми, усі люди, такі в житті є, ми не зможемо жити без усякого прибутку. У нас є одне, нам дай не мало, а багато.

   126. Я бачу дуже багато, але не роблю, що треба. А ви знаєте, скільки цих діл, ми не робимо їх і робити не хочемо. Ми не бажаємо, не вміємо. А природа хоче сказати нам усім свої слова. Це перше слово. Лише б нам почати перше,  друге, третє і так далі. Початок є, кінця не видно. Це призупинити дуже тяжко. Нам робити треба, та ще як, щоб на твоє діло сказали: «Добре». Це все стосується штучного, воно робилось, робиться, і буде робитись. Один ділок сказав: «Я зробив сам цю штуку, вона дуже хороша, а можна буде зробити ще краще». В індивідуаліста такий покрій у житті, він зробив, і отримав цього багатства дуже добре. Але люди не сидять,  Наші дні приходять один за одним у природі. А щоб сказати про них, що випадково доведеться зустріти такий день, схожий на день інший, природа не робить нам цього. А вона вводить небувалу штуку. Бурі, урагану не було в таку жарку тиху погоду, а вихор узявся десь. Він простягнув свої крила так, що не можна устояти. Я бачу, але не їду із цього місця. А всі люди говорять мені про це, але не доводиться зробити це діло.

   127. Сон приснився мені чудовий, щоб я пішов по цьому всьому і там  розкрив золоті поклади. Сон приспав недаремно. Природа є такі багатства, котрі будуть треба нам усім. Як ви, усі люди, думаєте про це? Я не хочу жити так, як жили всі по-старому. Нам треба зробити перше діло, ми робимо його, а в нас є діло друге на носі. Ми продумали це: є можливість, усі ми робимо, стараємось  зробити це. Що ми втрачаємо тук?  Нам треба знайти таку матір, щоб їй захотілось убити дитя, і щоб мати дала свою згоду, щоб ми з вами підготували те, як це було.  Ми тягнули це дитя своєю думкою. Вона була настроєна у нас народити цього маленького чоловіка без усякої потреби. Це було, воно є небувале. Ми є люди ті, кому буде треба це. А їм треба сьогодні похвалитись, що він прийшов до нас таким. Ясне сонечко світило, а потім виникла несприятлива погода, таке бурхливе, дощове, у яблуках, гроза, блискавки. А людям хотілось, щоб сонечко не ховалось, а пекло впритул кожному чоловікові. Милі ви мої такі ось люди, котрим не треба ця атмосфера, ми любимо її взагалі. Такий день з такою погодою не задовольнив їх. Ми є такі люди, а нам  цього сонечка мало, нам треба жорсткого швидкого вітру, та не заважало взятися густому туману по низинним місцям, щоб він оточив, як молоком. Пастух овечого стада говорить, що він не бачить його все. А звір вовк хижий є тут як тут, він ріже горло своїми зубами.

   128. І він може пожерти, як кровожерлива тварина. І птиця більша б’є птицю меншу, у неї є введена така природи сила. Що робиться в людях? Вони є сильні в цьому ділі. Вони роблять, вони творять, щоб це не було в житті.  Люди людям,  як сусід сусідові, не довіряються. Через стінку він побачив те, чого не думалось, а в нього вийшло це. Сусід не чекав цього в житті, чогось іншого, незвичайного. А сусід не говорить сусідові. А той, котрий виявив це, він не бажав би йому цього. Так  робиться: в одного є, а в другого немає. Ми, як живущі в цьому селі чи хуторі, у місті завидуємо цьому. Він живе у нас так і хоче показати сам себе. Я живу так само, як усі живуть. Я не радію своєму добру, надіюсь на чуже.  Вчора, 5 квітня, я говорив по телефону з Москвою, з Ігорем Яковичем Хващевським. Він говорив мені про статтю, про істину. «Молода гвардія» взяла, хоче надрукувати. Вона торкається багато чого щодо мого початку. А це все робилося разом із людьми. Вони примусили природу. По вузькій лісовій дорозі людській я йшов та все думав знайти щось і щось зробити в природі. А роки наближалися до тридцяти п’яти. Школа, теорія відпадає від цього від усього. А робити треба, та ще як. Люди із своїм тяжким трудом, із своєю неправдою оточили себе смертю.

   129. Вона пожаліла їх, більше не стала карати їх, а взяла та довірилася Паршекові, пустила свою думку через голову. Вона примусила його думати про це. Як так в людях виходить: вони їдять  досита й одягаються до самого тепла, а  живуть у домі з усіма вигодами, а приходить такий час, вони своє здоров’я втрачають, вони застуджуються, вони хворіють і вони вмирають? Це в людях є така неправда, вона мучить у природі. А за Паршекову роботу, за усі його такі старання, природа взяла Паршека нагородила у житті. Він пише, багато особливо про істину, вона треба всім людям. Це здоров’я, воно є в природі. Якби не вона, то не було б тепла й холоду. Це дві такі сторони, вони гублять чоловіка. А тепер у зв’язку із цим ділом, Паршек взявся не за що-небудь, а за чисту правду. Він скинув свою шапку, став жити без неї в природі.  Вона освітила його за це саме, дала йому здоров’я таке, котре через нього струмом переходить іншому. Паршек не робив цього ніяк ніде ніколи, а тепер він взявся за це діло з Армавіра з районної лікарні.  Він був, як кореспондент редакції «Правда», обслужив чергового лікаря своїм умінням, своєю правотою. Черговий лікар довірив йому, допустив його для огляду.

   130. Він надів на Паршека білий халат і прикріпив нянечку. Вона повела його по палатах, де хворі лежали. Це його була в цьому безсмертна проба, вона дала йому сили. Він прийшов сюди не оглядати, а робити своє природне діло. Природа доручила йому йти по путі разом з нею. Вона допомагає йому, уже допомогла обслужити двох хворих. Лікар не встиг зробити що-небудь, нянечка доповідає йому, що це лікар, хворі стали здоровими від його слів. Він зайшов у цю лікарню для спасіння всіх людей у природі. Вона прислала його сюди як таку особу. Він попробував це, випробував свої сили в цьому, двох людей підняв на ноги. А всі решта задрижали від такої появи моєї, такої в природі просьби, вона допомогла мені. Вона зробила своє на цих хворих, а тепер треба поступитися лікареві цим місцем. Моє діло було почати, а кінець буде попереду. Це буде й обов’язково буде. Я зайшов сюди не сам, зі мною було повітря, вода, земля, що допомогла мені. Таке не робилося в житті, як зробили адміністративні армавірські люди. Я був їм не по душі із своєю шевелюрою. Я  залишив їх у спокої, повернувся назад у Сулін. Тут природа не забула про мене, пішла назустріч моєму горю.  Я влаштувався в ОРС Сулінський до Мозилкіна заготівельником. Знову я був у селі в людях, де хворі, безпомічні лежать. Вони чекали від мене цієї допомоги, я допомагав їм. Це було недовго. Свято Перше травня прийшло. Я приїхав теж святкувати в цей день.

   131. А мені дали роботу продавати рибу на вагах , як спеціалісту в цьому ділі. А мене визнали в райкомі за вигляд священиком. Я доводив їм своє, а в них залишилося своє, нібито я відмовився від роботи. Мені дали не поступати на роботу шість місяців за відмову. Я не злякався цього, пішов на те, щоб їхнє було, а моє піде в люди. Вони чекають мене до себе.  Я пішов у природу виконувати цей наказ з душею. Я не подивився ні на що, кинув свою сім’ю напризволяще у великому нестатку, сам вийшов із Суліна. Мене зустріла гостро колюча  дорога, не доходячи  до балки Южної, де хутір Пушкін. Я порізався до крові, прийшов у балку, а там свині порили лігвища. Я занурився в цю воду туди із своїм тілом, вона обдарувала мене всім як такого. Я став бадьорим, пішов далі. А попереду місто Шахти, я йду туди. Сам не знаю, куди, для чого? Але знаю, що в  Новочеркаську є рідня Іван Климович, священик старого обряду, його матінка була моїй матері двоюрідною сестрою. Я держався туди, а в самого була думка така: побувати в друга дитинства Івана Олексійовича. Мене підштовхувала природа, вона ставила свої точні слова перед людьми: «Якщо тільки люди не дадуть мені води напитись, то я йду далі». Так воно вийшло між мною й тітонькою, вона несла воду. Я говорю до неї: «Дай напитись». Вона сказала: «Кружки нема». Як же ти не підеш далі? Іду далі по Переяновських степах. А сонечко пече в тіло як ніколи, пити не хочеться ніяк. Я хотів одного: кому-небудь  допомогти в цьому, але ніхто не попадався. Я прийшов до священика увечері, він не відмовився, хоч я прийшов до нього з міліціонером. Я попросив  відпочинок, не став вечеряти у них . Моя матушка послала, я ліг. Де тут ти будеш спати, коли думки женуть до Івана Олексійовича, друга по дитинству.

   132. Я облазив усю Оріхівку,  усі провулочки перелічив, я проходив біля кожної хати. А яке батьківське шахтарське життя було? Де бідність бралася ця в житті своєму. Паршек та Іван ходив по селу, вони  не ображали нікого, але бідних, як удовиць, захищали. Не дай Бог, щоб хтось напав  на вдову.  Я вирішив залишити їм одяг, а сам пішов без нього, нехай люди подумають лихо. Я не знав про їхні ворота, що секрет у замку. А це робилось мною: виходжу з дому, а ворота є відчинені. Я не затримався в місті, пішов по вулицях на Красно-Кужновску станицю, через ріку їхню вранці рано по туману, як у молоці. А люди, жінки сміялися, котрі йшли з молоком: ха – ха – ха. Я прощав їм усім, іду далі, луг пройшов, піднявся на підвищення. А сонечко появилося тут як тут, де воно взялося тепле для мене. Я запросив радісно гучним голосом: «Природа ти мати моя рідна, покажи мені що-небудь із живого». Я не встиг проговорити це, а собака борзий сірий по дорозі, він ріже путь мені, він не бачив мене. Він зупинився на мій голос, я сказав: «Хлопчик». Цього не забути ніколи. Він став і хвостом виляє, дружить, як із другом. Ось що природа зробила ради мене. Він чекає мене до себе, як друг мій. Я йду до нього, він іде до мене.  Краще не може бути, як у нас зав’язалась любов між собою. Він слухався мене, скажу: «Хлопчик, біжи туди». То Хлопчик біжить туди, як очманілий.

   133. Він не біжить туди, куди не треба, і тут же він повертається до мене як ніколи. Я гладжу його як такого. А на це тимчасове, палатка червоноармійська показала себе. Я звернувся туди зі своїми словами, там офіцер. Я розказав йому як розуміючому всю картину про це. Він не сказав ні слова, відрізав дві скибки й дає, говорить мені: «Годуй сам». А я вчинив так.  Собака була не дурна, він бачить мене такого: я просив хліб для нього. Я продався перед ним. От де сили були. А я просив сам його, а цю собаку удержати, я не міг зробити цього. А тепер я пишу про це все, розбираюся з цим ділом.  П’ятниця, Благовіщення Богородиці. Мізерний сніг сипле із самого ранку, пишу на ходу. А сам дав обітницю в зв’язку з курінням тютюну. Володя кинув курити після моїх рук, і не тягне палити. Я є чоловік, та ще не вірю самому собі, що такі сили ввожу. Ось які мої діла в житті. І природа підказує, ледве не скаже мені: Паршек, ти Паршек, чого я не давала тобі? Ти одержував від мене, ти є Бог заслужений, для тебе все віддала, і даю тобі в цьому одержати твоє вічне безсмертя.  Ти зробиш це, доведеш своїми рідними силами. Ти ж, Паршек, за тобою за таким борзий собака не пішов далі. Я поклав всі сили на це. Написав лист Брежнєву, там я сказав так: Спаситель усього світу. Хващевскому доручив доводити. Збираюсь сказати: учені, ви є бідні люди в цьому ділі. Ви не зробите, що треба, у вас немає сил на це, ви є технічні, теоретики, безсилі, щоб вам жити. Природа уб’є вас і не дасть вам таким життя. У вас є одне, ви озброюєтесь проти кого?

   134. У зв’язку з усім цим початком, я говорив, говорю ученим: я буду судити вас за ваше небажання, за ваше невміння.  Де я взяв ці ось сили? Я не знав, що  це треба, а я пізнав їх і хочу знати їх. Вони питають мене як одного такого: чи можу я лікувати таке захворювання? Я відповідаю їм. Ніхто не має права лікувати хворобу, тому що її посадила природа. А ми не навчились допомагати людям, ми з вами навчились заважати людям. Це місце є приватновласницького характеру. Ми, усі люди земної кулі, не можемо бути без нього, щоб не було цього. Шматочок землі, на котрій чоловік поклав сам собі багато труда. А Учитель вважає: це все самовільне захоплення є не на користь здоров’я людей. Їх оточує великий нестаток в цьому тут. Люди робляться заразнохворі, від чого жодному не можна відмовитись. Це смертельна ідея: не жити, а вмирати. Ти хочеш, не хочеш, а робити треба. А в цьому ділі чоловік помиляється, він оточується стихійно. Він придержується одного свого існуючого, як усі люди своєї предкової національності. Я, говорить той чи інший чоловік, він має свою власну сорочку.

   135. Ми маємо свій власний дім, це наша людська таїна. Ми огородилися міцними стінами, він не буде чужим ніколи.    Ось де людей веде одна-єдина неправда всього світу всіх людей. Ніхто з усіх людей не живе для когось, а тягне до себе. А щоб усі робили одному! А ми робимо самі собі. Як же мені, Паршекові одному чоловікові, добитися вічного невтраченого здоров’я, у себе зберегти? Воно є не одному мені особисто, я маю його для всіх нас, живущих на білому  світі. Я не жалію його, будь здоровий, підходь і проси. Тобі відчиняться ворота, ти отримаєш здоров’я на віки-віків. Я прийшов до товариша свого дитинства. Його не було, була Феклуша, його жінка, вона зустріла. Феклуша говорить: «Він є такий, як і був, тільки форма не така, і сам говорить не те. Він помітив моє таке захворювання, говорить мені, ти чим хвора» Вона стала розказувати йому про своє лікування: «Де я тільки не була?» Я допомагаю людям хворим теж, не ліками, не травами, нічим не шепчу, як є інші. А є в мене повітря, вода і земля. Це є милі мої невмираючі друзі, вони допомагають мені в усьому в моїй путі та в ділі.

   136. Природа зробила це все, вона посадила тобі болячку, а ти стогнеш тепер. Вона згодилась робити, що Паршек скаже їй. Я не ходив куди-небудь за цими засобами, вони були всюди. Люди зробили самі це все своїм ділом. Вони робили у житті своєму, а природі було те шкідливо якийсь час. Вона є наша матір у житті нашому, у неї треба заслужити теж своїм учинком. А ми живемо з людьми сусідами, а самі ненавидимо його всі. У нього є щось у житті, а в мене нема його. Це є зло й велике осудження. Природа не любить цього, тому, мила подруга, ми хворіємо. У нас є багато чужого, ми купили, наділи його. Чим похвалитися в житті, як не цим? А в природі  нема цього. Вона послала мене до вас вивчити  ваші серця, нужду проявити. Словом, мені треба це. Я кинув свій одяг, а сам пішов, їм не сказав, куди і для чого пішов? А у вас є горе, ти хвора. Я говорю їй так. А я є такий чоловік: лише б мене попросили, я не відмовляю ніколи в цьому.  Феклуша просить, вона благає, як друга дитинства, мене  називає Паршеком. Я не можу відмовити, став займатися з нею, вона стала робити, у неї виходить, здоров’я стало процвітати. Вона говорить: «Краще».

   137. А мені є на руку це, є, за що сідати за стіл. Вона стала готувати, стала дзвонити по телефону Івану Олексійовичу, він теж задоволений цим моїм приходом, теж шахту кидає, спішить як начальник на-гора. Він хоче побачитися з другом, він не бачився давно, а хотілось. Ми були друзі, та ще які. Що ми робили по-сільському, один жах.  А при зустрічі  Івана з Паршеком є велика різниця. Один із них є начальник, а другий є за вовчим квитком, він не заслужив бути в людях. Іван не впізнав Паршека: форма була бідна. Він є начальник, а Паршек? Він пішов у люди нічим, він уболіває за ображеного хворого чоловіка, йому треба буде поміч. А це є тимчасове явище. Сьогодні ти є начальник, завтра ти є ніщо. А я, Паршек, кажу йому: моя дорога небувала сьогодні треба не тобі, а твоїй жінці. Усі ви будете кланятися коло моїх ніг. Ви всі стоїте в черзі, чекаєте, а я біжу подалі від цього. Я став говорити йому: «Якщо ми підхопимо тільки моє таке діло». Він знав мене по селу. Він вважав так: «Це вже пройшло, а те, що мене оточує, ніхто не знає цього». Я йду по цій дорозі, по котрій ніхто не ходив. Він сказав мені, що він вірить техніці. У нього є колектив, він держить його на ногах, тому він говорить так. Я був не задоволений ним цим, слова говорить: «Будь у мене, я прогодую тебе». Що він дає мені свою пораду в цьому, наче лакею. Я маю золоті руки в цьому.

   138. Люди збережуть мене за мою роботу, я потрібен їм як таким. Вони всі є хворі в цьому, я є все для них. Я є помічник їм, коли вони хворі. Вони всі стоять у черзі, я маю засоби. А такої зустрічі не треба, котра була в Новошахтинську. Я починаю входити до людей, вони зустрічають мене такого, я повинен допомогти їм. Сьогодні до мене прийшов у постіль такий сон пробуджуючий. Щоб я йшов у Должанку на допомогу нашому нужденному хворому з усякими такими захворюваннями, котрі мені не треба, такому ділкові. Я є чоловік природного характеру, прийшов до вас із своїм розумінням, хочу допомогти всім радянським людям із будь-яким захворюванням, не хворобі такій. Я передаю струмом мої наявні такі природні сили. У мене нема шприца, таблетка не існує, хімію й ніж не ввожу. Я люблю природу, особливо холод і голод, свідоме терпіння. Я прошу природу, вона є повітря, вода, земля. Це є мої милі невмираючі, вічно живущі друзі. Я прошу їх, говорю їм: «Природа, дай мені життя, моє вчення, щоб я допомагав людям у їхньому тяжкому житті».

   139. І я буду допомагати їм своїм природним умінням.  Я йду темної ночі по умовах, де нема протоптаного, де є гори, протікають ріки, я крокую по них. Рівнини є, цілинний степ лежить, я проходжу по них. Змії повзають там, вони не стануть кусати мене як такого. Я є ображений, хворий, нужденний засобами здоров’я, природа не карає таких. Я є у неї тільки один такий розвідувач цього діла, щоб від цього добитися безсмертя. Воно було в людях, є, і буде воно.  Я прийшов у цю місцевість, де люди жили та свої діла творили. А Фірс Іванович зустрічає мене з брюками: він злякався, вирішив одягнути мене. І за те йому треба подякувати, хоч приймає як гостя. Я одягнув брюки сам, зайшов до них у житловий дім. А люди хворі сидять у домі. Я сказав їм: «Здрастуйте». Питаю в них: «Як живете?» Вони жаліються мені: «Кілля в шахті валяться, нас женуть туди. Ми є люди живі, боїмося смерті, провалиться, уб’є». Я кажу їм: «А як же я залишив напризволяще сім’ю, а сам опинився у вас у домі».

   140. Я звертаюсь до них: « У вас є хворі люди?» А тітонька  Дуня, хазяйка, говорить, свою хворобу називає: «У мене є радикуліт, поперек мучить  п’ять років». Я говорю їй: «Піди на поріг, сама думкою дивись, а сама повітря тягни через гортань до відмови. Проси того, кому віриш». Вона є віруюча в Бога, а моя ідея є Божа. Вона пішла, зробила це все, у неї недуга щезла. Вона, входячи в дім, говорить: «Ти Господь є: хвороби нема». Сало смажить, яєчню, значить, заробив. Я  примусив бути здоровим багатьох, але це не показники. Треба лежачу, як Євдокію Понкратовну Бочарову, вона п’ять років лежить, не ходить, як без ніг. Де вона не була й чим не лікувалась, а ноги як не ходили, так вона лежить досі, не встає. Я кажу тітоньці Дуні: ми допоможемо їй. Хто буде  проти цьому. Я пристав, ляжу передихну. А сам лажу по її тілу заочно, вона не знала й не думала нічого цього. А Дуня розказала їй про Паршека. Вона повірила й запросила, щоб Паршек прийшов, він є їй сват. Паршек готувався, не спав, усе лазив по її тілу. 12 годин ночі, Паршек устав, він знав її квартиру, пішов туди. А її чоловік Федір не пускає. Вона стала просити чоловіка Федора: «Це сват Паршек прийшов до мене». Я заходжу, вона лежить у постелі, вікна порозчиняв, двері теж, взявся руками за голову й за ноги, вона відчула мої руки. У ногах пройшло живе по тілу. Я сказав їй: «Ти будеш ходити, свахо». Сам став займатися з нею фізично.

   141. Я напружив всі свої фізичні сили в цьому, роблю те, що треба. Більше напирав на повітря. Словом, я поставив її на ноги з допомогою повітря. Лікарі мають  допомогти йому в цьому, а вони направили Паршека  у Сватово, де злодії, божевільні, за те, що ніби він повибивав вікна у поліклініці. Їм не проститься ця неправда, це  є їхня брехня. Природа допомогла мені піти від їхнього конвою, зійти з поїзда й піти. Я йшов пішки з Кадіївки до Луганська, від Родакового поїздом під’їхав, в Єлізаветівці механік поїзду висадив за просьбою. Я пройшов по лану, по річці. А Федір Федорович Городовитченко шив чоботи, я зайшов до нього, став, чекаю хазяїна. Він виходить, говорить: «Це ти, Паршек?» Я йому відповідаю: «Я, пусти мене в дім».  Він пускає мене. Я попросив у нього одяг, одягнув брюки, одягнув сорочку, я  став людиною. «Про що будемо балакати?» По-українськи я говорю йому як священику: «У вас хворі є?» «Для чого?» Я говорю: «Тоді ти побачиш». Він сказав мені.  Первомайська, 11, там ця хвора лежала. Вона чекала, як Бога, а сам я приїхав. Умови примусили мене, самі лікарі й охоронці порядку. Він збився з путі. А люди є люди, вони хворі, злочини зробили, інші застудились, захворіли. За ними є адміністративний нагляд, у них нема пощади ніякої, а великий режим є. Яке горе тому чоловікові, хто стоїть у черзі, він може попасти сюди в будь-який час. А тому є біда, хто прикований до постелі. Він чи вона живе, надіється на випадок. Це його народили люди, вони спотворили Паршека. Він є більшовик, еволюційний чоловік за ідеєю, а люди зробили його священиком.

   142. Він доведе своєю правдою це все їм усім. Священик зберігав мій одяг. Вони не знають через становище: для чого він зробив це? А він творив дива. Він не зможе призупинити це все. Ось, які діла: у священика ворота відчинились.  А Паршек, він не кинув свої сили. Людина підняла сама себе несподівано по дощу, грязі. Діти прийшли додому, а мати приготувала їжу. А шурин Федір Федорович Городовитченко сказав: «Ти є Христос». Ось де є правда. Нейтронна бомба не треба, а цьому чоловікові треба допомогти. Весь міський відділ охорони здоров’я розбирався. Вони хотіли загнати його в лікарню, а він залишив їх, пішов додому до дітей. А його зустріла несподівана причина. Літаки кукурузники літають вище один від одного. Я говорю: «Якщо цей літак, який літає від усіх, сяде коло моїх ніг, то моя ідея процвітає». Літак сів, причину не сказали.  Іду далі. Одна дорога є ліворуч, а друга є праворуч. Людей нема нікого. Раптом чоловік узявся десь, він ішов з правого боку. Я діждався, вибачився перед ним, спитав: «Якою дорогою йти, щоб попасти у Синельникову?» Він сказав мені: «Іди по моїй дорозі». Я пішов, не пройшов п’яти кроків, оглянувся, а його нема. Ні кущика, ні ярка. Що це за чоловік? Він чи не він?  А час такий, треба буде робити. А діл є дуже багато непочатих, та ще які є діла. Вони описані мною в праці «Загартування і люди».

   143. Я писав своєю правою рукою про той початок, як це було у житті своєму. Ми, такі люди, чекали, самі не знали, кого. Природа поставила нас всіх до одного на свої тонкі ноги,  вона ввела очі свої, руки причепила. Чоловік одержав повне право жити, дихати, своїми руками брати цей предмет, котрого обґрунтував, визнав його пригожим. Він став пробувати  його, куштувати, що він являє з себе, який у нього є смак. Це людське діло було першої проби, а в пробі є діло. Я починаю вводити звичку в ділі, робити діло, а коли зробив діло, уже мій труд це. Він утворив все навколо чоловіка. Царю, як батькові рідному, доводилося спорудити свою самодержавну державу. Учинок рідного батька був над своїм сином. Це його було бажання народити його та вчити його як  дитя. Він учився, робився теоретиком, пішов проти такого режиму, як усі батьки робили над своїми дітьми. Учені знали  вчення з лави, пішли проти. Вони не стали слухати батька, пішли на смерть.

   144. А другий  був організовано з людьми скривдженими, він обіцяв їм усе їхнє, а потім усе джерело узагальнив, зробив це все соціалістичною державою. Ваші руки, ваші уми, ідіть допомагати синові не коритись одному батькові. Люди об‘явили Радянську владу самі, запросили в поміч на це все діло теоретиків учених, тих людей, котрі пішли коритися  із своїм здоров’ям. Вони стали робити в житті те, від чого їм стало шкідливо. У природі не дається все так, комусь треба робити, комусь  треба  коритись. Закон є людей, а права є учених. Їм дали дипломи за це, огородили мінімальною зарплатою. А трудяга повинен заробляти трудом. Учений сидить, розумово командує людьми, а трудяга підкоряється. І тому тяжко, і другому нелегко. Усі воюють із природою на фронті. Нині вони зривають її, завтра вона покарає їх природним. Як батько робив, так син робить. Вони не робили для свого здоров’я в житті, щоб не застуджуватись і не хворіти. У них не народжувалась думка на це. Їм обом хотілось, щоб людям жилось добре і тепло. Вони сито й багато їли, добре до тепла одягалися, а жили в домі з усіма вигодами. Здавалося б, жити без усякої такої перешкоди. Вони навчились, як буде треба жити в природі, щоби було добре і тепло.

   145. Нам треба жити, але ми не знайшли життя, засобів, такого діла, щоб у ньому не помилятись. Ми недоробили його, умерли на віки-віків. Паршек пише із своїм таким виступом. Всім треба дати рівно. Якщо буде мало, добавимо, щоб між людьми не було ніякої образи, усі жили рівно. Нам не можна жити так, як ми живемо при Радянській владі й демократії . Ми є незадоволені життям. Ми одержуємо мало,  нам не доводиться одержувати більше. Ми не хочемо, одне; не вміємо, друге. А в природі є такі засоби, життєві, еволюційні. Так жити не треба, як ми прожили при батькові й синові. Ми вмираємо через діло наше.  Якщо ми не будемо робити так, ми не будемо відповідати ні перед чим, ні за що; це нам усім буде краще.  Ми будемо жити світоглядно: і добре, тепло і холодно, погано. Якщо є, що їсти, їж; якщо нема, терпи свідомо. А ми з вами є не підготовлені так жити, як у нас живе Паршек. Цього жоден чоловік не робив, щоб чоловікові давалися сили. Паршек є обдарований.  Чоловік чим-небудь хворіє з внутрішності та зовнішності, словом, будь-який запальний процес. Лише б Учитель прийняв та водою облив, ворог щезає. Паління тютюну є таке діло.  Тютюн завертається в папір, запалюється вогнем, чоловік тягне це все через рот в легені. Там є пухирчик, він наповнює його, стінки обмазує. Нашим земним  людям треба діло одне, вони знають, озброюються один проти одного, це не доказ є всіх людей.

   146. У природі не буде таких явищ, вони  відімруть у природі, їх не стане. Це, що було, його не буде більше в житті. Те, що робиться вами, буде ваше все. Ми не заважаємо нічим йому в житті, а своє, що знайшли в природі, ми повинні доробити його. Ваше є технічна сторона, вона має в себе штучне, а хімію ввели як діло. Озброєння є. Це ваша дорога, вона дала  право синові командувати батьком. Батько був розпорядник. Він робив із своїм сином те, що хотів. Цар Петро Великий та Іван Грозний вчинили  із своїми синами за своє самодержавство, як хотіли. А тепер цей син, це народжене дитя, відрубав батькові рідному голову. Чи це самодержавство самого царя, чи це Радянська влада революційного сина, а  такого вчинку не повинно бути. А ось Дух Святий! Він повинен зайняти своє місце. Здорове тіло є здоровий дух, це дорога Паршека. Це сторона є не технічна, не штучна, не хімічна, а природна, вона незалежна ні від кого ніяк, один одного любить. Це повітря, вода, земля є невмираючі Паршекові друзі. Вони жили між собою без усякого зла, без усякої такої ненависті, один одному не перешкоджали, а самі із собою оточувалися вічно невмираючими.

   147. Люди робили це самі в ділі, вони пішли в природу для того, щоб знайти там найкраще в житті, щоби було їм добре і тепло для цього. Ми не жаліли класти свої енергійні сили на цьому фронті, ми клали їх жертвуючи для того, щоб природа віддала нам все своє необхідне в житті. Вона терпіла через це, їй  буває погано в цьому завжди. Вона карала їх усіх за це погане в житті, за їхнє діло. Люди втрачають своє здоров’я, вони залишаються ображені, хворі в природі. Батьки з синами зробили це все, вони створили це діло в природі, це все озброєння в людях. Вони стали робити із природи все те, що хотіли. Їм треба було в сільському господарстві знаряддя. Вони стали добувати в природі залізо, вони зробили кузню, коваль зробив кочережку із заліза. Вони зробили для самих себе піки, воювали, люди убивали людей. Нічого нема в житті,  котре для людей було б легке.

   148. Люди з людьми поділилися пополам. Одні виявились учені, а в інших виявилось незнання. Учені стали гнати інших у бій. Вони робили те, від чого стали помилятись, і в цьому отримувати свій нестаток. Тіло в ділі втомилось. А щоб від цієї втоми позбавитись, Ми не знайшли засоби, щоб позбавитися від втоми, у нас нема цього. Ми робили по-людському в житті, це таке було наше предкове діло. Ми з вами не зробили ще це діло, а в нас намітилось інше діло, ми не починали його, будемо робити його. і недоробили його, самі втомилися від цього. Якщо не  робити це, життя не буде ніякого. Ми народилися для цього: одне починаємо, друге кінчаємо, третє непочате перед тобою. Ми почали його, а закінчити не змогли. З нами зустрілася стихія, біда з горем оточила, сильно захворіли, засобів нема, щоб не хворіти. Ні батько, ні син, ніякий чоловік не вчився на це, щоб допомогти в цьому горі, біді. Природа була сильна в цьому, вона залишилася перед нами така. Люди падали жертвою в цьому ділі, вони падають жертвою і тепер.

   149. Це, значить, є наше незнання. Теорія взялася робити, учить наших людей на це все. Вона не навчила їх жити. Теорія вчить аристократичному життю. Вона вчить тягнути в двір з природи все живе, ним скористатися для себе, щоб було їм добре і тепло від цього. Вони покладають життя за це, щоб було на арені це. Скільки цього часу пройде між ними? Вони не знають цього в своєму житті. Їх діло є робити. А що між ними й природою виходить. Люди живуть один раз, вони надіються самі на щастя. Якщо їм буде добре в цьому, вони живуть дуже добре. Приходить такий час, треба жити погано, люди не йдуть і від цього.  Природа одна шкодить їм у житті. Вона створює в себе умови, а люди користується ними, коли вони здорові. Учитель, це Паршек, він не визнає це здоров’я своїм, вважає, це є чуже зовсім, природне, умираюче здоров’я. Люди не заслуговують, щоб це все діло назвати безсмертним.

   150. Людей виховує їхнє самовілля в цьому ділі. Вони знайшли це місце ради свого джерела, вони знають це місце добре. Я розкажу вам про лісничого. Він поступив у це господарство, беріг ліс цей. А ходу не було в цьому ділі. Він не знав життя, як брати прибуток джерела.  Сам директор узяв його і повів показувати йому не дерево, яке воно є. Ти дивись, який  висить костюм. Словом,  він показує все те, що продається, як за прилавком. Тоді-то зрозумів цей прикажчик, став жити, як учив директор. У нього появилися люди на це, стали потребувати ліс, а він став багатство наживати за цей ліс. У нього пішло таке нелегальне життя, у них появилося чуже. А жити не будеш довго за рахунок чужого. Якщо будеш жити самовільно, природа покарає тебе  все рівно за твоє все, зроблене тобою.  У природі є дві сторони в людях: одна, хороше й тепле, друга, холодне й погане. Люди зрозуміли одну сторону, стали знаходити її й користуватись нею, а від другої сторони стали відгороджуватись: досита їсти, до тепла одягатись, а жити в домі з усіма вигодами.

   151.  А якщо не мати цього, життя не буде як такого. Нам буде краще не жити так, як ми живемо в цьому. Так жити не треба. Чому нам не взятись за ідею Учителя, тобто так жити, як живе між нами всіма Паршек? Він не готується до цього, щоб зустріти день сьогодні зі своїм багатством. Ми дочекались його і стали робити це все, тобто ми їли, одягались, у домі жили. Ми не врятувалися цим у житті, а вмерли на віки-віків. Паршекові доводилося жити не з такими поглядами. Ми не жили, а вмирали, це не заслуга є наша в цьому. Як ми з вами вмираємо, так ми будемо вмирати. А щоб нам не вмирати, ми не заслужили цього. Ми з вами не заслужили, щоби було в нас безсмертя. У нас, всіх людей, є одна думка. Вони не хотіли вмирати, а стійкості нема. Нам треба буде робити, щоб безсмертя заслужити в природи. Нам треба буде робити, що робить у природі Паршек.

   152. Всі людей мають робити, як учить Паршек. Такий вчинок у житті є заслуга. Паршек не має такої думки в себе , щоб після цього робити. Природа чекає від цього чоловіка милостині, своєї ввічливості. Паршек не чекає цього, старається зробити  сам це в людях. Учитель робить це свідомо для цього діла. А якщо він робить це в житті, то він хоче, щоб усі робили це в житті, тоді ми завоюємо в природі те, що самі хотіли отримати в житті. Це буде таке безсмертя наше в житті, вічне в природі.  Воно було, воно є і буде таким, як ми хотіли. Це наша така є природа, вона нас усіх такими народила. Вона не хотіла, щоб ми з вами робили це. Природа не примушувала нас іти по цій путі, і не хотіла, щоб ми з вами робили це, бо це діло не прикрашало нас, а примушувало, щоб ми зробили це в житті. Ми взялись це все діло зробити, але недоробили, своє здоров’я втратили. Люди розвинули це самі, захотіли жити цим.

   153. Ми зробили наше діло, нам приємно це, а від цього зробилось добре і тепло. Це тепле є не характерне своєму тілу, а зовсім природне. Нам жити за рахунок чужого не можна ніяк. Учитель говорив і буде говорити. Якщо природного свого тепла не буде в тілі, то технічне не обігріє. Живе енергійне, котре одержано через повітря, воду, землю, є краще, ніж це все чуже. Це наше діло є все для нас в житті. Ми почали робити все те, що нам треба, починаючи від самої ложки, чашки, звареного борщу. Ми з вами такі є люди, знаємо добре, що є на світі такі люди, їм треба буде життя небувалого характеру. Сьогодні їм прийшов день природного характеру. Пахне природою, сонечко сходило зі сходу, а повітря грало своєю силою, вода разом із водою вільно бушує, кораблю плавати так по воді.

   154. Люди зробили все це в своєму побуті. Їм здавалось, що в них є не те, на чому плавати по воді, в повітрі літати, а по землі по асфальту на колесах бігати. Ми буравимо землю, знаходимо поклади всякого роду. Ми тягнемо з покладів вугілля, ми дістаємо руду. Ми маємо заводи для цього, запалили, плавимо на чавун, залізо, сталь. Ми зробили хімію. Ми озброїлись на випадок нападу якогось агресивного ворога на наше місце. У нас є, чим відбиватись, ми  є люди такі, котрі вміють воювати. Усі ми вміємо в цьому робити, робимо. Ми продаємо ці речі, і також купляємо. Сусід із сусідом живуть  не в дусі, чужим користувались.

   Перший день першого року. Ви спитайте самі в себе, що ви мали тоді в своєму такому житті? Люди були без усякого самозахисту, не задовольнялися продуктом. У нас не було шлунку. Ми з вами жили. Нам було холодно, погано й некрасиво. У нас вистачало терпіння на це. Ми  жили дихали. Нам не були треба потреби ці. Ми жили без усякої думки.

   155. Як ми з вами жили? Бог знає про це, якщо він був Бог. Для чого йому доводилось такий здоровий учинок проміняти на вчинок слабий? У нього було достатньо часу, було повітря, була вода й розташована земля. Що примусило відступити від цього діла його, як чоловіка, Його думка зовсім неправильна. Цьому чоловікові захотілось у цьому індивідуальному в природі житті побачити такого чоловіка, як він. Природа не задовольнила його таке придумане, а взяла по-своєму створила йому не «його», а прислала йому «її». У зв’язку з усім цим вони почали народжувати другого чоловіка. Вона  прийшла не вчитись, а прийшла вчити цього чоловіка. Він не чекав цього, а вона сказала йому: ми є початок цьому. Їм дозволялось усе робити. Їх було двоє, вони одягнули самі себе, нагодували, у дім зайшли жити. Ось вам діло, котре примусило нас народжувати дітей. Це похіть зробила наше в цьому. Людям не був треба цей прибуток. Всі люди зробили самі це природне бажання, щоб їсти що-небудь досита. Ними робилося це.

   156. А зараз люди зробили, у них кидається в піч усе. Це живе тіло одного часу поповнюється, іншого часу затушується. Людей жують смачне, пахуче, а смердюче  викидають з великим трудом. Ми вважаємо: тіло робить саме це все за своїм розвитком. У нього є розум, він почуває, що в ньому й як робиться. Люди ввели таку звичку в природі: сьогодні їж багато, завтра їж теж. А їм треба лопатись колись, тобто псуватись від цього діла. Цей розвиток у тілі є не вічно живої істоти. Його треба буде в цьому ділі знайти й приготувати. Тому чоловік чує запах, почуття дається йому це все, апетит утворюється сам у житті. Можна сказати, це йшло, тому що діла нема. А якщо діла нема, то придивляєшся до цього діла, на ходу все вивчаєш. Люди робили це для того, щоби було.     Роками, днями люди здобували це в житті, зберігали це все, щоб було. І до сьогодні вони думають чи гадають про це, як  треба зробити це, щоби було для запасу. Природа не любить цього і не хоче, щоб запас був такий.

   157. Люди мали перший початок такий. Ми мали його тоді, а тепер воно треба нам як безсмертя. В людях було це, воно є, і буде воно, якщо ми візьмемось за це, ми зробимо це, любов свою проявимо таку. Ми не будемо їсти, не станемо одягатися теж, дім не будемо потребувати. Чоловік живий, енергійний, чуттєвий буде. Йому не треба буде нічого в житті, крім одного дня, що прийшов.  У ньому є те, що треба в житті. А в житті треба повітря, вода, земля, безсмертя не буде без цього. Ми повинні не примушувати ці всі три тіла, не вимагати від них, щоб вони давали нам. Ми отримуємо від природи, як матері рідної, через думку, вважаємо, це все є дари. Наші тіла є жадібні, нам не нагодувати їх.  Як робиться початок? У нас росте час від самої секунди. Хвилина, година одна, потім день і ніч, це буде доба. Тиждень, місяць, рік. А скільки років пройшло в житті, у ньому є 356 днів.

   158. Ось яке діло є бурхливе в житті. Дні є вмираючі, кінця нема їм таким, один день приходить до нас, а другий іде від нас. А тепер цей час не буде рости, не будуть потребувати цього часу. Ми не будемо потребувати цього місця. Який він буде розумний, хороший. Це не буде відходити в природі. Чоловік від чоловіка не буде відходити. Люди будуть дорожити  в житті часом. Ми будемо оточені життям, але не смертю. Ти не жени від себе цей час, бо діло це  примушує. Воно одне приходить, друге  іде від нас, а третє є перед носом. Ми зробили одне діло, а друге ми не зробили і не зробимо, бо холодне, голодне є найгірше в житті. А ми відходимо від цього, ми вважаємо,  не можна зробити таке діло. А як же так, в природі жило, живе,  буде жити це. Нехай це самодержавство, Бог покарав їх за їхні гріхи, вони вмерли. Люди Радянської влади вмерли так само. Гляньте ви назад: які вояки були в цьому! Вони лежать усі в землі у праху, у котрому лежать усі.

   159. Природа жила, вона живе, і  буде вона так жити. Це діло є погане. Природа не дівається нікуди. А ось це? Та це історія   минула була давно й умерла, вона  не годиться ні до чого. Вона була, є, вона буде така. Стара історична ідея сина є негожа: він зарубав батька  А еволюція вносить нове, щоб жити не по-старому, а по-новому, небувалому. Людям треба любити природу таку, яка вона є в житті. Вона є не технічна, не в штучному, хімії нема. Природне є: повітря, вода, земля. Це красота, енергія, здоровий дух. А коли людям буде треба це, вони зрозуміють це діло, що це діло є для життя не погане, а хороше. Ми з вами не будемо застуджуватися, хворіти, ми будемо жити тривало. Ми з вами доб’ємося цього, вона пожаліє нас. Ми не будемо ображені нею, а завоюємо сили її гнати ворога будь-якого з колії, щоб він не появлявся. Я, Паршек, знайшов у природі таке джерело, котре треба любити, цінувати, берегти, як око, це місце.

   160. Ми озброюємось один проти одного, це в людях не мода. А найголовніше в житті, появлення в природі в людях для спасіння всіх людей усього світу. Ми робили в житті те, від чого зробилось погано. Я є Бог усієї нашої Землі,  усього нашого життя, у кого нема ніякої технічної  зброї. У нас є природа, Півмісяць і Червоний Хрест, міжнародне здоров’я. Люди нашої  землі всі стоять у черзі свого дня, що приходить. Він приходить до нас не даремно, когось із нас забере із собою на віки-віків.  Я, як  Бог Спаситель цього всього, Учитель усього світу людей, не заважаю нікому нічим, але вас прошу в цьому: розумійте це діло, вирішуйте самі, погане женіть від себе, а хороше самі беріть. Це є Божа сторона, вона прикрашає раєм.

   161. Ми не несемо в руках ніякої зброї, у нас до життя є душа й серце. Ми з вами любимо природу, холод наш і голод наш, у нас є для цього народжені  природні сили. Усе наше є на цьому бугрі. Ви спитайте в людей: хто вони є такі, для чого вони прийшли на це місце? Вони скажуть: ми віримо цьому місцю. Цей бугор заслуговує безсмертя. Вода тече коло нього, повітря є сила-силенна, а земля вся є цілинна, вона не займалася ніким ніколи. У ньому є усі живі невмираючі якості, у цьому бугрі є струм, магніт, що є і в чоловікові. Чоловік є кліщик для цього місця, живе, рухоме створіння. Він думає, він хоче. Йому доводиться по цьому місцю ходити зовсім роззутим, без усякого одягу.

   162. Це буде треба кожному чоловікові, хто не хоче застуджуватись і хворіти, він хоче в природі так жити.  Стихія є некрасива річ, вона не треба нам усім, таким людям. Ми йдемо в природу з думкою, завжди її просимо, як матір рідну; вона є жива, енергійна. Я вибрав це святе місце для наших таких живущих на білому світі людей. Еволюція є свідомість, яка визначає буття. Живий факт буде. Ми, люди всієї Землі, вийдемо і скажемо про це гучно своїми словами. Це місце буде наше. Ми не будемо заважати на ньому своїм учинком, своєю босою ногою. Усе це буде. Це місце буде всього світу всіх земних людей усіх націй спільним. Сюди доступ буде вільний будь-якому живому такому чоловікові. Сюди люди будуть приходити хворими, а звідси йти зрілими, здоровими людьми. Якщо вони скупаються в колдибані, вони зробиться здорово кріпкими, невмираючими,  безсмертними, як наш Учитель зробився в цьому.

   163. Він огородився цим здоров’ям. Природа чекає його, усі люди, вони зібралися зараз, у цю хвилину. Як же так, що ми опинились на цьому невмираючому безсмертному місці бугрі. Він зародив нам чоловіка без усякої потреби. Це є наш любимий безсмертний Учитель, він є ніколи не вмираючий. Він записав сам себе в історії за 46 років на цьому ось бугрі. Це місце всіх людей заслужено в природі: повітрі, воді та землі. А тепер ми з вами прослухаємо Юрія Федоровича Сенчекова, Ігоря Яковича Хващевского та Учителя. Учитель питає про телебачення. Юрій Федорович Учителю показує великий палець. Значить, вийшло добре.

   164. Учитель сказав: «Нікуди ти не дінешся в цьому ділі». А потім спитав, як буде далі. Відповіли: «Поки що лежать у паперах, скоро-скоро в житті буде». Переривають, запитують про цей ось бугор. Учитель запрошує всіх на цей ось бугор. А партії не перешкодить це все. Учитель говорить: «Це зовсім не те. Еволюція не заважає Богові. Це ж життя, але не смерть». Кроки Учителя були, вони є і будуть на цьому ось бугрі,  невмираючому, незникаючому, безсмертному. Ось, до чого ми прийшли із цією думкою.   А тепер ми є люди зі своїм напрямком, спали глибоким сном, ми не думали нічого про це. А коли ми встали із постелі, думка взялась,  діло взялось. Ми стали робити це діло, ми почали їсти, одягатись, ми одяглись так спритно. А тепер ми прийшли до того, треба буде похвалитися цим.

    165. Ех ми, такі люди є на білому світі. Ми наїлись, одягнулись і в дім зайшли, розмістились. Жити б, жити, а природа не дає нам, бере карає нас своїми силами за це, нами зроблене. Вона садить людям на тіло виразку чи якийсь грибок, від чого ми з вами не знайшли в природі засобів, щоб ми позбавилися від цього всього. Це наш нестаток є один у житті, а ми не маємо, чим прибрати його. Ми залишилися винуваті в цьому ділі. Ми з вами зробили те, що не треба робити.  Нам не можна забути це діло, і нема можливості це простити. Один Бог прощає всім за все, і не карає нікого у житті своєму, це його є милість така. Хіба це буде не загроза? Китай дасть таку ноту Монголії. Що правда, то правда, війська наші руської армії стоять не в одній Монголії, а в Польщі, у Німеччині, у Чехословаччині, в Угорщині, у Румунії. Це буде не слава, а програш у цьому ділі в цих умовах.

   166. Ви, комуністи, домовитися не в силах. То дозвольте Паршекові взятися за це все. Він запитує в усіх людей усього світу. Що ви робите, вважаєте своєю власністю, це, мовляв, наша руська вся соціалістична земля? А де ж є моя, Паршекова, земля? Ви поорали всю землю, жодного шматочка не зоставили, крім одного Чивілкіного бугра. На ньому доводиться не їсти, на ньому доводиться терпіти. Це пуди не піднімати і гори не переставляти з місця одного в інше, а свідомо терпіти, як в якійсь холодній воді. Вона є холодна, вона енергійна. 1978 років сонце сходить і заходить за нашу землю. А люди жили в цьому ділі, вони не задовольнили себе своїм потоком. Ми мали царя ледь не за Бога земного, усі наші люди слухались, як батька свого. Люди  йшли за нього в бій на смерть, його захищали разом із Богом.

   167. Революція прибрала цього батька, Радянська влада прийшла на зміну. Люди стали самі управителі. До них прийшла теорія на поміч, вони стали будувати разом з партією нову соціалістичну колективну державу. Людям треба була техніка, штучне. Вони ввели для цього хімію, у чому стали жити, хазяйнувати. Люди розуму берегли  своє місце, як око своє. Вони робили зброю, котрою хотіли ворога свого гнати, не забували близького сусіда. Радянські люди не викидали його з голови. Він був для їхнього життя власник, індивідуаліст. Він робив у своєму домі, що хотів. Національна держава була йому не така, як соціалістична, народна. Йому, як комуністу, є загальна добра економіка, своя політика. Це є індивідуальна думка, котра всіх людей вела по природі, щоб вони жили в ній добре і тепло. А це все хороше й тепле довго не жило, людям приходило інше на зміну, вони стали жити, хиріючи, старість ввалилася до них, здоров’я немає, хвороба прикотилась, погано стало їм. Життя приходило до нуля, до відмирання, гіршого, ніж це, не може бути. Чоловік помирає, у нього нема свого природного тепла, він лежить у праху.

   168. А в природі не пропадає даремно нічого. Лише б чоловік  народився, у нього прийшла  думка із самого початкового його діла. Він став робити для себе це діло і недоробив, він умер у цьому хорошому, теплому. Природа наробила це все в людях. Якби вона не втягнула своїми плодами, вони не робили б цього. Люди зшили кишеню для грошей, а злодій витягнув їх. А скільки злодій не краде, а ловитись треба. А той, хто піймався, він є злочинець за ділом, люди судили його своїм законом за його діло. Він хотів меду. Він поділився через це: їм залишив їхню чесність, а людям ввів свою користь. Я перестав  жити по-їхньому, узяв своє, не робити те, що  усі люди роблять.  Вони подумали вчора так, вони погадали про свій здобутий запас за весь час, він був зроблений людьми в процесі всього цього життя смертельно. Люди не пробували ще в своєму житті так жити, як вони обгородились своїм добром. Воно було в них вмираючим, вони берегли його. Їм хотілось жити так, як вони прожили свій час. Їм жити було добре і тепло в цьому ділі.

   169. Ця думка їхня не здійснилась, природа не пішла на це своєю вдачею, не стала давати їм те, що їм було треба. У цьому ділі були великі неврожаї, запас знищувався, зроблений ними. Запас давав людям споконвіку їхню смерть. Це все зроблено ними в процесі, вони пожили і поробили за рахунок цього діла. Їхня слава була в цьому. Вони співали, вони танцювали, це все не задовольнило їх. Їм довелось у цьому ділі суворо-суворо, вони захворіли. Людей оточив їхній нестаток, а взяти його не було де. Їм доводилось це все наявне залишати позаду. А природа поклала гнів їм на це все, смерть ввела їм, вони вмерли на віки-віків.  Усі живущі на білому світі лежать у цьому праху свого життя. У них лежить теж якась своя думка, вона є в них невмираюча. Вони думають так, як би так вийшло, що ці ось люди, вони всі вмерли, вони зайняли своє місце. Природа примушує сама їх так, як сказано в історії Старого Заповіту. Комусь довелось написати такому чоловікові свої слова, ці слова будуть для нас усіх безсмертними: «Люди  повинні піднятись із мертвих у живі». Паршек готується в своєму житті для цього діла. Природа народила його, вона виховала його до самої безсмертної слави.

   170. Він ставить цю музику на цьому  бугрі, на цьому повітряному просторі. Люди прийдуть з ним, вони скажуть у весь свій голос: «Учителю, а коли це так буде?» Він відповість нам так. Ні я, ніхто з усіх людей, ні мати наша рідна із своїми ангелами не скаже, а тільки сам вищий за всіх за своїм розумовим розвитком. Він скаже нам усім тоді про це діло, коли здійсниться це наше безсмертя. Я як Учитель  думаю про це давно, але сказати про це діло, як це буде, не скажу, не промовлю.  Усе це робиться нами всіма не для минулого, а для нового, невмираючого, безсмертного. У цьому заборони не буде нікому ніколи.   Сьогодні субота, багато людей поклоняються їй, не їдять, терплять свідомо. Я, як Учитель, не їм із п’ятниці. У цьому немає тяжкого, а легке є. Уся надія є на це. Люди є природа, вона допоможе нам.  Ми попросимо в начальника автобус на два дні всього, і нам усім буде добре. Якщо бугор дасть нам енне життя за нашим прикладом, він буде нами всіма обґрунтований. Ми побудуємо на ньому життя безсмертне. Після цього всього ми не станемо  вмирати більше. Природа не буде карати нас за це. Ми завоюємо ці сили, болячка не стане сідати на нас, вона буде безсила.

   171. А сам чоловік буде сильним, він поклониться цьому життю й подякує за все його хороше. Ми, живущі люди, ідемо  від цього всього зажмурившись. Нас оточила стихія в житті нашому, не дала можливості жити. Якби ми не оточували себе прибутком, природа не карала б нас. Вона не рахується з такими нами. Надворі холодно, східний жорсткий вітер, він пронизує своїми голками наше тіло як ніколи. Ми не знаходимо собі спасіння, усім холодно, але нічого в житті не врятовує. А сонечко є, але не гріє, щоб тепло було. Ми чекали від землі скорого сходу зерна, його посіяли в землю швидко, а зелені нема. Нам було погано.  Я, як чоловік, не хочу відбирати в когось іншого недороблене діло. Якщо вони взялись за це діло, нехай вони дороблять його. Кінця не видно цьому ділу. Сьогодні ми робимо одне, завтра ми взялися за друге, а післязавтра ми взялися за третє. Ми недоробили, кинули, самі  помилилися в ньому, своє наявне здоров’я втратили. Ми не навчилися змінити це на інше. Як ми шукали по природі в житті, так і досі ми лазимо по природі. Ми зробили для людей техніку, ми огородилися штучним, а хімію ввели. Іншого ми не робили й не робимо нічого. Ми з вами застуджувались, хворіли, так ми хворіємо. Ми лежимо в ліжку досі, стогнемо. Щоб хто-небудь знайшов легке від цього всього, щоб позбавитися від тяжкого!

   172. Ми стоїмо в черзі, чекаємо завтрашнього дня, його сили. Ми можемо захворіти в ньому серйозніше. Ми, усі люди, не втекли від цього. Наша чара прийде не сьогодні, так завтра, а черга, вона є наша така. Ми не маємо таких ось засобів, і немає в нас такого чоловіка, щоб він навчився у природі, як буде треба допомогти цьому чоловікові. Ми маємо лікувати цю хворобу в його тілі не тоді, коли воно захворіє чи свою форму вона розкриє. Ми безсилі це робити. Наше тіло не береглось чимось природним, тому отримало свій нестаток.  А ми не навчились допомогти цьому, не знаємо, що ми маємо робити. Як ми гинули в цьому, так гинемо й будемо гинути.  Нам треба буде навчитись, як самого себе загартувати, щоб чоловік сам не застуджувався й не хворів, щоб він набрався природних сил для того, щоб їх передав через себе, через свої руки іншому чоловікові, як  наш Учитель зробив усе.  Учитель просить у цьому ділі Ігоря Яковича Хващевського. Він є математик, фізик та ще інженер, вирішує проблеми сам. Коли він не знав мене як такого, він вірив тому, чому ми з вами. Про це вже малювали. Він сказав так: «Я вірю тому, чому вчився». А йому говорять: «Ти є чоловік, якщо хочеш жити, треба попробувати це». Я не ходив босою ногою по снігу зроду, Учитель передав мені цю силу, я пішов з нею, ходжу тепер сам у цьому ділі, не гнию в туберкульозній лікарні, не жду гибелі.

   173. Я робив прекрасно з Учителем на благо людей усього світу.  Я роблю це все не сам, Учитель мій стоїть зі мною рядом. Мені допомагає все моє те, що я роблю на благо всього людства. Це є правда, вона є перед усіма людьми, хто його знає й не знає. Якщо палиш, не будеш палити, три дні поробити, що він скаже. Його діло є одна правда, вона побиває будь-якого ворога, живущого в природі. Чому ж ви не визнаєте його такої ідеї? Вона не говорить даром нікому. Якщо вона сказала, треба робити.  Ні в кого нема свого, одне Боже, природне є. Це все є людське, але не власне, не індивідуальне. Тепер воно є спільне благо всього життя, котре люди роблять у природі.  Паршек є руський чоловік, він  є із своїми силами не адміністратор інших національних своїх народів. Він є еволюційний у всьому світі один такий чоловік, котрому не треба буде таке сильне озброєння, котре підкорило частину ображених, покинутих людей, котрі не хотіли підкорятися цьому новому закону. Ми  примушували їх силою, щоб вони служили нам своїм поклоном. Вони не зможуть сказати нам, таким завойовникам, силою інших національних народів, як Албанія. Вона не схотіла дружити.

   174. Ми сказали цьому ділу, у світовому значенні безсилі примусити Ізраїль, щоб він жив мирно з нами так, як ми цього хотіли. Ми зробили свої війська, поставили в Польщі, Німеччині, Угорщині, Чехословаччині та Монголії через командирів. Чому не приєднаємо до свого режиму Туреччину, Іспанію, Грецію, Іран? А з Францією, Англією, Америкою ми поділили Німеччину. Як вони були ведучими капіталістами, так вони залишились. Вони не хочуть бачити нашого режиму, навіть слухати. Вони зробили своє нейтронне озброєння. Для кого? Та для нас, таких добрих людей.  Ви не поставили своє, а їм перешкодили. Ви, капіталісти, скажіть Паршекові: для кого ви так озброюєтесь? Ви боїтесь комуністів. Вони не хочуть військового вчинку, щоб він був у житті. А для чого озброюватись? Ви, комуністи, не хочете війни, а самі продаєте зброю. Кому? Та людям бунтівникам. У бунті Христос загинув, його розіп’яли воїни. Тепер черга приходить за вами. Моя ідея така: зробити з ворога любимого друга. Це є Божі сили, а Бог є Паршек. Він є проти тюрми, проти лікарні. Йому хочеться зробити людей мирними, щоб вони не воювали, дружно між собою жили, без усякої потреби, як живе Паршек. У нього є одно в голові  Чувілкін бугор.

   175. Він хоче добитися  від природи одного, не їсти нічого, бути  без  усякої потреби. Ось що нашим людям треба.  Хто є в житті, як Паршек? Він був прийнятий в комуністичну партію кандидатом Гуковським сільським осередком секретарем Борщовим. Він є генерал армії тепер. Нехай він скаже: Паршека прийняли в партію за які особливості. І  той є нехороший, хто вивів. Паршек просить, щоб розібрались і сказали: хто він був такий у цьому ділі? Паршек робив усе життя на благо людей. Сьогодні понеділок, 17 квітня, день такий є в житті, з ним доводиться зустрічатись. По телефону треба говорити з Ігорем про бугор. Чувілкін бугор – це є місце не моє й не чиєсь, а всіх наших земних національних людей. Це місце має приймати.  А йому як такому треба помогти: він страждає чомусь, у нього немає чогось. А він сам є природний чоловік, у нього є живі енергійні якості в його тілі, огородженому життєрадісністю. Чоловік не думав про це, він не гадав ніколи про це.

   176. А природі є такий учинок не по душі й серцю. Вона не знайшла для цього чоловіка, чим його покарати сильно. Природа має для цього сили скрутити в баранячий ріг. Тепер вона взяла й посадила виразку, грибок. Найголовніше, страх є, це хвороба є останньої стадії. У людей нема ніяких засобів від неї, і чоловіка нема для цього, котрий міг допомогти у такому горі чи  біді. А тепер людська думка привела одного чоловіка, це практичний Учитель. Він освоїв призначене його батьком з дитинства. Він повинен жити на цьому місці, та вводити таке людям нездоровим.  Для того це місце залишено, ніким не зайнято, оточено всім природним. Джерельна вода вся є лікувальна, завжди протікає поблизу цього бугра, кругом оточує. А повітря чисте йде без зупинки на цьому місці. Паршек зайняв цей  бугор для всякого хворого чоловіка, йому дає невмираюче своє здоров’я. Ось що Паршек повинен сказати Ігореві по телефону та його всім близьким друзям, хто хоче сам себе в цьому оздоровити.  Учитель просить усіх: приїжджайте, будь ласка. Місця вистачить на цьому бугрі.  Це місце не вивчене ніким космічно. Та кому воно буде треба? Воно береглось для цього в природі, його не знали й не хотіли знати.        

   177. Це місце є золоте, дороге, ніколи ніде не вмираюче для життя людей. Це місце є безсмертне. Воно лежить із перших кроків у житті. Ніхто не показувався на ньому так, як один наш Учитель. Його звали по сільському Паршек, він не забув це місце із самого дитинства. Він вийшов на нього в 1933 році 25 квітня і сказав усім нам, людям, про це місце: воно наше є всіх. Це місце ми назвали своїм місцем для того, щоб воно давало нам, усім людям, струмом, магнітом своє здоров’я. Лише б чоловік добрався до цього місця, він має пройти в Учителя прийом через його руки, як люди проходять завжди. Учитель приймав, приймає й буде приймати всіх. Учитель приймав, так він буде приймати всіх. Учителеве діло є сорок шість років діяльності.

   178. Ігор створив моє нове в житті, його діло є зустрічати людей на Чувілкіному бугрі. А Чувілкін бугор належить не одному Ігореві, він належить зовсім незнаючому далекому чоловікові, хворому, він потребує цього бугра. Це його є ванна, він є в цій ванні. Йому доводиться перебудувати свій лад на новий, на нові умови. Ми приїхали для цього, Учитель запрошує нас, він хоче, щоб люди перевірили практично самі себе в цьому на своїх тілах. Це є істина, не що інше. Вони мають подякувати цьому бугру, цьому всьому. Учитель не радується і не танцює тут, а свідомо терпить у цьому ділі. Він робить у природі з усіх боків невмираюче безсмертя. Паршек знайшов у житті в природі не що інше, а чисту правду в ділі. Вона повинна залишитись у душі та серці тільки чистим здоров’ям. Людям не треба пити, колоти, відрізати, а треба обливатись або купатись холодною водою, в масивній воді, по снігу, по морозу ходити чистим енергійним тілом. Це є ідея Учителя, вона не примушує нікого. Вона робить не шкідливе для кого-небудь з усіх людей, щоб це комусь залишилось.

   179. Я  є еволюційний чоловік, теж шахтар, більшовик, завойовник цих днів у природі. Вона освітила мене здоровим духом у моєму житті. Через мене син дав батьку волю любити, але не вбивати. Це моє є завоювання чистою душею й серцем, щоб не було ненависті, зла ніякого між людьми. Що примушує партію визнати його перші в житті свої заслуги. Я був у Гуковському сільському осередку за що? Спитайте в генерала Борщова, він був секретарем. Нехай він скаже про мене як такого: яким я був тоді і що я робив тоді партії? Моє тіло проходило 46 років, воно не попросило ні в кого нічого ніде ніякої допомоги. Зимою в пургу я проходив у такому вигляді і завойовував цей бугор. Я звалив поїзд під косогір  біля Македонової, я спалив козацький літак під Щотовою. У селян Оріхівки спитайте: кого козаки били 25 шомполами?  Отця мого, щоб я пішов служити їм. Ось які є діла в житті моєму, вони залишаться безсмертними в людях.

   180. А тепер моя ідея є така, я знайшов її в природі, нею огородився. Моя думка є не така, щоб когось довелось ставити на своє місце. Я не хочу залишатись перед природою винуватим. Я хочу в усьому світі одне, щоб у нас, у них зробити в людях,  проявити любов. Моя є така, Паршека, ідея, вона залишилася перемогою.

   Моя Перемога. Я є самородок за ділом моїм. А джерело моє в природі є моє загартування-тренування. Воно дало процвітати моєму життю й поділило труд. Я є один на білому світі  для всіх людей. Я живу на благо всієї нашої природи й усіх людей, і вчусь у природі, нею хвалюсь перед світом. Я говорю всім істину про самозбереження свого тіла. Моє серце є здорове, загартоване, молоде, як 25 річного чоловіка. Мій вихід є в світі. Я не боюсь ніякого ворога, навіть смерті. Я є чоловік землі, дихаю сильно, різко говорю про природу, про фізичне практичне явище. Найголовніше, чисте енергійне повітря, вдих і видих, снігове пробудження, воно дає миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Я люблю хворого, знаю душу й серце його, хочу допомогти як такому, через руки струмом убиваю біль. Це не слова говорять, а робиться діло.  Права рука Владики пише дуже справедливі слова. Яка просьба є? Мене треба просити, будеш здоровий. Це буде треба юнаку молодому. Шановні ви всі учені, це має світове значення. Природу треба любити, як матір рідну. Ось, де правда, Хвороба не відіграє ролі проти людей, а люди відіграють ролі проти хвороби. Нам треба вчитися в Іванова, щоб не потрапляти в тюрму, не лягати в лікарню, жити вільно, не лізти на рожен. Яка буде слава, коли ми поклонимося низько, скажемо «здрастуйте» дідусеві, бабусі, дядеві, тітоньці та молодому чоловікові! Ох і життя моє таке тяжке є для всіх нас. Ви, милі такі люди, серця загартуйте. Ви гляньте на сонце: побачите правду свою, своє таке оздоровлення. Бути таким, як я є Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

   182. Усі люди можуть зробитись такими, як я є. Я не падав з неба, а народився, як усі люди. Я жив із ними 35 років, боровся  з природою, сам себе не жалів, усі сили клав на фронті, старався жити краще за всіх. Але природа готувала мені, вона берегла мої сили, де б я не був, і щоб я там не робив, вона тримала для цього в умовах. Я  жив так само, усе робив по-людському, але я не вбивав  жодного чоловіка. Вона огородила мене цим. Якби вона розкрила ці якості, щоб я знав їх і був упевнений у тому, що я роблю в житті своєму. Це моя є історія, котру пізнав Ігор Хвощевський. Він зрозумів і читає, розбирається з моїми силами, вони народжені в процесі всього цього. Я подружив із природою через любов свою, вона поставила мене на ноги свої як такого. Я служу, ледь не кланяюсь цим людям. Я скажу прямо п’яницям, курцям тютюну, та людям, котрі вживають неприємні слова: я, як Учитель, не хочу бачити таких слів, щоб вони були.

   183. Я такий  само є чоловік, зародився в природі. Моя душа, моє серце примусили терпіти в усьому. А якщо чолом надумав це, то він має зробити по цій ідеї, але добре, щоб люди жили легко, без усякої  муки, щоб люди не хворіли й не застуджувались, щоб їхнє завоювання послужило на користь у природі. Учитель не сидить на одному місці, а рухається з одного місця в інше. Він робив, робить, а тепер людям є користь. Але люди привчилися робити те, що не помагає їм. Вони як жили, так і живуть в умовах усієї цієї техніки, їм треба штучне й хімія. Якби Ігор не погодився з такою пропозицією й не прийшов до Учителя, і не став робити те, що всі люди робили. Їм стало добре і легко в цьому. Ігор є учений двічі, він написав статтю про діло Учителя.  Учитель не відступає від свого, багато пише про це все, говорить, особливо вказує на неправду, щоб вона не жила на білому світі в людях. А  люди  вмирали з нею, вони будуть умирати у цьому. Ніхто не допомагав і не допоможе їм, як один-єдиний у світі чоловік Учитель. Він чекає хворого, а він не знає його, не йде до нього. А Учитель говорить: сила є моя, я керую нею, хочу  сказати всім, щоб люди знали про Паршека, про такого Бога Землі. Він прийшов на землю завоювати безсмертя людям в природі. 

   184. А Радянська влада оточила людей, вони живуть добре і тепло, котре не жило довго, а накрило в природі поганим, холодним, чого люди не навчились і не хотіли  робити. Паршек узявся за це діло, став розбиратися з життям, люди народили його. Люди народилися в природі, щоб жити. Вони не думали і не гадали, а довелось отримати це в природі. Воно не виходило довго, а потім сама природа захотіла змінити своє існуюче на інше. Люди хотіли дуже сильно, але це хотіння порвалося в них, люди не зробили те, що було треба.  Паршек живе на землі 80 років. А щоб нажитись, як це треба, він не жив. Його діло було таке: сили свої відібрати в природи  у цьому ділі, а людям дати їх. Нехай вони живуть так, як Учитель учить у природі. Мало того, що він пише про це безсмертя, він говорить багато, а робить ще більше. Я буду кінчати писати про це, на людську практику переходжу. Роки мого життя підкажуть про це, і, взагалі поставлять на вид усім людям вічно невмираюче життя Учителя. Він усім бажає щастя, здоров’я хороше.

1978 року 18 квітня. Учитель Іванов

:7804.18   Тематичний покажчик

:Бог  33,60,72,98,100,160,165,173

:Учитель  19,33,38,79,81,163,169

:Історія. Початок дороги  22,49,83,128,131-140,168,182,183

:Історія до 1933г.  50,93,145, 171,174,175

:Святий дух  19,21

:Ідея  30,31,45,112,113,117, 174,175,180,182,183

:Визнання  113

:Здоров’я  65,71,100, 101,111,113,134,145,172

:Дві сторони   150

:Бугор  39-48,81,82,94,95,99,100,119,120,161,162,171,175,176

:Наука безсмертя  40,49,72,77,82,151,152,157,158,170,171

:Бог суд   98,103,125

:Діло людей  171

:Самодержавство  146,166

:Комуністи  92,93,95,114,144,146,159

:Учені  133,134,149

:Народження  ЧБП   57,127

:Перший день  154

:Рай  72,97,100,115,121,160

:Тепло своє   47

:Партія  38

:Отець і син   96

:Еволюція  72,159

:Хороше тепле, холод, поган  60, 78

:Прибуток  171

:Чуже  46,102,150,153

:Незадоволення  73

:Чоловік  111

:33 рубля  93,145,171,174