1. У людини не було в житті того, що треба. Ігореві сказав його  любимий друг життя Амелін Микола про діло Учителя.  Він розказав про нього таке, а Ігор є інженер, математик і фізик, він не погодився із цим, став  називати себе вченим. А потім він змінив свій такий тон, говорить сам собі: «А може, це правда». Він взявся за це діло, що треба буде спробувати. Він дав слово своє Миколі зустрітися там, де він приймає, у дівчат Дусі та Варі: на Болотніковській 42, кор. 3, кв. 115. Москва. Ми пішли вдвох туди, як ніколи: «Я тільки думав про це ось: що це за чоловік Учитель? Він приймає всіх людей, у нього нема різниці в національності, він має час на це, лише б ти, такий чоловік, прийшов. Йому не треба твоя хвороба, народжена тобою, йому треба ти, людина. Він людину живу любить, намагається допомогти  їй у цьому. Ігор не вірить цьому ось усьому, він весь у дірках, легені гниють. Ігор ставить перед собою: «Мені такому немає, чим жити, побачимо, що буде».

      2. А зараз він узявся за це ось, треба буде робити. В Ігоря зародилася така думка, таке діло: «Люди не бачили й не чули, щоб вилікуватися». А якщо їхати треба, поїхали. Чоловік є здатний на все, лише б захотів, у нього сили є природні. А природа є люди, вони відриваються від землі, пливуть по воді. Вони намагаються  поплисти, по льоду пробратись, а в Арктиці опинитись, у теплих мішках спати, а назад повернутися на нашу землю, а із землі полетіти в Космос у невагомості, в атмосферу. Цього не було, а тепер воно є все: технічне, штучне, у хімії. Це все є  небувале нове, воно було, воно є, воно буде невмираюче.  Це наш Учитель для всіх. Він був, він є, він буде зі своїм живим тілом вічно на бугрі. Він знайшов це місце, він отримав таке здоров’я, тепер він говорить Ігореві, Миколі, він не жаліє дати його нам.

     3. Ігор говорить нам: «Я не бачив таких людей, щоб такий чоловік був між нами: ввічливий і красивий у словах, ясні-ясні очі». Він є всім Учитель, мудрець, із мудреців мудрець. Він умів розмовляти з ученими,  руку подав нам, нас поцілував, сказав: «Здрастуйте, молодці». Він так сказав, спитав: «Чого прийшли?» Ми йому сказали: «З горем, біда обступила». Це хлопці є мої. У біді, горі тільки я допоможу. Ніхто не дасть так здоров’я, як я дам вам моє здоров’я. Це ви самі зможете зробити. Він дав команду приготуватися до прийому. Ми зняли шкарпетки, щоб пальці на руках, ногах повертались. Розум лазив по тілу, а тіло Учителя убивало струмом його хворобу. Ігор говорить: «Ось це почуття із почуттів»  Він скупався водою з просьбою, а на сніг треба йти роззутим. І по снігу іти, це теж страх, та ще він який. Ігор говорить: « Я не ходив так, а йти треба, самі умови примушують іти. Туди я пішов за такими людьми, котрі вже ходили самі, вони ходять, вони повели мене слідом за собою, хоч вони не хотіли».

     4. Після такого прийому Паршек з Ігорем стали зустрічатися часто й близько. Паршек уже поділився з людьми своїм ділом:  узяв своє, а їм залишив їхнє. А щоб зовсім кинути й піти, Паршек не пробував робити цього. Йому хотілося зробити в природі так, щоб Ігор, як теоретик свого роду, не підібрав ключі й не сказав свої слова. Ця історія є істина життя людей. Вона почала робитись у людях Паршеком у тридцятих роках, це мої були в цьому початкові різного виду квіти. Ігор розцінював так, він старався розібратись із цією ось історією, що прийшла. Вона робилась у природі самим Паршеком. Люди бачили його, вони слухали його слова. Він говорив не часто, але влучно. А яке нехороше життя є в природі, котре люди ставили на ноги, люди робили його. Ігор є за роботою, він розбирається з історією.

      5. Вона писалась Паршеком, по порядку ставились слова. Це все робили люди, вони починали. А раз вони почали це діло, вони будуть це діло кінчати. Це був такий Паршек, він прийняв для цього всього Ігоря, щоб він, як інженер та ще математик, фізик, узявся з душею, із серцем за це діло. Його діло пише про істину, він же вчений, але йому треба допомагати в його ділі. А діло Учителя одне – треба ображеного, бідного, хворого чоловіка знати як такого. Він терпить нужду в чомусь, а природа не дає йому. Він думає так, як узявся за це діло Ігор, він вірить у це, надіється. Це Учитель, раз він дав своє здоров’я, то він дасть свій розум. А Ігореві це необхідно треба. Він робить для цього. Він спочатку думає, а потім уже живий факт. Це борозна, друга й третя, вона показує себе ріллею, грядку можна робити. А за землею треба доглядати, як за своєю матір’ю. Вона народила нас, і ми є такі люди, котрих сама природа створила, ввела їм фізичний труд.

     6. А в Ігоря десь узявся азарт на це діло, здоров’я прийшло і думка прийшла. Я став лазити по цих ось людях, брав на тих прикладах у житті, котрі були. Вони побули й пішли, це не вийшло. А Паршек це є чоловік, він не забув у людях їхню хворобу, це своє здоров’я ввів, він перевірив його на собі, став вивчати. Йому показалось, воно легке. Ігор говорить: «Я зрозумів, це щастя моє зустрітися з таким ділом, що мені Микола Амелін показав цього Учителя. А він такий у нас у всіх зародився, він є Учитель, за нього знають усі наші земні люди. Він прийшов до нас на арену таким, як ми  бачимо його. Це є небувала така історія. Я теоретично описую її, про його діло. Він робить спасіння для всього світу, всіх людей. Я напишу так у своєму рукописі: це є безсмертя. Ось, де правда. Ігор так показує на себе:  я був туберкульозник, гнилий у житті чоловік. А тепер пальцем показую: це був хто? Я цьому не повірив.

      7. А тепер це я був. Моє таке тіло, його треба було зарити, а воно живе. Не все, що я пишу про це, але говорити доведеться про це, і багато. Учитель допоможе цьому. Найголовніше, він уже допоміг повернути це моє здоров’я. А якби не він у цьому, мене б давно не було в житті. Я вчився для життя, а мене зустріло моє горе, біда моя. А цьому всьому допомагає Бог. Я не вірив до цього діла, а тепер вірю, і твердо йому як Богу вірю, хочу сказати вченим як таким. Бог то Бог, та не будь сам поганий, це є таке наше, усіх людей, завдання. Я правильно послухав Миколу, але неправильно судив Учителя за його таку діяльність, вона допомогла не мені одному. Це є наші люди землі, котрим треба історія така, щоб жити добре і тепло. Але ми скільки не жили, а все одно доведеться вмирати. Це в  усіх людях усього світу було, воно є, воно буде. Ми вмирали, ми вмираємо, ми і будемо вмирати, тому  що не любимо природу, ми ставимося до неї капризно. Ось що ми робимо».

     8. Це не все, що написав Ігор. Треба, щоб редакції прийняли й зробили читку в людях. Вони чекають цього, а про Учителя знають усно, про зроблене ним. Він недарма ходив по природі та зустрічався з багатьма, намагався розказувати про це, що це робиться мною  для того, щоб у житті було це.  Люди чекали це все, тепер воно прийшло. Звички щезнуть, а введеться здоров’я. В житті не буде такого. Застуди, болі всякого роду пройдуть, вони вмруть на віки. Природа зробиться матір’ю рідною, а мачухою не буде. Ввічливість буде жити. Ось тоді-то люди скажуть про це діло. Вони не стануть заперечувати  проти цього. Люди завоюють славу вічного життя. Таке діло буде в цьому, природа відновиться, вона буде жити так ось у житті. Сльози перестануть литись. Радість райська настане.  Тиша буде.

     9. А природа чекає від нас цього діла. Вона не хоче, щоб люди вмирали такими ось. Нам треба зробитися такими, як Учитель. Він почав робити все це, щоб йому було легко від цього діла. А коли ми скинемо з голови мертве, зовсім неживе, це волоссю буде легко. А волосся живить мозок через повітря, що найголовніше. Це його є в житті нитки, це такий орган, котрому ми всі повинні поклонитись за його таке діло. Ми живемо цим, ним зберігаємось, як наша така земля разом із водою й повітрям.  Якби тільки подивитись на все це. Ось Чувілкін бугор, він показує себе нам усе це. Я малюю вам про це ось діло, говорить нам Ігор. Це Учитель, він же народився ним. Коли приймав своїми руками, він не жалів їх, а віддавав так, як ми хотіли. Ми приходимо до нього, його просимо, як якогось Бога в цьому ділі: «Учителю, дай ти нам своє здоров’я». Він їздить по людях: вони бідні, ображені, хворі, страждають, їм треба поміч. 

      10. А Учитель є вболівальник цього діла, він дуже вболіває за них.  У нього є засоби не їм особисто, а тим людям, котрі ще не хворіли в природі, вони стоять на черзі, завтра захворіють. Їм треба щастя для цього. А в них є сила дати опір своєму ворогу в цьому. Учитель учить усіх, щоб вони йшли за його вченням і робили те, що треба. Люди рятували б самі себе в житті від цього діла, у них не буде застуди і хвороби, буде легке життя в цьому. «Я був зовсім негожий у своєму житті, мене оточив туберкульоз, я мав умерти. А Учитель врятував не одного мене такого, я повинен допомогти йому в теоретичній писанині, написати про це все всьому світу. У нас народився чоловік зі своїм ділом людям, він став корисний їм у цьому. Люди назвали його Богом за це саме діло. Він є в людях Бог для мене в природі, не одному мені такому, як я був бідолаха хворий, а всім живущим на білому світі». Вони нічого не роблять і не вміють, і не хочуть робити.

     11. Паршек є Учитель, Бог землі, він не готується зустрічати зиму як таку зі зброєю в руках. Він заслужив це від природи за любов до неї, він одержав від неї все те, що треба, зиму як таку зустрічає з душею, із серцем. Ігор говорить: «Я зустрічаю його в Москві, бесідую, стараюсь узнати про все те, що знає Учитель».  Він говорить нам, усім людям, про наше таке життя. Кому його будуємо? Ми повинні отримувати рівну зарплату 33 карбованці. Якщо мало буде, прибавимо всім. Адміністратор сам відмовиться від свого місця, війни такої не буде в усьому світі, люди зживуть цю ненависть. Яка красота буде в людях! Ми перестанемо робити таке діло. А бугор Чувілкін нехай живе, людям  не можна забути його.  Кузьма Родинов їхав на биках, люди спитали в нього: «Кузьма, куди ти їдеш?» Він не сказав слова, коли він вернувся, у нього спитали: «Звідки їдеш, Кузьма?» Він сказав їм протяжно: «Возив листа на станцію». Він поїхав. А мисливець ходить по садибі, шукає зайця.

      12. А дорога зайця одна – пройти по саду в леваду дерево щипати. А тварина ждала корм, хазяїн спав на печі, йому було не до цього ось діла, його думка була така: щось повезти на базар і продати. У всіх хазяїв є така думка, вона піднімає їх рано, до сонечка, вранці. А самого завидки: що-небудь отримати  таке більш інтересне. У нього є конячка, друга, третя, а бики самі собою, три пари волів, плуг свій, свої сили, лише б тільки земля. Наше діло: борозна проорюється одна за одною. Ми з вами їдемо, це ось бачимо, говоримо про це саме.  Це є хазяїна око, він прославив сам себе за це все зроблене. Видно по всьому цьому, що оточує його такого. У нього є така садиба, місце свого імені облюбовано. На цьому місці є велике щастя, жива сила водиться: корови, бик є, теж свиня, і овечки теж є, не часто, але буває. Він поставив дім у житті. Це є будівля мертвого капіталу.

     13. У цей двір, у це місце що тільки не везуть: цьому хазяїнові все треба. У нього є така сила: за що він не візьметься своїми руками, у нього як майстра горить. Думка держить його, як хазяйське око. Він має і старається отримати більше. А щоб такий був хазяїн у своєму житті, як є пастух бідний такий ось, щоб чим-небудь добро ввозити то в дім, то з дому вивозити, і з живого робити мертве. Це так людьми зробилось. Чоловік народився, потім він пожив, сваволив, та взяв зносив сам себе, він занедужав, умер на віки віків. Це діло таке мучило довго, час такий був у житті. Люди не знали, як  треба буде жити в природі, щоб вони жили не на своєму місці без усякого самозахоплення, капризу ніякого не мали, зло пішло від людей, одна любов проявилася в людях, що і дасть людям вічне ніколи ніде не вмираюче. Воно таке є, воно й буде вічно ніколи ніде не вмираюче. Паршек зробить усе для цього.

     14. Ось у природі є така картина, на арені зароджена в житті. Ми  весь час чекали так у себе, нам було цікаво його дочекатися. Він ішов до нас довго. Ми тягнули його такого, до нього готувались. Ми старались отримати, що треба: нашу таку зброю, на котру ми надіялись. Ми старалися робити її таку, готувалися до цього всього, учились зробити це з чого-небудь. У нас є сировина для цього діла, знайдена нами в природі. Вона дає нам у цьому живий факт, чим ми хвалимося один час. Ми такі є люди: ще в цьому всьому не жили, а приготувались. Ми маємо ноги довільні, руки золоті, розум дорогий. Ми самі спочатку подивимось, що треба цьому тілу, красу знайдемо. Яка вона своїм видом красива, пахуча! Ми стараємось отримати її в себе, щоб вона була в нас така. Скажемо, дворова курочка.   

      15. Вона  є вся в пір’їнках, біленька, жовтенька, чорна, червона природна жива. Як ми добули її? Ця курочка знесла нам за один день яєчко, ми прибрали їх до рук своїх, ледве не два десятки. Курочка кинула яєчка давати, захотіла на яєчках просиджувати, своїм теплом ці яєчка обігрівати, живе пташеня в пір’ях творити індивідуально, пускати його в життя. Воно виростає за одне літо. Ця ж птиця родить багато плода на другий рік. Адже це природа така, не застуджується, не хворіє. Вона може літати  в повітрі, дива, шукає це ось зернятко, ним кормиться, зимою ходить по снігу. Ми дочекалися цей час, дворова птиця приходить у нас легко на арену. Ми, люди, зробили це. Природа прислала нам цей час, навчила людей так народжувати, як ми в матері в череві. Природа народила всіх людей, вони всі народилися однаково для смерті, їх спочатку примусили такі умови. Вони не збереглись своїм прекрасним титулом, умерли, як і всі, на віки віків. 

     16. Це ж тільки мертва, нежива художня пам’ятна частина, вона похоронена в стінах Кремля. Тут у житті на землі між собою спалили, замурували. Вони не такі ось, як перші всі люди, вони в цьому однакові. Їх як таких умертвила земля, до себе притягнула магнітом за це саме діло, так вбила за це все зроблене, від чого не відкупилися ні за які особливості, ні за які гроші, це неможливо. А  Паршека вона вибрала самими людьми. Вони водили його, як такого злодія, злочинця, по всьому селу Оріхівці. Він присягнувся всім малим і старим, з того часу поділився з усіма людьми в природі: їм залишив їхнє хороше й тепле. Воно так залишилося з ними: тюрма, лікарня вічного їхнього характеру. Усі вони лежать на своїх таких ось місцях під покровом, вони чекають одного приходу Паршека, його такого приходу. Він  прийде для спасіння всіх земних людей усього світу, мертвих і живих людей. Мої такі природні сили визнають. Він обніме й поцілує своїх заслужених, як вічно живущих у природі.

     17. Хто відходить від своїх близьких, він програє в цьому. Чивілкін бугор завойовується Духом Святим. Люди падали, криком кричали: «Ура». Перемога  Паршека, вона не прийшла на землю так умирати, як усі вони вмерли в цьому самі, у природі заробили, вона поклала всіх їх, як безвинних незнаючих, держить. Цього приходу багато людей чекають, вони тільки не знають, хто прийде і звідки він прийде, і який. А про це вони знають, що він прийде. Коли? Цього ніхто не знає й не зможе знати. А час такий чекають, він призначений. Самі люди говорять, сама історія говорить про це, і це повинно бути. А коли? Ніхто не знає. За першою висловленою історією, люди припустили: він спуститься для всього цього з неба не живим, а золотим. Він не буде потребувати чого-небудь. Це у всьому цьому є Бог у житті в людях. Він, за всім цим визначенням цього діла в людях, є Паршек. Він прийшов до людей із своїм ділом, допомагав їм, їхньому здоров’ю. Він не хотів, щоб ці люди падали жертвою.

      18. А природа готує його сама в цьому, створює йому в цьому ділі сили, не технічні, не в штучному і в хімії. А природа тягне Паршека на своє місце, учить його, щоб він знав про свій такий прихід на землю. Це є життя небувале, а воно повинно бути. Паршек займе своє місце. Він говорить нам як таким: ви ходіть на базар, зустрічайтеся з людьми такими, котрим треба дати. Це було небувале, вони не чекали  цього в житті, воно прийшло саме їм за словами Паршека. Ми дали їй 50 карбованців. Вона сказала, що живе одна, отримує 20 карбованців. Вона сказала: «Живу дуже погано». Своєчасно це було, всіх наше є таке щастя, ми зробили його там. Люди ніколи не думали такого часу, але він прийшов, він тепер є й буде це. Треба сказати: хто шукає це, він знайде його. Це є люди заслужені в природі в цьому. Вона підіслала його, вона є  задоволена цим від нас. А природа чекає таких у цьому, вона допомагає таким ось.

     19. Таку експедицію не робили ніде ніколи в житті, і ніколи не чекали, а воно саме зробилось. У Паршека  думка робить на це все, і тут вона здійснюється, засоби є. А людей треба знайти в цьому, бо це є найголовніше діло в житті. Я думаю про це часто й щодня. А таких діл ніхто не зустрічав і не зустріне, а в людях буває це. Його треба шукати, про це не треба забувати, а треба пам’ятати, як своє таке око. Я не зміг забути про це все таке діло, як не забуваю про це: особливо кінець двох тисяч років лежить, проходить. Ми чекали їх і готувались, із цим часом зустрілись. Ми не забуваємо цього часу ніколи. Він прийде так само таким, як думалось. Ця історія робиться завжди вдала. Хіба хто-небудь захотів зробити у себе це? Природа є за це все, вона зробить сама це. Люди не думали й не гадали про це, а Паршек зробив сам це.

     20. Постає питання. Ти ж умираєш на віки-віків, для чого тобі твої заслуги? А ти залишаєш їх іншому, щоб на тебе дивились і сказали люди. Вас поклали умови, як інших, вони були безсилі жити, їх неміч оточила, так що нема чим жити далі, тіло вмирає. А раз воно вмирає, йому як такому такого життя нема, людина йде з колії. А ті, котрі заслужили, їх страх, умови примусили здатись. Їм довелось сказати, щоб вони знали, що буде з нами з померлими. Люди залишили, своє слово дали. Всі правителі, генерали, завойовники зайняли місце заслужене, усі вони шанувались. Ми є люди герої тоді, коли в нас не утрачено здоров’я. Ми не хворіємо, а чекаємо той час, коли ми захворіємо, та ще якою хворобою.

     21. Ми є такого характеру, можемо все робити.      А ось це, що робить своїм тілом, своєю думкою Паршек, він говорить Ігорю. Природа народила мене таким, котрого не було в житті своєму. Природа розвинула мої сили на мені, вона оточила мене природним порядком.  Для мене найголовніше є повітря моєму тілу в моєму такому житті. Я вірю йому й надіюсь на це все. У ньому є життєрадісні умови: магнето, струм, електрика, азот, кисень, вони є живі рушійні Божі сили, що мають тепло. Також вода, вона є з живих речовин, вона не стоїть на місці, бурує й рухається з одного місця в інше по землі. Вона дихає життям на місці, тягне до себе струмом, як живих кліщиків. І все живе, тваринний світ є на ній, як природна куля старається догнати й перегнати біжучого, своєю силою взяти й нею так ось скористатись як живою. Я є теж така жива істота, подібно до тваринного світу, я належу до нього. У мене є розум, свого роду життя. Своє тіло треба зберегти, а іншому не перешкоджати.

      22. Ось це Паршек думає, і це він робить для всіх на білому світі, іде близько до природи, з нею такою разом. Він говорить про це. Найголовніше, запобігати людям, щоб тіло не робило в природі шкідливого їй, щоб природа не мала гніву на нас, на людей. Вона тільки не гнівається на мій такий учинок, він обдарував її. Це є мої такі дії. Вони заслужили в ній, вона говорить так мені за це, навіть довірилась, щоб я похвалився в цьому. Я боюсь сказати цього, що це буде. Я знаю добре про це діло, що мої такі сили є для ображеного, хворого, незнаючого. Вони вчать його до цього, бідного такого. Він не знає ці якості й не хоче його це діло, а вони треба йому такі. Учитель ходить, Учитель терпить через нас таких. Ми, усі люди цього прикладу, маємо захворіти.

     23. А в цьому нашому горі нема кому допомогти. Захворів, похворів, похворів, і вмер на віки-віків – це є доля наша, вона чекала всіх, вона чекає й буде завжди чекати.  А  Паршека  діло, зроблене  ним, є Чувілкін бугор, не що-небудь таке, а людину народити без усякої потреби на цьому місці. Для вчених це є не так, а це буде, обов’язково буде. Ігор, що ти зробив із статтею нам, ученим, академікам? Вони не згодились із системою. Вона є на мені не вмираюча ніде ніяк. Ти не зумів указати пальцем: ви є вчені, академіки, цьому ділу не повірили. То що ж, по-вашому, це є неправда одна з усіх, має вмерти? Паршек є не за що-небудь, а за  життя одне. Воно було, воно є, воно буде в цьому ділі. Це Паршек направляє свою думку на бугрі.  Може бути в усякого хазяїна свого місця, що він живе й ніколи не подумає про прибуткове діло? Він не забуває про те місце, де поселився сам із своїм приладдям, із своєю українською хатою.

      24. Він хвалиться цим ось на арені цій: я живу так добре, мені везе в цьому так, у житті моєму велике таке щастя є моє діло. Треба подумати, а думка, це є живий факт. Дім є, непогане діло є в домі. Ми живемо в ньому в такому, знаємо про цей час, як ніколи чекаємо, ми надіємося на нього. Він приходить до нас із усіма своїми силами, із сонечком, із променями. А на землі лежить білий морозний сніг зі своєю такою атмосферою. Одне стало приходити, інше відходити. Це в людях було, а тепер його не стало. Сніг пройшов, а трава зазеленіла, зацвіла квітка, а десь узявся на це діло жучок. Земля зробилась така, котру всі люди чекали. Їм хотілось отримати в своєму житті який-небудь прибуток. Сніг має свою силу в цьому, а вона є в землі, вона держить вологу. Уже слід робити що-небудь на цьому місці. Люди не залишалися без грядки, її волочили, робили, як пух.

     25. Хазяїн приготувався до цього всього. Він продумав про це діло всю зиму, що треба зробити. Грядка є грядкою, зернятко є зерном. Усе це робилось своєчасно й уміло силою хазяїна, що добре знає. Він ніколи не забуває  про це, думає, готується зустрітися з таким ділом.   Ви спитайте в наших учених. Кому вони будують таке життя, якщо вони залишаються технічними, вони оточені штучним, хімія введена. Для людей –  це є неминуча смерть у природі, мертвий капітал. А з мертвим жити – треба вмерти.  Таїна природна розкрита Паршеком: не купляти за гроші своє здоров’я, щоби не бути чоловіком за рахунок цього всього технічним, безсилим жити. У Паршека є природна сторона на Чувілкіному бугрі. Для Паршека повітря є життям, що йде по землі, вода пливе по землі, а земля незаймана лежить, вона не захопилася ніким.

      26. Усе це належить нашим земним людям, це є їхні такі життєві умови: бути без усякої такої потреби на цьому бугрі. Паршек досяг цієї мети, він готує тіло для цього всього. Здорове тіло є здоровий дух. Це діло  святого характеру – бути без цього всього. Паршек уже робить практично це, це все освоїв, довів цим бугром. З 9-го червня він робить свідоме таке терпіння, це не робиться для якої-небудь мети, це не індивідуальна нажива, а справа спільного характеру в житті. Ми не йдемо ні від кого зі своїм, а близько стараємося бути. А якби ми йшли від цього всього, ми не робили б цього. А ось це зробили, умерли на віки-віків.  Паршек взяв на себе цю силу, цю ось можливість для цього діла. Вона знайшла його такого одного чоловіка на цьому місці, вона вказала йому цей великий бугор у світі. На цьому місці доводилось бути не одному Учителеві. Він вийшов із багатьма людьми на це місце.

      27. Усі поклонилися йому так низько своїми головами, і вони довго лежали, а Учитель стояв і вчив, що треба буде просити когось. Учитель говорив свої слова, він просив природу, щоб вона зберегла в себе Учителя для цієї ідеї, і всіх нас врятувала в житті від усякого наступаючого ворога в природі. Ми повинні отримати легке в житті. Ми просимо, благаємо, для цього все робимо, щоб ми були заслужені в цьому всьому, щоб природа зберегла нас від усякого горя й біди. Паршек випросив у природі цю саму силу, її отримав для цього всього, у воді в колдибані скупався заради всіх нас хворих у світі людей. Вони теж є в цьому огороджені. Ми одержали самі гарантію не хворіти, не застуджуватись.  А от щоб ми не їли, поки що нас двоє є  в цьому. А вже 12 таких учнів є, вони такі, як є Учитель. Він держить їх, як ніколи ніхто.

     28. Ми, Галина, мама, Рая, я та Валя їздили на бугор сьогодні, 22 жовтня 1978 року, на машині Дмитра Миколайовича. Це троє є близьких невмираючих для мене на цьому місці. А тепер сила залишилась за  мною таким. Я почув таке небачене в природі в таких умовах. Я вийшов із машини роззутим, і слідом за мною всі інші. Вони пішли теж роззутими на це підвищене місце слідом за Паршеком, на цей самий бугор, найвищу таку гору. Це ми піднялись вп’ятьох з Учителем, упали на ній, так ми поклонилися цій горі. Ми попросили її, як свою матір рідну землю, щоб наш дорогий Учитель був живий із своєю ідеєю, здоровий для спасіння всіх земних людей усього світу. Паршек не їсть нічого й води не п’є уже п’ятий місяць, крім одного молока, вип’є він. Не вживає нічого такого. Він вийшов на бугор.

      29. На всі чотири, усі на світі, сторони він підняв свої руки, з природою заговорив: «Природа ти  мати моя рідна, збережи ти мене й дай моїй ідеї процвітати». Паршек стоїть на бугрі, просить природу, вона слухає його слова. Які вони залишилися милі для природи! За що погодилася простити всім людям, особливо ворогу. Я прощаю всім боржникам, ув’язненого випускаю, особливо психічно хворого, душевно хворого. Ось за кого Паршек стоїть на бугрі: за того боржника, за того сильно ображеного в нестатках, він є цим хворий, люди держать його в умовах. Природа, хіба вона із цим не розмістилась? А люди не можуть простити цьому, вони ненавистно нападають на це діло, держать його в нестатку. Йому не піти й не відмовитись від цього. А зробити, нічого не зробиш, щоб так обійшлось без усяких грошей. Усяку експедицію, видуману вченими, люди готували, у цьому гроші закладались не малі, а великі.

     30. Для цього діла людям треба зброя, немало її для цього потрібно, ці люди не повертали її назад. Природа терпить від цього, також терплять  люди. Це держава, а в ній є люди, котрі придбавають, а інші навчили їх як таких, вони витрачають на це все. Вони є бідні, ці  люди заборгували своїм ділом, а щоб що-небудь знайшли в цьому, цього нема. А боржок є, він не прощається як таким. Акт відповідає: на немає суду немає. Люди помирали із цими боргами, і вони умруть на віки-віків із порожніми відрами. Ніякої користі не було від цього всього і не буде ніколи.    Техніка, штучне, хімія не дали людям ніякої користі, крім гибелі однієї. Арктика завойовується нами не голими руками. А де ці люди поділись, і де ще вони подінуться від цього? Ні в якій національній державі люди не залишилися без цього. Як вони вмирали в цьому ділі, так і будуть умирати.

      31. Це така в людях є політика: умру, але не піддамся. Хто й кому давав таке право, щоб людей примушувати йти в бій у природу, і там у ній  шукати ті якості, котрими люди жили б так добре і тепло та ними розпоряджалися в житті? А самі земні люди підбили підсумок усього життя: зарплатою прожиткового мінімуму зберегти самого себе? Це зробили всі вчені теоретики? Живіть у природі, як хочете. Поживете та поробите, а вмирати все одно в усьому цьому треба. То для чого ви, теоретики, на це все вчились? Ми хочемо жити в природі однобоко, лише б нам, ученим, було в цьому ось добре і тепло, а ви живіть, як знаєте. Якщо ваші сказали вам, у цьому треба робити, те робити, що роблять усі люди. А на щастя надіятися: якщо буде добре, ми будемо жити добре; а буде погано, ми не відмовимось, будемо жити погано. Як ми жили в цьому ділі, якщо ми з вами живемо однобоко, лише б нам було на білому світі добре і тепло. Це ми, учені, так живемо.

      32. А всім доведеться вмирати: ученим і невченим. Гірше, ніж це все, не може бути. А в природі має бути не те, що ми знайшли й що в нас, у таких людей, є, і що ми в цьому ділі маємо. Це наше, що в нас є, ми живемо в мертвому капіталі. А нам не доводиться жити з мертвим, а тільки треба вмирати. А смерть, вона між нами була, вона є, і вона буде за наше все те, що робили, роблять і будуть робити. А ми робили наші діла і недоробили, умерли. Ось вам живий факт. Це все зробили люди, вони технікою оточили, штучне мали, а хімію ввели. А сил тих, котрі повинні бути, не одержали. Ми жили, ми живемо, ми будемо жити так, як живуть у природі вони всі. Учитель прийшов не для того, щоб умирати. Паршек прийшов зі своїми силами до людей для спасіння всіх людей усього світу, не вмирати, а треба буде жити. Так Паршекові доводиться бувати на цьому бугрі. Воно робиться як ніколи ніде. Воно все робиться для того, щоби було всім нам легко.

     33. Які є ми в цьому такі ось люди?  У нас із вами є такий у природі початок, ми почали робити. Нам ніхто не дозволив це. Батько із сином своїм разом будували своє підвладне життя, у котрому син підкорявся батькові. Він слухався батька, не хотів ображати його. Батько сказав слова як синові своєму: «Закон такий є: якщо батька не послухаєшся, ти скоро вмреш». Так воно робилось, так воно й є. Батька не слухали, умирали люди. І коли син став розпоряджався батьком, тут уже люди стали вмирати більше. Гроші, це є не порятунок свого роду, а примушують нас заробляти їх своїм трудом. Раніше свої сили клали на це у важкому труді, і тепер копійка дається їм  нелегко. Люди йдуть на все, щоб отримати її. Нас з вами запросили туди, до цього підготували, зброю дали для цього діла. За це все наше діло нам платять гроші, нас годують, нас вважають першими і вважають героями. Тоді вони були в житті герої. Це їм було таке завдання. Вони їхали експедицією в Арктику, там своє діло робили за вказівкою науки. Їм там  доводилось у такій атмосфері томитись у пухових мішках.

      34. А потім земля притягнула їх на землю, дала свою застуду й хворобу. Так вони, її вірні дослідники, як і всі, захворіли, похворіли, похворіли, безслідно вмерли. Ці експедиції посилалися в Арктику щорічно. Люди хотіли відкрити в природі що-небудь новеньке, а вдачі вони ніякої не одержали, як би вони не готувались, і як би в цьому не озброювались у це холодне таке місце. Їм хотілось знайти джерело там. У такій масивній льодині його нема, крім стихії. Як челюскінці. Їхній криголам був роздавлений серед льоду, а самих врятували льотчики. У цьому були Гайдуков, Чкалов та інші. Тож ці вчені, вони є підготовлені люди, вони нічого такого в цьому житті не знайшли, крім одного: утратили дослідника в льодині. І так ці люди зі своєю хворобою психічною витратили ці гроші, їх довелось актом списати. Так воно залишилось у природі безслідно.

     35. А тепер космічна система взялася за це, вона взялась людей держати в невагомості, випробувати їх такі сили. Вони вченими робились, вони робляться й будуть вони так у цьому ділі робитись. А щоб реально, що треба цим людям, учені не знайшли, крім одних порожніх відер. Люди чекають від цього всього, але в них нічого не виходить, крім одного того, що дала Арктика, великі витрати. Так Паршек малює своєю думкою картину: нам не треба будуть гроші, техніка не треба буде, штучне й хімія не треба, єство треба: повітря, вода, земля, між ними є люди. Паршек знайшов ці якості на Чувілкіному бугрі, на тому місці, де чоловік так не ступав. А тепер оформляє це місце без усякої потреби, готує його для людей. Чоловік, це ось Паршек, є дослідник цього місця й цього діла. Він не привласнює цей бугор до свого імені.  Паршек є не за власника, а за спільне діло всіх наших людей.

      36. Вони живуть у природі за рахунок повсякчасного такого прибутку. Він дається землею, вона дає нам свої надра, своє джерело, свою зброю, за що чоловік іде в бій. Люди живуть з людьми в ненависті, у них зло, одні проти інших. Паршек є на цьому місці, він є за любов одну з усіх. Уже війни не буде проти руських, проти неї Паршек. Він є за Чувілкін бугор, за здорових людей, щоб вони не хворіли, не застуджувалися. А Чувілкін бугор дав цю можливість. Паршек є за ображеного нашого руського солдата, він не за війну, а за те, щоб не було війни, а за це ось стоїть горою Паршек. В усій цій історії Паршек є Бог землі за ділом, він є хазяїн цього всього. Хазяїн є всьому положенню. Він сказав адміністратору, що не треба командувати підлеглим, а треба буде відмовитися від цього всього. А краще буде, якщо знаєш це діло, що його треба буде робити, то треба розказати про це все.

     37. Якщо тільки треба, то проси цього ось чоловіка. Якщо він зрозуміє це й учепиться, він піде й допоможе.  Паршек питає в Ігоря про це життя. Для чого треба буде народжуватись у цьому, якщо це належить і треба вмерти? Це треба похвалитись, що ми вміємо робити це. Ми зайнялись статевими зносинами, а після цього всього чоловік народжується. Це наше хороше веде до поганого: чоловік умирає від цього. Паршек добився свого в природі через свою любов до неї. Вона стала Паршекові любимим другом. Він упросив її, умолив ради Бога залишитись таким чоловіком, не вмираючим ніколи. Він є Бог Землі у зв’язку із цим усім. Його як такого береже природа, вона говорить: Паршекові тисячу разів можна вмерти, усі повмирали, а Паршек жив, він живе, він буде так жити, як не жили люди. Вони всі повмирали, і вмруть вони так у цьому. А Паршек говорить. Я не купую здоров’я за гроші, я не визнаю їх за життя своє, як визнають люди.

      38. Люди не жаліють його, в Арктику їдуть, летять у Космос. Вони забезпечені всюди. Їхнє діло одне треба робити. Вони є люди військового характеру, умови посилають їх. Вони роблять все за гроші в природі. Наука, технічна сторона не стоїть на місці. Якщо це треба, ми робимо це. Люди визнали, що це треба робити. Ми робимо це діло, міжнародне положення. А Паршек говорить: ідея моя для чого ворота відчинила? Він Ігорю говорить: ми не пробували цього всього й не робили цього, що робить Паршек. Він є між нами такий один. Він не буде вмирати так, як умирають усі люди. Про нього, такого чоловіка, узнають ув’язнені та божевільні, вони будуть просити його. Він прощає всім, усім несе добро, він же милостивий у всьому й терпеливий до багатьох, особливо тому нужденному чоловікові, у кого нема того,  що треба. А раз цього нема, на це суду нема, бідність побиває все.

     39. Це все зробив Паршек, він залишив на цьому папері свої слова, у нього виходить життєва фраза. Нам треба відмовитися від свого початого діла. Технічна сторона із штучним і хімією огородила людей, а їх задовольнити не змогла.  Як люди жили біля цього бугра в цій Оріхівці. Вони озброювались, прибуток одержували від природи, орали землю щорічно, кожний раз клали орану землю під сніг. Люди не забували думати про це й чекати весну. Яка вона така йде до нас! Тепле сонечко з променями своїми обігрівало землю, сніг водою умився, а місця озеленили себе травою своєю. Ріллю приготували до обробітку, щоб із неї зробити грядку, у неї зернятко посіяти, і нехай сходить масивність хлібів. А наше діло одне – чекати в цьому рості врожаю, готуватись до збирання. Уся техніка, усі люди є в бою за зерно. Ми робимо це щорічно. Куди це дівається?

     40. Тони складають із цього всього. Люди весь рік безперервно живуть, і вони навчаються в цього всього,  вони думають врятувати самі себе цим. Це все горить вогнем, спалюється повітрям, водою обливається. Природа є помічниця техніці, вони разом роблять усе це. Якщо захоче допомогти цьому всьому ділу, вона попаде в ціль; якщо не дасть, кінець цьому всьому. Паршек бачить із цього ось бугра кожну окремо живущу людину. З ними, з усією сім’єю, веду мову про все створене на цьому місці діло, котре треба не мені одному. А що робити доводиться мені як такому? Я їду сюди не один, а з людьми. Ми приїжджаємо сюди зі Святим Духом за здоровим тілом. Паршек сіє зернятко сюди для того, щоб плоди виростали, у цій колдибані вічно купались. Це місце райської ванни є всіх земних людей. Ніде ніяк не можна знайти своє особисте здоров’я, найенергійніше в житті для всякого чоловіка, йому дається здоров’я.

      41. Тут зими нема і літа нема, лежить у природі одне здоров’я. Ми, усі люди нужденні, котрі захворіли, похворіли, засобів ніяких у житті не знайшли, крім одного нашого рідного Учителя. Він прийняв нас усіх, сили свої ввів нам як таким. Ми приїхали з ним сюди на це місце. На ось цьому бугрі люди приймались, вони були задоволені цим. Ми купались, нас оточив Святий Дух. Тут ніхто з нас не застудився і не захворів, а всі були життєрадісними, такими ми залишились. А тепер ми не повинні мовчати про цей початок у нашому житті, про це все людям треба розказати: про цього Учителя, про це місце й про це діло небувале нове. Чоловік зробиться завдяки цьому всьому Богом. А ми, усі люди, ображені, хворі, отримуємо своє це здоров’я від нього.

      42. Ми не будемо так хворіти, нас оточить природа, її такі ось якості: це є повітря, це є вода й наша земля. Вони допомагають Учителеві, як любимі друзі. Він просить їх, таких любимих друзів, вони допомагають йому як такому. Люди всі є жадаючі хворі, їм треба здоров’я. А здоров’я є в природі. Учитель учить цьому всьому, щоб люди Учителя просили. А Учитель просить природу, вона бере свої сили на себе, нам усім прощає.  Що ми з вами робимо, наша найбільша помилка. Ми почали робити це діло, недоробили, умерли. Наша вина є в цьому ділі, це ми починали в природі, узялись за це діло. Воно нам треба й необхідно треба. А природі треба давати, вона в цьому терпить від цього діла. Ми є люди та ще які ми. А скільки нас таких на білому світі, усім треба давати, і не мало, а багато. Цьому немає кінця й краю.

     43. Природа є матір рідна, у неї є великі сили на це діло, а все ж цій матері доведеться здаватися від цього діла. Сьогодні дай, завтра дай, і післязавтра дай,  кінець прийде цьому всьому. Ці сили видихнуться, матір постаріє, ці сили відійдуть. Які кліщики були, стануть щезати. Природа, вона безсила, умре від цього. Ось до чого ми з вами йдемо через цей ось бугор, до життя, але не смерті. Паршек закликає всіх до цього діла й хоче, щоб люди знали це ось. Це одне, а буде друге. Треба робити, а в ділі є усе людське життя, воно є технічне, штучним оточено, хімія введена. А от Чувілкін бугор, він треба нам усім як такий, ми будемо вчитися на ньому як ніколи. Ми так навчимось цьому і будемо жити безсмертними. Ось які будуть наші діла в цьому, природа так збереже нас, як ніколи ніхто. Паршек додумався до того, щоб усіх людей підняти з їхніх могил у праху.

     44. Іванов, руський він чоловік, що розуміє життя всіх національностей. Вони всі є такі люди: вони не хочуть у себе поганого, щоб у природі був суворий клімат, вони не хочуть цього. У них і в нас погоня одна за живим прибутком, який коштує гроші, золото. Вони навчаються в школі на це все так само, як і ми, читають, розуміють, про це ось пишуть. Вони не живуть без зброї. У природі є всякого добра, на все треба приладдя, хитрість і практичне вміння цим людям. Вони багато живуть, їм природа дає, вони полюють. Усе в природі є, від самих солодощів до самого тепла, усі люди хочуть цього. Вони мають свою землю з ґрунтом. У ній є всякого роду поклади, вони їх розробляють. Люди роблять усе за цю копійку, за золото. Люди робляться хазяї із цим добром.

       45. Вони є хранителі своїх власницьких засобів, усякого роду цінностей. Мільйонер, таке право є в людях найбагатших. Вони держать людей у себе, платять гроші їм, чим люди живуть. У нас є своя форма, у них є своя. Чоловік народжується матір’ю. Вона народила його для того, щоб йому жити в цьому суспільстві. Теорія, учений світ готують для людей, для цього всього свій побут, котрий їм треба в їхньому житті. Учені самі народилися такими, у них молодість проходила яка.  Малює про своє таке життя Паршек. Він виростав у селі, у великому селі, в Оріхівці, де приватна власність смітила. Цар розпоряджався людьми. У столипінську кампанію інтелігенцію  землемірів прислали наділяти ділянки свого характеру. Ми, двоє нас, Іван Сурин і Паршек. Їхня прогулянка: нічною порою при місяці їздити на велосипедах. А ми які були хитруни: вулицю перев’язали вірьовкою, їхньому катанню перешкодили. Вони їхали по дорозі назад, а вірьовка не дала їм їхати далі, вони стали падати, аварія. Ми дивились: бачимо таке горе, стали тікати на Кобзів город. А там хазяїн охороняв, закричав: «Допоможіть». Кивенок Павло побіг назустріч цьому всьому. Ми були оточені, гибель наша така.

      46. А в цей час ґудзик придержав йому дорогу, він обірвався у штанах, він упав спрожогу. А ми сховались, утекли від царського покарання. Павло розбився весь: від такого бігу опинився в кущах. А нас, таких хлопців, як не було. Ось що ми робили в молодості. А тепер Паршек узявся описувати про це ось, він знає добре цю штуку, робив сам. Ми всі, початкові діти, були шибеники, матері різні народили нас у це життя. А тепер Паршек узявся за бугор. Ця історія, котру люди роблять, не задовольнила їх користю. А Паршек знайшов для цього  всього живе, свою дорогу, путь для всіх нас, нову, незалежну ніяк ні від кого, тільки треба відмовитися від усього цього безкорисного.

      47. Те, що ми до цього діла робили, ми купували здоров’я за гроші. Ми жити без них не в силах залишатися, так воно робилось. Це тільки знайшовся Паршек, котрий знайшов свою свідомість, на собі застосував, терпить у голоді та в холоді. Так ніхто не робив, крім одного Паршека. Йому Чувілкін бугор поміг залишатися без усякої потреби, як Паршек залишився. Природа підказала йому, що тільки бугор допоможе цьому всьому. Він допоможе струмом кожній людині, що прийшла, своїм здоров’ям. А якщо Паршек знайшов у ньому ці природні засоби, він хвалиться ними. У цьому ділі не треба ніяких курортів, у цьому всьому ліжко відпаде, годівниця не буде треба. Усе буде робитись без потреби, природно. Повітря, вода й земля, усе це буде допомагати.     

     48. Природа освітила це місце на Паршекові. На цьому місці, на цьому ось бугрі буде людський  рай. Не той рай, що колись наші попи малювали цю ось картину після смерті людей, вони  умерли. А тепер Паршек вносить людям живого характеру, він сам  виклав практично це, на чоловікові проявив. Люди говорять і хочуть безсмертя. А щоб у них вийшло, треба таке місце й такого чоловіка. А в нас таке місце є, де чоловік має бути таким, як себе показує Паршек. Це його тіло є на бугрі без усякої потреби, без усякого самозахисту й усякої вигоди. Сну нема ніякого вночі, стоячи. Хто завоює в природі безсмертя. Це Чувілкін бугор є вся наша їжа, наш одяг, весь мертвий капітал. Чувілкін бугор у природі знайдений для життя людського, він є безсмертного характеру, ні на що не замінний.

      49. Ні на арктичні умови, ні на атмосферний космос, ні на бурхливі ліси, ні на скелясті гори, ні на рівнини землі чорнозему, ні на які надра чи океанські хвилі Паршек не проміняє Чувилкіного бугра. На Чувілкіному бугрі розташувався із своєю ідеєю Паршек. Там нема ніякої техніки, нема ніякого штучного і не введена хімія. Мертвого капіталу нема там. А є для всього світу всіх людей земний рай. На цьому бугрі не поснідаєш, не пообідаєш і не повечеряєш, спати не ляжеш у м’яку постіль, форми фасонної для краси не одягнеш. А щоб там був дім, він зовсім не треба там Паршеку.    Я, як такий мудрець із своїми такими думками, не побоюсь природи своєю ногою поступати, щоб люди не сказали на це діло: якась у цьому зародилась чума.  Я є чоловік цієї ось землі, дихаю сильно, різко говорю не про якесь диво, а про природу, про Чувілкін бугор.

      50. Це моє таке є серце, як 25-річного чоловіка. Мій є вихід у цьому. Я не боюсь ніякого ворога в житті, не боюсь навіть смерті. За що мене природа такого покарає? Я є за ображеного чоловіка, за хворого, а ми, усі живущі люди, є хворі, стоїмо в черзі. Нехай ми скажемо про більшовиків. Ми прогнали капіталістів із землі. Нам усім дано право вчитись. Ми вчились теорії, старались зробитись організованими. Командир командує іншими підлеглими людьми своїм умінням. Усі ми, такі люди, зробилися технічними, штучним оточили, ввели хімію. Щоб у природі бути сильними, давати опір наступаючому ворогу в природі, ми, як комуністи, не хотіли відчувати це на собі, а все ми старались жити по-старому, добре і тепло. А холодне й погане залишили Паршеку, загартованому чоловікові, він є в нас один.

     51. Ми маємо свій такий розвиток. Така думка, вона жене нас у бій з природою. Нам мало того, що маємо. Нам одне дай і дай без кінця й краю. Як мій батько шахтар добував вугілля, він не хотів бачити пенсії, руки рубали зарубку, а коли помирав, зійшов кров’ю через рот. Так і ми, усі вчені, отримаємо за те, щоб жилось нам добре і тепло. А погане, холодне ми віддали Паршекові, він у нас, у таких людей. Які ми є у природі люди? Ми завжди обережні зі своїм ділом, самі себе так одягаємо. Ми входимо, особливо зимою, у дім, як у замок. Щоб у степ піти! Нікого нема, крім одного любителя мисливця, він один навчився вбивати зайця в нас. Ми звикли чекати час, котрий іде по природі. А він треба нам таким, щоб земля допустила до догляду за нею. Ми робимо вміло грядку для посіву зерна з допомогою живої сили Нам, таким людям, не можна відмовляти давати свій урожай на все те.

      52. Ми не заслуговуємо таке від природи, а ліземо на рожен з усім своїм. Ми є люди цього порядку, нам дай, ми не знаємо більше нічого. А коли природа відмовить нам, то ми є не природа. А раз у нас є бажання таке, ми трудимося для цього. Ми робимо в житті цьому те, від чого робиться важко людям у природі. Якщо всім образливо, ми знаходимо вихід інший. Ми нічого не знаємо, нам дай не мало, а багато. Це було, це є, це буде. Ми помираємо через це. Наші люди хотіли цього ось, вони отримали, природа не простила їм. У неї є для цього все: прибуток і збиток. Ми є винні самі в цьому всьому через те, що зробили на цьому місці: весь день ми проходили та проробили. Де ми не були зі своєю думкою, і що ми не робили, а просили Бога, щоб він не забував нас таких. Це є наша така турбота, така путь. Ми думаємо в цьому ділі, а самі просимо Бога.

   53. Я є не один такий бідний, страждаючий, кому природа відгукнулась. Вона пішла назустріч цим людям, уродила, дала прибуток. А прибутку всі люди радіють. Бідняк радіє, багач радіє тим більше. Ми з вами жили в природі так усією сім’єю як один, як батькові рідному підкорялись. Він був ватажок  над усіма. Що він хотів зробити над сином своїм, те він зробив над ним. Навіть цар Петро або Грозний розстріляли синів. Цього Ульянов не дав свою згоду своєму синові такому народженому, як був Володька теоретик. Він пішов із своїм знанням проти самодержавства. Царя як такого вбити, це було таке в людях право. Ми всі кланялися, слухалися одному цареві, як Богові земному. Якщо цар не поділився з царем за що-небудь, за які-небудь нестатки, він доводив силою, своїми такими людьми. Це була сила жива людська невмируща. Люди були в усьому, цар примушував їх. Коли Леніну довелось піти із своєю теорією проти цього всього, він узявся за ображених людей.

     54. У світі політики він пішов проти царського режиму, що робився в людях. Якщо він такий розумний, такий сильний свого батька видалив. Володька виховувався в цьому дусі, ім’я його в людях Ленін допомагало. Він послав робітника, селянина в бій  зі зброєю в руках у Зимовий палац проти Тимчасового  уряду. Ці люди зробили це зі зброєю в руках: Радянську владу ввели, партію зробили зверхністю. Це є початок. Він був перший, за це все взявся, підготував усіх учених на це діло, щоб зробити в людях соціалізм, спільного діла колектив. Володька був ватажок свого зробленого діла, він не послухав батька свого, пішов проти Ульянових і зробив те, чого люди ці не чекали. Він оголосив себе в природі комуністом, проти цього Бога. За ним усі сини пішли проти своїх батьків, порушили права батька, стали примушувати батька рідного.

      55. Якщо ти породив мене, ти допомагай мені, моєму такому ленінському життю, котре нас усіх, як молодь, повело в бій у природу вишукувати якості хороші та теплі для всіх наших людей.  Володьку оголосили головою всього цього першого початку, чому ми вірили, старалися робити те, що скаже нам Володька. Він учився для цього, готувався зробити в житті в природі те, через що він умер. Його думка ввела  людям нову економічну політику, він втягнув людей цим. Люди бачили, люди робили, вони  вбили Володьку за це діло, він умер через  це  все. Де це поділось у людях, щоб ми шанували батька й матір? А ми пішли проти матері нашої. Копійка утворила цю державу, цей політичний режим. Люди  стали смертельно терпіти від цього. Володька вмер від цього. Його така безбожна ідея залишилась у Сталіна. Він став розкуркулювати руських мужиків, на смерть убивати.

      56. Паршек бачив цю картину на своїх товаришах по труду, він боявся їх, узяв поділився, узяв знайдене в природі своє погане та холодне. Він здивував їх, усіх учених, цим історичним ділом. Психіатри помилилися в цьому всьому, визнали його хворим на шизофренію, інвалідом праці першої групи. Паршек пішов на пенсію, він не розгубився. Природа була за нього, вона заступилася за такого ображеного чоловіка, дала йому  сили свої для цього, віддала в повній формі. Він погодився взяти їх із любов’ю на себе. Природа дала йому як такому одному з усіх. Він дав слово своє її любити своїм індивідуальним тілом. Боязнь відійшла від нього. Він пішов прямо до мети в природу, він знайшов істину в природі: жити безсмертним за рахунок свого діла. Він прийняв холод, він став жити гірше від всіх. Його свідомість сильно оточила. 

     57. Йому не треба економіка, політика така. Йому треба  життя вічне в людях.  За моє, зроблене людям погане, вони осудили мене своїм народним судом. А тепер він узявся відплатити їм своєю любов’ю до них. Паршек прийшов із своїм здоров’ям на поміч їм. Він не хоче, щоб люди так безслідно вмирали. У нього народилося таке бажання допомогти їм як таким, урятувати їх від смерті. Паршек є у цьому практик на собі, він зробив у людях, щоб вони бачили. Він говорить Ігореві, як віруючому в Бога. Чому це так робиться в людях, що вони всі помирають, скажи? У нього питає Паршек: Біблію носиш у кишені. Невже всі винні? Паршек говорить йому. Усі не шанують батька і матір, не люблять природу, ні повітря, ні води, а по землі бояться по снігу босими ногами ходити. Ігор погодився з цим. Він обіцяв багато Учителеві, а нічого не зробив. Він навіть не зміг приїхати в Кондрючий до Учителя. Хіба це є учня таке діло?

     58. Якщо розібратись, Учитель врятував йому життя своє. Природа хотіла вбити його як такого, а Учитель  врятував його. Він є живий, він здоровий, і він робить те, чого не треба. Комсомолець учився на те, щоби бути найбільш організованим  командиром, примушувати підлеглих людей. Партія не велить цього, а ми робили, ми робимо й будемо робити. Це наше діло таке. Ми на це ось учимось. Люди не народжувались у нас такі, щоб були корисними для людей. Ми є люди гордого характеру, багато робимо, хвалимось. Паршек заявляє нам прямо: найголовніше, щоб батька й матір шанували. Люди не робили цього в життя . Життя завойовано в цьому, що батька і матір не слухають. Цього батьки та матері не бажали. А тут у цей самий час у житті щось не повезло, у ньому помилився. Я спішу в цьому ділі, а воно не виходить.

      59. Я хочу зробити в природі те, що треба. Ми всі є такі в житті своєму. Якщо ми візьмемося за це безсмертне таке діло, спільними такими силами, усі наші люди з нашого всього світу Чувілкіного бугра, у нас це вийде через одного Паршека. Він уже зібрав своїх 12 учнів, куди входять 10 мужчин та дві жінки. Вони обґрунтують це все на цьому бугрі, вони покажуть це життя всім, як воно буде примушувати оточувати нас усіх. Ми з вами усі як один будемо жити так, як Паршек. Уже пішов п’ятий місяць, він відмовив собі те, що їдять усі люди. Йому Дух Святий допомагає  на Чувілкіному бугрі. Початок буде з бугра. Люди узнають про це все, люди закричать у весь свій голос, це райське життя примусить їх, вони прославлять його. Усі вони  скажуть про нього: це є він.

     60. А він є людям не по душі, вони не визнають його і не хочуть, щоб він був такий. А він є, він був, і він буде таким, як ми бачили його, і ми бачимо його. Він є в нас такий один з усіх таких людей, а вони женуть його з колії, з життя. Вони говорять: «Це є не він». Він, мовляв, є в житті чоловік такий, як і всі люди. А його це діло! Його люди бачили, але не всі. Його люди бачили заслужені в цьому всьому. Вони бачили, вони говорили про це все. А Паршек слухає, він заборонити не зможе. Значить, в людях є правда, вона ними так бережеться. Його бачили, значить, це одне з усіх. Це я буду він. А раз він є, то готуйтесь усі до одного. Це вас буде судити сам.  Цей бугор, він не бачив на собі ніколи, щоб люди були на ньому, як ми приходили туди.

      61. Сьогодні, 29 жовтня, неділя. Ми всі, пацієнти  моєї ідеї, приїхали на Чувілкін бугор на двох машинах. Ми поклонились горі й попросили природу, щоб вона врятувала Учителя в цьому для збереження його ідеї. Він сказав їм: тут на цьому бугрі, на цьому місці не для вас одних я ввожу силу вам своїми руками. Після цього  мого експериментального прийому люди моєї ідеї йдуть у холодну джерельну воду, люди є гарантовані від застуди й усякого захворювання. Ми всі є оточені цим, слідом за Учителем ми стали спускатися вниз по бугру. Нас, таких людей, котрі були покликані до цього експерименту, зустрів хазяїн з охоронцями порядку. Три чоловіка: голова сільради і два міліціонери. Їм не довелось бачити початок, як це все робилось. Паршекові довелось зробити цю роботу до них. А коли вони чекали біля води, Паршек сказав їм, що це треба бачити вам, ви запізнились. Паршек  став здороватися з потиском руки.

     62. Після чого голова питає в Паршека  про плани подальшої роботи. Я, як ділок цього всього діла, веду людей своїх у колдибаню купатись у воді холодній. Вони стали заперечувати нам, щоб ми не купалися в такому місці. Я довів їм своїми практичними словами. Вони згодились, дали нам волю купатися в цьому. Я перший заліз у воду, а за мною всі купались. У Паршека питає голова: далі що я повинен робити? Скупались, тепер їдемо додому. Вони більше нічого не питали, а наші люди старалися вступити в розмову. Їм було цікаво послухати Паршека про це діло. Паршек торкнувся цього бугра, цього місця. Говорить про бугор: цей бугор є струм, магнето, електрика, жива істота: повітря, вода, земля. Воно дає всякому чоловікові здоров’я, дасть йому. Цьому бугру треба кланятися низько, а Учителя просити.

      63. Ті люди, котрі чекали нас, у них було своє бажання. Їх цікавило все те, що було треба. А наше діло: на цей бугор приїхати. Ми приїхали в машині на Чувілкін бугор, а він був обкутаний молоком, покрив сніговий. Ми всі були роззуті, а їм же це діло, котре робилось нами, було дике. Ми скупались, а самі пішли  в терни назад їхати додому. Неділя, свято комсомолу, день водіїв автомобілів. Це є день наш початковий, ми зробили експеримент у цьому місці, це є невмирущий початок для людей перед усім світом. Чоловік один зробив це, Паршек вів людей до життя. А надворі  морозна струмінь лежала, люди куталися від цього всього, а з нас ішов пар здорового духу. Це був здоровий дух чоловіка. Він зробив це не для самого себе особисто. Він не їсть усе заради всього світу всіх людей, щоб вони знали цю таїну в природі.

      64. Вона робиться Паршеком, щоб усі люди знали про це, про експеримент. А ті люди, кому було доручено зустріти нас, не зустріли. Паршек усе зробив, прийняв сам своєю рукою хворих. А тепер треба скупатись, так сказав Паршек нам усім. Він своє зробив на цьому бугрі, на цьому місці живий факт. У житті цьому перемога залишилася за мною. Учитель є перший чоловік на цьому бугрі, він почав цю роботу сам для життя всіх наших земних людей.  По приїзду додому переді мною телевізор розкрив очі. Я бачив те, що зробили наші комсомольці, вони робили все для свого життя, у них вийшло це все в житті. На цьому з’їзді 60 років комсомолу вони говорили, що вони зробили за цей час. Вони хвалилися  своїми досягненнями, на сцені нам усе показали. Ми бачили на сцені: у нас діло є мертвого капіталу, міста, села різного покрою, заводи, ми зробили там машину, вона є в нас.

      65. А якщо розбилась, ми змайструємо її таку. Наше діло є таке, ми уміємо це діло робити. А ось щоб у цьому ділі людям була користь від цього, жоден із цих людей не сказав про це. Усі знають добре про це діло: про умови ув’язненого  та божевільного, вони виникли з нас, таких героїв. Ми помилилися в цьому всьому, зробили не те, що слід. Люди осудили нас із вами. Ми сидимо в тюрмі, томимося, у лікарні лежимо, стогнемо, ми ж вмираємо в цьому. А ми виступаємо на з’їзді, ветерани розказують своє слово нам, дітям. Нерентабельний. Що ми зробили в цьому ділі? Тюрму й лікарню. Як тюрма з лікарнею була, так вони залишились. Ви всі кричите в один голос: «Комунізм робимо». Кому, тому чоловікові, хто задоволений? Він же стоїть у черзі, не гарантований, щоб завтра жити. Ми не знаємо, що чекає нас таких завтра. Ми є хворі люди в цьому. А раз ми хворіємо, у нас нема того, що нам треба. Нам треба здоров’я, а ми помилилися в цьому ділі, зробили в людях злочин, не те, що треба в житті. А природа несе незадоволення людям на наше хороше, тепле.

     66. Ми шукаємо в цьому всьому. Для чого батьки це ось життя завойовували нам? Щоб ми з вами, усі до одного чоловіка, жили однаково. У нас діти є на утриманні своїх батьків. Кому вони прийшли допомагати? Кого вони повинні охороняти? Нашу адміністративну особу, генерала місце. А щоб йому дали душу із серцем. У нас він є ображений, хворий  чоловік перед усіма. За нього заступився Паршек. Він народився живим, він пропонує нам. Треба йому, як і усім, зарплата спільного характеру однакова  33 карбованця. Ось це комунізм буде. А те, що робило самодержавство царя, усіх людей він примушував робити, трудитись. У своєму індивідуальному батьківському господарстві ми повинні жити за батьківським указом. А тепер теорія сина Ульянова втрутилась. Володька примусив себе не підкорятися своєму рідному батькові, пішов назустріч тим людям, котрі в житті своєму підкорялись, робили на свого батька, він розпоряджався ними. А тепер революція змінила це діло, син прийшов  на зміну батькові.

      67. Батько народив сина, указав труд. Люди не зможуть жити без цього. Батьки ввели труд в життя людям, вони програли  цим ділом. А ми, як сини, підхопили це діло, не відмовились від цього всього, робити це нам. Революція примусила синів так трудитись. Ми не пожаліли самі себе, пішли слідом за Леніним. Вчені прийшли до Леніна, вони огородилися  технічним, штучним, хімію ввели, чим люди є незадоволені. У одного було, а в іншого нема. Але  природа кинула Паршека не на це все, щоб він знав, а що це погане й холодне? Вона готувала його, він був із людьми, люди піднімали й відпускали його в цьому. А  природа була за нього, коли люди адміністратори віднеслись озлоблено до нього за його діло, за ідею. Вони зняли волосся Паршекові, вони обстригли, оббрили і скоротили. Я не претендував на це. А господарник поставив питання перед моїми людьми, ніби я нічого не робив.

      68. А я вже писав, підсумовував думки про того чоловіка, про це діло. Богачов сказав, що він пише про якогось чоловіка. Це є він самий, кому довелося зустрітися у зв’язку із цим з ученими психіатрами. Усе це був Чернов, голова контрольної комісії Азово-Чорноморського краю, він викликав на це все психіатра Покровського. Я мав сили, уже я був на цій арені, для мене не відігравала ролі хвороба, а людина відігравала ролі щодо хвороби. Я не боявся природи, через свою любов зробився другом. А раз природа є друг мені в житті, то тут психіатри ні до чого. Їх було троє над моїм тілом: Покровський, Артемов і Корганов. Природа  примусила помилитися їх  на мені. Я був захищений природою в повній формі. Вона дала мені сили такі: лише б чоловік звернувся за чим-небудь у своїй нужді, я допоможу йому. Що ви, такі психіатри, знаєте, якщо ви боїтесь природи? Адже природа є за мене, вона обдарувала мене, вона дала мені свої плоди. Я не боюсь  ні повітря, ні води, ні  землі. Я є її друг життя за ділом.

     69. Я став зустрічатися із цими лікарями щодо  своєї хвороби. Вони були бідні люди вченого характеру, технічні, такі, як і всі. Вони стоять у черзі й не гарантовані через їхню непристойність. Вони не роблять нічого такого в житті, щоб не хворіти й не застуджуватись. Вони не знають, і нічого вони не роблять, гріш є їм ціна в цьому. А я робив, роблю, і буду робити. Я не боюсь хвороби так, як ви страждаєте від неї. Що я буду розмовляти з вами такими, якщо я є не такий, як ви є. Ви які були перед природою, такими ви залишились. У вас нема засобів, щоб ворога призупинити на людях. Як ви всі були в цьому технічними людьми, так ви залишились. У вас штучне відіграє роль, і ви вводите хімію. Ви хочете допомогти людям цим, ви допомагаєте хворобі. Вам хочеться призупинити її. Вона є така ця хвороба: якщо вона захоче, зробить за  її бажанням; якщо не захоче, відійде. Все залежить від людини, вона є  найголовніша в цьому, роль має в усьому.

      70. А ви, учений чоловік, є технічний чоловік. Вам треба зброя, а вона зроблена з природи: з повітря, води й землі. Ця зброя є чуже, ви можете помилитися ним. Це є мертве наточене діло, можете відрізати, можете не дорізати. Ви є не природний чоловік, у цьому озброєний. Можете вбити, може гострий рожен промахнутись. Гармата є станок, ученого характеру діло. Мало того, що її установили по закону на землі, та взяли приціл, навели дуло, стріляй по прицілу. А всьому ділу є вогонь, по повітрю летить. Ви робите зовсім не те, що треба. Цього чоловіка не знаєте. Я сказав вам уже про це діло. Ми народили це дитя, а кому приготували його такого? Він є в нас хворий, недостатньо задоволений. Він живе на утриманні батька й матері, він захищений чужим. Це добре, якщо дитя зберігається цим у батька й матері не своїм, воно живе чужим? Дитя ображене, воно йде на всякий злочин.

      71. Якщо ми не зробимо цієї рівності, то в нас ненависть не зживеться в людях. Як ми накидалися на чуже, так ми будемо жадні  на чуже.  Це є хвороба, та ще вона така, не взяв би, але воно лежить перед очима. Я, Паршек, цього села Оріхівка предковий мешканець, я народився в цьому, свою молодість я залишив позаду. А тепер я розкрив своїм здоров’ям для людей усього світу безсмертя одне з усіх у цьому місці на цьому бугрі. Ми приїжджали сюди, робили експеримент з цими людьми. Я показав живий факт у цьому ділі. Шановні ви живі на білому світі є люди землі, я, Паршек, розкрив природні багатства на цьому місці. Це є для вас усіх здоров’я. Воно нам необхідно треба. Ми його, це здоров’я, як таке на людях показали в особі ваших представників. Як вам відомо, атмосфера була морозна. Наші люди, вони були гарантовані, усі йшли босими по таких умовах, у колдибані вони купались без утрати свого здоров’я.

      72. Ваші люди є свідки цьому ось такому ділу, вони бачили це. Вони не бачили, як давалась гарантія, щоб не простигнути й не захворіти. Її давав своїм людям на бугрі Паршек, усім було добре і тепло. Нас оточила гарантія, черга наша щезла на нас, звичка покинула нас така. Вашим представникам я розказав частково про цей бугор як про рай людського життя. У цьому бугрі в цій місцевості є струм, магнето й електрика. Ця земля охоронялася в цілині від адамових років. Це повітря, вода, земля дає здоров’я людям. Якщо вам є цікавий цей експеримент, я покажу вам його. Це буде як живий факт. Ви залишитесь гарантовані у такій формі. Здоров’я ваше залишиться при вас. Це буде експеримент мій на вас зроблений. Ви не будете застуджуватись і не будете хворіти. Це все є в мене. Я хочу, щоб ви це мали. Боятись не треба цього. Бажаю щастя, здоров’я хорошого.

     73. Я, як такий, призначений природою, сам не вірю цьому, що мені доведеться судити за їхню помилку таку. Я скажу про цей труд, у котрий люди запросили мене. Я хлопчиком пішов і зробив те, що робили дорослі люди. А коли мені зрівнялось 35 років, я був із своїм здоров’ям трудитись гренадер. А адміністративній особі була не по душі моя шевелюра. Вони побажали мені це своїм задуманим учинком, це було їхнє діло на мені, що вони зробили: обстригли, оббрили й узяли скоротили. Я, як такий із своїм таким здоров’ям, зустрівся з ученими психіатрами через це все. Я  провожу зимою своє ходіння босими ногами по снігу, їхня велика помилка була визнати мене хворим  за це. Я сказав їм тоді своє спасибі, вони допомогли мені. Я подружив з природою, вона послала мене як такого туди, куди треба. Я пішов по профспілках так, як усі не ходили. Я був хворий чоловік, шукав людям у природі їхнє здоров’я, так я малював картину їм. Вони допомагали, давали гроші, чим я жив.

      74. Ці люди складали цю копійку, вони так люб’язно зустрічали мене, вони так люб’язно проводжали. Я залишав своє здоров’я їм за це все діло, ішов далі, шукав по природі інше, не таке, як воно є тепер. Люди зробилися технічними, штучними, з введеною хімія в своєму житті. Все єство пішло. А чоловік був утомленим, він залишився втомленим. Щоб легке отримав! Його це нездоров’я, він застудився, захворів, тому що не отримав. А якщо він таким залишався, його є незадоволення. Люди не знайшли засобів на це діло, і таких людей нема, щоб їм допомогти. Як ворог був над усіма людьми в природі, так він залишився.

   Наша техніка не пробудила, не дала здоров’я, а навпаки, ввела хворобу. Хвороба була, є,  буде до тих пір, поки на цьому на бугрі не зрозуміють Паршека, визнають його за істину цього діла, прийдуть поклонитися цьому бугру, і попросять природу, щоб вона зберегла Учителя  в своєму житті. щоб він удержав свою ідею як таку.

   75. Це ідея є не стара, а нова. Нам не сказати треба, а треба зробити це. Живий факт буде зроблено на мені, це здоров’я, безсмертя. А цьому ось сказаному слову треба місце, і треба буде до цього всього, щоби був чоловік, він повинен показати в цьому ділі щось. Він одержав довіру від природи для цього всього. Найголовніше, у цьому бути без усякої такої потреби.  Цьому чоловікові треба Чивилкін бугор, йому властиве живе, мертвого нема в ньому, а нас усіх збереже своїми силами. Усіх нас є таке бажання. Ми будемо робити це не для себе, а для всього світу. Нам буде легко. Природа є за нас таких. Ми не будемо наступати, на рожен лізти, а зробимося перед нею ввічливі, будемо просити її, упросимо її, вона врахує наш учинок, як ніколи пожаліє. Це жалість, вона не буде так накидатись,  дасть легке терпіння. Ми, усі люди, зробимося через це такими: люди низько поклоняться людям головою, скажуть своє слово: «Здрастуйте».

     76. Цього люди не робили в житті, щоб їхня душа й серце були такими, як природа захотіла. Якщо ми змінимо потік у житті! Найголовніше, дітей задовольнимо в їхньому житті, візьмемо всіх на утримання державою; не будемо примушувати їх, а просити будемо. Ось що нам допоможе в цьому. Я був оточений бандою, мої чоботи втягнули бандита, він забрав. А я став просити, благати його. Він підходить до мене, б’є по плечу й говорить: «Жаль твоєї молодості». І залишив живим. Ось які такі є наші, усіх людей, діла. Ми втягнули напасти на себе цих людей зі зброєю в руках. Якби не було грошей, не було б і цих нападаючих людей. Вона калічить нас за наше все. За що вона покарає мене, такого ось забіяку? У мене навіть не така ворожа думка, щоб я озброювався проти когось і за щось. Я не маю ненависті ні на кого ні за що.

      77. У мене є ввічливість цьому всьому така обдумана в людях, любов є моя до цього. Я вважаю себе нижче від усіх у цьому всьому. Я дав природі своє таке слово допомагати всім людям всякими засобами в цьому всьому в їх  такому нездоров’ї. А як треба й чим треба людям хворим допомогти? У мене  є для цього всього під руками матір моя невмируща ніде ніяк природа: повітря, вода, земля. Вона робить за моєю такою ось просьбою, котру я  знайшов сам з нею по природі й на людях зробив. Я не старався захопити так. У мене думка є одна, вона вела до людей хворих, нужденних. Вони хотіли, щоб я допомагав їм як таким. У мене до цього є здорового тіла дух. Я електризувався так у природі струмом, магнітом. У мене є електрики досить усякому чоловікові вбити всякого розвинутого ворога. Це моя є така думка, таке діло.

     78. За моїм усім таким ділом, я повинен прийняти  людину так своїми руками, своїм струмом. Вона повинна зробитися здоровою в житті своєму. Це такі в мене є природні засоби. Я знімаю всяку біль своїм поцілунком, своєю любов’ю, своїм розумом із людей. Їм тут зараз робиться від цього всього легко. У мене нема, чим поїти, чим колоти. У мене нема ножа, чим різати. У мене є виходжене таке духовне здорове тіло, мій дух освічений. У мене, такого чоловіка, є виходжене моє молоде загартоване, здорове серце, як 25-річного чоловіка. Як же ти не отримаєш моє здоров’я від мене, від такого тіла,  якщо я віддаю всю свою любов на це все! Це моє таке є для всіх живе діло, а я люблю його так, я не гидую цим чоловіком, і я не йду від нього. Це є моя робота.          

     79. Я шукаю в цьому ділі собі місце, щоб таке було природне місце, щоб ним не заважати  нікому, ніяким людям, а своє таке в людях установити. Моє це є ваше всіх, природа, а у природі є живі якості. Які? Про це нікому не можна знати, таїна, вона є в мені, у моєму тілі є заслуги твої. Ти стоїш на ногах переді мною, ти є весь чужий, цим усім хвалишся, що на тобі. Красивий одяг, ти в цьому є чоловік, але не гарантований, стоїш у черзі, чекаєш завтрашнього дня, ти приготувався до нього. Чого тільки нема? А щоб знати про це все, ти нічого не знаєш, ти будеш жити в цьому чи ні ? А природа, вона є матір своїй дитині: що вона захоче, те вона й зробить. Вона є володарка цьому, вона народила його, вона держить його, як кліщика. Йому дає в житті те, що йому в цьому ділі треба. Він не їсть поганого, він не їсть смердючого. Йому треба такий день хорошого характеру, він біжить від поганого, він іде від нього, захищається. Це всі люди привчені так: вони ще не жили в цьому, а приготувались. Як жити?

      80. По-своєму, по-індивідуальному, власницькі. Це моє, а це ваше. Я маю своє таке живе тіло, як і всі люди його мають, тільки власності, індивідуальності такої на мені немає. Я не ношу зовсім чуже, вважаю, це все непотрібне. Це все зробили руки чоловіка труда, йому треба гроші, він приготував товар, свій виріб. Якщо треба буде, купиш, заплатиш гроші. А без цього всього людям неможливо буде жити. Я так визнав, так я роблю. Я не живу по-людському, я поділився з ними.    Свого діждався. Сьогодні, 20 листопада, сніг упав на землю, це моя невмираюча дана природою така ось у житті радість. Я ліг би на нього, не спав, як це робиться, а відчував цей холод, сніжні умови. Мені сказали, що сніг лежить надворі такий. Він перший є енергійний, як ніколи холодний. Я підхопився, закричав: сніг. Це є моє таке щастя моєму здоров’ю. Я вибіг на нього, як і звичайно його зустрічаю, як небесні дари. По ньому побігав, як по килиму, із славою побігав, а  задовольнити не зміг себе.

      81. Ноги мої почули тепло. Це мій на землі є рай усім людям. У другий раз я вийшов на цей любимий сніг, на природне таке царство. Ти пам’ятаєш, Ігор, любий друг, нашу першу зустріч з тобою, котра примусила нас із тобою по снігу по такому дружити, від чого ти отримав своє здоров’я. Відходів було літри від тебе. А тепер де вони? Ти ж гнив. Твоє здоров’я освітилося в цьому. Ти схопив думку мою істинно, писати став. Про кого? Про правду. Твоє це виграло, ти піднявся вверх. Ми з тобою є вояки по снігу ходити, щоб він був. А зараз у третій раз ми вийшли вдвох з Валею, походили, я швидко побіг для свого серця. Я люблю сніг, як себе. Такого чоловіка не було в житті своєму. А тепер у такого чоловіка, як у Паршека, народилась думка і таке діло, він його розкрив разом із людьми на бугрі, із нужденними в здоров’ї. Ми всі є такі люди: сьогодні є здоровий, а завтра захворів, сили нема. Що доводиться робити цій людині?

      82. Здоров’я нема, вона втратила його в житті. А якщо вона втратила його легко, його знайти важко в цьому. Яка в цьому хвороба є в людей, у нас немає  засобів, і людей немає, щоб у цьому горі, у біді допомогти, крім одного місця, це Чувілкін бугор. А він стоїть на ньому своїми босими ногами, він набирається сил у цьому. Говорить людям, ідіть до мене. Я прийму вас усіх і дам вам свої сили на цьому бугрі. Ви підете вниз у колдибаню, там скупаєтесь, ви будете гарантовані від застуди, захворювання. Ось це дасть нам нове. Ми зробимо за Паршеком усе це, у нас  вийде це все. Це є наше здоров’я, наша така путь, треба його так робити. Паршек живе для всіх людей усього світу. Він не танцює, не співає нам, а всім нам так говорить. Ми помилилися в своєму ділі із самого маленького дитяти, стали його годувати, стали одівати, зайшли в дім із вигодами. Ми стали зростати, чужим захистились і  мертвим огородились.

      83. Це в природі тілу є важке, але звикають. Наша така звичка, вона навчила робити нас так ось. Ми робимо, ми помиляємось, і ми вмираємо. Які ж ми є такі люди всі, як один, живемо в природі, а самі стоїмо в черзі? Ми з вами є не впевнені в це діло, чи будемо жити? А озброїлись сильно як ніколи. Можна сказати, все є в нас, ми нічого не потребуємо. А нужда є погане. Це все порвалось, не врятувало. Я захворів, хворію сильно. Лікарі не допомагають від цієї хвороби. Вони є технічні люди, їм треба в руки зброя, техніка, штучне, хімія, тоді вони поїдуть на машині. Якщо не буде цього, вони нічого не зроблять такій хворобі. Хворого привезуть, він попадає в умови, де люди не живуть, а вмирають. Він радий вирватися звідти, та умови держать, хвороба твоя. Він не хоче, щоб ти хворів. А ти не звик. Тобі страшно, а страх перемагає завжди ворога твого. Ти робишся здоровий через цей переляк.

      84. Твоє все життя є на волі. А от моє все є в снігу. Я люблю холод, зимову пору, купаюсь у воді в холодній надворі. Це є природне таке ось здоров’я. Воно було, воно є, воно буде. Це є не літо, сонячні промені. Воно оточено тишею. Я так зустрічаю морозну тишу зимою. Вона зустрічає нашого брата не раз. Ми кутаємося від цього всього. А щоб таким бути, як є Паршек! Він іде в холод, у сніг. Хоч холодно, хоч голод, але йти треба. Таке його життя. Він боїться природи, тому він одягається. Він іде від неї, а вона доганяє його в цьому, як боягуза, і тягне, як удав. Ти не обдуриш природу. Вона лякає для того, щоб ти знав із своїм запасом, із твоєю зброєю, ти народився для чого? А ти побоявся, став їсти, став одягатись і в домі жити, це є мертве й чуже. А своє? Нема чого сказати.

     85. Якби чоловік перший знав, що йому треба вмирати, він би не народжувався. А люди народили його для життя. Вони боялись, як би він не вмер без нічого. Вони шукали йому в цьому вихід, його годували, його одягали та в домі держали. Він їв там, він там одягався й ночі спав. Це не порятунок, а знищення, від чого він умер. А якби ми не робили йому цього, держали без усяких потреб в умовах життя! А все це робилось людьми. Вони народили його самі,  його показали в цьому. Ми зробили його для цього, уже життя. Але буде жити? Від того, що зробили на ньому люди, він захворів. А йому засобів немає, він вмирає у нас безслідно. Ось що люди зробили на дитині. Люди є винні в цьому самі, вони бажали зробити це, самі робили похіть. А коли вони зробили, у них вийшло їх бажання. Так зробилось у них, сім’ячко посіяли. Люди почули про це сім’я, стали готуватися в цьому, щоб його зустріти хорошим, чим треба.

     86. Людина  вперше приходить на цю землю. Вона зустрілася з водою, вона промила слід, а повітря сил набралось, її  виштовхнуло з тіла живою, а земля прийняла. Який він був у цей час, зрозумійте, і що з ним як таким зустрілось? Це техніка, штучне й хімія, те, чого ніколи не бачив і не чув. А зараз він прийняв це, він злякано сприйняв. Те, що йому піднесли, є все чуже природне, але не живе. Воно є вбите нами та ще вкрадене. Це є злочин, із злочинів злочин. Люди є люди, а природа є природою. Вона є така, що не прощає. Вона приймає хороше. Вона робить, це одне, а друге, ми нічого не знаємо. Ми знаємо й хочемо зробити, а в ділі є все життя, воно робиться людьми. Люди всі живуть незадоволені тим, що вони не знайшли. Їхнє діло так знаходити чуже, як це робиться  людьми. Ми копаємось в Арктиці, ми робимо в Космосі. Що буде із цього, скажіть? Нічого такого не буде.

    87. А от Чувілкін бугор, він має властивості, не може  вмерти від цього. У Паршека нема мішка й нема невагомості, є тіло здорового духу. Воно не пішло від природи, а близько стало. Природа й тіло чоловіка є одне, у них нема різниці між собою, а життя є одне невмируще. Скільки йому років, а він не змінив себе ніяк у цьому. Як його сили були, так вони залишились у ньому. Це, що Паршек знайшов на ньому, не замінимо ні на яке золото, це життя вічного характеру. Паршек ухопився за це, він тримається за це місце, він робить свою підготовку туди. На цьому бугрі він відкриє людям путь бути без усякої потреби, святе в дусі діло. Уже експеримент зроблено нами на людях у природі, це перше початкове є таке діло. Ми приїхали сюди на це місце вранці рано, мороз лежав на цілинній траві.

      88. Уся наша експедиція прийшла роззутими на цей бугор, ми  поклонились як такому до землі, природу попросили, щоб вона зберегла Учителя, щоб ідея його в житті залишилась. Ось що потребували ці люди від природи. Вони проливали свої сльози на цьому бугрі за це діло. Вони знали й поважали мене, я є їхній один помічник у житті своєму, ніхто, крім одного мене. Я не потребував цього в природі, а багато ходив у цьому ділі по природі. Я думав з ними разом про це саме, багато писав про це в труді. Я хотів знайти це слово, щоб ним виразити про це. Сорок шість років це є дещо таке, щоб його писати й назавжди нам залишитись задоволеними своєю ідеєю. Люди розуміли її так, і хотілось зробити їм це.

      88. Сон. Чому я Валі сказав, щоб  вона, така близька до мене, у цьому підібрала ніж своєю рукою й за моїм велінням людей усього хутору вирізала? Навіть вона сказала в словах це, але потім після цього всього вона докладно зупинилась і сказала про моє здоров’я свою правду: «Мій Учитель не скаже це, а я є така баба, не зроблю». Ці слова я тільки  обґрунтував і тут на цій сторінці написав. Такий сон прийшов мені про мою писанину. Я старався передати свою істину вченому світові, а сам не мав часу віддати свою працю вченому знаючому особисто в руки. Я звернувся до іншого такого, знаючого це моє діло. Я просив, благав його, щоб він, як знаюча особа, сам поговорив про мене  з ним. Але він не брався. Я взяв камінь у руки від такого в собі зла, і хотів полякати цього знаючого вченого без усякого. А він віднісся до цього всього серйозно і мене попередив своєю сміливістю. Я ввічливо визнав свою помилку в цьому, і тут же сам собі сказав: це ось, що  робилося мною, кулаками не доведеш. Треба вірити природі та на це все надіятись.

     90. Цього мало. Але треба робити те, що люди бачать на мені. Цього мало, що їм доводиться бачити. Вони чують про це далеко-далеко, а самі беруться це робити, у них не виходить це так. У нас двох вийшло  це діло так. Ми виявились двоє на це діло. Ось що ми зробили в цьому. 9-го листопада 1978 року нашому свідомому терпінню виповниться рівно п’ять місяців. Природа готує нас до цього діла. Нам не можна відмовити собі в їжі повністю. Що вона рекомендує нам? Ми пропускаємо в малій формі рослинне, молочне. Природа говорить нам так, ми робимо вдвох це. А всіх учнів, крім нас, є одинадцять. Усього є 12 учнів заслужених, таких, як Валя, вона є близька до мене. 10 мужчин і дві жінки. Ми добре знаємо їх, зустрічаємось, говоримо, як з усіма, але вони не знають цього, що ми знаємо про них. Ми мовчимо про це все. Коли це треба буде, Чувілкін бугор закличе нас усіх до порядку. Ми всі прийдемо туди з одними силами без усякої потреби. Слово Учителя буде в цьому ділі таке, лише б він сказав цьому своєму вченому, він є уже цьому заслужений. А всі решта люди підуть слідом за ними.

     91. Ти, як такий чоловік, розуміючий це діло, ти ж двічі дипломований, мені не вчити тебе. Ті думки, що треба було для цього діла, Учитель передав Ігореві як людині. Ти взявся за це діло сам, написав про це діло, тепер нехай учені розбираються самі з цим ділом. Паршек є людина, як усі люди. Вони назвали його за добре діло: він є Учитель, він є Переможець природи через народженого ворога.  Якби Паршек не втрутився із своєю просьбою до природи під час війни. Він був при гітлерівському шефстві, німці кричали як Богу «гут пан», а «пан» був руський. Він був за ображеного руського солдата, як Бог за нього заступився й упросив природу. Вона допомогла йому: німецька перевага в усій техніці була, але руські танки розбили німців під Москвою, армію Паулюса оточили від Волгоградом. Гітлер програв через це:  не треба було запрошувати Паршека в Берлін, а потім у гестапо мучити його по морозу. Паршек є людина, а по-вашому, він є Бог.

      92. Якби ви були праві. Але ви є агресори, ви напали на руських, так тепер ви відповідайте. Цього Бог не хоче бачити, що зробили самі люди. Вони розстріляли всіх правителів. А ворог як був у людях, так він залишився. Німці ніколи не забудуть  таку традицію, за це усе зроблене їм руськими. Але тепер правителі війни такої побояться посилати свій народ у бій. Їм буде програшним таке, люди осудять через таке їх, як зачинателів, тому війни людей із людьми не буде. За цю думку сам Бог стояв, стоїть і буде стояти. Він є на боці ображених людей, вони стоять у черзі й чекають такого діла,  як діждався в цьому ділі Гітлер. Він не знав так природу, її умови, як пізнав її Паршек. Він стоїть не за гордість, Паршеку допомагає ввічливість. Його просьба є в усьому, особливо він упросив природу, щоб Гітлер не був. А тепер його така просьба перед природою одна з усіх: своїм пізнанням обплутати вчений світ.

      93. Вони оточили своїм поняттям Паршека,  шизофренією. Він є Переможець усієї природи, він є Учитель усього народу, він є Бог землі за таке ось діло Ігоря. Він пише про  це, що він зробив на собі. Люди нехай читають це писання про це ось діло, про своє рідне село Оріхівку, вона мене освітила. Тому я є в цьому ділі Бог. Чоловік, який би він не був, він чекає на своєму місці, він стоїть, чекає в черзі свого дня. Він не гарантований у цьому, що завтра на нього, на такого молодця, на його тіло, не накинеться  природа і не утворить стихію йому, його горе чи біду.  Ми, всі люди, не знайшли  засобів проти цього, і людей нема таких, щоб цьому всьому допомогли, крім одного, це Паршек є на цьому бугрі. Він кричить усім, хоче сказати свої ввічливі слова всім нашим людям про цю ось колдибаню, у котрій я, Паршек, із дитинства купався й купаюсь тепер.

      94. Я прошу вас як таких людей, ідіть по моїй такій ось дорозі. Я знайшов її, тепер хочу, щоб ви наслідували моєму прикладу. Ідіть, цьому бугру низько до землі кланяйтесь, просіть природу, щоб вона зберегла Паршека. Він пробуджує всіх живих і мертвих людей. Нічого не пропадає в природі, воно жило, воно живе, воно буде жити.  Нехай виконком Лутугинського району прочитає про експеримент мого діла, я описав їм його. Не читайте, а робіть. Ось що потребує в своїй ввічливості Паршек. Він пише вам про це найголовніше, він хоче сказати. Досить нам так умирати, як ми вмирали до цього діла. Природа просить нас, таких ось вояк, не робити те, що робили. Ми не послухалися своїх батьків, матерів, пішли на своє утримання, стали жити в природі добре і тепло. Ми отримали нестаток за це все, зроблене нами в природі,  нас оточило горе з бідою. Ми уже захворіли, похворіли й умерли на віки-віків. Люди закопали в землю нас усіх умерлих, вони просили собі дорогу до цього, вина залишилася за ними.

     95. Хіба у нас на білому світі хворих людей нема? Вони всі є хворі. Вони нічого не роблять і не вміють робити, тому вони всі до одного чоловіка стояли в черзі, вони стоять в черзі сьогодні, й будуть вони так стояти весь час лише тому, що вони звикли спати ночі, просипати своє царство. А коли ми в цьому спимо, нам сни сняться, що ми літаємо в повітрі. А в самих ноги відмовляють ходити перед старістю. А раз ноги вже не ходять, що може бути гірше від цього? Гіршого не може бути. Ноги не ходять, голова перестає думати, серце не робить, зупиняється, ми закінчуємо своє таке життя. Що ж ми за такі люди без цього всього? Ми лягаємо в землю на віки віків, люди закопують нас, ми лежимо в праху. Душа оточена духом, вона десь буває. Щоб так даремно пройшло, Паршек є не на тому боці. Він стоїть за те, щоб люди встали з мертвих у живі й подивились назад, і побачили те, що вони зробили за дві тисячі років.

     96. Паршек показує своїм пальцем Ігореві на сліди минулих цих людей. Де вони подівались? І всі ці живущі люди повмирають на віки-віків. А Паршек підніме своїми силами їх, таких ось людей. Такий час прийде, хто людину закопав, той її відкопає. Паршек зробить усе це.  Бажаю щастя, здоров’я хорошого.

1978 рік 2 листопада. Учитель Іванов. Набір Ош.

7811.02   Тематичний покажчик 

Райське життя, рай  8,48,49

Бог землі 37,38

Бог   11,17,60,73,87

Спасіння   16,17,32,96

Нове життя  11,13

Безсмертя  43,71,75, 76

Учитель історія   16,21,22,45,57,67,68,73

Війна 41г.  92

Народження   ЧБП   23

Бугор   23-27,32-36,43-47,61-64,71,74,82,87,94

Смерть причина  57

Чуже мертве  25,30,32,39

12 учнів  27,59,90 

Здоровя  25,40,41,42,47,74,78,83,84,95

Холодне страшне  83

Учені  31,70

Батько і син  53

Одна зарплата  11,66,70,71,76

Гроші  33

Син  95

Народження чоловіка, похіть  37,86

Комуністи  50,54,55

Батька і матір поважати  55,58