1. Сонечко запекло, стало тепло, мені, такому чоловікові, доводилось жити дуже добре. Я народився в цьому, мені зрівнялось небагато років. Я навчився ходити на своїх ногах, навчився володіти мовою. По такій дорозі я проходив, щоб мені не забути про це. Мені, такому чоловікові, доводилось ходити по цьому рано вранці в  будь-яку погоду. Я народився, люди піднесли мене на білий світ. Я був маленький, люди зустріли такого, самі захотіли цього, їм потрібна була заміна. Їх примусило те, що їх не чекало, їх апатія, вона взята людьми. Люди стали робити це, ще не думали, не чекали, а воно прийшло без усякого діла, а взяли зговорились, це є початок життя нашого. Ми не думали цього, а це все вийшло на арені. Ми з вами зробили це, це все не продумано, а все ж зробили, у нас вийшов живий факт. Ми їли, не їли, проковтнули, стало чутно це, так вийшло в житті. А час ішов, він не стояв на одному місці. Це ж є природа, вона є  така в житті своєму. Із самого ранку наше сонечко сходило, по всій дорозі піднялось, а тепер воно гріє нам своїм теплом впритул. Це є початкове буття.   

      2. Ми вчинили так у цьому житті, ми наїлись, одягнулись і зайшли в дім з усіма вигодами. Так воно вийшло, так воно і є. Тиждень має сім днів, вони йдуть один за одним, стараються підняти нас таких із самого ранку. Ми є люди такі, як і всі зі своїм наміром, наше діло одне те, що треба. Це таке наше життя є в цьому. Ми лягаємо спати із самого вечору, ми з вами не засипаємо зразу, а спати-то треба, та ще велике бажання є. Ми народилися для цього такими людьми, у нас є те, від чого починається життя наше із самого першого початку, з перших днів. Це ось перше діло, воно з ковтка. Ти є людина, та ще яка, ти починаєш дивитись, ти бачиш, але ти нічого не знаєш про це діло. Тебе учить така обстановка. Ти був ягня, незнаюча істота. Ти почав із самого першого кроку, з фізичного діла.  Я чув від багатьох таких людей, котрі схвалюють Пирогова в медичній науці. Він не зробив би цього. Нам треба порозганяти всіх ділків, а потім це все вводити. Людям треба не медицина Пирогова, таке діло в житті, а людям треба таке діло Паршека, котре не хоче мати мертве в себе. 

      3. Війна смердить природі так, як ніколи. Паршек є не якийсь ділок з усіх в людях, він не має ніякої спеціальності,  ніякого ученого характеру. Паршека не вело до цього, щоби бути шкідливим для людей. Він страшно любив писати слова на папері чорнилами, їх підбирати в природі, і їх ставити рядочком. Він веде по природі… по місцях, по котрих ці ось люди. Воно покаже, буде історія така, що ці ось люди, вони чекають чогось. Ми є зацікавлені в цьому ділі, а життя йде таке. Така мова йде в цьому ділі, все лежало на науці в природі. Люди хочуть одержати в себе в житті своєму. Найголовніше і найбільше, в житті людей є економіка, зроблена ними. Вона робиться розумово і фізично для того, щоб у ній довелось жити так, як ніколи. Людям хочеться це, вони роблять це. У них зародилось сильне бажання  добитися цього в природі. У них ростуть спеціальні кадри, вони готують самі це, вони навчаються. Ми хотіли, хочемо, ми добиваємось самі цього діла, щоб нам жилось добре і тепло. Не один чоловік робить це, не одна думка думає про це. Це така штука є, ми робимо її. 

      4. Наша наука взялась за це діло, вона поставила на ноги всіх наших кореспондентів. Нам, таким людям, треба це все. Якби ми нічого не робили в цьому, у нас нічого не виходило. А то в нас іде передача по телебаченню, що робиться сьогодні в світі. Це історія,  вона низько кланяється цьому ділу, нам там ученим людям. Вони взялись за це діло, ледь не указують пальцем на це діло. Вони говорять між собою, що ми  робимо це в житті своєму, нам треба це. Але ми, такі люди, є неготові ще в цьому. У них є така велика віра, що це обов’язково буде. Так наші вчені говорять, доводять, їм треба це, вони хочуть. У них є такий намір у житті. Їх діло одне: їм хочеться, щоб їх люди не ображали, а були задоволені. Адміністратори зародилися у людях спочатку. Вони відійшли від простих людей, їм захотілось у цьому ділі. Так воно робилось, робиться, і воно буде робитись. Це є наші люди зі своїм напрямком, їм хочеться, щоб природа  обов’язково давала і давала прибуток їм безперестанку. Така економіка буде в житті людей, вона робиться ними, люди є багатих умов. Це треба буде для всіх людей.

      5. Ця історія, це діло веде всіх нас до одного цього початку, чого ми з вами не бачили, а ми стараємось побачити. Наша велика матір природа бере участь у цьому початку. А її діло – примушувати нас, щоб ми брались за це діло, що найголовніше нашим людям в їх житті, всім нам треба здоров’я, не одному чоловікові, у нас є дуже багато людей, вони всі цікавляться зберегти його. Нам доводиться вірити їй, вона рятує це все. Ми є такі люди, вони не зіпсували своє бажання на це діло, своє око направити туди. Цим людям треба дуже багато такого, якого не було, а воно буде. Ми повинні мати його в цьому ділі. Це наше діло оточило нас, таких людей. Ми стали думати про це, шукати по природі.  Ми держимо думку свою на це діло. Для цього діла ми намітили послати експедицію, ми всі підготували її. Наші люди роблять цю історію. Природа готувала їм умови, учила, підказувала. Нам треба буде це. 

      6. А раз ми робимо це в цьому житті, то у нас виходить. Ми з вами є такі люди, котрим доводиться робити наше діло, лише таке треба буде робити. А коли ми перестанемо робити, то в нас не вийде нічого. А ми робимо, щоб у нас вийшло це діло. Воно треба лише тому, що це треба буде, і обов’язково треба буде. Ми з вами живемо цим, у нас є все в житті своєму. Наш непочатий тиждень іде зі своїми днями різними, вони треба нам, ми стараємось зробити що-небудь новеньке в них. Ми думаємо про це діло, після чого ми приступаємо робити. Ми робимо, ми творимо щодня завжди вдень і вночі. Ми, такі люди, сідаємо на свої належні стільці, котрі нам треба, таким керівникам, тим людям, котрі хочуть жити добре і тепло. Ця історія є в нас усіх у житті своєму. Вона примушує нас із вами таких, і вона хоче, щоб ми жили так, і ми робимо в цьому.

      7. Це наше діло є таке в житті, ми з вами не спішимо. А тепер ми з вами дочекалися дня понеділка. Він є перший день у тижні, він тягне за собою вівторка, за вівторком прийшла середа, вона є день такий, як і всі  дні. Слідом за нею четвер прийшов до людей, тут же  п’ятниця появилася, вона притягнула за собою суботу, а вже субота поставила день неділю, для людей свято, воно  примусило відпочивати всіх. Люди  є віруючі їй, вони сильно вірять їй і надіються на неї, як усі такі люди робили це. Вони робили весь тиждень, трудились, вони прогрішили самі в цьому.       

      8. Їм, як таким, прийшло в голову, що треба буде  помолитись Богу, розказати свої гріхи тижневі. Вони просили, молились перед Богом в один голос. Бог стояв в іконі образом перед ними. А самі вони не кидали думати про другий тиждень, про понеділок. Він прийшов до нас у другий раз, ми зустріли його такого. Ми робили весь тиждень так само, ми трудилися в ньому так само, як і в перший. Ми проводили другий тиждень та само із цим. Ми зустріли так само всі дні в природі. Вони є такі ж, як і в першого, другого, третього тижня. Ці самі дні приходили по порядку і відходили. А тепер четвертий тиждень, він останній січневий, проходить так само, як і всі, доходить до 28 числа. Люди проробили ці тижні, їм треба було в людському житті. Це місяці були такі ж само в житті з різною атмосферою, котрі складали ці роки.

      9. А з 12 місяців склався повний рік. А він не один такий з усіма ділами, котрих наша матір пропустила. Вона зробила з повітрям, з водою на землі. Вона не залишалася без цього всього. У неї були люди на першому плані, вони вирішили на велику гору це діло всього життя, це діло є багатство. Самі люди виявилися споконвіку в цьому, взяли верх. Це все діло стало в житті, розвивалось день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем, рік за роком, а десяток за десятком, сотня за сотнею. А коли тисяча нараховувалась, вона примусила підніматися вгору на другу тисячу. Місце виявилось у людях своє власне індивідуальне, нікому воно не треба, тільки собі, а другому не треба. Самі люди стали вчитися технічному ділу, і доучилися до самого штучного, вони стали жити в природі, як ніколи не жили. В людях накопилось воно, хто як народив себе  на багатомовне добро, у котрому люди примусили себе відходити від іншого. Велика різниця робить таку злу війну між собою, вона творилась людьми на арені, вона вбивала людей за чуже на фронті боротьби. Люди росли цією силою, котра росла в природі в усьому і показувала як таких людей. Люди  старались жити в природі так, як вони хотіли.

      10. Я пишу історія ту, котра має бути. Вона є в такому чоловікові, котрому треба місце, воно повинно зберегти нам у себе такого чоловіка. Він буде в нас таким для всіх людей. Вони зустрінуться самі з собою такими, як і треба в житті. Воно робилось нами, такими людьми, котрі були в природі на Чувілкіному бугрі в Оріхівці 16 січня 1979 року. Люди купались у колдибані, журналісти знімали, показували свій вид у славі. Саша Сопруненко вів цю операцію, старався показати сам себе в цьому. Йому треба було відповісти усно, діло Учителя треба було. Це ось перший такий день, як і чоловік. Він є народжений один такий, як і другий. Річ є одна з усіх, ми вхопились за це, тримаємось, вона втягує нашого брата в цьому. Ми тримаємось за це, говоримо, яка ця річ є хороша! Нам треба зробити ще краще від цього всього. Ми зробили річ, та ще яку. Якщо нам розібратись із цим ділом, воно намічається між нами чужим своїм ділом із самого початку.

      11. Це велике діло є зовсім чуже, не твоє, ти не чіпай його, не присвоюй. Воно не твоє, ти залиш його без шкоди, ти будеш правий у всіх твоїх благах. Ви всі робили таке діло, щоб лютого ворога, капризного, зрозуміти. Просьба задовольняє спокоєм. Він нав’язує своє наявне іншим людям. Якщо вам буде добре це діло, то ми побачимо погане для нашого народу в цьому ділі. Вождя нашого  не стане в 1980 році. Всі народи всіх націй нападуть на Радянський Союз, вони будуть наступати, вони є винуваті в цьому, у них народився Бог для цього діла. Він малює картину ту, котрої не було в цьому ділі. Ніхто не хоче війни, крім одних капіталістів, вони хочуть цього. А хто не хоче цього продовження, воно скорочується нами, природа не давала і не дає нам. Історія є така цього діла, труд є в наших людей. Ми зробили його в себе в житті, ми оточили себе ним, він є найперший у нас в житті. 

      12. Це діло, нами почате, є помилка. Ми думали багато часу про нього, і все це зробили. А яке воно виявилось у нас. Ми довго робили його, і все-таки зробили, воно вийшло в нас. Ми не зможемо залишитися з ним, воно є для нас таке, від чого не можна відмовитись ніяк. Якби не це діло в житті, ми з вами ніяк не жили б у цьому. Тільки що ми піднялись із цієї ось постелі, не виспались вночі, нас підняла глибока темна ніч, час такий, ми чекали його, старались дочекатися його. Ми тягнули його до себе в житті. Він прийшов до нас, таких чужих. Це є найперше діло з усіх, ми робили його весь час, хотіли, щоб воно жило в цьому ділі, щоб не вмирало. Воно було, воно є, воно буде таке. Ми робимо його, воно буде в нас як діло.   

      13. 1979 років це діло робилось людьми. Воно  робилось ними, і воно буде робитись так, якщо ми не кинемо його робити, а візьмемось за діло Бога, за істину одну з усіх. Ви подивіться назад, ви побачите свою неправду, своє нездоров’я, свою несвідомість. Ми з вами вмираємо. Наші люди є бідні в цьому. Ми не знаємо, що буде завтра. Ми не знаємо нічого про це все. Наше діло підказало, щоб ми робили це. А в цьому ділі ми знайшли життя таке, цю бойню зробили, царя свого батька захищали за законом. Це такий рідний закон батька був, ми охороняли його так, ми вірили сильно йому, як батькові рідному. Він був наш хазяїн, він народив нас таких на це діло, сказав, треба буде робити. Ми робили за його указом, ми є такі ось діти його. Його діло буде святе, його треба зберегти. А ми вмираємо через цього батька в цьому. Він розпоряджався нами, він примушував нас, ми є такі виконавці, на цьому фронті створювали це діло. Воно вчило нас, як треба буде жити. Це наше діло.   

      14. А наше діло таке, нам умирати не гріх у природі. Нас примушують у цьому ділі, нас учать цьому, ми молимось, просимо його ім’я, говоримо: ти Бог наш, годувальник наш, ти не залишай нам біду, нам не треба горе.   Хіба Бог вводив царя нам? Він був проти цього царства. Бог не велів підкорятись комусь за щось. Він був ділок, сам робив усе, у нього нема  ніяких таких діл, крім однієї свідомості, щоби було буття. Бог не примушує нікого, щоб вони робили, у цьому помирали. Він говорить: треба жити. Бог велить, щоб не хворіти, не застуджуватись. Він сам не застуджується і не хворіє. А наші вчені зробили самі це, вони запустили уколи, цю прекрасну таку необдуману річ. Це місце, котре мною знайдено, вивчене, не дано нікому, воно не зайняте ні на що. Природа берегла його для цього, від  часів Адама  воно не зайняте ніким.

      15. Це місце збережено для життя чоловіка, він повинен зайняти його для життя вічного, нескінченного. Воно призначено мені моїм батьком. Він був хазяїн цього села, козаки побили його 25 шомполами за мене, як партизана. Людям не треба ображати мене, такого заслуженого чоловіка, а треба знати. Я не стану говорити багато, а одне скажу, ми завоювали перемогу, яка може бути між нами всіма такими. Ми з вами є люди, вони живуть і користуються своїми правами. Рано вранці вони встають на сонечку, що сходить, дивляться за ним слідом, думкою женуться, хочуть зробити що-небудь, це буде їхнє діло. Воно було з перших початкових часів. Люди надумають це діло і його роблять, так робиться, щоб діло залишалось. Ми, такі люди, взялись за це діло, щоб зробити, воно треба буде нам. Ми живемо для цього всього на цьому, у цьому ділі такому міркуємо з самого маленького, мізерного такого бажання. Таке явище, всі люди хочуть робити це, у них виходить це все в житті. Наш такий є  труд, така турбота.   

      16. Вона примушує нас таких милих людей. Ми живемо на прекрасному місці і дуже стараємось не забувати про це все. Ми є такі в цьому, а наше діло: треба буде жити. А ми живемо і робимо те, що буде в житті необхідно. Це є наше, всіх людей, ми живемо в ньому, ми покладаємось на цей час. Ми чекали такий час, тягнули, це придумано нами, всіма людьми. А скільки людей є на білому світі таких, і всі вони хочуть, щоб так жити в природі. Всі люди живуть із-за цього всього. У них одне на розумі: це  треба робити. А ми  не кидаємо це ніколи, а хочемо знати. У нас розвивається наш розум на це, ми розвиваємо його. Нам хочеться знати більше від цього. У нас є свої сили на це, ми маємо їх так, вони оточують нас. А яка наша чарівність є в цьому, ми здалеку бачимо її, вона зроблена нами так. Якби не вона, ми не жили б у цьому, а то вона оточує нас, таких героїв. Ми живемо на цих місцях, самі себе показуємо, інші дивляться на нас, хочуть узяти наш приклад.   

      17. А день буде такий, він буває. Наші люди робляться такими, народжуються для життя свого. Ми розвинули це життя в природі для цього діла, і ми хочемо жити так, це наше таке бажання із самого першого діла, ми оточимо себе ним, ми живемо так. Ми, такі люди, живемо, користуємось цим. Природа посадила нас на цьому місці, держить, як таких. Ми знаємо добре і робимо те, що буде треба. А в природі є дуже багато таких діл, їх треба буде робити так акуратно. Ми робимо так, а раз ми робимо, у нас робиться це діло. Ми стараємось так жити. Ми живемо і  хочемо жити краще від цього всього, у нас є все, щоб так жити. А на землі, на цьому місці, всі люди хочуть, щоб їм жилось. Ми живемо на цьому місці, і ми робимо те, що треба. Для життя нам потрібно одне і друге, воно треба в житті своєму. Це наше життя проходить між нами такими, ми живемо один раз. 

      18. Таке життя природне, вона хоче зустріти так нас усіх. Вона є для всіх нас тепла і життєрадісна, могутня жива, невмираюча, як ніколи. Ось що ми з вами, такі люди, робимо, і будемо робити те, що треба. Учитель чекає теж цей час і хоче бачити це. А людям треба буде це все, що робиться в житті. Це ж ось діло. А природа є сьогодні тепла, хороша, вона буде погана завтра. А люди не люблять погане таке. А якщо в них не буде любові, то не буде життя. Машини стоять, засипані в снігу, вони є нерухомі, люди всі є такі в житті своєму. Вони жили і будуть жити так. Людей буває дуже багато в природі, вони хочуть розвинути в себе здоров’я, воно треба нам усім, тільки воно не робиться нами. Особливо те, що треба буде нам у житті. Це є живий факт живої думки. Якщо ви не згодитеся з моєю такою думкою, з таким мудрим висновком, то ображайтесь самі на себе в житті.  Ви не знаєте суті ворога. Який він буде завтра, і звідки він появиться? Ми нічого не знаємо і не зможемо знати про це. Ми, всі люди, живемо і надіємось на щастя.    

      19. Якщо буде добре. ми будемо жити добре. А якщо буде погане, ми з вами будемо жити погано. Які ж ви вчені, якщо ви не вірите своєму розвитку. Ми робимо те, що не слід. Природа уб’є нас, її не обдуриш. Вона є така штука в житті, вона карає. Люди били за моє таке погане, вони сміялись, а тепер жахайтесь. Це ж неможлива штука є те, що треба. Учитель є рятівник усього світу. Свій такий розвиток не треба буде забороняти, бо це технічне. Людям треба давати волю. Люди роблять це, вони отримують шкідливе в цьому. Я говорю істинно про це діло: те, що ми робимо в цьому ділі, це є незнання наше всіх. Це  діло буде, обов’язково буде. Природа намічає таке життя, а потім робить сама, у неї є все те, що треба. Якщо ви не хочете визнавати мене в цьому, ворог буде невідомий для вас. Ми не знаємо про нього і не бачимо, який він має бути, і звідки візьметься таким. Люди не хочуть слухати самі Учителя. Ми отримуємо це, що треба в житті. 

      20. Одні є життєві умови. Я, говорить той чоловік, котрому доводилось жити по-своєму. Він надіявся на щастя. Якщо йому буде добре в цьому, він буде жити добре. Якщо йому буде погане, він буде жити погано, як умови примусять його. Це все наробили умови його життя, він оточив себе тим, що не слід. Люди облюбували це місце в природі, зайняли. Ми є ділки в цьому. Ми є такі люди, вони живуть один раз у цьому ділі, ми почали це діло. Я народився для того, щоб життя завоювати в природі. Це моє знання є таке небувале в житті, котре примусить робити, що треба  в житті. Ми, всі люди, хочемо цього, ми робимо. Вони чекали весь свій час, він прийшов і до нас, рухався ледь-ледь, а все ж вони дочекалися так чи інакше. Ми  приготувались до нього. У нього є все, чим це діло робити, реманент, зброя. Ми робимо з ним те, що треба.    

      21. Нам треба було в цьому житті це діло, а в ділі є все наше життя. Ми починали спершу в природі це діло. Ми з вами не знали, як треба буде робити, наш розум примусив нас довго думати про це. І все-таке ми додумались, стали робити, у нас вийшло це діло. Це є перше діло, воно зробилось у житті, людям доводилось жити із-за цього. Це діло зроблено нами всіма, ми зробили одне, друге і третє. А коли ми почали це діло робити, ми робимо. У нас родився час на це діло. Ми готуємо людей тренуванням, нам, людям, хочеться досягнути. Ми хочемо прибрати цього ворога. А він як був у нас, так він залишився досі в таких людей. Як вони були до цього, вони так и залишились, і вони  будуть, це є бажання їхнє. Люди роблять це, із цього всього зробленого воно не виходить так. Як  воно було, так воно і залишилось у людях. Вони жили, вони живуть з думкою на щастя.  

      22. А ми живемо так, ми робимо так. Такої війни не буде, а для всіх буде таке страшне діло. А ми робимо діло наших рук. А раз ми, люди, робимо це, то вже буде добре  в цьому. А раз людям буде добре в житті в природі, то це хороше в людях тягне погане.  Ось діло є мого життя. Я приїхав у місто Пушкіне під Москвою 21 лютого, там зустрівся з кінознімальною групою. Вони приїхали з військового діла, з оборонного, з космонавтами знімати в снігу. Так перед мною стояло питання життя, це було діло Паршека. Він пішов на всі такі умови в людях, хоче довести своєю ідеєю, що він є  корисний у природі для людей. Він знайшов засоби в природі, вона учить людей. Я оточив себе нею, це моя знайдена в природі ясна картина, вона буде треба в людях, як така картина з картин. А ми, такі люди, повинні сказати про це все.      

      23. Але ми не знаємо, що не буває тільки хороше, а погане накриває в житті. Це у людей буває так у природі. А бугор – це є наше життя. Це буде так, якщо люди незадоволені тим, чого хочуть у житті. У них нема своїх сил, вони живуть у природі за рахунок її таких ось діл, вони роблять їх без усякого, їх цікавить це в житті. Це ж наша з вами велика є в цьому ділі, вона жене в бій нас, таких людей. А природа не веліла бути бою, вона не хоче, щоб кров  була в природі. Це все робили так люди, вони шукають це в житті, що треба  було для людей. А людям треба буде не погане, а найкраще в житті.   Ми думаємо дуже сильно про це, і вирішуємо зробити для нас це нове небувале в цьому ділі. А в селах, хуторах нам є погано, не може бути гірше від цього діла. Ми шукаємо по природі, знаходимо те, що треба. А людям треба таке діло, котрого не було в житті. Воно обов’язково буде в природі, так воно буває. Сонечко встає ясне красне, а потім воно робиться білим по ходу таким, як воно ніколи не було, а тепер воно буде таким.  

      24. Я, така особа в житті, хочу жити так, як нам треба. А нам треба буде дуже багато робити, а в ділі є все. Нам треба жити для цього діла, та ще так, як ніколи люди не жили в житті. Людина – це  є одиниця така в природі, котра хоче жити так, їй хочеться. Люди роблять діло, їм треба робити діло в житті. А люди огороджені своїм добром у цьому ділі, вони ходять по землі, по таких умовах, котрі хочуть бачити. А скільки їх є на такому білому світі. А коли люди зроблять самі це?  Це один такий могутній час був на Кавказі, між сніжними горами, і в лісах по ріці Біла. Я йшов від станиці до станиці по вузькій доріжці, читав газету Правду, наука і техніка. Наші вчені люди просили в уряду, щоб він простив їм за помилку. А природа спустила мені свою таку думку в голову в цю хвилину.  

      25. А чому так виходить у людях? Вони терпіли нужду в цьому ділі, хвороба примусила їх у цьому. Люди всі є хворі в природі, вони хочуть бачити поміч у себе, їм треба засоби на це. А я відшукував довго ці засобі в природі, я знайшов їх і людям застосував. Природа зробила сама це все, вона довірилась. Мені доводилось кланятись довго їй. Ми пізнали це діло, тепер хочемо, щоб наше життя нашого потоку стало  іншим, дочекалися  цього діла в житті. Чоловік прийшов до нас, людей, для цього. Ми зустрілись з ним так, він узявся сам за це діло. Природа обрали одного його, довірилась йому як такому, вона віддала йому всі свої сили, навчила його практично природно робити. Це повітря, вода, земля, вони дали все нам у житті, ми одержали для цього. Ми стали ходити одягнувшись,  наїлися, жили в домі з усіма вигодами. У нас є зброя всякого роду, ми добуваємо з нею легко в природі те, що нам треба. У нас робляться експедиції всякого роду.   

      26. Ми готуємось у цьому, тренуємось на всі наші умови, посилаємо людей туди, щоб вони відкрили там що-небудь нове в житті. Вони стараються бути в Арктиці у мішках, а потім повернутись на землю. Земля тягне їх, щоб на ній умерти. А ми знаходимося в Космосі в невагомості, теж на Землю повертаємося, щоб умерти. Рай земний прийшов на Землю для цього діла. Учитель учить нас, усіх людей, одному:  нам треба жити не так у природі, як ми з вами прожили ці роки. Ми закопали самі всіх людей добрих і недобрих у землю в процесі цього діла. Ми всі лежимо в праху. Ніхто не думає про це діло, крім одного Учителя. Він думає у нас один, він робить це, і хоче зробити те, чого в житті не було. А тепер люди  чекають цього, але не знають, як це виходить у житті. Ми є такі люди в житті, лише б тільки намітили, у нас вийде. Це є природа, вона прислала на цю Землю Учителя, спасителя від усіх наших гріхів. Ми прогрішили.

      27. Що б не було в житті, а це діло обов’язково буде. Ми, всі люди всіх умов, знайшли це місце, одне з усіх. Воно відбере у нас все те, що мали, і ми залишимо позаду. Нас, таких людей, природа не стане ображати, вона буде підтримувати всіх. Люди, не хваліться, не говоріть про це діло. Ми думали довго про це все, взялись, зробили, у нас вийшло таке в житті на арені в таких умовах. Ми стали бачити в себе хорошу смачну їжу, одяг фасонний теплий, а житловий дім з усіма вигодами. Нам жити б, жити в цьому ділі, а природа нам не дала, взяла покарала своїми силами за це діло, на наші тіла посадила виразку, грибок, це захворювання є таке в житті, люди оточились ним, не зможуть відбитися від цього. Вони не знайшли засобів від цього всього, і людей нема на це все, щоб людям допомогти в їх горі. Вони оточені бідою через це діло, вони  придумали його, їм захотілось це, вони робили його весь час, і так вони недоробили, помилились у цьому, застудились, захворіли і вмерли.

   28. Як це робилось, робиться, воно буде робитися так у житті. Люди не знали ворога, вони не знають його, і не зможуть знати, який він є, і звідки він береться, і для чого він приходить таким до нас. Це наше таке є незнання, ми не знаємо його і не зможемо пізнати його. Ворог це є люди, вони створюють його самі своїм ділом. Вони роблять його не на користь таку, а на шкоду природі, вона не рахується з нами, відбирає їх сили, робить безсилими. Вони падають жертвою, умирають на віки віків. Ось що нам дало наше діло, воно веде нас до гибелі, ми не живемо, а вмираємо на віки віків. Це діло є винне.  А ми не знайшли такого знання досі, щоб із цим розібратись. Ми з вами не навчилися зустрічатись з таким. Чоловік наш руський одержав довіру до людей від природи, вони загубили своє органічне здоров’я, їм потрібна поміч така в житті, котру знайшов у природі Паршек. Він є Учитель, він навчився у неї, вона допомагає в цьому ділі.    

      29. А учені люди озброюються, їх діло: думати, готуватись до бою. Це ми стали робити, робимо дуже багато, а щоб вийшла в цьому користь, ми отримали шкоду. Це є наш ворог, вічно розвинений на нас самих. Ми воюємо в природі, стараємось відібрати в неї те, що треба, не погане, а хороше. А скільки ти не живи добре, прийде погане, воно завадить життю. Люди помирають, що може бути гірше від цього? Нам треба буде жити, а час прийшов такий, нам треба вмирати. Це такий потік був, він є, він буде через наше таке діло. Воно починалось нами, воно робилось нами до тих пір, поки не вмерли на віки віків. Ми з вами зробили таке діло, не клали своїх рук у цьому. У нас усіх є все, ми маємо те, що треба. Ми оточили себе цим для того, щоб жити не погано, а добре і тепло в природі. Наше, всіх людей, завдання є добитися цього в житті. Природа дає  нам все, вона є наша матір рідна, вона є багата своїми надрами. Лише б тільки ми намітили, що це буде треба в житті, вона дає нам. Це ми  шукаємо по ній, ми знайдемо, у нас є геологи для цього, вони знаходять поклади в землі, а це нам треба.  

      30. Це діло, котре ми з вами намітили обов’язково зробити, це наше є все. Ми не сидимо на одному такому місці, а йдемо далі. Сьогодні ми шукаємо на землі, а завтра в Арктиці, а потім ми  шукаємо необхідне в Космосі. А коли ми знайдемо, тоді хвалимось, мовляв, ми знайшли, скористались. Ми є люди, уміємо жити так. Чого в нас нема в нашому житті? У нас ростуть міста, села, аули, будинки, корпуси ростуть вверх. Нас не треба вчити цьому. Ми є люди культурної назви, ми вчимось довго, не залишаємось без стихії. Як ледь щось вплинуло, уже нежить, тече з носу, уже велика неприємність. А люди бачать це, говорять про це, мовляв, захворів, хворіє. А раз він хворіє, уже це погане. Що може бути гірше від цього в житті, якщо люди хворіють? Вони йдуть невдало під копил, природа оточила їх своєю неприємністю. Вона тягне їх туди, куди не слід. Це їх є гибель життя. смерть. Що ми з вами, такими людьми, зробили в житті? Ми з вами вмерли, і ми з вами будемо вмирати із-за цього всього. Це є діло таке. Ми намічаємо, куди ми хочемо попасти, робимо таку будову, стараємось досягти цього.        

      31. Для нас природа є простір, у ній є повітря, вода, земля, чим люди зацікавлені зробити  що-небудь у цьому всьому. Це діло робиться те, котре треба нам. А що треба було нам, цим людям? Одне продовження в житті. Ми всі хочемо знайти це. А коли ми знайдемо це в природі, то ми похвалимося ним у своєму житті. Це   природа дає нам таке місце. Ми знайшли його не для того, щоб брати від неї належне і ним користуватись. Рано ми підняли із постелі, треба їхати з двору в степ, а там нам доводиться трудитись, робити таку роботу, потрібну для самих себе. Це діло робилось нами. Ми робимо для нашого життя весь рік весь час. Щодня на цьому місці нам доводиться робити це діло наше із самого ранку до самого заходу сонця. Ми робимо його, землю оремо восени, кладемо під сніг, а в самих зароджується думка угадати, що треба буде посіяти. І нам треба буде думати, щоб не прогадати. Нам треба зробити так, щоб бути на цьому місці. Ось чого ми добиваємось у цьому.

      32. Ми робимо для цього діло все, що тільки людям хотілось. Вони жили в природі так, як вони хотіли в цьому ділі. Життя примушувало їх, вони думали, вони гадали всю зиму про це діло. Нам це діло давало і дає. Ми робимо діло те, щоб живий факт вийшов у цьому ділі. Це перше є в цьому діло. Ми ввели його для того, щоб цим жити і не забувати  своє діло. А діло починається із самих складів, із першого початку, першої букви, з першого слова, з фрази тієї, котра стала говорити про це. А ми забули зовсім про це, ми не знаємо, а в самих така думка: обов’язково треба зробити що-небудь таке із цього всього. У нас є все на це, лише б тільки взятись за це. Наше вміння може зробити все. Ми робили, робимо, і ми хочемо зробити це. Наша  щира любов є в цьому ділі. Ми взяли своїми силами це наше добре діло в природі.     

      33. Наше таке діло  буде перше і початкове. Ми  облюбували це місце, захопили в природі, вона дала нам це все, ми отримали від неї це все. По дорозі два чоловіки ідуть, один одному доводить: я, мовляв, живу добре. А другий говорить: я живу теж добре. А що ти маєш у себе? Я маю для життя все, у мене є все необхідне: що їсти, одягнутись, і в домі є всі зручності. А другий йому говорить: у мене є теж все необхідне. А що ти робиш для цього всього? Він говорить: сильно труджусь. І другий теж говорить: я труджусь теж. А ще що ти робиш? Та нічого подібного, у цьому живу добре і тепло. Другий живе так само. А що йшло слідом за цим, вони не спорили про це. А слідом за цим ішло наше нехороше таке діло, воно робилось погане й холодне. Ми не удержали це багатство, не хотіли  держати його, у нас не вистачило сил. А нам  доводилось жити, але природа не дала нам, і не говорила, щоб жити. Вона взяла прогнала нас з життя. 

      34. Людям треба жити, а сил не вистачило, вони стали відмирати. А ми з вами не хочемо вмирати, у нас є бажання на це. Що ми зробили? Та ми створили саме погане життя. Це все така звичка зробила в природі, вона примусила вмирати нас. Ми всі вмираємо в цьому. А в людях нема цього, щоб їм не вмирати, одна смерть є. Люди задумали, щоб ватажки розказали про їх дітей, що народились. Вони народились батьками, матерями. Спитайте, що її або його примусило народжувати це дитя? Сама похіть, народжена в людях. Вона розвинута нами для життя цього. Ми розвинули її для того, щоб пожити добре і тепло в природі. Це люди отримали в своєму процесі. Діти народилися людьми для життя, а ми примусили самі їх залишатися в умовах. Діти стали трудитись, вони стали жити тяжко, їм доводилось губити своє наявне здоров’я в цьому. Ось що діти отримали в житті. Потреби примусили їх у цьому ділі, вони оточили наших дітей. Ми стали годувати, одівати їх, і жити в будинках з усіма вигодами. 

      35. Це все не дало життя їм. Ми зробили самі це, а вони вмерли в цьому всьому, їх не стало. Тому наші вожаки побажали дітям щастя, здоров’я, їм діти будуть треба в природі й у війні. Вожакам треба їх місце, їх треба захищати. Люди роблять це, вони воюють із собою, вбивають самих себе. Все це потреби робили, вони вбили людей. Нам треба змінити це на життєвий потік. Ось що треба нам, дітям. Їм треба робити не по-людському, а за ідеєю Учителя Іванова. Нам треба дитя народити без всяких таких потреб, щоб наші діти жили, а не вмирали. Ось що Учитель знайшов дітям, свою ідею несе нам, людям. Вони бажають цього давно, але не хочуть робити і не вміють. А раз вони не вміють, вони вмирають у цьому. Діти і дорослі вмирають із-за наших таких потреб, вони примусили нас жити так, як ми живемо в цьому. Ми з вами робимо з живого мертве. Те, що ми з вами зробили, чим ми оточились, це мертвий капітал. Ми помиляємось у нашому ділі. 

      36. Ми виховуємо дітей, усі наші вожді побажали свого здоров’я і щастя, пожити добре і тепло, а потім треба вмерти. Це є наше не виховання, а повний  програш у цьому. Ми з вами народжуємо дітей для життя, а виховуємо для смерті. Ми примушуємо їх, женемо їх у бій, вони йдуть туди не з любов’ю, а капризом, вони примушуються. Їм не хочеться, а треба буде робити, такі умови, такий несвідомий побут. Потік старого виду є, а не хороша сторона, це дітьми робиться, в чому ми вмираємо. Я терплю так сильно через дітей бідних, знаю добре, що вони нічого не роблять і не хочуть робити, щоб не застуджуватись, не хворіти, у чому вони гинуть на віки віків. Всі люди роблять це, вони не гарантовані, а всі стоять на черзі завтра захворіти. Ми огороджені цим, чекаємо цього діла. Природа не хотіла цього діла, щоб люди розбивали себе в цьому, вони стали вмирати через це, умерли на віки віків. Люди втягнулись, їм захотілось жити за рахунок чужого, за рахунок природи, за рахунок її добра. Люди піймали, люди вбили її.

      37. Вони оточили себе природою, стали примушувати її, вона стала давати все, що треба. Це є  втягування їх у це. Ми продали за гроші це життя, на них базуємось, живемо ними. Вони купляють,  продають природу, і самі люди пожирають. Вони, люди, продались людям. Я терплю через їх діло, через дітей і дорослих, вони нічого роблять, щоб не застуджуватись, не хворіти. Я терплю один з усіх для того, щоб люди знали про це діло, щоб не застуджувались і не хворіли. А раз ми не будемо отримувати цього, ми будемо жити вічно. Я є чоловік такий, як і всі люди. Вони вмирати не хочуть, а вмирають, їм нема хвали. Вся хвала залишилась в Учителя на Чувілкіному бугрі, безсмертна. Ми не будемо робити що-небудь, ми будемо жити за рахунок природи, за рахунок повітря, води і землі, що дало все наше життя для людей, вона вмертвила нас. А тепер вона дає нам життя безсмертне, еволюційне. Здорове тіло має здоровий дух. Це є святе діло. Ми бачимо фільм, моє діло мого життя, воно нам показано живим фактом. Моє тіло є невмираюче, воно буде жити з вами вічно, не так, як ми, такі люди вмираючі. А щоб нам жити так, як живе Учитель!   

      38. Це є не живий факт мого такого діла, а фільм створили. 25 квітня свято відбудеться в світі, небувале, найбільше для того, щоб люди змінили свій життєвий потік, старий кинули, а новий взяли. Це в людях буде життєва і безсмертна сторона. Вони взялися в нас за це  діло доводити до самого кінця. Чоловік буде ділок цього діла, він покаже свою вічно живущу красоту на цьому місці. Це земний рай для людей. Потреби відійдуть для людей, а вони народяться без потреб у житті. Люди не будуть їсти те, що вони їли до цього. Нам цього мало. Якщо хорошого нема, то ми залишаємося з поганим. Ми з вами живемо і надіємося на щастя. Це наше з вами діло є. Люди наші всі роблять це, хочуть жити мирно, як вони живуть у цьому. Вони будують будівлі всякого роду на землі. Для чого ви це маєте? Ви боїтесь залишатись без цього. Це не наше є добро, воно є чуже. Ви зупинились на ньому, облюбували, присвоїли до свого імені, сказали: це місце моє, я не дам його нікому в житті, оточу його забором.  

      39. Я буду розпоряджатися ним, як своїм. Я роблю в ньому, що хочу, це моє діло. Я знайду потрібне в природі, скажу: я знайшов; беру, везу в двір, вважаю, це потрібно, а коли привіз, це моє власне. А чоловік сусід дивиться на це все, йому робиться завидно: у нього є це, а в мене нема цього. Він кладе всі свої сили на це діло, старається зробити в цьому ділі, щоб у нього було це. А йому не дається, він хворіє, він психує, у нього бажання рветься на це все, природа не дає йому такому в житті, вона бере карає своїми силами його. Вона говорить йому: ти не заслужив у житті своєму. А раз ти  не заслужив це, вона не дає тобі. Як би ти не робив це,  ти не одержиш нічого в житті своєму. Ти є бідного характеру. А раз ти є бідний, нужденний чоловік у житті, тебе оточило горе з бідою. А хто допомагає тобі в горі в житті? Бог є єдина особа в житті, котра своїм ділом в людях заслужила бути ним. Він допомагає бідним, хворим людям. Ви просіть його, він дає всім вам, у нього є природа, у нього є все. Він просить її як таку, вона дає йому в його ділі. Він упросив її, як матір, вона пожаліла його, вона дала йому все за його просьбою.      

      40. Якщо люди зрозуміють це і стануть займатись моїм, нам не треба буде ніяка тюрма і лікарня в цьому ділі. А нам треба буде природа, Чувілкін бугор, життя наше невмираюче. Ось що нам треба в нашому житті, життя, але не смерть. Все те, що люди роблять. Це є запрошення до цього всього, вони зроблять через мою ідею це все. Це моє діло послужить людям користю, істиною. Вона навчить людей, щоб люди знали, що робити в житті, щоб ми не застуджувались і не хворіли. Ось чого треба вчити людей, щоб вони знали і хотіли робити це. Ми є початок цього діла. А ми народжуємо дитя для його  життя, а ми не вміємо виховати, ми ставимося до нього кустарно. Наше бажання є таке: його треба примушувати так, як це робиться нами всюди. Ми  народили його, ми розпоряджаємось ним, як своїм дитям. Це подобається йому? Він послухав би ввічливість нашу. Ми робимо це в себе, вони хочуть приймати це. Це люди навчились примушувати природу. 

      41. Наше життя проходить так. Вона не просила нас, щоб ми примушували її, вона не потребувала від нас, вона обходилась без нас. Вона заростала бур’яном, зацвітала квітами, та  пахла ароматом. А тепер вона засмерділа. Чи це життя має бути в людях через наше діло? Ми стали мати силу, ми зробили реманент для цього діла, взялись для цього діла, вчасно оремо, ми кладемо під зиму. А потім усю нашу зиму ми думаємо, гадаємо, що треба буде вгадати посіяти в цьому, щоб зародився врожай. Наша в цьому така мета: взяти великий прибуток від природи для людей. Це наша є така звичка в житті, ми робимо її щорічно в природі. Вона дає нам все так люб’язно, ми одержуємо від неї, такої матері. Це наше з вами є добро в житті, труд зробив нам це все. Ми придумали його, він оточив нас так у цьому. Хоч нам є тяжко в цьому, а треба буде робити. Ми з вами вчимось, своє наявне це хазяйство ми розвиваємо технічно, штучно, хімію вводимо. Вважаємо, це все треба.

      42. А для цього треба робити. Це не Чувілкін бугор, він берігся природою, вона не давала людям займати його. А саме село росло, воно розвивалось у повній формі мертвого капіталу. Люди жили, вони багатіли, самі себе показували, що вони живуть добре і тепло. А потім такий час приходив, їм робилось погано, вони втрачали своє індивідуальне здоров’я, хворіли, умирали на віки віків. Ця історія робилась, робиться, і вона буде робитись так. Люди не думали робити, щоб змінити на інший потік. У них одне в цьому: треба змінити себе дитям. А щоб дитя виховати, у них нема цього. Як малюка зустрічали, так він залишився. Він є ягня, ми вчимо його, він робить у нас все, і буде робити доти, поки в нього є сили. А коли він втратить їх, тоді він буде не той, котрий був. Він думає про порятунок свого життя. Його діло таке: треба йти з колії свого життя. Люди отримують це, таке життя проходить у нас. Нам треба жити, а ми вмираємо в цьому.

      43. Це ми зробили самі в цьому. Хто примусив нас так робити? Сама природа, вона відкрила свої плоди для цього діла. Ми стали придбавати їх у труді. Якби не наш тяжкий труд, ми не зношувались так, природа не карала нас. А то ледь щось вплинуло в своєму житті, уже він захворів, пішов вниз з гори, уже життя нема такого. Так воно робилось, так воно робиться, і воно  буде робитися в своєму житті. Це сільські люди, їх примушують. Земля міняє сама себе: то плоди дає нам своїм прибутком, а то сніг лягає і лежить усю зиму, не дає людям появлятись. Люди звикли сидіти в халупах, вони бояться показуватись у поле. А коли весна наступає, то люди спішать у поле. Вони мало сплять у цей час, умови примушують їх боятися природи, вони не люблять сніг, таке їх діло в житті. Вона приходить на землю для того, щоб люди радувались цим. Її  приймали таку, вона прийшла на цю землю, щоб її нагодувати і напоїти. Це природа робила сама. Люди прийшли і застосували свої сили в цьому, стали робити те, що їм треба було для їхніх тіл. Вони стали робити в ній те, що треба.        

      44. Їм треба природа, а в природі було джерело, це сировина, її давала наша земля. Вона цвіла квітами, ця квітка появилась між бур’яном, між травою, своїм ароматом вона проявила себе.  Це свідомість визначає буття. Це місце виявилось Чувілкін бугор, це є земний вічно не вмираючий рай для людей, у цьому ділі є вся слава всього світу. Життя має бути живе в природі як ніколи. Ось що знайшов нам Паршек. Гімн. Ми жертвою впали в боротьбі за життя і славу свободи. Ми смерть проганяємо з рядів у житті, а вічно співаємо пісні про це. Нам слава за те, що ми вводимо життя вічно не вмираюче. Паршек є всюди Паршек. Він і в Москві, він у Ленінграді, в усіх національних містах за те, щоб тюрми і лікарні не було, а життя вічного характеру було. Досить нам оточуватись цим: виступати перед дітьми, їм обіцяти щастя, здоров’я в житті. А самі, вони не встигли народитись на білий світ, як їм створили умови в цьому, адміністративно показали. Будь ласка, стань на це місце, ти обов’язково треба будеш тут! 

      45. Ось що Паршек зробив для людей у житті, Гімн написав. А тепер його люди співають, їм це буде треба, ми вмирати не будемо. Чувілкін бугор зробить нам все це. У нього є можлива сила така  в цьому. Я хочу сказати про це діло. Ви хочете, не хочете, а природа підказує мені сама за мою таку ідею, вона говорить з природою часто і багато. Мені, чоловікові, доводиться розуміти більше від усіх. Я запитую в неї про наших вождів, особливо торкнувся нашого Леоніда Ілліча, його обрали люди, він обирався в 1979 році, а в 1980 його не стане. А американці виберуть знову Картера. Я питаю про стан у світі, так буде продовжуватись, як було до цього. Чи вони зможуть договоритись до кращого? У 1980 році вони не договоряться, і в 1981 не буде нічого, і з 1981 року теж буде переливатись так само, а в 1982 році будуть говорити, а в 1983 році світова війна буде між усіма. Перемога залишиться за Учителем, він введе своє безсмертя. Я запитую про сили у себе в житті. Вона  говорить про визнання моєї ідеї, вона мені так показує: у 1989 році мене, як такого, визнають. Як і що вона не говорить мені про це.

      46. Ви спитайте через мене, вона відповість вам те, що ви хочете. Природа дасть точно відповідь на ваше всяке питання в житті через мене, чим ви зацікавлені. Я не хіромант, а мудрець всього людського життя. Розвиток Космосу не дає ніякого реального, все це даремно. Економіка потребує цього і хоче зберегти політику. Хочете, не хочете, а ідея життя переможе. Ми не задовольнили себе тим, що ми з вами зробили, що ми маємо в цьому. Ми лежимо в праху вічно. Спитайте в природи: а хто буде піднімати їх? Вона  вже сказала мені: Паршек. Він нічого не заперечує. Материк земля лежав, ніхто не займав. Хто давав вам таке право зробити це, у кого ви питали? Ви є сильні в цьому. У вас є техніка, природа дала не даремно вам, вона взяла живих людей за це. Що ми зробили на цьому місці? Могили людського життя. У вас розвинута звичка в цьому ділі, ми звикли вмирати, вас не зупиниш у цьому. Вам треба гроші, а їх даром не дають, вони добуваються трудом.

      47. Ви робили революцію для цього самовільного діла, ви не обдумали, що вам доведеться робити, ви зробили гірше. У вас син будує життя, а батько лежить у могилі, він сидить. Ви вмираєте, природа не дає життя вам із-за вашого багатства. Ви є безсилі люди, я назвав вас бідними людьми. Теорія примусила вас робити це діло. Вас оточила техніка, штучне, хімія. Це є старий умираючий потік. Ви пішли слідом за самодержавством, стали гнати дітей у бій за прибутком. Вам треба діло, а його зробили люди, своїм об’ємом стали робити. А їм доводиться їсти, доводиться одягати і в домі жити в ділі. Так це все не дається, ми одержуємо в труді це все. Це все зробила природа нам, вона знайшла нам, дні такі представила, вона держала нашу чергу, щоб нам застигнути, захворіти, похворіти і вмерти. Це є така система введена, вона розвинута нами, ми вмираємо в цьому, і будемо вмирати в цьому потоці. Для нас, таких людей, милостині нема від природи. Такого ми не знайшли, а закопали в землю. Ми виявились такі люди, зробили. У нас нема життя такого, щоб не вмирати. Ми з вами не шукали цього, ми не вміємо і не хочемо, це є наша лінь у цьому. Хіба вам  буде важко терпіти в тиждень 42 години.

      48. Це доведеться в своїй історії, вона створювалася для цього життя. Я працюю начебто одиноко на виробництві в іншій місцевості. Я пішов, матір рідну залишив у колгоспі, сам пішов шукати життя в природі. Де ти можеш знайти його в людях? Мало попадало зустрічати добрих людей. Ми зустрілись випадково на одній роботі. Мені не везло в житті, завжди мене оточило яке-небудь кипуче горе або  яка-небудь біда. Хто-небудь допомагає не часто їй у житті. Мені повезло зустрітись і познайомитися з дівчиною. Вона говорить мені про свій такий учинок, їй не повезло теж у самотності. Завжди хтось заважав їй у цьому. А щоб знайшовся чоловік, він взяв і дав свою настанову, як бути далі. Роки підходять, треба молодого чоловіка, а його ніхто не посилає. І раптом у нас мова пройшла: є на білому світі такий чоловік, він народжений у природі. Говорить: ми є бідні люди всі, нічого не робимо такого, щоб нам було добре; завжди живемо в нужді, стоїмо в черзі, чекаємо свого такого дня, в який ми маємо захворіти.

   49. Ми, всі люди, є технічні, безсилі жити в житті. У нас робиться на щастя в усіх. Ми живемо в природі, але не знаємо такого чоловіка. Учитель є один на весь Всесвіт. Молодому чоловікові хочеться це знати: а що він учить, і що він говорить, цікаво знати. Вона люб’язно стала розказувати йому недурні слова. Він є теж такий само бідний, як і вона є. Він слухається її. А вона говорить йому, все про це розказала, що я молода, а от щастя нема. Він спитав? А яке тобі щастя? Я  сказала: молодого чоловіка. Він сказав мені: це ваше горе, а  я допомагаю людям з ним. Тут мужики зібралися цьому початку. Ми прожили весь час на цьому місці.  Капиця зі своєю свитою, з ученими хотіли знайти таїну в природі, котра посаджена для науки, щоб вони знайшли своїм розумом цієї стихії початок. Це є загадка, вона не розгадана, і досі не ясно. Капиця розкрив спір у цьому ділі, а щоб реальності, космос нічого не дає її свого того, що хотіли наші люди. Вони вмирати не хочуть, а вмирають.

      50. Жуков виступав 11 березня, так він побудував свої слова, нам не треба, світові ми допомагаємо грошима війні. Ми, мовляв, домовимось, із озброєнням китайці не пішли зовсім з арени. Ми чекаємо цієї обіцянки Жукова. Він не сказав нам, що буде у 1980 році, а що принесе нам 1983 рік? Цього нам ніхто не скаже. А ми хвалимося цілиною, що ми одержали багато зерна від землі. А де ділись умерлі люди? Їх забрала земля. Що ми зробили в цьому? Потік мертвого капіталу, з живого зробили мертве, хвалимось природою. Паршек говорить. Не в словах сказаних, а в ділі є людське здоров’я. Нам треба знайти місце таке, де б чоловік не губив своє здоров’я, а там жив вічно. Це місце Чувілкін бугор, словом, життя безсмертне. Воно було, воно є, воно буде в житті, якщо ми за неї візьмемось і будемо її робити. Ми не будемо мати цього ворога. Ось що Паршек нам несе, життя, а не нашу смерть. Ворога не буде, а буде життя вічного характеру через це. Ми доб’ємось від природи, природа уступить нам, вона перестане ображати нас усіх.                         

      51. А от 25 квітня 1979 року зрівнялось 46 років моєї ідеї, вона дає нам своє нове. Паршек покаже свою невмираючу правоту, це проста колдибаня, її такі хвилі купають усіх. Я пам’ятаю дуже, чую далеко, а бачу ще далі. А коли це треба буде в цьому ділі, то ми протремо свої очі. 20 березня 1979 року академіки СРСР піднялись на свої ноги за своє зроблене ними в житті науки. Вони нагороджували золотими зірками видатних за їх технічне, штучне, в хімії діло, воно робилось. Раніше сировина бралась близько і легко по поверхні, а тепер це все береться глибоко, для цього треба великі сили. У нас є багато нафти, газу, доповідач сказав. Він торкнувся багато чого, світового значення запасів цієї знайденої сировинної бази. Особливо він торкнувся води, льодовитого океану. Ми разом з американцями в дружбі вирішили це питання. Він дав нам таке діло, котре залишилось, атмосферне явище для людського життя. Він був, він є, він буде таким вічно. А вченим треба там ритись.

      52. Бо якщо наука не буде робити своє таке, в житті науці не бути в людях, котрі самі себе не задовольнили. Це початкова історія, а ми боїмось дуже купатися в ній своїм тілом. Вона залишилася для нас така невивчена, вона іде з початкових джерел. Вона іде із землі, з океанського діла. А нас страх оточує в цьому. Ми, всі люди, технічного характеру, ми штучні, все ми робимо в хімії препаратами, приладами. Це все руки людей зробили з сировини. Все дало нам діло наше. Людям живим треба залізти в колдибаню і купатись. Ось де береться енергія людей, життя вічно невмираюче. А ми не хочемо робити його. Нас прийме всяке море, не відмовить нам. Ми доб’ємось, зробимось легкими і достойними в цьому ходити по воді так. Ми не будемо боятись такої бурхливої хвилі, вона зустріне спокоєм нас за нашу доброту. Ми не будемо застуджуватись, хворіти також не станемо. Хвороба є наше незнання. Він є оточений бідою, горем, а в цьому всьому помічник  є Паршек.

      53. Нам копатись у великому, це одне є горе, така біда. Через це все ми з вами до одного чоловіка умремо. Ми є такі бідні люди, не накопичуємо, а губимо здоров’я. Де б ти не був зі своїм здоров’ям, а здоров’ям хвалитись не можна ніяк. Це природа, вона все робить, вона втягує, вона примушує, щоб ми почали це робити. Ми з вами робимо і будемо робити. А в ділі є все таке життя, воно робиться для цього діла, щоб загубити здоров’я. Вона дає, вона і відбирає. Це ж не хтось, а природа, вона може робити в людях усе. Це чоловік, він надумав це діло, а ми, академіки, лазимо по всій такій природі, вона пропускає нас, дає дорогу нам таку, це є одна така чарівність.   Сонечко гріло у віконце, а тепло було в домі. Вода грілась у каструлі, треба купатись у ній. Всі гуси цього ось хазяїна. Нам, як сусідам, тісно збоку. Земля розмістилась так, тиша стояла  у дворі, хутір здавався збоку нам імені свого.

      54. Таня написала свої слова, вона правильно указала: «Ви живете в раю там». А Оля засміялась, її піддержала Валя. Для чого читати і слухати незаслужено це діло? Краще не читати ці листи і не слухати їх. Як хотіли, так і зробили. Ми примусили дитя відірватись від матері, його стали вчити свого близького, він став розуміти і розбиратись, його оточили такі умови. Він попав у неволю сюди, йому треба жити, він оточив себе такими роками, такий закон  пробрався до нього в своєму житті. Батько і матір держать дитя до свого такого часу. Він розуміє вже, що йому доводиться допомагати батькам. Як це робилось Паршеком. Він був ображений тим, він не знав дорогу, як треба до чужого дяді, і йому треба працювати, щоб цю копійку одержувати. Федір Мойсеєв запросив Паршека, як сусіда. Я, говорить Паршек, обдарував свою матір  своїм учинком. Він оточив мене, як трудягу. Я збирався, як і всі збирались. Мати послала мене, сказала мені, як треба першого начальника любити і слухатись. Я не забував ніколи це.                    

      55. У мене був цей урок, він допомагав мені в цьому. Я слухався чужого дяді, як свого батька рідного. Він дав мені доглядати за кіньми за мою ввічливість, яку я мав. Мені довірилась пара коней з упряжжю в мої денні умови. Моє діло було в цьому: хомути надіти, засупонити посторонки за борки зачепити, за дишло, за віжки  зачепити, сісти, як сідає кучер, у горбу. Батіг беру із собою, коня треба підганяти. Я їхав у степ по сіно, там хлопці,  більші за мене, сіна накладали повну горбу, а везти її в двір цієї економії. Панське діло: весь день від сходу сонця до заходу сонця  на своїх ногах. 65 копійок це була мені плата. Я робив цю роботу, весь тиждень проробив на цьому місці. А хлопці мої сільські пожаліли, взяли на другий тиждень, на скирту влаштували, я став одержувати карбованець. Моя така була робота вилами володіти, на це моє здоров’я було в цьому. Весь тиждень проробив, за що получку одержав 10 карбованців з копійками, їх приніс матері, віддав. Якби люди подивилися в той час на цю історію, як їх доводилось добувати, які умови були там у цього пана. Це перший початок робився в трудовому житті.   

      56. Цей пан жив від нашого села за 15 верст. Щоб добратися туди, такому чоловікові доводилось в той час пішки таким селом. Якби тепер такому дорослому сказали залишайся таким. На мені були штани полотняні, сорочка теж така, туфлі, жіноча кофта, все це доводилось носити на собі на тілі, і мішок з провіантом, з продуктами. Тепер я не взяв би такий хліб у рот. А як я робив радісно це все, рано вставав, пізно лягав. А умови які? Ми жили в кошарі, де вівці зимували. Ми не ходили вночі даремно по двору, борзі собаки відчували, що ми були ображені, бідні люди. Прийде до дверей і стоїть мовчки. Я боявся їх, як вовків: розірвуть моментально, так тобі думалось. І пан боявся вночі, держав у дворі черкеса з кинджалом, він сторожував. Страшно було. А копійці треба було не сидіти ледарювати. Коні, мухи. Такий час був, це не дитячий час. Дітям згадується добре тим, котрі так не робили нічого такого, як робив я. Природа готувала мене в цьому.

      57. Діти такі попрацювали, походили, як тоді я приходив кожну суботу, а в неділю ішов з дому до пана, так треба в житті нашому. Я йшов слідом за хлопцями, вони любили мене. Я наїздився на конях, а тепер ліз на скирту сіно вилами кидати, і я не відмовився від цього. Здоров’я дозволяло обходитися мені там у тих умовах. Я працював на скирті, вважався  справжнім робітником у пана. Пан роздав своїм робітникам гроші. Два тижні попрацював і Паршек, пан заплатив йому ради того, щоб його робітники  продовжували залишатися в пана далі, щоб працювати. А люди мали прогноз, вони користувались нюхом своїм, чужим. Вони знали, до чого йде такий час. Осінь не приходить до нас з хорошим своїм ділом. Його діло:  природа приходить така до нас на арену. Ми є люди сільської пори, рахуємо дні за своїм порядком. Хочеш, не хочеш, а тобі треба буде прожити так, як прожили в природі всі люди, що вмерли. На них непідготовлених, природа зненацька напала, і хотіла завадити їм у цьому. Вона була така, як є. Вона допомагала вже Паршекові. Паршек прийшов недаром сюди до цього пана таким, через нього і получку грошей дав хазяїн. А хлопці були такі парубки: до часу працюють, потім їх тільки побачиш.         

      58. Лікарі починають визнавати ходіння босим, холодну воду. Людям треба заслужити довіру природи. Вона вибрала мене в цьому, довірилась, щоб цю фразу записати. Я прощаю вченим за їхнє таке незнання. Ми є вчені, і вони помиляються, у них є не природне, а своє людське. Я, як такий чоловік у своєму житті, хочу спитати у вас, як учених. Ви народились якими? Природа народила вас, як і всіх, не знаючих, як тварину ягня. Ми дали йому ім’я, стали годувати кращим від усього. Він попав до нас в такі нужденні наші умови. Ми потребували такого продукту, це таке є наше життя в природі. Ми розводимо його, бережемо, ростимо, це наша їжа, ми їмо її, вона зберігає нас таких, з неї шерсть знімаємо в рік один раз. Словом, це жива база, на що надіємось. Ми говоримо: це вівці мої. Я дивлюсь за ними, як за оком. Коли вона прибавляється, у нас є  велика радість на це. Ми дякуємо Богу, ми багатіємо цим. 

      59. Нас, таких людей, визнали чесними людьми, дозволили місце займати біля себе, тобто жити в природі, як він жив. Він хитрував весь час, він озброювався, йому хотілось зробитись багатшим від нього. Він розводив тварин теж, мав сокиру на те. Що це вас примусило робити, ви взяли самі де це? У природі. Ви є злодії, вбивці, живе ріжете, ви є люди фізичного труда. Чому ви пішли від цього діла? Вам робити тяжко це, пішли шукати легке в природі. Вам треба золото, срібло. Через це ти зробився вченим, не хочеш повертатися назад, умираєш за це саме, ти робишся старий, ідеш з життя. Природа жене тебе від себе. Ти відходиш негожий, як всі люди відходять. Ти звик огороджуватись чужим, природою. Вона терпить від тебе тяжко, природно прибирає тебе з дороги. Люди вчили тебе для чого на лікаря, інженера, офіцера? Щоб воювати з іншими людьми. Ти зробився солдатом у процесі, рядовий унтер, відділенням командувати, людей невинних примушувати, у бій гнати за царя-батюшку. На нього нападав сусід, він не поладив через щось, а ми, солдати, повинні битися до крові. За що? Самі не знаємо, за що. За життя даного цього характеру Бог так повелів бути взводним, бути ротним, бути батальйонним, полковником, генералом?

      60. Чин держить людину в житті. Він  розпоряджається людьми. Хто мав повне право розпоряджатися таким ділом? Ми, комуністи і соціалісти, козиряємо титулом, а це погана штука є в природі, вона оточує людей добром, вони вмирають самі в цьому. Яке це життя людей? Їм треба жити в цьому, а вони вмирають. Це сторона є не наша в цьому. Ми знаємо добре про природу, що вона є жива, енергійна, не вмираюча, а така, що видозмінюється. Вона жила, вона живе, вона буде жити тоді, коли ми не будемо примушувати її своїми силами, щоб вона давала нам необхідне. Вона, земля, лежить сама не тривожно, а ми чекаємо час, приготувались для цього. У нас є зброя, зроблена нами для цього діла. Ми готуємось робити на цій землі все, що хочемо. А вона говорить нам: чого ви такі лізете? Я є ваша матір, котра зберігає, держу, як кліщиків. Я ніколи не веліла, щоб ви робили це. Одні починали, інші захоплювали, це ваша є велика помилка в цьому, але закінчать, це діло вмирає.      

      61. Що може бути гірше від цього діла? А ми розвинули самі на собі, ми ставимося адміністративно до неї. По-нашому, це нам є добре, що вона дає нам при умовах; ми отримуємо те, що хочемо. Це є наше таке щастя за нашим планом, вона жаліє наші труди в цьому ділі. У нас працює розум, ми думаємо. А раз ми думаємо багато, то в нас виходить. Це ж природа допомагає цьому. Люди живі енергійні роблять те, що їм треба буде в цьому. Вони недосипають, біжать, хочуть, у цьому гублять здоров’я, старіють, кволими робляться, і вмирають. Це діло не годиться нікуди, а робиться. Нікуди ти не дінешся, такий потік. У кожного чоловіка думка, у кожного діло, яке воно вийде, кожен надіється на щастя. Якщо вийде добре, ми живемо добре, Якщо не вийде, ми вмираємо. У нас і це є, від чого ми не пішли, це наша смерть. Ми зробили ці звички самі, у ділі помилились. Нам не треба робити це діло, а ми спішимо його зробити, і це діло недоробили, вони умерли на віки віків. Ось що зробили люди, вони зробили це все на собі в процесі свого життя. Вони мали перше діло, вони оточили  себе ним, їх діло було таке, вони почали його, вони їли щоденно не раз, а три рази; одівалися, а з дому не виходили.

      62. Це все наробив генерал, учений чоловік, його діло – підлеглого примушувати. Людям підкорятися – це не мода наша, вона робилась людьми. Земля лежить вічно, вона не займалась ніким, а тепер ми зайняли цю землю, оточили її технікою, хімію ввели, самі зробились технічними людьми. Особливо учені люди, вони бояться природи, вони не люблять повітря, не люблять воду і землю. Вони вважають, це все ворог є для них. Ми не знаємо, який він є, і звідки він візьметься. Він приходить тихо на тіло наше, як ніколи, виразкою, грибком. Ми не знайшли засобів цьому всьому природному явищу, щоб людям допомогти цим. Це такий ворог є в природі, він умираючий. Він був, він є, він буде. Це є природа така, вона бачить неправду на людях, котра примушує: сильний примушує безсилого, хитрий примушує нехитрого. Вона карає за це, держить на черзі для того, щоб їх покарати чим-небудь. Паршек є не вчений чоловік, а практик фізичного труда, син батька шахтаря. Природа сказала йому своїм: нехай він, як чоловік, сіє цю користь.

      63. Ми, всі люди, зустрілись людьми бідного характеру природою. Ми хотіли похвалитись, що ми вміємо жити не фізично, а технічно, штучно робимо, хімія вводиться. Це все роблять люди, вони живу людину зустріли, стали виховувати по-своєму, стали примушувати її так само, як ми примушуємо своїми силами технічними природу. Вона терпить від нас. Як ми учимось, нам дається тяжко. Ми, вся молодь, хочемо зайняти місце адміністративне. Люди прагнуть командувати, більшість люди людям підкоряються. Люди не хотіли робити цього, умови примушують їх. Уже з перших днів свого народження люди людьми розпоряджались. Це наука є їхня, вона вчить всіх нас цьому ділу. Ми, всі люди, ідемо по цій дорозі, стараємось попасти до мети, котра треба буде всім. Тільки ми попадаємо на це місце, котре призначено особі. Вона зайняла його, ним цікавиться, хоче сказати вам про щастя, воно дається природою. Люди людей учать, люди навчаються в людей. А ми є академіки великого знання, знаємо багато, але одного ми не знаємо, а що буде завтра. Ми, всі люди, не знаємо цього.

      64. Ось чого ми з вами навчились, свого великого знання, це виховання самих людей. А Учитель учився в природі, вона виховувала його своїми природними силами, вона вчила його любити людей, любити природу. Вони зробили це все. Вони  відкрили Арктику, Космос. Вся історія зроблена людьми, а люди не задовольнили себе цим. Їх діло одне: жити в природі, робитись у природі технічними людьми за рахунок штучного, хімії введеної. Вони кидають землю, а шукають інше що-небудь. Нам треба знайти рай на землі й зробити рай для людей. А ми відшукуємо в Арктиці за рахунок мішка, і Космос завойовується в невагомості. Це не життя зроблено нами. Люди не змогли задовольнити себе цим. Що люди зробили? Люди зробили з живого мертве. Люди не знали самі, що робити в природі, щоб жити. Ми не вміємо і не хочемо не застуджуватись, не хворіти. Це наше діло: оточувати себе повітрям, водою, землею. Це дало нам все те, що ми маємо. Це є мертвий капітал, він не дав нам нічого нового. Це діло є старе, розвинуте не на життя, а на смерть нашу зроблену.

      65. А ми зробили мертве, неживе з цього, поставили на нашу землю. Ми з вами живемо не на користь нашого здоров’я, а на шкоду нашої смерті. Ми з вами вмираємо в цьому. А ми з вами не навчились жити за наше таке діло. Що ми з вами зробили? Це хороше і тепле. Ми вмираємо так на віки віків. Нам нема, чим хвалитись. Техніка, штучне, хімія не рятують у житті. Це наука людей, вона не стоїть на місці, а рухається з місця одного в інше, сьогодні тут, а завтра там, їй кінця не видно. А щоб нам можна було жити з-за цього. Це є втягування в це діло, воно робиться нами один раз, а іншого разу вмирає. Це є колесо, воно крутиться без кінця. А нам треба знайти таке місце для життя всього і ним огородитися, ось є сила. Ми є вчені люди в цьому ділі, але щоб нам знати природу, говорити з нею так, щоб вона говорила істину свою. Вона жила, вона живе в заслугах, і буде жити, якщо ти заслужиш у природі. Вона є така матір. Я народила тебе такого, виховала, не по-своєму треба жити, а по-людському. Ось що я дала тобі, чуже діло, а своє я не дала тобі. Тому чуже не виправдало.

      66. Я не жалію людей за це все, беру і караю, всіх умертвила, за це все умертвляю. Вони заробили це, їх діло примусило одержати. Вони залишились безсилі в цьому. У них є одяг такий на це все. Їх діло, що вони робили, – це їхня пряма помилка. Вона оточила нас звичкою. А раз вона введена природою, то це є природне, котре зроблене людьми. Вони примушують людей шукати по природі. Їм доводиться ударяти кулаком по столу, а набиратись розуму в голові, так учені роблять у природі. Вони не сплять ночі, а все думають про це, своєму сусідові не довіряються, вони  вважають його не таким у житті своєму, вони так думають. Його близький сусід підглядає, хоче вкрасти в нього що-небудь. Це така думка, вона є народжена в кожного чоловіка. Де б ти не був, де б ти не жив зі своїм таким здоров’ям, середовище держить тебе в своїй національності. Це їх є таке расове місце, вони облюбували його так з любов’ю, це місце бережуть, тримаються за нього.

      67. Всі, як один, говорять: це місце наше улюблене, моє, тобто наше, нікому не дамо. Ми народились у ньому, у ньому помремо. Нікому не дамо в образу, а своє те, що робимо, це наше, бережемо, як око. Це наше є добро, воно невмираюче. Мертве нерухоме це фонд, у чому ми живемо, і хочемо так жити, а фактично ми вмираємо. Природа проганяє нас із землі, щоб ми не заважали їй. Тому ми зі своєю національністю тримаємось за наше діло, за все наше вмираємо. Ми ненавидимо своїх сусідів, вважаємо, вони чужі. У них є ватажок цар або король, і в нас є свій правитель теж. Він розпоряджається нами, що захоче, те і зробить. Це його є така воля, ми є його діти. А раз ми є його діти, ми захищаємо, як батька. Це наше таке діло робити те, що роблять усі шкідливе. Нам природа дає все необхідне за наш такий труд, що нам треба. Це сировина, ми добуваємо її на землі й у землі, у воді й на воді. Ми хочемо не попадати в погане, хочеться жити легко, добре, а природа є на путі того, щоб було погано. Вона не довіряється людям, бере карає. Природі заважає те, що є в житті людей. 

      68. Людям робиться погано тоді, коли вони застуджуються, хворіють. А коли вони вмирають,   їм не може бути гірше від цього. Якщо люди вмирають у будь-якому місці, їм нема слави. А Бог не велів цього, він не хоче і тепер цього, а йти не можна від цього, такий потік є в людях. Вони не роблять що-небудь, щоб не застуджуватись, не хворіти, їх таке незнання. Хто з людей захоче цього поганого, холодного? Це тільки один Бог є. Він є зернятко для цього діла, щоб людям жити, а вмирати не треба, для цього місце знайдено. Чоловік знайшов, він оточив себе цим: без усяких потреб бути в природі. Він дає нам усім наше таке життя. Я не вживаю хліб, не п’ю воду, обходжусь молочним. Здоров’я моє є таке, як усім нам треба в житті. Ми, всі люди, робимо те, що людям не слід робити. Це наше таке діло  треба робити. Коли ми, всі люди, устаємо з постелі, уже діло є.

      69. Воно введено предками, такими людьми, хто відповідає за це діло. Вони думають самі все своє таке життя, вони роблять самі, йому кінця і краю не видно. Тільки сніг сходить з дороги, а колеса заскрипіли, все літо весь час двері відчиняються і зачиняються, а в ділі люди помирають. Вони думають, вони роблять діло. А інше діло лежить попереду, він не дійшов до нього, упав, сили надломились, він умер на віки віків. Його не стало в житті. А ми учимось, а ми робимо, але самі від цього діла не відходимо, а прибігаємо ближче до смерті. Ось що ми знайшли, ми зробили, нас оточує це. Ми з вами не навчились жити, а як ми з вами вмирали, так ми і вмираємо. А за ділом Паршека, ми не будемо вмирати ніколи, у нас є таке місце, це нашого всього світу Чувілкін бугор. Він вічно лежить, ніким не зайнятий, і ніхто не присвоїв його. Це місце є святе, людського життя рай. Тут умов нема таких, як вони є в нашому селі в цьому житті, котре було 1979 років, промучило людей. Йому є мало цього діла, що він робив до цього діла, він  недоробив його, умер. Краще б він не робив його так, як у нього вийшло в цьому.

      70. Ми з вами живемо біля моря. А спитайте в нього: він купався в ньому? Він скаже: ні. Для чого воно треба було мені? А я йшов у море, хвилі були 12 балів. Коли я зайшов у нього, десь тиша появилась.  Ми зробили зброю від лютого такого ворога, наша з вами є така продукція, ми зробили її для людей, вона має піти колись у хід. Це є діло рук людей, вони зробили це, люди дійшли до самої ручки. Що може бути в цьому ділі гірше, як наша смерть? Ми менше живемо, а ми вмираємо тяжко. Краще нам не народжуватись, як жити так, як ми живемо. Для чого батьки, матері народили нас таких. Він, новонароджений, не потребував те що ми подали йому. Це наше виховання таке робить. А в ділі він помилився і загинув на віки віків. Всі ми йдемо цей день у природу в бій завойовувати права в житті. Нам треба місце, за що доведеться жити. Це обране нами місце, ми тягнемо його на декілька років вперед. Ми маємо отримати його. Ми, всі люди, неоднаково отримуємо його. Неоднаково знання ми отримуємо, ми знаємо добре, ним ми задовольняємось, хочемо жити краще від усіх.

      71. Це в нас усіх є така штука одна. Ця система проходить у людях така. Вони, це діти, лізуть зі своїм напором на рожен через це місце. Його розвиток обривається на шляху своєму, він робиться психічно хворий, починає відходити з дороги. Таке діло робилось, воно робиться і буде робитись. Ніхто не знайшов таких засобів і не має права звільнити його, як такого, від цього діла, крім одного Бога. А він стоїть на боці ображеної особи, а ми, всі люди, заслуговуємо бути в природі в цей час. Вона не жаліє за все наше, зроблене нами, бере карає своїми силами. Люди йдуть з життя. Бог є за дітей, у Бога таке вчення допомагає в ділі, щоб дитя вчилось на це. Щоб він не був хворий, ось що нам треба, умирати ранувато. Таке життя ми зробили, з ним живемо, ми вмираємо. Милі діти, дорослі і старші діти, всі ми є діти в природі, ми живемо один раз, як воно і робиться в житті. Дітям треба жити безвинно, а природа не дає їм умови такі, в котрих люди є там. Це мертвий капітал.

      72. Життя людей проходить між нами, це починається змалку і до великого. Це ми з вами зробимо те, що людям треба. Учитель, він просить своєю просьбою, щоб ми, як такі вчені люди, повинні знати: чужа місцевість не повинна оточувати людей інших. Це є не своє, а чуже, воно самовільно захоплено. Я прошу, щоб усе своє наявне прибрати. Це все ми робимо нелегально. Ми держимо офіцерський чин, а солдат. Хоч адміністративна особа тепер є в силі, але це все даремно.  Зорін, 9 студія. 29 березня 1979 року. Я довго чекав, і досі чекаю від учених наших відповідь на мої дві статі, котрі математик і фізик Ігор Хващевський написав. Я опустив вам у ваші руки своє, щоб читали це все, розуміли, що робиться в нашому світі. Ми, всі наші люди, живемо в ньому для того, щоб жити добре і тепло в природі. А природа не дає нам за наше все, зроблене нами в житті. Ми вмираємо, та ще вбиваємо своєю зробленою зброєю за таке життя, котре нас оточило.

      73. Ми є власники індивідуального місця в природі, нас зустріла біда  з горем. Це революція, батька не слухати, а матір природа не веліла цього, щоб ми робили це: руські нападали на китайців, а американці нападали на негрів. Всі люди піднялись на ноги своєї національності. Він дрижав за це могутнє місце. Вина вся була вожака, він робив шкідливе в людях. Навіть Бог не велів продавати, купувати природу. А ми, капіталісти, віруючі в Бога, робимо  все ради грошей, убиваємо людей. А ми, комуністи, що робимо? Цяцьку на ринок. Для чого це все робиться нами? Ради грошей. Ми з вами вмираємо за них, нас убивають за них. Люди створюють хороше і тепле. Ми не знаємо ворога, а він оточує нас, наша з вами зброя, ми робимо її для людей. Це наша є продукція, ми козиряємо нею і надіємось на неї, що вона допоможе нам таким. Ми не знаємо, що  буде завтра в 1980 році, нашого Брежнєва не буде. Де дінеться? Не знаю. А природа малює так мені, як такому. Вона говорить мені: війна всесвітня буде в 1983 році. Все це зроблять люди, вони своє визнають, а чуже гроблять. Це війна наша робиться нами, людьми. Ми з вами обрали Брежнєва, а щоб спитали, чи буде він живий, цього ми не знаємо.  Наша така система розвалиться. Ні капіталісти, ні комуністи не залишаться на своїх місцях, умруть, як вони і не жили.

      74. А ви, Зорін, шукаєте вину на комусь? Та вина є на вас, ми робимо всю біду. Горе приходить до нас, а допомогти нікому. Ми є горді й неввічливі, не любимо природу, у нас нема ввічливості. Ми відходимо від природи. Ніколи не бувалий день приходить, а ми зі своїм розвитком, з ділом тут як тут, починаємо робити, а в ділі помилились, погоріли. Ми застудились, захворіли, природа покарала нас. Хто вводить ці війни? Природа: повітря, вода, земля. Ми йдемо в бій з нею. Вона зробила нам все це, без чого людей не вб’єш, вона допомагає цьому всьому. А що ми таке є? Живе тіло, воно є таке само, як і повітря, вода, земля, по якій повзають у самозахисту. Він ішов від цього всього, його такого зустріла стихія, оточила захворюванням, він хворіє. А всі люди жадають цього всього. Якби вони не боялись природи, вони не озброювались. Вони не зможуть жити без усякого діла. У них є це діло закон убити людей, а без зброї людей не уб’єш. Я зробив зброю для цього діла, я володію нею; якщо захочу, зроблю те, що треба буде в житті.

      75. Ми є люди даного характеру, вчора зробили запас цього часу, приготування робимо самі собі. Їжа  не піде сама в рот, її треба робити, їжа вариться, вона робиться з природи, і вона зроблена така, як ми маємо її. Це є наші сили, ми створили їх протягом цього часу, ними хвалимось як такими. А воно є технічне, з живого зроблено, мертве. Це те, що ми зробили. У нас є для життя свій дім, їжа, одяг, що зберігає нас. Ми живемо в цьому один раз, інший раз, ми вмираємо. Ми учимось для цього і думаємо про це місце. Це місце є не наше, а чуже. Ми присвоюємо його, такого права ніхто не давав кому-небудь. А ми віддали всю свою молодість за це, а такий час прийшов нам треба зайняти своїм здоров’ям, а його робити тяжко в природі, адміністративно розпоряджатися над людьми іншими, примушувати їх. А вони не згоджуються, ідуть на все… навіть у тюрму сідають. Це неможлива штука робиться. Я зробив погане йому, він терпить через мене. Хто ж  дасть хороше за цей учинок? Я посадив  людину в тюрму. За що? За чуже. Я зробив погане йому, і сам попав туди.          

      76. Природа не простить тобі за твоє, зроблене тобою в природі. Ти є технічний чоловік, а вона є природна, природа є матір твоя. У неї є повітря, вода, земля, струм, електрика, магніт, все живе. А ти є вбивця живого в мертве. Чим ти оточив себе? Чужим. На тобі й у тобі, і в чому ти живеш – все це є не твоє, а природне. Для чого ти викопав яму? Тобі треба сировина, ти зробив голку, шило, ніж, пилку, сокиру, молоток із цього, все не твоє, а чуже. Це все є не корисне, а шкідливе людському тілу. Через це все діло ми гинемо, природа карає нас за це діло, її сили є невмолимі. Вона тихо чинить з нами, дає нам все це, а тіла наші забирає, їх держить у праху вічно. Це наша людська схильність є. Ми боїмось смерті, вона тягне нас. Це те, що  ми зробили, ми зарили мертвих людей у землю. Це є поводок смерті, вона умертвляє нашого брата за це, не дає йому життя. Він застудився, він захворів і вмер. Це все зробила їхня прикраса, чуже зовсім діло. Особливо жінки, на них є кільця, браслети, і всякого роду на нігтях краски, це неможлива така штука. Я видаляю їх геть.

      77. Це моє таке вчення. Я, Паршек, прошу всіх людей, щоб вони робили те, що пропоную їм. Нас, всіх людей, не задовольнило наше, що прийшло в нашому житті. Ми з вами, трудівники, придбаваємо цю звичку в тяжкому труді. Ми збираємо гроші, а за них придбаваємо, що треба. Ми ріжемо і знищуємо живе, все це робиться нами, всіма людьми. Ми купуємо, продаємо природу гірше циган, за що природа не любить нас. Ми є бідні такі люди, нам цього, що маємо, мало; посилаємо науку, шукаємо в природі одне і друге, лише б ми почали, а простору багато. Наше діло – готувати людей до експедиції, нам треба Арктика, невичерпний запас, і також Космос, колодязь глибокий. Нам треба техніка на це діло, і штучне з хімією необхідно треба. Природа відчиняє ворота нам для цього діла, вона дає нам те, що ми надумали. Ми є люди, що потребують, у нас прогресує велика потреба в людей у природі. Ми женемо всі розуми на це, хочемо нагодувати все людство. А люди неоднаково оточуються, в одних є це все, а в інших нема цього, вони хворі. А раз вони є хворі, болісні люди.            

      78. Цей місяць примусив кожну дитину лізти на рожен, треба вчитися, усно знати. Кожна матір не зацікавлена, щоб її дитя було неграмотним. Вони дають йому все, хочуть, щоб їхнє дитя було вченим чоловіком, щоб він учив молодь своїм розвитком. А ми народилися для свого життя, ми вчимось для цього діла, розвиваємо свій розум, шукаємо для себе таке місце, на котрому цей чоловік хоче залишити людям свою діяльність. Нехай люди беруть його приклад, учення, робляться такими вченими. Цей учений має в житті свій характер інтелігента, культурного чоловіка, ученого з дипломом, у людях заслуженого. Можна сказати, вони є технічні люди, штучним оточені, хімія введена як така. Вони допомагають їм відшукати це місце і за нього ухопитись, щоб жити на цьому місці тривало. А природа є природа, вона зустрічає нас усіх своїм ділом. Хочеш, не хочеш, а треба буде робити. Діло будь-якої сторони примушує всякого чоловіка, йому треба робити. А в ділі всякому кожен герой помирає.   

      79. Люди хочуть жити, а природа не дає, значить, ми місце не знайшли своїм знанням, а вмерли на віки віків, як і всі люди вмерли. Паршек є не такого потоку. Він є практик, не теоретично завойовував це місце, а фізично 46 років проходив по землі босими ногами.     Таке місце як Чувілкін бугор – це є радість одна для всього світу всіх людей, невмираюче це місце, рай людського життя. А ми пішли від нього, не хочемо любити його так, як полюбив без потреби Паршек. Тут на цьому місці є не вбита і не захоплена вся система: повітря, вода і земля. Власності нема тут, життя спільного характеру є, невмираюче це діло: нічого не робити, ні за що не відповідати, а жити вічно в цьому всьому. Природа наробила це все через Паршека, любов життя, але не смерть наша. Ось що природа дала нам за це все в цьому житті. Вона довго думала про це діло. Чоловік знайшовся, вчепився за це діло, він став робити те, що треба в житті. Бугор цей нам треба освоїти,  треба ввести життя таке, котрого не було. А тепер ми оформили це діло людьми, це життя всього нашого світу. Ми будемо вважати, це є перший початок. Ми доб’ємось від природи, вона пожаліє нас так.

      80. Ми будемо заслужені в цьому. Діти, діти, куди ви йдете зі своїм ученням, у вас є вся надія на щастя в житті. Коли вам буде добре, ви будете жити добре, а коли до вас прийде горе, ви не підете і від цього. Для вас є біда не виліковна. Ми, діти всі, старі люди, нічого не робили і не вміємо робити в житті своєму, щоб не застуджуватись і не хворіти. У нас нема любові ніякої до природи, ми відходимо від неї, це ми є не вояки. Це все робили діти і ми, старі люди, вона не приймає їх такими, як їм хочеться. Вони прагнуть до майбутнього; як у них думається, так само і робиться. Воно тягне їх до себе, всім людям хочеться звершити своє намічене. Він добився, отримав своє викладене місце, його діло не пропало даром. Комусь дали диплом цей у житті, він отримав у таких людях місце, він залишився задоволений ним, що його це вчення вийшло датою. Він не знає про це діло, що це умови примусили його, вони оточили цих людей цим. Такий час, що йде, люди тягнуть так, як це робиться в житті.

      81. Вони живуть до указаного часу, а потім вони вмирають, як і всі. Перше квітня. Цей день є в історії всього життя. Чоловік, він учень цього письменника, йому вірять, розуміють, слухають, ставлять питання, відповідають за ідеєю цього діла. Діти є в захопленні, їм треба буде це. Чоловік не народжувався таким, йому допоміг процес життя його, він зробився письменником дитячим. Він не скаже їм, як треба жити в житті, щоб не застуджуватись і не хворіти. Це може сказати той чоловік, кому природа довірилась, він заслужив один це все діло. Він не робив те, що робив у цьому Паршек. Природа підказала йому це, навчила, доручила. Йому, такому чоловікові, довелось любити природу так, як ніхто не пробував любити вічно живущого ворога. Це природа: повітря, вода і земля, що наносить ущерб свого здоров’я людям у житті. Вона народжує і зберігає в цьому ділі. За твоє хороше вона відповідає хорошим, вона ж матір наша. Її, як таку, доводиться просити з душею і серцем, щоб вона пожаліла нас, не стала  ображати нас. Ми є бідні й нужденні люди в цьому, нам  дай це, ми нічого не знаємо.           

      82. Ми з вами не знаємо природу і не любимо її. Вона є матір наша, вона не відмовляє нам ні в чому, будь-які запаси відкриває. Вона вчить нас, з чого робити потрібний інструмент, яку треба зброю, щоб легко справитися з ворогом. А ворог наш – це є незнання наше. А ми вчимося для цього діла. Хвороба – це є природа, вона посадила цю виразку, вона сіла за заслугами. Ніхто не обходиться так, а тільки доводиться відповідати. Вона не голубить, а сильно крає нас таких, особливо наших діток. Байки є не спокій їм. Їм треба зустрітись з бідністю великою, свідомим терпінням. Нам треба зустрічати дитину в чистому повітрі, пробудженням у воді, не за рахунок шматка, не за рахунок ганчірки або якої-небудь мертвої стінки. Все живе повинно народитися живим від живого. Матір може народжувати своє дитя всюди. Роди робляться індивідуально, а треба народжувати шляхом спільного характеру. Нам треба примусити таку матір думкою, котра має так із своїм самцем закласти це зернятко для народження, і виходити дитя своє для життя і спасіння всього світу всіх людей.

      83. Він народиться в нас таких зі своїми силами для життя на Чувілкіному бугрі. Ми будемо зустрічати його природою: повітрям, водою. Ми приймемо його на адамову землю через руки всіх наших людей. Для життя всіх нас ми повинні народити і виховати його при всіх своїх таких умовах. Ми повинні зберегти його, як дитя своє, своєю мудрістю. Коли він стане на ноги свої, тоді він буде вчити нас усіх своїми мудрими словами, ми будемо вчитися в нього. Він не поведе нас за законом Мойсея, а поведе за Паршековим ідейним ділом. Нам треба випросити його в природі, дитя народиться для нас усіх таких. Ми будемо вчитися в нього, він буде вчити всіх нас, ми будемо йти не за старим потоком, а за новим небувалим. Наш великий виграш буде в цьому. Ми, всі люди, створимо самі його, цього ось Бога, нас навчить своїм ученням Паршек. Ми не будемо творити так, жити так, як ми жили до цього святого діла. Ми візьмемось за нове таке діло, за життя своє безсмертне. Ми залишимо позаду своє минуле, візьмемось за це дитя, ми виходимо його таким. Він буде жити в нас за рахунок природи. Його  оточить повітря, вода і земля. Ці три тіла допоможуть нам цьому чоловікові бути, як він не був.         

      84. А він обов’язково повинен бути такий. Люди лізуть на рожен, роками навчаються, знають теорію, а з практикою не згоджуються. Вони роблять те, що їм прийнято. Вони не можуть жити без такого прибутку. Природа це є їх джерело для життя. Не буде дня, що приходить, не буде ночі, бо це робить людям інше. А раз день прийшов на арену не таким, як він був учора, то час інший. Він росте и примушує чоловіка думати вперед, що йому треба буде зробити завтра. У нього дні пхають його на це місце, йому призначене. Він повинен робити на ньому те, що йому доводилось робити в минулому році. Він добре знає, він готується до нього, у нього є зроблена зброя на цей час. Він робить нею це діло, від котрого виходять потрібні плоди. Людям треба буде  ніж, ложка, вона треба їм в один час. І людям треба навчитися, з чого і чим робити, і яка на все треба кмітливість, вміння рук. Люди професіонали затратили на все своє діло багато часу. Предки вчать людей, люди навчаються в людей, що на сьогодні вони будуть робити, природа примушує їх.   

      85. Вони є зрілі, все знають. Люди є народжені, їм треба сонце, як і ложка. А перш ніж її мати, необхідно треба сили і те, що робити. Їм не треба хворіти, а оздоровитись, на це засобів нема. Ми з вами звикли не знати, а раз ми не знаємо, уже наша хвороба є, та ще яка. А вона держала мене в себе, було дуже погано. А природа підказала в цьому ділі. Вона говорить, ти мучиш сам себе, адже у тебе в організмі є твоя сила. Вона повинна перемогти найлютішого ворога, він непокоїть усіх своїми діями. У нього нема того, щоб різати або колоти, із якого це ось незнання. Природа – це є те, чого ми з вами не знаємо і не зможемо знати  так. Це є місце, котре лежить у наших серцях. Ми знаємо його через нашого дорогого Учителя. Його батько призначив йому Чувілкін бугор у своєму житті шахтарському. Він дістався за спадщиною. Я повинен звершити його, таке місце, не для самого себе, а для всього світу всіх наших людей, хто захоче бути на ньому так з любов’ю, з ділом. Тут для нас нема ложки, нема кусків для нас, нема таких жерців, як ми є.

      86. Нас оточує істина. Вона оточила нас цим, це рай людського життя є. У нас нема цього, щоб їсти. Ми не завадимо нікому своїм учинком. Якщо ти віриш цьому всьому, іди поклоняйся цим умовам. Вас ведуть до життя, а не до смерті. Ми прийшли сюди не ховатись, а ми цілуємо його за силу ту, котра нам дає наше здоров’я. Він видаляє недуг з нас цим. А той, хто поцілував і відійшов, він є Юда життя продавець. Коли цілував, хотів бути здоровим. Із сміття він вибирав чисте сіно, а учений сказав щось по-своєму. Я навів йому як такому приклад математичного знання. У Карла Маркса була теорія, вона підняли цією злобою весь світ, всю природу примусили воювати. Це місце, ці всі умови виявились неясні, ми повірили цьому, що це є правда. Вона взялась через вчення його. У нас нема свого ні в кого, крім цього всього чужого. А ми живемо в ньому так, це все не наше, а ми тягнемо його як таке.             

      87. Люди осудили до цього ось часу, дали своє ім’я, священик нібито відмовився трудитися в людях. Це неправда була введена, і ніхто не знає його по суті досі, що він є за чоловік. Він не носить свою форму, не їсть багато, води не п’є, і не пише нісенітницю, пише свою правду, вона робиться на ньому. Легке життя вводиться для людей наших, котре треба мати. Ось що робить Паршек у своєму житті. Він знайшов місце безсмертне, воно треба людям без усяких потреб для цього діла. Він є не технічного порядку, не робить штучне, зовсім не визнає хімію за поміч, просить природу, як матір свою. Вона любить його так за його все те, що він робить. Він допомагає життю, скасовує тяжке, а народжує легке, це нове; проганяє мертве з життя геть, а вводить живе в люди. Він не побоявся таких гострих колючок, вони є природні, вони живі зустріли, хотіли окружити істиною. Кров пройшла по тілу, а вода змила все. Це в лігвищу була чиста правда. Свині зробили цей барліг, мені доводилось лягати в нього так ось і все зжити.

      88. А потім, виходячи з міста, я став думати про своє зроблене разом із цим другом. Ми були покарані арештом від закону за свої пустощі. Конвой десяцький гнав нас закованих від волості до волості, це було за царя-батюшки, ми не боялись. А тепер я скажу йому, як другу, він же є вчений, повинен згодитися з моєю практикою.  Це історія моя дана мені природою для того, щоб усяких людей виховати природним порядком, щоб вони не боялися так природи і не відходили від неї. Для цього діла я навчився, як треба перемагати всякого ворога в природі в житті. Це найголовніше є в людях. Я скажу йому, ми з тобою добилися для цього діла. Ти пам’ятаєш наші витівки, а ми з тобою робили їх, це нехороша наша з тобою сторона була. Скажи спасибі моїм силам, з котрими ти залишився живий. Ми з тобою робили все для життя свого, природа огороджувала нас. Ми повинні зробити за ідеєю. Все це є дорога, по котрій я йду, жоден чоловік не ходив нею, і не піде зі своїми силами. Я знайшов їх, оточив себе, вони треба будуть не одному мені, а всім людям.

      89. Ці засоби, ці сили природа дала мені в дусі Бога. Я отримав його через своє діло, зроблене мною. Я треба всім, що живуть на білому світі. Вони хочуть іти по дорозі, по котрій їх не турбує здоров’я. Всі люди, нічого не роблять, щоб цього не отримувати від природи. Ми робимо все в ній для того, щоб захворіти, застуджуватися у цьому ділі. Нас губить наше таке діло, ми помираємо в ньому. А раз умирали, що може бути  гірше від цього? А ми всі не хочемо отримати цього, нам є гріш ціна в своєму житті. Паршек знайшов це, він не жаліє віддати їх нам. Ці засоби – це є не його особисті сили, він не витрачає їх на це. Він хоче, щоб ці сили були в нього для того, щоб роздавати всім людям заслуженим. Тим людям, котрі обрані природою через їх одну любов, котрі прийшли до природи, упали на коліна, їй до самої землі поклонились і попросили, як матір рідну, щоб вона простила його чи її назавжди за помилку, і не стала карати їх своїми силами. Вони одержали сили від неї.     

      90. Нам треба бути не ображеними, а заслуженими, ніким ніколи не покараними. Ось що Паршек приніс людям, життя вічного характеру. Цей чоловік обрав місце природне живе, там нема мертвого, де є повітря, вода і земля, невмираюча істота. Чувілкін бугор є нам, усім людям, ми оточили себе духом, істиною зберегли, такими ділами, такої правоти. Я знайшов це місце, тепер сію зернятком у людях. Я кинув одяг свідомо, нехай люди подумають, а я роблю вже так. Мій друг дитинства, діло було з ним, а тепер треба забути все це зроблене, а взятися за це все, що я знайшов. Це є нове, характерне, небувале. Нова техніка твоя не треба зовсім, штучне теж не треба, хімія не вводиться. Всьому діло – це є я, мої руки, мій розум дорогий. Вся історія служить людям на користь. Ось що наші люди чекають у природі, їм треба життя, але не смерть. Це можна кому сказати про це. Природа спитала в Паршека. Чому це так робиться в людях, вони роблять це діло в своєму розвиту? Безсилля примусило їх робити в житті.          

      91. Коли вони не робили ніякого діла в своєму житті, вони жили вічно. Природа нічим не турбувала їх, їхній розум не думав про свою нужду, потребу, ніякої помилки не було в житті, смерть як така не появлялась. Люди жили тоді вічно, вони не вмирали без всякого діла. А коли вони стали їсти, одягатись, у домі жити,  природа стала непокоїти їх за це діло. Люди стали застуджуватись, стали хворіти. А засобів на це все природа не давала, людей таких не було, щоб любов проявити в цьому. Всі люди боялись і бояться її тепер, як лютого ворога. Ми чекаємо день, готуємось, навіть колемо тварину для нього. Ми думаємо, а ми ж не знаємо, чи будемо жити. Ми можемо вмерти, і ми не знаємо досі, що робимо. За це все, що ми робимо, природа поставила нас на ноги. Ми, всі люди живі, стоїмо чекаємо завтрашнього дня, він не приходить до нас без горя, біда народжується в процесі. Ніхто не дає такого права, щоб таким людям допомагати. Вони є люди технічні, у них штучне, а хімія вводиться. Паршек не визнає це все в своїй ідеї. 

      92. Він є природний чоловік. Його місце: він проходив та продумав 46 років, опинився на Чувілкіному бугрі. Йому треба вмерти тисячу разів, а він буде справляти 46-річчя в 1979 році 25 квітня. Це його бугор, райське місце є всього людського життя, всього світу це є безсмертя. Ось де людям є слава, жити вічно на цьому бугрі, ура!  Чому журналісти непокоїли моє таке живе тіло, ніжне тіло, своїм технічним покроєм? Їхня сила була в цьому ділі, вони пробували держати мою душу в умовах, і вони думали, що це все не вийде в житті. Кого вони непокоїли своїм умінням. Якби вони знали, хто він такий, вони б кланялись йому, просили, як Учитель. Він просить нас таких усіх, благає, говорить нам, таким мученикам тяжкого такого труда, в якому ми з вами губимо свої тіла. Ми не зможемо жити, якщо нам відійти від цього всього. А як же Учитель примусив себе.

Моя Перемога

Я є самородок за ділом, джерело мого такого життя. Я труджусь на благо всього народу всього світу всієї Землі. Я вчусь у природи, хвалюсь перед світом, істинно хочу сказати про самозбереження своєї клітини. Моє серце є молоде, здорове, загартоване, як 25-річної людини. Мій вихід є в цьому. Я не боюсь ворога ніякого, навіть не боюсь своєї смерті. Якби цього не було в моєму житті, я давно вмер. Я є чоловік усієї землі, дихаю сильно, а різко говорю не про якесь диво, а про природу, про фізичне, про практичне явище. Найголовніше в житті, чисте повітря, вдих, видих, снігове пробудження, що дає миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Я люблю хвору людину, цілую його, знаю добре серце і душу його, хочу йому допомогти, убиваю біль струмом через руки. Це не слова нам говорять, а все робиться ділом. Рука владика пише, це не забути, дуже справедливо. Яка є правда, ніколи не забути про це. Тобі треба буде мене просити, ти будеш здоровий. Це треба буде юнаку молодому. Шановні, це має світове значення. Ми повинні природу любити, берегти, як матір свою, це чиста правда. Хвороба не відіграє ролі проти людини, а людина відіграє ролі проти хвороби. Нам треба вчитися в Іванова, в тюрму не сідати, а в лікарню не лягати, жити вільно, не лізти на рожен. Яка слава буде, коли ми головку поклонимо, скажемо ввічливо «здрастуйте» дідусеві, бабусі, дядеві, тьоті й молодому чоловікові. Милі мої люди, ви гляньте на сонечко: побачите свою правду, своє оздоровлення. Бути таким, як я є Переможець природи, Учитель народу і Бог Землі.

      94. Тепер нам треба народити живого чоловіка без усяких потреб. Для цього місце треба, щоб там була така атмосфера жива, енергійна. Усьому діло – це є Чувілкін бугор. Я хотів народити чоловіка там, а люди не дозволили мені, а указали залишити мені як такому. Це діло є моєї ідеї, котра стала жити. Вона оточила себе, стала оточувати себе тим, що маємо. Це атмосфера, котру треба оточити. Це повітря, це вода і земля, незаймана ніким ніколи. Тут на цьому місце є безсмертне життя.         

      95. Паршек працював теж, а ви зняли волосся йому, постригли і скоротили. Що доводилось робити? У море йти. От нам треба дякувати природі, всім людям за їх таку скромність. Вона вибрала людей, примусила любити мій такий учинок, такі люди оточили мене. Моя ідея довела всім: моє краще і легше від цього, що робилось усіма. Так Борис Олександрович сказав: «Всі гарно роблять, але кращого нема від Учителя». Це голос був однієї правди. Любов до природи – це є все, хто наважиться на це діло. Він або вона жили добре, а потім їм підносять погане. Кому ця картина буде треба?  Це теж не є картина: хороше і тепле. А поганого є більше в природі. Ми знаємо думку, чим доводиться знати. Якби ми знали це діло, то ми точно сказали. Ми не знаємо, а тепер нам природа точно скаже, вона нам говорить. Це місце належить мені за спадщиною мого рідного батька. Я повинен зародитися на ньому в своєму такому житті. Моє таке це місце це є природа.    

      96. Вона має зберегти мене. Вона зберігала, вона і збереже мене такого. Цього, що робиться, не буде. Життя буде одне з усіх. Ми з вами зруйнуємо цю зброю. Це, що стоїть на фундаменті, відійде, його не стане.  Ми є люди, Господу віримо, як Богу. Він Сам до нас на землю прийшов, щоб смерть вигнати з наших рядів. А життя ми вводимо в славу. Де люди візьмуться? На цьому бугрі. Вони гучно скажуть в один голос. Це є наше райське місце. Чоловікові буде слава безсмертна.  

Ми є люди, Господу віримо, як Богу.

Він Сам прийшов на Землю.

Смерть як таку вижене.

А життя введе у славу.

Люди візьмуться на цьому бугрі,

Вони гучно скажуть свої слова.

Це є райське місце,

Чоловіку буде слава безсмертна.

      Чоловік народився, котрий став на ноги, він став ходити та думати, він надумав одну славу в усьому світі, це небувале таке життя. Воно було, воно є, і воно буде таке живе, як ніколи.       

      97. Це дорога, по котрій я йду. Вона веде мене прямо до мети.  Учора, це 14 квітня 1979 року, я як Учитель отримав від Ігоря Хващевського. Найголовніше це те, що робиться в ученому світі, у людях. Вони створили раду по вивченню людини в житті. Вони ведуть людей не до порятунку від горя й біди, а вони заважають людям. Люди йдуть з життя через цю стихію, ніхто не врятувався від цього горя в природі. По цьому всьому ділу природа не помилилась підіслати Хвощевського для того, щоб Учителеві в його ідеї допомогти. Вона треба з усім ділом, зі своєю любов’ю,  вона поставить усіх наших земних людей на ноги і примусить робити все, щоб наші люди не жили так тяжко, їм доводиться вмирати. Чоловік знайшов місце, він зайняв своє місце, він користується ним для життя, приїжджає з людьми туди. Це діло робиться для особистого здоров’я, воно треба всім нам, і простим людям краще. Нам треба визнати мою таку ідею, вона не заважає нікому, а своє ставить на землю.   

      98. Вона є життєве невмираюче, це буде користь усім земним людям. Ми доведемо своїм ділом на Чувілкіному бугрі, він покаже нам цю славу на людях,  люди не будуть хворіти, а будуть здорові всі від цього одного прийому. Ось що ми з вами знайшли на цьому бугрі, оточили себе цим добром, воно є здоров’я для всіх, його одержали через одного мене. Це сила є моя, вона береться в цих людях, їм як таким доводиться. Природа народила живе тіло на землю для вічного життя, а люди ті, котрі це все обдумали, не визнали це все діло, що появилось, а взялись за технічну сторону, чому я не проти цьому ділу. Самі люди захотіли цього, щоб така система розвивалась у природі. Люди помилились у ділі, пішли не по тій дорозі, по котрій треба йти. Вони відшукали техніку, зробили штучне, а хімію ввели як таку. А щоб вони стали і залишились задоволені тим, чим треба бути. Ми пішли від цього основного діла, стали робити те, від чого нам стало шкідливо.

  99. А коли ми стали оточувати себе тяжко, то ми стали хворіти, це наша велика помилка. Нам треба робити це без усякого діла, а ми не захотіли, пішли зовсім непотрібним шляхом, ми не робили той, котрий треба буде. А раз ми не робили, то в нас не вийшло. Ми запаслись тим, що не треба. У нас вийшло на арені погане й холодне, що завадило в житті. Це діло добре і тепле відійшло, люди зі своїм багатством не зуміли виправдати самі себе. Вони гинули в цьому технічному ділі завжди в природі. У цьому ділі ніхто  не знайшовся, щоб їм допоміг. І такі люди не знайшлись, щоб вони взялися і вирішив наперед це питання в житті. Це було б найкраще в нашому житті, найголовніше, нам треба такий чоловік. А йому треба місце, воно знайдено вже, тепер треба звершити його, це задумане. Тут у нас нема такого, щоб нам вмерти від цього, вантажу нема ніякого, одне своє свідоме терпіння є.

      100. Коли в нас буде продукт кругом, нам буде погано від цього. Ми з вами, привчились прощатися з цим світом зі своїм багатством. Наше діло одне – цьому вірити, і так фізично робимо те, що треба в природі. Для цього діла ми спішимо встати раніше, швидше зробити, що треба буде в житті. Коли час прийшов, треба сідати їсти; берись за ложку, одну за одною сьорбай. Ми робимо це діло твого тіла, тільки кинули,  інше знайшли. Так нас навчили, життя проходить у ділі весь день весь час. А коли настає ніч, приходить сон великого характеру. Так ми робимо, і будемо ми так робити до самої смерті, що приходить. Хто це зробив? Самі ці ось люди. Вони зустрічають, вони проводжають, їх діло чекати треба, вони тягнули його до себе. Це якби не наша така звичка, котру ми створюємо так. Ми утомляємось, але робимо. Коли не будемо робити це, годувати не будуть. Такий людський розвиток є в житті. Коли сонечко будило, життя було, а коли ніч настає, це сонне явище.      

      101. Ми чекаємо його, сонечка життя. Коли воно  приходить до нас на наше місце, ми стараємось робити при ньому, робимо все. А раз ми робимо все, то в нас виходить живий такий факт. Нам треба буде робити, таке життя проходить між нами в природі. Це життя наше відбувається в нас під час цього сонця, що приходить. Ми, всі люди, чекаємо його так уві сні, зробили, воно було так у житті. Воно дало знати, як воно робилося природою, вона дає нам все необхідне. Нам треба ложка в житті, без котрої не можна жити ніяк, вона дає все нашим людям в їх тілі, вона створює це все. У неї є все необхідне, що треба в житті. Найголовніше, люди потребують у житті своєму того, що треба для повзання, землю, місце. А повітря є необхідне для дихання. Вода треба не для того, щоб її пожирати; вона треба людям для пробудження. Так усе робиться на користь усіх цих людей, вони потребують, їм дай. Вона держить їх у цьому, їм треба необхідно повітря, воно зберігає їх глибоким диханням. Для людей необхідно треба надра.

      102. Це повітря, вода і земля, люди живуть у цьому. А те технічне, зроблене штучно, введена хімія, воно є непридатне для життя. Природа жене його з колії, як мертвий капітал, воно є непридатне для природного життя, це перший початок, від цього можна захворіти, а потім умерти. Це не життя наше є, а наша смерть. Ось що ми з вами зробили, це вічно розвинута смерть. Це наша грошова звичка, вона робилася нами всіма так, вона робилась добре, а закінчилась погано. Це таке нелегально введене життя, воно робилось нами, воно  робиться нами і буде робитись. Ми є люди такі, надіємось на щастя. Ми знаємо добре, що хороше живе недовго, а один раз живе і користується правами в цьому, а потім сходить з колії. Це є не незалежна одиниця, ми вмираємо в цьому ділі, нам нема життя такого. Ми є не люди в цьому ділі: один час живемо, а в інший час ідемо з життя. Це таке діло є не наше, котре робиться нами всіма.               

      103. Які ми є люди такі ось у житті. Нам треба жити за всім законом, а ми вмираємо, уже нашого закону нема. Ми є бідні люди в цьому, у нас є думка така, треба жити, а ми вмираємо. А ми не хочемо бути багатими. Нам треба бути нижче від усіх і ввічливіше завжди. Паршек говорить нам усім. Я роблю в житті те, що буде треба. Сама природа береже мене за це, вона  є моя матір, я прошу її, я люблю її. Я є, як вона, невмираюча, вічно жива. Я зробив це все таке діло в природі, щоб люди робили це все. Це треба буде нам усім, таким людям, котрі хочуть жити. Ми, всі люди,  хочемо одержати це, але природа не дає нам таким, бо ми не заслужили в цьому ділі. Природа карає нас за нашу помилку, за наше все, зроблене нами нехороше діло. Ми вмираємо в цьому всьому, наше нещастя є в цьому. Ми не пахнемо природі, вона жене своїм духом із землі. У неї є дух живого характеру, вона не любить дуже багато поганого, а хорошому дає процвітати. Ми  є смердючі люди для неї.  

     104. А смердюче є не в моді з пахучим, воно не живе довго в цьому. А Паршек, він є пахучий, він не гидує смердючого, з любов’ю приймає. Ми пішли по тій дорозі, по котрій ходимо весь час, старалися тягнути свої умови, цей час один відходив, інший приходив на це місце. Ми чекали його, як такого, він ішов так довго до нас, і все-таки він прийшов до нас, а ми готувалися до нього. У нас був реманент для цього ясний, щоб доводилось зробити легко ним. Природа чекала від нас цього давно, вона не хотіла, щоб люди робили в ній так, вона була проти цього діла. Вона говорить: чого ви лізете до мене зі своїм здоров’ям? Я можу обходитися без цього діла сама. Я є сама спокійна, всякою травою обростаю. Коли ви не тривожите мене, яка я є сильна без вас. Всяка трава росте на мені, і також квіти дихають ароматом. А що робите ви, вона говорить? Я дуже терплю й знесилююсь від вашого. У мене є сили такі, земля дає безсилим людям хороший урожай один час.     

      105. Ми є такі люди, нам дай, ми більше не знаємо нічого такого, наше діло одне. Нам не можна жити за одних таких умовах, наше діло є таке прибуткове. Ми, такі люди, думаємо, робимо, готуємось весь час у природі. Наше діло одне – щось технічне треба буде зробити, землю повертати, зробити вологою для того, щоб зернятко посадити в неї, щоб воно підхопилось і  вхопилось за землю. А воно пожене свій ріст вверх, як робилось, робиться завжди. Ми оточуємо своїми очима  цей ріст сходів. Це є одне, а наше бажання є інше, щоб ці сходи не рідко, а густо піднімались, а потім колос утворювався й наливався зерном, а після цього починав спіти. Люди бачили це діло, ця пора примусила їх робити реманент. Для цього сучасна механізаторська робота є для збирання цього зрілого хліба в себе. Комбайн косить на рядки, сонце сушить, а головний комбайн молотить, конвеєр дає чисте зерно в машину. Це зерно надходить  з елеватора у мукомельний завод, а муку привезуть у пекарний завод, там люди зроблять печений хліб, він надходить на прилавок, його почнуть різати на грами, за що гроші візьмуть.

      106. Економіка робиться із цього всього. Люди будуть жити в цьому, будуть пихтіти, будуть дякувати природі. А це все робилось природою ділом людських рук і техніки, умінням добитись цього всього. Ми відмовимось від цього всього і будемо свідомо терпіти, щоб людям добитися бути без усяких потреб від природи. Це наш перший початок буде всього нашого життя для всіх людей усього світу. Це буде робитися на Чувілкіному бугрі  самим Паршеком. Він виступить перед людьми і різко скаже всім. Ми доб’ємось від природи, вона пожаліє нас своїми силами, не буде карати, вона дасть свої такі сили, не будемо застуджуватись і хворіти. Ось чим ми з вами оточимо себе. І ми отримаємо одне безсмертя в житті, і ми будемо жити вічно. Нам треба прожити так, як нас учить сам Паршек, він веде нас, земних людей, у рай. Це наша слава буде всім нам. 

      107. Рідний батько призначив мені цей бугор, як таке природне місце, котре по дорозі йому довелось розуміти, цю живу славу, котра давала енергію. Вона створювалась силою. Я знайшов її з перших кроків свого життя. Аюта дала сили мені своєю водою. Люди міста Шахти не дали напитися йому, як Господу Богу. Він шукав не мертве, але живе, старався розуміти по всьому цьому проходу життєве невмираюче таке місце. Воно лежало на землі Переяновки, ніхто не чіпав її досі. Ніхто не зміг примусити її, щоб хтось орав, сіяв на ній. Вона лежить вічно в одному напрямку.  

      108. Вона служить військовим діям. А в ній, як землі, лежить єство, котре енергійно на людей нападає і  дає їм свою силу, струм, магніт, електрику. Це все є в людей живих. А Паршек оточив себе цим, йому треба його здоров’я. Він освітився на землі Преяновки, він освітився не в одній балці Аюта водою. Це все таке діло є в житті, він набирався тут всіляких штук. Природа не давала йому погану сторону за це в цьому проході. Вона готувала його поборотися з ворогом,  дати йому нищівний опір.  

      109. Ворог не був у землі, він не був у воді, і його не було в повітрі. Він оточувався вічно в житті, зробленому людьми, це їхнє житлове місце облюбоване. Люди огородили своє місце, як власність, назвали своїм іменем, поставили дім,  зробили всякого роду закутки до нього, де тварина перебуває, що людям допомагає в їхньому житті. Вони не мають сил без цього. Вони закопують самі себе в землю у цьому всьому. А це місце Правальське ніхто не займав, земля є вічно жива енергійна. Вона дана Паршекові не власницькою ідеєю, а всього світу всіх земних людей. Вони мають таке місце. Всюди його треба знати як таке, це одне, і йому треба вірити, що воно є живе енергійне невмираюче в природі. На нього можна буде виходити, і на ньому треба придивлятися. Ти повинен  бачити когось у цьому. Я бачив маленьку скручену змію. Але куди вона ділась, щезла миттєво? Так і ворог, це хвороба людей, щезає. Люди не бачили і не чули цього ніколи ніде, а тепер самі вони бачили на білому світі: якийсь є Бог чоловік, він є такий, як і всі люди. Він показує не таким себе, і він не робить те, що ми робимо, шкідливе створюємо. А він творить корисне, тому він є Бог у цьому всьому. Він виганяє ворога на людях своїм ділом у природі. Це він заслужив від природи, від умов усього людського життя.    

      110. Його це є діло всього життя. То він робив в житті весь час, він робив для того, щоб жити рік. Люди трудяться рік для цього, а чи вони будуть жити в цьому, цього ніхто не знає.

      Люди Господу вірять як Богу, вони славу йому проспівають, і на цьому Чувілкіному місці життя і силу йому дадуть. І в цьому 20-му віці він прийшов сам на землю, він вводить життя в славу, а смерть виганяє з наших рядів. Люди побачать, повірять і скажуть: сам Господь прийшов на землю. Вони  будуть славити його вчинок живий нескінченно в житті. Яке це є моє таке щастя попасти на цю ось високу гору, котра ніким не пробувалась і не робилась. Це місце є Бога, він не присвоював його, і не хотів, щоб це місце було його, він не робив. Він був спільного характеру. Це повітря, це вода, це земля, три найголовніших тіла в житті. Вони дали нам усім таке, ми отримали наше діло в житті, без чого життя нема.  А ми думаємо завжди про це діло, а коли обдумаємо, треба обов’язково робити, без чого нема життя. А коли діло робиться, то живий факт виходить у людях. Ми бачимо те, що треба, що робив руками.    

      111. Ми живемо в природі один раз, у другий раз, ми вмираємо на віки віків. Це наші заслуги є в цьому, це природа  покарала нас за наше нехороше щось. Вона взяла відібрала свої сили наявні в людей, вони здалися. Вони не змогли жити далі так, як їм хотілось. Горе оточило їх, біда зустріла, а тепер вони плачуть. Ми не знайшли таких засобів досі, щоб їм була можливість оточити добром себе. На це діло таких людей не знайшлось, щоб вони допомогли в цьому горі чи біді. Природа є матір, вона має милість таку, самі люди не зможуть піти від цього. Чоловік, може, зустрівся для цього діла випадково, вони полюбились. Наче якийсь закон, треба жити, треба плодитись за їхнім законом. А їм треба охороняти дітей, як зелений часник. Вони оточили самі себе похіттю, самець накрив самку. А це діло є подібне до курки, вона прийняла півня, він посадив це зернятко, проклав дорогу. Вона прийняла форму в житті, як таке діло в цьому.

      112. Вони зробили це вперше, це їх є такі життєві умови в природі. Вони прийшли на арену в журналі «Техніка молоді», №4. Стаття «Не бійся холоду». Це Паршек показав себе в житті в розпал морозів під Москвою між житловими домами на білому снігу. Там, діти були на санчатах, батьки катали їх. Мені зрівнялось уже 81 рік, я є  не дитячого віку, хто провів свої молоді роки. Я був у цей час зелений часник, мене не брала ніяка така особливість. Я  боявся тоді такої лютої природи, особливо землі, ховався в чобіт від неї. Я не любив повітря, я надівав ганчірку яку-небудь від холоду. А щоб мені скупатися холодною водою надворі, це було неможливо, умер би одразу. А як же тепер моє тіло є впевненого характеру? Мені є холодно, а я залишаюсь, як у ванні. Я вірю природі: повітрю, воді, землі; вірю струму, магніту й електриці; не технічному, штучному з хімією, а природній стороні; вірю живому тілу, але не мертвому капіталу. Те, що ми зробили з природи, є не порятунок у житті, це є не самозбереження в природі.        

      113. Це є істина одна з усіх. Московська атмосфера є не південна сторона, а північна широта, не домашні умови матері, там її нема. Суворі умови є, навколо всюди сніг, холодна сторона. Всі люди ходять у валянцях. А я що гірший від усіх? Я люблю природу, як ніколи, живу з нею нарівні. Це є мої милі, невмираючі в любові друзі. Я прошу їх в один час, щоб вони дали сили терпіти без усякої їжі. Вона говорить мені як така, що я повинен їсти, у зв’язку з цим, молочне, фрукти, а все решту не вживаю, навіть води не п’ю, ніякі соки. А сніг – це є моє добро живе природне невмираюче. Що ж тепер мені доведеться вмирати в цьому, якщо моє таке тіло прозвучало по всьому молодіжному світу? Всі люди узнали про цього чоловіка, живуть з ним разом на одній Землі. Вони зустрічаються, навчаються, роблять, щоб не хворіти, не лізти на рожен. Яка слава буде їм за їх такий учинок! Паршек ввів його людям. Він поклонився низько головою і ввічливо сказав «здрастуйте» дідусеві, бабусі, дядеві, тьоті й молодому чоловікові. Милі мої люди, загартуйте свої серця, а потім гляньте на сонце: побачите правду, своє оздоровлення. Бути таким, як я, Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.    

      114. А коли ми оточимо себе цим і станемо робити це, у нас вийде живий факт. А ми, люди, робимо шкідливе і погане самі в цьому. Ми всі примушуємо курочку несучку, щоб вона знесла нам яєчко. А ми, люди, не зможемо зробити одне яєчко. Ми тільки потребуємо цього, хочемо, щоб природа давала нам за можливістю. Вона не жаліла віддати своє, якщо це  треба буде людям, вона не жаліє все.  От несподівана новина появилась стратега в житті. Вона почалась у природі Паршеком. Він народився в природі, вона народила його такого в людях у житті. Це так треба, ніхто не робив цього, і нікому не давалось такого права в людях. Вони зустріли чоловіка в себе, він став робити діло корисної сторони. Він став допомагати ображеному, хворому в його житті. Стихія зустріла людей по дорозі, вона огороджена горем, а оточена бідою. Ніхто не допоміг таким людям, вони виявилися бідними, нужденними в цьому ділі. Чоловік став допомагати людям. Нам усім треба здоров’я, а Паршек зустрів це діло. Це його така ідея, вона стала в людях  новим характером життя. Я ніколи не думав і не гадав цього, я є, як чоловік один з усіх.

      115. Ми бачили це все зроблене, чули, хотіли мати. Ми не змогли зробити, щоб зберегти за собою це діло, ми взяли завадили своєму близькому по життю. Це він був, є, і буде з такими ділами, з такою ідеєю. Вона опинилась на Чувілкіному бугрі. Це є земних людей рай, він знайшовся в природі Паршеком. Ми  народжуємо людей. Ми народили його в ділі з  початку в житті, примусили його робити. Його зустріла їжа, його зустрів одяг, йому представили дім, він став користуватись, як своїм добром, цим ділом. Ми стали робити йому це діло, а з цього діла вийшов живий факт. Ми, люди, стали одягатись до тепла, наїдатися досита, а жити в домі з усіма вигодами. Чоловік ріс і піднімався на свої ноги, міцнів у цьому ділі. А ми почали робити його з нічого, а зробили щось, у нас вийшов живий факт. Він наївся, він одягнувся і зайшов у дім, пожив та повеселився, а потім захворів, здався, умер на віки віків. Це ми з вами розвили таке діло на людях. Воно робилось і буде робитись нами до одного діла.

      116. Воно не встигло зробитись, ми вхопились за інше діло, за таке ж саме, як воно було до цього діла. А тепер прийшло таке діло в житті, воно не було, ідея народилась на чоловікові без всякої потреби. Ми знайшли йому як такому місце, указали день свята, ми хотіли поклонитись йому за його доброту 25 квітня 1979 року. На це свято люди приїхали з усіх кінців, країв нашого Союзу прославити в цьому Паршека. Він знайшов ці засоби, огородився ними, допоміг ображеним, хворим вибратися з їхньої хвороби, не одному, а багатьом. Люди зібрались на цей заклик з душею і серцем, щоб відзначити це діло. А охоронці Ворошиловграду своїх районів оточили хутір Кондрючий із зброєю в руках разом з генералом Ковшаром. Вони берегли Паршека всю ніч, що спав, щоб він не дівся нікуди. А він зі своєю ідеєю не збирався нікому заважати, а тільки допомагати всім людям всього світу, щоб вони не застуджувались і не хворіли. Я зі своїм розумом не збирався, щоб люди воювали з людьми за рахунок зла і ненависті. Моя ідея така: іншому такому, як я, треба побажати те, чого самому не треба буде. У них не треба місце облюбоване для самого себе, ніхто не має права накинутися на нього, це чуже. А своє нікому не дається.    

      117. Сусід має своє, а другий має своє. Спитайте, будь ласка, якої вони є думки про себе і другого. Вони є небайдужі за своє наявне, у кого що є, якщо у тебе прибавилось що-небудь, особливо зброя. І яка думка самих людей, вони мають вождів у себе, котрі ведуть свій режим своєї політики, чим вони хваляться, що вони мають перевершити в цьому таке становище їх чим-небудь не таким, як є в них. Це історія, котру Паршек не чекав у своїй ідеї ніколи в житті, а охоронець цього порядку подумав, що я є шкідливий для нього зі своїм ділом, я є своїм таким учинком нехороший у них.  Я надумав своєю думкою в природі, як треба буде змінити потік у житі своєму з мертвого на живий потік. Це безсмертне місце Чувілкін бугор, він повинен дозволити народити на ньому чоловіка без всяких потреб. Я є Учитель цьому ділу. Він був оснований на одній жінці, вона є матір цього дитя, котрий має народитися на цьому бугрі. А охоронець втрутився в це діло, не дав народитися цьому дитяті. Я не робив сам, люди дозволили мені, вони слухали мене  без усякого. Я починав робити це світове практичне явище ради земних людей.  

      118. Вони не мали такої свідомості. Учені не знають природу, вона не скаже їм свою таїну, вона є ворог для них, їм доводиться хворіти, застуджуватись, вони  вмирають. А моя ідея знайшла засоби, я огородився ними. Я проходив не так, як люди, 46 років, проробив і продумав, привів до цього бугра, до цієї води. Я відіграю роль, передаю струмом здоров’я через руки, воно треба нам усім. Це сторона є незалежна природна. Це повітря, це вода, це земля.

Люди Господу вірили, як Богу.

А Він Сам до нас прийшов на землю.

Смерть як таку вижене,

А життя славою введе.

Де люди візьмуться? На цьому бугрі.

Вони гучно скажуть своє слово.

Це є наше райське місце.

Чоловікові слава безсмертна.

     Що може бути краще від цього діла? Ми звикли вмирати, ми вмираємо на віки віків. Яка нам хвала є в цьому, що ми живемо добре і тепло, а потім приходить таке діло безсилого характеру, люди гублять своє здоров’я, їм доводиться хиріти, вони вмирають із-за цього діла. А раз вони вмирають, що може бути гірше від цього діла? Я, як такий, не визнаю ці умови, а хочу, щоб люди не вмирали так, як вони  вмирають досі. Цього не буде  більше в житті, а райське життя  буде на бугрі.

     119.  Ви говорите, що я створюю якусь секцію. А хто із сектантів згодиться піти на це холодне, погане, бо це їм є смерть. А щоб із цим згодитись жити так, як живе Паршек! Він ходить 46 років так, як люди не ходили ще, їх діло було таке: відходити. А щоб природу любити, берегти, цінувати, як око своє, цього ми не брались і не вміємо, і не хочемо. Ми жили, надіялись на щастя. Коли нам буде добре, ми живемо добре; коли нам буде погано, ми не відмовляємось від цього. Ми хворіємо, застуджуємось, це наша така звичка, як ми  вмираємо в цьому, наше таке є безсилля в природі. Ми не маємо на це сил, у нас є такий нестаток у людях. А раз він оточив нас цим, ми програємо в цьому ділі. А діло всяке є нам тяжке, ми не можемо пробуджуватись у ньому, а утомляємось дуже. А щоб такі легкі засоби знайшлись на це, щоб позбавитись від цього, ми не шукали чоловікові такого ось місця, і нема такого чоловіка, щоб на це пішов і відмовився від старого гнилого. Це такий потік є в людях, що зародився, людям треба вмирати. Ця історія нікуди не годиться. Нам треба буде жити в цьому, а ми вмираємо. Я є на це діло Учитель усього народу в природі, учу всіх людей не до старого потоку, а до нового.   

      120. Потік теперішній є життєвий. Ми не повинні робити мертве. Ми, всі люди, живемо в мертвому капіталі. А я не хочу, тому знайшов Чувілкін бугор. Я розмовляю з природою про цей бугор 46 років. Вона говорить мені тільки одну правду, виявляє невдачу точно.  Я звертався до влади, просив дозволу, вони добре знають, читають мої дві статті, вони написані вченими, вони роблять висновок по-своєму. А моя практика робиться не для мене одного. Я терплю від холоду, від голоду, це роблю для всього світу всіх людей. Всі національні звички гублять нашого брата, ми вмираємо від цього на віки віків. Ось що ми, такі люди, зробили в житті, смерть свою розвинули. А моя ідея, вона виганяє смерть як таку, а життя вводить в славу. Тому мені доводиться в природі копатись, ритись, шукати в цьому ділі засоби на це. Я знайшов діло на цьому бугрі, на ньому базуюсь так, як треба. Я говорю про це діло, хочу сказати: це чиста правда. У цьому всьому є струм, електрика, магніт, природного характеру. Це місце є ванна безсмертного життя. Ми добились робити це все, а нас таких не зрозуміли, вважали, якась є секта.

   121. Люди є небувалого характеру, а секта не має  сили зробити так це все. Вони вірять Богу, як такому, а в них не вистачить духу виконувати. А перш ніж Богу треба вірити, треба побажати іншому те, чого сам не хочеш. А ми як живемо сусід із сусідом? У нас є своя характерна ненависть, невмираюче таке зло. А щоб життєва любов була в цьому, ми, всі люди, не маємо цього. Ми живемо, як хочемо. Так воно робиться в усіх земних людей, лише б мені було добре в цьому, а ти роби, як хочеш. Я роблю діло моє сам. Я не залишаюсь без їжі сам на бугрі, як це треба, у природному порядку. Мене оточує струм, магніт, електрика, це повітря, вода, земля, що і треба людям у житті. А це все є нам ворог у житті. Це все, що є в природі, воно заважає всім. Ми не шукаємо це, а відходимо від природи, не хочемо бачити цього. А раз ми недолюблюємо, що може бути гірше від цього? Я вважаю: треба бути близьким до цього всього. Особлива моя ця ідея: любити природу, не відходити від неї, усі умови природного порядку оточують нас.    

      122. Боятися природи, значить, у ній не жити так. Вона не поважає тих, хто відходить від неї. Ми з вами звикли придбавати гроші за свій фізичний і розумовий труд. Ми звикли досита так наїдатися, а до тепла добре одягатися. Наша всіх звичка – заходити в дім з усіма вигодами, там бути. Це вічно є не живе, а мертве. Ми недолюблюємо своє живе, скоро помираємо в цьому, як такі. А бугор Чувілкін зустрів людей своїх, вони гучно сказали слова: це є наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. А за історією всією, раніше Бог карав смертю. А тепер чоловік зробився Богом. Вчені не вірять йому, як такому, вважають його не таким, як люди є, його вважають вище чогось. Це спаситель усього світу всіх наших людей. А ми, політичні вчені люди, захотіли вбити його ідею. Вона є мила в цьому ділі. Ніхто з усіх не робив так ніколи. А Паршек не відступав 46 років, і не відступить від цього. Він робив своє діло, і продовжує досі, бо це є здоров’я невмираюче. Чувілкін бугор є не технічна сторона, і не штучне діло з хімією введеною. У цьому є вічне життя.    

      124. Вона дозволяє, допомагає мені, як такому ділку в житті, вона допомагає нам усім, ми не можемо робити ні кроку без неї. Ми робимо всю таку ось техніку, вона штучно робиться, а хімія вводиться. Все це є чуже, природне, воно зроблене із сировини в мертве діло. Це неживе зовсім, а ми, люди, живемо в цьому та ще говоримо: добре і тепло. А коли нам приходить кінець, нам стає погано і холодно, не може бути гірше від цього. Ми, всі люди, живемо сьогодні, а завтра ми не живемо, у нас проходять такі діла. Наше діло: робити. А що вийде з цього діла? Ми не знаємо  про це, а нам треба буде робити. Всякого роду наше діло, зроблене нами, є живий факт. Живі думки є цього діла. А  що буде завтра? Ми не знаємо. Ми приготувались, у нас є все, чим жити. А в природі є інше, вона не пішла на це, взяла представила свої сили людям, не дала їм життя, взяла і напала. Вона зробила такі умови, люди захворіли, у цьому здалися, уже не те є, люди пішли під копил, вони наближаються до відмирання, відходять від життя, природа жене геть, не дає їм того, що хочуть. 

      125. Вони живуть, їх думка одна: як їм треба буде зробити, щоб вони залишилися.  Природа оточує їх, а вони біжать, відходять від неї, не хочуть жити з нею, вважають: це все є ворог для них. А нам треба зробити з ворога любимого друга. То ми відходили від нього, а тепер близько стали, то ми капризували, а тепер проявили любов у цьому. Природа зробилась любимим другом через це. І життя пішло через любов, воно змінило всі свої напрямки. Коли люди боялися природи, як холоду, вони відходили від неї. Вона доганяла їх і наносила ущерб, вона застуджувала, вони хворіли в цьому. Це горе оточило їх, біда зробилась, все це наробила природа. Природа любить того, хто любить її. А раз любов проявилась між цим, то і життя створилось. Каприз усякого роду не приводить до хорошого, а скоріше всього погана сторона приходить, вони вмирають у цьому ділі. Це є така звичка, а ми робимо її так, все думаємо, для чого. А природа є природа, вона народила тебе такого розумного, ти захотів і зробив сам це, у тебе вийшло це. Ти став жити так, як тобі захотілось. Твій ніс хоче чути пахуче, а смердюче жене від себе. Це було, воно є, воно буде в цьому. А раз є, воно буде вічно. 

      126. Ми вводимо цю історію, як від самого Бога. Він дозволив робити це діло, щоб із-за нього довелось пожити один час. Він оточив себе цим ділом, став жити технічно, а штучне став робити, хімію ввів. Він пожив із цим, сваволив. Йому жилось добре і тепло в цьому ділі, що привело погане і холодне в житті. Люди  застудилися, вони захворіли. А хвороба виникає через  нестаток, а його не можна видалити ніяк, природа не дає. А наше діло – думати, шукати по природі. А те, що треба в житті, нам не дається так просто. Ми губимо так легко, а його знаходимо тяжко. Це живе діло природного характеру: повітря, вода, земля – це три таких тіла, котрі допомогли зробити це все, без чого не обійшлось народити чоловіка. Він народився,  щоб йому жити так, як природа. Вона живе без усяких потреб, у неї нема ніякого мертвого запасу, щоб надіятись на це, що я буду жити за рахунок цього добра. Люди знайшли ці якості в природі, оточили себе ними, живуть за рахунок їх один час. А природа живе не так. У неї є все для того, щоб життя продовжувалось. Повітря є для цього, атмосфера живе без кінця й краю; також вода є невмираюча, земля є також.  

      127. А люди пристосувалися жити в цьому, їм треба річ природна в цьому ділі.  1979 рік 25 квітня, його чекали багато, куди входили прості й учені, трудівники всіх спеціальностей, були художники, артисти, письменники, учителя, лікарі, штукатури, шахтарі, колгоспники, військові, всі наші люди зібрались. У Ворошиловградській області , Лутугинського району, селі Оріхівка є місце Чувілкін бугор, цьому місцю створена життєва слава.

 Люди Господу вірили, як Богу,

А він сам до нас на землю прийшов.

Смерть як таку вижене.

А життя у славу введе.

Де люди візьмуться? На цьому бугрі.

Вони гучно скажуть своє слово.

Це є наше райське місце.

Чоловікові слава безсмертна.

      Ради цього всього люди зібралися з багатьох кінців нашого Союзу, навіть приїхав з фільмом, з лекцією професор Наумов Едуард Костянтинович, член товариства дослідників природи, почесний міжнародний випробувач психотроніки. Він заключив договір 24 квітня в Свердловську читати лекцію і показувати фільм про нашого руського чоловіка, хто  показав себе на першій сторінці журналу «Техніка – молоді». Ви прочитаєте там статтю «Не бійтесь холоду». А ви накинулись зі своїм охоронцем порядку, з генералом Ковшеровим, хотіли знайти цього чоловіка, і завадити йому, як такому корисному.   

      128. Зрозумійте, він робить користь зі своєю ідеєю. А раз він є корисний чоловік у людях, він є на арені, всім земним людям він дає здоров’я через свій прийом, через руки. Він не визнає хвороби, у нього є люди на арені, він  вносить сили їм, щоб не застуджувались і не хворіли. Що мій вид у журналі говорить? Щоб ми не боялися холоду. Ось що я зробив у людях. Я знайшов це безсмертя, хочу, щоб люди оточили себе ним, завоювали це діло. У нас  не вистачило вміння, щоб ми робили, і ми не хочемо робити. А як ми з вами жили? Тільки надіялись на щастя. Якщо нам буде добре, ми будемо жити добре; якщо нам буде погано, ми будемо жити погано. А іншого ми не знайшли. Природа як ображала нас, так вона ображає досі. Ми застуджувались, хворіли, у цьому вмирали, і ми будемо помирати в цьому. Що може бути гірше від цього діла в нашому житті? Через наше теоретичне ми навчили  себе примушувати, гнати в бій наших безсилих людей. А що із цього всього вийде? Ми не знаємо. Ця адміністративна сторона повернеться навпаки.

      129. У людей відімре весь каприз, а народиться ввічливість, таке горде, ненависне зло відімре, відійде. А просьба буде одна з усіх. Ми будемо просити, благати природу, як матір рідну. Вона змінить свій такий сильний учинок. Хвороба не буде відігравати ролі проти людини, а людина буде відігравати ролі проти хвороби. Ми візьмемось за вчення Учителя, через що ми не будемо попадати в тюрму, не будемо лягати в лікарню. Люди будуть жити вільно, на рожен перестануть лізти. Яка буде свідома ввічливість перед дідусем, перед бабусею, дядею і тьотею та молодим чоловіком. Їм треба сказати з душею і серцем вголос «здрастуйте». Ех, і життя моє таке. Зрозумійте моє терпіння. Милі мої ви люди, ви загартуйте свої серця, гляньте на сонце, на своє оздоровлення таке. Бути таким, як я, Переможець природи. Учитель народу, Бог землі.

   Я переміг ворога в природі, навчив людей бути здоровим, відкрив очі. Чому вам не зробитись таким? Кому це право не давалось? Я відкрив цей бугор не для самого себе особисто. А я відчинив ворота до цього бугра, доступ до нього всім людям усього світу, щоб вони приходили сюди і кланялись йому як такому, його просили, щоб він виганяв ворога своїми силами від всяких наших людей.

      130. Як це діло робилось. Ми бачили Учителя на цьому бугрі літом і зимою, він приходив на нього так само, як його показували в журналі  «Техніка – молоді», він зайняв першу сторінку, перше місце.  Це відпочинок, неділя. Бажаю вам щастя, здоров’я хорошого для того, щоб ви зрозуміли, і старалися зустрітися зі мною або у вас, або запрошую вас у дім, побудований для людей усього світу.

1978 рік 8 травня. Учитель Іванов

      Я написав цей лист, а природа робить рецензію, вона говорить мені, чи можна посилати таке діло. Вона підтвердить мені своїм «так» або «ні». Це лист: критики нема ніякої такої, а одна істина є, котра має бути в людях живою і енергійною для того, щоб жити. Ми не живемо тоді, коли ми не оточили себе правдою, природа жене нас з дороги. Вмій писати одну правду. А люди шукали правду по природі, вони кидали своє облюбоване власне місце. Вони жили на ньому так, як усі люди. Їх не задовольнило це місце в житті своєму. Ми не задовольнили себе, природа гнала нас. Ми хочемо знайти те, що треба.

      131. Це місце примушує нас кидати це все в дану хвилину, а йти в дорогу якої-небудь експедиції. Нам треба сировина технічного характеру, що-небудь таке нове в житті. Нам треба зробити в себе багатше від цього. Ми шукали нове яке-небудь, характерні поклади, вони треба нам у цьому. У нас є побудовані заводи, але нас, як геологів,  цікавить, ми шукаємо більше від усього поклади: золото, срібло, мідь, залізо, вугілля, нафта, все те, що треба буде в житті, без чого ми не зможемо жити. Нам дай. У нас одне бажання: збагатитись, не потребувати чого-небудь.

      132. А в нас  сиплеться це все з мішка. Ми трудимось на це, і ми вчимось у цьому, робимось у цьому комерсантами. Наше діло одне: вміння робити те, що треба людям у житті. Вони хочуть, щоб красивий фасонний одяг був на них, у що одягатися до тепла. Їм треба така смачна свіжа їжа, на все потрібно майстерність, ми робимо самі це. Нам любо дивитись, коли в нас є хороші будинки, архітектори придумали їх. Ми живемо в цьому всьому, хочемо мати краще від цього всього на білому світі.

      133. Погане, нестаток мучить нас у цьому, нам доводиться хворіти через це. Ми думаємо дуже багато, як не відставати від інших. Ми ж з вами є люди такі, лише б ми придумали, у нас є здоров’я на це, руки, ноги і голова. Ми робимо, стараємось зробити між собою таку зброю в житті, у зв’язку з  яким-небудь горем, бідою. Коли хтось із сусідів обрушиться напасти на таке чуже, у нас є, чим воювати. Ми є застережені цим у зв’язку з чим-небудь таким.

   134. У кожної людини закладена думка така: для чого ти так живеш, запасаєшся ти сам? У тебе є запас, ти  знаєш його, як джерело, його бережеш, як око. У нас сусіди дивляться через стінку, він хоче жити теж не погано, а добре. Така думка проходить у людях у природі. Всі люди, що живуть на білому світі, живуть чужим природним. Його бережуть, як своє добро в житті, зайве збувають, за гроші продають, золото збирають. Вони надіються на це. Золото є міжнародна цінність, якщо золото є, то багате життя є.

      135. Люди не думають нічого про це, що їм треба буде вмирати в цьому ділі. Мертвий капітал є не порятунок у житті. Це все є не твоє, а чуже природне. Ти натаскав своїм цим здоров’ям, ти є злодій для природи, ти є вбивця в природі, ти живеш чужим. Ти живеш, сваволиш, врешті-решт, умираєш на віки віків. Що ти зробив у цьому всьому, зрозумій. Ти є людина, тобі треба життя, а ти вмираєш. Ніяке  багатство не врятує і не збереже тебе, воно  все є чуже природне в житті. Ти знайшов його, присвоїв його собі.

      136. А те, що ти присвоїв, ти назвав його своїм, воно належить не тобі особисто. Твоє тіло живе, а йому треба велика потреба. Воно не живе одним, йому доводиться вибирати таке діло одне, щоб так довелось жити добре і тепло. Це в нас є один такий напрям жити не погано, а добре за рахунок цього всього. А скільки ти не живи в природі, а кінець цьому ділу знайдеться, він закінчить своє почате життя в цьому першому ділі. Ми почали його, робимо.

      137. А раз ми почали його, ми робимо його, недоробили, беремося за інше діло. Нас не задовольнило це діло, ми взялись за діло інше. Це теж не все, ми стараємось зробити краще в цьому, солодше, жирніше та більше, цьому кінця не видно. Місяць є така планета, ніхто не зайняв її, вона неоціненна.

   1979.05.09. Учитель Іванов. Набір – Ош.

7905.  Тематичний покажчик

Райське місце  14,15

Хороше погане  22,28,29,67,72,118,126

Початкова думка Учителя  25

Учитель учить  26

Ворог діло  28,62,64,82

Похіть діти  34, 36

Народження  ЧБП   35, 82,117

Виховання дітей   36,39,42,63,64,83,86

Учитель не вмирає  37

Рай   38,44,69,79

Бог  14,39

Божий суд  46,47,60 (все труды)

Учитель хто?   49

Ходить по воде   52

Здоровя  53,71

Учитель історія, робота у пана  56

Учитель в шторм моря 12 балов   70

Бугор   44,69,79,90,115,118,123,129

Бог учит  71

Чуже   11,72,76

Продавати природу  73

Гроші  73

Хвороба  82

Природа  3, 81,85

Ворога перемагати  88

Початок історії  91

Нове життя   96

Учитель діло для всіх  103

Бог  109

Учитель про себе  112,113

Ідея Учителя  116,120

Секта. Віра в Бога  121

Бажати іншому, що собі хочеш  116,121

З ворога зробити друга  125

Просьба  129

Війна  3